ТИТУЛ VІІ
ЄПАРХІЇ І ЄПИСКОПИ

ГЛАВА І ЄПИСКОПИ

Кан. 177 –    § 1. Єпархія є частиною Божого народу, довіреною пастирській опіці Єпископа, якому допомагає пресвітерій, так, щоб вона, тримаючись свого Пастиря і згуртована ним у Святому Дусі через Євангеліє і Євхаристію, утворювала партикулярну Церкву, в якій справді присутня і діє єдина, свята, католицька й апостольська Христова Церква.
   § 2. У заснуванні, змінюванні і скасуванні єпархій в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85,    § 1; в інших випадках заснування, змінювання і скасування єпархій належить тільки до Апостольського Престолу.

Кан. 178 – Єпархіяльний Єпископ, якому довірено єпархію для пастирської опіки від власного імені, керує нею як намісник і післанець Христа; влада, яку він особисто виконує в імені Христа, є власна, звичайна і безпосередня, хоча виконанням цієї влади остаточно керує найвищий церковний авторитет, і вона може бути окреслена певними межами задля користі Церкви або вірних.

Кан. 179 – Єпископи, яким не довірена єпархія для керування від власного імені, а виконують або виконували в Церкві якесь інше завдання, називаються титулярними Єпископами.

Арт. І: Вибори Єпископів
Кан. 180 – Щоб хтось вважався здатним для уряду Єпископа, вимагається, щоб:

Кан. 181–    § 1. Єпископи в межах території патріяршої Церкви обираються на вакантний єпархіяльний престол або для виконування іншого завдання за допомогою канонічних виборів згідно з приписами канн. 947-957, хіба що загальне право застерігає щось інше.
   § 2. Усіх інших Єпископів іменує Римський Архієрей з дотриманням приписів канн. 149 і 168.

Кан. 182–    § 1. Кандидатів, здатних на єпископство, можуть пропонувати тільки члени Синоду Єпископів патріяршої Церкви, до яких належить також, згідно з приписом партикулярного права, збирати відомості й документи, необхідні для того, щоб ствердити здатність кандидатів, вислухавши, якщо, вважають за доцільне, таємно і поодинці деяких пресвітерів або також інших вірних, які відзначаються розсудливістю і християнським життям.
   § 2. Єпископи повинні ознайомити Патріярха з відомостями у відповідний час перед скликанням Синоду Єпископів патріяршої Церкви; а Патріярх, додавши власні відомості, якщо цього вимагає випадок, має відправити справу всім членам Синоду.
   § 3. Якщо партикулярне право, затверджене Римським Архієреєм, не велить щось інше, Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен розглянути докладно імена кандидатів і на підставі таємного голосування скласти список, який слід послати через Патріярха до Апостольського Престолу для одержання згоди Римського Архієрея.
   § 4. Згода Римського Архієрея, раз дана для окремих кандидатів, має силу, поки не буде виразно відкликана, у такому випадку ім'я кандидата треба викреслити із списка.

Кан. 183 –    § 1. Після канонічного скликання, якщо є присутні у призначеному місці дві третини Єпископів, які зобов'язані брати участь у Синоді Єпископів патріяршої Церкви, за винятком тих, що мали законну перешкоду, тоді слід оголосити Синод канонічним, і можна приступити до виборів.
   § 2. Єпископи повинні вільно вибрати того, кого перед Богом вважають достойним і здатним порівняно з іншими.
   § 3. Для обрання вимагається абсолютна більшість голосів тих, що є присутніми, після трьох безрезультатних голосувань проводиться голосування четвертий раз тільки щодо двох кандидатів, які в третьому голосуванні отримали більшість голосів.
   § 4. Якщо у третьому або четвертому голосуванні через рівність голосів не відомо, хто став кандидатом для нового голосування або хто був обраний, рівність голосів повинна вирішуватись на користь того, хто старший пресвітерським свяченням, якщо ж ніхто не випереджає інших пресвітерським свяченням, обирається той, хто старший за віком.

Кан. 184 –    § 1. Якщо обраним став із перелічених у списку кандидатів той, на кого дав згоду Римський Архієрей, тоді Патріярх повинен у таємниці довести до відома обраного про довершений вибір.
   § 2. Якщо обраний прийняв вибір, Патріярх повинен негайно повідомити Апостольський Престол про прийняття вибору і про день оголошення.

Кан. 185 –    § 1. Якщо обраний не є із перелічених у списку кандидатів, Патріярх повинен негайно повідомити Апостольський Престол про проведення виборів для одержання згоди Римського Архієрея, причому всі, хто якимсь чином дізнався про результат виборів, зберігають таємницю навіть у відношенні до обраного, поки не надійде до Патріярха відомість про згоду.
   § 2. Одержавши згоду Римського Архієрея, Патріярх таємно повинен повідомити обраного про обрання і діяти згідно з приписами кан. 184,    § 2.

Кан. 186 –    § 1. Якщо Синод Єпископів патріяршої Церкви не може зібратися, Патріярх, порадившись з Апостольським Престолом, повинен вимагати голосів Єпископів листовно, у цьому випадку для правосильності акту має скористатись допомогою двох Єпископів - рахівників голосів, яких слід призначити, згідно з приписом партикулярного права або, якщо такого нема, повинен їх призначити Патріярх за згодою постійного Синоду.
   § 2. Рахівники голосів мають, зберігаючи таємницю, відкривати листи Єпископів, підрахувати голоси і разом з Патріярхом підписати письмовий звіт про проведення виборів.
   § 3. Якщо хтось з кандидатів під час цього єдиного голосування одержав абсолютну більшість голосів членів Синоду, повинен вважатися обраним, а Патріярх повинен далі діяти згідно з приписами кан. 184 або 185, інакше Патріярх має передати справу Апостольському Престолові.

Кан. 187 –    § 1. Кожному, хто має бути поставлений у єпископи, потрібне канонічне призначення, завдяки якому він стає єпархіяльним Єпископом або йому доручається інше окреслене завдання в Церкві.
   § 2. Перед єпископським свяченням кандидат повинен скласти визнання віри й обітницю послуху Римському Архієреєві, а в патріярших Церквах також обітницю послуху Патріярхові в тому, в чому він підлягає Патріярхові згідно з приписом права.

Кан. 188 –    § 1. Якщо немає законної перешкоди, той хто має бути піднесений на єпископство, протягом трьох місяців від дня оголошення, якщо йдеться про обраного, або від одержання апостольського листа, якщо йдеться про іменованого, повинен прийняти єпископське свячення.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ повинен канонічно перебрати єпархію протягом чотирьох місяців від його виборів або іменування.

Кан. 189 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ канонічно перебирає єпархію через саме законне проведення інтронізації, на якій прилюдно зачитуються апостольські або патріярші листи про канонічне призначення.
   § 2. Про завершену інтронізацію повинен бути виготовлений документ, який підписаний самим єпархіяльним Єпископом разом з канцлером і двома свідками, має зберігатись в архіві єпархіяльної курії.
   § 3. До інтронізації Єпископ не повинен втручатися в управління єпархією жодним титулом ні сам, ні через інших, коли ж він має якийсь уряд в єпархії, може його затримати й виконувати.

Арт. ІІ: Права і обов’язки єпархіяльних Єпископів

Кан. 190 – У всіх правових справах єпархії єпархіяльний Єпископ виступає від її імені.

Кан. 191–    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить керувати довіреною йому єпархією владою законодавчою, виконавчою і судовою.
   § 2. Законодавчу владу єпархіяльний Єпископ виконує сам особисто, виконавчу владу виконує сам або через Протосинкела або Синкелів, судову владу виконує сам або через судового Вікарія і суддів.

Кан. 192 –    § 1. У виконуванні свого пастирського завдання єпархіяльний Єпископ повинен турбуватись про всіх вірних, доручених його опіці, без уваги на їх вік, становище, національність чи Церкву свого права, як про тих, що постійно проживають на території єпархії, так і про тих, що тимчасово на ній перебувають, приділяючи апостольську увагу також тим, які через умови свого життя не можуть достатньо користуватися звичайною пастирською опікою, а також тим, які занехали релігійні практики.
   § 2. Особливо має старатися єпархіяльний Єпископ, щоб усі вірні, доручені його опіці, підтримували єдність між християнами відповідно до засад, схвалених Церквою.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ повинен вважати, що йому доручено в Бозі неохрещених, і старатися, щоб і їм засяяла Христова любов завдяки свідченню вірних, які живуть у церковній спільноті.
   § 4. Єпархіяльний Єпископ повинен проявляти особливу турботу про пресвітерів, до яких повинен прислухатися як помічників і дорадників, захищати їхні права і дбати, щоб вони виконували обов'язки, властиві їхньому станові, і мали до своїх послуг засоби й установи, необхідні для духовного й інтелектуального розвитку.
   § 5. Єпархіяльний Єпископ має дбати, щоб священнослужителі та їхні родини, якщо вони одружені, мали достатнє утримання і належне забезпечення та соціяльну захищеність, як також лікарську допомогу, згідно з приписами права.

Кан. 193 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ, опіці якого доручені вірні іншої Церкви свого права, має важкий обов'язок докладати всіх зусиль для того, щоб ці вірні зберігали обряд власної Церкви, його поважали і в міру сил його дотримувались та підтримували відносини з вищою владою цієї Церкви.
   § 2. Про духовні потреби цих вірних єпархіяльний Єпископ повинен дбати, по змозі, через пресвітерів або парохів цієї Церкви свого права і вірних або також через Синкела, поставленого для опіки над цими вірними.
   § 3. Єпархіяльні Єпископи, які ставлять того роду пресвітерів, парохів або Синкелів для опіки над вірними патріярших Церков, повинні встановити відносини з Патріярхами, в цьому зацікавленими, і за їх згодою діяти власною владою, якнайскоріше повідомивши Апостольський Престол, якщо Патріярхи з якоїсь причини не погоджуються, тоді справа повинна бути передана Апостольському Престолові.

Кан. 194 – Єпархіяльний Єпископ може надавати сани тільки підлеглим йому священнослужителям, за винятком усіх інших, однак, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права.

Кан. 195 – Єпархіяльний Єпископ повинен якнайдужче підтримувати покликання священичі, дияконські, монахів та інших членів інститутів посвяченого життя, а також місійні.

Кан. 196 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ зобов'язаний представляти і пояснювати вірним правди віри, в які треба вірити і застосовувати в житті, сам часто проповідуючи, повинен також дбати про те, щоб старанно виконувались приписи права про службу слова Божого, особливо про гомілію і катехитичне навчання так, щоб усім передавалась уся християнська наука.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ має міцно захищати цілісність і єдність віри.

Кан. 197 – Пам'ятаючи про те, що він має обов'язок давати приклад святості через любов, смиренність і простоту життя, єпархіяльний Єпископ повинен усіма засобами дбати про зростання у святості вірних, згідно з власним покликанням кожного, а оскільки він є головним роздавачем Божих таїнств, має безупинно старатись, щоб доручені його опіці вірні через приймання святих Тайн і особливо участь у Божественній Літургії зростали в ласці, глибоко пізнавали пасхальне таїнство і жили так, щоб творили одне Тіло в одності Христової любові.
Кан. 198 – Єпархіяльний Єпископ хай часто відправляє Божественну Літургію за народ довіреної йому єпархії, а в дні, приписані партикулярним правом власної Церкви свого права, повинен її служити.

Кан. 199 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ, як керівник, поборник і охоронець усього літургічного життя в довіреній йому єпархії, повинен дбати про те, щоб воно якнайбільше розвивалось і регулювалось відповідно до приписів і законних звичаїв Церкви свого права.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ має старатися, щоб у власній катедральній церкві відправлялась принаймні частина церковного правила, навіть щоденно, згідно з законними звичаями власної Церкви свого права, також, щоб у кожній парафії в міру сил відслужувалось церковне правило в неділі і свята, головніші врочистості та їхні навечір'я.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ повинен часто очолювати церковне правило в катедральній церкві та в інших церквах, особливо в приписані свята та інші врочистості, в яких бере участь значна кількість народу.

Кан. 200 – До єпархіяльного Єпископа належить відправляти у цілій єпархії богослужіння, які, часто, згідно з приписами літургічних книг, повинен сповняти він сам урочисто, одягнений у всі архієрейські ризи, але не поза межами власної єпархії, хіба за виразним або принаймні слушно припустимим дозволом єпархіяльного Єпископа.

Кан. 201–    § 1. Оскільки єпархіяльний Єпископ повинен дбати про єдність усієї Церкви, він зобов'язаний турбуватись про підтримання спільної церковної дисципліни і домагатися дотримування всіх церковних законів і законних звичаїв.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ має наглядати, щоб до церковної дисципліни не проникло зловживання, особливо щодо служіння слова Божого, уділяння святих Тайн і сакраменталій, культу Бога і Святих, виконування побожних записів.

Кан. 202 – Єпархіяльні Єпископи багатьох Церков свого права, які виконують свою владу на тій самій території, повинні старатись через проведення нарад на періодичних соборах підтримувати єдність дій і об'єднаними зусиллями допомагати здійсненню спільних заходів для швидшого примноження блага релігії і дійовішого забезпечення церковної дисципліни.
Кан. 203 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен підтримувати різні форми апостольства в єпархії і старатись, щоб у всій єпархії або в її поодиноких округах координувались під його керівництвом усі справи апостольства із збереженням, однак, власного характеру кожного.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ повинен нагадувати вірним про обов'язок займатись апостольством, відповідно до становища і здібностей кожного, і заохочувати їх до участі і підтримування апостольських справ з урахуванням потреб місця і часу.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ має допомагати, якщо це корисно, товариствам вірних, які безпосередньо або посередньо ставлять перед собою духовну мету, засновуючи їх, затверджуючи, схвалюючи або рекомендуючи згідно з приписом права.

Кан. 204 –    § 1. Хоч би єпархіяльний Єпископ мав Єпископа коад'ютора або Єпископа помічника, він зобов'язаний перебувати у власній єпархії.
   § 2. За винятком виконування обов'язків, які вимагають законного перебування поза власною єпархією, єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини перебувати поза нею не більше місяця, без перерви або з перервою, якщо є певність, що через його відсутність єпархія не зазнає будь-якої шкоди.
   § 3. У дні головніших врочистостей, встановлених партикулярним правом відповідно до традиції власної Церкви свого права, єпархіяльний Єпископ не повинен віддалятися від власної Єпархії, хіба що з поважної причини.
   § 4. Якби єпархіяльний Єпископ, виконуючи свою владу в межах території патріяршої Церкви, перебував незаконно поза довіреною йому єпархією більше шести місяців, тоді Патріярх повинен негайно передати справу Римському Архієреєві, в інших випадках повинен це зробити Митрополит або, якщо сам Митрополит був незаконно відсутній, то єпархіяльний Єпископ, найстаріший єпископським свяченням, підлеглий цьому Митрополитові.

Кан. 205 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ зобовчзаний щорічно візитувати канонічно єпархію повністю або частково, однак так, щоб принаймні раз на п'ять років канонічно звізитувати її повністю особисто або, в разі законної перешкоди, через Єпископа коад'ютора або через Протосинкела, або Синкела, або через іншого пресвітера згідно з канонічним правом.
   § 2. Канонічній візитації єпархіяльного Єпископа підлягають особи, католицькі інститути, речі і святі місця, які знаходяться в межах єпархії.
   § 3. Членів чернечих інститутів і товариств спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права та їх доми єпархіяльний Єпископ може візитувати лише у випадках чітко висловлених законом.

Кан. 206 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, зобов'язаний що п'ять років здавати Патріярхові звіт про стан довіреної йому єпархії за формою, встановленою Синодом Єпископів патріяршої Церкви, примірник звіту Єпископ повинен вислати якнайскоріше Апостольському Престолові.
   § 2. Інші єпархіяльні Єпископи що п'ять років повинні представляти такий звіт Апостольському Престолові і, якщо йдеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви або митрополичої Церкви свого права, то вони мають вислати якнайскоріше примірник звіту Патріярхові або Митрополитові.

Кан. 207 – Єпархіяльний Єпископ будь-якої Церкви свого права, також латинської, повинен при нагоді п'ятирічного звіту повідомити Апостольський Престол про стан і потреби вірних, які, хоч і належать до іншої Церкви свого права, але доручені його опіці.

Кан. 208 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ, який виконує владу в межах території патріяршої Церкви протягом п'яти років від своєї інтронізації, по змозі, разом з Патріярхом повинен відвідати Рим, щоб поклонитись гробам святих Апостолів Петра і Павла і стати перед наступником святого Петра, у першенстві над усією Церквою.
   § 2. Інші єпархіяльні Єпископи повинні раз на п'ять років або самі особисто або, якщо мають законну перешкоду, то через когось іншого відвідати Рим, якщо ж ідеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви, то бажано, щоб відвідування відбувалось принаймні деколи разом з Патріярхом.

Кан. 209 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен згадувати Римського Архієрея перед усіма іншими в Божественній Літургії і церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг, на знак повної єдності з ним, і дбати, щоб це сумлінно чинили інші священнослужителі єпархії.
   § 2. Єпархіяльного Єпископа повинні згадувати всі священнослужителі у Божественній Літургії і церковному правилі, згідно з приписами літургічних книг.

Кан. 210 –    § 1. Єпархіяльного Єпископа, який закінчив сімдесят п'ять років життя або став нездатним для належного виконування свого уряду через слабке здоров'я або з іншої причини, проситься, щоб подав зречення від уряду, який він займає.
   § 2. Зречення уряду єпархіяльним Єпископом має бути подане Патріярхові, якщо йдеться про єпархіяльного Єпископа, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, в інших випадках – Римському Архієреєві і, крім того, якщо Єпископ належить до патріяршої Церкви, слід якнайскоріше повідомити про це Патріярха.
   § 3. Для прийняття зречення Патріярх потребує згоди постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів патріяршої Церкви раніше сам попросив про зречення.

Кан. 211–    § 1. Єпархіяльний Єпископ, чиє зречення уряду було прийняте, одержує титул вислуженого Єпископа єпархії, якою керував, і може зберегти помещкання в тій єпархії, хіба що в певних випадках через спеціяльні обставини інакше вирішить Апостольський Престол або, якщо йдеться про єпархію в межах території патріяршої Церкви, – Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.

   § 2. Синод Єпископів або Рада Ієрархів патріяршої Церкви повинні подбати про забезпечення вислуженому Єпископові належного і достойного утримання, маючи на увазі в першу чергу обов'язок, який покладається в цьому відношенні на єпархію, якій він служив.

Арт. ІІІ: Єпископи коад'ютори і Єпископи помічники

Кан. 212 –    § 1. Якщо це дораджують пастирські потреби єпархії, то на просьбу єпархіяльного Єпископа можуть бути призначені один або більше Єпископів помічників.
   § 2. У важливіщих обставинах, також персонального характеру, можна з уряду поставити Єпископа коад'ютора з правом наступності, наділеного особистими повноваженнями.

Кан. 213 –    § 1. Єпископ коад'ютор, крім прав і обов'язків, установлених загальним правом, має також ті, які визначені в грамоті про канонічне призначення.
   § 2. Права й обов'язки Єпископа коад'ютора, поставленого Патріярхом, визначає сам Патріярх за порадою постійного Синоду, якщо йдеться про наділення Єпископа коад'ютора всіма правами й обов'язками єпархіяльного Єпископа, вимагається згода Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
   § 3. Права й обов'язки Єпископа помічника є такими, які встановлені загальним правом.

Кан. 214 –    § 1. Єпископ коад'ютор і Єпископ помічник для того, щоб канонічно посісти свій уряд, повинні пред'явити єпархіяльному Єпископові грамоту про своє канонічне призначення.
   § 2. Єпископ коад'ютор, крім того, повинен пред'явити її колегії єпархіяльних радників.
   § 3. Якщо єпархіяльний Єпископ вповні перешкоджений, то вистачає, щоб Єпископ коад'ютор і Єпископ помічник показали грамоту про своє канонічне призначення колегії єпархіяльних радників.
   § 4. При пред'явленні грамоти повинен бути присутнім канцлер курії, який має написати протокол.

Кан. 215 –    § 1. Єпископ коад'ютор заступає єпархіяльного Єпископа, коли той відсутній або коли зазнає перешкоди, повинен бути іменований Протосинкел і йому перед іншими єпархіяльний Єпископ має доручити те, що на підставі права вимагає спеціяльного доручення.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ, згідно з    § 1, повинен іменувати Єпископа помічника Протосинкелом, якщо ж їх більше, то одного з них має іменувати Протосинкелом, а інших – Синкелами.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ у розгляді важливіщих справ, особливо душпастирського характеру, повинен радитись передусім з Єпископами помічниками.
   § 4. Єпископ коад'ютор і Єпископ помічник з уваги на те, що вони покликані брати участь у турботах єпархіяльного Єпископа, повинні так сповняти свій уряд, щоб діяти з ним з повною одностайністю в усіх справах.

Кан. 216 –    § 1. Єпископ коад'ютор і Єпископ помічник, якщо тільки не зазнають виправданої перешкоди, кожний раз, коли їх потребує єпархіяльний Єпископ, зобов'язані виконувати функції, які повинен би сповняти сам єпархіяльний Єпископ.
   § 2. Єпископські права і функції, які можуть і бажають виконувати Єпископ коад'ютор і Єпископ помічник, єпархіяльний Єпископ не повинен доручати на постійно іншим.

Кан. 217 – Єпископ коад'ютор і Єпископ помічник зобов'язані перебувати в єпархії, якої нехай не покидають, хіба що на короткий час, з уваги на виконування якогось завдання поза єпархією або заради відпустки, які не повинні перевищувати одного місяця.

Кан. 218 – Що стосується зречення уряду Єпископом коад'ютором або Єпископом помічником, то тут повинні мати застосування канн. 210 і 211,    § 2, цим Єпископам належить титул вислуженого уряду, який вони раніше виконували.


Арт. ІV: Вакантність єпархіяльного престолу або перешкода в його діяльності

Кан. 219 – Єпархіяльний престол стає вакантним унаслідок смерті, зречення, перенесення і позбавлення уряду єпархіяльного Єпископа.

Кан. 220 – Щодо вакантних єпархіяльних престолів у межах території патріяршої Церкви, то крім канн. 225-232 і зберігаючи приписи канн. 222 і 223, слід дотримуватись такого:

Кан. 221– За винятком вакантних єпархіяльних престолів, про які мова в кан. 22О, в інших випадках, коли єпархіяльний престол стає вакантним, крім приписів канн. 225-232 і зі збереженням канн. 222 і 223, слід дотримуватись такого:

Кан. 222 – Якщо Єпископ коад'ютор уже прийняв канонічно свій уряд, під час вакантності єпархіяльного престолу на підставі самого права він стає Адміністратором єпархії, поки не буде інтронізований як єпархіяльний Єпископ.

Кан. 223 – У випадку перенесення на інший єпархіяльний престол Єпископ протягом двох місяців від повідомлення про перемішення повинен канонічно прийняти нову єпархію, а тим часом у попередній єпархії:

Кан. 224–    § 1. Під час вакантності єпархіяльного престолу Протосинкел і Синкели зразу втрачають уряд, хіба що вони є:

Кан. 225 –    § 1. Обирається або іменується тільки один Адміністратор єпархії, а протилежний звичай відхиляється.
   § 2. Якщо єпархіяльний економ стає Адміністратором єпархії, тоді рада з економічних справ повинна вибрати тимчасово іншого єпархіяльного економа.

Кан. 226 – Ставлячи Адміністратора єпархії, ні Патріярх ні колегія єпархіяльних радників не може затримати собі ніякої частини його влади ні визначати час для виконування уряду або встановлювати інші обмеження.
Кан. 227 –    § 1. Адміністратор єпархії повинен відзначатися бездоганністю, побожністю, здоровою наукою і розсудливістю.
   § 2. На уряд Адміністратора правосильно може бути обраним або іменованим лише Єпископ або пресвітер, неодружений, який закінчив тридцять п'ять років життя і не був уже на цей вакантний єпархіяльний престол обраний, іменований або перенесений, якщо ці умови не були взяті до уваги, то акти того, хто був вибраний або іменований Адміністратором, на підставі самого права є недійсні.

Кан. 228 –    § 1. Під час вакантності єпархіяльного престолу не слід уводити нічого нового.
   § 2. Тому, хто тимчасово керує єпархією, забороняється чинити що-небудь, що могло б принести шкоду єпархії або єпископським правам, зокрема йому, як і всім іншим, не дозволяється особисто або через когось забирати з курії, нищити або змінювати документи.

Кан. 229 – Адміністратор єпархії має ті самі права й обов'язки, що єпархіяльний Єпископ, хіба що право наказує щось інше або випливає з природи речі.

Кан. 230 – Якщо законно не приписано щось інше, то:

Кан. 231–    § 1. Зречення Адміністратора єпархії повинно бути подане Патріярхові, якщо він призначив Адміністратора, або колегії єпархіяльних радників, у цьому випадку, щоб воно було правосильним, немає необхідності його приймати.
   § 2. Усунення Адміністратора єпархії в межах території патріяршої Церкви належить до Патріярха за згодою постійного Синоду, в іншому разі застерігається воно Апостольському Престолові.
   § 3. Після смерті, зречення або усунення Адміністратора єпархії повинен бути поставлений новий цією ж владою і в такий самий спосіб, як приписано для попереднього.
   § 4. Адміністратор єпархії залишає уряд після канонічного прийняття єпархії новим єпархіяльним Єпископом, новий єпархіяльний Єпископ може зажадати від нього звіту про його адміністрування.

Кан. 232 –    § 1. Єпархіяльний економ під час вакантності престолу повинен виконувати свій уряд під владою Адміністратора єпархії, до єпархіяльного економа переходить управління церковним майном, яке не має адміністратора через вакантність єпархіяльного престолу, хіба що Патріярх або колегія єпархіяльних радників постановили інакше.
   § 2. Щодо зречення або усунення єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, слід дотримуватись приписів кан. 231,    §   § 1і 2.
   § 3. Коли право єпархіяльного економа в межах території патріяршої Церкви якимсь чином припиняється, тоді вибори або іменування нового економа належать до Патріярха за порадою Єпископів патріяршої курії, якщо вона є, якщо ж ні – за порадою постійного Синоду, в інших випадках економ обирається колегією єпархіяльних радників.
   § 4. Єпархіяльний економ повинен здати новому єпархіяльному Єпископові звіт про своє управління, після цього, якщо той не затверджує його на уряді, залишає уряд.

Кан. 233 –    § 1. Коли єпархіяльний престол через ув'язнення, усунення, вигнання або нездатність єпархіяльного Єпископа зазнає перешкоди в діяльності настільки, що той навіть листовно не може спілкуватися з дорученими йому вірними, керівництво єпархією належить до Єпископа коад'ютора, хіба що Патріярх за згодою постійного Синоду в єпархіях, розташованих у межах території очолюваної ним Церкви, або Апостольський Престол постановить інакше, якщо ж немає Єпископа коад'ютора або він зазнає перешкоди, – належить до Протосинкела, Синкела або іншого здатного священика, призначеного єпархіяльним Єпископом, який на підставі самого права має права й обов'язки Протосинкела, однак єпархіяльний Єпископ може у відповідний час призначити багатьох, які змінюють один одного на уряді.
   § 2. Якщо їх немає або вони зазнають перешкоди у прийнятті керівництва єпархією, до колегії єпархіяльних радників належить вибрати священика, який керував би єпархією.
   § 3. Той, хто прийняв для керівництва єпархію в межах території патріяршої Церкви, повинен якнайскоріше повідомити Патріярха про перешкоди, які має єпархіяльний престол, і про прийняття уряду, в інших випадках повинен повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, також Патріярха.

Арт. V: Апостольські Адміністратори
Кан. 234 –    § 1. Керівництво єпархією, чи коли єпархіяльний престол зайнятий чи вакантний, Римський Архієрей інколи з поважних і особливих причин доручає апостольському Адміністраторові.
   § 2. Права, обов'язки і привілеї апостольського Адміністратора визначуються грамотою його іменування.


ГЛАВА ІІ
ОРГАНИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ЄПАРХІЯЛЬНОМУ ЄПИСКОПОВІ У КЕРІВНИЦТВІ ЄПАРХІЄЮ
Арт. І: Єпархіяльний собор


Кан. 235 – Єпархіяльний собор подає єпархіяльному Єпископові допомогу в тому, що має відношення до спеціяльних потреб або користі єпархії.

Кан. 236 – Єпархіяльний собор слід скликати кожний раз, коли, на думку єпархіяльного Єпископа і за порадою пресвітерської ради, цього вимагають обставини.

Кан. 237 –    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить скликати єпархіяльний собор, головувати на ньому особисто або через когось іншого, переносити його, відкладати, припиняти і розпускати.
   § 2. Коли єпархіяльний престол вакантний, єпархіяльний собор, згідно з самим правом, тимчасово припиняється, поки новий єпархіяльний Єпископ не вирішить цю справу.
Кан. 238 –    § 1. На єпархіяльний собор повинні бути скликані й на нього з'явитись:
Кан 239 – Ті, що повинні з'явитись на єпархіяльний собор, якщо їм заважає виправдана перешкода, не можуть посилати за себе уповноваженого, який від їх імені брав би участь у єпархіяльному соборі, але про перешкоду повинні повідомити єпархіяльного Єпископа.
Кан. 240 –    § 1. Згідно з правом, будь-який вірний може пропонувати питання для обговорення на єпархіяльному соборі, але тільки єпархіяльний Єпископ повинен визначити, які справи слід розглядати на цьому соборі.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно утворити одну або більше комісій, завданням яких є підготувати питання, що їх слід обговорити на єпархіяльному соборі.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ повинен також подбати про те, щоб усім своєчасно був вручений проєкт питань, які будуть розглядатись.
   § 4. Усі запропоновані питання повинні стати предметом вільного обговорення на сесіях єпархіяльного собору.

Кан. 241– Єдиним законодавцем на єпархіяльному соборі є єпархіяльний Єпископ, інші мають лише дорадчий голос, тільки він підписує всі рішення, прийняті на єпархіяльному соборі, якщо вони оголошуються на цьому соборі, то починають зразу зобов'язувати, хіба що виразно застерігається щось інше.

Кан. 242– Зміст законів, деклярацій і декретів, які були прийняті на єпархіяльному соборі, єпархіяльний Єпископ доводить до відома влади, яку визначило партикулярне право власної Церкви свого права.


Арт. ІІ: Єпархіяльна курія

Кан. 243 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен мати при своєму престолі єпархіяльну курію, яка допомагала б йому у керівництві дорученою йому єпархією.
   § 2. До складу курії входять: Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій, єпархіяльний економ, рада з економічних питань, канцлер, єпархіяльні судді, промотор справедливості, захисник вузла, нотарі та інші особи, яких єпархіяльний Єпископ добирає для належного виконування урядів єпархіяльної курії.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ, якщо цього вимагають потреби або користь єпархії, може утворити в єпархіяльній курії також інші уряди.

Кан. 244 –    § 1. Іменування або усування з уряду тих, що виконують уряди в єпархіяльній курії, належить до єпархіяльного Єпископа.
   § 2. Усі, хто допускається до урядів в єпархіяльній курії, повинні:
1-е - дати обіцянку, що будуть сумлінно виконувати уряд, відповідно до способу, визначеного правом або єпархіяльним Єпископом,
2-е - зберігати таємницю в межах і відповідно до способу, визначених правом або єпархіяльним Єпископом.

1– Протосинкел і Синкели
Кан. 245 – У кожній єпархії повинен бути поставлений Протосинкел, який, наділений, згідно з загальним правом, звичайною владою заступника, допомагав би єпархіяльному Єпископові у керівництві всією єпархією.

Кан. 246 – Скільки раз цього вимагає належне керівництво єпархією, можуть бути поставленими один або більше Синкелів, які на підставі самого права у визначеній частині єпархії або в певному роді справ або щодо вірних, які належать до іншої Церкви свого права, і певної групи осіб мали б таку саму владу, яку загальне право надає Протосинкелові.

Кан. 247 –    § 1. Протосинкела і Синкелів вільно іменує єпархіяльний Єпископ і може їх усунути, дотримуючись кан. 215,    §   § 1і 2.
   § 2. Протосинкел і Синкел мають бути неодруженими священиками, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права постановляє щось інше, по змозі з священнослужителів, приналежних до єпархії, які мають не менше тридцяти років життя, є докторами або ліценціятами або принаймні знавцями якоїсь галузі священного знання, відомі здоровою наукою, чесністю, розсудливістю і досвідом у веденні справ.
   § 3. Уряду Протосинкела або Синкела не слід доручати однокровним єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня включно.
   § 4. Єпархіяльний Єпископ може Протосинкела і Синкелів добирати також з іншої єпархії або з іншої Церкви свого права за згодою, однак, їхнього єпархіяльного Єпископа.

Кан. 248 –    § 1. Якщо загальне право виразно не наказує чогось іншого, Протосинкелові в усій єпархії, а Синкелам в обсязі наданого їм уряду належить така сама виконавча влада керівництва, що й єпархіяльному Єпископові, за винятком тих справ, які єпархіяльний Єпископ застеріг собі або іншим або які на підставі права вимагають його спеціяльного доручення, без одержання якого акт, для якого потрібне того роду доручення, є недійсний.
   § 2. Протосинкелові і Синкелам в обсязі їх компетенції належать також сталі повноваження, надані Апостольським Престолом єпархіяльному Єпископові, а також виконування рескриптів Апостольського Престолу або Патріярха, хіба що виразно наказано щось інше або це сталося з уваги на особисті якості єпархіяльного Єпископа.

Кан. 249 – Протосинкел і Синкели про важливіші справи, як ті, що їх треба виконати, так і виконані, повинні доповідати єпархіяльному Єпископові і ніколи не слід їм діяти проти його волі і намірів.
Кан. 250 – Протосинкел і Синкели, які є пресвітерами, під час тривання уряду мають привілеї і відзнаки гідності першої після єпископської.

Кан. 251–    § 1. Протосинкел і Синкели залишають свій уряд після закінчення визначеного часу, внаслідок зречення, прийнятого єпархіяльним Єпископом, або усунення.
   § 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу щодо Протосинкела і Синкелів слід дотримуватись кан. 224.
   § 3. З моменту припинення уряду єпархіяльного Єпископа припиняється влада Протосинкела і Синкелів, хіба що вони є висвяченими Єпископами.

2 – Канцлер, інші нотарі
і архів єпархіяльної курії


Кан. 252 –    § 1. У єпархіяльній курії має бути поставлений канцлер, яким повинен бути пресвітер або диякон. Головним обов'язком його, хіба що партикулярне право постановляє щось інше, є турбота про складання і відправлення актів курії та зберігання їх в архіві єпархіяльної курії.
   § 2. У разі потреби можна дати канцлерові помічника, званого віцеканцлером.
   § 3. Канцлер і віцеканцлер є тим самим нотарями єпархіяльної курії.

Кан. 253 –    § 1. Крім канцлера, можна призначити інших нотарів. Підписаний ними документ набуває офіційного характеру чи це стосується якихось актів, чи тільки судових актів, чи певної справи або лише завдання.
   § 2. Нотарі повинні бути людьми бездоганної репутації і поза будь-якою підозрою, у справах, в яких добра слава духовної особи може бути наражена на небезпеку, нотарем мусить бути священик.

Кан. 254 – До завдань нотарів належить:
1-е - виготовляти акти й документи, які стосуються декретів, розпоряджень, зобов'язань або інших актів, які вимагають їхньої роботи,
2-е - достовірно занотовувати письмово те, що відбувається, і ставити під актами про ці справи свій підпис з позначенням місця, дня, місяця та року,
3-є - видавати акти або документи особі, яка законно про це просить, зберігаючи правила, яких слід дотримуватись, та завіряти їхні копії, згідні з оригіналом.

Кан. 255 – Канцлер та інші нотарі можуть бути вільно усунені з уряду єпархіяльним Єпископом, а Адміністратором єпархіі – лише за згодою колегії єпархіяльних радників.

Кан. 256 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен примістити архів єпархіяльної курії у безпечному місці, в якому зберігалися б документи, які стосуються справ єпархії.
   § 2. З особливою старанністю і турботливістю слід скласти список документів, які зберігаються в архіві єпархіяльної курії, з коротким їхнім описом.

Кан. 257 –    § 1. Архів єпархіяльної курії має бути зачинений, а ключ від нього повинні мати тільки єпархіяльний Єпископ і канцлер. Нікому не дозволяється входити в архів без дозволу або тільки єпархіяльного Єпископа або одночасно Протосинкела і канцлера.
   § 2. Зацікавлені особи мають право особисто або через уповноваженого одержати автентичну копію офіційних за своїм характером документів, які стосуються їхньої особи.

Кан. 258 – З архіву єпархіяльної курії не дозволяється виносити документи, хіба що тільки на короткий час і з дозволу або єпархіяльного Єпископа або одночасно Протосинкела і канцлера.

Кан. 259 –    § 1. В єпархіяльній курії повинен бути також таємний архів або принаймні в архіві єпархіяльної курії таємний сейф, добре зачинений і прикріплений, що його не можна було б зрушити з місця, і в ньому слід зберігати таємні документи.
   § 2. Щороку слід знищувати акти процедур у накладанні кар у справах моралі, які стосуються померлих осіб або справ, закінчених десять років тому, зберігаючи стисле зведення факту разом з текстом вироку чи декрету.

Кан. 260 –    § 1. Ключ від таємного архіву чи таємного сейфу повинен мати тільки єпархіяльний Єпископ.
   § 2. Під час вакантності престолу не дозволяється відчиняти таємний архів або таємний сейф, хіба що у випадку справжньої необхідності це може зробити сам Адміністратор єпархії.
   § 3. З таємного архіву чи сейфу забороняється виносити документи.

Кан. 261–    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен турбуватись про те, щоб старанно зберігалися також акти і документи архівів катедральних, парафіяльних та інших церков, які знаходяться в межах території єпархії, а також про те, щоб був складений у двох примірниках каталог, з яких один має зберігатися у місцевому архіві, а другий– в архіві єпархіяльної курії.
   § 2. Щоб користуватись актами і документами, які знаходяться в цих архівах, або виносити їх, слід дотримуватись правил, установлених єпархіяльним Єпископом.


3 – Єпархіяльний економ і рада з економічних справ
Кан. 262 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ за порадою колегії єпархіяльних радників і ради з економічних справ повинен іменувати єпархіяльного економа, ним має бути вірний християнин, який справді розуміється на господарських справах і відзначається чесністю.
   § 2. Єпархіяльний економ іменується на час, визначений партикулярним правом, під час тривання його уряду єпархіяльний Єпископ не повинен його усувати без поважної причини і не порадившись з колегією єпархіяльних радників і радою з економічних справ.
   § 3. До єпархіяльного економа належить під владою єпархіяльного Єпископа, який повинен точно окреслити його права і відносини з радою з економічних справ, управляти дочасним майном єпархії, наглядати за управлінням дочасним церковним майном у всій єпархії, дбати про його збереження, охорону і ріст, виправляти недбайливість місцевих управителів і особисто управляти майном, яке не має законно призначеного управителя.
   § 4. Єпархіяльний економ повинен щорічно подавати єпархіяльному Єпископові звіт про управління, а також скільки раз той вимагатиме, єпархіяльний Єпископ повинен через раду з економічних справ перевіряти рахунки, представлені єпархіяльним економом.
   § 5. Щодо обов'язків єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, то слід дотримуватись кан. 232.
Кан. 263 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен утворити раду з економічних справ, яка складалася б з голови, яким є сам єпархіяльний Єпископ, і кількох кваліфікованих осіб, обізнаних, по змозі, також з цивільним правом. Ўх має іменувати єпархіяльний Єпископ за порадою колегії єпархіяльних радників, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права подбало про інший рівноцінний спосіб, однак завжди з тим, щоб обрані або іменовані іншими потребували затвердження єпархіяльного Єпископа.
   § 2. Єпархіяльний економ на підставі самого права є членом ради з економічних справ.
   § 3. Зі складу ради з економічних справ виключаються однокровні або свояки єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня.
   § 4. Єпархіяльний Єпископ у важливіших діях, які стосуються економіки, повинен обов'язково звертатись до ради з економічних справ, її члени мають тільки дорадчий голос, хіба що на підставі загального права у спеціяльно окреслених випадках або на підставі документа заснування потрібна їхня згода.
   § 5. Крім інших завдань, наданих їй загальним правом, до ради з економічних справ належить підготовляти щорічно зіставлення доходів і витрат, передбачених у зв'язку з цілим управлінням єпархією в наступному році, а також затвердити звіт з прибутків і видатків за минулий рік.

Арт. ІІІ: Пресвітерська рада і колегія єпархіяльних радників

Кан. 264 – У кожній єпархії повинна бути утворена пресвітерська рада, тобто зібрання священиків, які представляють пресвітерій, завданням якої є допомагати єпархіяльному Єпископові своєю порадою згідно з приписами права в тих справах, які стосуються потреб пастирської діяльності і добра єпархії.

Кан. 265 – Пресвітерська рада повинна мати власні статути, затверджені єпархіяльним Єпископом, дотримуючись приписів загального і партикулярного права власної Церкви свого права.
Кан. 266 – Стосовно утворення пресвітерської ради слід дотримуватись наступного5
1-е - певна частина членів повинна обиратись самими священиками згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права,
2-е - деякі священики, згідно з правилами статутів, повинні бути постійними членами, отже, вони мають належати до ради з уваги на доручений їм уряд,
3-є - єпархіяльний Єпископ може вільно іменувати кількох членів.

Кан. 267 –    § 1. У виборах членів пресвітерської ради активний і пасивний голос мають:
1-е - всі пресвітери, приналежні до єпархії,
2-е - інші священики, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання і рівночасно виконують для добра цієї єпархії якесь завдання.
   § 2. Якщо це передбачено статутами, то активний і пасивний голос може бути наданий також іншим священикам, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання.

Кан. 268 – Спосіб обирання членів пресвітерської ради повинен бути визначений в статутах так, щоб, по змозі, священики пресвітерію були представлені з врахуванням різних видів послуг та різних округів в єпархії.
Кан. 269 –    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить скликати пресвітерську раду, головувати на ній і визначати справи, які слід розглянути або допускати запропоновані членами.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ повинен звертатися за порадою до пресвітерської ради у важливіших справах і радитись у випадках, окреслених загальним правом, однак її згоди потребує тільки у випадках, виразно визначених загальним правом, а за Патріярхом зберігається право лише радитись із пресвітерською радою щодо справ єпархії, якою сам керує, також у цих випадках.
   § 3. Пресвітерська рада ніколи не може діяти без єпархіяльного Єпископа, до якого одного належить також турбуватись про оприлюднення того, що відбувалось на самій раді.

Кан. 270 –    § 1. Члени пресвітерської ради повинні призначатись на час, окреслений в статутах, але таким чином, щоб ціла рада або її частина поновлювалась що п'ять років.
   § 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу пресвітерська рада припиняє свою діяльність, а її функції виконує колегія єпархіяльних радників, протягом року від канонічного прийняття єпархії, єпархіяльний Єпископ повинен установити нову пресвітерську раду.
   § 3. Якщо пресвітерська рада не виконує дорученого їй завдання для добра єпархії або дуже ним зловживає, єпархіяльний Єпископ може її розпустити, порадившись з Митрополитом, або, якщо йдеться про сам митрополичий престол, тоді порадившись з єпархіяльним Єпископом, найстарішим єпископським свяченням, підлеглим цьому Митрополитові, але протягом року він повинен установити нову раду.
Кан. 271–    § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен установити колегію єпархіяльних радників, якій належать завдання, визначені правом.
   § 2. Колегія єпархіяльних радників встановляється на п'ять років, після чого продовжує виконувати свої завдання, поки не буде утворена нова колегія.
   § 3. Колегія єпархіяльних радників повинна налічувати не менше шести і не більше дванадцяти членів, якщо з якоїсь причини протягом визначеного п'ятиріч'я вже не буде мінімальної кількості членів колегії, тоді єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше поповнити колегію іменуванням нового члена, у противному разі колегія не може правосильно діяти.
   § 4. Членів колегії єпархіяльних радників вільно іменує єпархіяльний Єпископ з-поміж тих, хто в час іменування є членом пресвітерської ради.
   § 5. На чолі колегії єпархіяльних радників стоїть єпархіяльний Єпископ, якщо ж єпархіяльний престол стає вакантним або зазнає перешкоди у своїй діяльності, то колегію очолює той, хто тимчасово заступає єпархіяльного Єпископа або до його поставлення – настарший свяченням священик у цій же колегії.
   § 6. Кожен раз, коли право вимагає, щоб єпархіяльний Єпископ мав згоду єпархіяльних радників, Патріярхові в справах єпархії, якою сам керує, вистачає запитати в цієї колегії поради.


Арт. ІV: Душпастирська рада
Кан. 272 – Якщо це дораджують пастирські обставини, слід в єпархії установити душпастирську раду, завданням якої є під проводом єпархіяльного Єпископа вивчати все, що стосується пастирської діяльності у єпархії, а також обмірковувати і пропонувати щодо неї практичні рішення.

Кан. 273 –    § 1. Душпастирська рада, яка є тільки дорадчим зібранням, складається з священнослужителів, ченців або членів товариств спільного життя на подобу чернечих і, зокрема, з мирян, призначених у спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом.
   § 2. Душпастирську раду слід установити так, щоб, по змозі, вірні єпархії були представлені з урахуванням різного роду осіб, товариств та інших починань.
   § 3. Разом з цими вірними єпархіяльний Єпископ може, відповідно до потреби, запрошувати до душпастирської ради також інших осіб, навіть іншої Церкви свого права.
   § 4. До душпастирської ради слід призначати тільки тих вірних, які відзначаються стійкою вірою, добрими звичаями і розсудливістю.

Кан. 274 –    § 1. Душпастирська рада встановляється на час відповідно до приписів статутів, виданих єпархіяльним Єпископом.
   § 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу душпастирська рада припиняє свою діяльність.

Кан. 275 – Лише до єпархіяльного Єпископа належить скликати душпастирську раду, залежно від потреб апостоляту, на ній головувати й оприлюднювати те, що на ній розглядалось.


Арт. V: Протопресвітери
Кан. 276 –    § 1. Протопресвітер – це пресвітер, який стоїть на чолі округи, що складається з багатьох парафій, щоб там від імені єпархіяльного Єпископа сповняти завдання, визначені правом.
   § 2. Засновувати того роду округи, змінювати і скасовувати відповідно до потреб пастирської діяльності належить до єпархіяльного Єпископа за порадою пресвітерської ради.

Кан. 277 –    § 1. На уряд протопресвітера, – який з дотриманням партикулярного права власної Церкви свого права, не повинен стало поєднуватись з урядом пароха певної парафії, – єпархіяльний Єпископ, вислухавши, якщо вважає за доцільне, парохів і парафіяльних сотрудників округи, про яку йдеться, повинен іменувати священика, який відзначався б вченістю й апостольською ревністю, особливо між парохами.
   § 2. Протопресвітер іменується на час, визначений партикулярним правом.
   § 3. Протопресвітера єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини усунути з уряду.
Кан. 278 –    § 1. Протопресвітер, крім влади і повноважень, наданих йому партикулярним правом, має право й обов'язок:
1-е - розгортати і координувати спільну пастирську діяльність,
2-е - дбати, щоб священнослужителі вели життя, належне їх станові, і старанно сповняли свої обов'язки,
3-є - старатися, щоб Божественна Літургія і церковне правило відслужувались відповідно до приписів літургічних книг, щоб акуратно зберігалися краса й ошатність церков і святого посуду, особливо під час відправи Божественної Літургії і старанно охоронялась Пресвята Євхаристія, щоб належно велися і зберігалися парафіяльні книги, щоб дбайливо управлялось церковне майно, нарешті, щоб парафіяльному домові приділялось належне піклування.
   § 2. У довіреній йому окрузі протопресвітер:
1-е - повинен старатися, щоб священнослужителі відвідували конференції, які місцевий Ієрарх вважає корисними для підтримання священних знань і пастирських справ,
2-е - повинен дбати, щоб для священнослужителів була напоготові духовна підмога, а також повинен особливо турбуватись про тих, які знаходяться у важчих обставинах або обтяжені проблемами.
   § 3. Протопресвітер має дбати, щоб парохи, про яких йому відомо, що вони тяжко хворіють, та їхні родини, якщо вони одружені, не були позбавлені духовної і матеріяльної допомоги, і щоб достойно були поховані ті, що відійшли з життя, він повинен також турбуватись, щоб на випадок їхньої хвороби або смерті книги, документи, святий посуд та інші речі, що належать Церкві, не пропали або їх не порозбирали.
   § 4. Протопресвітер зобов'язаний візитувати парафії відповідно до визначення, зробленого єпархіяльним Єпископом.


ГЛАВА ІІІ
ПАРАФІЇ, ПАРОХИ І ПАРАФІЯЛЬНІ СОТРУДНИКИ


Кан. 279 – Парафія є визначеною спільнотою вірних, утвореною в сталий спосіб в єпархії, пастирська опіка над якою доручається парохові.

Кан. 280 –    § 1. Парафія, як правило, повинна бути територіяльною, отже, має охоплювати всіх вірних певної території, якщо ж за рішенням єпархіяльного Єпископа і за порадою пресвітерської ради це доцільно, то слід утворювати особові парафії з огляду на національність, мову, приналежність вірних до іншої Церкви свого права або навіть на якійсь іншій визначеній засаді.
   § 2. Засновувати парафії, змінювати і скасовувати їх має право єпархіяльний Єпископ за порадою пресвітерської ради.
   § 3. Законно заснована парафія, є на підставі самого права юридичною особою.
Кан. 281–    § 1. Парох – це пресвітер, якому як особливому співпрацівникові єпархіяльного Єпископа, як власному пастиреві, доручена опіка над душами у визначеній парафії під владою цього ж єпархіяльного Єпископа.
   § 2. Юридична особа правосильно не може бути парохом.

Кан. 282 –    § 1. Єпархіяльний Єпископ, але не Адміністратор єпархії, може, за порадою пресвітерської ради і за згодою вищого Настоятеля чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, заснувати в церкві цього інституту або товариства парафію з дотриманням кан. 480.
   § 2. Це заснування повинно відбуватися на підставі письмової угоди, укладеної між єпархіяльним Єпископом і вищим Настоятелем чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, яка б точно визначала те, що стосується виконування парафіяльної служби, осіб приділених до парафії, економічних справ, а також які є права й обов'язки членів цього інституту або товариства в тій церкві, а які пароха.

Кан. 283 – Єпархіяльний Єпископ не повинен, хіба що з поважної причини, забирати з-під опіки пароха повністю або частково певні групи осіб, будинки і місця, що знаходяться на території парафії і не є вийняті на підставі права.

Кан. 284 –    § 1. Право іменування парохів належить тільки до єпархіяльного Єпископа, який вільно їх іменує.
   § 2. Для того, щоб довірити парафію членові чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, вищий Настоятель пропонує єпархіяльному Єпископові для іменування здатного пресвітера свого інституту або товариства з дотриманням угод, укладених з єпархіяльним Єпископом або іншою владою, визначеною партикулярним правом власної Церкви свого права.
   § 3. Парох є сталим на своєму уряді, тому не слід іменувати його на окреслений час, хіба що:

Кан. 285 –    § 1. Щоб пресвітер міг бути іменований парохом, він повинен відзначатися добрими звичаями, здоровою наукою, дбайливістю за душі, розсудливістю та іншими чеснотами і прикметами, що їх вимагає партикулярне право для похвального виконування парафіяльного служіння.
   § 2. Якщо пресвітер одружений, то вимагаються добрі звичаї і від дружини і дітей, які живуть разом з ним.
   § 3. Вакантну парафію єпархіяльний Єпископ повинен надати тому, кого після врахування всіх обставин і з дотриманням повної неупередженості щодо особи визнає здатним, для цього, щоб прийняти рішення про здатність, повинен вислухати пресвітера і провести відповідне дослідження, вислухавши також, якщо вважає за доцільне, думку інших вірних, особливо священнослужителів.

Кан. 286 – Коли єпископський престол вакантний або зазнає перешкоди у своїй діяльності, то до Адміністратора єпархії або когось іншого, хто тимчасово керує єпархією, належить:

Кан. 287 –    § 1. Парох повинен виконувати пастирську опіку тільки в одній парафії, однак через нестачу пресвітерів або внаслідок інших обставин можна тому самому парохові довірити опіку над кількома сусідніми парафіями.
   § 2. У тій самій парафії має бути тільки один парох, якщо ж партикулярне право власної Церкви свого права дозволяє доручати парафію кільком пресвітерам, це ж партикулярне право повинно докладно окреслити, які права й обов'язки має керівник, хто має керувати загальною діяльністю і відповідати за неї перед єпархіяльним Єпископом і що належить до інших пресвітерів.

Кан. 288 – Душпастирство парох одержує на підставі канонічного призначення, але здійснювати його може, лише після канонічного прийняття парафії, згідно з приписом партикулярного права.
Кан. 289 –    § 1. Виконуючи обов'язок навчання, парох повинен проповідувати всім вірним слово Боже, щоб вони, проникнуті вірою, надією і любов'ю, росли в Христі і християнська спільнота давала те свідоцтво любові, яке доручав Господь, він також зобов'язаний через катехитичне навчання вести вірних до повного пізнання таїнства спасіння, пристосованого до віку кожного з них, щоб передавати цю науку, він повинен шукати допомоги не тільки у членів чернечих інститутів або товариств спільного життя на подобу чернечих, але також вдаватись до співпраці з мирянами.
   § 2. Виконуючи завдання освячування, парох повинен турбуватись про те, щоб відправа Божественної Літургії стала осередком і вершиною всього життя християнської спільноти, він також має докладати зусиль для того, щоб вірні кормились духовною їжею через побожне і часте приймання святих тайн і через свідому і діяльну участь у церковному правилі, парох має також пам'ятати, що тайна покаяння якнайбільше сприяє плеканню християнського життя, тому він повинен з охотою уділяти святі тайни, запрошуючи для цього, в разі потреби, також інших священиків, які добре знають різні мови.
   § 3. У виконуванні завдання керівництва парох насамперед має дбати про те, щоб пізнати власну паству, оскільки він є служителем всієї пастви, то повинен підтримувати ріст християнського життя як серед окремих вірних, так і об'єднань, особливо присвячених апостолятуові, так і в усій парафіяльній спільноті, отже він повинен відвідувати доми й школи, як цього вимагає пастирський обов'язок, повинен наполегливо дбати про доростаючу молодь, має оточувати батьківською любов'ю бідних і хворих, нарешті, особливо повинен опікуватись робітниками і старатись, щоб вірні подавали допомогу ділам апостоляту.

Кан. 290 –    § 1. У всіх правових справах парох виступає від імені парафії.
   § 2. Найважливіші священні функції, як уділяння тайн християнського втаємничення, благословення подружжя, зберігаючи кан. 302,    § 2, церковний похорон – належать до пароха, так що не повинні виконувати їх парафіяльні сотрудники, хіба що за принаймні припустимим дозволом самого пароха.

Кан. 291– Усі пожертви, за винятком тих, про які мова в канн. 715-717, прийняті з нагоди виконання пастирської послуги, парохом та іншими священнослужителями, приділеними до парафії, повинні бути внесені до спільної парафіяльної каси, хіба що стосовно цілком добровільних пожертв відома інша воля жертводавця, до єпархіяльного Єпископа належить, порадившись з пресвітерською радою, встановити відповідні приписи щодо призначення цих пожертв і належної винагороди парохові та іншим священнослужителям парафії згідно з приписом кан. 390.

Кан. 292–    § 1. Парох зобов'язаний мати свій осідок у парафіяльному домі поблизу парафіяльної церкви, однак місцевий Ієрарх може з виправданої причини дозволити йому проживати деінде, аби тільки парафіяльна служба не зазнала від цього ніякої шкоди.
   § 2. Якщо не стоїть на перешкоді якась поважна причина, парох може кожного року для відпочинку залишати парафію не більше, ніж на один місяць, безперервно або з перервами, у час відпустки не враховуються реколекції, які він проводить раз у році, якщо парох хоче віддалитися від парафії понад тиждень, то зобов'язаний повідомити про це власного місцевого Ієрарха.
   § 3. Обов'язком єпархіяльного Єпископа є видати приписи, щоб на час відсутності пароха забезпечити душпастирську опіку в парафії за допомогою священика, наділеного відповідною владою і повноваженнями.

Кан. 293 – Парох нехай пам'ятає, що своєю щоденною поведінкою і турботою повинен показувати охрещеним і неохрещеним, католикам і некатоликам, приклад справжнього священичого і душпастирського служіння і давати всім свідоцтво правди і життя і, як добрий пастир, шукати також за тими, які, хоч охрещені в католицькій Церкві, але утримуються від приймання святих тайн або навіть відпали від віри.

Кан. 294 – Парох має часто правити Божественну Літургію за народ довіреної йому парафії, а в дні, приписані партикулярним правом власної Церкви свого права зобов'язаний правити.

Кан. 295 – У парафії повинні бути, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, відповідні ради, які займалися б пастирськими й економічними справами.
Кан. 296 –    § 1. У парафії повинні бути парафіяльні книги, а саме: охрещених, одружень, померлих та інші, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, або, якщо таких немає, встановленими самим єпархіяльним Єпископом, парох повинен дбати про те, щоб парафіяльні книги належно велися і зберігалися з дотриманням цих приписів.
   § 2. У книзі охрещених слід помічати також приналежність охрещеного до певної Церкви свого права, згідно з приписом кан. 37, уділювання святого миропомазання, а також те, що має зв'язок з канонічним станом вірних внаслідок одруження, з дотриманням, однак, припису кан. 840,    § 3, внаслідок усиновлення, а також свячення або складання довічної професії в чернечому інституті, такі відмітки повинні завжди бути вписані до свідоцтва хрещення.
   § 3. Свідоцтва, які видаються про канонічний стан вірних, і всі документи, які можуть мати правове значення, повинні бути підписані парохом або його уповноваженим і мати парафіяльну печатку.
   § 4. Кожна парафія повинна мати свій архів, в якому слід зберігати парафіяльні книги разом з листами Ієрархів та іншими документами, зберігання яких є потрібним і корисним, єпархіяльний Єпископ або його уповноважений повинен при нагоді візитації або в інший відповідний час усе переглянути, а парох має дбати про те, щоб нічого не потрапило до чужих рук.
   § 5. Слід також зберігати старі парафіяльні книги, згідно з вимогами партикулярного права.

Кан. 297 –    § 1. Парох утрачає свій уряд внаслідок зречення, прийнятого єпархіяльним Єпископом, закінчення визначеного часу, усунення або перенесення.
   § 2. Пароха після закінчення сімдесяти п'яти років проситься, щоб подав зречення з уряду єпархіяльному Єпископові, який, зваживши всі обставини особи й місця, повинен вирішити про прийняття або відкладення зречення, єпархіяльний Єпископ повинен забезпечити тому, хто зрікається, належне утримання і помешкання, маючи на увазі приписи партикулярного права власної Церкви свого права.
Кан. 298 – У разі вакантності парафії або якщо парох з якоїсь причини зазнає перешкоди у виконуванні пастирського завдання в парафії, єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше іменувати якогось священика адміністратором парафії.
Кан. 299 –    § 1. Адміністратор парафії має ті самі права й обов'язки, що і парох, хіба що єпархіяльний Єпископ постановляє щось інше.
   § 2. Адміністратор парафії не може чинити нічого, що могло б завдати шкоди правам пароха або парафіяльному майну.
   § 3. Адміністратор парафії після виконання свого завдання повинен здати звіт парохові.

Кан. 300–    § 1. Коли парафія стає вакантною, а також коли парох внаслідок непереборної перешкоди не може виконувати пастирського завдання, тоді керівництво парафією до іменування адміністратора парафії повинен тимчасово прийняти парафіяльний сотрудник, а коли їх декілька, тоді найстаріший з них пресвітерським свяченням, або, якщо немає сотрудників, – сусідній парох, а єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно вирішити, яку парафію для кого вважати найближчою.
   § 2. Той, хто тимчасово прийняв керівництво парафією, повинен негайно повідомити про це єпархіяльного Єпископа.
Кан. 301–    § 1. Якщо для пастирської опіки над парафією це є конечним і корисним, то можна додати парохові одного або кількох парафіяльних сотрудників, які мають бути пресвітерами.
   § 2. Парафіяльний сотрудник може бути поставленим або для всієї парафії або для окресленої частини парафії.
   § 3. Парафіяльного сотрудника вільно іменує єпархіяльний Єпископ, вислухавши, – хіба що розумно вважає інакше – пароха і, якщо йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, з дотриманням кан. 284,    § 2.

Кан. 302–    § 1. Права й обов'язки парафіяльного сотрудника випливають із загального і партикулярного права, а також грамоти єпархіяльного Єпископа, і повинні виконуватись під владою пароха, але, якщо щось інше виразно не застережено і за винятком обов'язку, про який мова в кан. 294, парафіяльний сотрудник повинен з уваги на свій уряд допомагати парохові у всій парафіяльній службі і, в разі потреби, заступати пароха.
   § 2. З уваги на свій уряд парафіяльний сотрудник не наділений повноваженням благословити подружжя, однак, таке повноваження, навіть загальне, крім місцевого Ієрарха, може йому надати також парох у межах парафії, якщо таке повноваження було йому надане, то парафіяльний сотрудник може надавати його в окремих випадках також іншим священикам.
   § 3. Парафіяльний сотрудник, як співпрацівник пароха, повинен подавати йому щоденно значну і дійову допомогу в пастирському служінні, між парохом і парафіяльним сотрудником повинні існувати братерські стосунки, повинна процвітати взаємна любов і пошана, вони мають допомагати собі навзаєм порадами, підтримкою і прикладом, виконуючи опіку над парафією згідливо і зі спільною дбайливістю.
   § 4. Парафіяльний сотрудник зобов'язаний проживати в парафії відповідно до приписів єпархіяльного Єпископа або законних звичаїв, щодо часу відпустки парафіяльний сотрудник має те саме право, що і парох.

Кан. 303 – Парафіяльного сотрудника може єпархіяльний Єпископ усунути з виправданої причини, якщо ж парафіяльний сотрудник є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, слід дотримуватись припису кан. 1391,    § 2.


ГЛАВА ІV
НАСТОЯТЕЛІ ЦЕРКОВ


Кан. 304 – Настоятель церкви – це пресвітер, якому доручається опіка над якоюсь церквою, що не є ні парафіяльною, ні прилеглою до дому інституту посвяченого життя.

Кан. 305 –    § 1. Настоятеля церкви іменує єпархіяльний Єпископ з дотриманням права вищого Настоятеля чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих пропонувати для іменування здатного пресвітера свого інституту або товариства.
   § 2. Хоч церква належить якомусь клирицькому інститутові посвяченого життя папського або патріяршого права, то до єпархіяльного Єпископа належить іменувати настоятелем церкви члена, запропонованого Настоятелем.
   § 3. Якщо церква, сполучена з семінарією або іншою колегією, керованою пресвітерами, то ректор семінарії є одночасно настоятелем церкви, хіба що єпархіяльний Єпископ постановив інакше.
Кан. 306 –    § 1. У дорученій йому церкві настоятель церкви не повинен виконувати парафіяльних функцій, хіба що за згодою або, в разі потреби, за делегацією пароха і дотримуючись кан. 336,    § 2.
   § 2. Настоятель церкви може там правити Божественну Літургію і церковне правило, з дотриманням законних статутів фундації і, якщо, на думку місцевого Ієрарха, це не буде шкодити ніяким чином обов'язкам пароха.

Кан. 307 – Якщо місцевий Ієрарх уважає доцільним, може наказати настоятелеві, щоб той у дорученій йому церкві виконував визначені літургічні функції, навіть парафіяльні, а також, щоб церква була відкрита для певних груп вірних.

Кан. 308 – Без дозволу, принаймні здогадного, настоятеля церкви або вищої влади нікому не дозволяється відправляти в церкві Божественну Літургію або церковне правило, уділяти святі тайни і здійснювати інші літургічні функції, цей дозвіл, однак, або відмова повинні бути дані згідно з приписами права.

Кан. 309 – Настоятель церкви під владою місцевого Ієрарха і з дотриманням законних статутів і набутих прав повинен дбати про те, щоб Божественна Літургія, святі тайни і церковне правило відслужувались у церкві згідно з приписами літургічних книг і права, сумлінно виконувались зобов'язання, дбайливо управлялось церковне майно, приділялась увага літургічному посуду, реставрації й оздобленню сакральних будинків, щоб не відбувалось нічого, що не личить святості місця та пошані, належній домові Господньому.

Кан. 310 – Настоятеля церкви може з виправданої причини усунути єпархіяльний Єпископ, якщо ж настоятель церкви є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, слід дотримуватись кан. 1391,    § 2.