ТИТУЛ ХІІ

МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ І ЧЛЕНИ ІНШИХ ІНСТИТУТІВ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ


ГЛАВА І
МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ
Арт. І: Загальні канони

Кан. 410 – Чернечий стан – це сталий спосіб життя у спільноті в якомусь інституті, затвердженому Церквою, завдяки якому вірні під дією Святого Духа, наслідуючи докладніше Христа, Учителя і Приклад Святості, посвячуються згідно з приписами статутів з нового й особливого титулу для дотримання прилюдних обітів послуху, чистоти і вбогості під законним Настоятелем, відмовляються від способу мирського життя і цілком присвячуються осягненню досконалої любові на службу Царства Божого для побудови Церкви і спасіння світу, будучи немов знаками, які провіщають небесну славу.

Кан. 411– Усі повинні сприяти чернечому стану і його підтримувати.

1– Залежність ченців від єпархіяльного Єпископа, Патріярха, Апостольського Престолу

Кан. 412–    § 1. Усі ченці підлягають Римському Архієреєві як своєму найвищому Настоятелеві, якого слухатись повинні також силою обіту послуху.
   § 2. Щоб краще забезпечити добро інститутів і потреби апостоляту, Римський Архієрей на підставі свого верховенства над усією Церквою заради спільної користі може вилучити з-під керівництва єпархіяльного Єпископа інститути посвяченого життя і підпорядкувати тільки собі або іншій церковній владі.

Кан. 413 – Що стосується внутрішнього керівництва і чернечої дисципліни, то чернечі інститути, – хіба що право застерігає щось інше – якщо вони є папського права, підлягають безпосередньо і виключно Апостольському Престоловіь якщо ж вони патріяршого або єпархіяльного права, то підлягають безпосередньо Патріярхові або єпархіяльному Єпископові, залишаючи в силі кан. 418,    § 2.

Кан. 414 –    § 1. Що стосується монастирів і Згромаджень єпархіяльного права, до єпархіяльного Єпископа належить:
1-е - затверджувати устави монастирів і статути Згромаджень та зміни до них, впроваджені згідно з приписами права, за винятком тих, що були затверджені вищою владою;
2-е - давати в окремих випадках і одноразово диспензи від тих уставів або статутів, які виходять поза владу чернечих Настоятелів і про що вони у нього законно просять;
3-є - візитувати монастирі, також залежні, і всі доми Згромаджень на своїй території, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку радять це справді особливі підстави.
   § 2. Такі права належать Патріярхові щодо Чинів і Згромаджень патріяршого права, які мають головний дім у межах території Церкви, на чолі якої він стоїтьь інакше ці права щодо всіх Чинів, а також Монастирів і Згромаджень, які не є єпархіяльного права, належать тільки Апостольському Престолові.
   § 3. Якщо Згромадження єпархіяльного права поширюється на інші єпархії, не можна нічого правосильно міняти в самих статутах, хіба що за згодою єпархіяльного Єпископа єпархії, в якій знаходиться головний дім, порадившись, однак, з єпархіяльними Єпископами, в єпархіях яких знаходяться інші доми.

Кан. 415 –    § 1. Усі ченці підлягають владі місцевого Ієрарха в тому, що стосується прилюдної відправи Божого культу, проповідування слова Божого народові, особливо ж релігійного і морального виховання вірних, головно дітей, катехитичного і літургічного навчання, гідності духовного стану, а також різних справ, які мають відношення до апостоляту.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ має право й обов'язок візитувати поодинокі монастирі і доми Чинів чи Згромаджень на його території у цих справах, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку вимагають такого рішення поважні причини.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ тільки за згодою компетентних Настоятелів може доручати ченцям діла апостоляту або обов'язки властиві єпархії, зберігаючи загальне право і чернечу дисципліну, власний характер і специфічну мету інститутів.
   § 4. Ченці, які скоїли злочин поза домом і яких не карає власний Настоятель, попереджений місцевим Ієрархом, можуть бути покарані ним, хоч законно вийшли з дому і повернулися додому.

Кан. 416 – Патріярхи і місцеві Ієрархи повинні підтримувати зустрічі з Настоятелями ченців, у встановлені реченці і скільки разів це видається доцільним, щоб, порадившись взаємно, діяли згідно для справ апостоляту, виконуваних членами.

Кан. 417 – Якщо в доми інститутів патріяршого або папського права та їхні церкви проникли зловживання і Настоятель, попереджений місцевим Ієрархом, не зумів цьому зарадити, цей же місцевий Ієрарх зобов'язаний негайно передати справу владі, якій цей інститут безпосередньо підлягає.


2– Настоятелі і члени чернечих інститутів

Кан. 418 –    § 1. Вищими настоятелями є Голова монашої конфедерації, Настоятель монастиря свого права, Генеральний настоятель Чину або Згромадження, провінційний настоятель, їхні заступники та інші, які мають владу на подобу провінційних, а також ті, що, якщо немає вищезгаданих, тимчасово, законно заступають їх на уряді.
   § 2. Під іменем Настоятеля монахів та інших ченців не розуміється місцевий Ієрарх ані Патріярх, зі збереженням приписів канонів, які надають Патріярхові або місцевому Ієрархові владу над ними.

Кан. 419 –    § 1. Голова монашої конфедерації, Настоятель монастиря свого права не конфедерованого і генеральний Настоятель Чину або Згромадження повинні посилати звіт про стан інститутів, які вони очолюють, принаймні раз на п'ять років, владі, якій вони безпосередньо підлягають, згідно з формулою, встановленою цією ж владою.
   § 2. Настоятелі інститутів єпархіяльного або патріяршого права мають посилати примірник звіту також Апостольському Престолові.

Кан. 420 –    § 1. Вищі Настоятелі, яких устав монастиря або статути Чину або Згромадження призначають до завдання візитатора, повинні у визначений в них час візитувати всі підлеглі їм доми самі особисто або через інших, якщо зазнають законної перешкоди.
   § 2. Члени повинні з довір'ям ставитись до візитатора, йому на законні запитання зобов'язані відповідати в любові, згідно з правдоюь нікому не дозволяється будь-яким чином відвертати членів від виконання цього обов'язку або в інший спосіб заважати меті візитації.
   § 3. Місцевий Ієрарх повинен візитувати всі чернечі доми, якщо вищий Настоятель, до якого за законом належить візитація, протягом п'яти років їх не візитував і всупереч нагадуванню місцевого Ієрарха занедбав їх візитувати.

Кан. 421– Настоятелі мають важкий обов'язок дбати, щоб доручені їм члени укладали життя згідно з уставом або власними статутамиь Настоятелі мають своїм прикладом і заохоченням допомагати членам у досягненні мети чернечого стану, належно пособляти їхнім особистим потребам, наполегливо турбуватись про немічних і їх відвідувати, ганити неспокійних, втіщати малодушних, проявляти до всіх терпимість.

Кан. 422–    § 1. Настоятелі повинні мати постійну раду, утворену згідно з уставом або статутами, допомогою якої мають користуватись у виконуванні урядуь у випадках, приписаних правом, зобов'язані звертатись до неї за згодою або порадою, згідно з приписом кан. 934.
   § 2. Партикулярне право повинно постановити, чи в домах, де проживають менше ніж щість членів, має бути рада чи ні.

Кан. 423 – Монастир, монаша конфедерація, Чин і Згромадження, їхні провінції і законно заснований дім силою самого права є юридичними особамиь але їхню здатність набувати, посідати, управляти й відчужувати дочасне майно устав або статути можуть відняти або обмежити.

Кан. 424 – В уставі або статутах повинні бути встановлені правила щодо користування й управління майном для підтримування, виявлення і захищення власної вбогості.

Кан. 425 – Дочасні добра чернечих інститутів керуються канн. 1007-1054, хіба що загальне право застерігає щось інше або випливає з природи речі.

Кан. 426 – Усі ченці і кожен зокрема, Настоятелі в рівній мірі, як і їхні підлеглі, повинні не тільки сумлінно і бездоганно дотримуватись обітів, які вони склали, але також своє життя влащтовувати згідно з уставом або статутами, вірно зберігаючи задум і постанови засновника і так прямувати до досконалості свого стану.

Кан. 427 – Усі ченці і кожен зокрема мають обов'язки, які приписує священнослужителям загальне право, хіба що право застерігає щось інше або це випливає з природи речі.

Кан. 428 – До чернечого інституту приписується як священнослужитель член після довічних обітів на підставі дияконського свячення, а священнослужитель, уже приписаний до якоїсь єпархії, на підставі довічної професії.

Кан. 429 – Листи ченців до своїх Настоятелів, а також до місцевого Ієрарха, Патріярха, Легата Римського Архієрея й Апостольського Престолу, рівно ж листи, які вони самі від них одержують, не підлягають ніякому переглядові.

Кан. 430 – Забороняється надавати ченцям чисто почесні титули санів або урядів, хіба що устав або статути дозволяють титули урядів вищих Настоятелів, які вони вже виконували.

Кан. 431–    § 1. Чернець без письмової згоди власного вищого Настоятеля не може, починаючи від першої професії, бути піднесеним до сану або уряду поза власним інститутом, за винятком тих, що надаються через вибори, проведені Синодом Єпископів патріяршої Церкви, і зберігаючи кан. 89,    § 2; після виконання завдання повинен повернутися в монастир, Чин або Згромадження.
   § 2. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1-е - залишається надалі зв'язаним обітами та іншими зобов'язаннями своєї професії, за винятком тих, що їх, як сам розумно вважає, не можна погодити з його саном; він позбавляється активного і пасивного голосу у власному монастирі, Чині або Згромадженніь він вилучається з-під влади Настоятелів і силою обіту послуху залишається підлеглим тільки Римському Архієреєві;
2-е - однак, той, хто після виконання завдання вертається до монастиря, Чину або Згромадження, зберігаючи зрештою канн. 62 і 211, може мати активний і пасивний голос, якщо устав або статути це дозволяють.
   § 3. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1-е - якщо через професію втратив здатність набувати майнову власність, то має право користуватись, уживати і управляти майном, яке йому дістаєтьсяь а Патріярх, єпархіяльний Єпископ, Екзарх набувають власність для патріяршої Церкви, єпархії, екзархіїь інші – для монастиря або Чину;
2-е - якщо через професію не втратив майнової власності, наново одержує право користуватись, уживати і управляти майном, яке мав ранішеь те, що йому пізніше дістається, він повністю собі набуває;
3-є - в обох випадках майном, яке йому дістається не з уваги на особу, він повинен розпорядитися відповідно до бажання жертводавців.

Кан. 432– Залежний монастир, дім або провінція чернечого інституту будь-якої Церкви свого права, також латинської, який за згодою Апостольського Престолу приписується до іншої Церкви свого права, повинен дотримуватись права цієї Церкви, зберігаючи приписи уставу або статутів, які стосуються внутрішнього керівництва цього інституту, і привілеїв, наданих Апостольським Престолом.

Арт. ІІ: Монастирі
Кан. 433 –    § 1. Монастирем називається чернечий дім, в якому члени прямують до євангельської досконалості, дотримуючись правил і традицій монашого життя.
   § 2. Монастирем свого права є той, який не залежить від іншого монастиря і керується власним уставом, затвердженим компетентною владою.

Кан. 434 – Монастир є папського права, якщо він був заснований Апостольським Престолом або визнаний як такий через його декреть патріяршого права, якщо є ставропігійськимь єпархіяльного права, якщо заснований Єпископом, не отримав декрету визнання Апостольського Престолу.
1– Заснування і скасування монастирів

Кан. 435 – Єпархіяльний Єпископ може заснувати монастир свого права в межах території патріяршої Церкви, порадившись з Патріярхом, або в інших випадках порадившись з Апостольським Престолом.
   § 2. Патріярхові застерігається право заснування ставропігійського монастиря.
Кан. 436 –    § 1. Кожний монастир свого права може мати залежні монастирі, з яких одні є філіяльними, якщо на підставі самого акту заснування або декрету, виданого згідно з уставом, можуть претендувати на статус монастиря свого права, а інші є допоміжними.
   § 2. Для правосильного заснування залежного монастиря вимагається письмова згода влади, якій підпорядкований монастир свого права, і єпархіяльного Єпископа місцевості, де цей монастир засновується.

Кан. 437 –    § 1. Дозвіл на заснування монастиря, в тому числі залежного, містить у собі право мати церкву і виконувати священнослужіння і побожні чинності, які властиві монастиреві згідно з приписом уставу, з дотриманням законно доданих застережень.
   § 2. Щоб були побудовані і відкриті школа, гостинниця або подібний будинок, відокремлений від монастиря, потрібна для кожного монастиря письмова згода єпархіяльного Єпископа.
   § 3. Щоб монастир був використаний для інших потреб, вимагаються ті самі формальності, що і для заснування, хіба що йдеться про перетворення, яке стосується тільки внутрішнього керівництва і чернечої дисципліни.

Кан. 438 –    § 1. Патріярх може скасувати з поважної причини в межах території очолюваної ним Церкви монастир свого права або філіяльний єпархіяльного права, або ставропігійський, за згодою постійного Синоду і на просьбу або за порадою єпархіяль-ного Єпископа, якщо монастир є єпархіяльного права, і за порадою Настоятеля монастиря і Голови конфедерації, якщо монастир є конфедеративний, із збереженням права на відклик, із припиненням чинності, до Римського Архієрея.
   § 2. Інші монастирі свого права або філіяльні може скасувати тільки Апостольський Престол.
   § 3. Допоміжний монастир може бути скасований на підставі декрету Настоятеля монастиря, від якого він залежить, згідно з приписом уставу і за згодою єпархіяльного Єпископа.
   § 4. Майно скасованого монастиря свого права відходить до конфедерації, якщо він був конфедеративним, в іншому разі – до єпархії або до патріяршої Церкви, якщо був ставропігійськимь майно скасованого залежного монастиря відходить до монастиря свого праваь вирішити питання про майно скасованого монастиря папського права застерігається Апостольському Престолові з дотриманням у кожному випадку волі жертводавців.

Кан. 439 –    § 1. Більще монастирів свого права тієї самої єпархії, підпорядкованих єпархіяльному Єпископові, можуть утворити конфедерацію за письмовою згодою того ж єпархіяльного Єпископа, який повинен також затвердити статути конфедерації.
   § 2. Конфедерація між кількома монастирями свого права різних єпархій або ставропігійськими в межах території патріяршої Церкви може утворитись за порадою єпархіяльних Єпископів, які в цьому зацікавлені, і за згодою Патріярха, якому застерігається також право затвердити статути.
   § 3. В інших випадках у справі утворення конфедерації слід звертатися до Апостольського Престолу.

Кан. 440 –    § 1. Приєднання неконфедерованого монастиря свого права і відокремлення конфедерованого від конфедерації застерігається тій владі, про яку мова в кан. 439.
   § 2. Конфедерація в межах території патріяршої Церкви може бути скасована тільки Патріярхом за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви, за порадою зацікавлених єпархіяльних Єпископів і Голови конфедерації з правом відклику, з припиненням чинності, до Римського Архієреяь скасування інших конфедерацій застерігається Апостольському Престолові.
   § 3. Вирішити питання про майно, яке належить скасованій конфедерації, резервується владі, яка скасувала конфедерацію, з урахуванням волі жертводавцівь Патріярх у цьому випадку потребує згоди постійного Синоду.


2– Настоятелі монастирів Капітули й економи

Кан. 441–    § 1. У монастирях Настоятелі і Капітули мають ту владу, яка окреслюється загальним правом і уставом.
   § 2. Настоятелі в монастирях свого права мають владу керівництва, наскільки вона їм виразно надається правом або владою, якій вони підлягають, з дотриманням кан. 979.
   § 3. Влада Голови монашої конфедерації, крім того, що окреслено загальним правом, повинна бути окреслена в статутах цієї конфедерації.

Кан. 442– Із збереженням уставу монастиря свого права, який вимагає більше даних для того, щоб хтось був здатний займати уряд Настоятеля монастиря свого права, треба, щоб він склав довічну професію, був професом принаймні десять років і закінчив сорок років життя.

Кан. 443 –    § 1. Настоятель монастиря свого права обирається на Капітулі, скликаній згідно з уставом, з дотриманням канн. 947-960 і збереженням права єпархіяльного єпископа головувати на виборній Капітулі особисто або через іншого.
   § 2. Під час виборів Настоятеля конфедерованого монастиря свого права на виборній Капітулі головує сам особисто або через іншого Голова цієї конфедерації.

Кан. 444 –    § 1. Уряд Настоятеля монастиря свого права надається на необмежений час, хіба що устав велить щось інше.
   § 2. Якщо устав не приписує чогось іншого, то Настоятелі залежних монастирів ставляться на час, окреслений в уставі Настоятелем монастиря свого права за згодою його ради, якщо монастир є філіяльним, а за порадою цієї ради, якщо – допоміжним.
   § 3. Настоятелі, яким виповнилось сімдесят п'ять років життя або які через слабе здоров'я або з іншої поважної причини виявились нездатними для виконування свого уряду, повинні подати Капітулі зречення від уряду, до якої належить його прийняти.

Кан. 445 – Члени виборної Капітули повинні старатися обирати таких, яких у Господі вважають справді достойними і здатними для уряду Настоятеля, утримуючись від будь-якого зловживання й особливо від добування голосів як для себе, так і для інших.

Кан. 446 – Настоятель повинен мещкати у власному монастирі і не віддалятися від нього, хіба що згідно з приписом уставу.

Кан. 447 –    § 1. Для управління дочасним майном у монастирі повинен бути економ, який має виконувати свій уряд під проводом Настоятеля.
   § 2. Настоятель монастиря свого права не повинен одночасно займати уряд економа цього ж монастиряь але уряд економа залежного монастиря, хоч краще, щоб був відокремлений від уряду Настоятеля, може з ним поєднуватись, якщо цього вимагає необхідність.
   § 3. Економа іменує Настоятель монастиря свого права за згодою своєї ради, хіба що устав велить щось інше.


3 – Приймання в монастир свого права і новіціят


Кан. 448 – Для того, щоб хтось був прийнятий у монастир свого права, потрібно, аби керувався чесним наміром, був здатним вести монаше життя і не мав жодної перешкоди, встановленої правом.

Кан. 449 – Кандидат перед прийняттям на новіціят повинен жити в монастирі протягом часу, окресленого в уставі, під спеціяльною опікою досвіченого члена.

Кан. 450 – Залишаючи в силі приписи уставу, які вимагають щось більше, на новіціят правосильно не можуть бути прийняті:
1-е - некатолики;
2-е - ті, що підпали канонічній карі, за винятком кар, про які мова в кан. 1426,    § 1;
3-є - ті, яким загрожує тяжка кара за злочин, у скоєнні якого вони законно були звинувачені;
4-е - ті, яким ще не виповнилося вісімнадцять років життя, хіба що йдеться про монастир, де має місце тимчасова професіяь у цьому випадку досить мати сімнадцять років;
5-е - ті, що вступають у монастир під впливом примусу, тяжкого страху або підступу або яких Настоятель прийняв під таким же їхнім впливом;
6-е - супруги під час тривання подружжя;
7-е - ті, що зв'язані вузлом чернечої професії або іншим священним вузлом в інституті посвяченого життя, хіба що йдеться про законний перехід.

Кан. 451– Недозволеним є приймання когось на новіціят монастиря іншої Церкви свого права без дозволу Апостольського Престолу, хіба що йдеться про кандидата, призначеного до залежного монастиря власної Церкви, про що мова в кан. 432.

Кан. 452–    § 1. Недозволеним є приймання на новіціят приписаних до єпархії священнослужителів без поради власного єпархіяльного Єпископаь недозволено приймається, якщо єпархіяльний Єпископ заперечує на підставі того, що їх вибуття завдасть тяжкої шкоди душам, чого інакше не можна уникнути, або, якщо йдеться про тих, хто, призначений до свячень в монастирі, зазнає якоїсь перешкоди, визначеної правом.
   § 2. Недозволеним також є приймання в монастир батьків, яких праця необхідна для годування і виховання дітей, або дітей, які повинні допомагати батькові або матері, дідові або бабусі, що знаходяться у великій нужді, хіба що монастир подбає інакше у цій справі.

Кан. 453 –    § 1. До Настоятеля монастиря свого права належить приймати на новіціят за порадою своєї ради.
   § 2. Сам Настоятель, вживши відповідних заходів, повинен бути переконаний про здатність і повну свободу кандидата у виборі чернечого стану.
   § 3. Стосовно того, які документи повинні представити кандидати і які різні свідоцтва слід зібрати про їхні добрі звичаї і здатність, слід дотримуватись приписів уставу.

Кан. 454 – В уставі слід окреслити приписи щодо посагу, що його мають подати кандидати, якщо такий вимагається, і який має управлятися під особливим наглядом місцевого Ієрарха, а також про повернення повного посагу без спілих плодів тому, хто покидає монастир з будь-якої причини.

Кан. 455 – Новіціят починається від прийняття монашого одягу або в інший спосіб, приписаний уставом.

Кан. 456 –    § 1. Монастир свого права може мати власних новиків, які в цьому монастирі вводяться в монаше життя під проводом відповідного члена.
   § 2. Щоб новіціят був правосильним, він повинен проходити в самому монастирі свого права або за рішенням Настоятеля і за порадою його ради – в іншому монастирі свого права цієї ж конфедерації.
   § 3. Якщо якийсь монастир свого права, конфедерований або неконфедерований, не може виконувати приписів про навчання новиків, тоді Настоятель зобов'язаний відправити новиків до іншого монастиря, в якому цих приписів сумлінно дотримуються.

Кан. 457 –    § 1. Для того, щоб новіціят був правосильним, він повинен тривати три повних і безперервних рокиь а в монастирях, де тимчасова професія передує довічній професії, вистачає один рік новіціяту.
   § 2. Відсутність у кожному році новіціяту менша, ніж три безперервних або з перервами місяці, не впливає на правосильність, однак час, якого забракло, якщо він перевищує п'ятнадцять днів, то його треба доповнити.
   § 3. Дотримуючись кан. 461,    § 2, новіціяту не слід продовжувати понад три роки.

Кан. 458 –    § 1. Навчання новиків повинен очолювати як учитель, згідно з приписом уставу, член, який відзначається розсудливістю, любов'ю, побожністю, знанням і дотримуванням правил монашого життя, профес протягом принаймні десяти років.
   § 2. Права й обов'язки цього вчителя, зокрема в тому, що стосується способу навчання новиків та відносин із Капітулою і Настоятелем монастиря, слід окреслити в уставі.

Кан. 459 –    § 1. Під час новіціяту слід безнастанно старатися, щоб під проводом вчителя формувався дух новика через засвоєння уставу, побожні роздуми і тривалу молитву, через вивчення того, що стосується обітів і чеснот, і через відповідні вправи для викорінення вад, приборкання пристрастей, набуття чеснот.
   § 2. Під час новіціяту не слід призначати новиків для робіт поза монастиремь і вони не повинні посилено займатися літературою, наукою або мистецтвом.

Кан. 460 – Новик не може правосильно зректися свого майна будь-яким чином або віддати його в заставу згідно з кан. 467,    § 1.

Кан. 461–    § 1. Новик може вільно залишити монастир свого права або бути відпущеним Настоятелем або Капітулою згідно з уставом з виправданої причини.
   § 2. Якщо після закінчення новіціяту новика визнають здатним, він допускається до професіїь в противному разі його слід відпуститиь якщо ж залишається сумнів щодо його здатності, то час новіціяту, згідно з приписом уставу, можна продовжити, але не більше року.

4 – Посвячення або монаша професія

Кан. 462–    § 1. Монаший стан остаточно приймається через довічну професію, яка включає в собі три довічні обіти послуху, чистоти і вбозтва.
   § 2. У складанні професії слід дотримуватись приписів уставу і літургічних книг.

Кан. 463 – Що стосується різних ступенів монашої професії, то слід дотримуватись уставу монастиря, зберігаючи правову силу професії згідно з загальним правом.

Кан. 464 – Для правосильності довічної професії вимагається, щоб:
1-е - новіціят був правосильно відбутий;
2-е - новик був допущений до професії Настоятелем власного монастиря свого права за згодою його ради і професію прийняв цей Настоятель особисто або через іншого;
3-є - професія була виражена і складена або прийнята без примусу, тяжкого страху і підступу;
4-е - було виконано все інше, що в уставі вимагається для правосильності професії.

Кан. 465 – Приписи загального права про тимчасову професію стосуються також монастирів, де така професія за уставом передує довічній професії.

Кан. 466 – Довічна монаша професія робить неправосильними акти, суперечні обітам, якщо ці акти можуть стати недійсними.

Кан. 467 –    § 1. Кандидат до довічної монашої професії повинен протягом щістдесяти днів перед професією зректися усього майна, яке в даний час посідає, на користь того, кому хоче його віддати, за умови, що вслід за цим наступить професіяь зречення, вчинене раніше, за законом є недійсним.
   § 2. Після складення професії повинно негайно відбутися все необхідне, щоб зречення набрало чинності також на підставі цивільного права.

Кан. 468 –    § 1. Будь-яке дочасне майно, яке дістається членові з будь-якого приводу після довічної професії, стає надбанням монастиря.
   § 2. За борги і зобов'язання, які член зробив після довічної професії з дозволу Настоятеля, повинен відповідати монастирь якщо ж він наробив боргів без дозволу Настоятеля, то повинен відповідати сам член.
   § 3. Однак завжди можна виступити з позовом проти того, хто якимсь чином наживається на укладеному договорі.

Кан. 469 – Член після складення довічної професії втрачає на підставі самого права будь-які уряди, якщо такі має, власну єпархію і вповні приєднується до монастиря.

Кан. 470 – Документ про складення довічної професії, підписаний самим членом і тим, хто професію приймав навіть на підставі делегації, повинен зберігатися в архіві монастиряь Настоятель власного монастиря свого права повинен якнайскоріше повідомити про неї пароха, у якого записане хрещення члена.
5 – Навчання членів
і монаша дисципліна

Кан. 471–    § 1. Спосіб навчання членів повинен бути окреслений в уставі так, щоб вони постійно були спонукані для повніщого осягнення святості життя, а також щоб їхні природні здібності виявлялись через вивчення священної науки і засвоєння людської культури відповідно до потреб часів і таким чином ставали більш підготовленими для зайнять з мистецтва і ремесел, які монастир законно собі обрав.
   § 2. Навчання монахів, які призначаються до свячень, крім того, повинно проходити згідно з програмою студій священнослужителів, про що мовиться в кан. 330, в самому монастирі, якщо він має осідок студій, обладнаний відповідно до припису кан. 340,    § 1, або під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або в інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.

Кан. 472– Настоятель монастиря свого права, згідно з приписом уставу, може дати своїм членам після довічних обітів відпускні грамоти для свяченняь ці грамоти слід відправити місцевому єпархіяльному Єпископові, де знаходиться монастир, також залежний, або, якщо йдеться про ставропігійський монастир, Єпископові, призначеному Патріярхом.

Кан. 473 –    § 1. В окремих монастирях повинно щоденно служитись церковне правило згідно з приписом уставу і законних звичаївь слід також у всі дні відправляти Божественну Літургію, за винятком тих днів, які вилучені за приписами літургічних книг.
   § 2. Настоятелі монастирів мають дбати, щоб усі члени, згідно з приписом уставу:
1-е - не маючи законної перешкоди, щоденно брали участь у церковному правилі, а також у Божественній Літургії кожного разу, коли вона правиться, мали час для роздумів про божественні речі і наполегливо віддавалися іншим побожним вправам;
2-е - могли вільно і часто звертатися до духовних отців і сповідників;
3-є - щорічно протягом кількох днів мали час на реколекції.

Кан. 474 –    § 1. Члени монастирів, відповідно до припису уставу, повинні часто приймати тайну покаяння.
   § 2. Дотримуючись уставу, який радить сповідатися у визначених сповідників, усі члени монастиря можуть приймати тайну покаяння від будь-якого священика, наділеного владою уділяти святу тайну, дотримуючись монашої дисципліни.
Кан. 475 –    § 1. В окремих монастирях, залежно від кількості членів, сам Настоятель повинен призначити більше духовників і сповідників, якщо йдеться про пресвітерів-монахів цього монастиря, наділених владою уділяти тайну покаянняь в противному разі робить це місцевий Ієрарх, вислухавши Настоятеля монастиря свого права, який попередньо повинен порадитись із спільнотою, якій на цьому залежить.
   § 2. Для монастирів, в яких немає пресвітерів-монахів, місцевий Ієрарх у той самий спосіб повинен призначати священика, обов'язком якого є регулярно правити в монастирі Божественну Літургію і проповідувати слово Боже, згідно з кан. 612,    § 2.

Кан. 476 – Члени монастиря мають носити приписаний власним уставом монаший одяг як усередині, так і поза монастирем.
Кан. 477 –    § 1. У монастирі слід дотримуватись клявзури в спосіб, приписаний уставом, зберігаючи право Настоятеля допускати в поодиноких випадках і з поважної причини осіб іншої статі в частини, які підлягають клявзуріь це не стосується тих, які, відповідно до уставу, можуть увійти в клявзуру.
   § 2. Частини монастиря, які підлягають клявзурі, слід виразно визначити.
   § 3. Докладно визначити або з виправданої причини змінити межі клявзури є справою Настоятеля монастиря свого права за згодою його радиь про це він має повідомити єпархіяльного Єпископа.
Кан. 478 – Настоятель монастиря може дозволити, щоб члени перебували поза монастирем до часу, визначеного уставомь для відсутності, яка перевищує один рік, якщо причиною не стали студії або хвороба, потрібний дозвіл влади, якій підлягає монастир.
Кан. 479 – Якщо на думку місцевого Ієрарха потрібна допомога монастирів для катехитичного навчання народу, то всі Настоятелі, до яких звертається цей Ієрарх повинні самі або через інших навчати народ у власних церквах.
Кан. 480 – У монастирській церкві не можна засновувати парафію і не можна іменувати ченців парохами без згоди Патріярха в межах очолюваної ним Церкви або в інших випадках – Апостольського Престолу.

6 – Пустельники
Кан. 481– Пустельник є членом монастиря свого права, який цілком присвячує себе роздумам про небесне і цілком відокремлюється від людей і світу.
Кан. 482– Для того, щоб законно вступити на шлях пустельницького життя, потрібно, щоб член одержав дозвіл Настоятеля монастиря свого права, до якого він належить, за згодою його ради, і принаймні щість років провів у монастирі від дня довічної професії.

Кан. 483 – Місце, в якому живе пустельник, повинно бути призначене Настоятелем монастиря і в спеціяльний спосіб відокремлене від мирського оточення та інших частин монастиряь якщо ж місце знаходиться поза огорожею монастиря, то надто вимагається письмова згода єпархіяльного Єпископа.

Кан. 484 – Пустельник залежить від Настоятеля монастиря, його зобов'язують канони про монахів і устав монастиря, наскільки вони можуть узгоджуватись з пустельницьким життям.

Кан. 485 – Настоятель монастиря свого права може за згодою своєї ради припинити з виправданої причини пустельницьке життя, навіть проти волі пустельника.

7 – Ставропігійський монастир
Кан. 486 –    § 1. Патріярх з поважної причини, порадившись з єпархіяльним Єпископом і за згодою постійного Синоду, може в самому акті заснування надати монастиреві свого права статус ставропігійського монастиря.
   § 2. Ставропігійський монастир підлягає безпосередньо Патріярхові, який має такі самі права й обов'язки, що єпархіяльний Єпископ, щодо монастиря, членів, які до нього належать, а також осіб, які живуть у монастирі вдень і вночіь інші особи, які належать до монастиря, безпосередньо і виключно підлягають Патріярхові тільки в тих випадках, які стосуються їхнього завдання або уряду.

8 – Перехід до іншого монастиря
Кан. 487 –    § 1. Член не може переходити з монастиря свого права до іншого тієї самої конфедерації без письмового дозволу Голови конфедерації.
   § 2. Для переходу з неконфедерованого монастиря до іншого монастиря, підпорядкованого цій же владі, вимагається згода цієї владиь якщо ж монастир, до якого відбувається перехід, підпорядкований іншій владі, вимагається також згода цієї влади.
   § 3. Патріярх, єпархіяльний Єпископ і Голова конфедерації не можуть дати цієї згоди, не порадившись з Настоятелем монастиря свого права, з якого відбувається перехід.
   § 4. Для правосильності переходу до монастиря іншої Церкви свого права потрібна ще й згода Апостольського Престолу.
   § 5. Перехід відбувається через прийняття Настоятелем нового монастиря свого права за згодою Капітули.

Кан. 488 –    § 1. Той, хто переходить до іншого монастиря свого права тієї самої конфедерації, не проходить новіціяту ані не складає нової професії і від дня переходу втрачає права і звільняється від обов'язків попереднього монастиря, приймає права і обов'язки іншого і, якщо є священнослужителем, приписується до нього також як священнослужитель.
   § 2. Той, хто переходить з монастиря свого права до іншого монастиря свого права, який не належить до жодної або належить до іншої конфедерації, повинен дотримуватись приписів уставу того монастиря, до якого відбувається перехід, щодо обов'язку відбувати новіціят і складати професіюь якщо ж в уставі це не застережено, він не відбуває новіціяту і не складає нової професії, але наслідки переходу мають місце від дня, в якому відбувається перехід, хіба що Настоятель монастиря вимагає від нього, щоб він провів деякий час – не більше року – в монастирі заради пробиь після закінчення часу проби повинен бути приписаним на постійно до нового монастиря Настоятелем монастиря за згодою його ради або Капітули згідно з приписом уставу або повернутися до попереднього монастиря.
   § 3. При переході з монастиря свого права до Чину або Згромадження слід дотримуватись з відповідними модифікаціями канн. 544 і 545.
   § 4. Монастир свого права, з якого член вибуває, зберігає майно, яке було вже придбане для нього заходами цього членаь що стосується посагу, то він належить без спілих плодів від дня переходу монастиреві, до якого відбувається перехід.

9 – Ексклявстрація і вихід з монастиря
Кан. 489 –    § 1. Індульт ексклявстрації з монастиря свого права може надати тільки членові після довічних обітів на просьбу самого члена влада, якій підлягає монастир, вислухавши Настоятеля монастиря свого права разом з його радою.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ може надати такий індульт лише на три роки.
Кан. 490 – На просьбу Настоятеля монастиря свого права за згодою його ради до ексклявстрації може зобов'язати з поважних причин влада, якій підлягає монастир, дотримуючись справедливості і любові.

Кан. 491– Ексклявстрований член залишається надалі зв'язаний обітами та іншими зобов'язаннями монашої професії, які можна погодити з його станомь монаший одяг він повинен знятиь на час ексклявстрації він позбавляється активного і пасивного голосуь замість Настоятеля власного монастиря, також силою обіту послуху, підлягає єпархіяльному Єпископові місця, де він проживає.

Кан. 492–    § 1. Член після довічних обітів не повинен просити про індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, хіба що з дуже поважних причин, зважених перед Господомь свою просьбу він повинен передати Настоятелеві монастиря свого права, який має переслати її разом з думкою власною і своєї ради до Апостольського Престолу.
   § 2. Індульт такого роду застерігається Апостольському Престолові.

Кан. 493 –    § 1. Індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, наданий згідно з законом і доведений до відома члена – хіба що сам член у момент доведення до відома його не прийняв – на підставі самого права містить диспензу від обітів та від усіх обов'язків, які випливають з професії, але не від тих, що пов'язані зі свяченням, якщо член був висвячений.
   § 2. Якщо член, який вийшов з монастиря і повернувся до мирського життя, знову приймається в монастир, то він відновлює новіціят і професію, немовби ніколи не присвячував себе чернечому життю.
Кан. 494 –    § 1. Якщо монах після довічних обітів і свячення одержав індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, то він не може священнодіяти, поки не знайде Єпископа, який прийняв би його доброзичливо.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ може прийняти його або без застережень або для випробування на п'ять роківь у першому випадку монах тим самим приписується до єпархії, в другому – після п'яти років, хіба що раніше виразно був відпущений.

Кан. 495 – Член, який після складення професії незаконно залишив монастир, повинен невідкладно вернутись у монастирь Настоятелі повинні його старанно розщукувати і, якщо він повернеться під впливом справжнього розкаяння, прийнятиь у противному випадку слід його покарати згідно з приписами права або навіть відпустити.

Кан. 496 –    § 1. Хто бажає під час тривання тимчасової професії з поважної причини вийти з монастиря і повернутися до мирського життя, повинен свою просьбу передати Настоятелеві монастиря свого права.
   § 2. Цю просьбу Настоятель з думкою власною і своєї ради повинен переслати єпархіяльному Єпископові, до якого належить, навіть якщо йдеться про монастирі папського права, у цьому випадку надати індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, хіба що партикулярне право для монастирів у межах території патріяршої Церкви застерігає це Патріярхові.


10 – Відпущення монахів
Кан. 497 –    § 1. На підставі самого права відпущеним з монастиря слід вважати члена, який:
1-е - прилюдно відрікся католицької віри;
2-е - уклав подружжя або пробував укласти навіть тільки цивільне.
   § 2. У таких випадках Настоятель монастиря свого права за порадою своєї ради повинен, зібравши докази, негайно видати ствердження факту, щоб правно стало відомим відпущення і якнайскоріше повідомити про справу владу, якій монастир безпосередньо підлягає.
Кан. 498 –    § 1. Члена, який став причиною загрозливого і дуже тяжкого чи зовнішнього скандалу чи шкоди для монастиря, Настоятель монастиря свого права за згодою своєї ради може зразу виключити з монастиря після негайного зняття монашого одягу.
   § 2. Настоятель монастиря свого права, в разі потреби, повинен подбати, щоб відбувся процес про відпущення згідно з правом, або передати справу владі, якій підлягає монастир.
   § 3. Виключеному з монастиря членові, який був висвячений, забороняється священнодіяти, хіба що влада, якій підлягає монастир, вирішить інакше.

Кан. 499 – Під час тривання тимчасової професії член може бути відпущений Настоятелем монастиря свого права за згодою його ради згідно з кан. 552,    §   § 2 і 3, але, щоб відпущення було правосильним, повинно бути затверджене єпархіяльним Єпископом або Патріярхом, якщо так велить партикулярне право для монастирів у межах території патріяршої Церкви.
Кан. 500 –    § 1. Для відпущення члена після довічних обітів, згідно з кан. 497, компетентним є Голова монашої конфедерації або Настоятель неконфедерованого монастиря свого права, обидва за згодою своєї радиь вона, в такому випадку, разом з Настоятелем як головою повинна складатися принаймні з п'яти членів так, щоб, якщо їх не вистачає або відсутні звичайні радники, можна було для правосильності запросити інших згідно з приписом уставу або статутів конфедераціїь а голосування мусить бути таємним.
   §    § 2. Для правосильного рішення про відпущення, крім інших умов, визначених, можливо, в уставі, вимагається, щоб:
1-е - причини відпущення були поважні, осудливі і правно доведені разом з браком виправлення;
2-е - відпущенню мають передувати, якщо природа причини відпущення цього не виключає, два канонічні попередження разом з формальними погрозами про відпущення, які виявились даремними;
3-є - причини відпущення повинні бути доведені до відома члена в письмовій формі, даючи йому після кожного попередження повну можливість себе захищати;
4-е - минув установлений уставом корисний час від останнього попередження.
   § 3. Відповіді члена у письмовій формі додаються до актів, які слід приєднати до того, про що мова в    § 1.
   § 4. Декрет про відпущення не можна передавати до виконання, якщо він не затверджений владою, якій підлягає монастир.
Кан. 501–    § 1. Декрет про відпущення слід якнайскоріше довести до відома члена, якого це стосується.
   § 2. Член, однак, може подати відклик проти декрету про відпущення протягом п'ятнадцяти днів з припиненням рішення або, якщо декрет про відпущення не затверджений Апостольським Престолом, вимагати, щоб справа розглядалась судовим шляхом.
   § 3. Відклик проти декрету про відпущення розглядає Апостольський Престол або, якщо йдеться про члена, який проживає в межах території патріяршої Церкви – Патріярх.
   § 4. Якщо справу треба розглядати судовим шляхом, то її розглядає трибунал влади безпосередньо вищої від того, хто затвердив декрет про відпущення; Настоятель, який видав декрет відпущення, повинен передати акти, зібрані в цій справі, цьому трибуналові і слід поступати згідно з приписами канонів про карний процес без права апеляції.

Кан. 502– Внаслідок законного відпущення, за винятком того, про що мова в кан. 497, тим самим припиняються всі вузли й обов'язки, які випливають з монашої професії, і, якщо член був поставлений у священичий чин, слід дотримуватись кан. 494.

Кан. 503 –    § 1. Той, хто законно виходить з монастиря, або той, кого законно відпускають, не може нічого від нього вимагати за виконання в ньому будь-якої роботи.
   § 2. Однак монастир повинен дотримуватись справедливості і любові щодо члена, який від нього відокремлюється.


Арт. ІІІ: Чини і Згромадження

Кан. 504 –    §1. Чин – це спільнота, заснована компетентною церковною владою, в якій члени, хоч не є монахами, складають професію, яка прирівнюється до монашої професії.
   §2. Згромадження – це спільнота, заснована компетентною церковною владою, в якій члени складають професію з трьома прилюдними обітами послуху, чистоти і вбозтва, яка, однак, не прирівнюється до монашої професії, але має власну силу згідно з приписом права.

Кан. 505 –    § 1. Чин є папського права, якщо він заснований Апостольським Престолом або через його декрет був визнаний як такийь патріяршого права, якщо, заснований Патріярхом, не одержав декрету визнання Апостольським Престолом.
   §2. Згромадження є:
1-е - папського права, якщо воно засноване Апостольським Престолом або, через його декрет, було визнане як такеь
2-е - патріяршого права, якщо воно засноване Патріярхом або, через його декрет, було визнане як таке, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом.
3-є - єпархіяльного права, якщо воно засноване єпархіяльним Єпископом, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом або Патріярхом.
   § 3. Чин або Згромадження є клирицьким, якщо з уваги на мету або завдання, яке ставить перед ним засновник, або внаслідок законного звичаю перебуває під керівництвом священиків, бере на себе служіння, властиве священичому станові і визнається таким церковною владою.


1– Заснування і скасування Чину, Згромадження, Провінції, дому
Кан. 506 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ може засновувати тільки Згромадженняь але нехай не засновує їх, не порадившись з Апостольським Престолом і до того ж не порадившись з Патріярхом у межах території патріяршої Церкви.
   § 2. Патріярх може засновувати Чини і Згромадження за згодою постійного Синоду і за порадою Апостольського Престолу.
   § 3. У межах території патріяршої Церкви Згромадження єпархіяльного права, яке поширилось на більшу кількість єпархій цієї території, може набути патріяршого права через декрет Патріярха, завдяки пораді тих, які в цьому зацікавлені, і за згодою постійного Синоду.
Кан. 507 –    § 1. Законно заснований Чин, в тому числі і патріяршого права, навіть якщо він складається тільки з одного дому, може бути скасований лише Апостольським Престолом, якому також застерігається право вирішити питання про майно скасованого Чину, з дотриманням волі жертводавців.
   § 2. Законно засноване Згромадження патріяршого або єпархіяльного права, навіть якщо воно складається тільки з одного дому, може скасувати, крім Апостольського Престолу, Патріярх у межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з зацікавленими особами і за згодою постійного Синоду й Апостольського Престолу.

Кан. 508 –    § 1. Провінція – це частина Чину або Згромадження, яка складається з багатьох домів, і якою керує безпосередньо вищий Настоятель.
   § 2. Ділити на Провінції Чин або Згромадження, об'єднувати Провінції, інакше окреслювати або скасовувати, засновувати нові належить до влади, визначеної статутами Чину або Згромадження.
   § 3. Вирішувати питання про майно скасованої Провінції, дотримуючись справедливості і волі жертводавців, належить до генеральної Капітули або, в наглій потребі, до генерального Настоятеля за згодою його ради, хіба що статути наказують інакше.

Кан. 509 –    § 1. Чин або Згромадження може правосильно заснувати дім лише за письмовою згодою єпархіяльного Єпископаь якщо йдеться про заснування першого дому Чину або Згромадження патріяршого права в якійсь єпархії, то вимагається згода Патріярха в межах території патріяршої Церкви або в інших випадках – Апостольського Престолу.
   § 2. Те, про що мовиться в кан. 437, стосується також домів Чинів і Згромаджень.

Кан. 510 – Дім Чину або Згромадження може бути правосильно скасованим лише за порадою єпархіяльного Єпископаь скасування ж єдиного дому Чину або Згромадження застерігається тій владі, до якої належить, згідно з кан. 507, скасувати сам Чин або Згромадження.

2– Настоятелі, Капітули й економи в Чинах і Згромадженнях

Кан. 511–    § 1. У Чинах і Згромадженнях Настоятелі і Капітули мають ту владуь яка визначається загальним правом і статутами.
   § 2. У клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права Настоятелі і Капітули маютьь крім того, владу управління як для зовнішнього, так і для внутрішнього суду згідно з приписами статутів.

Кан. 512–    § 1. Генеральна капітула, яка згідно із статутами, є вищою владою, повинна так утворюватись, щоб, представляючи весь Чин або Згромадження, стала справжнім відображенням його єдності в любові.
   § 2. Не тільки Провінції і доми, але навіть кожний член може вільно посилати свої побажання Генеральній капітулі в спосіб, визначений в статутах.

Кан. 513 –    § 1. Щоб члени правосильно іменувались або обирались на уряд Настоятеля, вимагається відповідний час після довічної професії, який має бути визначений статутами і який, якщо йдеться про вищих Настоятелів, повинен становити принаймні десять років від першої професії.
   § 2. Якщо йдеться про генерального Настоятеля, то, крім того, для правосильності вимагається, щоб йому сповнилось тридцять п'ять років.

Кан. 514 –    § 1. Настоятелі повинні ставитись на визначений час і відповідний реченець, хіба що для генерального Настоятеля статути велять щось інше.
   § 2. Однак вони можуть перед закінченням цього часу бути усуненими з уряду або перенесеними на інший з причин і згідно із способом, визначеним статутами.
   § 3. У статутах за допомогою відповідних приписів слід подбати про те, щоб члени не були Настоятелями занадто довго без перерви.

Кан. 515 –    § 1. Генеральний Настоятель повинен встановлюватись за допомогою виборів, згідно з приписом статутів.
   § 2. Інші Настоятелі повинні встановлюватись згідно з приписом статутів, однак так, щоб, якщо їх вибирають, вони потребували затвердження компетентного вищого Настоятеляь якщо ж іменуються, то тому повинна передувати відповідна нарада.
   § 3. Під час виборів слід старанно дотримуватись канн. 947-960 і кан. 445.
Кан. 516 –    § 1. Для управління дочасним майном у Чинах і Згромадженнях мають бути економи: генеральний економ, який управляв би майном усього Чину або Згромадження, провінційний економ – Провінції, місцевий економ – окремих домівь всі вони повинні виконувати свій уряд під проводом Настоятеля.
   § 2. Сповняти уряд генерального і провінційного економа не може особисто вищий Настоятельь однак уряд місцевого економа, хоч краще щоб відрізнявся від уряду Настоятеля, може з ним суміщатись, якщо цього вимагає необхідність.
   § 3. Якщо в статутах нічого не сказано про спосіб призначення економів, то їх повинен іменувати вищий Настоятель за згодою своєї ради.

3 – Приймання до Чинів і Згромаджень та на новіціят

Кан. 517 –    § 1. Вік, який вимагається для правосильного прийняття на новіціят у Чині або Згромадженні – це закінчений сімнадцятий рік; щодо інших вимог для приймання на новіціят, слід дотримуватись приписів канн. 448, 450, 452 і 454.
   § 2. Прийняття будь-кого на новіціят чернечого інституту іншої Церкви свого права без дозволу Апостольського Престолу є недозволеним, хіба що йдеться про кандидата, призначеного для Провінції або дому власної Церкви, про який мова в кан. 432.

Кан. 518 – Раніше, ніж кандидат має бути прийнятим на новіціят, він повинен бути відповідно підготовленим під особливою опікою досвідченого члена протягом часу і згідно із способом, визначеним статутами.

Кан. 519 – Право приймання кандидатів на новіціят належить до вищих Настоятелів, згідно з приписами статутів, дотримуючись кан. 453,    §   § 2 і 3.
Кан. 520 – Новіціят розпочинається в спосіб, приписаний статутами.
Кан. 521– Заснування осідку новіціяту, його перенесення і скасування відбувається через декрет генерального Настоятеля за згодою його ради.
Кан. 522–    § 1. Щоб новіціят був правосильним, повинен проходити в домі, в якому міститься осідок новіціятуь в особливих випадках і як виняток, за дозволом генерального Настоятеля і за згодою його ради, новіціят може відбутись в іншому домі цього Чину або Згромадження під проводом якогось досвідченого члена, який заступив би йому вчителя новиків.
   § 2. Вищий Настоятель може дозволити, щоб група новиків протягом певного часу перебувала в іншому, призначеному ним, домі Чину або Згромадження.
Кан. 523 –    § 1. Для правосильності новіціяту вимагається, щоб він охоплював повний рік без перервиь а відсутність, коротша, ніж три місяці без перерви або з перервою, не шкодить правосильності, але час, якого не вистачає, якщо перевищує п'ятнадцять днів, повинен бути доповнений, хоч би був присвячений душпастирським вправам для навчання новиків.
   § 2. Якщо в статутах приписаний довший час новіціяту, то його не вимагається для правосильності професії.
Кан. 524 –    § 1. Формування новиків повинен очолювати як учитель 9магістер0, згідно з приписами статутів, член, який відзначається розсудливістю, любов'ю, побожністю, знанням і додержуванням чернечого стану, який склав професію принаймні десять років тому і, якщо йдеться про клирицький Чин або Згромадження, був поставлений у пресвітери.
   § 2. Учителеві, в разі потреби, слід дати помічників, які б йому в усьому підлягали у керівництві новіціятом і навчанні новиків.
   § 3. Дбати про навчання новиків є обов'язком тільки вчителя і тільки йому належить керівництво новіціятом, так що нікому не дозволяється втручатись до цього під будь-яким приводом, за винятком тих Настоятелів, яким це дозволяють статути, і візитаторівь стосовно чернечої дисципліни всього дому, учитель, як і новики, підлягає Настоятелеві.
   § 4. Новик підлягає владі вчителя і Настоятелів і зобов'язаний їх слухатись.
Кан. 525 –    § 1. Приписи, вмішені в канн. 459–461, стосуються також Чинів і Згромаджень.
   § 2. Раніше, ніж скласти тимчасову професію, новик повинен на весь час, яким він зв'язаний цією професією, віддати управління своїм майном, яке в даний час посідає і тим, яке йому пізніше, можливо, дістанеться, тому, кому забажає, і вільно розпорядитися його користуванням і доходами.


4 – Професія в Чинах і Згромадженнях
Кан. 526 –    § 1. Тимчасова професія з трьома обітами послуху, чистоти і вбозтва повинна бути складена на час, визначений у статутах.
   § 2. Ця професія, згідно з приписом статутів, може відновлюватись більше разів, але так, щоб у сукупності ніколи не розтягувалась на час, коротший від трьох або довший від щести років.

Кан. 527 – Для правосильності тимчасової професії вимагається, щоб:
1-е - новіціят був правосильно заверщений;
2-е - новик був допущений до професії компетентним Настоятелем, згідно із статутами, за згодою його ради і щоб професія була прийнята цим же Настоятелем особисто або через когось іншого;
3-є - професія була виражена і складена та прийнята без примусу, тяжкого страху або підступу;
4-е - було виконане все інше, що вимагається в статутах для правосильності професії.

Кан. 528 – Член з тимчасовими обітами зобов'язаний так само, як член з довічними обітами, дотримуватись статутівь він не має ні активного, ні пасивного голосу, хіба що в статутах виразно передбачається щось інше.

Кан. 529 –    § 1. Тимчасова професія вчиняє акти, суперечні з обітами, недозволеними, але не неправосильними.
   § 2. Ця професія не позбавляє члена власності його майна ні здатності набувати інше майноь але член не може актом між живими зрікатися володіння своїм майном титулом даровизни.
   § 3. Однак, усе, що член з тимчасовоми обітами набуває власним старанням або з уваги на Чин або Згромадження, набуває це для самого Чину або Згромадженняь якщо законно не доведено протилежне, то вважається, що член набуває це для Чину або Згромадження.
   § 4. Передачу або розпорядження щодо майна, про що мова в кан. 525,    § 2, член з тимчасовими обітами може змінити, щоправда, не на власний розсуд, але за згодою вищого Настоятеля, аби тільки зміна принаймні щодо значної частини майна не здійснювалась на користь Чину або Згромадженняь через вихід з Чину або Згромадження того роду передача і розпорядження перестає мати силу.
   § 5. Якщо член з тимчасовими обітами наробив боргів і зобов'язань, то він сам повинен відповідати, хіба що вів справу Чину або Згромадження з дозволу Настоятеля.
   § 6. Після складення тимчасової професії на підставі самого права всі уряди того, хто складав професію, стають вакантними.

Кан. 530 –У Згромадженнях член, принаймні перед довічною професією, повинен вільно скласти заповіт, який також у цивільному праві має стати правосильним.

Кан. 531– Через довічну професію член остаточно приймає чернечий стан, втрачає власну єпархію і повноправно входить до складу Чину або Згромадження.

Кан. 532– Для правосильності довічної професії, крім вимог, про які мова в кан. 464, вимагається, щоб їй, згідно з приписом кан. 526, передувала тимчасова професія.

Кан. 533 – В Чинах довічна професія прирівнюється до довічної монашої, тим-то її стосуються канн. 466-468.

Кан. 534 – У Згромадженнях:
1-е - канонічні наслідки довічної професії залишаються тими самими, які в кан. 529 визначаються щодо тимчасової професії, хіба що загальне право застерігає щось інше;
2-е - Вищий Настоятель за згодою своєї ради може членові з довічними обітами, якщо цей його просить, дати дозвіл передати своє майно з дотриманням приписів розсудливості;
3-є - Генеральна капітула може, якщо вважає за доцільне, ввести в статути обов'язкове зречення спадщини, набутої членом, або тієї, яку має одержати, що, однак, не може статися перед довічною професією.

Кан. 535 –    § 1. У складанні будь-якої професії слід дотримуватись приписів статутів.
   § 2. Документ складання професії, підписаний самим членом і тим, хто прийняв професію, навіть на підставі делегації, має зберігатися в архіві Чину або Згромадженняь якщо йдеться про довічну професію, то вищий Настоятель повинен якнайскоріше повідомити про неї пароха, в якого записане хрещення ченця.


5 – Навчання членів і чернеча дисципліна в Чинах і Згромадженнях

Кан. 536 –    § 1. Спосіб навчання членів визначається в статутах з дотриманням припису кан. 471,    § 1.
   § 2. Навчання членів, які призначаються до священнослужінь, крім того, повинно проходити згідно з програмою навчання священнослужителів, про яку мова в кан. 330, в осідку студій Чину або Згромадження, затвердженому, відповідно до припису статутів, Генеральною капітулою або вищими Настоятелямиь якщо не можна мати власного осідку студій, згідно з приписом кан. 340,    § 1, то члени інституту повинні навчатись під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.

Кан. 537 –    § 1. Вищі Настоятелі згідно з приписом статутів можуть давати членам з довічними обітами відпускні грамоти для свячень.
   § 2. Єпископом, якому Настоятель повинен послати відпускні грамоти, є єпархіяльний Єпископ місця, де постійно проживає той, хто має прийняти свяченняь а іншому Єпископові, якщо єпархіяльний Єпископ дав дозвіл або належить до іншої Церкви свого права, ніж той, що має прийняти свячення, або є відсутнім або, нарешті, якщо єпархіяльний престол є вакантним і ним керує той, хто не є висвяченим Єпископомь про це повинно бути відомо Єпископові-святителеві в окремих випадках на підставі автентичного документа єпархіяльної курії.
Кан. 538 –    § 1. У всіх домах Чинів і Згромаджень повинно відправлятись церковне правило, згідно з приписами статутів і законних звичаїв.
   § 2. Настоятелі мають дбати, щоб усі члени, згідно зі статутами, виконували те, що приписується в кан. 473,    § 2.
   § 3. Члени Чинів і Згромаджень повинні часто приймати тайну покаяння і в цьому слід дотримуватись кан. 474,    § 2.

Кан. 539 –    § 1. Настоятелі мають дбати, щоб для послуг членів були відповідні сповідники.
   § 2. Сповідників у клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права повинен призначати вищий Настоятель згідно з приписом статутівь а в інших випадках – місцевий Ієрарх, вислухавши Настоятеля, який попередньо повинен порадитись із зацікавленою спільнотою.

Кан. 540 – Що стосується одягу членів, то треба спиратись на приписи статутів і, поза власними домами, також на норми єпархіяльного Єпископа.

Кан. 541– Приписи щодо клявзури повинні бути визначені в статутах окремих Чинів і Згромаджень відповідно до власного характеру, з дотриманням права Настоятелів, в тому числі місцевих, дозволяти щось інше в поодиноких випадках і з виправданої причини.

Кан. 542– Настоятелі мають дбати, щоб призначені ними ченці, особливо в єпархії, в якій проживають, якщо місцевий Ієрарх або парох потребують їхньої допомоги для заспокоєння потреб вірних, охоче її подавали усередині і поза власними церквами з дотриманням характеру інституту і чернечої дисципліни.

Кан. 543 – Член Чину або Згромадження, який є парохом, залишається зв'язаним обітами і надалі підлягає обов'язкам своєї професії, а також статутам, наскільки додержування їх може співіснувати з обов'язками його урядуь що стосується чернечої дисципліни, то він підлягає Настоятелеві, а в тому, що стосується уряду пароха, має ті самі права й обов'язки, що інші парохи, і в такий самий спосіб підлягає єпархіяльному Єпископові.

6 – Перехід до іншого Чину або Згромадження чи до монастиря свого права

Кан. 544 –    § 1. У межах території патріяршої Церкви чернець може правосильно перейти до іншого чернечого інституту за письмовою згодою Патріярха і згодою власного генерального Настоятеля та генерального Настоятеля Чину або Згромадження, до якого він хоче перейти, або, якщо йдеться про перехід до монастиря, – Настоятеля монастиря свого праваь для висловлення такої згоди Настоятелі потребують попередньої згоди своєї ради або, якщо йдеться про монастир – Капітули.
   § 2. Член може правосильно перейти від Згромадження єпархіяльного права до іншого чернечого інституту єпархіяльного права за письмовою згодою місцевого єпархіяльного Єпископа, де є головний дім чернечого інституту, до якого відбувається перехід, за порадою генерального Настоятеля Згромадження, від якого відбувається перехід, і за згодою генерального Настоятеля Згромадження або Настоятеля монастиря свого права, до якого відбувається перехідь для висловлення такої згоди Настоятелі потребують попередньої згоди своєї ради, або якщо йдеться про монастир – Капітули.
   § 3. В інших випадках член може правосильно переходити до іншого чернечого інституту тільки за згодою Апостольського Престолу.
   § 4. Для правосильності переходу до чернечого інституту іншої Церкви свого права потрібна згода Апостольського Престолу.
Кан. 545 –    § 1. Той, хто переходить, повинен повністю закінчити новіціят, хіба що генеральний Настоятель або Настоятель монастиря свого права, обидва за згодою своєї ради скоротять час новіціяту з уваги на особливі обставини, але не менше щести місяцівь під час тривання новіціяту, хоч залишаються в силі обіти, припиняються партикулярні права й обов'язки, які чернець мав у попередньому Чині чи Згромадженні, і він підлягає Настоятелям і учителеві новиків нового чернечого інституту також на підставі обіту послуху.
   § 2. Той, хто переходить після закінчення новіціяту, будучи вже професом з довічними обітами, повинен прилюдно скласти довічну професію відповідно до приписів статутів нового чернечого інститутуь на підставі цієї професії він цілком приєднується до складу нового інституту і, якщо є священнослужителем, то приписується до нього як священнослужительь якщо ж він досі є професом з тимчасовими обітами, повинен в такий самий спосіб скласти тимчасову професію, яка має тривати принаймні три роки, хіба що закінчив три роки новіціяту в монастирі свого права, до якого переходить.
   § 3. Якщо в новому чернечому інституті член не складе професії, повинен вернутися до попереднього інституту, хіба що тим часом минув час професії.
   § 4. Стосовно майна і посагу слід дотримуватись кан. 488,   § 4.

7 – Ексклявстрація і вихід з Чину або Згромадження

Кан. 546 –    § 1. Член з тимчасовими обітами може вільно залишити чернечий інститут, коли йому закінчиться час обітів.
   § 2. Хто під час тривання тимчасових обітів просить з поважної причини залишити Чин або Згромадження, може отримати від генерального Настоятеля за згодою його ради індульт остаточного виходу з Чину або Згромадження і вернутися до мирського життя з наслідками, про які мова в кан. 493ь щоб у Згромадженнях єпархіяльного права індульт мав правосильність, повинен бути затвердженим єпархіяльним Єпископом місцевості, де знаходиться головний дім цього Згромадження.

Кан. 547 –    § 1. Вищий Настоятель з виправданої причини, порадившись із своєю радою, може члена з тимчасовими обітами не допустити до відновлення цих обітів або до складання довічної професії.
   § 2. Фізична або психічна недуга, навіть набута після тимчасової професії, яка, за висновком знавців, робить члена з тимчасовими обітами нездатним вести життя в чернечому інституті, дає підставу не допускати його до відновлення тимчасової професії або складання довічної професії, хіба що недуга була набута через недбайливість інституту або через працю, виконану в інституті.
   § 3. Якщо член під час тривання тимчасових обітів утратив розум, тоді, хоч він не може скласти нової професії, однак, не можна його відпустити з інституту.

Кан. 548 –    § 1. Індульт ексклявстрації може надати влада, якій підлягає Чин або Згромадження, вислухавши генерального Настоятеля разом з його радоюь накладання ексклявстрації здійснює та сама влада на просьбу генерального Настоятеля за згодою його ради.
   § 2. Зрештою стосовно ексклявстрації слід дотримуватись канн. 489-491.
Кан. 549 –    § 1. Член з довічними обітами не повинен просити про індульт виходу з Чину або Згромадження і повернення до мирського життя, хіба що з дуже поважних причинь свою просьбу він повинен передати генеральному Настоятелеві, який має послати її разом із думкою власною і своєї ради до компетентної влади.
   § 2. Індульт такого роду в Чинах застерігається Апостольському Престоловіь а в Згромадженнях, крім Апостольського Престолу, може його надати також:
1-е - Патріярх усім членам, які мають постійне місце проживання в межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з єпархіяльним Єпископом, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права;
2-е - Єпархіяльний Єпископ єпархії, в якій член має постійне місце проживання, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права.
   § 3. Індульт виходу з Чину або Згромадження має ті самі канонічні наслідки, що встановлені в кан. 493ь ченця, який висвятився, стосується, крім того, кан. 494.

Кан. 550 – Члена, який незаконно покидає дім власного Чину або Згромадження з наміром вирватись з-під влади Настоятелів, ці Настоятелі повинні старанно розщукуватиь якщо ж він протягом приписаного статутами часу не повернеться, має бути покараний або навіть відпущений, згідно з приписом права.


8 – Відпущення з Чину або Згромадження

Кан. 551– Приписи про відпущення або виключення, вмішені в канн. 497 і 498, стосуються також членів Чинів або Згромадженьь але компетентною владою є вищий Настоятель, який звертається за порадою до своєї ради, або, якщо йдеться про виключення, – за згодою до цієї радиь якщо справа є наглою і не вистачає часу звернутися до вищого Настоятеля, то також місцевий Настоятель може, за згодою своєї ради і негайно повідомивши вищого Настоятеля, виключити члена.

Кан. 552–    § 1. Член з тимчасовими обітами може бути відпущений генеральним Настоятелем за згодою його ради, хіба що в статутах відпущення застережено єпархіяльному Єпископові або іншій владі, якій підчиняється Чин або Згромадження.
   § 2. Для ухвалення відпущення, крім інших умов, приписаних статутами, слід дотримуватись наступних:
1-е - причини відпущення повинні бути поважні і з боку члена також зовнішні й провинні;
2-е - брак чернечого духу, що може стати згіршенням для інших, є достатньою причиною відпущення, якщо повторне попередження разом із спасенною покутою піщло намарне;
3-є - владі, яка відпускає повинні бути напевно відомі причини відпущення, хоч немає потреби, щоб вони були формально доведеніь але членові повинні бути завжди подані з наданням йому повної змоги боронити себе, а його відповіді повинні бути вірно передані владі, яка відпускає.
   § 3. Відклик проти декрету відпущення має припиняючий наслідок.
Кан. 553 – Для відпущення члена з довічними обітами компетентним є генеральний Настоятельь зрештою, слід дотримуватись канн. 500-503.


ГЛАВА ІІ
ТОВАРИСТВА СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ НА ПОДОБУ ЧЕРНЕЧИХ

Кан. 554 –    § 1. Інститут, в якому члени сповідують євангельські ради на підставі певного священного вузла, а не чернечих обітів, і наслідують спосіб чернечого стану під керівництвом Настоятелів згідно зі статутами, є Товариством спільного життя на подобу чернечих.
   § 2. Таке Товариство є папського права, патріяршого права або єпархіяльного права згідно з приписом кан. 505,    § 2ь є воно клирицьким згідно з приписом кан. 505,    § 3ь залежить від церковної влади як Згромадження, згідно з приписами канн. 413-415, 419, 420,    § 3 і, з дотриманням партикулярного права, встановленого Апостольським Престолом, кан. 418,    § 2.
   § 3. Члени таких Товариств, стосовно канонічних наслідків, прирівнюються до ченців, хіба що право постановляє щось інше або воно випливає з природи речі.
Кан. 555 – Усі члени таких Товариств підлягають Римському Архієреєві як своєму найвищому Настоятелеві, якого зобов'язані слухатись також на підставі священного вузла послуху.
Кан. 556 – Заснування і скасування Товариства, його Провінцій або домів стосуються ті самі постанови, що і Згромаджень, вмішені в канн. 506-510.
Кан. 557 – Керівництво визначається статутами Товариства, але у всьому треба застосовувати, якщо не перешкоджає природа речі, те, що постановлено про Згромадження в канн. 422 і 511-515.
Кан. 558 –    § 1. Товариство, його Провінції і доми, законно засновані, є юридичними особами згідно з приписом кан. 423.
   § 2. Управління майном керується канн. 424, 425 і 516.
   § 3. Усе, що дістається членам для Товариства, стає надбанням Товаристваь інше майно члени, згідно з статутами, зберігають, набувають і управляють.
Кан. 559 –    § 1. У прийманні кандидатів до Товариства слід дотримуватись статутів, зберігаючи в силі канн. 450 і 451.
   § 2. У навчанні членів також слід дотримуватись статутівь у навчанні тих, що призначаються до священних чинів, слід дотримуватись до того ж канонів про формування священнослужителів.
Кан. 560 –    § 1. Вищий Настоятель Товариства, згідно з приписом статутів, може дати своїм кооптованим довічно членам, відпускні грамоти до свяченняь ці грамоти слід вислати Єпископові, про що мовиться в кан. 537,    § 2.
   § 2. Член, кооптований довічно як священнослужитель, приписується до Товариства на підставі дияконського свячення або, якщо це священнослужитель, приписаний до якоїсь єпархії – на підставі довічної кооптації.
Кан. 561– Члени Товариства мають обов'язки, які загальне право приписує священнослужителям, – хіба що право застерігає щось інше або випливає з природи речі – з дотриманням прав і обов'язків, окреслених у статутах.
Кан. 562–    § 1. Для переходу до іншого Товариства спільного життя на подобу чернечих або чернечого інституту потрібна згода генерального Настоятеля Товариства, від якого відбувається перехід, і, якщо йдеться про перехід до Товариства або до інституту іншої Церкви свого права, також згода Апостольського Престолу.
   § 2. Член, який переходить до чернечого інституту, повинен закінчити повний новіціят і прирівнюється до інших новиків цього інститутуь щодо професії, то треба дотримуватись статутів нового інституту.
   § 3. Згідно з канн. 497 і 498 для відпущення члена, кооптованого довічно, компетентним є генеральний Настоятель з дотриманням зрештою канн. 500-503ь член, кооптований тимчасово, відпускається згідно з приписом кан. 552.
   § 4. У статутах Товариства повинна бути визначена влада, до якої належить розв'язувати священний вузол.


ГЛАВА ІІІ
СВІТСЬКІ ІНСТИТУТИ

Кан. 563 –    § 1. Світський Інститут є товариством, в якому члени:
1-е - прагнуть повністю присвятити себе Богові через професію трьох євангельських рад, згідно із статутами, зміцнену якимсь священним вузлом, потвердженим Церквою;
2-е - виконують апостольську діяльність на подобу закваски у світі і зі світу так, щоб усе пройнялось євангельським духом для зміцнення і зростання Тіла Христового;
3-є - не наслідують спосіб життя ченців, але живуть спільним життям, згідно з власними статутами;
4-е - священнослужителі або миряни, щодо всіх канонічних наслідків, залишаються кожний у своєму стані.
   § 2. Світські Інститути є папського, патріяршого або єпархіяльного права, згідно з приписом кан. 505,    § 2.

Кан. 564 – Члени Світських Інститутів підлягають Римському Архієреєві як своєму найвищому Настоятелеві, якого вони зобов'язані слухатись також на підставі священного вузла послуху.
Кан. 565 – Член Світського Інституту через дияконське свячення приписується як священнослужитель до єпархії, для служіння якій висвятився, хіба що внаслідок дозволу Апостольського Престолу або, якщо йдеться про світський інститут патріяршого права, з дозволу Патріярха приписується до цього Інституту.
Кан. 566 – Стосовно засновування і скасовування світських інститутів, їхніх статутів і залежності від церковної влади, слід дотримуватись постанов про Згромадження, вмішених у канн. 414, 506, 507,    § 2, 509 і 510.

Кан. 567 –    § 1. Світські Інститути, їхні Провінції і доми, законно засновані, тим самим є юридичними особами, згідно з приписом кан. 423.
   § 2. Управління майном керується канн. 424 і 425.

Кан. 568 –    § 1. У прийманні кандидатів слід дотримуватись статутів згідно з приписом кан. 450.
   § 2. Член, довічно кооптований до світського інституту, відпускається на підставі декрету, виданого згідно з приписом статутів і якого передавати до виконання не можна, якщо він не затверджений єпархіяльним Єпископом або вищою компетентною владоюь до цього єпархіяльного Єпископа або влади належить також розв'язати священний вузол.
Кан. 569 – Партикулярне право кожної Церкви свого права має точніше визначити статути Світських Інститутів.


ГЛАВА ІV
ІНШІ ФОРМИ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ І ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ


Кан. 570 – Партикулярне право може встановляти інші види аскетів, які наслідують пустельницьке життя, чи належать вони до інститутів посвяченого життя, чи ніь подібно окремо становляться посвячені діви і вдови, прилюдно сповідуючи у світі обіт чистоти.

Кан. 571– Затверджувати нові форми посвяченого життя застережено тільки Апостольському Престоловіь Патріярх і єпархіяльні Єпископи повинні старатись розрізняти нові дари посвяченого життя, довірені Церкві Святим Духом, і допомагати зачинателям, щоб краще виражали цілі і захищали їх відповідними статутами.

Кан. 572– Товариства апостольського життя, члени яких без чернечих обітів здійснюють власну апостольську мету товариства і, ведучи братське життя у спільноті, згідно з власним способом життя, прагнуть до досконалої любові через дотримання конституцій, і що наближаються до інститутів посвяченого життя, керуються лише партикулярним правом власної Церкви свого права або правом, установленим Апостольським Престолом.