Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Привітання
• 2. Доповідь Владики Гузара
• 3. Доповідь о. Б.Панчака
• 4. Доповідь п. П.Диркач
• Мирянські організації - мета і завдання
• Формація і духовність мирян
• Мирянські організації
• Привітання Апостольського нунція
• Сім’я яку творять миряни
• Євангелізація в сім’ї
 Роль мирян у Христовій церкві
• Наша мирянська ційсність у Бразилії
• Співвідношення духовенства і мирян в церкві
• Проповідь Владики Софрона Мудрого
   Роль мирян у Христовій церкві

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Олена Бардаль:
«РОЛЬ МИРЯН У ХРИСТОВІЙ ЦЕРКВІ»

Високопреосвященні Владики, Всечесні і Високопреподобні Отці,

Преподобні Особи посвяченого життя,

Дорогі Учасники і Учасниці Собору!

Слава Ісусу Христу!

Вважаю, що найкращим і найбільш підхожим вступом до цієї соборової доповіді, а послідовно роздуми і студії теми, нам порученої, є слова Папи Івана-Павла П в його Апостольському посланні «Christnideles laici». Святіший Отець цитує притчу «Про робітни-ків у винограднику» (Мт. 20, 1-8). Вона ставить перед наші очі роз-логий виноградник Господній і безліч людей - мужчин і жінок, яких і Виноградар покликує і посилає, згідно зі своїм планом, на працю Господа, для Царства Божого. Одних він покликує рано-вранці, других - о годині 3-ій, інших - в годині 6-ій, а ще інших - в годині 11-ій: "Ідіть і ви в мій виноградник" (Мт. 20, 4). Цей поклик триває впродовж всієї історії Христової Церкви-Виноградника і стосуєть-ся кожної людини, яка приходить у цей світ - всіх пастирів, свяще-ників, осіб богопосвячених і всіх мирян.

Місія Христа-Спасителя, доручена Церкві, ще далека від повно-го свого здійснення. Наприкінці другого тисячоліття загальний вид на людство показує, що та місія щойно починається, і що ми муси-мо з усіх сил докладати праці для нього... (МС, 1).

Справді, Христова Церква мала б бути організацією, яка викли-кала б подив зі сторони всіх народів, яка своїм життям переконува-ла б невірних і їм вказувала, що тут є щось надзвичайне, Боже, Але, на жаль, нині Церква не є ще тим, чим повинна бути. Дуже часто це одна з-поміж інших організацій, старається про те все, про що стараються інші, і не завжди ті, що на нас дивляться, мо-жуть сказати: "Це справді Боже діло, інакше від інших не виглядом зовнішнім, але життям членів". Ніяк не можемо дивитися на Цер-кву, парохію, на будь-яку церковну спільноту як на щось доконане, удосконалене, готове, але як на щось, що стається, росте, багатіє. Ще далеко та точка, коли будь-яка церковна спільнота могла б ска-зати, що вже звершилося, виконане. І це є важливим в голошенні Євангелії, в способах втілити й жити Євангелієм, в Літургії, в усіх зовнішніх виявах нашої віри. Ми будуємо, а не мешкаємо в збудо-ванім царстві. Словом, стати християнином, належати до Церкви - це не запевнити собі спасіння, але причислитися до дії спасіння, включитися в спасаючий процес для того, щоб стати світлом для усіх, сіллю землі.

Багато означає те, що в Конституції про Церкву, перед тим як говориться про ієрархію (Гл. III) і про мирян (Гл. IV), говориться найперше про Божий нарід (Гл. II), де підкреслюється все, що є спільне усім членам Церкви. II Ватиканський Собор хотів тут зали-шити позаду думку, що Церква - це спільнота нерівних собі членів, але противно, всіх ставить нарівні в приналежності до Церкви (CNBB, 64). Поняття Божого народу висловлює глибоку одність, спільну гідність Христових членів, покликаних до участі в житті Церкви й у відповідальності за її місію (CNBB, 65). Отже, перед будь-яким відрізненням харизм, є християнство, спільне усім чле-нам Церкви («Світло Народів», 31).

Церква складається з різних членів, і всі вони є відповідальні однаково за діло спасіння. Різниця є в заняттях, у ділах, у харизмах, але всі вони однаково важні й звернені до того, щоб бути світлом для світу й сіллю землі, чи то на різних церковних урядах, у служіннях, чи то в щоденних заняттях у світі.

Всі народи світу в сьогоднішніх часах уподібнюються до двох подорожніх, які в день Воскресіння Христового поспішали до Емаусу. Зневірені останніми подіями, розмовляли між собою про свої занепокоєння, непевності і страчені надії. Подібною є розмова сьо-годнішнього людства - труднощі, сумніви, побоювання, непевності, загрози у всіх сферах людського життя. Шукається розв'язки в різних філософських ідеологіях, а, на жаль, забувається, що необхідним понад усе є поставити в центрі світу й людства Христа- Відкупителя з його авторитетними словами: "Я є дорога, правда і життя" (Ів. 14, 6). Він іде з нами увесь час. Треба лиш Його розпізнати, запросити до столу нашого життя, з Ним споживати вечерю...

Всі християни повинні переконатись, що Христова смерть не є останнім словом історії. Він воскрес, Він живе, Він є надією всіх народів і по всі часи.

Ініціатива мирян в особливіший спосіб є важлива й конечна, коли йдеться про відкриття й винахід середників, щоб просякнути реальності суспільні, політичні, економічні й їх оживити наукою та життям християнським. Та ініціатива - це нормальний елемент в житті Церкви.

"Вірні миряни стоять на передовій лінії життя Церкви – через них Церква стає принципом життя в людській суспільності. Тому-то в особливіший спосіб вони повинні мати яснішу свідомість не тільки, що належать до Церкви, але що є Церквою, тобто спільно-тою вірних на землі під проводом спільного голови, Папи, й єпис-копів у злуці з ним. Вони є Церквою" (Лш XII. Промова, 1946).

Вони, миряни, силою Хрещення і Миропомазання покликані Богом до апостоляту й тому-то мають обов'язок і право, поосібно або згруповані в організації, працювати, щоб Божа наука спасіння була пізнана й прийнята всіма людьми і по всій землі, - цей обов'-язок стає ще сильніший, коли взяти під увагу, що тільки через них люди можуть слухати про Євангеліє й пізнати Христа. В церковних спільнотах їхня дія є так конечна, що без неї апостолят пастирів не зможе багато разів осягнути свою належну мету (СН, 33; 34).

Миряни, посвячені Христові та Духом Святим помазані, покли-кані, щоб зростати в щораз рясніші плоди Духа. Бо всі їхні діла, молитви та апостольські ініціативи, подружнє і сімейне співжиття, щоденна праця, відпочинок духа й тіла, якщо вони в Дусі викону-ються, що більше, навіть житейські невигоди, терпеливо перено-шувані, стають "духовними жертвами, приємними Богові, через Ісуса Христа" (І Пет, 2, 5), що приносяться побожно Отцеві у відправі Св. Євхаристії, у злуці з приношенням тіла Господнього. Так і ми-ряни, виступаючи всюди як святі поклонники, освячують світ Бо-гові (СН, 34).

В особливіший спосіб батьки беруть участь в освячуванні, "коли провадять подружнє життя по-християнськи, стараючись про ви-ховання дітей" (ККСЦ, Канон 407), Їхня жертва відбувається на престолі щоденного життя і праці. Окрім того, можуть дати допо-могу в служіннях.

Якщо миряни посідають потрібні вимоги, можуть бути постав-лені в сталий стан читців і аколітів' (ККСЦ, Канон 403, параграф 2). Де ж потреба буде вимагати, можуть миряни також, навіть не бу-дучи читцями і аколітами, заступати деякі їхні зобов'язання, а саме

- проповідувати слово, предсідати" євхаристійні молитви, роздава-ти Євхаристію, згідно з приписами Права.

Відповідно до свого знання, компетенції і здібності, мають пра-во, а часами й обов'язок, висловити душпастирям свої думки про те, що стосується добра Церкви, і, зберігаючи цілість віри й звича-їв, пошани до душпастирів, маючи на меті спільне добро й гідність людської особи, нехай вискажуть ті свої думки також і для інших вірних (ККСЦ, Канони 399-409).

Отже, Церква - це всі, й всі мають голосити Христа. Не лише ієрархія і священики та духовенство покликані до голошення Єван-гелії, а вірні - лише до слухання. Всі покликані до того, щоб голоси-ти і одні одних слухати. Але ті голошення можуть бути відмінні, відповідно до місця праці кожного й відповідно до стану життя.

Мирянам, у першій мірі, належить голосити те слово у своїй сім'ї, а потім й іншим, згідно з вимогами місця й часу.

"Так-то кожний мирянин, силою даних йому дарів, є заразом свідком і живим знаряддям його місії в Церкві, згідно з дарами Христа" (Еф. 4, 7), (СН, 33).

1. Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали слово Боже... наслідуйте їхню віру (Євр. 13, 7) і "Слухайте ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт здати - щоб вони це робили з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас неко-рисно" (Євр. 13, 17).

2. Отвертість на постійний взаємний діалог.

3. Свобода поглядів і опіній, але завжди в дусі пошани до Божої істини, об'явленої Христом, і згідно з навчанням Учительського Уря-ду Церкви.

4. Право вглиблюватись у духовну криницю і черпати скарби Церкви, особливо Боже слово і Св. Тайни.

5. В дусі християнського послуху сприймати поучення своїх пас-тирів, головно у справах віри, моралі і християнських звичаїв, як теж і в їхній обороні.

6. Ієрархи-Пастирі з великою розсудливістю повинні признавати і погримувати післанництво, гідність і відповідальність мирян у Церкві.

7. В дусі довір'я й свободи синів Божих і братів у Христі миряни будуть висловлювати Ієрархам потреби, побажання, світогляд, опінії і осяги наук сучасного світу.

8. Миряни, відповідно до рівня своєї освіти, знання, компетенції і здібностей, мають право, а то й обов'язок, подати свою опінію відносно проблем, квестій і справ, які відносяться до блага всієї Церкви, збереження єдності Св. Віри та ідентичності Церкви.

9. Відповідно до свого професіонального фаху і різних ділянок та обставин своєї праці у світі, повинні бути "євангельською сіл-лю" і "закваскою" Божої істини та поширювати нову євангелізацію у своєму оточенні.

Заключення. Кожний мирянин повинен бути перед світом, і у світі, свідком Воскресіння й життя Христа Ісуса та знаком Бога живого. Чим душа є для тіла, тим мирянин е для світу.

*Аколіті - ті, що служать.

**Предсідати - моління в церквах, де нема священика, монахів, монахинь.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001