ТИТУЛ ХХVІІІ
ПРОЦЕДУРА ПРИ НАКЛАДАННІ КАР


ГЛАВА І
КАРНИЙ ПРОЦЕС

Арт. І: Вступне слідство

Кан. 1468 –    § 1. Щоразу як Ієрарх отримає принаймні правдоподібну відомість про злочин, повинен сам або через іншу відповідну особу обережно дослідити факти й обставини, хіба що таке слідство здається зовсім зайвим.
   § 2. Треба остерігатися, щоб внаслідок такого слідства не потерпіло чиєсь добре ім'я.
   § 3. Той, хто веде слідство, має такі самі повноваження і обов'язки, як і авдитор у процесіь не може він, якщо потім почнеться карний процес, бути на ньому суддею.

Кан. 1469 –    § 1. Дотримуючись канн. 1403 і 1411, якщо слідство видається досить об ¶рунтованим, Ієрарх повинен вирішити, чи можна почати процедуру з метою накладення кари, і, якщо вирішить ствердно, чи діяти через карний процес чи через позасудовий декрет.
   § 2. Ієрарх повинен відкликати або змінити своє рішення, якщо на підставі нових фактів і обставин визнає, що треба постановити інакше.
   § 3. Поки Ієрарх вирішить що-небудь в справі, повинен вислухати обвинуваченого в злочині і промотора справедливості і, якщо сам розсудливо вважає, двох суддів та інших правознавцівь Ієрарх має також зважити, чи для уникнення непотрібних процесів не було б доцільним, щоб за згодою сторін він сам, або слідчий вирішив питання про відшкодування по справедливості і доброті.

Кан. 1470 – Акти слідства і декрети Ієрарха, якими починається або закривається слідство, і все те, що передує слідству, якщо не є конечне для процедури в накладанні кар, повинно зберігатися в таємному архіві курії.

Арт. ІІ: Хід карного процесу

Кан. 1471–    § 1. Дотримуючись канонів цього титулу, в карному процесі треба застосувати, хіба що цьому противиться природа речі, канони про судочинство взагалі і про звичайний спірний процес, а також спеціяльні приписи про справи, які стосуються суспільного добра, а не канони про сумарний спірний процес.
   § 2. Обвинувачений не зобов'язаний признаватись до злочину і не можна від нього вимагати присяги.

Кан. 1472–    § 1. Якщо Ієрарх вирішив, що треба починати карний процес, повинен передати акти слідства промоторові справедливості, який має представити судді обвинувачення, згідно з приписами канн. 1185 і 1187.
   § 2. Перед вищим трибуналом роль позивача виконує промотор справедливості, установлений при цьому трибуналі.
Кан. 1473 – З метою запобігти згіршенню, оберігати свободу свідків і забезпечити хід правосуддя Ієрарх може, вислухавши промотора справедливості і викликавши самого обвинуваченого, в будь-якім стані і ступені карного процесу не допустити його до виконування священнослужіння, уряду, служби або іншого завдання, наказати йому або заборонити перебування в якомусь місці або території, або навіть заборонити публічне приймання Пресвятої Євхаристіїь все це після зникнення причини треба відкликатиь воно також закінчується на підставі самого права з припиненням карного процесу.

Кан. 1474 – Суддя, викликаючи обвинуваченого, повинен його заохотити для обрання адвоката протягом визначеного часуь коли він безкорисно пройшов, тоді той самий суддя повинен з уряду призначити для обвинуваченого адвоката, який так довго буде виконувати своє завдання, поки обвинувачений сам не визначить собі адвоката.
Кан. 1475 –    § 1. На будь-якому ступені суду промотор справедливості може зректися інстанції з доручення або за згодою Ієрарха, на підставі рішення якого був початий процес.
   § 2. Щоб зречення було правосильне, мусить бути прийняте обвинуваченим, хіба що було оголошено, що він відсутній на суді.
Кан. 1476 – Крім письмових захистів і зауважень, якщо такі були, повинно відбутися усне обговорення справи.

Кан. 1477 –    § 1. На обговоренні є присутніми промотор справедливості, обвинувачений і його адвокат, скривджена сторона, про яку мова в кан. 1483,    § 1, та її адвокат.
   § 2. Завданням трибуналу є викликати на обговорення експертів, які подали допомогу в справі, щоб могли пояснити свою експертизу.

Кан. 1478 – Під час обговорення справи обвинувачений завжди має право, щоб він сам або його адвокат говорив останнім.
Кан. 1479 –    § 1. Після закінчення обговорення трибунал має винести вирок.
   § 2. Якщо на підставі самого обговорення виникла потреба зібрання нових доказів, трибунал, відклавши визначення справи, повинен зібрати нові докази.

Кан. 1480 – Виріщальну частину вироку слід негайно оголосити, хіба що трибунал з поважної причини постановить, що рішення слід зберігати в таємниці аж до формального повідомлення про вирок, яке не можна ніколи відкладати довще, як на місяць від дня, коли карна справа закінчилась.

Кан. 1481–    § 1. Обвинувачений може подати апеляцію, якщо суддя тільки тому його звільнив, що кара була факультативна або тому що суддя користувався владою, про яку мова в канн. 1409,    § 1 і 1415.
   § 2. Промотор справедливості може апелювати, якщо вважає, що не досить подбано про виправлення згіршення або встановлення справедливості.

Кан. 1482– У будь-якому стані і ступені карного процесу, якщо очевидно стверджено, що злочин не був скоєний обвинуваченим, суддя повинен це виявити вироком і звільнити обвинуваченого, хоч би одночасно стверджено, що карний позов припинився.


Арт. ІІІ: Позов про відшкодування втрат

Кан. 1483 –    § 1. Потерпіла сторона може в самому карному процесі подати, згідно з приписом кан. 1276, спірний позов про відшкодування втрат, яких зазнала від злочину.
   § 2. Домагання потерпілої сторони не допускається пізніше, якщо не було здійснене на першому ступені карного процесу.
   § 3. Апеляція в справі відшкодування відбувається згідно з приписами канн. 1309-1321, навіть якби апеляція в карному процесі не була можливаь якщо ж було подано дві апеляції, хоч різними сторонами, слід провести один апеляційний процес з дотриманням кан. 1484.
Кан. 1484 –    § 1. Для уникнення надмірного зволікання з карним процесом суддя може відкласти процес про відшкодування, поки не винесе остаточного вироку в карному процесі.
   § 2. Суддя, який так діяв, повинен після винесення вироку в карному процесі приступити до розгляду питання про відшкодування, хоч би карний процес через зголошене оскарження ще відбувався або обвинувачений був звільнений з причини, яка не відкликає обов'язку відшкодування втрат.

Кан. 1485 – Вирок, винесений у карному процесі, хоч би перейшов у стан осудженої речі, ніяким чином не створює права для потерпілої сторони, хіба що вона інтервеніювала згідно з приписом кан. 1483.


ГЛАВА ІІ
НАКЛАДАННЯ КАР ЗА ДОПОМОГОЮ ПОЗАСУДОВОГО ДЕКРЕТУ


Кан. 1486 –    § 1. Для правосильності декрету, який накладає кару, вимагається, щоб:
1-е - обвинувачений був повідомлений про обвинувачення і докази, отримавши можливість повністю використовувати право свого захисту, хіба що занедбав з'явитися, викликаний згідно з приписами права;
2-е - усна дискусія між Ієрархом або тим, хто має делегацію, і обвинуваченим повинна мати місце в присутності промотора справедливості і нотаря;
3-є - в самому декреті має бути викладено, на яких підставах, фактичних і правових, ¶рунтується покарання.
   § 2. Кари, про які мова в кан. 1426,    § 1, можуть накладатись без цієї процедури, якщо тільки було письмово підтверджено прийняття їх з боку винуватця.

Кан. 1487 –    § 1. Рекурс проти декрету, яким накладається кара, може бути поданий до вищої компетентної влади протягом десяти корисних днів після його оголошення.
   § 2. Цей рекурс припиняє силу декрету.
   § 3. Проти рішення вищої влади немає дальщого рекурсу.