Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Привітання
• 2. Доповідь Владики Гузара
• 3. Доповідь о. Б.Панчака
• 4. Доповідь п. П.Диркач
• Мирянські організації - мета і завдання
• Формація і духовність мирян
• Мирянські організації
• Привітання Апостольського нунція
• Сім’я яку творять миряни
• Євангелізація в сім’ї
• Роль мирян у Христовій церкві
• Наша мирянська ційсність у Бразилії
 Співвідношення духовенства і мирян в церкві
• Проповідь Владики Софрона Мудрого
   Співвідношення духовенства і мирян в церкві

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Орися Стефин:
«СПІВВІДНОШЕННЯ ДУХОВЕНСТВА І МИРЯН У ЦЕРКВІ»

Слава Ісусу Христу!

Співпраця мирян і духовенства в нашій Церкві вже в дійсності була охоплена, до деякої міри, нашими пленарними засіданнями до сьогоднішнього дня. Оскільки я є тією особою, яка читає останню доповідь нашої сесії, то потрапила в таке становище, що буду зму-шена повторяти дещо з того, що ми вже обговорювали. Але, ма-буть, ще таки залишилися аспекти, про які нам потрібно поговорити. І ще зазначу: під терміном "духовенство" я буду мати на увазі не лише священиків, а також і дияконів.

Усі ми - Божий народ

II Ватиканський Собор і наш Собор УГКЦ представляють ба-чення Церкви, як Божого народу. Прийнявши Святі Тайни Хре-щення, Миропомазання та Євхаристії, ми всі прийняли певні ролі, завдання і обов'язки. Ми всі є покликані Святим Духом, щоб стре-міти до святості. У загальному розумінні - усі в Церкві є рівними. Усі - миряни, духовенство і монашество - належать до цього самого Божого народу. Усі несуть обов'язок навертати людей до Бога і до спасіння, плекати любов до Всевишнього Господа і Спасителя на-шого, заохочувати до участі та служіння в Церкві.

Святий Дух обдарував нас усіх своїми дарами і дав кожному з нас особливе покликання. Отже, в Христовій Церкві немає місця менталітетові "ми - вони", "ми - духовенство", "вони - миряни", чи "ми - миряни", "вони - духовенство". Ми всі - духовенство і миря-ни - члени Тіла Христового і маємо обов'язок разом співпрацюва-ти, щоб служити Всевишньому і стреміти до спасіння людства.

У сьогоднішніх обставинах у багатьох спільнотах нема досить покликань до Святої Тайни Священства. Отже, ми мусимо прислу-хатись до Святого Духа. Що Він нам каже, і до чого нас закликає? Як Він нас провадить далі? Цього року, в році Святого Духа, ми тут з'їхалися на Собор завдяки Божому Провидінню, щоби спільно молитися і прислухатися до вказівок Святого Духа, який готовий нам допомогти знайти якнайкращий спільний шлях для нашої Цер-кви у третьому тисячолітті. І цей шлях, напевно, включає більше молитви, духовної обнови та активізацію мирян. Головний ключ -це співпраця усіх "гілок виноградника".

Наша довгостраждальна Церква є свідком того, що в невідрадних обставинах, як, наприклад, в концтаборах, на засланні чи на еміграції, віра збереглася, навіть тоді, коли не було священика, зате вірні зберегли глибоку пошану до духовенства і потребу на нього.

У «Christifideles Laici» читаємо: "...Святий Дух, котрий керує Церквою, наділяє розмаїтими ієрархічними і харизматичними да-рами усіх охрещених, закликаючи їх, кожен по-своєму, бути діяль-ними і взаємовідповідальними..." (21). Поділ урядів у апостольських Церквах чітко показаний в текстах Святого Павла: "Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів... Ї Він сам настановив одних апостолами, інших - пророками, ще інших - євангелістами і пастирями, і вчителями для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єднос-ті у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа" (Еф. 4, 7; 11-13).

Духовенство, отримавши Тайну Священства, отримує заразом "владу і святу силу діяти в особі Христа-Голови, щоб, оголошуючи Євангеліє і виконуючи Святі Таїнства, служити Церкві і єднати її у Святому Дусі... Тому запевнення і ріст єдності у Церкві, особливо у рамках виконання різних та додаткових послуг, вимагає від пасти-рів, щоб вони трактували свій уряд не інакше, як служіння усьому Божому люду (див. Єв. 5, 1), а від мирян - визнання послуги свяще-ників за необхідний елемент свого життя і своєї участі у місії Церкви" («Christifideles Laici», 22).

Чого миряни очікують від священиків?

Папа Іван-Павло II у заклику «Я дам вам. пастирів!», окреслює священика так: "Священик, що покликаний бути живим образом tcyca Христа - Глави і Пастиря Церкви, мусить старатися віддзер-калювати в собі, в міру можливого, цю людську досконалість, яка сяє у Сині Божому, що став людиною, і котра проявляється з особ-ливим виразом у його ставленні до інших".

Миряни, отож, очікують, щоб священики та єпископи:
- наслідували Христа "в абсолютній самопожертві, у безмежній пастирській любові і турботі про всіх" («Нова євангєлізація», 68);
- були справжніми свідками живої віри, духовними свідками Божої дійсності, духовними провідниками, людьми духа;
- проповідували благовість Христову, щоб "опромінити світлом Євангелія всю земну діяльність вірних";
- мали духа служіння, були справжніми пастирями душ, а не лише служити відправи чи виконували "священичу професію", тобто були "урядовцями";
- ввели переконання Божої науки в щоденне життя;
- виявляли побожність;
- формували совість вірних;
- не прагнули матеріальних дібр, а "за прикладом Христа, який, бувши багатим, став для нас бідним (пор. II Кор. 8, 9), трактує вбо-гих і найслабших, як довірених Йому, кому в особливий спосіб таки став, свідчить про бідність, ведучи життя просте і суворе" («Я дам вам пастирів!», 4);
- добре пізнавали своїх вірних;
- щоб священики і єпископи не боялися мирян і не гордили ними;
- щоб виявляли великодушність, людяність і ввічливість і, взага-лі, високу особисту культуру у спілкуванні з мирянами, незалежно від їхнього віку чи стану життя - будучи прихильними, вони умож-ливлять краще спілкування;
- щоб відрізняли гріх від грішника;
- щоб прислухалися до думок інших;
- щоб були разом із народом, поділяли труднощі і страждання, щастя і успіхи своїх вірних, надавали їм духовну і молитовну під-тримку.

Завдання ієрархів:
- "Зберігати зв'язок любові між Церквою в Батьківщині й усіма митрополіями, єпархіями, екзархатами і громадами... усього світу";
- "Єпископ, як пастир і вчитель своєї громади, має постійно дба-ти про спасіння душ, якому він служить проповіддю слова Божого, що нерозривно пов'язана з літургійним життям катедрального со-бору, яке повинно служити зразком для всіх парохій" («Нова Євангелізація», 65);
- Нести відповідальність за катехитичне навчання, яке повинно охопити не лише дітей і молодь, але і дорослих.

Чого священики очікують від мирян?

Миряни шляхом святої Тайни Хрещення "...відповідають також за поширення віри, згідно з дорученим їм служінням". Вони є "...по-кликані нести перетворююче світло Євангелії в усі місця їхнього життя і діяльності. Ревно виконуючи свої земні обов'язки, вони стають співучасниками постійного Божого діла створення світу, наслідують приклад Христа, який був ремісником".

Священики очікують: - щоб миряни відчували обов'язок християнського життя і по-клик до святості;
- щоб вони були світськими апостолами, тобто голосом Христа у своїх щоденних відносинах у сім'ї, на праці, в суспільному і това-риському житті. Миряни мають доступ до багатьох людей, до яких Церква не має доступу, і до таких, які не знають Христа, і до таких, які відпали від Церкви;
- щоб миряни відчували відповідальність за долю Церкви, за її розвиток і живучість;
- щоб миряни пам'ятали, що наша Церква - не тільки Христова Церква, але й Українська, яка у своєрідному обряді має великий скарб духовних багатств і надбань;
- щоб творили родини на засадах Христової науки: часто разом молилися, брали участь у Богослуженнях, приступали до Святих Тайн, щоб усвідомлювали собі, що батьки є перші духовні вчителі своїх дітей, а Церква є їм до помочі;
- щоб вивчали богослов'я і постійно працювали над собою та розвивали свою духовність;
- щоб давали належну духовну і матеріальну підтримку своїм священикам і Церкві, щоб були чутливі на потребу священика жити;
- щоб мали бажання служити іншим;
- щоб брали активну участь у церковному житті: проявляли іні-ціативу, ставали членами церковних організацій та брали провід у Церкві там, де мають здібність чи професійне знання, наприклад у церковній адміністрації, у фінансовій і технічній ділянках, у сус-пільній опіці, архітектурі тощо; щоб з ентузіазмом виконували про-поновані ідеї;
- щоб передплачували і читали церковні і духовні часописи, за-охочували своїх дітей та інших їх читати (очевидно, така літерату-ра мусить бути відповідна);
- щоб миряни дописували до церковних часописів і причиняли-ся до їхнього видання (наприклад, в Австралії миряни безкорисно складають і пакують на висилку газету «Церква і життя»);
- щоб були вирозумілі супроти своїх душпастирів: трактували кожного як індивідуальну особистість, з власним характером, спо-собом дії в парохії та власними талантами;
- щоб не вимагали від священиків розв'язки кожного питання, а "радше нехай беруть на себе питому собі відповідальність, просві-чені християнською мудрістю та зважаючи пильно на науку Вчи-тельського уряду" (РН, 43) («Нова Євангелізація», 99).

Взаємне довір'я

Основні проблеми:
- взаємне недовір'я, спричинене різними факторами. Це істо-ричні болі між ієрархією, духовенством і мирянами;
- брак ефективного вислуховування, спілкування і взаємопошани;
- недостатнє пізнання і брак розуміння священиками мирян, і навпаки, та їхніх турбот і труднощів;
- формування негативної думки священиків про мирян, і навпа-ки, наприклад, розчарування мирян у здібностях і зацікавленні свя-щеника їх розуміти, їм допомагати, та думка священика, що з парохіянами неможливо щось зробити;
- почуття несправедливого трактування: надмірні вимоги щодо жертвенності мирян матеріально, працею і часом, брак вирозумін-ня, що миряни мають багато обов'язків у своєму житті, а коли ми-ряни жертвенно посвячуються - брак признання і подяки;
- брак культурної поведінки з обох боків;
- почуття мирян, що священики мають забагато влади;
- невдоволення мирян, якщо священики не наслідують Христа у своєму житті, приміром мають матеріалістичний спосіб життя, тоді як Христос жив так просто і скромно;
- нехристиянська і шкідлива поведінка поодиноких священиків, як, наприклад, сексуальні переступства з дорослими або, що най-гірше, з дітьми. Така поведінка одиниць, на жаль, викликає в спіль-ноті недовір'я до загалу священиків.

Коли існує недовір'я між священиками і парохіянами, тоді цер-ковне життя поволі завмирає і переступає межі збайдужіння. Клю-чем до розв'язання проблеми є взаємне довір'я.

Як будувати взаємне довір'я?

У першу чергу, найважливішим є мати усвідомлення, що Хрис-тос є нашою Церквою, і що Святий Дух нами провадить. Треба слухати Його і молитися, щоб Святий Дух унапрямлював нас, а тоді буде менше суперечок і "політики".

«Будучи одно у Христі Їсусі (Гал. З, 28), миряни, ієрархія та свя-щеники є покликані до тісної співпраці, бо тільки таким чином Церква, скріплена всіма своїми членами, зможе успішніше випов-нити свою місію для життя світу (СН, 37) («Нова Євангелізація», 76).

"Передмова такого спільного діяння - вірність своєму завданню кожної зі сторін: миряни, як і всі вірні, нехай християнським по-слухом приймають те, що священні, як заступники Христа, як учи-телі і управителі Церкви, постановляють (СН, 37). Пастирі, щедро наділивши всіх вірних духовними добрами Церкви, перш за все словом Божим і Таїнствами..., повинні признати і плекати гідність та відповідальність мирян у Церкві; нехай охоче користуються їх-ньою радою, з довір'ям нехай доручають їм обов'язки на службу Церкві та залишають їм свободу і поле дії, більше того, нехай зао-хочують їх, щоб із власного почину бралися до праці... Без діалогу, опертого на взаємопошані, без довір'я до другої сторони, годі дума-ти про якусь реальну зміну у таких істотних для здійснення місії Церкви у відносинах між мирянами і пастирями" (СН, 37) («Нова Євангелізація», 76).

Потрібне усвідомлення ролі мирян, яке можна проводити з допомогою катехизації, засобів масової інформації, духовно-освітніх центрів, виготовлення відеофільмів тощо.

Треба спільно розглянути, які є потреби парафії, у яких ділян-ках і в який спосіб можемо створити тіснішу співпрацю? Як зосе-редити увагу на вихованні провідників до апостоляту, наприклад: праця з молоддю, підготовка до шлюбу, зміцнення подруж і сімей, пасторальна опіка? Найкраща співпраця духовних осіб і мирян є у тих парохіях, де парох дозволяє мирянам проявляти ініціативу і реалізовувати влас-ні задуми. Його роль у цьому випадку зводиться до керування різ-ними парохіяльними заходами та перевірки того, чи вони йдуть в доброму напрямі (а також втручання, в разі необхідності). Потрібні спільні наради священиків і мирян для обговорення й вирішення справ, пов'язаних із життям парохії. Для мирян потріб-на наука - богословська, біблійна, про Східний обряд тощо. Вихо-вання має бути не лише пасивне (тобто священик говорить, а ми-ряни слухають), але й активне, де миряни мають можливість роз-питувати, висловлювати думки, дискутувати. Єпископи повинні висилати священикам «Послання», приміром раз на місяць, на певну тему (скажім: Святі Тайни, вказівки чи резолюції Собору), а до того - короткий матеріал або відеофільм і питання для дискусій, які священик мав би проводити з мирянами.

Священики і єпископи мусять уможливити справжній діалог, а не змушувати мирян лише погодитися з тим, що вже було виріше-не.

Ми мусимо зрозуміти, що ми всі є в якийсь спосіб "поранені", а взаємне прощення лише уможливить нам духовне зростання і збли-ження у церковній спільноті та у Господі нашому. Найважливіше для нас усіх є зближення до Бога, до Його почитання, до духовного життя, до любові Бога і ближнього. Нам усе треба вертатися до основи, що Христос є наша Церква.

Спільна відповідальність у рухах і спільнотах

Нові рухи і спільноти - це прояв життя Церкви після Другого Ватиканського Собору, це плід, за словами Папи, "нової весни Цер-кви", або, як інші говорять, нове Зіслання Святого Духа. Співпраця мирян і духовних осіб у тих спільнотах є специфічною, оскільки інколи миряни є їхніми засновниками і основними натхненника-ми. Рухи і спільноти проявляють незвичайну духовність до багат-ьох осіб, часто відокремлених від Церкви. Тому духовні особи (на-віть якщо особисто не відчувають покликання до таких спільнот повинні їх пізнавати і бути підготовленими до того, аби надавати їм душпастирську допомогу. Праця у невеликих спільнотах дає чудові плоди поглибленої релігійної формації. Вона веде їх до усвідомлен-ня того, що парохія - і вся Церква - може і повинна бути спільно-тою спільнот. Важлива також співпраця самих мирян між собою, щоби допомогти ближньому, ділитися, викорінювати заздрість і ненависть.

Літургія - вершина і джерело

"Літургія - це та вершина, до якої прямує діяльність Церкви, і, одночасно, те джерело, звідкіля випливає вся її сила" (II Ватиканський Собор. «Декрет про пастирський уряд Єпископів», 14).

Служба Божа нас формує і перетворює у обожнену людину. Ми повинні робити все, щоб Богослуження були гарними і побож-ними, щоб вони були натхненням і радістю. Спільнота, яка старан-но і побожно приносить Євхаристійну жертву, ясніє своєю молит-вою! Отже, цінним є спільне приготування священика і мирян до Літургії, Це дозволяє виразити співвідповідальність за молитву ці-лої Церкви і заохотити інших до такої відповідальності. Активна участь мирян у Літургії (згідно із засадами Церкви) є неповторною нагодою, щоб показати "пересічним" парохіянам, що Літургія - це не тільки справа священика, але і цілої парохіяльної спільноти.

Потрібно "оживити" наш обряд, залучити якнайбільше дітей і молоді до участі, як наприклад, дівчат і хлопців залучати до читан-ня «Апостола» і служіння у «Привівтарній дружині»; усі діти і мо-лодь могли б тримати свічки і бути ближче до вівтаря під час чи-тання Святої Євангелії. Чому б жінки не могли нести Плащаницю? Перед Службою Божою священик, монах або монахиня чи миря-нин(-ка) могли б дати коментар про те, за кого правиться Літургія, які тропарі і кондаки припадають на той день, пояснення якоїсь частини Літургії, ікони тощо.

Треба заохочувати всіх мирян, включно з молоддю, щоб долуча-лися до співу під час Служби Божої, Молебня, Утрені і тому подіб-не. Добре мати спеціальні Літургії, приміром для дітей, для молоді, для хворих і так далі.

У Бразилії практикують, що кожної неділі інший гурток парохії підготовляє Службу Божу, наприклад: діти, молодь, катехити, «Апостольство Молитви»; матері - у «День Матері», батьки - у «День Батька». Вони підготовляють читання «Апостола», купують квіти (навіть діти), вбирають Церкву, тримають прапори організацій тощо.

При кожній парохії потрібно створити Літургійну комісію, яка складалася б із священика, монахині, катехитів, мирян і мала б за завдання гідно підготовляти Літургію та активізувати у ній участь мирян.

Хіба є гарніша співпраця між духовенством і мирянами, ніж співучасть у Службі Божій!

Разом супроти сучасності

Співпраця мирян і духовенства може дати добрі плоди не тільки внутрі Церкви, але також і в ділянці стосунків Церкви і світу, чи просто залучення християн до суспільного життя. Разом є легше виробляти характерну християнську позицію в політиці, економі-ці, культурі; разом легше й ефективніше давати відсіч таким загро-зам, як секти чи наркоманія. У цьому плані священики часто зму-шені визнати більшу компетенцію вірних мирян. Вони не повинні ображатись на таку дійсність, бо ж дари Святого Духа, отримані при Тайні Священства, не роблять їх експертами в кожній галузі. Тому миряни "серед справ цього світу" мають шукати Божої волі стосовно свого життя. Роль духовенства і мирян є виробляти свідо-мість про Божу науку, Церкву, обряд. Церква повинна давати по-яснення і напрямні, вести дискусії, діалог на тему сучасних мо-ральних справ, наприклад: розлучення, вбивство ненароджених ді-тей, штучне запліднення, клонування, гомосексуалізм, самогубство та інше.

Католицькі інституції, як поле співпраці

Важливим полем для співпраці духовенства і мирян є:
- навчання в католицьких інституціях, наприклад: дитсадках, школах, університетах світськими учителями, вихователями та душпастирями;
- засоби масової інформації;
- видавництва, товариства.

У некатолицьких інституціях, школах, вищих учбових закладах, видавництвах тощо, світські християни повинні давати активне свідчення і приклад християнського життя. Вони мають там діяти, як дріжджі в тісті, для переміни світу. Усі ми є покликані змінюва-ти світ на більш людський, в дусі Христової науки, і тому нам необ-хідно об'єднувати зусилля світських учителів, вихователів та душпастирів.

Священики і родина

Подружжя і родина в сьогоднішньому світі щораз менше ціняться, і тому є необхідна співпраця мирян і духовенства у зміц-ненні родини. Подружжя є Святою Тайною, а тому є і дорогою до святості. Треба подбати про усвідомлення важливості подружжя. Необхідне відповідне підготування молодих людей до подружжя, а така підготовка мусить бути до всіх вимірів подружжя: до людсько-го виміру (близькість і подружня любов та батьківство) і до надприроднього (дорога до святості). Підготовку мали б вести свяще-ник і досвідчені подруги.

Добре, щоб священики-целібси приятелювали з родинами. Це дозволяє їм перемагати важкі хвилини священичої самотності і краще розуміти родинне життя. Потрібно постійно працювати над вихованням у християнському дусі цілої родини, а це найкраще можна робити спільними зусиллями священиків і мирян. Свяще-ник мусить постійно ходити по хатах, відвідувати парохіян. Церква мусить йти до родини, а не лише чекати на родину. Згідно з нав-чанням Церкви, родина є "домашньою" церквою, тому важливо пам'ятати, що в рамках душпастирських відвідин священиком ро-дин у парохії не Церква приходить до родини, але священик відві-дує "домашню" церкву. Обов'язковим є усвідомлення, що вихован-ня починається у сім'ї, а опісля продовжується в Церкві і церков-них організаціях.

Єпархіальні та парохіяльні ради

На рівні парохії, як також і на рівні єпархії, повинні існувати душпастирські ради. Їх членами мають бути представники різних чинів, груп або згромаджень, які діють на даній території. Тоді вони - стають місцем їх спільної відповідальності за Церкву. Представники парохіяльних рад створюють деканальні та єпархіальні ради.

При кожній парохії представники мирянських організацій повинні творити парохіяльні ради, які спільно з душпастирем могли б розглядати потреби і керувати парохіяльною діяльністю. При єпархіях також повинні бути мирянські ради, які координували б працю і служили як дорадче "тіло" для єпископа. Прикладом ради мирян на єпархіальному рівні може бути Об'єднання Українських Католицьких Організацій Австралії (ОУКОА), що складається з представників різних церковних організацій, наприклад: церковні комітети, «Братства», «Сестрин ства», хори, «Марійські дружини» тощо.

Завдання ОУКОА:
- об'єднувати і репрезентувати церковні організації та коорди-нувати їхню працю;
- допомагати церковним установам в організації і керуванні ре-лігійною, виховною харитативною, господарською, видавничою діяльністю;
- допомагати священикам у їхній праці;
- служити як дорадче "тіло" для єпископа.
Через кожні три роки відбувається з'їзд делегатів із усіх парохій Австралії.

В єпархії розглядається духовенством і мирянами проект стату-ту (правничий документ), який допоможе церковним організаціям у їхній діяльності, роз'яснюючи їхніі обов'язки і права.

Такі мирянські ради мусять бути обов'язково у Церкві, а не поза нею, під проводом і за благословенням Церкви (Канон 15, 3): патрі-арха, єпископів і священиків, які повинні дбати про те, що рада - це справжнє поле діалогу і співпраці, а не лише формальність.

Заключення

У цьому році Святого Духа Боже Провидіння веде нас шляхом співпраці і поліпшення відносин між ієрархією, духовенством і мирянами. Патріарший Собор є, власне, тим виявом нашого ба-жання та стремління до співпраці, вирозуміння і взаємопошани. Нехай Господь Бог веде нас далі тією дорогою, щоб ми, повернув-шись до своїх митрополій, єпархій і парохій, продовжували працю у цьому напрямі для добра нашої Церкви, для прослави Бога і для поширення у світі благовісті про Його безмежну любов до кожної людини.

Узагальнення обговорень теми «Співпраця і взаємовідносини між ієрархією і мирянами» у дискусійних групах

1. Обговорюючи діалектику взаємовідносин: духовенство - ми-ряни, дискутанти другої сесії Патріаршого Собору розглянули низ-ку важливих проблем і висловили багато цікавих пропозицій, які, на їх погляд, мали б посприяти тіснішому згуртуванню ієрархії, духовенства і мирян, а також активізації внутрішньоцерковного життя. Основою органічної єдності Церкви, тобто всіх її компонен-тів, має бути літургійне життя . Для цього потрібно:
- здійснити чітку уніфікацію перекладу літургійно-молитовних текстів на сучасну українську мову так, щоб Святу Літургію і мо-литви промовляли цілком однаково в усіх греко-католицьких хра-мах на всіх контитентах;
- з метою поглибленого молитовного єднання вірних під час Лі-тургії, необхідно, щоб вся Церква ідентично промовляла хоча б дві молитви: «Вірую» і «Отче наш». Для цього потрібно виконати по-станову Львівського Собору 1891 року, яку також підтвердив, до речі, останній Собор Львівської архиєпархії, що відбувся у лютому 1998 року;
- регулярно проводити Собори різних рівнів з метою докладно-го розгляду вузьких аспектів сучасних християнських проблем;
- створити «Пасторальні ради» в єпархіях з метою співпраці між духовенством та мирянами для покращення життя парохії;
- постійно скликати єпархіяльні Собори у чітко визначений час.

2. Парох зобов'язаний знати проблеми своїх парохіян, а до цієї праці залучати активних мирян. Потрібно мати базу даних про кож-ного парохіянина, особливу увагу приділяти парохіяльній роботі з молоддю, більш докладно пояснювати значення Літургії та Літур-гійного року.

3. Приділяти більше уваги духовній творчості з метою зменши-ти "відстань" між духовенством і мирянами, шукати шляхи до вза-єморозуміння.

4. Зобов'язати душпастирів постійно проживати на території своєї парохії; якщо священик і надалі уникатиме проживання ра-зом із своєю паствою в одному населеному пункті, потрібно засто-сувати екскомуніку, тобто позбавлення духовного стану.

5. Враховуючи різний освітній, віковий та соціальний рівень мирян, духовенство мусить знаходити відповідний стиль праці з кожним парохіянином, тобто спілкуватися з мирянами і після Лі-тургії.

6. Священик повинен вибрати конкретну злободенну тему і об-говорювати її з мирянами.

7. Сукупний портрет душпастиря, якого хотіли б мати парохіянами, є такий: - священик повинен бути теологом і психологом;
- поважати парохіян і рахуватися з їхньою точкою зору;
- не сторонитися організованого мирянства;
- глибше цікавиться потребами і бажаннями мирян;
- більше приділяти уваги молоді, яка відходить від Церкви, ос-кільки не знаходить відповідей на питання, які її турбують;
- бути прикладом достойного християнського життя для своєї пастви і доступним у спілкуванні;
- матеріальний стан родини священика не повинен суттєво від-різнятися від загалу його парохіян.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001