ТИТУЛ ХХVІ
ДЕЯКІ СПЕЦІЯЛЬНІ ПРОЦЕСИ


ГЛАВА І
ПОДРУЖНІ ПРОЦЕСИ


Арт. І: Справи про визнання недійсності подружжя

1– Компетентний суд
Кан. 1357 – Будь-яка подружня справа хрещеного на підставі власного права належить до Церкви.

Кан. 1358 – Дотримуючись особових Статутів, там, де вони діють, справи, які стосуються чисто цивільних наслідків подружжя, належать цивільному судді, якщо розглядаються головні, але, якщо, вставно і додатково, можуть також розглядатися і вирішуватись церковним суддею на підставі власної влади.
Кан. 1359 – У справах про недійсність подружжя, які не застережені для Апостольського Престолу, компетентними є:
1-е - трибунал місця, де було укладено подружжя;
2-е - трибунал місця, де відповідач має постійне або тимчасове місце проживання;
3-є - трибунал місця, де позивач має постійне місце проживання, якщо обидві сторони перебувають на території тієї самої нації і судовий Вікарій постійного місця проживання відповідача, вислухавши його, дасть на це згоду;
4-е - трибунал місця, де фактично треба буде збирати більшість доказів, якщо погодиться на це судовий Вікарій постійного місця проживання відповідача, вислухавши його.
2– Право оскарження подружжя
Кан. 1360 – Для оскарження подружжя здатними є:
1-е - супруги;
2-е - промотор справедливості, коли недійсність подружжя була вже розголошена і подружжя не можна узаконити або це не годиться.
Кан. 1361 –    § 1. Подружжя, яке за життя двох супругів не було оскаржене, після смерті одного або обох супругів не може бути оскаржене, хіба що питання про правосильність має передпроцесуальний характер для вирішення іншого спору чи на церковному суді, чи на світському суді.
   § 2. Якщо один із супругів вмирає під час тривання справи, слід дотримуватись кан. 1199.

3 – Обовжязки суддів і трибуналу
Кан. 1362– Суддя, поки прийме справу і скільки разів помітить надію на добрий наслідок, повинен застосувати пастирські засоби, щоб супруги, якщо це можливо, були схильні узаконити подружжя і поновити спільне подружнє життя.

Кан. 1363 –    § 1. Після прийняття позовної скарги голова або доповідач повинен приступити до повідомлення про декрет, який містить виклик, згідно з кан. 1191.
   § 2. Як минуло п'ятнадцять днів після повідомлення, голова або доповідач, хіба що котрась із сторін просить про сесію для зав'язки спору, повинен протягом десяти днів своїм декретом з уряду сформулювати сумнів або сумніви і повідомити про це сторони.
   § 3. Формулювання сумніву може не тільки питати, чи в даному випадку відомо про недійсність подружжя, але мусить визначити, на якій підставі або на яких підставах оскаржується правосильність подружжя.
   § 4. Після десяти днів від повідомлення про декрет, якщо сторони не мають ніяких застережень, голова або доповідач новим декретом наказує інструкцію справи.

4 – Докази
Кан. 1364 –    § 1. Захисник вузла, захисники сторін, а також промотор справедливості, якщо виступає в процесі, мають право:
1-е - бути присутніми під час допиту сторін, свідків і експертів, з додержанням припису кан. 1240;
2-е - переглянути судові акти, хоч би ще не були оголошені, й ознайомитись з документами, представленими сторонами.
   § 2. Сторони не можуть бути присутніми під час допиту, про який мова в    § 1, ч. 1.

Кан. 1365 – Якщо немає з іншого джерела повних доказів, суддя для оцінки свідчень сторін, про які мова в кан. 1217,    § 2, повинен скористатися, якщо це можливо, свідками щодо правдомовності самих сторін, крім інших непрямих доказів і допоміжних засобів.

Кан. 1366 – У справах, які стосуються статевого безсилля або браку згоди через розумову хворобу, суддя повинен скористатися допомогою одного або кількох експертів, хіба що з обставин виразно виникає, що це даремна справаь в інших випадках слід дотримуватись припису кан. 1255.

Кан. 1367 – Якщо під час інструкції справи виникне дуже правдоподібний сумнів щодо недоверщеності подружжя, трибунал може припинити за згодою сторін справу про недійсність подружжя і доповнити інструкцію для розірвання сакраментального подружжя як недоверщеногоь потім повинен переслати акти до Апостольського Престолу разом з просьбою одного або двох супругів про розірвання і з думкою трибуналу й єпархіяльного Єпископа.


5 – Вирок і апеляція
Кан. 1368 –    § 1. Вирок, який за першим разом визнав недійсність подружжя, разом з апеляціями, якщо такі є, та іншими судовими актами треба переслати з уряду до апеляційного трибуналу протягом двадцяти днів від оголошення вироку.
   § 2. Якщо вирок про недійсність подружжя був винесений на першому ступені суду, то апеляційний трибунал, ознайомившись із зауваженнями захисника вузла і, якщо такі є, також сторін, своїм декретом повинен рішення або невідкладно підтвердити або допустити справу до звичайного розгляду на другому ступені суду.

Кан. 1369 – Якщо на апеляційному ступені подано нову підставу недійсності подружжя, трибунал може її допустити і вирішити немов на першому ступені суду.
Кан. 1370 –    § 1. Після того, як вирок, який визнав за першим разом недійсність подружжя, буде затверджений на апеляційному ступені або декретом або другим вироком, ті, чиє подружжя було визнане недійсним, можуть наново одружитись, як тільки декрет або другий вирок буде доведений до їх відома, хіба що це було недозволено забороною, вмішеною у вироку або в декреті, або місцевим Ієрархом.
   § 2. Слід дотримуватись кан. 1325, якщо вирок, який визнав недійсність подружжя був підтверджений не другим вироком, а декретом.

Кан. 1371– Зразу коли вирок став здійсненим, судовий Вікарій повинен повідомити про це Ієрарха місця, де подружжя було укладенеь а цей Ієрарх має подбати про те, щоб у книгах подруж і охрещених якнайскоріше було відмічено про визнання недійсності подружжя і про можливо встановлені заборони.

6 – Документальний процес
Кан. 1372–    § 1. Після допущення скарги судовий Вікарій або суддя, ним призначений, поминаючи формальності звичайного процесу, але викликавши сторони і з участю захисника вузла, може визнати недійсність подружжя, якщо з документа, який не підлягає ніякому запереченню або застереженню, напевно випливає наявність розриваючої перешкоди або брак приписаної правом форми вінчання, якщо з такою самою певністю відомо, що диспенза не була надана або уповноважений не мав правосильного доручення.
   § 2. Якщо, однак, йдеться про того, хто повинен був дотримуватись приписаної правом форми вінчання, але намагався одружитись перед цивільним службовцем або некатолицьким служителем, вистачає доподружнє дослідження, про яке мова в кан. 784, для доведення його вільного стану.

Кан. 1373 –    § 1. Проти вироку, про який мова в кан. 1372,    § 1, захисник вузла, якщо розумно вважає, що вади або брак диспензи не є певні, повинен апелювати до судді трибуналу другого ступеня, якому слід переслати акти і повідомити його письмово, що йдеться про документальний процес.
   § 2. Непорушним залишається право на апеляцію сторони, яка вважає себе покривдженою.
Кан. 1374 – Суддя трибуналу другого ступеня при участі захисника вузла і після вислухання сторін повинен вирішити, чи вирок слід затвердити, чи радше полагодити справу згідно із звичайним приписом праваь у цьому випадку відсилає її до трибуналу першого ступеня.

7 – Загальні норми
Кан. 1375 – Справи,які стосуються визнання подружжя недійсним,не можуть розглядатися сумарним спірним процесом.

Кан. 1376 – В інших питаннях, які стосуються процедури слід застосувати, якщо цьому не суперечить природа речі, канони про процес взагалі і про звичайний спірний процес з дотриманням спеціяльних норм щодо справ, які стосуються публічного добра.

Кан. 1377 – У вироку слід нагадати сторонам про моральні, а також громадянські зобов'язання, якими можливо зв'язані взаємно одна сторона щодо другої і щодо дітей для забезпечення належного їх утримання і виховання.

Арт. ІІ: Справи про розлучення супругів

Кан. 1378 –    § 1. Особове розлучення супругів, якщо відповідно до приписів права не передбачено чогось іншого щодо поодиноких місць, може бути вирішене декретом єпархіяльного Єпископа або вироком судді.
   § 2. Там, де церковне рішення не спричиняє цивільних наслідків або якщо передбачається, що цивільний вирок не буде суперечним праву Божому, єпархіяльний Єпископ єпархії перебування супругів може, взявши до уваги особливі обставини, дати дозвіл на звернення до цивільного суду.
   § 3. Якщо справа стосується також чисто цивільних наслідків подружжя, то хай суддя старається, щоб з дозволу єпархіяльного Єпископа справа вже від початку була передана до цивільного суду.

Кан. 1379 –    § 1. Якщо якась із сторін не попросить про звичайний спірний процес, то треба застосувати сумарний спірний процес.
   § 2. Якщо застосовано звичайний спірний процес і подано апеляцію, то трибунал другого ступеня, вислухавши сторони, повинен своїм декретом або негайно затвердити рішення або допустити справу до звичайного розгляду на другому ступені суду.

Кан. 1380 – У тому, що стосується компетенції трибуналу, слід дотримуватись приписів кан. 1359, чч. 2 і 3.

Кан. 1381– Суддя, поки прийме справу і скільки разів помітить надію на добрий наслідок, повинен застосувати пастирські засоби, щоб супруги помирились і були доведені до відновлення спільного подружнього життя.

Кан. 1382– У справах про розлучення супругів повинен брати участь промотор справедливості згідно з кан. 1097.



Арт. ІІІ: Процес, який стосується здогадної смерті супруга

Кан. 1383 –    § 1. Якщо смерть супруга 9супруги0 не може бути підтверджена автентичним церковним або цивільним документом, другий супруг не вважається звільненим від подружнього вузла, хіба що єпархіяльний Єпископ видав деклярацію про здогадну смерть.
   § 2. Таку деклярацію єпархіяльний Єпископ може зробити тільки тоді, якщо після проведення відповідних розслідувань із заяв свідків, з чуток або із непрямих доказів матиме моральну певність про смерть супругаь самої відсутності супруга, навіть довготривалої, не вистачає.
   § 3. У непевних і складних випадках єпархіяльний Єпископ, який виконує свою владу в межах патріяршої Церкви, повинен звернутися за порадою до Патріярхаь інші єпархіяльні Єпископи – до Апостольського Престолу.
   § 4. У процесі, який стосується здогадної смерті супруга, вимагається участь промотора справедливості, але не захисника вузла.

Арт. ІV: Спосіб судового розгляду для одержання звільнення від недоверщеного подружжя або звільнення від подружжя для добра віри

Кан. 1384 – Для одержання звільнення від недоверщеного подружжя або звільнення від подружжя для добра віри слід точно дотримуватись спеціяльних норм, виданих Апостольським Престолом.

ГЛАВА ІІ
СПРАВИ ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОСТІ ВИСВЯЧЕННЯ

Кан. 1385 – Право оскарження правосильності свячення має або сам священнослужитель або Ієрарх, якому священнослужитель підлягає, або в єпархії якого одержав свячення.
Кан. 1386 –    § 1. Позовна скарга в справі оскарження правосильності свячення повинна бути відправлена до компетентної Дикастерії Римської Курії, яка вирішить, чи справу має розглядати вона сама, чи призначений нею трибунал.
   § 2. Якщо Дикастерія передала справу трибуналові, то слід дотримуватись канонів про процеси взагалі і про звичайний спірний процес, а не канонів про сумарний спірний процес, хіба що цьому суперечить природа речі.
   § 3. Після відправлення скарги священнослужителеві забороняється виконувати священнодійства на підставі самого права.
Кан. 1387 – Після другого вироку, який підтвердив недійсність свячення, священнослужитель утрачає всі права, властиві духовному станові, і звільняється від усіх обов'язків цього стану.

ГЛАВА ІІІ
ПРОЦЕДУРА ПРИ УСУВАННІ АБО ПЕРЕНЕСЕННІ ПАРОХІВ

Кан. 1388 – При усуванні або перенесенні парохів треба дотримуватись канн. 1389-1400, хіба що партикулярним правом, затвердженим Апостольським Престолом, постановляється щось інше.

Арт. І: Спосіб судочинства при усуванні парохів
Кан. 1389 – Якщо служіння якогось пароха з якоїсь причини, навіть без його поважної вини, стає щкідливим або принаймні неефективним, то парох може бути усунений з парафії єпархіяльним Єпископом.

Кан. 1390 – Причини, через які парох може бути законно усунений з парафії, є особливо такі:
1-е - поведінка, яка завдає церковній спільноті поважної шкоди або викликає замішання;
2-е - бездарність або тривала розумова або фізична хвороба, яка робить пароха непридатним для корисного виконування його завдань;
3-є - втрата доброго імені у чесних і поважних парафіян або нехіть у ставленні до пароха, що за передбаченням не скоро припиняться;
4-е - поважна недбайливість або порушення парафіяльних обов'язків, яке триває незважаючи на попередження;
5-е - погане управління дочасними справами з великою шкодою для Церкви, якщо зарадити цьому злу немає іншого засобу.

Кан. 1391–    § 1. Якщо на підставі проведеного розслідування виявиться, що причина для усунення існує, то єпархіяльний Єпископ повинен обговорити справу з двома парохами, вибраними з числа парохів, яких пресвітерська рада вибрала для цього на постійно на пропозицію єпархіяльного Єпископаь якщо пізніше Єпископ дійшов до висновку, що треба вдатися до усунення, то для правосильності подасть причину й аргументи та по-батьківськи порадить парохові, щоб зрікся протягом п'ятнадцяти днів.
   § 2. Парох, який є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, може бути усунений або наказом єпархіяльного Єпископа з повідомленням про це вищого Настоятеля або наказом вищого Настоятеля з повідомленням єпархіяльного Єпископа, не вимагаючи згоди другого.

Кан. 1392– Зречення пароха може відбуватися також за умови, аби тільки воно було законно прийняте єпархіяльним Єпископом і дійсно було прийняте.
Кан. 1393 –    § 1. Якщо парох протягом призначених днів не відповість, то єпархіяльний Єпископ має повторити виклик, продовжуючи корисний час для відповіді.
   § 2. Якщо єпархіяльний Єпископ установить, що парох одержав другий виклик і не відповів, хоч не мав ніякої перешкоди, або якщо парох не хоче зректися, не подаючи ніяких мотивів, то єпархіяльний Єпископ повинен видати декрет про усунення.

Кан. 1394 – Якщо, однак, парох оспорює подану причину та її підстави, наводячи мотиви, які видаються єпархіяльному Єпископові недостатніми, то цей, щоб міг правосильно діяти:
1-е - повинен його викликати, щоб, переглянувши акти, зібрав у письмовому викладі свої рації, навіть навів протилежні докази, якщо такі має;
2-е - далі, доповнивши, якщо треба, інструкцію, повинен обміркувати справу разом з тими двома парохами, про яких мова в кан. 1391,    § 1, хіба що необхідно призначити інших, тому що ті не можуть цього виконати;
3-є - нарешті має вирішити, чи пароха треба усунути чи ні, і негайно повинен видати у цій справі декрет.

Кан. 1395 – Єпархіяльний Єпископ має подбати про те, щоб усуненому парохові було надано інший уряд, якщо той до цього здатний, або призначено пенсію, залежно від того, чи випадок велить або обставини дозволяють.
Кан. 1396 –    § 1. Усунений парох повинен утримуватись від виконування уряду пароха, якнайшвидше звільнити парафіяльний дім і все, що належить парафії, передати тому, кому єпархіяльний Єпископ доручив парафію.
   § 2. Якщо ж ідеться про хворого, який не може бути без труднощів перенесений з парафіяльного дому на інше місце, єпархіяльний Єпископ повинен йому залишити користування ним, навіть виключне, поки триватиме ця необхідність.
   § 3. Під час рекурсу проти декрету усунення єпархіяльний Єпископ не може іменувати нового пароха, але на той час повинен подбати про встановлення парафіяльного адміністратора.

Арт. ІІ: Процедура перенесення парохів

Кан. 1397 – Якщо спасіння душ або потреба чи користь Церкви того вимагає, щоб парох із своєї парафії, якою успіщно керував, був перенесений до іншої парафії або на інший уряд, то єпархіяльний Єпископ повинен йому на письмі запропонувати перенесення і порадити, щоб погодився на це з уваги на любов до Бога і душ.

Кан. 1398 – Якщо парох не має наміру піти за радою і напоумленням єпархіяльного Єпископа, то повинен викласти письмово свої міркування.

Кан. 1399 –    § 1. Якщо, незважаючи на наведені міркування, єпархіяльний Єпископ вважає, що не повинен відступати від свого наміру, то мусить з двома парохами, вибраними з-поміж тих, про яких мова в кан. 1391,    § 1, взяти до уваги підстави, які є за або проти перенесенняь якщо він надалі вважає, що треба здійснити перенесення, то повинен поновити щодо пароха батьківське заохочення.
   § 2. Якщо після цього парох надалі відмовляється і єпархіяльний Єпископ вважає, що перенесення треба здійснити, видає декрет перенесення, постановляючи, що парафія після призначеного часу буде вакантною.
   § 3. Після того, як цей час минув безкорисно, єпархіяльний Єпископ повинен оголосити, що парафія вакантна.

Кан. 1400 – У випадку перенесення слід дотримуватись приписів кан. 1396, набутих прав і справедливості.