ТИТУЛ ХV
ЦЕРКОВНЕ НАВЧАННЯ


ГЛАВА І
УЧИТЕЛЬСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЦЕРКВИ В ЗАГАЛЬНОМУ

Кан. 595 –    § 1. Церква, якій Христос Господь довірив депозит віри, щоб сама з допомогою Святого Духа свято берегла об'явлену істину, глибоко досліджувала, вірно голосила і викладала, має природне, незалежне від будь-якої людської влади, право й обов'язок проповідувати Євангеліє всім людям.
   § 2. Церква може завжди і всюди проголощувати моральні засади також стосовно соціяльного ладу, та висловлювати погляд про всі людські справи, наскільки цього вимагають гідність людської особи та її основні права або спасіння душ.

Кан. 596 – Завдання навчання від імені Церкви належить тільки Єпископамь однак, у цьому завданні, згідно з приписами права, беруть участь ті, хто через свячення стали співпрацівниками Єпископів, або ті, що, не маючи свячення, прийняли завдання навчати.
Кан. 597 –    § 1. Непомильністю у навчанні відзначається з огляду на свій уряд Римський Архієрей, коли, як найвищий Пастир і Учитель усіх вірних, до якого належить утверджувати своїх братів у вірі, в остаточний спосіб проголощує науку, яка стає обов'язковою у справах віри і звичаїв.
   § 2. Непомильністю у навчанні відзначається також Колегія Єпископів, коли Єпископи, виконують учительський уряд, зібрані на Вселенському Соборіь вони як учителі й судді віри і звичаїв, проголощують в остаточний спосіб для всієї Церкви науку, якої слід дотримуватись у справах віри і звичаїв, або коли, розпорощені по світу, зберігаючи зв'язок спільности між собою і наступником святого Петра, навчаючи разом з цим же Римським Архієреєм автентично в справах віри і звичаїв, виражають одностайність у тому, що щось треба прийняти як остаточно зобов'язуюче.
   § 3. Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено.
Кан. 598 – Божою і католицькою вірою треба вірити в усе те, що міститься в слові Божому, написаному або переданому, а саме в єдиному депозиті віри, дорученому Церкві, і що одночасно як об'явлене Богом подає до вірування учительський уряд Церкви, чи то в урочистій постанові, чи у звичайному і загальному навчанніь це виявляється у спільному визнаванні вірних під проводом священного учительського урядуь отже, всі вірні зобов'язані уникати суперечних цьому доктрин.

Кан. 599 – Не тільки визнання віри, а й релігійний послух розуму і волі треба виявляти науці, яку голосить Римський Архієрей або Колегія Єпископів у справах віри і звичаїв, коли виконують автентичне навчання, хоч не наміряються представити її в остаточний спосібь тому вірні мають дбати про те, щоб уникати всього того, що не узгоджується з цією наукою.

Кан. 600 – Хоч Єпископи, які знаходяться в єдності з головою і членами Колегії, чи окремо взяті, чи зібрані на Синодах або на партикулярних Соборах, не мають непомильності в навчанні, однак є автентичними учителями і наставниками віри для довірених їх опіці вірнихь цьому автентичному навчанню своїх Єпископів вірні зобов'язані виявляти релігійну слухняність.

Кан. 601– На всі Церкви покладається обов'язок, який в першу чергу повинні сповняти Патріярхи й Єпископи в спосіб, пристосований до кожного покоління і культури, відповідати на одвічні запитання людей про сенс життя, а також дбати про християнське вирішення нагальних проблем у світлі Євангелія через дослідження ознак часу так, щоб повсюдно все більше і більше сяяло Христове світло, освітлюючи всіх людей.

Кан. 602– У пастирській опіці треба брати до уваги не лише основи священних знань, а й досягнення інших знань, щоб вести вірних до життя більш свідомого й просвіченого вірою.

Кан. 603 – Слід виховувати пошану до літератури й мистецтва з уваги на їхню силу виражати з особливою образністю зміст віри і робити його загальнодоступним, визнаючи притому належну свободу і культурну різноманітність.
Кан. 604 – Завданням Пастирів Церкви є насамперед настійно дбати, щоб серед різноманітності проголощування доктрини в різних Церквах зберігався той самий зміст релігії і підтримувався таким чином, щоб не потерпіла непорушність і одність віри, більш того, щоб через законну різнородність католицький характер Церкви проявився в кращому світлі.

Кан. 605 – До Єпископів, особливо зібраних на Синодах або Соборах, зокрема до Апостольського Престолу належить авторитетно підтримувати непорушність і одність віри та добрі звичаї, охороняти їх і сумлінно боронити, засуджуючи, в разі необхідності, погляди, суперечні з ними, або застерігаючи від тих, які можуть їм зашкодити.

Кан. 606 –    § 1. Завданням теологів є відповідно до їхнього глибщого розуміння таїнства спасіння й обізнаності із священними знаннями та спорідненими і новітніми дослідженнями, вірно дотримуючись автентичного навчання Церкви й одночасно з належною свободою висвітлювати віру Церкви і боронити її, та дбати про науковий поступ.
   § 2. У досліджуванні теологічних істин та їхньому викладі вони повинні турбуватись про побудову єдності віри і разом з Єпископами вміло співпрацювувати в їхньому завданні навчання.
   § 3. Ті, що займаються теологічними предметами, зокрема в семінаріях, університетах і факультетах, повинні старатись, об'єднавши помисли і сили, співпрацювати з людьми, які відзначаються в інших науках.


ГЛАВА ІІ
СЛУЖБА СЛОВА БОЖОГО


Кан. 607 – Служба слова Божого, тобто проповідування, катехиза і всіляке християнське повчання, серед яких чільне місце повинна займати літургічна гомілія, має щедро живитись Святим Письмом і спиратись на святу традиціюь виголощування слова Божого слід належно підтримувати.

Кан. 608 – Єпископи, священики й диякони, залежно від ступеня свого свячення, мають завдання виконувати службу слова Божого згідно з приписом праваь інші вірні, кожний відповідно до своєї здатності, життєвого стану й одержаного завдання, повинні радо брати участь у цій службі.

Арт. І: Проповідування слова Божого
Кан. 609 – Керувати проповідуванням слова Божого на своїй території, згідно з загальним правом, належить до єпархіяльного Єпископа.

Кан. 610 –    § 1. Єпископи мають право проповідувати слово Боже по всьому світу, хіба що єпархіяльний Єпископ в окремому випадку виразно з цим не погоджувався б.
   § 2. Священики є наділені повноваженням проповідувати там, куди їх законно посилають або запрощують.
   § 3. Таким же повноваженням проповідування наділені також диякони, хіба що партикулярне право постановляє щось інше.
   § 4. У надзвичайних обставинах, головним чином щоб виповнити нестачу священнослужителів, єпархіяльний Єпископ може дати доручення також іншим вірним проповідувати навіть у церкві, зберігаючи кан. 614,    § 4.

Кан. 611– З уваги на уряд повноваженням проповідування наділені всі ті, кому доручена опіка над душамиь вони можуть також запрощувати для проповідування слова Божого дорученим їхній опіці вірним будь-якого пресвітера або, із збереженням кан. 610,    § 3, диякона, хіба що ті мають законну перешкоду.

Кан. 612–    § 1. У чернечих інститутах або клирицьких товариствах спільного життя на подобу чернечих керувати проповідуванням належить до вищих Настоятелів.
   § 2. Запрощувати для проповідування власним членам якогось священика або, дотримуючись кан. 610,    § 3, диякона, якщо вони не мають законної перешкоди, можуть усі Настоятелі, в тому числі місцеві, будь-якого інституту посвяченого життя.
Кан. 613 – Проти декрету Ієрарха, на підставі якого комусь забороняється проповідувати, можна, але без припинення чинності, подати відклик, який слід невідкладно вирішити.
Кан. 614 –    § 1. Гомілія, в якій протягом літургічного року на підставі Святого Письма викладаються таїни віри і норми християнського життя, вельми рекомендується як частина самої літургії.
   § 2. На парохів і настоятелів церков покладається обов'язок дбати про те, щоб принаймні в неділі і приписані свята під час Божественної Літургії відбувалася гомілія, якої не слід пропускати, хіба що з поважної причини.
   § 3. Парохові не дозволяється обов'язок проповідування народові, дорученому його пастирській опіці, виконувати постійно через іншого, хіба що з виправданої причини, схваленої місцевим Ієрархом.
   § 4. Гомілія застерігається священикові або, згідно з приписом партикулярного права, також дияконові.

Кан. 615 – Єпархіяльні Єпископи повинні, згідно з даними приписами, старатися, щоб у відповідні часи відбувалася серія священного проповідування для духовного оновлення християнського народу.

Кан. 616 –    § 1. Проповідники слова Божого, відкинувши слова людського мудрування і глибокодумних доводів, повинні проповідувати вірним повне таїнство Христа, який є дорогою, істиною і життямь вони мають показувати, що земні справи і людські установи відповідно до задуму Бога Творця можуть також спрямовуватись для спасіння людей і через те чимало можуть прислужитись побудові Тіла Христового.
   § 2. Таким чином вони повинні ознайомлювати також з наукою Церкви про гідність людської особистості та її основні права, про родинне життя, про цивільний і суспільний устрій, а також про здійснення почуття справедливості й праці в економічному житті, що сприяє побудові миру на землі і досягненню поступу народів.

Арт. ІІ: Катехитичне навчання
Кан. 617 – Усі Церкви свого права, особливо їх Єпископи, мають важкий обов'язок проводити катехизацію, щоб завдяки їй віра осягала зрілість і формувався учень Христовий через глибще і більш упорядковане пізнання науки Христа і через тісніше з кожним днем зближення з його Особою.
Кан. 618 – Насамперед батьки мають обов'язок словом і прикладом формувати дітей у вірі й практиці християнського життяь подібний обов'язок мають ті, що заступають батьків, та хресні.

Кан. 619 – Крім християнської сім'ї, сама парафія і кожна церковна спільнота повинні дбати про катехитичне навчання своїх членів та їх інтеграцію в саму спільноту, створюючи такі умови, в яких вони могли б якнайповніше жити тим, чого навчилися.

Кан. 620 – Об'єднання, рухи й гуртки вірних, що мають за мету побожність і апостолят чи діла милосердя і допомоги, повинні дбати про релігійний вишкіл своїх членів під проводом місцевого Ієрарха.

Кан. 621–    § 1. До Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів належить у межах території власної Церкви видавати приписи про катехитичне навчання, які слід належно ввести до катехитичного правильника, зберігщи ті, які були приписані найвищою владою Церкви.
   § 2. У катехитичному правильнику слід зважити на особливий характер східних Церков так, щоб у здійснюванні катехизи виділялися біблійний і літургічний момент, а також традиції власної Церкви свого права в патрології, гаjіографії і самій іконографії.
   § 3. Обов'язком Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів є дбати, щоб були виготовлені катехизми, пристосовані до різних громад вірних разом з допоміжними матеріялами, а також щоб різні катехитичні починання підтримувались і взаємно узгоджувались.

Кан. 622–    § 1. У кожній Церкві свого права повинна бути комісія для катехитичної справи, яка може утворюватись також разом з іншими Церквами свого права для тієї самої території або суспільно-культурного регіону.
   § 2. Комісія для катехитичної справи повинна мати також катехитичний осередок, завданням якого є подавати допомогу цим же Церквам для погодженого й ефективніщого виконання катехитичних починань і служити також постійному вишколові катехитів.
Кан. 623 –    § 1. Обов'язком єпархіяльного Єпископа є з найбільшою турботливістю розвивати, спрямовувати й керувати катехитичним навчанням.
   § 2. Для цієї мети при єпархіяльній курії повинен існувати єпархіяльний катехитичний осередок.

Кан. 624 –    § 1. Парох, беручи до уваги приписи, встановлені компетентною владою, повинен докладати всіх зусиль, щоб проводилась катехизація всіх доручених його опіці вірних, будь-якого віку або стану.
   § 2. Парохам повинні подавати посильну допомогу священики і диякони, приналежні до парафії, а також члени чернечих інститутів, згідно з канн. 479 і 542.
   § 3. Посильну допомогу катехизації повинні радо подавати інші належно підготовлені вірні.

Кан. 625 – Катехиза повинна мати екуменічну основу, даючи правильну картину інших Церков і церковних Спільноть взагалі, однак, треба старатися, щоб була забезпечена правильна суть католицької катехизи.

Кан. 626 – Усі, що служать катехизації, повинні пам'ятати, що вони виступають від імені Церкви і послані голосити об'явлене слово Боже, а не власнеь через те мають подавати повну науку Церкви в спосіб, пристосований до тих, що їх треба катехизувати, і відповідно до потреб їхньої культури.



ГЛАВА ІІІ
КАТОЛИЦЬКЕ ВИХОВАННЯ


Кан. 627 –    § 1. Турбота про виховання дітей належить насамперед батькам або тим, що їх заступаютьь тому їхнім обов'язком є виховувати дітей у колі християнської сім'ї, просвіченому вірою й оживленому взаємною любов'ю, особливо в дусі побожності і любові до ближнього.
   § 2. Якщо не вистачає власних сил, щоб забезпечити повне виховання дітей, то обов'язком батьків є довірити також іншим частину завдання виховання і підбирати потрібні і корисні засоби виховання.
   § 3. Батьки у виборі засобів виховання, дотримуючись кан. 633, повинні мати належну свободуь тому вірні мають старатися, щоб це право було визнане світським суспільством і, відповідно до вимог справедливості, знаходило також належну матеріяльну підтримку.

Кан. 628 –    § 1. Обов'язком Церкви, оскільки вона через хрещення породила нові створіння, є спільно з батьками дбати про їх католицьке виховання.
   § 2. Усі, кому доручена опіка над душами, повинні допомагати батькам у вихованні дітей, робити їх свідомими власних прав й обов'язків і забезпечити релігійне виховання, особливо молоді.

Кан. 629 – Усі вихователі повинні старатися приділяти увагу цілісному формуванню людської особи так, щоб через гармонійний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей юнаки, наділені християнськими чеснотами, готувались до досконаліщого пізнання і полюблення Бога, до правильного усвідомлення людських і моральних цінностей, прийняття їх зі справжньою свободою й одночасно розвинутим почуттям справедливості і суспільної відповідальності для осягнення разом з іншими братньої спільноти.

Кан. 630 –    § 1. Вірні повинні наполегливо старатися, щоб відповідні благодаті виховання і навчання могли щвидше стати доступними для всіх людей у всьому світі, проявляючи особливу турботу про бідніщих.
   § 2. Усі вірні мають сприяти починанням Церкви, спрямованим на розвиток виховання, особливо на заснування, керівництво й утримання шкіл.


Арт. І: Щколи, зокрема католицькі
Кан. 631–    § 1. Серед різних засобів виховання з особливою старанністю слід підтримувати католицьку школу, на яку повинна бути звернена турбота батьків, вчителів і церковної спільноти.
   § 2. Церква має право засновувати всілякого роду і ступеня школи і керувати ними.
Кан. 632– З правової точки зору католицькою школою вважається тільки та, що як така була заснована єпархіяльним Єпископом або вищою церковною владою або визнана ними такою.

Кан. 633 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен мати свою думку про будь-які школи і вирішувати, чи вони відповідають вимогам християнського виховання, чи ніь він також має право заборонити вірним з поважної причини відвідувати якусь школу.
   § 2. Батьки, за інших рівних умов, повинні старатися посилати дітей до католицьких шкіл.

Кан. 634 –    § 1. Особливим обов'язком католицької школи є створювати оточення шкільної спільноти, оживлене євангельським духом свободи і любові, допомагати молоді, щоб вона, розвиваючи власну особистість, заодно зростала як нове творіння, яким вона стала через хрещення, і розглядати всю людську культуру через звістку про спасіння так, щоб пізнання, яке вихованці поступово здобувають про світ, життя і людину, було осяяне вірою.
   § 2. Застосовувати ці засади до власних обставин під проводом компетентної церковної влади є завданням самої католицької школи, якщо її відвідують переважно некатолицькі вихованці.
   § 3. Завданням католицької школи не менш, ніж інших шкіл, є ставити перед собою культурні цілі і здійснювати гуманне і суспільне формування молоді.

Кан. 635 – Обов'язком єпархіяльного Єпископа є особливо дбати, щоб існували католицькі школи, зокрема там, де немає інших шкіл або немає рівноцінних, а також професійні і технічні школи, наскільки вони потрібні, зважаючи зокрема на обставини місця і часу.
Кан. 636 –    § 1. Катехитичне навчання в будь-яких школах підлягає владі і наглядові єпархіяльного Єпископа.
   § 2. До єпархіяльного Єпископа належить іменувати або затверджувати вчителів католицької релігії і, якщо цього вимагає добро віри або звичаїв, усувати їх або вимагати усунення.
Кан. 637 – У школах, в яких немає католицького навчання або, на думку єпархіяльного Єпископа, воно недостатнє, треба подбати про доповнення справжнього католицького формування всіх католицьких вихованців.

Кан. 638 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ має право візитувати всі католицькі школи у своїй єпархії, за винятком шкіл, які відкриті виключно для власних вихованців інституту посвяченого життя папського або патріяршого права, із збереженням повної автономії інститутів посвяченого життя щодо керівництва власними школами.
   § 2. Там, де є більше єпархіяльних Єпископів, право канонічної візитації належить тому, хто заснував або затвердив школу, хіба що застережено інакше в статутах фундації або в спеціяльній угоді, укладеній між ними.

Кан. 639 – Оскільки від учителів найбільше залежить, щоб католицька школа могла втілювати в життя свої задуми і починання, то вони повинні відзначатися вченістю, свідоцтвом свого життя служити прикладом і діяти спільно передусім з батьками, а також з іншими школами.

Арт. ІІ: Католицькі університети
Кан. 640 –    § 1. Католицький університет ставить собі за мету, щоб постійна, публічна й універсальна присутність християнського світогляду здійснювалась у вивченні всього розвитку вищої культуриь тому він установлює навчання досліджень, рефлексій і освіти вищого ступеня, в якому багатогранне людське пізнання було б осяяне світлом Євангелія.
   § 2. Інші католицькі інститути вищих студій або автономні факультети, які мають ту саму мету, прирівнюються до католицького університету, але не церковні університети і факультети, про які мова в канн. 646-650.

Кан. 641– У католицьких університетах окремі предмети повинні вивчатись на власних засадах, власним методом і на підставі власної свободи наукового дослідження так, щоб з кожним днем досягалося глибше розуміння цих предметів і, якнайдокладніше взявши до уваги нові проблеми і дослідження новітнього поступу, було б глибше з'ясовано, яким чином віра і розум співдіють для одної істини, а також формувалися люди, які б справді відзначалися вченістю і готові були виконувати найважчі обов'язки в суспільстві і засвідчувати віру у світі.

Кан. 642–    § 1. Католицький університет є закладом вищих студій, заснованим або затвердженим як такий вищою адміністративною владою Церкви свого права, яка попередньо звернулася до Апостольського Престолу за радою, чи самим Апостольським Престоломь це повинно бути стверджено публічним документом.
   § 2. У межах території патріяршої Церкви цією вищою владою є Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.

Кан. 643 – У католицьких університетах, в яких немає факультету теології, слід викладати принаймні теологічні курси, пристосовані до студентів різних факультетів.

Кан. 644 – У католицьких університетах викладачі предметів, які стосуються віри і моралі, повинні мати доручення церковної влади, призначеної тими, про яких мова в кан. 642ь ця ж влада може з поважної причини відняти це доручення, особливо якщо відсутні наукові або педагогічні кваліфікації, чесність і цілісність науки.

Кан. 645 – Обов'язком Ієрархів є після проведення нарад подбати про те, щоб також при інших університетах були університетські католицькі громади й осередки, в яких старанно дібрані й підготовлені вірні постійно подавали б університетській молоді духовну та інтелектуальну допомогу.


Арт. ІІІ: Церковні університети й факультети
Кан. 646 – Передусім Ієрархи повинні невтомно підтримувати церковні університети й факультети, а саме ті, що розглядають Боже Об'явлення та зокрема плекають пов'язані з ним науки і через те тісно поєднані з церковним завданням євангелізації.
Кан. 647 – Метою католицького університету або факультету є:
1-е - глибше й науково досліджувати божественне Об'явлення і те, що з ним пов'язане, систематично тлумачити й оцінювати істини Божого Об'явлення, вивчати у його світлі нові проблеми розвитку сучасної науки і подавати їх сучасникам у спосіб, пристосований до власної культури;
2-е - поглиблено вчити тих, хто студіює різні предмети, згідно з католицькою наукою і належно підготовляти їх до різних діл апостоляту, служіння або навчання цих предметів і підтримувати безперервний вишкіл.

Кан. 648 – Церковні університети й факультети – це такі, що, канонічно засновані або затверджені компетентною церковною владою, плекають і викладають священні науки та пов'язані з ними науки і наділені правом надавати академічні ступені, які мають канонічні наслідки.

Кан. 649 – Заснування або затвердження церковних університетів або факультетів здійснюється або Апостольським Престолом, або вищою адміністративною владою, про яку мова в кан. 642, разом з Апостольським Престолом.

Кан. 650 – Стосовно статутів церковного університету або факультету, зокрема щодо керівництва, адміністрації, іменування викладачів або звільнення їх з уряду, програми студій і надання академічних ступенів, слід дотримуватись приписів, виданих Апостольським Престолом.


ГЛАВА ІV
ЗАСОБИ СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ, ЗОКРЕМА КНИГИ

Кан. 651–    § 1. Для виконування функції голосити всюди на світі Євангеліє Церква зобов'язана використовувати відповідні засоби і тому повинна мати право всюди застосовувати засоби суспільної комунікації, зокрема вільно видавати написане.
   § 2. Усі вірні, відповідно з свого боку, в такій важливій місії Церкви повинні співпрацювати, підтримувати й розвивати починання цього апостолятуь до того ж особливо ті, хто має досвід у виготовленні й передачі засобами повідомляння, повинні ретельно подавати посильну допомогу пастирській діяльності Єпископів і всіма силами старатися, щоб застосування їхніх засобів було пройняте Христовим духом.

Кан. 652–    § 1. Єпархіяльні Єпископи повинні дбати, щоб за допомогою особливо установ засобів суспільної комунікації вірні ознайомлювалися з критичним і корисним застосуванням цих засобівь вони повинні підтримувати співпрацю між різними установамиь дбати про вишкіл спеціялістівь і, врешті, мають підтримувати добрі починання, хвалячи і благословлячи їх, в першу чергу добрі книги, бо таким чином можна більше вдіяти, ніж картаючи або засуджуючи погані.
   § 2. Для захисту непорушності віри й моралі єпархіяльний Єпископ, Синод Єпископів патріяршої Церкви, Рада Ієрархів і Апостольський Престол можуть заборонити вірним користуватися засобами суспільної комунікації або передавати їх іншим, якщо вони шкодять її непорушності.

Кан. 653 – Завданням партикулярного права є докладно визначити правила радіофонічного, кінематографічного, телевізійного та подібного роду користування у розгляді того, що має відношення до католицької науки або моралі.

Кан. 654 – Приписи загального права про книги стосуються також будь-яких інших письмових чи мовних виступів, відтворених якимсь чином за допомогою технічних винаходів і призначених для публічного розповсюдження.

Кан. 654 – Приписи загального права про книги стосуються також будь-яких інших письмових чи мовних виступів, відтворених якимсь чином за допомогою технічних винаходів і призначених для публічного розповсюдження.

Кан. 655 –    § 1. Вірним повинен бути щироко відкритий доступ до Святого Письма; тому старанням єпархіяльних Єпископів необхідно виготовляти відповідні і правильні переклади з достатніми поясненнями там, де їх немає, навіть, наскільки це можна належно і корисно зробити, залучаючи до співпраці інших християн.
   § 2. Усі вірні, особливо душпастирі, повинні старатися розповсюджувати примірники Святого Письма з відповідними примітками, пристосованими для користування також не-християнами.
   § 3. Для літургічного або катехитичного вжитку слід застосовувати тільки видання Святого Письма, які мають церковне затвердження; інші видання повинні мати принаймні церковний дозвіл.

Кан. 656 –    § 1. У літургічних відправах слід використовувати тільки книги з церковним затвердженням.
   § 2. Книги молитов і набоженств, призначені для публічного або приватного вжитку вірних, вимагають церковного дозволу.

Кан. 657 –    § 1. Затвердження літургічних текстів після попередньої перевірки Апостольським Престолом застерігається в патріярших Церквах Патріярхові за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви; в митрополичих Церквах свого права – Митрополитові за згодою Ради Ієрархів; в інших Церквах це право належить тільки Апостольському Престолові і в установлених ним межах – Єпископам і їхнім законно визнаним крилосам.
   § 2. Ці власті мають також право затверджувати переклади цих книг, призначених для літургічного користування, повідомивши про це, якщо йдеться про патріярші або митрополичі Церкви свого права, – Апостольський Престол.
   § 3. Для повторного видання літургічних книг або їхніх перекладів на іншу мову або іхніх частин, призначених для літургічного користування, вимагається і вистачає, щоб була стверджена їхня згідність з виданням, затвердженим на підставі атестації місцевого Ієрарха, про що мовиться в кан. 662,    § 1.
   § 4. У змінах літургічних текстів слід зважати на кан. 40,   § 1.

Кан. 658 –    § 1. Катехизми та інші твори, призначені для катехитичного навчання в школах будь-якого роду і ступеня, та їх переклади потребують церковного затвердження.
   § 2. Таке ж правило слід застосовувати також до інших книг, які трактують про віру або мораль, якщо вони вживаються як текст, на якому jрунтується катехитичне навчання.

Кан. 659 – Рекомендується, щоб будь-які твори, які висвітлюють католицьку віру або мораль, мали принаймні церковний дозвіл, з дотриманням більш вимогливих приписів інститутів посвяченого життя.

Кан. 660 – У щоденниках, часописах або періодичних виданнях, які часто явно нападають на католицьку релігію або добрі звичаї, вірні можуть щось поміщати лише з виправданої й обjрунтованої причини; священнослужителі і члени чернечих інститутів можуть це робити тільки з дозволу тих, про яких мова в кан. 662.

Кан. 661–    § 1. Церковний дозвіл, виражений словами _дозволяється друкуватиЦ, означає, що твір вільний від похибок щодо католицької віри або моралі.
   § 2. Затвердження, дане компетентною владою, означає, що текст або твір, схвалений Церквою, є співзвучним автентичній науці Церкви.
   § 3. Якщо до того ж твір схвалений або допущений Єпископом або вищою владою, це значить, що він виражає автентичну науку Церкви і тому рекомендується.

Кан. 662–    § 1. Церковне затвердження або дозвіл на видання книг, якщо право виразно не постановляє щось інше, може дати або власний місцевий Ієрарх автора або Ієрарх місця видання книг або, врешті, вища влада, яка має повноваження керівництва осіб або місць.
   § 2. Щоб члени чернечих інститутів могли видавати твори, які трактують питання католицької віри або моралі, вони також потребують дозволу свого вищого Настоятеля згідно з приписом уставу або статутів.

Кан. 663 –    § 1. Дозвіл на видання якогось твору або затвердження, схвалення або допущення якогось твору стосується оригінального тексту, а не його нових видань або перекладів.
   § 2. Якщо йдеться про видання Святого Письма або інших книг, які потребують церковного затвердження згідно з приписом права, то затвердження, законно даного одним місцевим Ієрархом, не вистачає, щоб вони могли застосовуватись в іншій єпархії, натомість потрібна виразна згода місцевого Ієрарха цієї єпархії.

Кан. 664 –    § 1. Оцінку щодо книг місцевий Ієрарх може доручити цензорам зі списку, який уклав Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів чи на свій розсуд іншим особам, яким довіряєь нарешті, може бути утворена спеціяльна комісія цензорів, до якої можуть звертатися за порадою місцевий Ієрарх, Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів.
   § 2. Цензорів слід вибирати таких, які б відзначалися знанням, правильною наукою і розсудливістю і які б у виконуванні свого уряду виносили оцінку без огляду на особи згідно з католицькою наукою, як її представляє автентичний учительський уряд Церкви.
   § 3. Цензори повинні викласти свою думку письмовоь якщо вона прихильна, Ієрарх, відповідно до власної розсудливої оцінки, має дати дозвіл або затвердження, подаючи своє ім'яь у противному разі він повинен довести до відома автора твору підстави відмови.

Кан. 665 –    § 1. Парохи й настоятелі церков повинні зважати, щоб в їхніх церквах не виставлялись, продавались або роздавались ікони або образи, далекі від справжнього церковного мистецтва або книги, зміст яких не відповідає християнській релігії або моралі.
   § 2. Рівно ж обов'язком парохів і настоятелів церков, а також керівників католиць-ких шкіл є дбати, щоб усілякого роду видовища, які мають відбуватися під їхнім покровительством, були підібрані за критерієм християнської розсудливості.
   § 3. Усі вірні повинні зважати, щоб те, про що мовиться в    § 1, не завдало духовної шкоди їм та іншим через купівлю, продаж, читання або обмін з іншими.

Кан. 666 –    § 1. Інтелектуальний твір автора є під охороною права чи наскільки він виявляє його особистість, чи наскільки є джерелом спадкових прав.
   § 2. Під охороною права є тексти законів і офіційних актів будь-якої церковної влади та їх автентичні збірникиь тому не можна їх удруге видавати без одержання дозволу цієї або вищої влади і дотримання приписаних з нею умов.
   § 3. Партикулярне право кожної Церкви свого права повинно видати точніші правила щодо цієї справи з дотриманням приписів цивільного права про авторські права.