ТИТУЛ ХХVІІ
КАРНІ САНКЦІЇ В ЦЕРКВІ


ГЛАВА І
ЗЛОЧИНИ І КАРИ ВЗАГАЛІ


Кан. 1401– Оскільки Бог уживає всіх засобів, щоб заблукану вівцю навернути, то ті, що одержали від Нього владу розв'язування і зв'язування, повинні відповідно лікувати недугу тих, що скоїли злочин, їх переконувати, напоумляти, ганити з великою терпеливістю і знанням, а навіть повинні накладати кари, щоб гоїти рани, заподіяні злочином, так, щоб проступників ані не кидати у прірву відчаю, ані не допускати до розбещеного життя і нехтування закону.
Кан. 1402–    § 1. Канонічна кара повинна бути накладена через карний процес, приписаний в канн. 1468-1482, із збереженням караючої влади судді у випадках, окреслених правом і з відхиленням протилежного звичаю.
   § 2. Якщо на думку судової влади, про яку мова в    § 3, заважають поважні причини, щоб не відбувся карний процес, і є певні докази щодо злочину, то злочин може бути покараний декретом поза судом згідно з канн. 1486 і 1487, аби тільки не йшлося про позбавлення уряду, титулу, відзнак або про суспензу понад рік, про редукцію до нижчого ступеня, про позбавлення духовного стану або про велику екскомуніку.
   § 3. Такий декрет, крім Апостольського Престолу, можуть видати в межах своєї компетенції Патріярх, верховний Архієпископ, єпархіяльний Єпископ і вищий Настоятель інституту посвяченого життя, який має звичайну владу управління, з виключенням усіх інших.
Кан. 1403 –    § 1. Хоча йдеться про злочини, які несуть за собою обов'язкове покарання, Ієрарх, вислухавши промотора справедливості, може цілком утриматись від карної процедури, навіть від накладання кар, якщо тільки на думку самого Ієрарха все це рівночасно збігається: правопорушник, якого справу ще не передано до суду, визнав Ієрархові свій злочин у зовнішній сфері під впливом щирого покаяння і відповідно подбано про виправлення скандалу і шкоди.
   § 2. Зробити цього, однак, Ієрарх не може, якщо йдеться про злочин, який несе за собою кару, відпущення якої застережене вищій владі, поки не одержить дозволу від цієї ж влади.

Кан. 1404 –    § 1. У покараннях слід вдаватися до лагідніщого тлумачення.
   § 2. Не можна переносити кару з особи на особу або з випадку на випадок, хоч би підстава була така сама, а то й поважніща.

Кан. 1405 –    § 1. Той, хто має законодавчу владу, може, наскільки це справді необхідне для кращого забезпечення церковної дисципліни, також видавати карні закони і своїми законами забезпечити відповідною карою Божий або церковний закон, виданий вищою владою, дотримуючись меж своєї компетенції з уваги на територію або на особи.
   § 2. До кар, установлених загальним правом за який-небудь злочин, можуть бути додані партикулярним правом інші кариь але це може статися лише з дуже поважної причиниь якщо ж загальним правом встановлюється невизначена або факультативна кара, партикулярним правом може бути на її місце встановлена кара визначена або обов'язкова.
   § 3. Патріярхи і єпархіяльні Єпископи повинні турбуватись, щоб, наскільки це можливо, на тій самій території були однакові карні закони партикулярного права.

Кан. 1406 –    § 1. Наскільки хтось може видавати накази, настільки може після зрілого обміркування справи і з якнайбільшою поміркованістю за допомогою наказу погрозити визначеними карами, за винятком тих, що перелічені в кан. 1402,    § 2ь а Патріярх за згодою постійного Синоду може також за допомогою наказу погрозити такими карами.
   § 2. Попередження з погрозою покарання, яким Ієрарх в особливих випадках відстоює не карний закон, прирівнюється до карного наказу.
Кан. 1407 –    § 1. Якщо на думку Ієрарха, який може накладати кару, природа злочину це дозволяє, кари не можна накладати, якщо правопорушник раніше не був принаймні один раз попереджений, щоб відступив від злочину, з наданням йому відповідного часу схаменутися.
   § 2. Треба вважати, що перестав порушувати право той, хто щиросердно розкаявся у злочині й, крім того, дав відповідне відшкодування за згіршення і шкоду або принаймні поважно обіцяв.
   § 3. Карне попередження, про яке мова в кан. 1406,    § 2, вистачає, щоб кара могла бути накладеною.

Кан. 1408 – Кара зобов'язує винуватця тільки після того, як була накладена вироком або декретом, з тим, що Римський Архієрей або Вселенський Собор має право постановити щось інше.

Кан. 1409 –    § 1. У застосуванні карного закону, хоч закон користується наказовими словами, суддя може згідно із своєю совістю і розсудливістю:
1-е - відкласти накладання кари на більш відповідний час, якщо передбачається, що з надто поспіщного покарання винуватця виникне більше зло;
2-е - утриматись від накладання кари або накладати лагідніщу кару, якщо винуватець виправився і відповідно подбано про направу згіршення і шкоди або якщо сам винуватець достатньо був покараний або передбачається, що буде покараний цивільною владою;
3-є - пом'якщувати кари в справедливих межах, якщо винуватець скоїв більше злочинів, або надто великим видається нагромадження кар;
4-е - припинити обов'язок відбування кари на користь того, хто скоїв злочин уперше, а до того часу був поважаний за чесне життя, якщо тільки не існує необхідність виправити згіршенняь зупинення кари повністю кінчається, якщо протягом часу, визначеного суддею, винуватець не провинився вдруге, в противному разі він повинен бути покараний суворіше, неначе боржник, за два злочини, хіба що карний позов за перший злочин тим часом перестав діяти.
   § 2. Якщо кара є невизначена і закон не застерігає чогось іншого, суддя не може накладати кар, перелічених у кан. 1402,    § 2.
Кан. 1410 – При накладанні кар на священнослужителя йому повинно бути збережене те, що необхідне для належного утримання, хіба що йдеться про позбавлення духовного стану. У цьому випадку Ієрарх повинен подбати, щоб позбавленому духовного стану, який через кару справді опинився в біді, допомогти найкращим чином, завжди із збереженням прав щодо забезпечення, соціяльної захищеності і лікарської опіки для добра його і його сім'ї, якщо він одружений.
Кан. 1411– Ніякої кари не можна накладати, після того як карний позов припинився.

Кан. 1412–    § 1. Кого зобов'язує закон або наказ, той підлягає також пов'язаній з ними карі.
   § 2. Якщо після скоєння злочину міняється закон, треба застосувати інший закон, корисніщий для винуватця.
   § 3. Якщо ж пізніший закон скасовує закон або принаймні кару, вона, яким би чином не була накладена, зразу припиняється.
   § 4. Кара зобов'язує винуватця всюди, навіть після припинення влади того, хто її наклав, хіба що правом виразно застережено щось інше.

Кан. 1413 –    § 1. Не підлягає жодній карі той, хто не закінчив чотирнадцяти років життя.
   § 2. Той, хто між чотирнадцятим і вісімнадцятим роком життя скоїв злочин, може бути покараний тільки карами, які не включають позбавлення якогось майна, хіба що єпархіяльний Єпископ або суддя в спеціяльних випадках вважає, що можна інакше краще подбати про його виправлення.

Кан. 1414 –    § 1. Покаранню підлягає тільки той, хто порушив карне право або карний наказ свідомо або внаслідок ганебного занедбання належної старанності або через дуже ганебне незнання закону чи наказу.
   § 2. Коли сталося зовнішнє порушення карного закону або наказу, приймається, що воно було вчинене свідомо, поки не доведено протилежногоь в інших законах або наказах це припускається тільки, якщо закон або наказ порушується вдруге після карного попередження.

Кан. 1415 – Якщо згідно з загальною практикою і канонічною наукою є якась пом'якщуюча обставина, причому, однак, злочин надалі існує, суддя повинен облегшити кару, встановлену законом або наказомь мало того, якщо відповідно до своєї розсудливості, вважає, що можна краще подбати про виправлення винуватця і поправи згіршення і шкоди, може навіть утриматись від накладання кари.
Кан. 1416 – Якщо злочин скоїв рецидивіст або якщо існує згідно з загальною практикою і канонічною наукою обтяжуюча обставина, то суддя може покарати винуватця тяжче, ніж постановляє закон або наказ, не виключаючи кар, перелічених в кан. 1402,    § 2.

Кан. 1417 – Ті, що, спільно запланувавши злочин, співдіють у злочині, але не названі виразно в законі або наказі, підлягають тим самим карам, що і головний винуватець, або, на розсуд судді, іншим карам такої самої або меншої тяжкості.

Кан. 1418 –    § 1. Хто вчинив що-небудь для здійснення злочину або що-небудь занедбав, але без власної волі не встиг його скоїти, не підлягає карі, встановленій за скоєний злочин, хіба що закон або наказ застерігає щось інше.
   § 2. Якщо дії або занедбання за своєю природою ведуть до скоєння злочину, винуватця слід належно покарати, особливо якщо виникло згіршення та інша поважна шкода, але легшою карою від передбаченої за скоєний злочин.
   § 3. Від будь-якої кари звільняється той, хто з власної волі відступив від початого виконання злочину, якщо жодної шкоди або згіршення із спроби не виникло.

Кан. 1419 –    § 1. Хто може диспензувати від карного закону або звільнити від карного наказу, може також звільнити від кари, накладеної силою того ж закону або наказу.
   § 2. Крім того, законом або карним наказом може бути надана також іншим влада звільняти від кар.

Кан. 1420 –    § 1. Від кари, накладеної силою загального права, може звільнити:
1-е - Ієрарх, який почав карний процес або декретом наклав кару;
2-е - Ієрарх місця, де в даний момент перебуває винуватець, але порадившись з Ієрархом, про якого мова в ч. 1.
   § 2. Ці приписи стосуються також кар, накладених силою партикулярного права або карного наказу, хіба що партикулярним правом Церкви свого права застережено інакше.
   § 3. Від кари, накладеної Апостольським Престолом, може звільнити тільки Апостольський Престол, хіба що звільнення від кари делегується Патріярхові або іншим.
Кан. 1421– Звільнення від кари, вимущене силою або тяжким страхом або підступом, недійсне на підставі самого права.
Кан. 1422–    § 1. Звільнення від кари може бути надане винуватцю також без його відома або умовно.
   § 2. Звільнення від кари повинно бути надане письмово, хіба що поважна причина радить щось інше.
   § 3. Слід остерігатись, щоб просьба про звільнення або само звільнення не були розголошені, хіба наскільки це потрібне для захисту доброго імені винуватця або необхідне для виправлення згіршення.

Кан. 1423 –    § 1. Зберігаючи право Римського Архієрея на застереження собі або іншим звільнення від якої-небудь кари, Синод Єпископів патріяршої або верховної архієпископської Церкви на підставі закону може внаслідок важких обставин застерегти звільнення від кар Патріярхові або верховному Архієпископові для підданих, які в межах території очолюваної ним Церкви мають постійне або тимчасове місце проживанняь ніхто інший не може правосильно застерегти собі або іншим звільнення від кар, установлених загальним правом, хіба що за згодою Апостольського Престолу.
   § 2. Будь-яке застереження слід стисло тлумачити.

Кан. 1424 –    § 1. Звільнення від кари не можна дати, якщо винуватець не розкаявся щиро у вчиненому злочині і не подбано належно про виправлення згіршення і заподіяної шкоди.
   § 2. Якщо на думку того, до кого належить звільнення від кари, ці умови були виконані, не можна відмовити у звільненні, наскільки природа кари може бути взята до уваги.

Кан. 1425 – Якщо хтось обтяжений багатьма карами, звільнення стосується тільки тих кар, які виразно у ньому вказаніь зате загальне звільнення охоплює всі кари, за винятком тих, які винуватець у просьбі із злим умислом замовчав.

Кан. 1426 –    § 1. Якщо правом не окреслена інша кара, то згідно із стародавніми традиціями східних Церков можуть бути накладені кари, які зобов'язують виконати якесь важливе релігійне чи побожне або милосердне діло, як наприклад, визначені молитви, проща, спеціяльний піст, милостині, реколекції.
   § 2. На того, хто не схильний прийняти ці кари, слід накласти інші кари.
Кан. 1427 –    § 1. Із збереженням партикулярного права, прилюдна догана відбувається або перед нотарем або при двох свідках або за допомогою листа, однак так, щоб про одержання і зміст листа було відомо на підставі якогось документа.
   § 2. Слід остерігатися, щоб прилюдна догана не призвела до більшої, ніж годиться, неслави винуватця.

Кан. 1428 – Якщо тяжкість випадку вимагає, особливо якщо йдеться про рецидивістів, Ієрарх, крім кар, накладених вироком, згідно з приписом права, може також піддати винуватця наглядові в спосіб, визначений в адміністративному декреті.

Кан. 1429 –    § 1. Заборона перебування на певному місці або території може стосуватися тільки священнослужителів або ченців або членів товариства спільного життя на подобу чернечих, але наказ перебування на певному місці або території стосується тільки священнослужителів, приписаних до єпархії, з дотриманням права інститутів посвяченого життя.
   § 2. Щоб наказ перебування на певному місці або території був виданий, вимагається згода місцевого Ієрарха, хіба що йдеться про дім інституту посвяченого життя папського або патріяршого права, у цьому випадку потрібна згода компетентного Настоятеля, або про дім призначений для священнослужителів багатьох єпархій, які там відбувають покуту або повинні виправитись.
Кан. 1430 –    § 1. Карні позбавлення можуть стосуватися тільки тих влад, урядів, служінь, завдань, прав, привілеїв, повноважень, ласк, титулів, відзначень, які є у віданні влади, яка постановлює кару, або Ієрарха, який почав карний процес або декретом кару накладаєь те саме стосується карного перенесення на інший уряд.
   § 2. Не можна позбавити влади свячень, а тільки заборонити виконування всіх або деяких актів згідно з приписом загального праваь подібно не можна позбавити когось академічних ступенів.

Кан. 1431–    § 1. Покарані малою екскомунікою позбавляються приймання Пресв. Євхаристіїь надто можуть бути виключеними від участі в Божественній Літургії, навіть від вступу до церкви, коли в ній публічно відправляється богослужіння.
   § 2. У самому вироку або декреті, який накладає цю кару, повинен бути визначений обсяг кари і, якщо випадок вимагає, тривалість.

Кан. 1432–    § 1. Суспенза може бути від усіх або тільки від деяких актів священнодійства або управління, від усіх або деяких актів або прав, пов'язаних з урядом, служінням або завданнямь але її обсяг повинен бути визначений самим вироком або декретом, який накладає кару, хіба що він уже окреслений правом.
   § 2. Нікого не можна суспензувати як тільки від актів, які є у віданні влади, що установлює кару, або Ієрарха, котрий провадить карний процес або декретом накладає суспензу.
   § 3. Суспенза ніколи не стосується правосильності актів ні права мешкання, якщо винуватець має його з уваги на уряд, служіння або завданняь натомість суспенза, яка забороняє одержувати доходи, винагороди, платні та інше, містить у собі обов'язок повернути все, що було незаконно прийняте, навіть у добрій вірі.

Кан. 1433 –    § 1. Священнослужителеві, перенесеному до нижчого ступеня, забороняється виконувати ті акти священнодійства або управління, які не відповідають цьому ступеню.
   § 2. Священнослужитель, позбавлений духовного стану, позбавляється всіх церковних урядів, служінь та інших завдань, оплат і будь-якої делегованої владиь він стає нездатним для нихь йому забороняється виконувати священнодійстваь не може піднятись до вищих священичих санів і, стосовно канонічних наслідків, прирівнюється до мирян, з дотриманням канн. 396 і 725.

Кан. 1434 –    § 1. Велика екскомуніка забороняє, крім того усього, про що мовиться в кан. 1431,    § 1, приймати інші святі тайни, уділяти святі тайни і сакраменталії, виконувати будь-які уряди, служінь або завдання, здійснювати акти управління, які, якщо однак здійснюються, є недійсні на підставі самого права.
   § 2. Покараного великою екскомунікою не слід допускати до участі у Божественній Літургії та будь-яких інших прилюдних відправах богопочитання.
   § 3. Покараному великою екскомунікою забороняється користуватися привілеями, які були йому раніше наданіь він не може правосильно одержувати сан, уряд, службу та інше завдання в Церкві або платню, ані не привласнює собі доходів, з ними пов'язанихь не має також активного і пасивного голосу.

Кан. 1435 –    § 1. Якщо кара забороняє приймати святі тайни або сакраменталії, заборона припиняється, якщо винуватець перебуває в небезпеці смерті.
   § 2. Якщо кара забороняє уділяти святі тайни або сакраменталії або здійснювати акт управління, то така заборона припиняється, щоразу як необхідно подбати про вірних, які знаходяться в небезпеці смерті.


ГЛАВА ІІ
КАРИ ЗА ОКРЕМІ ЗЛОЧИНИ

Кан. 1436 –    § 1. Того, хто заперечує якусь істину, в яку слід вірити на підставі божественного і католицького віровчення, або бере її під сумнів або цілком відкидає християнську віру і законно попереджений не опам'ятається, має бути покараний як єретик або відступник великою екскомунікою, крім того, священнослужитель може бути покараний іншими карами, не виключаючи позбавлення духовного стану.
   § 2. Крім таких випадків, той, хто підтримує науку, осуджену як помилкову Римським Архієреєм або Колегією Єпископів, які виконують автентичне навчання, і, попереджений згідно з законом, не опам'ятається, має бути відповідно покараний.
Кан. 1437 – Той, хто ухиляється від підлеглості найвищій владі Церкви або від єдності з вірними, їй підлеглими, і, попереджений згідно з законом не виявляє послуху, має бути покараний як схизматик великою екскомунікою.
Кан. 1438 – Хто навмисно пропускає приписане правом згадування Ієрарха в Божественній Літургії і в церковному правилі, якщо, попереджений згідно з законом, не опам'ятається, той повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки.
Кан. 1439 – Батьки або ті, що їх заступають, за те, що віддають дітей до хрещення або на виховання в некатолицькій вірі, повинні бути відповідно покарані.
Кан. 1440 – Хто порушує приписи права про участь у спільних священнодійствах, може бути відповідно покараний.

Кан. 1441– Якщо хтось використовує святі речі для світських цілей або для поганої мети, то його слід суспензувати або не допускати до приймання Пресвятої Євхаристії.

Кан. 1442– Хто викинув або із святотатською метою забрав з собою чи перетримує Пресвяту Євхаристію, повинен бути покараний великою екскомунікою і, якщо є священнослужителем, також іншими карами, не виключаючи позбавлення духовного стану.

Кан. 1443 – Якщо хтось симулював відправу Божественної Літургії або інших святих тайн, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки.

Кан. 1444 – Якщо хтось допустився кривоприсяги перед церковною владою або якщо хтось, хоч не присягав, судді на поставлені згідно з правовим приписом запитання свідомо говорив неправду або приховав правду, або якщо хтось намовив на ці злочини, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1445 –    § 1. Хто застосував фізичне насильство щодо Єпископа або завдав йому іншої тяжкої кривди, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи, якщо це священнослужитель, позбавлення духовного стануь якщо ж такий самий злочин був скоєний проти Митрополита, Патріярха або навіть Римського Архієрея, винуватця слід покарати великою екскомунікою, звільнення від якої в кінцевому випадку застережене самому Римському Архієреєві.
   § 2. Хто чинить це щодо іншого священнослужителя, ченця, члена товариства спільного життя на подобу чернечих або щодо мирянина, який в даний момент виконує церковне завдання, повинен бути відповідно покараний.
Кан. 1446 – Хто не слухається власного Ієрарха, який законно наказує або забороняє, і після нагадування упирається в непослуху, повинен бути відповідно покараний як правопорушник.
Кан. 1447 – Хто розпалює бунти або ненависть проти будь-якого Ієрарха або підбурює підлеглих до непослуху щодо нього, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки, особливо якщо цей злочин був скоєний проти Патріярха або навіть проти Римського Архієрея.
   § 2. Хто заважає вільному виконанню служіння або виборів, або церковної влади, або законному користуванню дочасним майном Церкви, або залякував виборця або того, хто виконує акт влади або служіння, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1448 –    § 1. Хто на публічному видовищі, в проповіді, в розповсюдженому творі або в інший спосіб за допомогою засобів суспільної комунікації допускається блюзнірства або тяжко ображає добрі звичаї, або зневажає релігію чи Церкву, або викликає до них ненависть чи погорду, повинен бути відповідно покараний.
   § 2. Хто вступає в організацію, яка діє проти Церкви, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1449 – Хто відчужив церковне майно без приписаної правом згоди або дозволу, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1450 –    § 1. Хто вбив людину, повинен бути покараний великою екскомунікоюь надто священнослужитель має бути покараний іншими карами, не виключаючи позбавлення духовного стану.
   § 2. Таким же чином слід покарати того, хто спричинив аборт з наступним наслідком, з дотриманням кан. 728,    § 2.
Кан. 1451– Хто схопив людину або несправедливо її затримує, тяжко поранив або покалічив, піддав її фізичним чи психічним тортурам, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки.

Кан. 1452– Якщо хтось когось тяжко скривдив або дуже зашкодив його добрій славі через наклеп, повинен бути змушеним дати відповідне надолуженняь якщо ж відмовить, має бути покараний малою екскомунікою або суспензою.
Кан. 1453 –    § 1. Священнослужитель-наложник або який в інший спосіб перебуває в зовнішньому гріху проти чистоти, викликаючи згіршення, повинен бути покараний суспензою, якому, якщо продовжується злочин, можна поступово додавати інші кари аж до позбавлення духовного стану.
   § 2. Священнослужителя, який намагався укласти заборонене подружжя, слід позбавити духовного стану.
   § 3. Чернець, який склав прилюдний довічний обіт чистоти і не став священнослужителем, коячи такі злочини, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1454 – Хто неправдиво доніс на когось про якийсь злочин, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки, особливо якщо предметом доносу стає сповідник, Ієрарх, священнослужитель, чернець, член товариства спільного життя на подобу чернечих або мирянин, наділений церковним урядом, з дотриманням кан. 731.

Кан. 1455 – Хто виготовив фальщивий церковний документ або твердив у ньому неправду або той, хто свідомо користувався фальщивим або зміненим документом у церковній справі або правдивий документ змінив, знищив або сховав, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1456 –    § 1. Сповідник, який безпосердньо порушив таємницю святої сповіді, повинен бути покараний великою екскомунікою, із збереженням кан. 728,    § 1, ч. 1ь якщо ж в інший спосіб зламав цю таємницю, повинен бути відповідно покараний.
   § 2. Хто намагався із сповіді якимсь чином здобути відомості або вже одержані передав іншим, повинен бути покараний малою екскомунікою або суспензою.

Кан. 1457 – Священик, який розрішив спільника в грісі проти чистоти, повинен бути покараний великою екскомунікою з затриманням кан. 728,    § 1, ч. 2.

Кан. 1458 – Священик, який в акті сповіді або при нагоді, або під її приводом намовляв каянника до гріха проти чистоти, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи позбавлення духовного стану.

Кан. 1459 –    § 1. Єпископи, які без доручення компетентної влади висвятили когось на єпископа, і той, хто прийняв від них в такий спосіб свячення, повинні бути покарані великою екскомунікою.
   § 2. Єпископ, який всупереч приписам канонів висвятив когось дияконом або пресвітером, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1460 – Хто звертається до цивільних властей безпосередньо або посередньо, щоб через їх заступництво одержати свячення, уряд, служіння або інше завдання в Церкві, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки і позбавлення духовного стану, якщо це священнослужитель.

Кан. 1461– Хто, вживаючи симонії, уділяв свячення або його прийняв, повинен бути позбавлений духовного стануь якщо ж уділяв або прийняв інші святі тайни, вживаючи симонії, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки.

Кан. 1462– Хто уряд, служіння або інше завдання в Церкві, вдаючись до симонії одержав, надав або яким-небудь чином присвоїв або незаконно затримує, або передав іншим, або виконує, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки.

Кан. 1463 – Хто що-небудь подарував або обіцяв, щоб хтось, виконуючи уряд, службу або інше завдання в Церкві, щось незаконно вчинив або занедбав, повинен бути відповідно покаранийь подібно ж, той, хто ці дари або обіцянки прийняв.

Кан. 1464 –    § 1. Хто, крім випадків, уже передбачених правом, зловживав владою, урядом, служінням або іншим завданням у Церкві через дію або упущення, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи позбавлення їх, хіба що за це зловживання встановлена законом або наказом інша кара.
   § 2. Хто з гідною кари недбайливістю здійснював або незаконно занедбував з чиєюсь шкодою акт влади, уряду, служінням або іншого завдання у Церкві, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1465 – Хто, виконуючи уряд, служіння або інше завдання в Церкві, приналежний до будь-якої Церкви свого права, також латинської Церкви, якого-небудь вірного всупереч припису кан. 31 задумав намовити якимсь чином до переходу до іншої Церкви свого права, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1466 – Священнослужитель, чернець або член товариства спільного життя на подобу чернечих, який займається фінансовими операціями і торгівлею всупереч приписам канонів, повинен бути відповідно покараний.

Кан. 1467 – Хто порушує зобов'язання, накладені на нього карою, може бути покараний суворіщою карою.