Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Привітання
• 2. Доповідь Владики Гузара
• 3. Доповідь о. Б.Панчака
• 4. Доповідь п. П.Диркач
• Мирянські організації - мета і завдання
• Формація і духовність мирян
• Мирянські організації
• Привітання Апостольського нунція
 Сім’я яку творять миряни
• Євангелізація в сім’ї
• Роль мирян у Христовій церкві
• Наша мирянська ційсність у Бразилії
• Співвідношення духовенства і мирян в церкві
• Проповідь Владики Софрона Мудрого
   Сім’я яку творять миряни

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Леся Крип'якевич:
«СІМ'Я, ЯКУ ТВОРИТЬ МИРЯНИН»

Високопреосвященні Владики, Всесвітліші і Всечесніші Отці,

Преподобні Сестри, вельмишановні Делегати Собору,

Дорогі Брати і Сестри!

Ми живемо в час, коли з різних причин, але принципово через розрив з Богом, є підірване почуття впевненості. Під сумнів став-ляться всі правди віри, включно з існуванням Бога. Підважуються основи релігійного світогляду як такого. Саме тому так гостро ми переживаємо кризу понять: любові, правди, безкорисливості, гідності сім'ї; спостерігаємо кризу авторитету батька родини, кризу взагалі всяких позитивних людських авторитетів. Затрачується розуміння гріха. Консумізм - гонитва за матеріальними благами - стає загроз-ливим явищем світу. Сучасне телебачення пропонує нам викривле-ний світ комерційної ментальності. В ділянці моралі найвищим міри-лом добра і зла стає примха поодинокої людини. Без чіткого відчуття Бога як Абсолюту, як Добродія і Творця, без пошанування прав усіх людей і ставлення до особи як до Божого творіння, неможливий ніде у світі лад і порядок, а отже, і щасливе, спокійне життя.

Погляд в історію української родини

Кожна людина є покликана Богом до життя в окремому народі, будує свою державу, бажає втілення високих моральних ідеалів і норм. Однією із постійних цілей Церкви є обнова родини в Христі, бо тільки лиш відновлена християнська родина може стати осно-вою відродження здорового суспільства, як в окремому народі, так і в усьому світі. Кожна людина починає життя із сім'ї. Тут - джере-ло становлення особистості,

Українці - осідлі, стабільні, прив'язані до землі, споконвіку збе-рігали шану до головної особи сім'ї, якою в них була матір, що вирізнялася почуттям власної гідності і була сторожем сімейної моралі.

Відоме повчання Володимира Мономаха у XII столітті - «Духов-ний заповіт дітям» - є свідченням високого морального рівня в сус-пільстві, де правилом було одруження молодих за взаємною зго-дою, що спонукало до вірності. У 1654 році Павло Алепський свід-чить; "Ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі жін-ки і дочки вміють читати і знають порядок Богослужби та церков-ний спів, а священики вчать сиріт та не дозволяють їм тинятися по вулицях. До довгого парубкування ставилися зневажливо, зате без-шлюбність, присвячена Богові, користувалася великою пошаною. Життя "на віру" було рідкісним винятком, засуджувалося суспіль-ством. На початку XX століття в Україні на 2000 шлюбів припадало тільки одне розлучення".

В нашому столітті тоталітарна система, яка позірно захищала права нації, родини, жінки, насправді постійно їм загрожувала, цілковито контролюючи ті зміни, які відбувалися в українському суспільстві. Режим назовні вирівнював права жінки з чоловіком, підступно про-голошуючи "визволення" жінки, насправді часто нав'язував їй нев-ластиві виробничі функції, ізолював жінку від сім'ї, а дітей від бать-ків, руйнував сім'ю як носія трьох основ, на яких завжди тримаєть-ся духовність нації: релігія, рідна мова, позитивні традиції.

Однак і в тих часах існувала таємниця християнських родин під час підпільної діяльності Церкви. Вороже оточення в конспіратив-них умовах, зачинені двері, діти на чатах, наглухо завішані фіран-ки: таємно відбувається молитва родин і близьких довірених зна-йомих. Акт хрещення, вінчання, рукоположення, що здійснювався в небезпечних для життя умовах, набирав ваги, цінності, залишав слід на все життя. Вся родина - діти, старенькі, працюючі батьки - постійно перебували в стані "тайну мою ворогам не повім і не від-чиню їм двері". Зустрічі подібних родин вселяли надію, з якої всі разом черпали силу. Питання добробуту і матеріальих труднощів були далеко на другому плані. Був виразний поділ на два світи: один обіцяв матеріальні блага за вірність ідеології молоха, тут за-охочувалася зрада батьків, доноси; другий - ризикований, таємний, з маленькими скритими радощами солідарності з Христом. Світ катакомбної Церкви був якоюсь дивовижною неймовірністю на тлі загального стройового маршу багатомільйонної народної маси, що крокувала до комунізму.

Сучасний стан родини в Україні

Наслідки цього систематичного духовного спустошення нації шляхом руйнування попередньо згаданих функцій сім'ї виявилися настільки значними, що вони ніяк не могли зникнути разом з лікві-дацією совєтської системи. Навіть протягом 7 років, які нас розділюють від 1991 р., вони залишилися ще дуже живучими і не прояв-ляють тенденції щезнути «самі по собі». Для їх усунення, для пере-будови структури ментальності суспільства необхідні активні зусилля протягом неодного покоління.

Прикладів можна навести багато, починаючи від об-ману і до злочинів глобального масштабу. Почнемо з прикладу дріб-ного, локального. Донедавна мали місце масові фіктивні розлучен-ня Прикладів можна б навести багато, починаючи від дрібного обману і до злочинів глобального масштабу.і одруження для збереження житлової площі, усяких комбіна-цій із обміном квартир, виїзду за кордон тощо. Сьогодні ж зустрі-чаємо фіктивне розлучення з чоловіком для отримання постійної матеріальної компенсації від держави, що належиться «одинокій матері». Спостерігаємо співжиття молодят за згодою родин, але без цивільного і церковного шлюбів, щоб уникнути служби у війську, бо він син вдови.

Набагато грізніше зло, що набирає сьогодні глобальних розмірів, причаїлося під невинною назвою туристичних фірм, у яких ділки обіцянками працевлаштування за кордоном Набагато грізніше зло, що набирає сьогодні глобальних розмірів, причаїлося під невинною назвою туристичних фірм, у яких ділки обіцянками працевлаштування за кордоном заманюють ти-сячі українських дівчат і жінок на проституцію, перетворюючи їх у "живий товар", який використовується у страхітливих умовах, гір-ших від рабства. Страшно назвати цифру - від 300 до 550 тисяч українок виїхали за кордон, щоб добровільно чи недобровільно займатися сексом для заробітку.

Деформація родини, відхід від прадавніх норм традиційної сімейної моралі приводять до руйнування суспільства в цілому, до порушення демографічної рівноваги, і врешті, до вимирання нації. Ось розпачлива картина становища української родини.Національне і культурне відродження України повертає нас, мирян, обличчям до добрих українських родин, в яких збереглися духовні устої - віра, пошана до священичого і монашого покликан-ня. Патріарх Йосиф у своєму «Заповіті» зазначив: "Збережіть, а де її розхитано, оновіть справжню християнську родину, як невгасаюче вогнище життя і здоров'я Церкви і народу”.

У нашому здеформованому суспільстві збереглися родини, що, як окремі резервації, зберігають й утверджують віру, національні форми культури, традиції народу, родини, які живуть християн-ським, а отже, героїчним життям.

Документи Римського Апостольського Престолу про сім'ю - голос навчання Церкви

Серед добре продискутованих питань II Ватиканського Собору стояла проблема подружньої любові, зокрема у двох аспектах: чи любов є істотним елементом подружжя, чи любов є ціллю подруж-жя. Відомий є цикл роздумів на такі теми: «Значення любові по-дружжя як любові Христа до Церкви», «Аналіз подружньої любові в аспектах кохання і милосердя до подруга», «Любов як взаємний вільний дар подругів, що живуть у глибокій єдності, даруючи себе навзаєм». II Ватиканський Собор проголосив: "Кожна сім'я як час-тина суспільства має право на свобідний розвій свого релігійного родинного життя під керівництвом батьків, які мають право вирі-шувати релігійне виховання своїх дітей згідно з особистим релігій-ним переконанням. Тому світська влада повинна визнавати за бать-ками право дійсно вільного вибору засобів виховання завдяки тому, що батьки дали дітям життя, мають вони теж тяжкий обов'язок виховувати своїх дітей, а тому є визнані першими і головними виховниками".

Синод Єпископів Католицької Церкви в 1980 році оголосив сві-тові чотири загальні завдання сім'ї:
- творення спільноти осіб;
- служіння життю;
- участь у розвитку суспільства;
- участь у місії Церкви.

Римський Архиєрей Іван-Павло II видає цілий ряд Апостольських повчань, документів і Енциклік, які торкаються питань покликання і місії мирян у сім'ї. В словах Івана-Павла II є велика сила переко-нання: "Сім'я - святе в житті місце, де життя - дар Божий. В ній цей дар може бути відповідно зустрінутий, захищений від багатьох на-падів, де життя може розвиватися за вимогами людського росту" (Енцикліка «Сотий рік»).

Досвід вчить, що цивілізація і міцність народів залежать, насам-перед, від стану їхніх сімей. Тому апостольська діяльність для доб-ра сім'ї має велике суспільне значення. Людська особа покликана жити в спільноті і приносити себе в дар. Основним проявом сус-пільного виміру особи є сім'я. "Чоловіком і жінкою сотворив їх", - читаємо ми у Святому Письмі. Це і є перша форма спільноти. Ісус Христос ставить на сторожі подружжя любов, повертаючи йому гідність і нерозривність. Сім'я стає колискою любові і життя, в якій виростає людина для суспільства. І ця клітина суспільства пот-ребує постійної опіки. Проти цієї клітини діють різноманітні тоталітарні системи, ідеології, байдужість, егоїзм, нужда, міжконфесій-ні війни та інше. Отже, сім'я, держава, Церква та різні спільноти повинні об'єднати всі свої зусилля для збереження природних прав родинної клітини, Апостольське напімнення Івана-Павла II «Фамільяріс Консорціо», про співучасть сім'ї у розвитку суспільства, та «Хар-тія прав людини», проголошена Римським Апостольським Престо-лом на прохання Синоду Єпископів Католицької Церкви у 1980 році, становлять повну і органічну програму діяльності для всіх мирян, котрі визначаються активністю для охорони цінності сім'ї, Ця програма, пише Іван-Павло II в документі «Покликання і місія мирян», вимагає швидкої і рішучої реалізації у зв'язку з чимраз більшою небезпекою, яка загрожує стабільності і міцності родин, Церква хоче бачити сім'ю першою вихователькою віри. В лоні сім'ї людина отримує перші і вирішальні поняття про істину та добро, пізнає, що значить бути коханим, що значить бути особистістю.

Таїнство подружжя - основа сім'ї

Перше чудо Христос здійснює на весіллі в Кані Галилейській, проголошуючи цим гідність сім'ї. Опираючись на людську приро-ду, доповнюючи закони матеріальні і етичні, Христос вчиняє по-дружжя святим зв'язком, святою Тайною християнського життя, знаком містичної любові Христа до своєї Церкви. Тваринний акт пристрасті людського розмноження Христос освятив, викинувши з нього все шкідливе для суспільства, зберігаючи здорове і природ-не. В Церкві перед священиком - смертні наречені, молоді подруги;на престолі - безсмертний наречений - Ісус Христос, повний слави; і невіста, освячена благодаттю Христовою - Свята Церква, зібран-ня усіх вірних, відкуплена кров'ю Христа. Христос задля своєї свя-тої невісти вмирає з любові на хресті, а Церква присягає Христові любов, послух і вірність як супрута. Ця внутрішня благодать Божа - з'єднання Христа з людською душею - є невидимою і великою Тайною. Християнська родина - це той трикутник з Христом, який дістає особливе життя в Євхаристії, уприсутнює завіт любові Христа до Церкви. Спільна Свята Євхаристія подругів дає апостольський динамізм родині. Все це творить діалог з Господом, який провадить сім'я, - сопричастя подругів з Богом.

Подружжя є Тайною трьох, подруги і Христос, які породжують таїнство, зрозуміле тільки їм. Інші члени сім'ї можуть відчути тіль-ки благодать, яка їх обіймає. Першу роль в родині мають подруги. Вони несуть відповідальність за одержаний дар любові, благодать якого діє на всю родину. Вони є інструментом Святого Духа. Отож роль батька молодих, матері, тестя, інших членів родини не може бути важливішою. Добре подружжя - це встановлення гармонії цього трикутника: він, вона і Христос. Нема небезпеки порушення гар-монії сім'ї, коли подруги щоденно відповідають на питання: що Хрис-тос бажає від нас?

Покликання до подружжя - це внутрішній голос, який чує люди-на, коли заявляє про готовність до відкритості для Божої волі. Наці-лити себе до послуху і чекати. Передусім необхідна зріла свідомість того, що подружжя — це дарування себе іншому, не чекаючи відда-чі. Подружжя - це також відповідальність чоловіка за жінку, а жін-ки за чоловіка, і ця відповідальність залишається перед Богом навіч-но. Отож, підготовка до подружжя має починатися з дитячого віку.

Митрополит Андрей (Шептицький) у Пастирському листі «Християнська родина» (1900 р.) дає пораду як починати родину на прик-ладі хати, зверненої до сонця. "Як добре, як сонечко із самого ран-ку заглядає у вікна. Така хата, що до сонця поставлена, - і суха, і здорова. Хотяй би для найбіднішого, а щоб звернена до сонця. Сон-цем для хати родини, то сам Господь Бог у небі, в котрім маємо знайти спасіння. Він своєю ласкою все має освіщати і на кожнім кроці благословити".

Патологічне подружжя

Патологічне подружжя виникає, коли порушений характер від-носин у згаданому трикутнику. Інтимні, духовні і сексуальні відно-сини - це відповідь, наскільки подруги готові слухати Христа. Па-тологічні подружжя - це коли людський елемент переважає над Божим, коли вирішує майно, гроші, людина. Причини сьогодніш-ніх масових патологічних подруж - непідготовленість до подруж-нього життя, несвідомість Святої Тайни подружжя.

До патологічних подруж належать так звані "пробні шлюби", співжиття без сім'ї, або ж розлучені і знову одружені, вільно злуче-ні без громадських і церковних зобов'язань тощо. Крім цього, е багато зовнішніх факторів, які впливають на родину, спричинюю-чи її деформацію: злидні, безробіття, відсутність засобів для повно-цінного виховання дітей. Україна опинилася наодинці з чорнобиль-ськими наслідками. Все це приводить до вимирання - різкого па-діння народжень у порівнянні зі смертністю. Корені патології по-дружжя починаються задовго до шлюбу. Через агресивну сексу-альну рекламу 82% молоді позитивно ставиться до дошлюбних сто-сунків. Сьогодні приблизний вік першого статевого контакту 13-14 років. Масова вагітність дівчаток-підлітків, яка здебільшого переривається абортом, явище соціальне - на рівні державному, яке представляє небезпеку для повноцінності майбутніх поколінь. П'ятдесят відсотків опитуваних однією з найважливіших функцій сім'ї називають задоволення сексуальних потреб. Україна займає пер-ше у світі ганебне місце за кількістю абортів.

З усіма тими тягарями ми наближаємося до нового тисячоліття. Це покладає обов'язок на Церкву, на монастирі, на катехитів, на навчання у школах християнської етики. Немале значення має прик-лад пароха та його родини. В апостольські часи свячення отриму-вав зразковий батько родини, який збудував домашню церкву. Тоді його громада кликала для церковних свячень. Необхідні є нові ак-центи любові. Потрібні знання правди, реалізм, відвага, мислення світовими вимірами. Справа вирішення родинної проблематики не розв'яжеться ніякими кабінетними рішеннями, це справа перетворення людської душі, зміни ментальності.

З уст Президента України Л, Кучми на Першому всеукраїнсько-му форумі жінок України 21 травня 1998 року пролунали слова, які свідчать про важливість сім'ї для національного творення України, хоч, на жаль, не мають підтвердження в реальному житті: "Матері, дружини, подруги - бережіть родинне вогнище. Передусім я бачу сім'ю важливою і багатогранною ланкою держави, неповторною клітиною духовного зв'язку, осередком виховання людини. Сім'я - єдина опора, в якій можливо зберегти духовний спадок, все, чим вимірюється цивілізоване суспільство. Легковажне ставлення до родини - загроза для нації, міна сповільненої дії. Статистика розлу-чень є страшна, за нею - уламки сімей, страждаючі діти живих батьків. Це - злочин".

Сім'я - спільнота, побудована на любові, запрошена Богом до співтворчості

Без зустрічі з Богом неможливе подружжя, це може бути лиш співжиття протилежних статей. Зустріч з Богом уможливлює зцілення людини через виконання заповіді любові.

Покликання подружжя - у народженні і вихованні дітей, а суть подружжя – у взаємному віддаванні себе. Плекання подружжя ви-магає постійної праці у цих двох напрямах. Як зазначив сучасний французький письменник Мішель Куаст: «Одружуватися щодня". Щоденно потрібно питати: "Що я сьогодні зробив для подруга?". Кожний з подругів несе відповідальність за стан Божої благодаті, до якої він є покликаний, Божа благодать приходить через слухання Божого слова і регулярну участь у Святих Тайнах.

Одній сім'ї неможливо створити резерват ідилічного життя. Ми всі в одному човні мусимо спільно протистояти бурям, ра-зом веслувати, бо ми не допливемо до тієї пристані, якою є Христос. Родина мусить бути відкрита до проблем сучасного світу. Плекаючи в собі малу Церкву, родина позитивно впливає на інші клітини нації. Родина, і людина в ній, є істота суспільна. Людина є образом Божої любові. Велика Божа любов дарує людині риси, подібні Божим. Господь запрошує людину продов-жувати далі творити світ. В момент, коли людина віддаляється від Бога, вона не будує, а руйнує світ. Подружжя запрошене до творчості, бо любов, дарована в ньому Богом, творить нове життя. Надто знаменна присутність Ісуса на весіллі у Кані Галилейській. Це для Церкви підтвердження того, що подружжя є чимось добрим, привілейованим, а також пророцтво того, що тепер воно є успішним знаком присутності Христа. (Катехизм Католицької Церкви, розділ 1613). Бог постійно будує світ. Стан Його творчості триває постійно. У сім'ї також - любов моделює родину до смерті. Родина є ядром, унікальним оенератором спів-творчості у трикутнику. Подруги і Христос - творча "майстерня" з неповторною атмосферою, барвами відносин, обставин, дій в різних моделях відносин подругів між собою, в родині, з іншими родинами, в суспільстві. Христос є щодня присутній на весіллі подругів, щодня дарує їм радість, а це все разом творить Таїнство.

Спільна чаша - подружня присяга

У Східній Церкві акцентується, що Христос благословляє по-другів в особі священика під час шлюбу. І приймаючи спільну чашу після молитви «Отче наш», подруги тричі надпивають з неї. В цьому найважливіший символ благословення Христового в Тайні по-дружжя.

Впродовж тривалого часу в нашій Церкві вкорінювалася західна традиція подружньої присяги під час шлюбу, тим самим зміщу-ючи важливіші акценти глибинної традиції Східних Церков. Звичай подружньої присяги став гарним доповненням шлюбу, але якщо зосередити свою увагу на тім, що значить "пиття із чаші", то виринає дуже гарний символ довічної трапези, спільного ділення думка-ми, спільний розподіл обов'язків і тягарів, і спільна радість життєвих успіхів. Однак Боже благословення є найістотнішим моментом шлюбу, яке служить силою освячуючої благодаті тотожної єдності Христа з Церквою.

Моральний ідеал християнського подружжя

Моральним ідеалом християнського подружжя є чистота відносин між святими подругами Йосифом і Марією. Христос омиває ноги Церкві в особах апостолів. Христос слухає Церкву в особі Матері Божої на весіллі в Кані Галилейській. Кожен з подругів є також членом Церкви. Христос понижує себе до людини, щоб під-нести людину до Божества. "І стаються одним тілом. Тайна то ве-лика, а я кажу про Христа і Церкву", - повчає нас святий апостол Павло. В таких складних прикладах, важких для людського сприй-няття розважаннях, вкладає в нас Господь Таїнство з'єднання Бога в самім собі.

Людина, керована любов'ю до Творця, буде поводитися мораль-но. Інакше їй не велить сумління. Моральна поведінка - це не лише знання правил моралі, але й життя відповідно до них, віра в них, готовність їх відстоювати.

Якщо людина бере хабарі або працює в абортарії, чи мовчить на злочин, то часте відвідування Церкви, чи афішування свого патріотизму не робить її моральною. Навпаки, така напівмораль отруює атмосферу суспільства і сім'ї. Позиція моральна сьогодні є часто невигідна нам, але це єдина позиція справедливості і сумління, яка спирається на правду. Першим паростком є мораль в мені, в кожному з нас. Мораль або сумління можна поміняти, загубити, прис-пати, продати, але їхня тінь все життя іде за нами.

"Як Христос любить Церкву, так і ви любіть своїх подругів". Якщо любов подругів у шлюбі не нагадує любов Христа до Цер-кви, то це лише жалюгідна карикатура подружжя. І ці зразки може і недосяжні, але і не утопічні. Вони є ясною дорогою до досконалості. Якщо молоде подружжя морально готове до цьо-го, то і психологічно виявлятиме готовність прямувати до зраз-ка. При таких орієнтирах подружнє ложе завжди буде чисте, готове до радості подружнього еротизму і готове до відмови від сексу, якщо для цього зайде потреба. "Жінка не розпоряджа-ється своїм тілом, тільки її чоловік, подібно муж не розпоря-джається своїм тілом, але жінка". В такий простий, але образ-ний спосіб вчать Отці Церкви, що правдивий акт любові є ске-рований на другу особу. Це виявляє духовну природу акту по-дружжя, а не тілесну. Цей акт є добровільний, творчий, глибо-ко інтимний, відданий в любові до кінця життя. Такий акт є священним і може бути, в залежності від Божого плану, плід-ним. Тому людина не може відривати акт від плідності, чим так грішить XX століття.

Сім'я - привілейоване місце для любові

Прагнення взаємного дарування себе стає теж засобом творення життя. І в тому є найбільше диво, що тілесна сполука двох смер-тних істот дає життя новій істоті, життя, яке має призначення у вічності, якого хоче Бог, але яке залежить від "так", тобто від пози-тивного намірення двох подругів. Це і є найтаємничіша і невимовно дивна зустріч Божої волі і волі людської. Ця зустріч, з матеріалізована тілесним актом, - теж незбагненний дар творчості, яким Бог поділився з людиною. Він зробив подругів співучасниками Божого творення, передаючи їм силу продовжувати життя, кажучи; "Ідіть і наповняйте землю". Тіло одержує кожний, але не кожний цей дар реалізує, тільки "коли двоє будуть одним тілом". Маючи інстру-менти, чи органи для творення, людина, однак, має право вибору і керівництва святинею тіла. Особливо тіло жінки, в якому відбувається містерія животворящого Духа. Для того статевий акт, який свідомо призначений подругами для служби життю, не може бути де-небудь, як-небудь; цей найвищий вияв любові має бути приго-тований чистим наміром, чистим тілом, присутністю Святого Духа, що осяює храм над ними. Сім'я є тим лоном, в якому найсприятли-віше зріє любов подругів. Сім'я - це привілейоване місце для любо-ві. Сім'я вчить основних істин співжиття, пошани для старших, опіки над слабшими. Сім'я - найбільш досконалий соціальний центр, здат-ний подолати будь-які важкі удари.

Пошанування особи і людського життя

Зрозуміло, що не існує релігійне виховання в родині без націо-нального, суспільного, господарського, етичного. Все це є одна ці-лість, що несе печать народу, нації, Батьківщини, які є даром Бо-жим, предметом плекання цілого людства протягом історії.

За даними Міністерства охорони здоров'я в Україні щороку реєструється 900 тисяч абортів, що у два рази перевищує кількість пологів. Найбільша кількість абортів відбувається у віці 18-21 року, тридцять сім відсотків - у віці 22-25 років. Найбільший відсоток подруж, що застосовують контрацептиви, знаходиться у великих містах. Розводів теж. Через бажання пожити для себе 65% сімей бажає мати не більше двох дітей.

Церква вважає, що особою, індивідуумом "є той, хто належить до розумної людської природи". Ембріон в момент зачаття дехто називає "людиною в потенції" чи "теоретично можливою люди-ною". "Але навіть той, хто ще стане людиною, вже є людиною", - спростовує Тертуліан. Бо немає періоду, в якому відділяється духовна і біологічна структура плоду. З багатьох поданих Церквою висновків стає зрозуміло, що навмисно вчинений аборт є прямим порушенням основних прав людини, кримінальним злочином проти дійсного людського життя, є вбивством.

З розвитком різних технік штучного розмноження стаємо свід-ками знецінення гідності людини, браку пошани до ембріону лю-дини. Мікроін'єкції сперматозоїдів, гетерологічні запліднення, клонування - все це повністю замінює статеве людське розмноження, дозволяє оминути одного з партнерів подружжя, знищує родинні зв'язки, спричинює зневагу ембріону, порушує права дитини як плоду любові подругів.

Церква займала і буде займати позицію відкинення будь-якої техніки, що приводить до приниження гідності ембріону. Святий Бенедикт говорить про техніку життя, що завдає смерті: "Існують такі дороги, які видаються людям правильними, проте їхній кінець зникає у безодні аду". (Документи з курсу «Родина і біоєтика», кардинал Трухільйо. - 1998 рік).

Позитивні ініціативи мирян

Бачачи сім'ю як природну основу виникнення "цивілізації лю-бові" (Іван-Павло II), деякі мирянські організації роблять зусилля для пошуків і ствердження ідеалу сім'ї, сприяючи її нормальному розвитку. Ось декілька прикладів:

1. Одна жінка прийшла з розпачем в мирянську спільноту, що вона чекає восьмої дитини. Родина має мале помешкання - 25 кв, метрів, а чоловік більше не бажає дитини, кажучи, що її залишить, як народить ще одне дитя. Сусіди кажуть: "Іди і зроби аборт". Лі-карка пообіцяла це зробити безкоштовно. Сестра дорікає, що ма-тері не взяла до хати, бо не мала місця, а дитину навіщо? Жінка вирішила піти з хати, бо не могла зробити аборт. Спільнота цілою громадою молилася за розв'язку цього важкого питання, мали роз-мову з чоловіком, який був добрим, люблячим батьком для своїх семи доньок, але важка праця для утримання чисельної родини похитнула його любов.

Невдовзі після розмови з ним і щирої молитви Марія подзвони-ла, що чоловік погодився зберегти дитинку і став у її обороні перед сусідами й лікаркою, і сестрою. Марія народила сина Івана. І щастю родини не було меж. Спільнота взяла цю родину під свою особливу матеріальну і духовну опіку, влада міста пообіцяла поліпшення жит-лових умов для гідного розвитку цієї родини, старша донька якої присвятила себе службі Богові і прийняла вічні обіти в монастирі.

2. У Львові створюється багатопрофільний Центр родини, в якому знайдуть розраду і підтримку, і радісне пережиття майбутні подру-ги, молоді сім'ї, сім'ї у важких життєвих обставинах. Ця місія - це особлива форма християнського призначення; вона стосується всі-єї громади. В такому Центрі будуть працювати фахівці різного про-філю. Вони дбатимуть про збереження гармонії між чоловіком і жінкою, для погашення конфліктів у зародку; важливою ланкою праці буде підготовка молодих до подружжя, євангелізація родини, яка неодмінно буде проходити у співпраці зі священиком. Іншим видом апостоляту є допомога молодим родинам, особливо багато-дітним, а також неповним родинам, одиноким матерям, які не зро-били аборт, а самі виховують дитину без чоловіка.

3. Є певний досвід в окремих мирянських спільнотах створення груп багатодітних родин, які проживають у межах одної парафії, так званих "кущів". У Львові вже створено декілька таких кущів: Сихівський, вулиці Щурата, вулиці Варшавської тощо. З кожним "кущем" співпрацює спільнота разом з парохом. Розвивається со-лідарність і взаємодопомога родин; священик відчуває потребу і, при бажанні, знаходить реальну можливість піклуватися про зор-ганізований гурт родин. Спільнота постійно турбується життям та інтересами "куща", заохочуючи до спільних молитов і спільних акцій.

4. Цінний досвід приятелювання християнських родин дає при-сутність дорослих з дітьми на спеціальних Літургіях для дітей з молодими батьками. Це також є один із гарних зразків солідарнос-ті родин. Через дитячу Службу Божу, з дитячим хором, де апостола читає хлопчик, де почуєш доступний коментар Євангелії у вільній формі запитань і співбесіди священика з дітьми. Церква, обвішана дитячими малюнками, що ілюструють Євангеліє, створює чудову, теплу, безпосередню атмосферу спілкування. Спільне Святе При-частя всіх маленьких мирян з усього Львова у церкві єднає дітей і дорослих, несе радість батькам, а в дітей викликає бажання при-вести наступного разу якнайбільше дорослих із сім'ї, щоб спільно ділитися Євхаристією.

Можна було бачити як родичі раніше розірваного шлюбу при-водили своє дитя у храм, пізніше знову погодилися. Бачили, як двоє молодих сліпих батьків приводять свою здорову дитину, долаючи великі відстані, не раз спотикаючись і падаючи в дорозі на львів-ських бруківках, не пристосованих для незрячих. Можна бачити, як довго стоять перед церквою батьки з дітьми, дідусі і бабусі з внуками і не бажають розходитися. І було б дуже бажаним, щоби ці родини могли мати нагоду зустрітися спільно за чаєм, за доброю бесідою, подивитися добрий релігійний фільм, продискутувати його разом, провести спільні реколекції в молитві з дітьми.

5. Відчуваючи багато кризових проблем, один єпископ звернув-ся до родин своєї єпархії з проханням написати йому листи про свої турботи, шляхи їх вирішення, про різні родинні біди. Він не-сподівано отримав понад сотню листів - сердечних і довірливих. Цей цінний діалог між пастирем і його людом дав добрий плід по-прави у багатьох родинах.

6. Безцінними пережиттями може бути наповнений родинний Ювілей, відновлення подружніх обітів після 25 і 50 років подруж-нього життя, з'їзди великих родів, дослідження родинних коренів, спільні родинні паломництва до місць чудотворних ікон, монасти-рів, світових паломницьких центрів.

Гарно було би підтримувати свята родини, які підносять гідність Матері, наприклад «День Матері», що святкується у травні. Мати, яка дала життя, є прообразом Пресвятої Діви Марії. Вшановуючи образ Матері у трьох іпостасях - Матері Божої, Матері-Жінки, Матері-України, діти і внуки тим самим дякують за її жертвенну працю.

Церква має потребу організуватися за допомогою товариств, спільнот, фондів для порятунку сім'ї як соціального інституту.

Заключення

"Ви, християни, е Церквою, ви - Божий люд, який в Таїнстві шлюбу одержав "мандат", щоб приготувати себе і своїх дітей для любові у Христі та в Його Церкві і поділитися цим духовним багат-ством з іншими родинами. Шлюб є угодою, яким подружжя зобов'язується допомагати Ісусові Христу і Церкві. Ця місія є винятко-вим завданням мирян".

На завершення хочу кількома словами пригадати хід запропонованих вам думок.

Стан української родини є катастрофічний.

Історичні підвалини були добрими.

Основою родини є Христос.

Вихід українських родин з кризи можливий тільки через по-вернення до Христа.

А закінчую свою доповідь словами митрополита Андрея, що були написані у 1900 році і надалі є для нас світлим дороговказом: "Проповідь Євангелії не обмежується до церкви і не кінчається Службою Божою. Вона іде від хати до хати кожного християнина і впроваджує свій новий лад. Вона іде в громади, установи, парламенти, до президентів, накладаючи на всіх обов'язок справедливості і любові цілого суспільного ладу. А підставою всякого ладу є родина. І порядок в родині є основою ладу в суспільстві. Слабкий і нещасний той нарід, що зложений із нещасливих родин. Родина є той грунт, на якім кожна особа могла би почуватися вільною і щасли-вою, рости і свобідно розвиватися, заспокоювати потреби розуму і серця, тіла і душі. Це є і буде запорукою майбутності народу, Пра-ця в родинах і над родинами створить дерево суспільної сили, глибоко вкорінене в серце народу, яке здолає будь-які бурі. А ця праця з року в рік, з роду в рід приноситиме Богові хвалу, а народові честь і славу, стягаючи на наших дітей, онуків і правнуків Боже благословення. А з цим благословенням розростешся мій рідний народе в народ великий і могутній, багатий і щасливий, в народ віруючий, побожний, моральний, у народ святий".

© Розробка та розміщення - TRC, 2001