ТИТУЛ ХХV

СПІРНИЙ ПРОЦЕС


ГЛАВА І
ЗВИЧАЙНИЙ СПІРНИЙ ПРОЦЕС

Арт. І: Позовна скарга


Кан. 1185 – Той, хто хоче когось позвати до суду, повинен подати компетентному судді позовну скаргу, в якій викладається предмет спору і висловлюється просьба про послугу судді.

Кан. 1186 –    § 1. Суддя може прийняти усну просьбу, якщо позивач має перешкоду подати позовну скаргу, або справа є легка для розслідування і меншої ваги.
   § 2. В обох, однак, випадках суддя повинен наказати нотареві відредагувати акт в письмовій формі, який має бути прочитаний позивачу і ним підтвердженийь він щодо всіх правових наслідків замінює позовну скаргу, написану позивачем.

Кан. 1187 – Позовна скарга повинна:

Кан. 1188 –    § 1. Одноосібний суддя або голова колегіяльного трибуналу, після того, як впевнився, що справа належить до його компетенції і що позивач має законні підстави виступати в суді, повинен своїм декретом якнайшвидше позовну скаргу прийняти або відкинути.
   § 2. Позовну скаргу можна відкинути тільки тоді, коли:

Кан. 1189 – Якщо протягом місяця від подачі позовної скарги суддя не видасть декрету, на підставі якого допускає або відкидає скаргу, зацікавлена сторона може домагатися, щоб суддя виконав своє завданняь якщо незважаючи на це, суддя мовчить, то після того, як безкорисно минуло десять днів від подачі просьби, вважається, що скарга прийнята.


Арт. ІІ: Судовий виклик і оголошення або повідомлення про судові акти

Кан. 1190 –    § 1. В декреті, на підставі якого приймається позовна скарга, суддя або голова трибуналу повинен викликати, тобто позвати до суду інші сторони до зав'язки спору, встановлюючи, чи мають вони відповідати письмово, чи з'явитись до нього для погодження сумнівів. Якщо з письмових відповідей випливає необхідність викликати сторони, може це наказати новим декретом.
   § 2. Якщо позовна скарга вважається прийнятою згідно з приписом кан. 1189, декрет виклику до суду повинен бути виданий протягом двадцяти днів від подачі просьби, про яку мова в цьому каноні.
   § 3. Якщо сторони фактично самі з'являться перед суддю для ведення справи, то немає потреби їх викликати, але нотар має відмітити в актах, що сторони були в суді.

Кан. 1191–    § 1. Декрет виклику до суду повинен бути негайно доведений до відома відповідача та інших, хто повинен з'явитися.
   § 2. До виклику слід додати позовну скаргу, хіба що суддя з поважної причини вважатиме, що сторону не слід ознайомлювати із скаргою, поки вона не дасть показань у суді.
   § 3. Якщо позов скерований проти того, хто не може вільно виконувати своїх прав або вільно управляти речами, про які ведеться спір, то виклик слід довести до відома того, через якого він повинен бути представлений в суді, згідно з приписом права.

Кан. 1192–    § 1. Оголошення або повідомлення про виклики, декрети, вироки та інші судові акти повинні виконуватись через пошту з розпискою про одержання або в інший спосіб, який є найпевнішим, з дотриманням законів партикулярного права.
   § 2. Факт оголошення або повідомлення і його спосіб слід відмітити в актах.
   § 3. Відповідач, який відмовляється прийняти виклик або заважає його врученню, вважається законно викликаним.

Кан. 1193 – Якщо виклику не вручено згідно з приписами закону, то акти процесу є недійсні, хіба що сторона все ж таки з'явилася для ведення справи.

Кан. 1194 – Якщо виклик був доведений до відома згідно з законом або сторони з'явилися перед суддю для ведення справи, то:

Арт. ІІІ: Зав'язка спору

Кан. 1195 –    § 1. Зав'язка спору має місце тоді, коли декретом судді на підставі домагань і відповідей сторін визначається предмет спору.
   § 2. Вимоги і відповіді сторін можуть бути вираженими не тільки в позовній скарзі, яка вводить спір, а й у відповіді на виклик або в усних заявах, зроблених перед суддеюь у важчих справах суддя повинен викликати сторони для погодження одного або кількох сумнівів, на які вирок має дати відповідь.
   § 3. Декрет судді повинен бути доведений до відома сторінь якщо вони не виявили раніше згоди, можуть протягом десяти днів звернутись до того самого судді, щоб декрет був змінений, а справа повинна бути вирішена декретом того ж судді якнайскоріше.

Кан. 1196 – Раз визначений предмет спору не може бути правосильно змінений, хіба що новим декретом, з поважної причини, на вимогу сторони та після вислухання інших сторін і врахування їхніх доводів.

Кан. 1197 – Після зав'язки спору володілець чужої речі перестає бути в добрій віріь тим-то, якщо буде засуджений на повернення речі, мусить повернути також її плоди від дня зав'язки спору і відшкодувати втрати.

Кан. 1198 – Після зав'язки спору суддя повинен призначити сторонам відповідний термін для представлення і проведення доказів.

Арт. ІV: Припинення, заморення і зречення інстанції спору

Кан. 1199 – Якщо сторона вмирає, міняє стан або втрачає уряд, на підставі якого діяла, то:

Кан. 1200 –    § 1. Якщо перестає виконувати завдання опікун або піклувальник, уповноважений або адвокат, які необхідні згідно з приписом кан. 1139, інстанція спору тимчасово припиняється.
   § 2. Суддя повинен якнайшвидше установити іншого опікуна або піклувальникаь а уповноваженого для спору або адвоката може установити, якщо занедбала це зробити сторона в короткому терміні, визначеному цим же суддею.

Кан. 1201– Якщо сторони, не маючи ніякої перешкоди, не здійснюють жодного процесуального акту протягом шести місяців, наступає заморення інстанції спору.

Кан. 1202– Заморення має наслідок на підставі самого права і проти всіх, навіть неповнолітніх, а також повинно бути офіційно оголошене, із збереженням права вимагати відшкодування від опікунів, піклувальників, управителів, уповноважених, якщо не доведуть, що вони були без вини.

Кан. 1203 – Заморення призводить до погашення актів процесу, але не актів справиь більш того, вони можуть мати силу також в іншому суді, аби тільки справа велася між тими самими особами і щодо тої самої речіь що стосується чужих, то вони мають тільки силу документів.

Кан. 1204 – Витрати замореного процесу, які зробила кожна із сторін, має сплатити сама.

Кан. 1205 –    § 1. У будь-якому стані і на будь-якому ступені суду позивач може зректися інстанції споруь подібно як позивач, так і відповідач можуть зректися або всіх або тільки деяких процесуальних актів.
   § 2. Опікуни й управителі юридичних осіб, щоб могли зректися інстанції спору, потребують або поради або згоди тих, чия участь вимагається для здійснення актів, які виходять за межі звичайного управління.
   § 3. Щоб зречення було правосильним, повинно бути здійснене письмово і підписане стороною або її уповноваженим, наділеним спеціяльним дорученням, доведене до відома другої сторони, нею схвалене або принаймні не заперечуване і прийняте суддею.

Кан. 1206 – Зречення, прийняте суддею щодо актів, яких стосується зречення, породжує ті самі наслідки, що заморення інстанції спору, а також зобов'язує того, хто зрікається до покриття витрат за акти, яких він зрікся.

Арт. V: Докази

Кан. 1207 –    § 1. Обов'язок доказування покладається на того, хто щось твердить.
   § 2. Не вимагають доказу:

Кан. 1208 –    § 1. Можна наводити докази будь-якого роду, які здаються корисними для пізнання справи і є дозволені.
   § 2. Якщо сторона наполягає, щоб допустити доказ, відкинений суддею, то сам суддя повинен цю справу якнайшвидше вирішити.

Кан. 1209 – Якщо сторона або свідок відмовляється з'явитись перед суддею, щоб дати відповідь, можна їх допитати через особу, призначену суддею, або вимагати їхньої заяви перед цивільним нотарем, або в якийсь інший законний спосіб.

Кан. 1210 – Суддя не повинен приступати до збирання доказів перед зав'язкою спору, хіба що з поважної причини.

1– Заяви сторін
Кан. 1211– Суддя для кращого виявлення правди завжди може допитати сторониь навіть повинен допитати на вимогу сторони або для доведення факту, який з уваги на загальне добро вимагає усунення сумнівів.

Кан. 1212–    § 1. Сторона, яку запитують згідно з приписом закону, повинна відповідати і повністю визнати правду, хіба що через відповідь виявляється злочин, вчинений нею самою.
   § 2. Якби вона відмовлялась відповідати, до судді належить оцінити, який з цього можна зробити висновок для доказування фактів.

Кан. 1213 – У випадках, в яких справа стосується суспільного добра, суддя повинен наказати сторонам скласти присягу, що будуть говорити правду або принаймні підтвердять правдивість сказаного, хіба що поважна причина радить щось іншеь в інших випадках може діяти на свій розсуд.

Кан. 1214 – Сторони, промотор справедливості і захисник вузла можуть судді представити пункти, щодо яких сторона має бути допитана.

Кан. 1215 – Щодо допитування сторін, то з відповідними модифікаціями слід дотримуватися канонів про допитування свідків.

Кан. 1216 – Підтвердження якогось факту письмово або усно, зроблене проти себе якоюсь із сторін перед компетентним суддею щодо самого предмету справи, чи з власної волі чи на запитання судді, є судовим визнанням.

Кан. 1217 –    § 1. Судове визнання однієї сторони, якщо йдеться про якусь приватну справу і не зачіпає вона суспільного добра, звільняє інші сторони від обов'язку доказування.
   § 2. У справах, які стосуються публічного добра, судове визнання та інші заяви сторін, можуть мати доказову силу, яку повинен оцінити суддя, беручи до уваги інші обставини справи, але не може надати їм сили повного доказу, хіба що приєднуються інші елементи, які їх остаточно зміцнюють.

Кан. 1218 – Щодо позасудового визнання, поданого для суду, завданням судді є оцінити, зваживши всі обставини, яку воно має вартість.

Кан. 1219 – Визнання або яка-небудь інша заява сторони не має ніякої сили, коли буде стверджено, що вони зроблені внаслідок фактичної помилки або добуті під впливом примусу або тяжкого страху.

2– Доказ за допомогою документів

Кан. 1220 – У процесі будь-якого роду допускається доказ за допомогою документів, як публічних, так і приватних.

Кан. 1221–    § 1. Публічні церковні документи є ті, які виготовила особа з уваги на своє публічне завдання в Церкві з дотриманням формальностей, приписаних правом.
   § 2. Публічні світські документи є ті, які, згідно з цивільним правом, вважаються такими.
   § 3. Інші документи є приватні.

Кан. 1222– Публічні документи надають достовірність тому, що в них стверджується прямо і принципово, хіба що доводиться щось інше протилежними й очевидними аргументами, згідно із місцевим цивільним правом, яке стосовно світських документів постановляє щось інше.

Кан. 1223 – Приватний документ чи визнаний стороною, чи допущений суддею, має таку доказову силу проти автора документа або того, хто його підписав, і тих, що мають від них справу, як позасудове визнанняь проти чужих може мати доказову силу, яку повинен оцінити суддя, беручи до уваги інші обставини справи, але не можна признавати йому сили повного доказу, хіба приєднуються інші елементи, які його остаточно зміцнюють.

Кан. 1224 – Якщо виявиться, що документи витерті, виправлені, із вставками або спотворені іншою вадою, обов'язком судді є оцінити, чи і яку вартість мають ці документи.

Кан. 1225 – Документи не мають у суді доказової сили, якщо вони не оригінальні або не представлені в завіреній копії і не здані в канцелярію трибуналу, щоб суддя і сторони могли їх перевірити.

Кан. 1226 – Суддя може наказати, щоб у суді був представлений документ, спільний для двох сторін.

Кан. 1227 –    § 1. Ніхто не зобов'язаний представляти документи, навіть спільні, які не можуть стати відомими без небезпеки шкоди, про що мова в кан. 1229,    § 2, ч. 2, або без небезпеки порушення таємниці, яку треба зберігати.
   § 2. Якщо, однак, можна переписати принаймні якусь частину документа і представити його в копії без згаданих незручностей, суддя може наказати, щоб він був представлений.


3 – Свідки і свідчення

Кан. 1228 – Доказ за допомогою свідків допускається у всіх справах під керівництвом судді.

Кан. 1229 –    § 1. Свідки, яким суддя ставить запитання згідно з приписом закону, зобов'язані виявляти правду.
   § 2. Із збереженням кан. 1231, від обов'язку давати відповіді звільняються:

а) Хто може бути свідком
Кан. 1230 – Свідками можуть бути всі, хіба що право виразно їх не допускає, або цілком або частково.

Кан. 1231–    § 1. Не слід допускати до подачі свідчень неповнолітніх нижче чотирнадцятого року життя і недоумкуватихь можуть вони, однак, бути допитані на підставі декрету судді, в якому обjрунтовується така потреба.
   § 2. Нездатними для подачі свідчень вважаються:

б) Впровадження і виключення свідків
Кан. 1232– Сторона, яка привела свідка, може зректися його допитуь але противна сторона може вимагати, щоб незважаючи на це свідок був допитаний.

Кан. 1233 –    § 1. Коли хтось вимагає доказу за допомогою свідків, повинен подати трибуналові їх імена і місце постійного проживання.
   § 2. У терміні, визначеному суддею, слід представити перелік питань, щодо яких вимагається допитати свідківь інакше слід вважати просьбу за відхилену.

Кан. 1234 – Суддя має право обмежити надто велику кількість свідків.

Кан. 1235 – Поки будуть допитані свідки, їх імена слід подати до відома сторінь якщо ж, за розумним рішенням судді, не можна цього зробити без поважних труднощів, то зробити це треба принаймні до оголошення свідчень.

Кан. 1236 – Із збереженням кан. 1231, сторона може просити, щоб свідок був виключений, якщо було вказано на виправдану причину ще до його допиту.

Кан. 1237 – Виклик свідка здійснюється декретом судді, законно доведеним до відома свідка.

Кан. 1238 – Свідок, викликаний суддею згідно з приписом права, повинен з'явитись або повідомити суддю про причину своєї відсутності.

в) Допит свідків
Кан. 1239 –    § 1. Свідків слід допитувати в осідку трибуналу, хіба що суддя розпорядиться інакше.
   § 2. Єпископи і ті, що на підставі права власного краю користуються подібними пільгами, повинні бути допитані в місці, ними обраному.
   § 3. Суддя має вирішити, де слід допитати тих, яким через віддаль, хворобу чи іншу перешкоду неможливо або важко прибути до осідку трибуналу, із збереженням канн. 1071 і 1128.
Кан. 1240 – Сторони не можуть бути присутніми при допиті свідків, хіба що суддя, особливо коли справа стосується приватного майна, вважатиме, що їх треба допуститиь зате можуть бути присутніми їхні уповноважені або адвокати, хіба що суддя через обставини речей і осіб вважатиме, що слід поступати із збереженням таємниці.

Кан. 1241–    § 1. Свідків слід допитувати окремо і поодинці.
   § 2. Якщо свідки розходяться між собою або зі стороною в поважній речі, суддя може зібрати разом тих, що різняться між собою, не допускаючи, по змозі, до сварки і згіршення.
Кан. 1242– Допитування свідка проводиться суддею або його делегатом, або авдитором, при яких повинен бути нотарь тому сторони або промотор справедливості або захисник вузла або адвокати, присутні при допиті, якщо мають задати свідкові якісь запитання, повинні представити їх не свідкові, а судді або його заступникові, щоб він сам їх поставив, хіба що партикулярне право застерігає інакше.

Кан. 1243 –    § 1. Суддя повинен нагадати свідкові, що він має важкий обов'язок говорити правду і тільки правду.
   § 2. Суддя повинен наказати свідкові скласти присягу відповідно до припису кан. 1213ь якщо свідок відмовляється її скласти, слід його допитати без присяги.

Кан. 1244 – Суддя повинен насамперед перевірити ідентичність свідкаь розпитати, в якому він відношенні до сторін, і коли ставить запитання стосовно справи, має дізнатися також про джерела його відомостей і в якому часі докладно дізнався про те, що стверджує.

Кан. 1245 – Запитання мають бути короткі, пристосовані до інтелігенції того, хто має відповідати, не повинні охоплювати одночасно кількох справ, не лукаві, не підступні, не підказуючі відповідь, далекі від будь-якої образи і пов'язані із справою, про яку йдеться.

Кан. 1246 –    § 1. Не дозволяється ознайомлювати свідків із запитаннями заздалегідь.
   § 2. Якщо, однак, те, що має становити предмет свідчень, так забулося, що не може бути напевно стверджене без попереднього пригадування, суддя може щось пригадати свідкові, якщо є переконаний, що це може статися без небезпеки.

Кан. 1247 – Свідки повинні свідчити усно і не читати написане, хіба що йдеться про рахунки і звітиь у такому випадку можуть послуговуватись записками, що їх принесли з собою.

Кан. 1248 –    § 1. Відповідь повинна бути негайно записана нотарем, який має передати свідчення дослівно, принаймні стосовно того, що безпосередньо стосується предмета справи.
   § 2. Допускається також користування технічними засобами, які відтворюють голоси, якщо тільки пізніше відповіді будуть записані і підписані, наскільки це можливо, тими, що давали відповіді.

Кан. 1249 – Нотар повинен записати в актах складення, пропущення або відмову від присяги, присутність сторін та інших, запитання поставлені офіційно і взагалі все, що гідне пам'яті або трапилось випадково, коли свідки були допитувані.
Кан. 1250 –    § 1. При кінці допиту слід прочитати свідкові те, що нотар записав з його відповідей, або дати йому послухати те, що з допомогою технічного винаходу було награно з його відповідей, даючи цьому свідкові змогу доповнення, викреслення, виправлення, зміни.
   § 2. Акти повинні вкінці підписати свідок, суддя і нотар.

Кан. 1251– Свідки, хоч уже допитані, можуть бути на вимогу сторони або з уряду заново викликані на допит перед публікацією актів, коли суддя визнає це необхідним чи корисним, якщо однак немає ніякої небезпеки змови чи підкупу.

Кан. 1252– Свідкам, відповідно до справедливої оцінки, визначеної суддею, повинні бути оплачені всі витрати, які вони зробили, так і втрата доходу, якої зазнали у зв'язку з поданням свідчень.

г) Достовірність свідчень
Кан. 1253 – При оцінці свідчень суддя, вимагаючи, в разі потреби, кваліфікаційних свідоцтв, повинен узяти до уваги:

Кан. 1254 – Свідчення одного свідка не може бути повним доказом, хіба що йдеться про свідка кваліфікованого, який дає свідчення про справи, виконані з уряду, або обставини речей і осіб радять щось інше.

4 – Експерти
Кан. 1255 – Допомогою експертів слід користуватися, якщо на підставі припису права або судді, є необхідні їх заслухання і думка, сперті на досвід або знання, для підтвердження якогось факту або пізнання справжньої природи якоїсь речі.
Кан. 1256 – До судді належить іменування експертів після вислухання або на пропозицію сторін або в разі допущення звітів, зроблених уже іншими експертами.
Кан. 1257 – Експертів можна також виключити або відмовитись від них з тих самих причин, що свідка.
Кан. 1258 –    § 1. Суддя, беручи до уваги пропозиції, подані, евентуально, сторонами, повинен окреслити своїм декретом окремі пункти, на які має спиратись робота експертів.
   § 2. Експертові треба переслати акти справи та інші документи і допоміжні матеріяли, які він потребуватиме для виконання свого завдання.
   § 3. Суддя після вислухання думки самого експерта повинен визначити час, протягом якого треба виконати дослідження і подати звіт.
Кан. 1259 –    § 1. Кожний із експертів повинен скласти власний звіт, незалежний від інших, хіба що суддя накаже скласти один звіт, підписаний всімаь якщо це буде зроблено,то різниці в думках, якщо такі мають місце, слід старанно занотувати.
   § 2. Експерти повинні ясно вказати, на підставі яких документів або інших відповідних способів впевнилися щодо ідентичності осіб, речей або місця, яким методом і яким чином діяли у виконуванні дорученого їм завдання і передусім на яких аргументах jрунтують свої висновки.
   § 3. Експерт може бути викликаний суддею, щоб дав дальші пояснення, які видаються необхідними.

Кан. 1260 –    § 1. Суддя повинен уважно зважити не тільки висновки експертів, навіть згодні, але також усі інші обставини справи.
   § 2. Коли він подає об ¶рунтування свого рішення, повинен зазначити, які аргументи спонукали його до прийняття або відкинення висновків експертів.

Кан. 1261– Експертам слід відшкодувати витрати і заплатити винагороди, які мають бути визначені суддею по справедливості і доброті, з дотриманням партикулярного права.

Кан. 1262–    § 1. Сторони можуть призначити приватних експертів, які повинні бути затверджені суддею.
   § 2. Приватні експерти, якщо їх суддя допустить, можуть, у разі потреби, переглянути акти справи, бути присутніми при виконуванні експертизи, завжди, однак, можуть представити свій звіт.

5 – Відвідання місця і судовий огляд
Кан. 1263 – Якщо суддя вважатиме, що для з'ясування справи доцільно податися до якогось місця або оглянути якусь річ, повинен це наказати декретом, в якому після вислухання сторін загально опище те, що треба зробити під час відвідання місця і судового огляду.

Кан. 1264 – Слід виготовити документ проведеного відвідання місця і судового огляду.

6 – Припущення
Кан. 1265 – Суддя, щоб дійти до справедливого вироку, може допустити припущення, які не встановлюються самим законом, якщо тільки це відбувається на підставі певного і визначеного факту, пов'язаного з предметом головного спору.

Кан. 1266 – Хто має на свою користь припущення, які допускаються самим правом, звільняється від обов'язку доказування, який переходить на противну сторону.

Арт. VІ: Вставні справи

Кан. 1267 – Вставна справа має місце, коли після розпочаття процесу, пропонується питання, яке, хоч не є виразно вмішене в позовній скарзі, тим не менш настільки належить до справи, що найчастіше мусить бути вирішене перед головною справою.

Кан. 1268 – Вставна справа представляється судді, компетентному для вирішення головної справи, у письмовій або усній формі з зазначенням зв'язку, який існує між нею і головною справою.

Кан. 1269 –    § 1. Суддя після прийняття просьби і вислухання сторін повинен якнайскоріше вирішити, чи представлене вставне питання може мати підставу і зв'язок із головною справою, чи слід його зразу відкинутиь а якщо його допускає, то чи воно настільки важливе, що треба вирішити його тимчасовим вироком чи декретом.
   § 2. Якщо він вважає, що вставне питання не мусить бути вирішене до остаточного вироку, то повинен вирішити, чи треба взяти його до уваги, коли буде вирішуватись головна справа.

Кан. 1270 –    § 1. Якщо вставне питання має бути вирішене вироком, слід дотримуватись канонів про сумарний спірний процес, хіба що суддя, зважаючи на важливість справи, вважає інакше.
   § 2. Якщо ж повинно бути вирішене декретом, трибунал може доручити справу авдиторові або голові.
Кан. 1271– Поки закінчиться головна справа, суддя або трибунал може декрет або тимчасовий вирок з виправданої причини відкликати або виправити чи на вимогу сторони чи з уряду, після вислухання сторін.
7 – Неявка сторін
Кан. 1272–    § 1. Якщо відповідач не з'явиться на виклик або не подасть достатнього виправдання або не відповість згідно з приписом кан. 1190,    § 1, то суддя повинен декретом оголосити його відсутність у суді й ухвалити, щоб справа, з дотриманням того, чого слід дотримуватись, велась далі аж до винесення остаточного вироку і його виконання.
   § 2. Поки буде виданий такий декрет, слід також підтвердити, в разі потреби, навіть через новий виклик законність виклику і те, що він дійшов до відповідача в корисному часі.

Кан. 1273 –    § 1. Якщо відповідач з'явиться пізніше в суд або дасть відповідь перед вирішенням справи, може представити висновки й докази, з дотриманням припису кан. 1283ь суддя повинен остерігатись, щоб це навмисно не затягло справу в довге і непотрібне відтягування.
   § 2. Якщо відповідач не з'явиться або не дасть відповіді перед вирішенням справи, може скористатись правовими засобами проти вирокуь якщо доведе, що затримала його законна перешкода, на яку без власної вини не міг перед тим вказати, може подати скаргу про недійсність вироку.

Кан. 1274 – Якщо позивач не з'явиться на день і годину, визначені для зав'язки спору, ані не подасть належного виправдання:
1-е - суддя повинен викликати його вдруге;
2-е - якщо позивач не з'явиться на новий виклик, вважається, що він зрікся інстанції процесу;
3-є - якби потім хотів узяти участь у процесі, слід дотримуватись кан. 1273.

Кан. 1275 –    § 1. Сторона, відсутня у суді, яка не довела виправданої перешкоди, зобов'язана покрити судові витрати, які сталися внаслідок її відсутності, і, в разі потреби, виплатити відшкодування другій стороні.
   § 2. Якщо і позивач і відповідач були відсутніми в суді, то обидва відповідають, кожний за себе, за повне оплачення судових витрат.

8– Участь третьої особи в справі
Кан. 1276 –    § 1. Той, хто зацікавлений, може бути допущеним до участі в справі, в будь-якому ступені процесу, чи як сторона, яка боронить свого права, чи додатково, щоб помагати якійсь стороні.
   § 2. Однак, для того, щоб він міг бути допущеним, повинен до закриття розгляду справи, пред'явити судді позовну скаргу, в якій коротко має об ¶рунтувати своє право на участь у справі.
   § 3. Хто бере участь у справі, повинен бути допущеним у тій стадії справи, в якій вона знаходиться, з визначеним коротким виріщальним 9присікальним0 терміном для представлення своїх доказів, якщо справа дійшла до доказової стадії.

Кан. 1277 – Суддя після вислухання сторін повинен викликати до суду третю особу, участь якої видається необхідною.

9 – Атентати під час суду
Кан. 1278 – Атентат – це дія внаслідок якої під час процесу одна сторона проти другої або суддя проти одної з двох або проти двох сторін вводить щось нове на шкоду сторони, хоч вона не погоджується чи щодо предмета спору чи щодо процесуальних прав, хіба що саме право допускає нововведення.
Кан. 1279 – Атентат є на підставі закону недійсний, тому суддя повинен ухвалити його відкликанняь але оздоровлюється він самим правом, якщо протягом місяця від дня одержання відомості про атентат питання про нього не представляється судді.
Кан. 1280 – Питання про атентати повинен вирішити якнайшвидше суддя головної справи, якщо сторона здійснила атентать якщо ж атентат здійснив сам суддя – то апеляційний трибунал.

Арт. VІІ: Оголошення актів, закриття розгляду в справі, обговорення справи

Кан. 1281–    § 1. Після зібрання доказів суддя повинен декретом дозволити сторонам та їх адвокатам, під карою недійсності, щоб у канцелярії трибуналу переглянули акти, які їм ще не відоміь що більше, адвокатам, які про це просять, можна дати копію актівь однак, у справах, які стосуються загального добра, суддя для уникнення дуже поважних небезпек може вирішити, що якогось акту не слід нікому показувати, з тим застереженням, що право захисту залишиться завжди непорушним.
   § 2. З метою доповнення доказів сторони можуть подати судді інші доказиь після їх зібрання, якщо суддя вважатиме це за необхідне, знову може мати місце декрет, про який мова в    § 1.

Кан. 1282–    § 1. Після виконання всього, що належить для зібрання доказів, слідує закриття у справі.
   § 2. Це закриття відбувається, кожний раз коли або сторони заявляють, що не мають нічого більше для додання або коли минув корисний час, призначений суддею для представлення доказів, або якщо суддя вирішить, що вважає справу достатньо з'ясованою.
   § 3. Про закриття у справі, проведене будь-яким способом, суддя повинен видати декрет.

Кан. 1283 –    § 1. Після закриття справи суддя може ще раз викликати тих самих або інших свідків або допустити інші докази, про які перед тим не було просьби, тільки:
1-е - у справах, в яких йдеться лише про приватне добро сторін, якщо всі сторони висловлюють згоду;
2-е - в інших справах після вислухання сторін і якщо існує поважна причина і буде усунена будь-яка небезпека підступу або прихованого підбурювання;
3-є - у всіх справах, скільки разів існує імовірність, що без допущення нового доказу буде виданий несправедливий вирок через причини, про які мова в кан. 1326,    § 2, чч. 1-3.
   § 2. Зате суддя може наказати або допустити представлення документа, який перед тим, можливо, без вини зацікавленої особи не міг бути представлений.
   § 3. Нові докази слід опублікувати з дотриманням припису кан. 1281,    § 1.

Кан. 1284 – Після закриття у справі суддя повинен призначити відповідний термін часу для представлення захистів або зауважень.
Кан. 1285 –    § 1. Захисти і зауваження слід подавати письмово, хіба що суддя, за згодою сторін, вважатиме достатнім усне обговорення на засіданні трибуналу.
   § 2. Якщо захисти разом з найважливіщими документами мають бути видані друком, то вимагається попередній дозвіл судді з дотриманням обов'язку таємниці, якщо якась існує.
   § 3. Щодо обсягу матеріялів захисту, кількості примірників та подібного роду подробиць, слід дотримуватись статутів трибуналу.

Кан. 1286–    § 1. Після взаємного обміну матеріялів захисту і зауважень, кожній стороні дозволяється представити відповіді протягом короткого часу, призначеного суддею.
   § 2. Це право належить сторонам лише один раз, хіба що суддя з поважної причини визнає, що його треба надати вдругеь тоді дозвіл, даний одній стороні, слід вважати даним також другій.
   § 3. Промотор справедливості і захисник вузла мають право на повторну репліку на відповіді сторін.
Кан. 1287 –    § 1. Цілком забороняється сторонам, адвокатам та іншим передавати судді інформації, які залишаються поза актами справи.
   § 2. Якщо обговорення справи було проведене письмово, то суддя може постановити, щоб відбулося помірне усне обговорення на засіданні трибуналу для з'ясування деяких питань.

Кан. 1288 – Під час усного обговорення, про яке йдеться в канн. 1285,    § 1 і 1287,    § 2, має бути присутнім нотар, щоб, коли суддя накаже або сторона зажадає і суддя погодиться, міг зразу записати те, про що дискутовано, і висновки.

Кан. 1289 – Якщо сторони занедбали приготувати собі захист у призначений корисний час або покладаються на знання і сумління судді, то суддя, якщо з актів і доказів визнає справу цілковито виясненою, може негайно оголосити вирок, однак, після поданих зауважень промотора справедливості і захисника вузла, якщо вони беруть участь у процесі.

Арт. VІІІ Постанови судді

Кан. 1290 – Справа, розглянута судовим шляхом, якщо є головною справою, виріщується суддею остаточним вироком, якщо є вставною, – тимчасовим вироком з дотриманням припису кан. 1269,    § 1.

Кан. 1291–    § 1. Для винесення будь-якого вироку вимагається від судді внутрішня моральна впевненість щодо справи, яка має бути вирішена вироком.
   § 2. Цю впевненість суддя повинен черпати з актів і доказів.
   § 3. Докази суддя має оцінювати у своєму сумлінні з дотриманням приписів закону про дієвість деяких доказів.
   § 4. Суддя, який не може осягнути такої впевненості, повинен постановити, що права позивача не доведено, а відповідача звільнити, хіба що йдеться про справу, яка користується пільгою права. У цьому випадку слід винести вирок на її користь.

Кан. 1292–    § 1. У колегіяльному трибуналі голова колегії повинен призначити день і годину, коли судді мають зібратися на нараду і, якщо якась особлива причина не радить інакше, зібрання повинно відбутися в самому осідку трибуналу, на якому ніхто, крім суддів колегії, не може бути присутнім.
   § 2. У призначений на зібрання день судді кожний зокрема, мають принести з собою без позначення імен, свої письмові висновки щодо суті справи й об ¶рунтування як правові, так і фактичні, на підставі яких дійшли до своїх висновківь ці висновки додаються до актів справи з зазначенням їх автентичності, з підписами всіх суддів і збереженням таємниці, дотримуючись    § 4.
   § 3. Після представлення по черзі висновків кожного судді відповідно до першості, однак так, щоб завжди починав доповідач справи, має відбутися обговорення під керівництвом голови трибуналу, передусім для того, щоб установити, що треба постановити у виріщальній частині вироку.
   § 4. В обговоренні кожному судді дозволяється відступити від попереднього висновку. Однак суддя, який не захоче приєднатись до рішення інших, може вимагати, щоб у разі апеляції висновки всіх суддів без зазначення імен були відправлені до вищого трибуналу.
   § 5. Якби судді в першому обговоренні не хотіли або не могли установити вироку, рішення може бути відкладене до нового зібрання, однак, не довще, ніж на тиждень, хіба що згідно з приписом кан. 1283, треба було б доповнити інструкцію справи.

Кан. 1293 –    § 1. Якщо суддя є одноосібний, сам складає вирок.
   § 2. У колегіяльному трибуналі вирок слід скласти, беручи об ¶рунтування з того, що окремі судді представили в обговоренні, хіба що більшістю суддів були визначені об¶рунтування, яким слід надати перевагуь потім вирок має бути представлений кожному з суддів для затвердження.
   § 3. Вирок повинен бути винесений не пізніше, ніж протягом місяця від дня, коли справа була вирішена, хіба що в колегіяльному трибуналі судді з поважної причини призначили довший час.

Кан. 1294 – Вирок повинен:
1-е - вирішити спір, який було розглянуто перед трибуналом, даючи належну відповідь на окремі сумніви;
2-е - визначити обов'язки сторін, які випливають з процесу і яким чином слід їх виконувати;
3-є - викласти рації, тобто об ¶рунтування як правові, так і фактичні, на які спирається постановляюча частина вироку;
4-е - встановити процесуальні витрати.
Кан. 1295 –    § 1. У вироку, після взивання імені Божого, слід подати по порядку, який був суддя або трибунал, хто був позивачем, відповідачем, уповноваженим, з точним зазначенням імен і постійного місця проживання, хто був помотором справедливості, захисником вузла, якщо вони виступали в суді.
   § 2. Далі слід подати короткий опис факту з висновками сторін і сформульованими сумнівами.
   § 3. Потім слідує виріщальна частина вироку, попереджена викладом мотивів, на які вона спирається.
   § 4. Закінчується вона вказанням дня і місця, коли був виданий вирок, з підписом судді або, якщо йдеться про колегіяльний трибунал, – всіх суддів і нотаря.
Кан. 1296 – Правила, встановлені щодо остаточного вироку, слід застосовувати з відповідними модифікаціями також до тимчасового вироку.
Кан. 1297 – Вирок повинен бути якнайшвидше оголошений з визначенням термінів, в яких можна подати апеляцію від вирокуь він не має ніякої правової сили перед оголошенням, хоч би виріщальна частина була за дозволом судді подана до відома сторін.

Кан. 1298 – Повідомлення про вирок може бути виконане або через вручення сторонам або їхнім уповноваженим примірника вироку або вислання їм такого ж примірника згідно з приписами кан. 1192.

Кан. 1299 –    § 1. Якщо в текст вироку вкралася помилка в розрахунках або допущена матеріяльна помилка при переписуванні виріщальної частини вироку або у наведенні фактів або домагань сторін або пропущено те, чого вимагає кан. 1295,    § 4, вирок має бути виправлений або доповнений самим трибуналом, який його виніс, чи на вимогу сторони, чи з уряду, однак завжди після вислухання сторін і додання декрету у кінці вироку.
   § 2. Якщо якась сторона заперечує, вставна справа повинна бути вирішена декретом.

Кан. 1300 – Інші постанови судді, крім вироку, – це декрети, які, якщо не є звичайними розпорядженнями, не мають сили, якщо принаймні сумарно не наводять мотивів або не відсилають до мотивів, поданих в іншому акті.

Кан. 1301– Тимчасовий вирок або декрет мають значення остаточного вироку, якщо роблять неможливим процес або кладуть край самому процесові або якомусь його ступеню, принаймні щодо однієї із сторін у справі.

Арт. ІХ: Оскарження вироку

1– Скарга про недійсність вироку

Кан. 1302– Якщо йдеться про справу, яка стосується тільки приватних осіб, недійсність судових актів, установлена правом, яка, хоч була відома стороні, що подавала скаргу про недійсність вироку, не була зголошена судді перед вироком, оздоровлюється через самий вирок, із збереженням канн. 1303 і 1304.

Кан. 1303 –    § 1. Вирок є позначений вадою непоправної неправосильності, якщо:
1-е - був винесений суддею, абсолютно некомпетентним;
2-е - винесений тим, хто не має влади судити в трибуналі, в якому справа вирішувалась;
3-є - суддя виніс вирок під впливом насильства або тяжкого страху;
4-е - процес відбувся без судової скарги, про яку мова в кан. 1104,    § 2, або не був проведений проти якогось відповідача;
5-е - був винесений для сторін, з яких принаймні одна не мала права виступати в суді;
6-е - хтось діяв від імені другого без законного доручення;
7-е - одній з сторін відмовлено в праві на захист;
8-е - спір навіть частково не був вирішений.
   § 2. У цих випадках скарга про недійсність може бути подана у формі застереження завжди, зате у формі скарги перед суддею, який виніс вирок, протягом десяти років від дня оголошення вироку.

Кан. 1304 –    § 1. Вирок є позначений вадою недійсності, яку можна усунути тільки тоді, якщо:
1-е - був винесений кількістю суддів, незгідною з законом, усупереч приписові кан. 1084;
2-е - не містить у собі мотивів, тобто підстав рішення;
3-є - не має приписаних правом підписів;
4-е - не подає місця, року, місяця і дня, коли був винесений;
5-е - спирається на недійсний судовий акт, недійсність якого не була оздоровлена згідно з приписом кан. 1302;
6-е - був винесений проти сторони законно відсутньої, відповідно до припису кан. 1273,    § 2;
   § 2. У цих випадках скарга про недійсність може бути подана протягом трьох місяців від оголошення вироку.

Кан. 1305 – Скаргу про недійсність вироку розглядає той самий суддя, який виніс вирокь однак, якщо сторона боїться, що цей суддя буде упередженим і тому ставиться до нього з підозрою, то може вимагати, щоб на його місце було призначено іншого суддю, згідно з приписом кан. 1108.

Кан. 1306 – Скарга про недійсність може бути подана разом з апеляцією в терміні, встановленому для апеляції.

Кан. 1307 –    § 1. Скаргу про недійсність можуть подати не тільки сторони, які вважають себе покривдженими, а й промотор справедливості або захисник вузла, кожний раз коли мають право на участь.
   § 2. Сам суддя може з уряду відкликати або виправити винесений ним вирок у термінах, установлених для дії в канн. 1303,    § 2 і 1304,    § 2, хіба що тим часом була подана апеляція разом із скаргою про недійсність.

Кан. 1308 – Справи стосовно скарги недійсністі можуть бути полагодженими згідно з канонами про сумарний спірний процес.

2– Апеляція

Кан. 1309 – Сторона, яка вважає себе покривдженою якимсь вироком, а також промотор справедливості і захисник вузла в справах, в яких вимагається їхня присутність, мають право апелювати проти вироку до вищого судді, з дотриманням кан. 1310.

Кан. 1310 – Немає апеляції:
1-е - проти вироку Римського Архієрея або Апостольської Сигнатури;
2-е - проти вироку, позначеного вадою недійсності, хіба що апеляція поєднана із скаргою про недійсність згідно з кан. 1306;
3-є - проти вироку, який перейшов у стан осудженої речі;
4-е - проти декрету або тимчасового вироку, які не мають сили остаточного вироку, хіба що вона поєднана з апеляцією від остаточного вироку;
5-е - проти вироку або декрету в справі, стосовно якої право застерігає, що річ повинна бути якнайшвидше вирішена.

Кан. 1311–    § 1. Апеляцію слід подати судді, який виніс вирок, протягом присікального терміну п'ятнадцяти корисних днів від відомості про оголошення вироку.
   § 2. Якщо апеляція усна, то нотар повинен відредагувати її письмово в присутності самого апелюючого.

Кан. 1312– Делегований подає апеляцію не до того, хто його делегував, а до його безпосереднього вищого настоятеля, хіба що делегуючим є сам Апостольський Престол.

Кан. 1313 – Якщо виникає питання щодо права апеляції, то апеляційний трибунал повинен розглянути справу якнайшвидше, згідно з канонами про сумарний спірний процес.

Кан. 1314 – Апеляцію треба провадити перед суддею, до якого вона скерована, протягом місяця від її подання, хіба що суддя, який виніс вирок, дав стороні довший час для її підтримання.

Кан. 1315 –    § 1. Для провадження апеляції вимагається і вистачає, щоб сторона просила послуги вищого судді для виправлення оскарженого вироку, додаючи копію цього вироку і подаючи підстави апеляції.
   § 2. Тим часом суддя, який виніс вирок, повинен відправити до вищого трибуналу копію актів, завірену нотарем щодо її автентичностіь якщо акти, написані мовою, невідомою апеляційному трибуналові, слід їх перекласти на іншу, відому цьому трибуналові, з запевненням про достовірність перекладу.

Кан. 1316 – Після того, як безкорисно минули терміни апеляції чи перед суддею, який виніс вирок, чи перед суддею, до якого скерована апеляція, вона вважається залишеною.

Кан. 1317 –    § 1. Апелюючий може відмовитись від апеляції разом з наслідками, про які мова в кан. 1206.
   § 2. Якщо апеляцію подає захисник вузла або промотор справедливості, то відмова від апеляції може відбуватись з боку захисника вузла або промотора справедливості апеляційного трибуналу, хіба що загальне право застерігає щось інше.

Кан. 1318 –    § 1. Апеляція, яку подав позивач, служить також відповідачу і навпаки.
   § 2. Якщо є кілька відповідачів або позивачів, а вирок оскаржений тільки одним або проти одного з них, то вважається, що оскарження вироку здійснюється всіма і проти всіх, щоразу як річ, яка є предметом домагань, є неподільною або зобов'язання стосується всіх зокрема.
   § 3. Якщо апеляція була подана однією із сторін тільки щодо певної частини вироку, то противна сторона, хоч би минув термін апеляції, може вставно апелювати щодо інших частин протягом присікального терміну п'ятнадцяти днів від дня, коли була повідомлена про головну апеляцію.
   § 4. Якщо не стверджується щось інше, то вважається, що апеляція була подана проти всіх частин вироку.

Кан. 1319 – Апеляція призупиняє виконання вироку.

Кан. 1320 –    § 1. Дотримуючись припису кан. 1369, на апеляційному ступені не можна допускати нової підстави для домагань, навіть у вигляді корисного нагромадженняь тим-то зав'язка спору може стосуватись тільки того, чи попередній вирок затвердити чи відкинути повністю або частково.
   § 2. Нові докази допускаються тільки згідно з приписом кан. 1283.

Кан. 1321– На апеляційному ступені слід поступати в такий самий спосіб, як на першому ступені процесу, дотримуючись певних модифікаційь але після зав'язки спору зразу слід приступити до обговорення справи і до вироку, хіба що, можливо, слід було б доповнити докази.
Арт. Х: Стан осудженої речі, поновлення у первісний стан і протиставлення третього

1– Стан осудженої речі

Кан. 1322– З дотриманням кан. 1324, осуджена річ має місце, якщо:
1-е - було винесено два згідні вироки між тими самими сторонами щодо тої самої вимоги і з тої самої підстави домагання;
2-е - апеляція від вироку не була подана протягом корисного часу;
3-є - на апеляційному ступені спору сталося заморення інстанції або відмова від неї;
4-е - був винесений остаточний вирок, щодо якого немає апеляції.
Кан. 1323 –    § 1. Осуджена річ забезпечується правом так, що може бути опротестована тільки через скаргу про недійсність, привернення в первісний стан або протиставлення третього.
   § 2. Осуджена річ створює право між сторонами і дає підставу до скарги осудженої речі і застереження осудженої речі, яку суддя може вирішити також з уряду, щоб перешкодити новому впровадженню тої самої справи.
Кан. 1324 – Ніколи не переходять у стан осудженої речі справи, які стосуються стану осіб, не виключаючи справ про розлучення супругів.

Кан. 1325 –    § 1. Якщо у справі, яка стосується стану осіб, були винесені два згідні вироки, то можна в будь-який час відкликатись до апеляційного трибуналу, подаючи в присікальному терміні тридцяти днів від подачі оскарження нові і поважні докази або аргументиь а апеляційний трибунал протягом місяця від представлення нових доказів і аргументів має постановити декретом про допущення чи недопущення нового подання справи.
   § 2. Звертання до вищого трибуналу, щоб отримати нове подання справи, не зупиняє виконання вироку, хіба що загальне право застерігає інакше або апеляційний трибунал, згідно з приписом кан. 1337,    § 3, накаже припинення.

2– Привернення в первісний стан

Кан. 1326 –    § 1. Проти вироку, який перейшов у стан осудженої речі, якщо про його несправедливість очевидно відомо, надається просьба про привернення в первісний стан.
   § 2. Не вважається, що відомо про очевидну несправедливість вироку, хіба що:
1-е - вирок ¶рунтується на доказах, які пізніше виявились неправдивими, таким чином, що без тих доказів вирішальна частина вироку не може втриматись;
2-е - пізніше виявлено документи, що безсумнівно стверджують нові факти, які вимагають протилежного рішення;
3-є - вирок був винесений внаслідок підступу одної сторони на шкоду іншій;
4-е - в очевидний спосіб знехтувано припис закону, який стосується не самої лише процедури;
5-е - вирок суперечить попередньому рішенню, яке перейшло в стан осудженої речі.

Кан. 1327 –    § 1. Про привернення в первісний стан із-за мотивів, про які мова в кан. 1326,    § 2, чч. 1-3, треба просити суддю, який виніс вирок, протягом трьох місяців від дня ознайомлення з цими мотивами.
   § 2. Про привернення в первісний стан із-за мотивів, про які мова в кан. 1326,    § 2, чч. 4-5, треба просити апеляційний трибунал протягом трьох місяців від повідомлення про вирокь але якщо у випадку, про який мова в кан. 1326,    § 2, ч. 5, відомість про попереднє рішення прийшла пізніше, то час спливає від цієї відомості.
   § 3. Терміни, про які мова вище, не біжать, як довго покривджена сторона є неповнолітньою.

Кан. 1328 –    § 1. Просьба про привернення в первісний стан призупиняє ще не розпочате виконання вироку.
   § 2. Якщо, однак, на підставі правдоподібних непрямих доказів існує підозра, що просьбу подано з метою спричинити затягування у виконуванні вироку, то суддя може наказати, щоб вирок був виконаний, однак після призначення прохачеві про поновлення в первісний стан відповідної грошової застави, щоб той не зазнав шкоди, якщо отримає привернення в первісний стан.
Кан. 1329 – Після надання привернення в первісний стан суддя повинен видати постанову про суть справи.

3 – Протиставлення третього
Кан. 1330 – Хто на підставі остаточного вироку, винесеного серед інших, який може бути переданий до виконання, боїться порушення своїх прав, той може оскаржити самий вирок перед його виконанням.

Кан. 1331–    § 1. Протиставлення третього може відбутися через вимагання перегляду вироку від трибуналу, який виніс вирок, або через звернення до апеляційного трибуналу.
   § 2. Якщо просьбу допущено і той, хто протиставляється, діє на апеляційному ступені, то він зобов'язаний дотримуватись законів, установлених для апеляціїь якщо перед трибуналом, який виніс вирок, то слід дотримуватись приписів, виданих для правового вирішення вставних справ.

Кан. 1332–    § 1. Той, хто протиставляється, повинен у будь-якому випадку довести, що його право справді порушено або буде порушено.
   § 2. Порушення має випливати із самого вироку, наскільки або він сам є причиною порушення або, якщо передається до виконання, той, хто протиставляється, зазнає тяжкої шкоди.
Кан. 1333 – Якщо той, хто протиставляється, доведе своє право, винесений раніше вирок повинен змінити трибунал згідно з просьбою того, хто протиставляється.

Арт. ХІ: Безплатний захист і судові кошти

Кан. 1334 – Убогі, які взагалі неспроможні нести судові кошти, мають право на безплатний захист, якщо тільки частково, – на зменшення коштів.

Кан. 1335 – Статути трибуналу повинні встановити приписи:
1-е - про засудження сторін на заплачення або повернення судових коштів;
2-е - про винагороду уповноважених, адвокатів і перекладачів, а також повернення коштів свідкам;
3-є - про надання безплатного захисту або зменшення коштів;
4-е - про відшкодування втрат, яке повинен заплатити той, хто не тільки програв у суді, але і легковажно затіяв спір;
5-е - про грошовий депозит або грошову заставу, яку треба внести у зв'язку з витратами, які треба покрити, і втратами для відшкодування.
Кан. 1336 – Від постанови в справі коштів, винагород і відшкодування не надається окрема апеляція, але сторона може апелювати протягом п'ятнадцяти днів до того самого судді, який може змінити встановлену квоту.

Арт. ХІІ: Виконання вироку

Кан. 1337 –    § 1. Вирок, який перейшов у стан осудженої речі, може бути переданий для виконання, з дотриманням припису кан. 1328.
   § 2. Суддя, який виніс вирок, і у випадку подання апеляції також апеляційний суддя, можуть з уряду або на просьбу сторін наказати тимчасове виконання вироку, який ще не перейшов у стан осудженої речі, після складення, в разі потреби, відповідних грошових застав, якщо йдеться про виплати, призначені на необхідне утримання, або квапить інша виправдана причина.
   § 3. Якщо, однак, опротестовується вирок, який ще не перейшов у стан осудженої речі, суддя, який повинен розглянути оскарження, бачачи, що воно правдоподібно об ¶рунтоване і що з виконання вироку може виникнути непоправна шкода, може або само виконання вироку призупинити або забезпечити його грошовою заставою.

Кан. 1338 – Не може відбутися виконання вироку, поки не буде виконавчого декрету судді, яким наказується, що вирок повинен бути переданий до виконанняь цей декрет, залежно від природи справ або включається в зміст самого вироку або видається окремо.

Кан. 1339 – Якщо виконання вироку вимагає попереднього грошового розрахунку, має місце вставна справа, яку повинен вирішити той суддя, який виніс вирок, що його треба передати до виконання.

Кан. 1340 –    § 1. Якщо партикулярне право власної Церкви свого права інакше не постановляє, то виконання вироку повинен наказати особисто або через когось іншого єпархіяльний Єпископ єпархії, де був винесений вирок на першому ступені процесу.
   § 2. Якби він не хотів або занедбав, на вимогу зацікавленої сторони або також з уряду виконання вироку належить до влади, якій підлягає апеляційний трибунал.
   § 3. У спорах, про які мова в кан. 1069,    § 1, виконання вироку належить до Настоятеля, визначеного в уставі або статутах.

Кан. 1341–    § 1. Виконавець, хіба що в самому змісті вироку щось залишено на його розсуд, повинен виконати вирок згідно з очевидним значенням його слів.
   § 2. Він може розглядати застереження щодо способу і сили виконання, але не щодо суті справиь якби, однак, дізнався звідки-небудь, що вирок недійсний або явно несправедливий, згідно з приписом канн. 1303, 1304 і 1326,    § 2, повинен утриматись від виконання і справу передати до трибуналу, який виніс вирок, повідомляючи про це сторони.

Кан. 1342–    § 1. Якщо якась річ була присуджена позивачу, то коли має місце стан осудженої речі, її треба негайно передати позивачу.
   § 2. Якщо сторона була засуджена на повернення рухомої речі або заплачення грощей або щоб щось дала або зробила, то суддя в самому змісті вироку або виконавець на свій розсуд і розважливість повинен установити термін для виконання зобов'язання, який, однак, не повинен бути скорочений нижче п'ятнадцяти днів ані не перевищувати щести місяців.


ГЛАВА ІІ
СУМАРНИЙ СПІРНИЙ ПРОЦЕС

Кан. 1343 –    § 1. Сумарним спірним процесом можуть бути полагоджені всі справи, не виключені правом, хіба що сторона просить про застосування звичайного спірного процесу.
   § 2. Якщо сумарний спірний процес застосовується у справах, виключених правом, судові акти є недійсні.

Кан. 1344 –    § 1. Позовна скарга, якою починається спір, крім того, що перелічується в кан. 1187, повинна:
1-е - викласти коротко, повно і ясно факти, на які спираються вимоги позивача;
2-е - так указувати на докази, з допомогою яких позивач наміряється підтвердити факти, але яких не може одночасно навести, щоб негайно могли бути зібрані суддею.
   § 2. До позовної скарги слід додати, принаймні в автентичній копії, документи, на які спирається просьба.

Кан. 1345 –    § 1. Якщо спроба помирення, відповідно до припису кан. 1103,    § 2, виявиться даремною, суддя, якщо вважає, що позовна скарга має якусь підставу, повинен протягом трьох днів наказати декретом, доданим до самої скарги, щоб копія просьби була подана до відома відповідача, даючи йому змогу надіслати протягом п'ятнадцяти днів письмову відповідь до канцелярії трибуналу.
   § 2. Це повідомлення має наслідки судового виклику, про що мова в кан. 1194.

Кан. 1346 – Якщо вимагають цього застереження відповідача, суддя повинен призначити позивачу час для відповіді, так, щоб на підставі наведених двома сторонами фактів сам мав з'ясований предмет справи.

Кан. 1347 –    § 1. Після того, як минули терміни для відповіді, про які мова в канн. 1345,    § 1 і 1346, суддя, ознайомившись з актами, повинен сформулювати сумнівь потім, додаючи для сторін формулювання сумніву, викликати всіх, хто повинен бути присутній, на засідання, яке повинно відбутися не пізніше, ніж протягом тридцяти днів.
   § 2. У виклику слід повідомити сторони, що можуть принаймні на три дні до засідання пред'явити трибуналові якусь коротку записку для підтримання своїх тверджень.

Кан. 1348 – На засіданні насамперед розглядаються питання, про які мова в канн. 1118, 1119, 1121 і 1122.

Кан. 1349 –    § 1. Докази збираються на засіданні з дотриманням кан. 1071.
   § 2. Сторона та її адвокат можуть бути присутніми під час допиту інших сторін, свідків і експертів.

Кан. 1350 – Відповіді сторін, свідків, експертів, вимоги і застереженння адвокатів повинні бути сформульовані письмово нотарем, але загально і тільки в тому, що належить до суті спірної справи, і ними підписані.

Кан. 1351– Докази, яких у просьбі або у відповіді не наведено, або про які не прощено, суддя може допустити тільки згідно з приписом кан. 1110ь однак, після допиту хоч би одного свідка суддя може вирішити про нові докази тільки згідно з приписом кан. 1283.

Кан. 1352– Якщо на засіданні не можна було зібрати всіх доказів, слід призначити друге засідання.

Кан. 1353 – Після зібрання доказів на тому самому засіданні відбувається усне обговорення.

Кан. 1354 –    § 1. Якщо з обговорення не виявиться потреба доповняти що-небудь в інструкції справи, або не існує щось інше, що заважає винести вирок згідно з приписом права, то суддя зразу після закінчення засідання має негайно вирішити справуь вирішальна частина вироку повинна бути негайно прочитана в присутності сторін.
   § 2. Зате трибунал може через трудність справи або з іншої виправданої причини відкласти рішення аж до п'яти корисних днів.
   § 3. Повний текст вироку з його об ¶рунтуванням повинен бути доведений до відома сторін якнайшвидше, звичайно не пізніше, ніж протягом п'ятнадцяти днів.

Кан. 1355 – Якщо апеляційний трибунал побачить, що на нижчому ступені суду був застосований сумарний спірний процес у справі, виключеній правом, повинен визнати недійсність вироку і відіслати справу трибуналові, який виніс вирок.

Кан. 1356 – В інших справах, які стосуються процедури, слід дотримуватись канонів про звичайний спірний процесь однак, трибунал може своїм декретом з вмішеним об¶рунтуванням не зважати на процесуальні приписи, які не встановлені для правосильності, щоб додержуючись справедливості, допомогти у прискоренні процесу.