ТИТУЛ ХХІІІ
ДОЧАСНЕ МАЙНО ЦЕРКВИ


Кан. 1007 – Церква, піклуючись про духовне добро людей, потребує дочасного майна і користується ним, наскільки цього вимагає її власна місіяь тому їй належить природне право набувати, володіти, управляти і відчужувати те дочасне майно, яке необхідне для осягнення її власних цілей, особливо для богопочитання, діл апостоляту, любові і належного утримання служителів.

Кан. 1008 –    § 1. Римський Архієрей є найвищим управителем і розподілювачем усього дочасного майна Церкви.
   § 2. Право власності дочасного майна Церкви, під найвищою владою Римського Архієрея, належить тій юридичній особі, яка законно набула майно.

Кан. 1009 –    § 1. Суб'єктом здатним набувати, володіти, управляти і відчужувати дочасне майно, згідно з приписами канонічного права, є будь-яка юридична особа.
   § 2. Усе дочасне майно, яке належить юридичним особам, є церковним майном.

ГЛАВА І
НАБУВАННЯ ДОЧАСНОГО МАЙНА


Кан. 1010 – Юридичні особи можуть набувати дочасне майно всіма справедливими способами, якими його можна іншим набувати.

Кан. 1011– Компетентна влада має право вимагати від вірних того, що необхідне для осягнення власних цілей Церкви.

Кан. 1012–    § 1. Єпархіяльний Єпископ має право, наскільки це необхідно для добра єпархії, за згодою ради для економічних справ, накладати на підлеглих йому юридичних осіб податки, пропорційні доходам кожної особиь але не можна накладати податку на пожертви, одержані з нагоди відправи Божественної Літургії.
   § 2. На фізичні особи можна накладати податки тільки згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права.

Кан. 1013 –    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить у межах, установлених партикулярним правом власної Церкви свого права, встановляти оплати на різні акти влади управління і пожертви з нагоди відправи Божественної Літургії, св. Тайн, освячень і благословень або будь-яких інших літургічних відправ, хіба що загальне право передбачає щось інше.
   § 2. Патріярхи і єпархіяльні Єпископи різних Церков свого права, які виконують свою владу на тій самій території, повинні дбати про те, щоб погоджено була встановлена та сама норма щодо розмірів оплат і пожертв.

Кан. 1014 – У всіх церквах, які постійно відкриті для вірних, єпархіяльний Єпископ може наказати збирання пожертв для окреслених починань Церкви.

Кан. 1015 – Збирати милостині фізичним або юридичним особам можна лише з дозволу влади, якій вони підлеглі, і за письмовою згодою Ієрарха місця, де проводиться збирання милостині.

Кан. 1016 –    § 1. Пожертви, вчинені для певної цілі, можуть бути призначені тільки для цієї цілі.
   § 2. Якщо не стверджується нічого протилежного, то пожертви, подані керівникам або управителям будь-якої юридичної особи, вважаються зробленими для цієї юридичної особи.
   § 3. Прийняттю цих пожертв не можна відмовити, хіба що з виправданої причини і, в справах більшої ваги, з дозволу Ієрархаь дозвіл цього ж Ієрарха вимагається для прийняття пожертв, обтяжених зобов'язанням, який визначає спосіб користування ними або ставить умову, з дотриманням кан. 1042.

Кан. 1017 – Церква приймає норми давності також щодо дочасного майна згідно з канн. 1540-1542,

Кан. 1018 – Священні речі, які через посвячення або благословення призначені для богопочитання, якщо вони є приватною власністю, можуть набуватися приватними особами на підставі давності, але не можна вживати їх для світських цілей, хіба що втратили посвячення або благословенняь якщо ж вони належать церковній юридичній особі, то може набувати їх тільки інша церковна юридична особа.

Кан. 1019 – Нерухомі речі, рухомі цінні речі, які мають велике мистецьке або історичне, або матеріяльне значення, права і позови, як особові, так і речові, які належать Апостольському Престолові, підлягають давності після ста роківь ті, що належать якійсь Церкві свого права або єпархії, – після п'ятдесяти років, ті, що належать іншій юридичній особі – після тридцяти років.

Кан. 1020 –    § 1. Всяка влада має важкий обов'язок дбати про те, аби набуте дочасне майно Церкви було записане на юридичну особу, якій воно належить, з дотриманням усіх приписів цивільного права, які забезпечують права Церкви.
   § 2. Якщо цивільне право не дозволяє, щоб дочасне майно було записане на юридичну особу, всяка влада повинна старатись, аби, вислухавши знавців цивільного права і компетентну раду, права Церкви залишились непорушними, з застосуванням способів, правосильних з точки цивільного права.
   § 3. Цих приписів слід дотримуватись також щодо дочасного майна, яким законно володіє юридична особа, набуття якого ще не підкріплене документами.
   § 4. Влада, безпосередньо вища, зобов'язана відстоювати додержання цих приписів.

Кан. 1021– В окремих єпархіях повинна бути, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, спеціяльна установа, яка б збирала майно або пожертви з тією метою, щоб належно було забезпечене відповідне й в основному однакове утримання тих священнослужителів, які для добра єпархії виконують службу, хіба що про це подбано в інший спосіб.
   § 2. Там, де забезпечення, соціяльна захищеність і лікарська допомога для добра духовенства ще належно не налагоджені, партикулярне право кожної Церкви свого права повинно подбати, щоб були засновані установи, які забезпечують це під наглядом місцевого Ієрарха.
   § 3. Якщо є потреба, в окремих єпархіях слід утворити в спосіб, окреслений партикулярним правом власної Церкви свого права, спільний фонд, з якого єпархіяльні Єпископи могли б задовольняти зобов'язання щодо інших осіб, які служать Церкві, і заспокоювати різні потреби єпархії, і з якого також багатщі єпархії могли б допомагати бідніщим.

ГЛАВА ІІ
УПРАВЛІННЯ ЦЕРКОВНИМ МАЙНОМ

Кан. 1022–    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить наглядати за управлінням усього церковного майна, яке знаходиться в межах єпархії і не вилучене з-під його влади управління, зі збереженням законних підстав, які надають йому більші права.
   § 2. Беручи до уваги права, законні звичаї й обставини, Ієрархи повинні через видання відповідних інструкцій, в межах загального права і партикулярного права власної Церкви свого права старатися, щоб усе управління церковним майном було як слід налагоджене.
Кан. 1023 – Управління церковним майном юридичної особи належить тому, хто безпосередньо керує нею, хіба що право застерігає щось інше.

Кан. 1024 –    § 1. Управитель церковного майна не може правосильно виконувати актів, які виходять поза межі і спосіб звичайного управління, хіба що за письмовою згодою компетентної влади.
   § 2. У статутах повинні бути окреслені акти, які виходять поза межі і спосіб звичайного управлінняь якщо ж статути мовчать у цій справі, до влади, якій безпосередньо підчиняється юридична особа, належить, порадившись з компетентною радою, окреслити того роду акти.
   § 3. Юридична особа не зобов'язана відповідати за акти, неправосильно допущені управителями, хіба що тільки тоді і настільки, наскільки одержала з них користь.

Кан. 1025 – Поки управитель церковного майна займе свій уряд, повинен:

Кан. 1026 – Один примірник інвентаря церковного майна повинен зберігатися в архіві юридичної особи, якій воно належить, другий в архіві єпархіяльної куріїь в обох примірниках слід відмічати кожну зміну, якої зазнає сталий майновий стан цієї юридичної особи.

Кан. 1027 – Власті повинні дбати про те, щоб управителі церковного майна дали відповідні грошові застави, правосильні з точки зору цивільного права, аби на випадок смерті управителів або залишення ними уряду Церква не зазнала ніякої шкоди.

Кан. 1028 –    § 1. Кожний управитель церковного майна зобов'язаний виконувати свої обов'язки із старанністю доброго господаря.
   § 2. Отже особливо він повинен:

Кан. 1029 – Управитель церковного майна не повинен з рухомого майна, яке не належить до сталого маєтку, робити пожертви, крім поміркованих згідно з законним звичаєм, але тільки з виправданої причини милосердя або любові.

Кан. 1030 – Управитель церковного майна:

Кан. 1031–    § 1. Управитель церковного майна повинен щорічно представляти власному Ієрархові звіт про управління. Протилежний звичай відхиляється.
   § 2. Про дочасне майно, яке вірні жертвують Церкві, управитель церковного майна повинен прилюдно представляти звіт згідно із способом, установленим партикулярним правом, хіба що місцевий Ієрарх з поважної причини постановив щось інше.

Кан. 1032– Управитель церковного майна не повинен від імені юридичної особи ні розпочинати судову справу, ні виступати з позовом у цивільному суді, хіба що з дозволу власного Ієрарха.

Кан. 1033 – Управитель церковного майна, який самовільно покинув свій уряд або завдання, зобов'язаний дати відшкодування, якщо з такого самовільного покинення виникла шкода для Церкви.




ГЛАВА ІІІ
ДОГОВОРИ, ЗОКРЕМА ВІДЧУЖЕННЯ

Кан. 1034 – Того, що цивільне право території, де укладається договір, поста новляє про договори як взагалі, так і зокрема, а також про зобов'язання, треба дотримуватись на підставі канонічного права щодо речі, яка підлягає владі Церкви, з тими самими наслідками.

Кан. 1035 –    § 1. Для відчуження церковних дібр, які на підставі законного надання становлять сталий набутий маєток юридичної особи, вимагається: