Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
 Привітання
• 2. Доповідь Владики Гузара
• 3. Доповідь о. Б.Панчака
• 4. Доповідь п. П.Диркач
• Мирянські організації - мета і завдання
• Формація і духовність мирян
• Мирянські організації
• Привітання Апостольського нунція
• Сім’я яку творять миряни
• Євангелізація в сім’ї
• Роль мирян у Христовій церкві
• Наша мирянська ційсність у Бразилії
• Співвідношення духовенства і мирян в церкві
• Проповідь Владики Софрона Мудрого
   Привітання

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


ВІДКРИТТЯ ДРУГОЇ СЕСІЇ ПАТРІАРШОГО СОБОРУ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ


Владика Любомир Гузар,
єпископ-помічник Глави УГКЦ:

Ми розпочинаємо велике діло. Сьогодні ми вже відбули Святу Літургію, тепер маємо першу нашу пленарну сесію-відкриття. Доз-вольте на самому початку дуже сердечно привітати Вас - тут при-сутніх. Хочу також відразу подякувати Секретареві цього Собо-ру отцеві Теодозієві Янківу за весь його труд у приготуванні цього Собору. Оте, що він починається, можна б сказати, так якось упорядковано, що ми всі маємо своє місце, що ми маємо всі ма-теріали і багато більше, що належить до підготування, це - його заслуга. І я хочу йому зложити першу подяку, бо все ще не за-кінчилося, щойно починається Собор. Він ще буде змушений терпіти цілий тиждень. Хочу йому передати дальше ведення цьо-го сьогоднішнього зібрання, але хочу зробити це з певним неве-личким символом, якщо дозволите, хочу в його руки дати символ проведення тої практичної частини нашого зібрання. А цим є, щоби він нас кликав на працю (дзвонить дзвіночком), і коли тре-ба скінчити. Отче, будь-ласка!


Отець Теодозій Янків (ЧСВВ),

Секретар другої сесії Патріаршого Собору:

Від імені Секретаріату другої сесії Патріаршого Собору щиро вітаємо усіх наших делегатів, які прибули на це святе зібрання. Щиро вітаємо Преосвященних Владик і з рідної землі, і з діаспори, тобто з усіх наших єпархій, які вже прибули і, сподіваємося, які незабаром ще прибудуть.

Вітаємо Преосвященного митрополита Римо-Католицької Цер-кви в Україні Владику Мар'яна Яворського, щиро вітаємо пред-ставників влади - заступника Голови Львівської обласної держав-ної адміністрації пана Ігоря Держка, радника мера міста Львова пана Богдана Стельмаха, щиро вітаємо і господаря цього примі-щення, де ми зібралися - ректора університету «Львівська політех-ніка» пана Юрія Рудавського, який відкрив нам широко двері Політехніки для того, щоб впродовж цього тижня ми могли проводи-ти тут наші наради.

Оскільки ця сесія Собору присвячена розглядові питання ми-рян у Церкві, отже тих мирян, які прибули здалека і зблизька, віта-ємо в особливий спосіб, а також поздоровляємо і сподіваємося, що тут вони зможуть висловити як те, що бажатимуть, так і те, що підкаже їхнє серце. Отож, чекаємо на Ваші золоті думки і ждемо Ваших палких дискусій тут - впродовж цього Собору.

А тепер попрошу пана Ігоря Держка привітати учасників цього Собору від імені нашого Голови обласної державної адміністрації.


Пан Ігор Держко,

заступник Голови Львівської обласної держадміністрації:

Ваше Преосвященство, Всечесні Отці, шановні Делегати Собору!

Для українського народу Греко-Католицька Церква завжди була символом хоронителя і будителя наших національних й духовних цінностей. Відродження і становлення нашої державнос-ті є невіддільне від відродження Української Греко-Католицької Церкви, яка виконувала поважну суспільну і духовну місію, яка в дечому була ширша за діапазон Церкви, як суспільної інститу-ції. Бо народ, якого неодноразово позбавляли державності, на-род, який прагнули знищити, страждав, у першу чергу, своєю Церквою. І, властиво, Українська Греко-Католицька Церква є невіддільна від нашої історії, від наших страждань. Тому станов-лення нас, українців, у власній незалежній державі є невіддільне у своєму розвитку і становленні від Української Греко-Католиць-кої Церкви. Коли намагалися знищити нас, то знищували нашу Церкву. Коли прагнули позбавити нас видатних яскравих індиві-дуальностей, то, в першу чергу, прагнули ліквідувати і обездолити духовних провідників.

Сьогодні ми щиро втішені і, водночас, усім серцем переживаємо відродження Української Греко-Католицької Церкви та форму-вання її потужної мережі. Ми маємо, на сьогодні, багато досягнень у відновленні тих засад дії, чину Української Греко-Католицької Церкви, але, водночас, ми не задоволені тією недостатньою робо-тою з питань відновлення статусу Української Греко-Католицької Церкви. З одного боку, вона досягла того, чого прагнула, а разом з нею цього досягнув наш народ; проте мережа її храмів, мережа монастирів, активність у громадському житті, сприяння ряду влад-них інституцій чи політичних організацій щодо діяльності Церкви є, поки що, недостатня. Я думаю, що у перспективі ми врешті від-новимо ту історичну справедливість, якої заслуговує український народ і Українська Греко-Католицька Церква: повна віднова мере-жі діяльності її храмів, її монастирів буде тотожна повному станов-ленню незалежних інституцій Української самостійної держави.

Шановні делегати Собору! Нинішня тема є особливо актуальна на сьомому році незалежності. У важкий період відновлення еко-номічного життя та суспільної активності вступив український на-род. Греко-Католицька Церква є найбільшим порадником і поміч-ником у відновленні громадського, політичного, духовного життя усіх українців і тих, хто є громадянами України. Але роль мирян у житті нашої Церкви є ще недостатньо зреалізована. Ще колись, у 1946 році, Папа Пій XII сказав: "Діяльність Церкви буде розгорну-та в усьому масштабі та здатності тільки за тої умови, коли миряни зрозуміють, що Церква не є для них просто духовною субстанцією, а всі миряни є Церквою. Церква себе зреалізовує через мирян".

Тому діяльність політичних, громадських організацій повинна бути активно позв'язана з роботою повсякденною, стражденною роботою нашої Греко-Католицької Церкви. Сьогодні є дуже симво-лічним проведення Собору в актовому залі університету «Львів-ська політехніка», у тому актовому залі, де проводили свої конфе-ренції, зібрання Народний Рух України та ряд інших громадських організацій, які були біля витоків відновлення української держав-ності. І «Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви», безпосередньо з нашим єдиним Національним Фронтом, також майже десять років тому своїми ідеями гуртувався в стінах універ-ситету «Львівська політехніка».

Я думаю, що робота нашого Собору додасть ряд важливих, прак-тичних рекомендацій до реалізації духовного життя українців. Со-бор Української Греко-Католицької Церкви, підсумовуючи важкий шлях відновлення Греко-Католицької Церкви, підведе, водночас, певні підсумки у громадському духовному житті українців. Собор дасть ті рекомендації, яких є так спраглий український народ у час економічної скрути, в час недосконалості дії механізмів соціально-го захисту ряду верств громадян України, в час, коли з господар-ським життям активно перебудовується і змінюється суспільне життя, яке потребує найбільшого духовного натхнення. Це натхнен-ня може нам дати Українська Греко-Католицька Церква.

Шановні Владики, Всечесні Отці, Делегати Собору! Дозвольте від імені Львівської обласної державної адміністрації привітати вас з початком роботи і зичити тої наснаги, якої так вимагає копітка щоденна робота з утвердження української державності. Державні інституції самостійної України своїм ідейним спрямуванням є не-віддільні від християнських засад. А християнські засади, для біль-шості з нас, реалізовує Українська Греко-Католицька Церква. Ус-піху вам у роботі, порозуміння, щирості, злагоди, тої злагоди, якої ми так прагнемо досягти.

Дякую за увагу і бажаю успіху в роботі!


Владика Мар'ян Яворський,
митрополит Римо-Католицької Церкви:

Вельмишановний Владико Любомире, Всечесний Секретарю Собору отче Теодозію, шановні представники влади Львова і об-ласті, дорогі Брати і Сестри!

Щиро дякую за запрошення прибути на відкриття Патріаршого Собору, присвяченого темі «Роль і місце мирян в Церкві». Цей Собор є великою подією у житті Української Греко-Католицької Церкви. Він розгляне важливу проблему відновлення церковного життя, яку визначив II Ватиканський Собор. Відповідальність за Церкву ма-ють як духовенство, так і миряни, тому що всі ми відзначені сакра-ментальним знаменням Святого Хрещення. Але роль і місце духо-венства та мирян у Церкві суттєво відрізняються. Миряни не мо-жуть виконувати служіння, що стосується Тайни Священства. У свою чергу, священики не можуть виконувати ту роль і завдання, які є визначені для мирян. Миряни мають велике поле для діяль-ності у сімейному житті та у житті суспільства. Ця діяльність спри-яла виникненню різних мирянських спільнот та рухів, які нині широко розповсюджені в усьому світі.

Сьогодні ці завдання мирян можна реалізувати і в Україні. Від усього серця бажаю, щоб праця Собору сприяла як усвідомленню ролі та завдання, які постають перед мирянами, так і відновила їх служіння у Церкві.


Пан Богдан Стельмах,
радник Голови міста Львова;

Високий Патріарший Соборе! Я нині тут, окрім усього іншого, маю виконати почесну місію - зачитати привітання Соборові від імені Львівського міського Голови пана Василя Куйбіди, який сам не зміг взяти участь у відкритті Собору, бо знаходиться у службо-вому відрядженні.

Преосвященні Владики, Всечесні Отці, шановні Пані й Панове, Учасники і Гості Собору!

Ще кілька місяців тому з приємністю довідався про запланова-ний у Львові Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви і з вдячністю прийняв запрошення Владики Любомира Гу-зара взяти участь в його урочистому відкритті. Отож нині, як Голо-ва Львівської громади, маю високу честь від імені всіх львів'ян ві-тати у Львові духовних осіб з Польщі, Великобританії, Франції, Канади, США, Австралії, Бразилії, Казахстану, Росії, а також на-ших гостей з усіх регіонів України. Усім нам добре пам'ятається минулорічний Архиєпархіальний Собор, учасники якого розгляну-ли тему «Наша парохія». 1 ось, вже наступний логічний крок у на-уковій діяльності Церкви - друга сесія Патріаршого Собору на тему «Роль і місце мирян в Церкві». З цієї нагоди пригадуються слова з духовного заповіту Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого, що наука - це один із наріжних каменів відродження та сили народу, а богословська наука - це євангельський заповіт Христа. "Наука -заповідав Патріарх Йосиф - є остоєю для Церкви у нашім народі, бо через неї одиниця стає тим багатіша, чим сильніше опановує її ідея, що обнімає небо і землю, час і вічність, історію і сучасність, серце і ум".

А ще Блаженніший заповідав: "Батьки, християнська родина - це основа здорового суспільства, народу, нації. Це - запорука їх росту і сили. І тому заповідую вам: збережіть, а де її розхитано, - оновіть в українському народі справжню християнську родину, як невгасающе вогнище життя і здоров'я Церкви і народу".

Як ми розуміємо, цьогорічний Собор якраз і ставить собі за мету підвести теоретичну базу під так важливою справою оновлення, на жаль, дуже часто розхитаної української родини. Тим більше, що цей клопіт є не лише церковний, але і державний. Без належного розвою міцних і свідомих родин годі сподіватися на розвій держа-ви. Отже, в який спосіб з населення, що за роки комуністичного атеїзму і таких його похідних як розпуста, злодійство й брехливість, втратило Божу подобу, виховати мирян, наново вдихнувши у спустошені людські єства шляхетні християнські душі?

Я щиро бажаю цьогорічному Патріаршому Соборові знайти від-повідь на це болюче питання, як рівно ж вирішити ряд інших проб-лем, які стоять нині перед Українською Церквою та українськими мирянами. А таких проблем є чимало, і без їх вирішення буде дуже важко долати шлях до храму вимріяної правової держави, невід'-ємними рисами якої мають стати національний розквіт і демокра-тія, християнський гуманізм та економічне процвітання.

Найдражливішою із цих проблем, сьогодні, все ще залишається необхідність нормалізації релігійного життя в Україні, зокрема в нас, в Галичині. Адже ми і досі не можемо позбутися неспокою та спроби нових міжконфесійних роздорів, нових ворожнеч, нових розколів. Не миряни ж планують ці акції, хоча їхня роль у них, як сили стихійної, далеко не другорядна. Мирянин. Ми розуміємо, що це слово походить від давньоукраїнського "мир" - у значенні "світ", і означає "світська людина". Але так хочеться, щоб основою у слові "мирянин" був також "мир" - у значенні "спокій", "злагода", "зго-да". Отож, миру Вам, спокою і злагоди у Вашій роботі, високий Патріарший Соборе. Успіхів усім, щастя й добра у цю сьому річни-цю незалежності України.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!


Пан Юрій Рудавський,
ректор університету «Львівська політехніка»:

Преосвященні Владики, Високоповажні Делегати і Гості Собо-ру, Пані й Панове!

Дозвольте мені від імені університету «Львівська політехніка» привітати Вас з початком роботи Собору. Наскільки мені відомо, тематика Ваших нарад та виступів є надзвичайно широка і відобра-жає фундаментальні аспекти взаємовідносин у Церкві - духовен-ства і мирян, впливу на формування світогляду, на родину, на дер-жавність і зовнішній світ. Безумовно, такі Собори відбуваються і в інших країнах, а багато тем й проблем є спільні. Однак, вже сам факт підняття у Церкві проблематики мирянства та його ролі свід-чить про те, що Церква прагне якнайтісніше працювати з народом, а тому для нас, в Україні, важливим аспектом є ті особливості й специфіка завдань, які ставить реальне життя.

Церква, суспільство, держава. Свої особливості є безумовно, в кожного народу, у кожній країні, але, мабуть, такий набір гострих, часто драматичних ситуацій, учасниками яких ми є в Україні сьо-годні, часто можна спостерегти в сучасному католицькому світі.

Такими нашими важливими відмінностями є те, зокрема, що Україна вперше у своїй історії відзначає сім років незалежності, що держава будується в умовах жорстокої економічної кризи й бідності народу, будується в умовах великого політичного розбиття суспільства і, щонайгірше, в умовах багатоконфесійності та релі-гійного анальфабетизму значної частини населення. Цілком об'єктивно хочу, перш за все, відзначити два фундамен-тальні аспекти діяльності Греко-Католицької Церкви.

По-перше. Якщо застосувати сучасну українську політичну термінологію, то можна сказати так: Греко-Католицька Церква впро-довж усієї своєї історії була найважливішою силою, що забезпечу-вала українському народові європейський вектор розвитку, інтег-рацію з Європою, а також - віддалення від азіатського простору як політичне, так і психологічно.

По-друге. Очевидно, що саме тому Греко-Католицька Церква була єдиною масовою організацією, яка в умовах жорстокого ре-жиму пережила період підпілля і з гідністю та спокоєм підтримува-ла народ в його опорі неприродному суспільному устрою, ворожо-го як окремій родині, так і усій нації. Це є, очевидно, величезною взаємною і спільною заслугою як духовенства, так і активно пра-цюючого мирянства.

Зрозуміло, що вихід Української Греко-Католицької Церкви з підпілля і трансформація у легальне діючу інституцію - це період, сам по собі, нелегкий. Є, мабуть, багато складних внутрішніх проб-лем у Церкві, які часто відображають проблеми загальносуспільні. Це, зокрема, і зміна поколінь, і недостатність вишколених кадрів, і багато-багато іншого. Але ці проблеми ускладнюються ще й тим, що відбувається грандіозна суспільна трансформація від тоталітар-ного - до демократичного суспільства, від губернської - до держав-ницької психології, від надуманої - до реальної економічної моделі. Отож, Церква діє в умовах надзвичайної нестабільності в суспіль-стві. Але схоже на те, що саме наша Церква та її мирянство повин-ні відіграти у цьому складному світі, враховуючи віковий досвід, важливу роль щодо подолання психології катастрофізму форму-ванні міцної сім'ї, у вихованні молоді, у допомозі обездоленим. Хотілося б також налагодити глибоко конструктивну співпрацю з освітою, з армією, де більшість становить молодь.

Це дуже нелегкі завдання, які вимагають відданих і високоосві-чених людей як серед духовенства, так і серед мирян. Безумовно, що за межі моєї компетенції виходить формування проблем, які стоять перед Церквою і мирянством. Але хочу відзначити ще один такий важливий аспект: в умовах економічної кризи й безробіття буде, незважаючи на всі зовнішні перешкоди, все більше людей, особливо молоді, які шукатимуть долі на чужині. Це - природній процес, коли в країні є надлишок робочої сили. Так, пригадую, минулого року, будучи на Тайвані, я запитав доволі відомого тай-ванського підприємця чому у свій час велика частина їхньої еліти виїхала за кордон, здобула освіту, капітал, кар'єру, але потім таки повернулася на батьківщину. І він цілком щиро відповів: "Виїхала, бо не мала роботи, а повернулася, бо стало краще жити". І це потрібно врахов увати. Вони повернулися з досвідом, зв'язками, капі-талом, і я переконаний, що Греко-Католицька Церква у діаспорі зможе відіграти тут велику й не тільки духовну, але і організаційну роль у допомозі таким людям.

Знаменно, що Собор зібрався напередодні нашого Дня Неза-лежності. Сім років ми живемо як держава. І великим завданням нашого покоління є працювати для такої маленької людини, якій зараз є сім, вісім, п'ятнадцять років, яка щиро вірить у наш прапор, у нашу державу, в нас. Тому вітаю всіх учасників Собору з таким великим для нас Днем і бажаю у важкій та напруженій роботі ви-робити нові підходи, нову програму дій для вирішення складних питань, які диктує наше сьогодення.

Дякую за увагу.


Пан Василь Колодчин,

Голова Українського Патріархального Світового Об'єднання:

Високопреосвященний Владико Любомире, Високопреосвященний Митрополите, Високопреосвященні Владики, Високопреподобні Отці, Преподобні Сестри, дорогі Делегати і Гості!

Слава Іcycy Христу!

Дякую Господеві Всемогучому, що дозволив мені діждати такої великої радості і честі. Вітаю вас від зорганізованого мирянського руху нашої Церкви у діаспорі - Українського Патріархального Сві-тового Об'єднання, в якому зорганізовані миряни Української Греко-Католицької Церкви, розкидані лихою долею по всіх континен-тах, але, безумовно, вірні Церкві та вірі наших отців. Тридцять ро-ків тому, ми з радістю почули голос нашого Патріарха Йосифа Сліпого, чудом врятованого із неволі безбожників, щоб сповняв недослідимі заміри Божі. У синівській любові і послусі з'єдналися ми під його батьківським проводом, щоб здійснити його клич: «За єд-ність Церкви і народу!». Це Блаженніший Патріарх Йосиф, Богом (.даний нам провідник, заповнював нас, що нам, мирянам, призначе-на окрема роль у розвитку нашої, тоді поневоленої Церкви та у завершенні її структури патріаршим устроєм. Ми сприйняли гли-боко його слова: "Я буду таким Патріархом, яким ви будете наро-дом".

Згідно з його поученнями, розвиток нашої Церкви, впродовж історії, був овочем не лише труду ієрархії та духовенства, але і християнської зрілої свідомості мирян, того духовного стада, дові-реного їх пастирському служінню. Він скріплював нас у свідомості цієї нашої великої відповідальності, заохочував до дії, до узгодженої співпраці з нашим духовним проводом для воскресіння і роз-витку поневоленої та многострадальної Церкви.

З великою радістю сприйняли ми звістку, що ця сесія Патріар-шого Собору присвячена вповні питанням мирянства, за взірцем численних таких нарад та сесій в усій Вселенській Церкві. Прези-дія УПСО, стараючись зробити і наш вклад у це велике діло, 30 травня 1998 року в Нью-Гановер (Нью-Джерсі, США) влаштувала, разом із Крайовою управою УПСО США, спільну підготовчу конференцію на тему «Роль мирян в Церкві».

Матеріалй цієЇ конференції, видані окремою книжкою, У на-ших доповідях ми старалися проаналізувати та висвітлити із най-різніших точок зору проблеми українського мирянства та його міс-це в нашій Церкві, а тому сподіємося, що наша праця буде удосто-єна Вашої належної уваги та спричиниться до успіху нашого спіль-ного великого діла - першої в нашій історії Соборовій сесії, присвя-ченій виключно справам мирянства. Ми віримо, що внаслідок на-ших теперішніх спільних нарад миряни і мирянські організації під-німуться до ще повноціннішого членства в Українській Греко-Ка-толицькій Церкві та дістануть ще кращу нагоду спричинитися до розвитку нашої Церкви. Це дозволить їм успішно працювати над усвідомленням своїх прав і відповідальності, зумовить ще глибше зрозуміння й прихильність зі сторони церковного проводу. І оця скріплена співпраця й довір'я дозволять їм ще краще використову-вати свої, Богом дані, таланти і вміння на славу Божу та на ріст нашої відродженої помісної Церкви.

Президія УПСО закликає мирян нашої Церкви як в Україні, так і в діаспорі ставати в ряди зорганізованого мирянського руху для активнішої праці у Христовому винограднику. У повній по-шані до нашого духовенства та ієрархії ми готові співпрацювати з ними для нової посиленої євангелізації та духовного відродження нашої Церкви і всього народу, де б не жили його сини й дочки. Ми теж готові стати до спільного змагання для здійснення замі-рів Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького - нового з'єднання всіх українців у Свято-Володимирському хрещенні, щоб за бажанням Небесного Спасителя всі були одно і разом прос-лавляли Його Святе ім'я.

Бажаємо цій другій сесії Патріаршого Собору особливого бла-гословення та помочі Святого Духа і найкращих успіхів у Соборових нарадах.

Слава Ісусу Христу!

І хай живе та розвивається, на віки вічні, незалежна Україна.


ТЕЛЕГРАМА
Привітання Всеукраїнського об'єднання християн
Патріаршому Собору Української Греко-Католицької Церкви

Слава Ісусу Христу!

Ваше Блаженство, Високопреосвященні і Преосвященні Влади-ки, Всечесні Отці та Вірні Української Греко-Католицької Церкви, поважні Гості Собору!

Прийміть від Всеукраїнського об'єднання християн щирі вітан-ня з початком роботи Патріаршого (Всецерковного) Собору Укра-їнської Греко-Католицької Церкви. Зичимо успіхів у доленосних справах відродження духовності в Україні, утвердження миру і зла-годи в суспільстві, розбудові держави, яка б за найвищий безумов-ний пріоритет являла виконання Заповідей Божих, на ділі гаранту-вала громадянам свободу совісті та інші демократичні надбання, створювала умови життя, гідні істинного призначення людини як улюбленого творіння Господнього, примножувала славні традиції нашого народу.

З любов'ю у Христі,
Президія Всеукраїнського об'єднання християн


ТЕЛЕГРАМА
Привітання Владики Української Православної Церкви
Августина Маркевича

20 серпня 1998 р.

м, Львів
Архикатедральний собор Св. Юра,

Його Преосвященству, Преосвященнішому Любомиру Гузару, єпископу-помічнику Глави Української Греко-Католицької Цер-кви.

Ваше Преосвященство, Преосвященніший Владико! Щиро дякую Вам за запрошення на другу сесію Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, що має відбутися 23-30 серпня 1998 р. у м. Львові, яким я, на жаль, не можу скорис-татися.

Молитовне бажаю, щоб результати діяльності Собору сприяли досягненню християнського співіснування і співпраці Української Греко-Католицької Церкви і Української Православної Церкви.

3 любов'ю у Христі Августин,
Архиєпископ Львівський і Дрогобицький

© Розробка та розміщення - TRC, 2001