ТИТУЛ Х

ДУХОВЕНСТВО


Кан. 323 – Духовенство, члени якого також називаються священнослужителями, – це вірні, вибрані компетентною церковною владою, які через дар Святого Духа, що його отримали у свяченні, призначаються для того, щоб бути служителями Церкви, беручи участь у місії і владі Христа – Пастиря.
   § 2. З уваги на свячення священнослужителі з Божого установлення відрізняються від інших вірних.

Кан. 324 – Священнослужителі, пов'язані між собою ієрархічною спільністю і поставлені на різних ступенях, по-різному беруть участь у єдиному церковному служінні, встановленому з Божої волі.

Кан. 325 – Священнослужителі на підставі свячення поділяються на Єпископів, пресвітерів і дияконів.

Кан. 326 – Священнослужителі поставляються на ступенях свячення через саме свячення, але владу можуть виконувати тільки згідно з приписами права.

Кан. 327 – Якщо, крім Єпископів, пресвітерів або дияконів, також інші служителі, поставлені на нижчому свяченні й загально звані нижчими духівниками, допускаються чи настановляються до служіння Божому народові або до виконування обрядів Святої Літургії, то вони підлягають тільки партикулярному праву власної Церкви свого права.



ГЛАВА І
ФОРМУВАННЯ ДУХОВЕНСТВА


Кан. 328 – Церква має власне право й обов'язок формувати священнослужителів та інших своїх служителівь цей обов'язок здійснюється зокрема і значною мірою через засновування семінарій і керування ними.
Кан. 329 –    § 1. Завдання підтримування покликань особливо до священнослужінь належить до всієї християнської спільноти, яка, відповідно до своєї співвідповідальності, повинна турбуватись про потреби служіння всієї Церкви:
1-е - батьки, вчителі та інші перші вихователі християнського життя мають дбати про те, щоб у сім'ях і школах, сповнених євангельським духом, хлопці й юнаки могли вільно слухати Господа, який кличе через Святого Духа, і йому вільно відповідати;
2-е - Священнослужителі, передусім парохи, мають старатися розпізнавати і підтримувати покликання чи в юнаків чи в інших людей, навіть старшого віку;
3-є - особливо обов'язком єпархіяльного Єпископа є об'єднаними зусиллями разом з іншими Ієрархами заохочувати свою паству у плеканні покликань і координувати починання.
   § 2. Партикулярне право повинно дбати про те, щоб у всіх Церквах були встановлені заходи для підтримування покликань чи регіональні чи, по змозі, єпархіяльні, які мають бути відкритими для потреб усієї Церкви, особливо місійних.

Кан. 330 –    § 1. Завданням Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів є видавати програму навчання священнослужителів, в якій повинно бути стисло викладене загальне право для семінарій в межах території власної Церквиь в інших випадках обов'язком єпархіяльного Єпископа є скласти такого роду програму для своєї єпархії згідно з приписом кан. 150,    § 3ь до цих властей належить також змінювати програму.
   § 2. Програма навчання священнослужителів може навіть після укладення угод, стати спільною для всього регіону або країни, навіть для інших Церков свого права з застереженням, щоб не зазнала ніякої шкоди своєрідність обрядів.
   § 3. Програма навчання священнослужителів повинна сумлінно дотримуючись загального права і, враховуючи традицію власної Церкви свого права, охоплювати, крім іншого, більш спеціяльні правила щодо особистого, духовного, наукового і пастирського формування питомців, а також щодо викладання окремих предметів і організації курсів та екзаменів.

Арт. І: Засновування семінарій та керівництво ними
Кан. 331–    § 1. У нижчій семінарії навчаються головним чином ті, що виявляють ознаки покликання до священнослужіння, щоб тим легше і виразніше могли його для себе розпізнати і з посвятою розвиватиь відповідно до приписів партикулярного права, навчатися можуть також ті, що, хоч і не здаються бути покликаними до духовного стану, але можуть готуватися до виконування певних служінь, або діл апостоляту. Інші ж інститути, які служать тим самим цілям, хоч і різняться назвою, прирівнюються до нижчої семінарії.
   § 2. У вищій семінарії повніше розвивається, перевіряється і зміцнюється покликання тих, які за певними ознаками вважаються здатними стало присвятити себе священнослужінню.

Кан. 332–    § 1. Нижчу семінарію слід засновувати в кожній єпархії, якщо цього вимагає добро Церкви і дозволяють сили та засоби.
   § 2. Слід засновувати вищу семінарію, яка б служила або одній дуже великій єпархії, або, якщо не всій Церкві свого права, то принаймні після укладення угод – багатьом єпархіям цієї Церкви свого права, навіть різних Церков свого права, які в цьому регіоні або країні мають єпархію, так, щоб забезпечувала бездоганне навчання як відповідною кількістю питомців, так і тією, яка личить, кількістю належно підготовлених наставників і викладачів, а також достатніми засобами й об'єднаними найкращими зусиллями.

Кан. 333 – Хоча бажано, щоб для питомців однієї Церкви свого права була зарезервована семінарія, особливо нижча, проте через спеціяльні обставини до цієї семінарії можуть бути допущеними також питомці інших Церков свого права.

Кан. 334 –    § 1. Семінарію для власної єпархії засновує єпархіяльний Єпископь семінарію спільну для багатьох єпархій, засновують єпархіяльні Єпископи цих єпархій або вища від них влада, однак за згодою Ради Ієрархів, якщо йдеться про Митрополита митрополичої Церкви свого права, або за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви, якщо – про Патріярха.
   § 2. Єпархіяльні Єпископи, для підлеглих яких заснована була спільна семінарія, не можуть правосильно засновувати іншої семінарії без дозволу влади, яка заснувала спільну семінарію, або, якщо йдеться про семінарію, засновану самими єпархіяльними Єпископами, то без одностайної згоди сторін, які укладали угоду, або без згоди вищої влади.

Кан. 335 –    § 1. Семінарія, законно заснована, на підставі самого права є юридичною особою.
   § 2. У всіх правових справах ректор цієї семінарії виступає від її імені, хіба що партикулярне право або статути семінарії постановляють щось інше.

Кан. 336 –    § 1. Семінарія, спільна для багатьох єпархій, підлягає Ієрархові, призначеному її засновниками.
   § 2. Семінарія вилучається з-під парафіяльного керівництваь для всіх, які є в семінарії, обов'язки пароха, за винятком подружніх справ, дотримуючись кан. 734, повинен виконувати ректор семінарії або його уповноважений.

Кан. 337 –    § 1. Семінарія повинна мати власні статути, в яких має бути окреслена насамперед спеціяльна мета семінарії і компетенція властейь крім того, повинні бути встановлені спосіб іменування або виборів, тривалість перебування на уряді, права, обов'язки і належна винагорода для керівників, службовців, викладачів і радників, а також засади, керуючись якими, вони і питомці, брали б участь у турботі ректора особливо про збереження дисципліни в семінарії.
   § 2. Семінарія повинна мати також свій правильник, на підставі якого здійснювалися б правила програми навчання священнослужителів, пристосовані до спеціяльних обставин, і точніше були б окреслені основні пункти дисципліни семінарії, які, дотримуючись статутів, стосуються навчання питомців і щоденного життя та порядку в усій семінарії.
   § 3. Статути семінарії потребують затвердження владою, яка заснувала семінарію і яка може їх, в разі потреби, змінюватиь а приписи правильника належать до влади визначеної статутами.

Кан. 338 –    § 1. Кожна семінарія повинна мати ректора і, в разі потреби, економа та інших керівників і службовців.
   § 2. Завданням ректора, згідно з приписами статутів, є здійснювати загальне керівництво семінарією, домагатись того, щоб усі дотримувалися статутів і правильника семінарії, координувати роботу інших керівників та службовців і підтримувати єдність і співпрацю всієї семінарії.

Кан. 339 –    § 1. Повинен бути також принаймні один духовний отець, не тотожний з ректором, але крім нього, питомці вільно можуть звертатися до іншого пресвітера, затвердженого ректором для їхнього духовного проводу.
   § 2. Крім звичайних сповідників, слід також призначати або запрошувати інших, залишаючи за питомцями право звертатися до будь-якого сповідника, навіть поза семінарією, з дотриманням семінарської дисципліни.
   § 3. В оцінці осіб не дозволяється вимагати думки сповідників або духовних отців.

Кан. 340 –    § 1. Якщо в самій семінарії влаштовуються курси викладання предметів, то повинна бути відповідна кількість належно підібраних викладачів і справжніх знавців у своїй галузі знання, а у вищій семінарії вони повинні мати відповідні академічні ступені.
   § 2. Утримуючи стало на висоті власну щоденну підготовку, викладачі повинні радитись між собою і з керівниками семінарії, узгоджено співпрацюючи для цілісного навчання майбутніх служителів Церкви, дбаючи, серед розмаїття предметів про єдність віри і вишколу.
   § 3. Викладачі священних наук, ідучи слідами святих Отців і визнаних Церквою Учителів, особливо Сходу, повинні старатись пояснювати вчення з прекрасної скарбниці, яку ті передали.

Кан. 341–    § 1. Обов'язком влади, яка заснувала семінарію, є дбати про те, щоб видатки семінарії були покриті також через податки і пожертви, про які мова в канн. 1012 і 1014.
   § 2. Обов'язок платити податки для семінарії мають також доми ченців, хіба що вони утримуються тільки з милостині або в них у даний час знаходиться осідок навчання, про який мова в канн. 471,    § 2 і 536,    § 2.


Арт. ІІ: Приготування до священнослужінь

Кан. 342–    § 1. До семінарії повинні прийматись лише ті питомці, яких визнано здатними на підставі документів, що вимагаються згідно з приписами статутів.
   § 2. Не слід нікого приймати, якщо напевно не відомо про прийняття тайн хрещення і миропомазання.
   § 3. Ті, котрі раніше були питомцями в іншій семінарії або в якомусь чернечому інституті або товаристві спільного життя на подобу чернечих, не повинні допускатись без свідоцтва ректора або Настоятеля, особливо щодо причини відпущення або виходу.

Кан. 343 – Питомці, хоч прийняті до семінарії іншої Церкви свого права або спільної для багатьох Церков свого права, повинні навчатись у власному обряді, з відкиненням протилежного звичаю.

Кан. 344 –    § 1. Хлопці й юнаки, які перебувають у нижчій семінарії, повинні підтримувати належний зв'язок зі своїми родинами і ровесниками, який потрібний їм для здорового психологічного розвитку, особливо емоційногоь але їм треба старанно уникати всього того, що, згідно із здоровими засадами психології і педагогіки, може якимсь чином применшити вільний вибір стану.
   § 2. За належною допомогою з боку духовного проводу, питомці повинні звикати до того, щоб приймати особисті і відповідальні рішення у світлі Євангелія і безперервно розвивати різні свої природні якості, не залишаючи жодних чеснот, притаманних людській натурі.
   § 3. Перебіг студій у нижчій семінарії повинен охоплювати те, що вимагається в кожному народі, щоб розпочати вищі студії і, наскільки дозволяє програма студій, також те, що особливо корисне для прийняття священнослужінняь треба спільно турбуватись, щоб питомці здобували цивільний науковий ступінь, а також могли відбувати студії в іншому місці, якби дійшло до такого вибору.
   § 4. Питомці старшого віку повинні навчатись у семінарії чи спеціяльному інституті з урахуванням попередньої освіти кожного з них.

Кан. 345 – Навчання питомців у вищій семінарії повинно здійснюватись з доповненням того, що, можливо, в окремих випадках бракувало навчанню, властивому нижчій семінарії, – причому духовний, інтелектуальний і пастирський вишкіл так повинні взаємно узгоджуватись, щоб питомці стали за посередництвом Церкви Христовими слугами, світлом і сіллю світу нинішнього часу.

Кан. 346 –    § 1. Кандидати до священнослужінь мають так вишколюватись, щоб плекали в Святому Дусі задушевне спілкування з Христом і в усьому шукали Бога так, аби, спонукувані любов'ю до Христа Пастиря, всі люди даром свого життя старались про здобуття Царства Божого.
   § 2. Із слова Божого та святих тайн вони повинні черпати передусім силу для свого духовного життя і міць для апостольської праці на щодень:
1-е - через пильні і постійні роздуми над словом Божим і вірне тлумачення його за Отцями питомці повинні звикати до того, щоб більше уподібнювати своє життя на зразок життя Христового і, зміцнені у вірі, надії і любові, вправлялися жити згідно з засадами Євангелія;
2-е - повинні постійно брати участь у Божественній Літургії, щоб вона стала джерелом і вершиною семінарійного життя, як є всього християнського життя;
3-є - повинні привикати постійно проказувати церковне правило за власним обрядом і з нього кормити духовне життя;
4-е - високо цінуючи духовний провід, повинні привикати, скрупульозно робити іспит совісті і часто приймати тайну покаяння;
5-е - повинні оточувати синівською любов'ю Пресвяту Марію, Вседіву, Божу Матір, яку Христос поставив Матір'ю всіх людей;
6-е - повинні також плекати вправи побожності, які сприяють духові молитви, додають сили і підпори апостольському покликанню, особливо мають плекати те, що радить гідна пошани традиція власної Церкви свого праваь повсякчасно рекомендуються реколекції, пояснення про священнослужіння, заохочення на духовному шляху;
7-е - слід виховувати питомців до розуміння значення Церкви і служіння їй, а також до чесноти послуху і дружньої співпраці з братами;
8-е - слід допомагати їм розвивати також інші чесноти, дуже корисні для їхнього покликання, як: розпізнавання духів, чистота, мужність духуь вони повинні також цінити й плекати чесноти, які цінуються між людьми і прикрашають Христового слугу, а саме: щиросердність, невпинна турбота про справедливість, дух убогості, сумлінність у дотримуванні обіцянок, ввічливість у поведінці, скромність у розмові, поєднана з любов'ю.
   § 3. Дисциплінарні правила семінарії слід застосовувати залежно від зрілості питомців так, щоб питомці поступово привчалися опановувати себе, звикали розумно користуватися свободою, діяти самостійно і старанно.

Кан. 347 – Наукове навчання ставить собі за мету, щоб питомці, маючи загальну культуру, яка відповідає потребам місця і часу, та вивчаючи задуми і творіння людського таланту, одержали широку і jрунтовну обізнаність із священними науками так, щоб, наділені повнішим розумінням віри і зміцнені світлом Христа Вчителя, могли успішніше просвічувати своїх сучасників і служити правді.

Кан. 348 –    § 1. Для тих, що призначаються до священства, студії у вищій семінарії, дотримуючись кан. 345, повинні охоплювати філософські і теологічні курси, які можна проходити або поступово або одночасноь ці студії повинні охоплювати принаймні повне шестиріч'я так, щоб час, присвячений на філософські предмети, дорівнював повним двом рокам, а час, відведений для теологічних студій – повним чотирьом рокам.
   § 2. Філософсько-теологічні курси мають починатися введенням у Христове таїнство та економію спасіння і закінчуватися показом взаємозв'язку і тісного поєднання всіх предметів з урахуванням порядку чи ієрархії істин католицького вчення.

Кан. 349 –    § 1. Філософське навчання має за мету доповнити вишкіл на основі гуманістичних наукь тому, беручи до уваги філософію як античну, так і нового часу, як культуру всього людства, так і особливо власну, слід звертатися передусім до повсякчас важливої філософської спадщини.
   § 2. Історичні й систематичні курси слід так вести, щоб питомці за допомогою гострого інтелектуального аналізу могли легше відрізняти правду від неправди і з відкритим умом для слова Божого могли належно проводити теологічні досліджування і стали здатнішими для виконування служби також через розмови з освіченими людьми сучасності.

Кан. 350 –    § 1. Теологічні предмети слід викладати у світлі віри так, щоб питомці глибоко вникали в католицьку науку, почерпнуту з божественного Об'явлення, і так її виявляли у своїй культурі, щоб вона стала поживою власного духовного життя і дуже корисним засобом для успішнішого служіння.
   § 2. Немовби душею всієї теології повинно бути Святе Письмо, яке має формувати всі священні предметиь тому, крім точного методу його тлумачення, слід викладати головні істини економії спасіння, а також важливіші теми біблійної теології.
   § 3. Літургію слід вивчати, зважаючи на її особливе значення як конечне джерело доктрини і справжнього християнського духу.
   § 4. Поки не буде осягнено єдності, якої Христос бажає своїй Церкві, екуменізм має бути однією з необхідних основ кожного теологічного предмету.

Кан. 351– Оскільки викладачі священних предметів учать з доручення церковної влади, вони повинні вірно викладати науку, яку вона сама подає, і в усьому смиренно слухатись постійного Учительського Уряду і керівництва Церкви.

Кан. 352–    § 1. Пастирський вишкіл слід пристосовувати до умов місця і часу, до якостей питомців, неодружених і одружених, і до потреб служінь, до яких вони себе готують.
   § 2. Питомці повинні вивчати насамперед катехитику й гомілетику, літургічну відправу, управління парафією, діялог євангелізації з невіруючими або менше ревними вірними, суспільний апостолят, не легковажачи допоміжні предмети засобів соціяльної комунікації, як психологія і пастирська соціологія.
   § 3. Хоча питомці підготовляються до виконування служінь у власній Церкві свого права, однак, вони повинні формуватись у справді універсальному дусі, щоб бути душевно готовими присвятитися душпастирському служінню всюди на земліь тому слід ознайомлювати питомців з потребами всієї Церкви, особливо з апостолятом екуменізму та євангелізації.

Кан. 353 – Згідно з приписом партикулярного права, слід застосовувати вправи і випробування, особливо корисні для утвердження пастирського вишколу, як-от: суспільне або харитативне служіння, катехитичне навчання, особливо початки пастирської діяльності після завершення філософсько-теологічного вишколу і дияконська практика перед пресвітерським свяченням.

Кан. 354 – Навчання, властиве дияконам, не призначеним до священичого стану, відповідно до вищевикладених правил, повинно бути так влаштоване, щоб перебіг студій тривав принаймні три роки з урахуванням традицій власної Церкви свого права про дияконську службу літургії, слова і любові.

Кан. 355 – Ті, що мають висвячуватися, повинні ознайомлюватися з обов'язками священнослужителів і готуватись до прийняття і виконування їх з душевним піднесенням.

Кан. 356 –    § 1. Про успіхи навчання питомців ректор повинен щороку висилати звіт їхньому єпархіяльному Єпископові або, в разі потреби, вищому Настоятелевіь а про стан семінарії – тим, які заснували семінарію.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ або вищий Настоятель, турбуючись про навчання питомців, повинні часто візитувати семінарію, особливо, якщо йдеться про тих, що мають бути висвячені.


ГЛАВА ІІ
ПРИПИСАННЯ СВЯЩЕННОСЛУ_ИТЕЛІВ ДО ЯКОЇСЬ ЄПАРХІЇ

Кан. 357 –    § 1. Кожний священнослужитель повинен бути приписаним до якоїсь єпархії або екзархії або чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, які одержали право приписувати собі священнослужителів від Апостольського Престолу або від Патріярха в межах території очолюваної ним Церкви за згодою постійного Синоду.
   § 2. Те, що постановляється про приналежність священнослужителів до якоїсь єпархії або увільнення від неї, має значення з необхідними поправками також для інших вищезгаданих юридичних осіб, і якщо так велить партикулярне право, для самої патріяршої Церкви, хіба що право виразно застерігає щось інше.

Кан. 358 – Через дияконське свячення кожний приписується як священнослу-жи-тель до єпархії, для служіння якій посвячується, хіба що, згідно з приписом партикуляр-ного права Церкви свого права, він уже приписаний до цієї єпархії.

Кан. 359 – Для того, щоб священнослужитель, уже приписаний до якоїсь єпархії, міг правосильно перейти до іншої єпархії, повинен одержати від свого єпархіяльного Єпископа грамоту, підписану ним, якою він його відписує, і одночасно грамоту приписки, підписану єпархіяльним Єпископом тієї єпархії, до якої хоче приписатись. .

Кан. 360 –    § 1. Переїзд священнослужителя до іншої єпархії після одержання приписки відбувається до визначеного терміну, який також треба частіше поновлювати через письмову угоду, укладену між двома єпархіяльними Єпископами, на підставі якої устійнюються права й обов'язки священнослужителя або сторін.
   § 2. Коли минуло п'ять років після законного переїзду, тоді священнослужитель на підставі самого права приписується до гостинної єпархії, якщо такому його бажанню, виявленому письмово двом єпархіяльним Єпископам, ніхто з них письмово не заперечив протягом чотирьох місяців.

Кан. 361– Священнослужителеві особливо дбайливому про всю Церкву заради євангелізації не слід заперечувати у переході або переїзді в іншу єпархію, яка відчуває велику нестачу священнослужителів, якщо тільки він готовий і здатний виконувати там служіння, хіба що йому відмовляють через справжню потребу власної єпархії або Церкви свого права.

Кан. 362–    § 1. Священнослужитель, що знаходиться в іншій єпархії, може бути з виправданої причини відкликаний власним єпархіяльним Єпископом або відпущений гостинним єпархіяльним Єпископом з дотриманням укладених угод і справедливості.
   § 2. Тому, хто законно повертається з іншої єпархії до власної, повинні бути збережені і забезпечені всі права, які він мав би, якби виконував священнослужіння в ній.

Кан. 363 – Правосильно приписувати священнослужителя до єпархії або відпускати його з неї або давати дозвіл на переїзд не можуть:
1-е - Адміністратор патріяршої Церкви без згоди постійного Синодуь патріярший Екзарх і Адміністратор єпархії без згоди Патріярха;
2-е - в інших випадках Адміністратор єпархії, хіба що після року від вакантності єпархіяльного престолу і за згодою колегії єпархіяльних радників.

Кан. 364 – Приписка священнослужителя до якоїсь єпархії не втрачає своєї сили, хіба що внаслідок правосильної приписки до іншої єпархії або втрати клирицького стану.
Кан. 365 –    § 1. Для законного переходу або переїзду потрібні виправдані причини, якими є користь Церкви або добро самого священнослужителяь не слід відмовляти у дозволі, хіба що при наявності поважних причин.
   § 2. Відповідно до приписів партикулярного права Церкви свого права, для законного переходу до єпархії іншої Церкви свого права вимагається також, щоб єпархіяльний Єпископ, який відпускає священнослужителя, мав згоду влади, визначеної цим же партикулярним правом.

Кан. 366 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ не повинен приписувати до своєї єпархії чужого священнослужителя, хіба що:
1-е - вимагають цього потреба або користь єпархії;
2-е - йому відомо про здатність священнослужителя виконувати служіння, осо-бливо якщо священнослужитель прибув з іншої Церкви свого права;
3-є - йому відомо з законного документа про законне відпущення з єпархії і має від єпархіяльного Єпископа, який відпускає, відповідні свідоцтва про перебіг життя і звичаї священнослужителя, також, якщо є потреба, зі збереженням таємниці;
4-е - священнослужитель письмово заявив, що згідно з приписами права посвячує себе служінню новій єпархії.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше повідомити попереднього єпархіяльного Єпископа про проведення приписки священнослужителя.


ГЛАВА ІІІ
ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ ДУХОВЕНСТВА

Кан. 367 – Священнослужителі мають як перший обов'язок голосити всім Царство Боже і любов Господа до людей служінням слова і святими тайнами, надто всім життям так показувати, щоб усі, люблячи себе взаємно і понад усе Бога, будувались в Тіло Христове, яким є Церква, і зростали в ній.

Кан. 368 – Священнослужителі особливим чином зобов'язані до досконалості, яку Христос ставить перед своїми учнями як мету, тому що вони через свячення в новий спосіб були посвячені Богові, щоб стати здатнішими знаряддями Христа, вічного Священика, для служіння Божому народові і заодно були зразком для пастви.

Кан. 369 –    § 1. Священнослужителі повинні щоденно віддаватися читанню і роздумам слова Божого так, щоб як вірні й уважні слухачі Христа ставали справжніми слугами проповідуванняь повинні бути невтомними в молитві, літургічних відправах і, зокрема, у набожності до таїнства Євхаристіїь щоденно мають робити іспит своєї совісті і часто приймати тайну покаянняь повинні почитати Пресвяту Марію, Вседіву, Богоматір і просити в неї ласки формувати себе на подобу її Сина та виконувати інші побожні вправи власної Церкви свого права.
   § 2. Вони повинні високо цінити духовний провід і, відповідно до приписів партикулярнного права, у визначені часи відбувати реколекції.

Кан. 370 – Священнослужителі мають за особливий обов'язок виявляти пошану і послух Римському Архієреєві, Патріярхові та єпархіяльному Єпископові.

Кан. 371–    § 1. Священнослужителі мають право, згідно з встановленими правом вимогами, одержати від власного єпархіяльного Єпископа якийсь уряд, службу або завдання для виконування служіння Церкви.
   § 2. Священнослужителі повинні приймати і сумлінно виконувати будь-який уряд, служіння або завдання, доручене їм компетентною владою, коли тільки цього вимагають, за рішенням цієї влади, потреби Церкви.
   § 3. Для того, щоб могти виконувати світську професію, вимагається дозвіл власного Ієрарха.

Кан. 372–    § 1. Після закінчення навчання, яке вимагається для свячень, хай священнослужителі не перестають займатися священними науками, більш того, вони повинні наполегливо старатися здобувати глибші й пристосовані до сьогодення їх пізнання і використання через освітні курси, затверджені власним Ієрархом.
   § 2. Вони повинні також брати участь у конференціях, які Ієрарх вважатиме доцільними для підтримання священних наук і душпастирства.
   § 3. Не повинні занедбувати здобути такий запас світських наук, особливо тих, що тісніше пов'язані з священними науками, який личить мати освіченим людям.

Кан. 373 – Усюди слід високо цінити целібат священнослужителів, вибраний задля царства небесного і так підхожий для священичого стану, згідно з традицією всієї Церквиь рівно ж треба поважати і стан одружених священнослужителів, освячений протягом віків практикою ранньої Церкви і східних Церков.

Кан. 374 – Священнослужителі, неодружені й одружені, повинні відзначатися красою чистотиь завданням партикулярного права є встановити відповідні засоби для осягнення цієї мети.

Кан. 375 – У родинному житті й вихованні дітей одружені священнослужителі повинні подавати іншим вірним прекрасний приклад.

Кан. 376 – Серед неодружених священнослужителів слід, наскільки це можливо, підтримувати гідне похвали спільне життя, щоб вони самі в духовному і інтелектуаль-ному житті взаємно собі допомагали й могли легше співпрацювати в службі.

Кан. 377 – Усі священнослужителі повинні служити церковне правило відповідно до партикулярного права Церкви свого права.

Кан. 378 – Священнослужителі повинні, згідно з приписом партикулярного права, часто правити Божественну Літургію, особливо в неділі і приписані святаь наполегливо рекомендується навіть щоденна відправа.

Кан. 379 – Священнослужителі, об'єднані вузлами любові із співбратами будь-якої Церкви свого права, повинні всі узгоджено діяти для одної мети, а саме для побудови Тіла Христового, і тому, якого не були б стану, хоч би виконували різні уряди, мають між собою співпрацювати і собі взаємно допомагати.

Кан. 380 – Усі священнослужителі повинні дбати про підтримання покликань до священних служб і ведення життя в інститутах посвяченого життя не тільки за допомогою проповіді, катехизи та інших відповідних засобів, а й, головно, свідоцтвом життя і служіння.

Кан. 381–    § 1. Палаючи апостольською ревністю, священнослужителі мають бути для всіх прикладом у добродійності й гостинності, особливо щодо хворих, прибитих горем, переслідуваних, вигнанців і втікачів.
   § 2. Священнослужителі зобов'язані, хіба що слушно перешкоджені, подавати допомогу з духовних дібр Церкви, особливо слова Божого і святих тайн вірним, які вчасно просять, належно підготовлені, і право не забороняє їм приймати святі тайни.
   § 3. Священнослужителі повинні визнавати і підтримувати гідність та властиву мирянам участь, яку вони беруть у місії Церкви, особливо схвалюючи різноманітні хариз-ми мирян, а також використовуючи на благо Церкви їхні кваліфікації і досвід, зокрема способами, передбаченими правом.

Кан. 382– Священнослужителі повинні цілком утримуватись від усього того, що не личить їхньому станові, відповідно до чітко окреслених приписів партикулярного права, а також уникати того, що йому не властиве.

Кан. 383 – Хоча священнослужителі, подібно як і інші громадяни, повинні мати однакові громадянські і політичні права, однак:
1-е - забороняється приймати громадські уряди, з якими зв'язана участь у виконуванні цивільної влади;
2-е - оскільки військова служба не узгоджується з клирицьким станом, вони не повинні добровільно вступати до неї, хіба що з дозволу свого Ієрарха;
3-є - вони повинні користуватись звільненням від виконування публічних завдань і урядів, не властивих клирицькому станові, а також від військової служби, які надають на їх користь цивільні закони, угоди або звичаї.

Кан. 384 –    § 1. Як слуги примирення всіх у любові до Христа, священнослужителі повинні старатися плекати серед людей мир, єдність і згоду, основану на справедливості.
   § 2. Вони не можуть брати активної участі ні в політичних партіях, ні в керуванні професійними спілками, хіба що – на думку єпархіяльного Єпископа або, якщо так велить партикулярне право, – Патріярха або іншої влади, цього вимагає оборона Церкви або розвиток спільного добра.

Кан. 385 –    § 1. Пройняте духом Христової убогості, духовенство повинно старатися простотою життя свідчити перед світом, що дбає про небесні блага, і з духовною второпністю призначати дочасні добра чесному користуваннюь майно, яке воно придбало собі через виконування церковного уряду, служіння або завдання, після забезпечення з нього свого належного утримання і виконання обов'язків власного стану повинно уділяти і передавати для справ апостоляту або діл милосердя.
   § 2. Священнослужителям забороняється займатися фінансовими операціями й торгівлею особисто або через інших чи для власної користі чи інших, хіба що з дозволу влади, визначеної партикулярним правом власної Церкви свого права або Апостольського Престолу.
   § 3. Священнослужителеві забороняється ручатись, навіть власним майном, хіба що порадившись з власним єпархіяльним Єпископом або, в разі потреби, з вищим Настоятелем.

Кан. 386 –    § 1. Священнослужителі, хоч би не займали резиденціяльного уряду, не повинні, однак, на довший час, який треба визначити партикулярним правом, залишати свою єпархію без дозволу, принаймні припустимого, власного місцевого Ієрарха.
   § 2. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, підлягає місцевому єпархіяльному Єпископові в тому, що стосується обов'язків стану цього священнослужителяь якщо він має намір перебувати там не короткий час, повинен невідкладно повідомити місцевого Ієрарха.

Кан. 387 – Що стосується клирицького одягу, то слід дотримуватись партикулярного права.

Кан. 388 – Священнослужителі не можуть користуватись правами і відзнаками, пов'язаними з наданими їм санами, поза місцями, де своє повноваження виконує влада, яка надала сан або письмово погодилась на надання цього сану без жодних обмежень, або хіба що супроводжують владу, яка надала сан, або виступають від імені цієї особи, або одержали згоду місцевого Ієрарха.

Кан. 389 – Священнослужителі повинні старатися уникати будь-яких спорівь якби, однак, виник між ними якийсь спір, то слід передати його до церковного суду і це повинно, по змозі, статися, якщо йдеться про спори між священнослужителями та іншими вірними.
Кан. 390 –    § 1. Священнослужителі мають право на відповідне утримання, і тому за виконування дорученого їм уряду або завдання повинні одержувати слушну винагороду, яка, якщо йдеться про одружених священнослужителів, повинна забезпечувати також утримання їхньої сім'ї, хіба що це вже достатньо забезпечено в інший спосіб.
   § 2. Вони мають рівно ж право на те, щоб, якщо вони одружені, була проявлена турбота про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку їх та їхньої сім'їь щоб це право можна було здійснити, священнослужителі зобов'язані сплачувати внески до установи, про яку мова в кан. 1021,    § 2, згідно з приписом партикулярного права.

Кан. 391– Священнослужителі можуть, дотримуючись кан. 578,    § 3, об'єднуватись з іншими для осягнення цілей, які відповідали б їх клирицькому становіь а обов'язком єпархіяльного Єпископа є достовірно вирішити про цю відповідність.

Кан. 392– Священнослужителі мають право на належну їм щорічну відпустку, визначену партикулярнем правом.

Кан. 393 – У священнослужителів, якого не були б вони стану, на серці повинна бути турбота про всі Церкви, і через те вони повинні виявлятись готовими, де вимагає необхідність, особливо за дозволом або заохоченням власного єпархіяльного Єпископа або Настоятеля, для виконування свого служіння в місіях або місцевостях, які відчувають брак священнослужителів.


ГЛАВА ІV
ВТРАТА КЛИРИЦЬКОГО СТАНУ

Кан. 394 – Свячення, раз правосильно прийняте, ніколи не стає недійснимь однак, священнослужитель утрачає клирицький стан:
1-е - внаслідок судового вироку або адміністративного декрету, який стверджує недійсність свячення;
2-е - внаслідок кари усунення, накладеної згідно з законом;
3-є - внаслідок рескрипту Апостольського Престолу або Патріярха, згідно з приписом кан. 397ь цей рескрипт не може дозволено надавати Патріярх і не надає його Апостольський Престол дияконам, хіба з поважних, а пресвітерам – з дуже поважних причин.

Кан. 395 – Священнослужитель, який втрачає клирицький стан згідно з приписами права, разом з ним утрачає властиві клирицькому станові права і не має вже обов'язків клирицького стану, з дотриманням, однак, припису кан. 396ь забороняється йому сповняти священнодійства, із збереженням приписів канн. 725 і 735,    § 2ь тим самим він позбавляється всіх урядів, служінь, завдань і будь-якої делегованої влади.

Кан. 396 – Крім випадків, в яких оголошена недійсність свячення, втрата клирицького стану не несе з собою диспензи від обов'язку целібату, яка надається тільки Римським Архієреєм.

Кан. 397 – Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви або, якщо справа невідкладна, постійного Синоду, може дати звільнення від клирицького стану священнослужителям, які мають у межах території власної єпархіяльної Церкви постійне або тимчасове місце проживання і які не зв'язані обов'язком целібату, або, якщо зв'язані, не просять диспензи від цього зобов'язанняь в інших випадках справу слід передати Апостольському Престолові.

Кан. 398 – Той, хто втратив клирицький стан на підставі рескрипту Апостольського Престолу, може бути допущеним наново до духовенства тільки Апостольським Престоломь а того, кого позбавив клирицького стану Патріярх, наново прийняти до духовенства може також Патріярх.