Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Привітання
• 2. Доповідь Владики Гузара
• 3. Доповідь о. Б.Панчака
• 4. Доповідь п. П.Диркач
• Мирянські організації - мета і завдання
• Формація і духовність мирян
• Мирянські організації
• Привітання Апостольського нунція
• Сім’я яку творять миряни
 Євангелізація в сім’ї
• Роль мирян у Христовій церкві
• Наша мирянська ційсність у Бразилії
• Співвідношення духовенства і мирян в церкві
• Проповідь Владики Софрона Мудрого
   Євангелізація в сім’ї

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Отець Орест Мокрик:
«ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ В СІМ'Ї, ЄВАНГЕЛЇЗАЦЇЯ ЧЕРЕЗ СІМ'Ю»

Високопреосвященні Владики, Отці і Делегати Собору!

Слава Ісусу Христу!

Те, що Собор звертає свою пильну увагу на душпастирювання сім'ї, говорить про намагання Церкви справити становище, що ви-никло в родинних відносинах. На це вона має не лише право, але й обов'язок, продиктований сесіями П Ватиканського Собору, Пот-ребою "нової євангелізації", а також її "аджорноменто", дихає ціле Тіло Христове. В дійсності, на це є, принаймні, дві причини. Перша з них - це заповіт Христовий сповіщати "Щасливу новину" вочоловічення Божого Сина і сповнення Його Спасительної Жертви - "Це кров моя, Нового завіту".

Друга причина може бути висловлена словами св. апостола Павла у «Посланні до римлян»: "Через вас ім'я Боже зневажається між поганами", тобто триває профанація віри Христової, а разом з тим, підміна святих цінностей. Принагідне мусимо визнати, що Церква, надто ліберальне ставлячись до того, не прямо, але дотично бере участь у цьому трагічному процесі. Спитаймо себе: "Чи не настав час свободи волевиявлення ? А якщо так, то чи не служить це зна-ком до більш радикальних дій відносно певної категорії "номіналь-не віруючих"?".

Така підміна вартостей відбувається в різних країнах, з неодна-ковим рівнем економічного чи демократичного розвитку. Нині кожна сфера суспільного життя вимагає переосмислення, корекції орі-єнтації і глибокої діагностики. Людство хоч і намагається відчути себе єдиним організмом, яка, скажімо, благородна мети пересліду-ється намаганнями об'єднати Європу? Але не зайвим буде запитання: чи здоровий цей організм?

Спад народжуваності, брак священичих покликань, зменшення рівня шлюбності, розвій відверто безбожницьких організацій, по-ширення окультизму, пропаганда насильства й прибічників різноманітних сексуальних аномалій - все це лише деякі симптоми, кот-рі красномовно свідчать про стан організму Людства.

Глибокі метастази проникли у "святеє святих" - в сімейні тради-ції. Відбувається постійний і поступовий ріст подруж, котрі ніяк не оформили своє співжиття, ані перед Богом, ані перед державою. Число таких "сімей", очевидно, буде й далі множитись, адже вони поповнюються з числа тих, хто в такому дикому безладді навчився трактувати поняття про родину. Діти переймають спосіб життя своїх батьків. Які батьки - такі діти, така держава, такий світ, така Цер-ква.

Стан справ в Україні мало чим відрізняється від загального. Це можемо простежити, порівнюючи. Якщо на Львівщині найбільша кількість релігійних громад, з того випливає, що ситуація у сімей-но-родинних відносинах має якісно різнитись від ситуації в сімей-но-родинних відносинах на решті території України, де аж до ни-нішнього часу відбувається ріст релігійного невігластва. Отож, Львів-щина, п'ємонт українського релігійно-патріотичного відродження! Чим вона живе?

У 1997 році на Львівщині органами реєстрації актів громадян-ського стану було зареєстровано 17934 шлюби і 7129 розлучень. Тобто на 100 подружніх пар припадало 40 розлучень. Для порівнян-ня, у 1990 році було зареєстровано 24239 шлюбів і 6244 розлучення, На 100 подруж припадало 26 розлучень. За перше півріччя 1998 року було зареєстровано 6637 шлюбів та 3366 розлучень. Таким чином, на 100 подруж виявилось 51 розлучення, тобто більше, ніж кожна друга подружня пара розлучається. Щоправда, найбільша кількість шлюбів на Львівщині припадає саме на друге півріччя, тому пропорція може й змінитись, а може й ні. Досить того, що більше, ніж кожна третя пара розлучається.

Продовжуючи далі, констатуємо, що за період 1990-1997 років рівень шлюбності знизився на 26%, в той час, коли рівень розлу-чень зріс на 13%. Вищий від обласного коефіцієнт шлюбності у містах: Бориславі, Дрогобичі, Червонограді, Львові, Самборі, Стрию, і в районах: Турківському, Сколівському, Яворівському, Миколаїв-ському, Сокольському, Бродівському, Золочівському, Радехівському. Нижчий від обласного коефіцієнт шлюбності у Буському, Пустомитівському, Стрийському, Дрогобицькому, Городоцькому, Кам'янко-Бузькому районах.

Статистика свідчить, що 15% розлучених повторно реєструють шлюб, але з них 14% сімей є нетривкими.

Часто-густо в газетних оголошеннях, серед пропозицій нерухо-мості, можемо прочитати приблизно таке: «Львів'янин, приємної зовнішності, віруючий, розлучений, за гороскопом Водолій, позна-йомиться із жінкою відповідного віку, може бути заміжня, для під-тримання вишуканих інтимних стосунків. Фото пришвидшить зус-тріч».

Здається, що коментарі тут зайві.

Що стосується розлучень, статистика Львівщини стверджує, що дві третини розлучень припадає на шлюби, котрі проіснували мен-ше 10 років. Переважно розривають подружні зв'язки особи віком від 25 до 39 років - 59%. На осіб у віці 40 років та більше - 29% від загального числа. Решту, тобто 12%, припадає на молодь. Таким чином, спостерігаємо найбільший відсоток розлучень особами, зда-валося б, зрілими й сформованими, тими, хто потенційно вважа-ється рушійною силою нації.

Всечесніші Владики та Отці Собору! Все, що тут було сказано, - це статистика. Ця наука видається доволі безжалісною та сухою, але кому, як не нам, відкривається, що за цими сухими цифрами, відсотками стоять людські трагедії, сльози й розпач, зневіра в лю-дей й власне безсилля. Кожна третя дитина практично позбавлена батьківської чи материнської ласки, часом діти стають безпритуль-ними при живих батьках, вони заполонюють вулиці, притулки, вок-зали й підземні переходи, вчаться вижити, але їхніми вчителями є будь-хто, тільки не ми. Над їх колисками немає кому прочитати молитви, Боже ім'я не святиться в їх домах, квартирах. Вони перес-тають відчувати себе комусь потрібними. Обласне управління ста-тистики не подає число їх сліз ані у відсотках, ані в будь-яких ін-ших величинах. Але ці відсотки грандіозні.

Отож, оцінюючи та аналізуючи ці цифри, задаймо собі запитан-ня - як усьому цьому зарадити?

Очевидно, не кожна людина чи подружжя схоче, щоб у її спра-ви вмішувалась Церква. До речі, понад 60% опитаних минулого року старшокласників львівських шкіл вважає, що сім'я - це їх особиста справа, і ніхто не може на них впливати. Молодь вважає, що це їх особиста справа, - чи не в тім, Всечесніші Владики та Отці Собору, ховається корінь зла? Якже ж чітко потреба "нової євангелізації" тепер відчувається!

Ми підійшли до наступного питання - яким чином можемо про-вадити евангелізацію?

Головною передумовою успішної праці Церкви є переконання вірних в тому, що сім'я - не особиста, але вселенська справа, Божа справа, та що успіх подружжя беспосередньо залежить від спів-праці кожного члена сім'ї і всіх разом із Богом. Господнє благосло-вення на тих, хто благословить Його. "Ось я покладаю сьогодні перед вами благословення й прокляття; благословення, коли буде-те слухатися заповідей Господа Бога вашого, що заповідаю вам сьо-годні, - читаємо в книзі Второзаконня 11.26-28, - прокляття, коли не будете слухатися заповідей Господа Бога вашого і звернете з дороги, яку заповідаю вам нині..."

Душпастирювання сім'ї розпочинається з того, що парох чи спо-відник пересвідчується, що, властиво, діється в подружжі. Чи схо-дить на неї благословення Боже, чи, може, кара й прокляття дамокловим мечем зависло над ним.

Пастирство душ вимагає застосування аналітичних здібностей з тим, щоби, виявивши ситуацію в сім'ї, представити її подружжю об'єктивно й безкомпромісно, а відтак приписати відповідний лік.

Найперший лік - це вміти засвідчити подружжю те, що воно своєю повнотою особистостей, що включає характер, особливість, індивідуальність, колоритність, виховання, є мовби тінню чи від-битком повноти Триособовості в Бозі, що разом творять єдиного, святого, нероздільного й трансцендентального Бога.

Людина мусить відчути в собі, що вона не полишена на призволяще сама в собі, але що в цьому світі вона потрібна своїй родині і своєму Богові, котрий проливає за неї свою святу кров. Тим біль-ше, подружжю Христос засвідчує своє піклування і, перебуваючи на весіллі в Кані Галилейській, виводить з кризи початок торжественної трапези новоутвореної сім'ї.

Своєю участю у житті подружжя душпастир уприсутнює Бога і змушує повірити, що Господь хоче перебувати в ньому "завжди, нині і повсякчас, і на віки віків". Тільки це може привести людину і сім'ю до дому Божого, щоб у ньму приймати живу участь у жертві Пресвя-тої Євхаристії. Тому Св. Літургія - це свідчення любові аж до смерті Божого Сина, до кожної сім'ї і до кожного християнина зокрема.

Українська Церква може послужитись безліччю способів, щоб навчити вірних помічати Провидіння Боже. Це узагальнюється формою обрядових священнодійств. Требник зібрав разом, засо-бом молитов та посвячень, бажання Боже перебувати з людиною і благословити усі намагання, що служать для добра й спасіння. Тут ми бачимо і молитву, коли жінка народить дитя, коли дає їй ім'я, коли приносить її для уцерковлення, і навіть молитву над повиту-хою, що прийняла пологи. Крім цього, в нашому обряді мають міс-це усілякі посвячення: домів, поля, майстерні, зілля, овочів, інших речей, тобто всього того, що безпосередньо служить побуту роди-ни, Чин душпастирських відвідин в часі Йорданських свят із окропленням обійстя свяченою водою дозволяє пароху бачити при-ватне життя подругів, їх духовний стан, дає можливість так званої домашньої катехизації, уможливлює приватне уділяти братнє напімнення, осуд чи благословення. І хто зна, чи після таких відвідин любові й турботи хтось із подругів не скаже: "Ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого скривдив, верну вчетверо".

Дуже цікаво було б проаналізувати досвід душпастирювання в час релігійного гоніння, це - наша історія. Очевидно, тоді УГКЦ, що діяла в підпіллі, не могла задовольнити духовні потреби усім вір-ним. Її праця проводилась у невеличких групах, що теж мало неа-бияке значення. Вірні черпали катехизмові правди і освячувались у Св. Тайнах, що їх уділяли потаємно підпільні священики, були добре згуртовані в дусі молитви і співстраждання, маючи Сопричастя з Христом і між собою. Вправляючись у християнській дос-коналості і перебуваючи у постійному єднанні з Тілом Христовим, творили "мале стадо", якому Господь казав не боятися, бо Він з ним. І це "мале стадо" несло слово Боже по місцях свого побуту й праці, І через них інші дізнавались, що є Бог, який переміг світ, є правда, яка дає силу жити, є Церква, що терпить мучеництво задля благословення цілого народу. Хоч їх було мало, та чи про кількість мусимо турбуватись нині, чи може якість переросте у кількість. Апостолів було не 1000, але 12, та Христос так учинив, щоб ці два-надцять могли наповнити Церкву Божу.

Ті ж, що шукали Бога в інших церквах чи релігіях, що вони могли знайти? Свобода державної Церкви, що тоді уосібнювалась в РПЦ, була подібною до свободи папуги, зачиненого в клітку. В тому випадку їх свобода була страшнішою, аніж наша неволя. І усе душпастирювання зводилось до уділяння хрещень, шлюбів чи по-хоронів. А в сільських місцевостях Св. Літургії служились тоді, коли дозволить голова сільської ради. Все це спричинилось до того, що рівень релігійної свідомості вірних під опікою РПЦ був настільки низький, що часто стояв на грані магічних вірувань.

Тому дуже важливо врахувати досвід УГКЦ тих часів, особливо стосовно способів душпастирювання.

Крім того, існує досить багатий досвід у пастирському служінні українців діаспори. Легко, обережно, досліджуючи його, можемо користати з нього, але ні в якому разі не пересаджувати його без-думно на батьківський грунт.

Цей зовнішній, так би мовити, спосіб євангелізації сім'ї і через сім'ю продовжується засобом проповідування Слова Божого. Душпастир сіє зерно, котре має принести плід. Слово Боже запліднює до того підготовлену душу парафіянина оранням, тобто - молит-вою, дискутуванням, тобто - витривалістю у вірі, зрошенням, тобто - сльозою покаяння. Ї тоді душа стає плідною, а відтак, почуті на проповіді слова Христові: "Ви є світло світу..." або "...ви є сіллю землі...", не пропадуть, а розростуться, і тоді сім'я стане подібною до чоловіка, в чиїх очах світить відбиток від свічки, котрою він освітлює темряву, і усі, бачачи світло в його очах, схочуть бути таким як він - освітленим, осяйним. Добра християнська сім'я, вмі-ло ведена своїм душпастирем, запалює світлом віри многі світиль-ники. Таким способом сім'я сповняє апостолят.

Перейнята благодаттю Божою, людина прагнутиме повноти знань, тому на неї має вже чекати недільна школа та із розпростер-тими обіймами прийняти, щоб згасити спрагу знання її душі. Нав-чання робить людину вільною, невігластво кабалить її. Роблячись вільною та окриленою благодаттю й вірою, вона віддає своє серце цілковито Богові. Ці плоди Святого Духа зможемо назвати святими XXI століття.

Все це душпастирювання вимагає епіклези. Дух Святий навчає і наповнює дарами та плодами. Свята П'ятдесятниця відбувається кожного разу, коли настає Сопричастя. Сопричастя Церков спов-няє вселенськість, і у тій вселенськості сім'я відчуває себе цер-квою, хоча б і найменшою, І коли ми вже наважились повторити за св. апостолом Павлом тезу, що сім'я - це домашня Церква, мусимо простежити, чи зберігаються в ній ознаки Церкви Божої ? Вона ж - єдина, свята, соборна й апостольська.

Цей спосіб євангелізації можемо образно назвати внутрішнім зростанням сім'ї, аж до вирозуміння себе як Христової невісти.

Чи сім'я є святою? Проблематично, але саме про це ми моли-мось, уділяючи подружжя як Св. Тайну. Ось слова: "Щоб дарувало-ся їм благословення в дітях і життя бездоганне, Господу помолімся, Господи, помилуй". У «Посланні до Ефесян», св. ап. Павло порів-нює сім'ю із Церквою і ставить це перед їх очі, кажучи "...щоб була свята і непорочна". До того, маємо приклади із життя святих, де читаємо імена тих, хто саме через сім'ю досягнув досконалості. Це преподобні Ксенофонт і Марія, дружина його, Пафнутій та Євфросинія, дочка його, Павло та Юліанія, сестра його, мучениця Теодотія та діти її, мучениця Софія та діти її - Віра, Надія та Любов, ще й інші святі супружества. Й мабуть, найяскравішим прикладом свя-тості служить нам родина з Назарету, до якої ми направляємо пог-ляд й сподівання.

Чи є сім'я єдиною? Єдність та роздільність подружжя надзви-чайно влучно й навіть сентиментально висловлюється словами обіт-ниці: "... і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені, Боже, поможи в Тройці Святій єдиний, і всі святі. Що Бог злучив, людина нехай не розлучає", - читаємо далі в требнику. Сім'я, як і Тіло Христове, не може досконало існувати розділеною.

Чи є сім'я соборною? Чи існує в ній рівноправність супругів? Які традиції української сім'ї? Про це нам говорить дослідження Інституту народознавства. Зокрема, в нім наводиться вислів Івана Франка: "Від давніх-давен усі учені люди, котрі пильно придивля-лися до життя руського (українського) народу, признавали, що ру-сини (українці) обходяться зі своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди. В родині жінка зай-має дуже поважне й почесне становище". Дослідники вказують на демократизм української сім'ї. Традиційна українська сім'я XIX-XX століть виділяється, разом з тим, й соборноправністю, що не можна сказати про сімейно-родинні відносини в Росії чи, скажімо, Сербії. З цього дослідження видно, що коріння соборноправності у родинних відносинах проростало не лише на орунті релігійному, але також і традиційному, ввібравши в себе соки моральності та гуманності.

Інші питання: "Чи є сім'я апостольською"?; "Чи супруги несуть своє служіння у подружжі"? Здебільшого, панує статево-господар-ський розподіл, однак служіння чоловіка й служіння дружини ро-зуміється безпосередньо.

Отож, порівнюючи, чи скоріше називаючи сім'ю "домашньою Церквою", бачимо в ній закладену потенцію, що робить її в дій-сності Церквою Вселенською. Духовний або внутрішній ріст сім'ї, тобто реалізація такої потенції, може чи не найважніший етап у євангелізації сім'ї і через сім'ю. Подружжя може стати навчаючим, благословляючим та освячуючим.

Ніхто не запалює світильник, щоб приховати його. Запаленим він розбиває морок темряви, до нього приходять, щоб розпалились десятки, сотні, а може, й тисячі інших незапалених світильників.

Щось подібне ми спостерігаємо в прегарній, але й призабутій традиції свят, коли священик стоїть в Царських Вратах із запале-ною свічкою, до нього ж підходять вірні, запалюють свої свічки й виходять на хресний хід. Переносячи цей звичай на площину на-1 шої теми, цей обряд служить образом співпраці сімей в парохії. Сім'я священика, стоячи поруч амвону, проповідує "щасливу нови-ну" і дає приклад життя богобоязливого, сповненого ласки й цілко-вито посвяченого служінню ближньому. Дуже важким це життя видається. Між священиками виробився влучний термін - "життя під мікроскопом". Кожен крок, кожне слово когось із числа сім'ї пароха помічається, оцінюється, порівнюється із наукою, яку він проповідує. В тому немає нічого дивного, адже людина шукає прак-тичного підтвердження тези, що Бог благословить. Сусідська сім'я перша схоче наслідувати життя священичого подружжя, а від неї, ланцюговою реакцією, розходиться по усій парохії. Разом із тим, тією ж ланцюговою реакцією розголошується осуд, коли вірні ба-чать невідповідність слова й діла. Тому вікова традиція одруженого священства є могутньою зброєю, одночасно величною й підступ-ною, пориваючою й відвертаючою.

З того мусимо усвідомити собі важливість приготування до по-дружжя майбутніх священиків, а також подбати про високий мо-ральний рівень їх дружин. Бути добрим парохом є поняття інтег-ральне. Воно включає в себе: бути добрим сім'янином, педагогом, психологом, господарем, економістом. Всі ці аспекти служать для найкращої проповіді Слова Божого, здатної преобразити парохію.

Спільна недільна Богослужба кличе родини до молитовної спів-праці. Беручи участь у Св. Літургії, подружжя саме літургізує, Не-сучи Святе Причастя до свого серця, вони несуть Його, часом не усвідомлюючи, у свій дім, де виставляють для адорації. Звичайно, все це розуміється в алегоричний спосіб. Нарешті, перебуваючи в Євхаристійній єдності, парохіяльні родини відчувають себе єдиною родиною у Христі, де кожен співстраждає разом із ближнім. 1 тоді відступає горезвісна приказка: "Мій дім - моя фортеця", але навпа-ки - біда особиста стає бідою спільною, матеріальна нужда особис-та стає нуждою спільною, радість особиста стає радістю спільною, Надзвичайно потрібні в парохії «Марійські дружини». Їх значення перебільшити неможливо. Але коли вони утворюються на малих або сільських парохіях для того, щоб служити хворим чи одиноким, це вже не так і позитивно.Воно може говорити про те, що парохія живе за принципом крайньої хати.І тоді парох шукає раду.

Виявляє, хто в селі є милосердний і не рівнодушний, хто б міг по-служити ближньому любов'ю-харітас. І знаходить із 1000 вірних 10 й тішиться, хоч мав би журитись, що з 1000 - лише 10 милосердних. Це, властиво, доводить важливість плекання в парохії почуття єди-ної родини.

Чи в релігійній громаді є вогнища духовної епідемії? Очевидно, що є. Але чи їх локалізація є справою органів місцевої влади? У великій мірі, так. Але у вирішальній мірі - це справа самої релігій-ної громади. Цілеспрямована співпраця євангелізованих сімей здатна згасити будь-які заразливі вогнища. Подолати пияцтво, забезпечи-ти достойний рівень життя парохіян, впроваджувати прогресивні методи господарювання й таке інше - все це під силу релігійній спільноті, коли в ній панує правдива Христова наука. Душпастир мусить розбудити парохію зі сну, якщо хоче здобути плоди. Не зробивши цього, євангелізація може стати черговою демагогією. Але зумівши подолати цей смертоносний сон, парох побачить пе-ред собою неосяжні горизонти, долати які буде не одиноко, але разом із парохіяльною родиною.

Як чуємо з цієї доповіді, в ній переплітаються настрої песиміс-тичні й оптимістичні. Це реальність, яку врахувати конечно. Далі мусимо простежити, що вже зроблено, щоб справити становище, й що можемо зробити в найближчому часі. Це, властиво, наступні рядки доповіді.

Узагальнення обговорень теми
«Апостолят мирян у парохії та в сім'ї»
у дискусійних групах

1. З метою налагодження міцних моральних підвалин християн-ської сім'ї необхідно активізувати роботу Патріаршої комісії у справі родини, поширювати усне пропагування традицій християнської сім'ї, налагодити роботу «Інституту подружжя», які б працювали у Ділянці створення спільних проектів Церкви і держави, а також створити програму проведення науково-богословських конферен-цій, нарад та симпозіумів, присвячених проблемам сім'ї, з таких питань:
- збереження ще ненародженого життя;
- збереження сім'ї;
- здоровий спосіб сімейного життя;
- духовно-моральне оздоровлення суспільства через міцну хрис-тиянську сім'ю.

-

2. Сприяти відновленню функціонування "домашньої" церкви як гаранта зміцнення устоїв сім'ї, а також поширювати практику "домашньої" молитви, спільного читання Святого Письма з метою плекати традицію більш активного спілкування з Богом у родинах.

3. Активізувати душпастирську працю у "змішаних" і розлуче-них подружжях, у сім'ях, які живуть у повторному шлюбі; не від-межовуватися від них, а залучати їх до активної роботи в парохії.

4. Духовенство повинно постійно наголошувати на важливості Таїнства шлюбу. Цю інформацію особливо потрібно донести до тих сімей, які живуть у громадському шлюбі.

5. Церква повинна мати комплекс інтегральної підготовки до подружжя та діяльності постійного реколекційного проводу сім'ї, а зокрема;
- встановити конкретний термін підготовки до шлюбу, обов'яз-ковий для всіх парохій; - встановити конкретну відповідальність священиків за підго-товку наречених до шлюбу;
- відновити традицію заручин;
' - активізувати боротьбу проти забобонів і пересудів у шлюбно-му житті;
- сприяти створенню «Клубів християнської родини»;
- докладно пояснювати, що участь мирян в Учительському уряді Церкви найкраще може бути виявлена у сім'ї;
- заохочувати батьків мати більше дітей з метою універсальної можливості кращого виховання дітей у різновіковому товаристві;
- підвищити роль хресних батьків шляхом створення більш дос-коналої методики приготувань з виясненням обов'язків та відпові-дальності хресних батьків за духовне формування похресника чи похресниці, зокрема наголошувати на обов'язковій участі хресних батьків у першій сповіді дитини;
- у проповідях священиків повинні бути роз'яснення та навчан-ня на тему морального занепаду суспільства, зокрема сім'ї.

6. Шукати шляхи зміцнення авторитету батька в родині, як го-дувальника та виховника, утверджувати його в державі економіч-но.

7. Поряд із проведенням «Свята Матері», започаткувати тради-цію проведення «Свята Батька».

8. Внести такі поправки у Проект документу Собору:
а) п.60, рядок 7 - додати після слів "ламанні хліба і молитві" "дияконії і кайнонії";
б) п.64, рядок 6 - вилучити слово "еліту";
в) п.66, рядок 1 - після слів "Хрещення і Миропомазання" дода-ти "та Євхаристії";
г) п.67 - викласти у наступній редакції: "Гідними прикладами жертовної праці мирян у парохії та їх співпраці зі священиками є їхнє служіння як паламар і свічконосець. Дуже важливу послугу в нашій церковній практиці традиційно виконують парохіяльні читці і співці (дяки), а тому церковним громадам та ієрархії особливо
потрібно подбати про їх належну підготовку та духовну форма-цію".

9. Підготувати звернення Собору УГКЦ до всіх родин, в якому зробити наголос на потреби християнського виховання в суспіль-стві.

10. Підготувати звернення Собору УГКЦ до уряду України з метою забезпечення гідних умов материнства та сім'ї.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001