Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
• Минулі століття
 • “Діяння” Кобринського Собору. 1626 р.
 • Послання Київського митрополита Антонія -1647р.
 • Запрошення протопресвітерові – 1740р.
 • Пастирський лист-запрошення Лева Шептицького до протопресвітерів на Єпархіальний Собор Львівської єпархії 1760 р.
 • Пастирський лист про скликання Єпархіального Собору Київської єпархії в Радомишлі. 1776 р.
• I-а сесія
 • Послання
 • Звіти Єпархій
• II-а сесія
 • Привітання
 • 2. Доповідь Владики Гузара
  3. Доповідь о. Б.Панчака
 • 4. Доповідь п. П.Диркач
 • Мирянські організації - мета і завдання
 • Формація і духовність мирян
 • Мирянські організації
 • Привітання Апостольського нунція
 • Сім’я яку творять миряни
 • Євангелізація в сім’ї
 • Роль мирян у Христовій церкві
 • Наша мирянська ційсність у Бразилії
 • Співвідношення духовенства і мирян в церкві
 • Проповідь Владики Софрона Мудрого
• III-я сесія
 • Програма Собору
 • Соборові доповіді
 • Безперервна молитва монашества
 • Соборова молитва
 • Суспільні дороговкази віруючого
 • Післясоборові статті
 • Фотогалерея
 • Ікона Новомучеників
 • Єпархіальні Собори
 • Передсоборові  дослідження
 • Делегати Собору
   3. Доповідь о. Б.Панчака

МАТЕРІАЛИ
II СЕСІЇ
ПАТРІАРШОГО СОБОРУ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
«РОЛЬ І МІСЦЕ МИРЯН В ЦЕРКВІ»

«ПІЗНАЙ САМОГО СЕБЕ!»

Львів
23-30 серпня 1998 р.Б.

24 серпня 1998 р. Б.
Другий день засідань ІІ-ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ

Тема пленарного питання: «Церква є одна, і в ній є ми»
Доповідач: отець Богдан Панчак,
від Митрополії УГКЦ в Польщі

Отець Богдан Панчак:
«ЦЕРКВА Є ОДНА, І В НІЙ Є МИ»

    Дорогі Делегати!

    Як видно з Програми другої сесії Патріаршого Собору, тема сьогоднішньої доповіді, як і доповідей двох наступних днів, має дуже багато підзаголовків. Така насичена тематика є результатом зрозу-мілого бажання організаторів Собору надолужити втрачене за довгі десятиліття, і за короткий час обговорити все. Я вважаю, що це не-можливо зробити фахово, бо під час нинішньої сесії кожній із цих тем можна присвятити лише кілька хвилин, а отже, це було б дуже поверхове їх висвітлення. Я не зможу сьогодні сказати про все, а висвітлю лише деякі аспекти із задекларованих у Програмі тем.

    «Церква є одна, і в ній є ми». Саме так сформульована тема доповіді першого дня Другої сесії Собору УГКЦ може бути сприй-нята як своєрідна провокація. Інтелектуальна провокація для укра-їнських християн, які щоденно змушені констатувати іншу правду:

    Церков є багато і стає щораз більше. З другого боку, вислів "Цер-ква є одна, і в ній є ми" для когось може звучати, як полеміка з відомою заявою - "Ми є Церква". Наш Собор, на мою думку, це добра нагода, щоби, попри всі труднощі і знеохоту, шукати того, що об'єднує поділених християн, і з другого боку, мабуть, випере-джуючи неминучі тенденції, так дооцінити і визначити роль мирян в нашій Церкві, щоби не мусіли наслідувати західних мирян, які доведені до відчаю ігноруванням їхньої думки й пригадують про свою присутність у Церкві, або реформувати її обличчя акціями, що межують із бунтом проти ієрархії. Катехизм Католицької Цер-кви навчає, що сповідувані у «Символі віри» чотири основні прик-мети Церкви: єдність, святість, соборність і апостольство, є нероз-ривно пов'язані між собою. Церква не отримала їх від самої себе. То Христос Святим Духом дає своїй Церкві єдність, святість, со-борність і апостольство. І то Він закликає її здійснювати кожну з цих прикмет. Кожна з цих прикмет - це дар і завдання водночас.

    Катехизм Католицької Церкви відразу пригадує: тільки віра здат-на пізнати, що Церква черпає свої прикмети зі свого Божественно-го джерела. Отже, феномен Церкви, явище Церкви, по суті, пов-ністю не є зрозумілими без дару віри. Тоді бачиться тільки її зов-нішній аспект.

    Декрет «Про екуменізм» II Ватиканського Собору називає Цер-кву - "Священна Тайна", "Містерія", та наголошує, що найвищим зразком і началом цієї Тайни є єдність у Трійці Осіб єдиного Бога:

    Отця і Сина у Святому Дусі. Церква є єдиною через свого Заснов-ника, бо "Воплочений Син своїм Хрестом примирив усіх людей з Богом, обновив єдність усіх в одному народі, в одному дусі та в одному тілі" (Конституція «Світло народів» II Ватиканського Со-бору).

    Церква є єдиною через свою душу. Святий Дух, що замешкує в тих, хто повірив, та сповняє і порушує всю Церкву, творить цю пречудову спільноту вірних і так тісно всіх у Христі з'єднує, що є Началом церковної єдності. Отже, Церква є єдина через свого Зас-новника, через свою душ і через Святого Духа, який замешкує в її членах,

    Катехизм Католицької Церкви підкреслює, що від самого по-чатку ця єдина Церква виявляє велику різноманітність, яка похо-дить від багатства Божих дарів, і є безліч осіб, які їх отримують. Єдиний Божий народ охоплює різні народи і культури. Існування в лоні Церковної спільноти Помісних Церков з власними традиція-ми II Ватиканський Собор називає законним. Де шукати зв'язків єдності Церкви?

    Апостол Павло у «Посланні до Колосян» закликає: "А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості". Але єдність Церкви-Паломниці забезпечують також видимі зв'язки спільності. І, за катехизмом Католицької Церкви, це є ісповідування однієї віри, от-риманої від апостолів. Це є спільне звершення Богослужіння, зок-рема Святих Таїнств. І це, врешті, апостольська спадкоємність че-рез Таїнство священства, спадкоємність, яка оберігає братню згоду Божої сім'ї. Отже, це ці видимі критерії, це ісповідування однієї віри, спільна молитва, звершення Таїнств і спадкоємність (суксесія) апостольська.

    Від II Ватиканського Собору Католицька Церква не ототожнює єдиної Церкви Христової виключно Сама із собою. Догматична Конституція «Про Церкву» говорить, що єдину Церкву Христову наш Спаситель після свого Воскресіння передав апостолу Петрові в пастирську опіку і доручив йому та іншим апостолам її поширю- вати і управляти. Оця Церква, встановлена в цьому світі як зорга-нізоване об'єднання, існує в Католицькій Церкві під управою на-слідника Петра і єпископів, що з'єднані з ним. Отже, в Католиць-кій Церкві існує, а не ототожнюється тільки виключно з нею. З такою зміною трактування некатолицьких Церков неодмінно пов'-язане бачення причин сьогоднішнього стану єдності християн. Дек-рет «Про Екуменізм» вже в апостольських часах вбачає тріщини на єдиному Тілі Церкви. У наступних століттях виникли ще більші розходження, немалі громади відлучилися від повної спільноти Ка-толицької Церкви, деколи не без вини людей з обох сторін.

    Папа Іван-Павло II в цьому ж самому дусі говорить у присвяче-ній екуменізмові Енцикліці «Щоб всі були одно»: "Католицька Цер-ква визнає та ісповідує прогріхи, слабкості своїх дітей, усвідомлю-ючи, що їхні гріхи є зрадою і перешкодою для здійснення задуму Спасителя. У відповідь на постійний заклик до євангельського онов-лення, вона безнастанно кається".

    Отже, є визнання та ісповідь слабкості про гріхи своїх дітей. Церква, за вченням Отців, приготовлялася Промислом Божим від створення світу, через покликання Авраама, історію вибраного народу, а зокрема - через життя і жертву Ісуса Христа. Ця Церква явилася світові в Єрусалимі в день П'ятидесятниці. Сенс Зіслання Святого Духа 50 дня після Пасхи Христа показують два чудесні знаки: перш за все, апостоли говорять мовами, що є формою ха-ризматичної молитви, яку доволі часто можна було зустріти в ран-ніх християнських громадах. Ці мови розуміли всі слухачі апосто-лів, і це чудо розуміння означає Вселенське покликання Церкви, бо слухачі прибули з цілого тодішнього світу. Подія П'ятидесятни-ці Зіслання Святого Духа має багато аспектів. І це, між іншим, є Есхатологічне вилиття Святого Духа. Апостол Петро цитує проро-ка Йоіла, який говорив: "А після цього, - каже Бог, - Я виллю Мій Дух на всяке тіло". Отже, П'ятидесятниця - це вже початок остан-ніх часів. По-друге, це увінчання Пасхи Христа, це повнота Пасхи. По-третє, П'ятидесятниця - це згромадження месіянського народу: в Єрусалимі збирається спільнота євреїв і прозелітів з усіх народів. Читаємо в «Діяннях Апостолів»: "Постійно перебували в апостоль-ській науці та спільності на ламанні хліба і молитвах". По-четверте, П'ятидесятниця показує громаду, відкриту для всіх людей. Святий Дух був даний, щоб апостоли могли нести свідчення аж до краю землі (Діян. 1, 8). Чудо розуміння різних мов засвідчує, що месіян-ська громада охоплювала всіх людей. П'ятидесятниця кладе край поділові, який був спричинений вавилонським стовпотворінням.

    І це чудо оспівує літургійна поезія нашої Вечірні та Утрені, де зло, заподіяне у Вавилоні, протиставляється тому, що направляє, що зцілює Святий Дух, коли багатство мов є на те, щоб висловити славу Божу, щоб покласти край тому, що колись сталося у Вавило-ні. По-п'яте, П'ятидесятниця - це початок місії, і це чи не найголов-ніший аспект. Подія Зіслання Святого Духа, коли зібралася разом месіянська громада, - це вихідна точка її місійної діяльності. Про-повідь Петра, який виступив разом з одинадцятьма, - це перший акт здійснювання місії, дорученої від Їсуса. Згідно з Його словами:

    "Ви приймете силу Святого Духа і будете Моїми свідками в Єруса-лимі, по всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі". Отці Церкви порівнювали це хрещення в Святому Дусі, у своєрідну апостоль-ську інвеституру Церкви до хрещення Ісуса як урочистої Теофанії, Богоявлення на порозі Його прилюдної діяльності, оскільки над Йорданом на Христа зійшов Святий Дух і залунали слова. Оце так і тут, на порозі прилюдної діяльності Церкви, на неї сходить Свя-тий Дух. У подіях П'ятидесятниці Отці Церкви бачили, з одного боку, надання Церкві нового закону, з другого боку - нове діло сотворення. І хоча зовнішній аспект самої Теофанії, самого Богояв-лення, П'ятидесятниці мав перехідний характер, то дар, який тоді отримала Церква, є постійним, тривалим. П'ятидесятниця започат-ковує час Церкви, яка на своєму шляху до зустрічі з Господом от-римує наново Святого Духа. Він об'єднує Церкву у вірі і любові, освячує і посилає на місію.

    Діяння святих апостолів

    Це Євангеліє Святого Духа, як його називають, показує постій-ну актуальність цього дару харизми, в повному розумінні слова, як через роль, яку виконує Святий Дух у веденні і всій місіонерській діяльності Церкви, так і через Його прояви. Ці прояви присутності Святого Духа були більш видимі як дари присутності Святого Духа і характерною ознакою остаточних часів, тобто цієї епохи, яка по-чалася у хвилині Вознесіння, а закінчиться остаточним днем, коли вдруге прийде Господь.

    Отже, харизми - ці особливі дари, що це таке? Не можна гово-рити про П'ятидесятницю і початок діяльності Церкви, не затор-кнувши цього питання. Іменник "харизма" походить від грецького слова "харізма", тобто "безкорисливий дар" і має той самий ко-рінь, що і "харіс" - "благодать". У Новому Завіті це означає всі дари Божі, що даровані невідклично. Отже, перш за все, дар благодаті, який отримуємо через Ісуса Христа, і який поступово перетворю-ється у вічне життя. Так пише апостол Павло у «Посланні до Рим-лян».

    - В Ісусі Христі Бог обдарував нас благодаттю, - пише апостол Павло до Ефесян, - і дарує нам усе.

    Першим із цих дарів є сам Святий Дух. Всі інші дари - це ре-зультат цього основного дару, що є присутній в нас. Первісна Цер-ква відчувала дар Святого Духа у перспективі старозавітніх обіт-ниць - вилиття Святого Духа на всіх людей (про це пророкував пророк Йоіл), а також зродженої цим зміни людських сердець, про яку говорив пророк Езекиїл. Проповідування різними мовами в день П'ятидесятниці було знаком, що Христос отримав від Отця Святого Духа і вилив Його на учнів. Опісля присутність Святого Духа проявляється різним чином. Повторенням знаків з дня П'яти-десятниці, яке відбувається зокрема після хрещення і покладення рук, про це так часто говориться в «Діяннях апостолів», проявля-ється у діяльності пророків, про яких читаємо в «Діяннях», що "вті-шали і скріпляли братів чистим словом", виявляється у діяльності вчителів і проповідників Євангелії чудами і видіннями. Цими особ-ливими харизмами наділені, в першу чергу, апостоли. Але зустріча-ються вони також в інших особах з їхнього оточення. Завжди ці дари були призначені на спільну користь громади, яка вірує під впливом Святого Духа. Дари Духа є різноманітні, так як різними є уряди в Церкві та функції поодиноких людей. Про їхню особливу єдність говорить походження від одного Духа, так як і уряди та функції походять від одного Господа, Їсуса Христа.

    Всі люди, кожний за отриманим даром, є служителями Божої благодаті - єдиної і різноманітної. Пише апостол Петро: "Служіть один одному, кожний тим даром, що його прийняв, як добрі домо-управителі різноманітної Божої благодаті". Метафора людського тіла дозволяє найкраще зрозуміти віднесення всіх дарів до спільної мети - всі мають служити благові Церкви, благові Тіла Христового, так як і в людському тілі всі члени співдіють для збільшення добра людини. Розподіл дарів належить Святому Духові, який є Сувере-ном, абсолютно вільним в тому, кого і чим наділити. Пише апостол Павло до Коринтян: "Все це чинить один і той же Дух, що розподі-лює кожному, як Він хоче". В посланнях апостола Павла зустрічає-мо різні сфери, різні ділянки життя, в яких проявляються різні діяння дарів Святого Духа. Деякі харизми є тісно пов'язані з вико-нуванням різних урядів і функцій. Пише Павло у «Посланні до Ефесян»: "Він сам, Христос, настановив одних апостолами, інших - пророками, ще інших - євангелистами і пастирями, і вчителями для вдосконалення святих для діла служби, для будування Христового Тіла". Інші дари відносяться до справ, пов'язаних із життям грома-ди. Пише Павло до Римлян: "Хто має дар служіння, нехай служить, хто - навчання, нехай навчає, хто - напоумлення, нехай напоумлює". Ці харизматичні прояви, які засвідчують про діяльну присут-ність Святого Духа, не є особливими, кожен для себе, церковними функціями, отже не є так, що є якесь виключне визначення розпо-ділення тих дарів. Бо знаходимо ті дари також в інших контекстах. Так, Павло, який є апостолом, говорить мовами і творить чуда. Пророкування було доступне для всіх. Пише Павло до Коринтян:

    "Всі ви можете один за одним пророкувати, щоб усі навчилися, і всі були підбадьорені". Або може бути зарезервоване для вибра-них. Пише Павло до Ефесян: "Він сам настановив одних апостола-ми, інших - пророками".

    Покликання кожного християнина має своє остаточне джерело в харизмах. Пише Павло до Коринтян: "Я бажав би, щоб усі люди були як я. Та кожний має свій особливий дар від Бога. Один - та-кий, а другий - інший". Врешті, любов є найперша християнська чеснота, а це також виявлення дару Святого Духа. Пише Павло у «Посланні до Коринтян»: "Я ж покажу вам путь куди значнішу. Любов ніколи не переминає", а також говорить про любов в кон-тексті інших харизматичних дарів. Отже, однозначно, любов є да-ром, як говорить сам Павло, "найдосконалішим, який ніколи не проминає".

    Харизми не є явищем винятковим, навіть якщо деякі з них ста-новлять надзвичайні дари, наприклад творення чуда. Все життя християнина, як і функціонування всіх церковних установ, повніс-тю залежить від харизми. То через харизми Божий Дух керує но-вим народом, над яким Він був вилитий, щоб одні могли виконува-ти свої уряди, а інші змогли відповісти власному покликанню і слу-жити всій громаді. Як говорить Павло в «Посланні до Ефесян»: "На будування Христового Тіла". Апостол Павло закликає в «Посланні до Солунян»: "Духа не гасіть!". Але відразу додає: "Усе перевіряй-те. Тримайте те, що добре".

    Іван Богослов попереджає: "Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога". Розпізнавання духів - це також дар Святого Духа. Читаємо в «Посланні до Коринтян»: "Од-ному бо дається через Духа слово мудрості, іншому - розпізнаван-ня духів". Це одночасно, справа великої ваги, цей дар розпізнаван-ня духів. Як Павло, так і Іван подають абсолютні критерії істиннос-ті чи автентичності дарів. Справжні дари Святого Духа пізнаються за Ісповіддю віри в Ісуса Христа. Читаємо у «Посланні до Коринтян»: "Ніхто, говоривши під впливом Духа Божого, не каже "анатема Ісус", і ніхто не може сказати "Господь Ісус", як лише під впли-вом Святого Духа". Апостол Іван пише у «Першому Посланні»: "З чого спізнавайте Божий Дух. Кожний дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у Тілі, той є від Бога". Користання з харизм му-сить бути підпорядковане спільному добру. Звідси походить обов'-язок дотримуватися ієрархії харизми. В Церкві найважливішим є служіння апостола, яке апостол Павло називає на першому місці у «Посланні до Коринтян»: "І деяких поставив Бог у Церкві, по-пер-ше, апостолів". "Всі повинні шукати, насамперед, любові", - пише в «Посланні» апостол Павло. - Змагайте до любові, але бажайте гаря-чих духовних дарів, особливо ж дару пророцтва". Апостол Павло докладає багато зусиль, щоб довести вищість пророкування над даром говорити різними мовами, оскільки цей, останній, не сприяв скріпленню громади, а був лише чимось дуже індивідуальним. Пише апостол Павло: "Хто мовами говорить, той сам себе повчає, хто ж пророкує, той повчає Церкву". Навіть справжні харизми мусять бути підпорядковані практичним правилам, щоб під час літургій-них зібрань панував порядок. Пише Павло, закликаючи Коринтян:

    "А як кому з присутніх дано об'явлення, хай він перший мовчить, бо ви всі можете один за одним пророкувати, щоб усі навчилися, і всі були підбадьорені". "Духи пророків коряться пророкам, бо Бог є Бог не безладу, а миру" - «І Послання до Коринтян». Сам факт, що Павло втручається в ділянку, де проявляється діяння Святого Духа, дозволяє ствердити, що в кожній ситуації користання з ха-ризм мусить бути оцінене тими, які очолюють Церкву. Пише апос-тол Іван: "Ми - від Бога. Хто знає Бога - слухає нас. Хто ж не від Бога - не слухає нас. З цього спізнаємо Духа Правди і духа омани" (І Послання Івана). За життя апостолів їхня компетенція в цьому питанні грунтувалася на тому, що апостольство було першою із харизм. Але крім них, також і післані ними мали участь в тій самій владі, як Тимотей, до якого писав апостол Павло: "Ніхто твоїм мо-лодим віком нехай не гордує. Але будь зразком для вірних". Це означає, що послані апостолами через покладення рук також отри-мали особливі дари Святого Духа. Пише апостол до Тимотея: "Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з накла-денням рук збору пресвітерів". Отже, навіть якщо не посідали ха-ризми апостольства, то мали не в меншій мірі харизму управління, яка надавала їм право проголошувати постанови і навчати. Апостол Павло підбадьорює Тимотея: "Це наказуй і навчай". В Церкві ієрархія має хоча декому важко в це повірити, харизматичний ха-рактер. І дуже важливо пам'ятати про це, оскільки в наших часах Церкву сприймають наподобу всіх інших земних явищ, установ і забувають, що Біблія, говорячи про нашу віру, представляє Церкву як Тайну, укриту колись у Бозі, а тепер вже об'явлену і частково зреалізовану. Пише апостол Павло в «Посланні до Ефесян»: "Він (Бог) дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Христі". Пише апостол Павло у «Посланні до Коринтян»: "Слава на віки тому, хто має вас утвердити згідно з відкрит-тям тайни, промовчаної протягом відвічних часів, а тепер вже об-явленої" . Церква є тайною народу, який ще перебуває в гріхах, але вже має завдаток спасіння. Церква є тайною поширення Тіла Хрис-тового, тайною Божественнолюдської установи. Як установа, що присутня у світі, Церква підлягає із самого початку тим самим пра-вам, на початку - праву зростання, яке після Зіслання Святого Духа почалося швидкими темпами. Люди приймають слово апостолів, яке родить віру в Ісуса воскреслого, Господа і Христа. Читаємо в «Діяннях апостолів» фрагмент проповіді апостола Петра: "Нехай весь дім Ізраїля знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп'яли". Ті, що повірили слову апостолів, прий-мають хрещення, кладеться на них руки, завдяки чому отримують Святого Духа і Його дари. Живим членом Церкви стає людина, коли е вірна чотирьом критеріям. Читаємо в «Діяннях апостолів»:

    "Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба і молитвах". Отже, йдеться про вірність навчанню апостолів, яке поглиблює першу віру, зроджену проповідуванням правди про Спасіння. По-друге, йдеться про вірність братній спіль-ності сопричастю - койнонії. По-третє, про вірність Євхаристії і, врешті, про спільну молитву. Особлива єдність зроджувалася, од-нак, під час ламання хліба, тобто за Євхаристійною трапезою, коли особливим чином відчувалася присутність воскреслого Христа. Там проголошувалося про Його жертву, та підтримувалася надія на Його повернення. Пише апостол Павло у «Посланні до Коринтян»: "Бо кожного разу, як їсте Хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він прийде". В Єрусалимі спільність духа про-вадить до того, що члени спільноти спонтанно віддавали на спільне користування всі свої блага. Але апостол Лука не ідеалізує цього явища. З плином часу вірні творять громади, які очолюють пооди-нокі апостоли. Верховним апостолом є святий Петро, який, гармо-нійно співпрацюючи з іншими, виконує владу першості, яку отри-мав від самого Ісуса. Колегія старших, підпорядкована апостолам, бере участь в їхній владі. Опісля обирається сімох мужів, повних Святого Духа. Серед них - Стефан і Филип, яких призначено до служби серед християн, що були навернені з елінізму. І саме не-зламна постава цих сімох, зокрема Стефана, призводить до їх роз- порошення через переслідування. Але саме завдяки цьому Церква поширюється на дедалі більші території: від Юдеї - до Антіохії, і аж до Риму. Погани, які стають членами Церкви, не мусять дотриму-ватися юдейських практик, які виконувалися ще християнами юдей-ського походження. І, таким чином, закріплюється окремішність Церкви у відношенні до юдаїзму, активізується, стає реальною її вселенськість, і виконується, таким чином, отриманий від Христа місійний наказ. Поступово єдність Церкви стає її основною прик-метою. І ця єдність Церкви, жива єдність Церкви є темою глибо-ких роздумів апостола Павла. Ця єдність родиться між новонавер-неними і Христом, між поодинокими християнами через Таїнство Хрещення і стає явною завдяки дарам Святого Духа.

    Апостол Павло змушений пригадати Коринтянам, які позбавля-лися харизми будуючої і об'єднувальної функції, цю основну прав-ду. Пише апостол Павло у «І Посланні до Коринтян»: "Усі бо ми хрестилися в одному Дусі, щоб бути одним Тілом". Охрещені, які творять Церкву, є членами єдиного Тіла - Тіла Христового, яке під-тримує при житті Євхаристія. Пише апостол Павло у «Посланні до Коринтян»: "Тому що один Хліб - нас багато становить одне Тіло, бо всі ми беремо участь в одному Хлібі". Ця єдність, єдність віри і хрещення, не дозволяє, щоб проголошувати приналежність до Кифи, Аполоса, немовби Христос був поділений. Щоб продемонструвати і скріпити цю єдність, Павло влаштовує збірку на потребу святих в Єрусалимі. Одні є одних членами, і коли страждає один член, спів-страждають з ним інші, коли радіє один, також радіють з ним інші. Збирання допомоги для святих, тобто для членів Церкви в Єруса-лимі, є видимий знак прояву єдності Церкви.

    Космічні спекуляції, які поширювалися також і серед християн, ті спекуляції, які Павло мусів поборювати, ведуть його до розши-рення обріїв. Увесь Божий задум, на який дивиться Павло вже очи-ма апостола народів, явиться йому в усій величності. Церква - це вже не лише місцева громада, а в усій ширині та вселенськості -Тіло Христове, місце примирення євреїв і поган, після якого є вже тільки одна досконала людина. Нема вже ні єврея, ні грека, ні чоло-віка, ні жінки, а є в усьому Ісус Христос.

    Вже у видінні під Дамаском, коли відбулося навернення Савла, цей же Павло отримав об'явлення про таємниче ототожнення Христа з Церквою. Чув він тоді голос: "Савле, Савле, чого Мене перес-лідуєш?". Павло переслідував Церкву християн, не переслідував же Христа, а в розповіді Луки в «Діяннях апостолів», Ісус Христос ставить знак рівності між собою і Церквою, про що свідчить Його питання: "Чого Мене переслідуєш?". Цей же Христос є Главою Церкви, є джерелом життя і зростання. Пише апостол Павло у «Посланні до Ефесян»: "Будемо жити по правді та в любові. В усьо-му зростаючи в Того, хто є Головою - у Христа". У «Посланнях» Павла Церква є найзнаменніша частка цієї повноти, яка перебуває у Христі як у Бозі, як у Спасителеві людей, об'єднаних з Його Ті-лом, як у Главі Всесвіту. Саму Церкву можна назвати "повнотою", і вона є нею, бо Христос сповнює її, а вона, в свою чергу, сповнює Христа, доповнюючи Його Тіло. Пише про це Павло ці дивні, але глибокі слова у «Посланні до Ефесян»: "Аж поки ми всі не дійдемо до єдності у вірі і до повного спізнання Божого Сина, до зверше-ності мужа, до міри повного зросту, повноти Христа".

    Іван Богослов ні разу не вживає термін "Церква", але подає глибоке богослов'я Церкви. Багато разів він робить натяки на но-вий вихід, новий "екзоте", приводячи на думку новий народ Бо-жий, до якого відносяться такі біблійні образи як "молода", "ота-ра", "виноградина". Мала група учнів, взята зі світу, - це зачаток нового народу Божого. Перехід від цієї групи до Церкви довершу-ється смертю і воскресінням Ісуса. "Їсус умирає, - читаємо в Єван-гелії від Івана, - щоб зібрати в одне розкиданих дітей Божих". Вер-тає до Отця, щоб зіслати Духа на своїх ісповідників, на Церкву, яка продовжуватиме Його місію. Читаємо слова Ісуса у 20 главі Єван-гелії від Івана: "Як Мене послав Отець, так і Я посилаю вас". Іван Богослов займається внутрішнім життям Церкви. Члени Церкви, зібрані під проводом Петра, черпають життєдайні сили зі з'єднання з Христом-Виноградиною. Читаємо у 16 розділі Євангелії від Івана: "У Мені перебувайте, а Я у вас, як неспроможна гілка сама з себе принести плід, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в Мені". Це з'єднання здій-снюється через хрещення і Євхаристію. Християни, обдаровуючи любов'ю одні одних, приносять плід, якого Бог від них очікує. Зно-ву говорить Ісус у 15 розділі Євангелії від Івана: "Я вас вибрав і призначив, щоб ви ішли і плід принесли". Церква об'являє таким чином свою єдність, для якої джерелом і зразком є єдність Божес-твенних осіб. Євангелія від Івана, розділ 15: "Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас об'єднані".

    Досконалим зразком віри, надії і любові Церкви є Богородиця.Вона бачила як Церква народжується на Голгофі і в горниці. Апос-тол Павло палає любов'ю, конкретною і діяльною, до Церкви, живе, сповнений, як пише до Коринтян, "турботою про всі Церкви". Ба-гато страждаючи, він пише до Колосян: "Доповнюю на своєму тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим". Для Його Тіла, що ним є Церква, Його життя залишається прикладом, перш за все, тих, що продовжують апостольське служіння. Усі члени християнського народу, а не тільки його провід, є покликані до служіння Церкві шляхом використання даних їм дарів. Служіння Церкві - не для Церкви, а служіння у Церкві - для світу, для інших людей, щоб не розуміти цього, як якийсь еклезіоцентризм, що Церква стає това-риством взаємного звеличування, де тим, які вже є в ній, взаємно з собою добре, і які не шукають шляху виходу до інших, які не вико-нують того місійного наказу. Отже, всі члени Церкви є покликані до служіння шляхом використання даних їм дарів. Всіх закликаєть-ся до черпання життєдайних соків із тієї самої Виноградини і при-ношення плодів любові, до виконування священства через жертву-вання дарів віри і через чисте життя, згідно з духом. Всіх заклика-ється до чинної діяльної участі в культі, в Богослужінні і, врешті, якщо хтось отримав харизму дівоцтва - до цілісного віддання Гос-подеві, а коли одружився - до формування свого подружнього жит-тя за прикладом об'єднання, яке існує між Христом і Церквою. Церква, яку Христос полюбив досконалою любов'ю, і Церква, до якої звертаємося словом "Мати", заслуговує і на нашу любов. Ця любов буде найефективнішою тоді, коли будемо цю Церкву, як місто, як вишній Єрусалим, будувати спільними зусиллями.

Вітальне слово Правлячого Архиєрея Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Павла Василика

  Всесвітліший отче мітрате Генеральний Вікаріє, Всесвітліші отці мітрати і декани, Всечесніші отці, преподобні ченці і черниці, вельмидостойні гості, дорогі брати і сестри, шановні учасники і делегати Собору Коломийсько-Чернівецької єпархії!

  Мир Вам і благодать у Господі нашім Ісусі Христі! В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

  Сердечно вітаю Вас відкриваючи перший Собор в історії новоутвореної Коломийсько-Чернівецької єпархії.

  Наш Собор має на меті більш глибше впізнати працю душпастиря на теренах єпархії, яка охоплює частину Івано-Франківської області, - Гуцульщину і всю Буковину. Ширше розкрити можливості душпастирювання і віднайти шляхи духовного відродження мирян, що мешкають на цих землях. Вказати дороги найбільш придатні і найбільш успішні для духовного апостольства згідно з вимогами II Ватиканського Собору і нашого часу, а також вказати на різного роду небезпеки, які можуть бути шкідливими для християнської спільноти.

  Сутність священичого, пастирського служіння полягає в тому, щоб пасти стадо Церкви Божої, яку Господь здобув Своєю кров'ю через смерть на хресті. Перед тим, як доручити пасти Своє стадо, Ісус Христос запитує апостола Петра: "Чи ти любиш Мене?" Це запитання свідчить, що пасти стадо "Господнє може тільки той, хто має велику силу любові до Бога. Святіший Отець Іван Павло II під час візиту в Україну, сказав такі слова: "Постійною турботою духовенства хай буде _рунтовне євангельське й церковне виховання мирян........ щоб таким чином, відповісти на суспільні і духовні заклики сьогодення".

  Обов'язок пастиря - лікувати душевні недуги пастви. Праця не є легкою, оскільки хвороби такого роду приховані від людського ока: "бо хто з людей знає, що в людині, крім духу людського, який живе в ній?" (ІКор.1,11). Навіть коли недуга очевидна, при лікуванні її трапляються нові труднощі. Адже поблажливість до духовної хвороби духовних дітей може сприяти розвиткові гріха, а застосування ліків без належної помірності теж може не дати бажаного результату. Тому священик, душпастир має всебічно досліджувати душевний стан людини, пам'ятаючи, що піклування про неї є виявом любові.

  Священикові треба мати велику розсудливість і досвід, знати життя не гірше від тих, що живуть у світі, не піддаватися гніву, не шукати земної слави. Його діяльність, наміри і прагнення повинні бути спрямовані до слави Божої, а поблажливість має поєднуватися з необхідною вимогливістю.

  Пастиреві треба пильно стежити і за власними моральними якостями, прагнути до їх удосконалення, виробляти в собі ті чесноти, про які згадує апостол Павло: тверезість, непорочність, безкорисливість, учительство. Святий Іван Золотоустий говорить: "Необхідно, щоб священик, пильнуючи, вів подвижницьке життя і щоб воно було дзеркалом для народу".

  Отже ціль нашого Собору спрямована на виконання цього великого душпастирського покликання і служіння його Христовій Церкві.

  Поручаючи Вас любові і милосердю Христовому, прошу Спасителя нашого, щоб благословив учасників і делегатів Собору щирою працею і Святою Мудрістю з Неба у вирішенні цих важливих питань сьогодення!

  Ласка Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця, і спільність Святого Духа, нехай буде з усіми Вами! Амінь.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001