ТИТУЛ ХІХ
ОСОБИ І ЮРИДИЧНІ АКТИ

ГЛАВА І
О С О Б И

Арт. І: Фізичні особи

Кан. 909 –    § 1. Особа, яка закінчила вісімнадцять років життя, є повнолітняь нижче цього віку – неповнолітня.
   § 2. Неповнолітній до закінчення сьомого року життя називається дитиною і вважається безвідповідальним за свої вчинкиь після закінчення сьомого року життя припускається, що користується розумом.
   § 3. Кожний, хто на постійно позбавлений здатності користування розумом, вважається безвідповідальним за свої вчинки і прирівнюється до дітей.

Кан. 910 –    § 1. Повнолітній особі належить повне виконування своїх прав.
   § 2. У виконуванні своїх прав неповнолітня особа підлягає владі батьків або опікунів, за винятком тих справ, в яких неповнолітні на підставі Божого або канонічного права вилучені з-під їх владиь стосовно встановлення опікунів, слід дотримуватись приписів цивільного права, хіба що загальним або партикулярним правом власної Церкви свого права передбачено щось інше і, зі збереженням права єпархіяльного Єпископа, якщо є така потреба, самому встановляти опікунів.

Кан. 911– Особа називається мандрівником в єпархії, іншій від тієї, в якій вона має постійне або тимчасове місце проживанняь неосілим, якщо ніде не має ні постійного, ні тимчасового місця проживання.
Кан. 912–    § 1. Постійне місце проживання набувається таким перебуванням на території якоїсь парафії або принаймні єпархії, яке або пов'язане з наміром залишитись там на постійно, хіба звідтам щось відкличе, або воно дійсно тривало повних п'ять років.
   § 2. Тимчасове місце проживання набувається через таке перебування на території якоїсь парафії або принаймні єпархії, яке або пов'язане з наміром залишитись там принаймні протягом трьох місяців, хіба звідтам щось відкличе, або дійсно воно продовжувалось до повних трьох місяців.

Кан. 913 – Члени чернечих інститутів, а також товариств спільного життя на подобу чернечих набувають постійне місце проживання в місці, де знаходиться дім, до якого вони приписаніь тимчасове місце проживання набувають у місці, де їх перебування продовжувалось принаймні до трьох місяців.

Кан. 914 – Супруги повинні мати спільне постійне або тимчасове місце проживанняь але з виправданої причини кожен з них може мати власне постійне або тимчасове місце проживання.

Кан. 915 –    § 1. Неповнолітній з необхідності має постійне або тимчасове місце проживання того, чиїй владі підлягаєь вийшовши з дитинства, може набувати також власне тимчасове місце проживання, а здобувши самостійність згідно з приписами цивільного права, – також власне постійне місце проживання.
   § 2. Хто-небудь з іншої причини, ніж неповноліття, відданий законно під чиюсь опіку або піклування, має постійне або тимчасове місце проживання опікуна або піклувальника.
Кан. 916 –    § 1. Як через постійне, так і через тимчасове місце проживання кожний набуває власного місцевого Ієрарха і пароха Церкви свого права, до якої приписаний, хіба що загальним правом передбачено щось інше.
   § 2. Власним парохом того, хто має тільки єпархіяльне постійне або тимчасове місце проживання, є парох місця, в якому той в даний час проживає.
   § 3. Власним місцевим Ієрархом і парохом неосілого є парох і Ієрарх місця, де неосілий в даний час проживає.
   § 4. Якщо немає пароха для вірних якоїсь Церкви свого права, то їхній єпархіяльний Єпископ повинен призначити пароха іншої Церкви свого права, який прийняв би опіку над ними як власний парох, але за згодою єпархіяльного Єпископа пароха, який має бути призначений.
   § 5. У місцях, де не засновано навіть екзархії для вірних якоїсь Церкви свого права, як власним Ієрархом цих вірних треба вважати місцевого Ієрарха іншої Церкви свого права, також латинської Церкви, з дотриманням кан. 101; якщо ж їх більше, то як власним треба вважати того, кого призначив Апостольський Престол або, якщо йдеться про вірних якоїсь патріяршої Церкви, – Патріярх за згодою Апостольського Престолу.

Кан. 917 – Постійне або тимчасове місце проживання втрачається через вибуття з місця з наміром не вернутися, з дотриманням приписів канн. 913 і 915.

Кан. 918 – Кровна спорідненість рахується по лініях і ступенях:
1-е - у прямій лінії є стільки ступенів, скільки осіб, не рахуючи предка;
2-е - у бічній лінії є стільки ступенів, скільки осіб в обох вітках, не рахуючи предка.

Кан. 919 –    § 1. Посвоячення постає з правосильного подружжя і існує між одним із супругів і кровоспорідненими другого.
   § 2. В якій лінії і в якому ступені хтось є кровоспорідненим одного із супругів, є свояком другого.


Арт. ІІ: Юридичні особи
Кан. 920 – У Церкві, крім осіб фізичних, є також особи юридичні, чи це є сукупності осіб чи сукупності речей, які саме в канонічному праві є суб'єктами прав і обов'язків, що відповідають їхньому характерові.

Кан. 921–    § 1. Юридичні особи встановлюються для мети, яка відповідає місії Церкви, або на підставі самого припису права, або через спеціяльне надання компетентної церковної влади, видане у формі декрету.
   § 2. На підставі самого права юридичними особами є Церкви свого права, провінції, єпархії, екзархії та інші інститути, про які виразно постановляється в цьому загальному праві.
   § 3. Компетентна влада повинна надавати статус юридичної особистості лише тим сукупностям осіб або речей, які ставлять собі специфічну справді корисну мету і, взявши все до уваги, мають засоби, які за передбаченнями вистачають для осягнення наміченої мети.
Кан. 922–    § 1. Будь-яка юридична особа, заснована на підставі спеціяльного дозволу компетентної церковної влади, повинна мати власні статути, затверджені владою, яка є компетентною для заснування цієї юридичної особи.
   § 2. Згідно з загальним правом, у статутах, щоб можна було їх затвердити, слід детально визначити:
1-е - специфічну мету юридичної особи;
2-е - природу юридичної особи;
3-є - кому належить керівництво юридичною особою і як воно має виконуватись;
4-е - хто представляє юридичну особу у церковному і цивільному суді;
5-е - кому належить розпоряджатись майном юридичної особи і хто має бути виконавцем на випадок ліквідації юридичної особи, поділу на багато юридичних осіб або об'єднання з іншими юридичними особами, завжди з дотриманням волі жертвувателів, а також набутих прав.
   § 3. Поки статути не будуть затвердженими, юридична особа діяти правосильно не може.
Кан. 923 – Сукупність осіб може стати юридичною особою, якщо складається принаймні з трьох фізичних осіб.
Кан. 924 – Стосовно колегіяльних актів, хіба що право виразно постановляє щось інше:
1-е - те має силу права, що при наявності більшості тих, хто повинен бути скликаний, було ухвалене абсолютною більшістю присутніхь якщо ж кількість голосів була рівна, тоді голова своїм голосом повинен переважити;
2-е - якщо йдеться про набуті права окремих осіб, вимагається згода кожної з них;
3-є - щодо виборів слід дотримуватись кан. 956.

Кан. 925 – Якщо залишається хоч один член юридичної особи й однак вона не перестала існувати згідно із статутами, виконування всіх прав цієї юридичної особи належить тому членові.
Кан. 926 –    § 1. Якщо правом не передбачено щось інше, то майно і права юридичної особи, яка не має членів, повинні зберігатись, управлятись або виконуватись старанням тієї влади, якій на випадок ліквідації належить видати постанови про нихь ця влада повинна, згідно з приписом права, подбати про сумлінне виконання зобов'язань, які обтяжують це майно, а також старатися, щоб воля фундаторів і жертводавців була точно збережена.
   § 2. Приписування членів цієї юридичної особи, із збереженням приписів права, і залежно від випадків, може здійснюватись тією владою, якій належить безпосередня опіка над цією особоюь цього слід дотримуватись, якщо члени, які залишаються, на підставі права є нездатними для проведення приписування.
   § 3. Іменування управителів сукупності речей, якщо не може відбуватися згідно з приписом права, переходить до влади безпосередньо вищої; на цю владу лягає обов'язок управління згідно з приписом    § 1, поки не іменує відповідного управителя.


Кан. 927 –    § 1. Юридична особа за своєю природою триває безперервноь однак перестає існувати, якщо скасовується компетентною владою або не діє протягом ста років.
   § 2. Юридична особа може бути скасована лише з поважної причини в погодженні з її керівниками і дотриманням приписів у статутах про випадок скасування.

Кан. 928 – Дотримуючись випадків, виражених загальним правом:
1-е - Патріярх може скасувати за порадою постійного Синоду юридичні особи, засновані або затверджені ним самимь а за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви Патріярх може скасувати будь-яку юридичну особу, за винятком тих, які були засновані або затверджені Апостольським Престолом.
2-е - єпархіяльний Єпископ може за порадою колегії єпархіяльних радників скасувати ті юридичні особи, які сам заснував, хіба що вони були затверджені вищою владою;
3-є - в інших випадках той, хто засновує юридичні особи, не може їх правосильно скасувати, якщо не приєднується згода вищої влади.
Кан. 929 – Коли територія юридичної особи поділена так, що або її частина об'єднується з іншою юридичною особою, або з виділеної частини утворюється окрема юридична особа, то також і спільне майно, яке було призначене для добра всієї території, і борги, які були зроблені для всієї території, повинні бути поділені владою, до якої належить поділ, порівну, із збереженням усіх і поодиноких зобов'язань, а також із збереженням волі побожних фундаторів і жертводавців, набутих прав і статутів, якими керується юридична особа.

Кан. 930 – Коли перестає існувати юридична особа, її майно стає власністю юридичної особи, безпосередньо вищої, завжди із збереженням волі фундаторів і жертводавців, набутих прав і статутів, якими керувалася юридична особа, що перестала існувати.


ГЛАВА ІІ
ЮРИДИЧНІ АКТИ

Кан. 931–    § 1. Для правосильності юридичного акту вимагається, щоб він був здійснений особою, здатною до цього і компетентною, і в ньому були наявні всі його конститутивні елементи, а також були виконані формальності і вимоги, встановлені правом для правосильності акту.
   § 2. Припускається правосильність юридичного акту, здійсненого згідно з приписами права в його зовнішніх елементах.

Кан. 932–    § 1. Юридичний акт, здійснений під впливом зовнішнього насильства, вчиненого на особі, якому вона не могла ніяк опертися, вважається недійсним.
   § 2. Юридичний акт, здійснений під впливом іншого насильства або тяжкого і несправедливого страху або внаслідок підступу є правосильним, хіба що право передбачає щось іншеь однак може бути розірваний вироком судді або на вимогу потерпілої сторони чи її законних спадкоємців, чи також з уряду.

Кан. 933 – Юридичний акт, здійснений внаслідок незнання або через помилку, яка стосується самої суті акту, або дотичить необхідної умови, є недійснийь у противному разі він правосильний, хіба що право передбачає щось інше, але юридичний акт, здійснений внаслідок незнання або через помилку, може дати підставу для скарги про його анулювання згідно з приписом права.

Кан. 934 –    § 1. Якщо право постановляє, що влада для здійснення юридичного акту потребує згоди або поради якогось збору осіб, то слід скликати збір згідно з приписом кан. 948, хіба що партикулярне право застерігає щось інше для випадків, установлених цим правом, в яких ідеться тільки про отримання згодиь а для правосильності юридичного акту вимагається одержання згоди абсолютної більшості присутніх, або вислухання поради всіх з дотриманням    § 2, ч. 3.
   § 2. Якщо право постановляє, що влада для здійснення юридичного акту потребує згоди або поради деяких осіб, тоді:
1-е - якщо потрібна згода, то неправосильним є юридичний акт влади, яка не питає про згоду тих осіб або діє всупереч думці їхній або котрогось з них;
2-е - якщо потрібна порада, то неправосильним є юридичний акт влади, яка не порадилась з цими особами;
3-є - щоправда влада не зобов'язана йти за їх порадою, хоч би вона була згідна, однак без переважаючої підстави – нею оціненою – не повинна відступати від висловленої ними поради, особливо коли вона згідна.
   § 3. Тим, чия згода або порада вимагається, влада, яка потребує згоди або поради, повинна дати необхідні інформації і всіляким чином забезпечувати вільне виявлення їх мислення.
   § 4. Усі, чия згода або порада вимагається, зобов'язані щиро висловити свою думку і зберігати таємницюь на цьому обов'язку може наполягати влада.

Кан. 935 – Той, хто юридичним актом незаконно або яким-небудь іншим актом, здійсненим підступно або провинно, завдає іншому кривди, зобов'язаний винагородити спричинену шкоду.