Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
<<< Єпархії
• Відпоручництво Верховного Архиєпископа Блаженнішого Любомира
• М.Димид - А що після візиту Єпископа Риму в Україну?
 М.Димид - Життя з Христом і в Христі
• Богословський вступ на відкриття Собору (М. Димид)
• Слово з приводу проголошення Статутів Єпархії
• М.Димид Проповідь в катедрі св. Петра і Павла в Мельбурні
• Торжественна Архиєрейська вечірня
• Ісус Христос у Святій Тройці, с. Марія Моравська, СНДМ
• Статути Єпархії (в форматі PDF)
  

herb ЄПАРХІАЛЬНИЙ СОБОР
УКРАЇНЦІВ-КАТОЛИКІВ
У АВСТРАЛІЇ, НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ ТА ОКЕАНІЇ

1-3 лютого 2002 р. Б.
Мельбурн



Михайло Димид

ЖИТТЯ З ХРИСТОМ І У ХРИСТІ!

  Нещодавно ми відсвяткували найвизначнішу подію в історії людства – народження Господа нашого Ісуса Христа. Воно було в минулому, відбувається нині і матиме своє продовження в майбутньому. Тому ми, християни, ніколи не втрачаємо надії, якою б безнадійною не здавалася нам ситуація, навіть якщо б ми жили "при морі, на границях Завулона та Нафталі" (Мт.: 4, 12-17). Нам допомагає в цьому Ісус – єдина історична постать, яку всі ми можемо зустріти й сьогодні. І особа ця незвичайна, бо прийшла до нас як Син Божий, як Богочоловік, що через хрещення в ріці Йордані отримав помазання Святого Духа, щоб нести просвітлення всім людям.

  Ми отримали подібне йорданське хрещення і почули голос Отця, який сказав нам, що Він любить нас. Ми отримали любов. Йорданська купіль і об’ява Святого Духа – це небувала подія, яка навіть народження Ісуса підносить на вищий рівень.

  Від того часу ми можемо наслідувати Ісуса двома способами: по-перше, копіюючи Його видимі діла і поведінку або, по-друге, прагнучи й зазнаючи під Його впливом постійної внутрішньої трансформації, яка в першу чергу залежить від міри Божої благодаті, доступної нам.

  Другий спосіб притаманний лише зрілим християнам, які розуміють, що йдеться про дуже особистий зв’язок. До того ж, цей спосіб вимагає постійного докладання зусиль для того, щоби пізнавати Христа зі середини та щоби пропонувати Йому цілу свою особу в щоденному вимірі, стараючись завжди Його дивувати. Іншими словами, то так, як у подружжі, яке любиться навзаєм, і коли чоловік та жінка завжди намагаються позитивно дивувати одне одного. Таким чином, ця любов, яка є тайною, отриманою від Отця, буде розповсюджуватися серед нашого оточення, в наших родинах, інституціях і організаціях, де ми працюємо, серед наших знайомих, немов концентричні кола на воді, у яку впав камінь, – чим далі, тим ці кола стають ширшими і охоплюють все більшу площу води. А ми й надалі радо будемо представляти і передавати красу і знання, ушляхетнені нашим внурішнім зв’язком з Ісусом Христом.

  Щоби краще це усвідомити, мусимо відповісти на два такі питання: ким є Ісус Христос і ким є я як добрий християнин?

  Ісус Христос народився від Діви Марії, хрестився від Йоана в Йордані, Його науки, зустрічі, добрі діла описані в Євангеліях, які ми чуємо в церквах та читаємо вдома. Він помер на хресті і воскрес на третій день. Він є Сином Отця і єдиним людським обличчям Божого Слова. Отець діє і виявляє свою безконечність саме через Христа, бо Христос – Його єдинородний Син. Як ми знаємо, Отець усе сотворив на небі і на землі, видиме і невидиме, а все це сталося і все спочиває в Ісусі Христі.

  Різдвяні Євангелія вказують нам на ще один вимір Ісуса Христа, Сина Божого. Вже старозавітні пророки готували прихід Різдва, щоби міг народитися Божий нарід. Отож, синами Божими є ми, будучи членами Божого народу. А Христос завдяки своєму Хрещенню має змогу бути первородним серед багатьох братів (Рим.: 8, 28-30), привертаючи до себе через дію Святого Духа все людство.

  Як нам не побачити в Христі Його Церкву, яка є початком Царства Божого вже на цій землі і в якій ми перебуваємо в Христі: в Його тілі, Його серці, Його храмі! Цей храм є також храмом Святого Духа, який підносить нас до гідности синів Божих, чекаючи при тому на нашу відповідь.

  Без цієї участі, яка може бути лише глибокою і інтимною, немає віри, а Божа ініціатива залишається безрезультатною. Говорячи про участь, маю на увазі любов – любов, яка може бути тільки Божим даром, любов як відповідь людини, як відображення дару, який отримуємо від Ісуса Христа завдяки Його постійному народженню. Наша участь у Церкві відбувається за допомогою віри і розуму. Через них ми любимо і пізнаємо. Нема справжнього, глибокого пізнання без любови. Любов і пізнання можуть відбуватися лише в спільноті: через втілення в Церкві, через участь в Євхаристії, якою є Ісус Христос. Це – реальне життя. Це – освячення часу, простору, подій, проблем. Це – переплетіння таїнственного, позачасового з часовим.

  К_яра Любіх – сучасний богослов – порівнює Христа з сонцем, а людей – з променями. Чим більше промені наближаються до сонця, тим більше зближуються між собою. Так само й ми: чим ближчі до Христа, тим більше об'єднуємося зі своїми ближніми, аж поки не "станемо одним".

  Не кожному дано бути добрим християнином. Багато християн не зуміли встановити постійного зв’язку з Христом. Коли ми говоримо про зв’язок, то думаємо про Божу благодать, про участь у святих тайнах, про довіру, про товариські взаємини, про повне визнання. Зрілість у взаєминах – це життя з Христом і в Христі, у результаті якого неможливе роздвоєння між нашими думками і ділами, між нашими переконаннями і супільною діяльністю, професійним, товариським, приватним життям.

  Нелегко гармонійно побудувати свою особистість і при цьому відрізнятися від інших; бути пов’язаним родинними і етнічними зв’язками, розвивати свої товариські контакти, а одночасно зберігати і плекати найбільш важливий контакт – з Господом Богом. Він установив з нами особисті взаємини, які є найкращі і найшляхетніші за всі інші. Від нас залежить тільки те, чи ми їх приймемо, чи розвиватимемо через Христову призму нашу особистість, а отже, чи будемо природно служити своєму ближньому. У даному випадку служити ближньому означає служити людськості, світові. Така позиція подарує нам спокій, впевненість і освячення часу, що минає, наснагу йти навіть проти течії, коли це виявиться потрібним для збереження внутрішньої гармонії з Христом.

  Інакша поведінка породжує байдужість, робить нас залежними від ситуацій і кидає у вир марноти, де не можливі тривкі стосунки (в'язь) зі світом, бо ж правила постійно міняються.

  Однак, якщо нам вдасться побудувати свідомі особисті взаємини з Ісусом Христом, то це, як наслідок, повинно визначати наше місце серед людей. Ми тоді будемо шукати і впізнавати собі подібних та творити з ними віртуальну і реальну спільноту, яка, оскільки освячена Христом, називається Церквою. Через Церкву ми в щоденному практичному житті, в історичному вимірі діємо разом за Христовим принципом любові і повного відречення від самих себе. Ми разом розвиваємо Царство Боже, де нам добре вже на цій землі і впевнені, що такий стан продовжуватиметься і по туземній смерті. Ми, як окремі приватні особи, а також як громада, як громадяни щоденно відповідаємо на запитання нашого сумління і знаємо, чого Ісус, якого любимо, очікує від нас, чого Він хоче від світу.

  Якщо брати до уваги сьогоднішню суспільну ситуацію, зі всіма її кризами і тривогами, то дозрілий християнин повинен щиро перейнятися запитанням: куди йде цей світ? Він повинен знати, як у людській спільноті, де закони і моди дуже скоро міняються, не тільки залишитися вірним привілейованому товариству Ісуса, але й вплинути на людей, на культуру, на громадські звички, щоб освятити людські виміри, щоби дати світові не тільки професіоналів, але зрілих християн з дорослою і глибокою вірою.

  Для ще глибшого розуміння нашої особи, яка як ікона до особи Ісуса Христа, подивімось на Пресвяту Тройцю. І тут ми відразу бачимо, що життя особи не виключає спільного з іншими існування. Навпаки, особа розвиває свою індивідуальність завдяки зв'язкам зі суспільством. Особа існує тому, що є інші особи, тому, що вона може "віддаватися" іншим, справі, Богові. Так само і спільнота, і громада є насправді такими, якщо вони забезпечують у собі місце й розвиток кожній окремій особі в своїй цілості. Таким чином, маємо окремі особистості зі своєю внутрішньою силою, які ведуть між собою глибокий, проникливий діалог і внаслідок цього збагачують себе взаємно і скріплюють спільноту. Тільки тоді ми бачимо позитивні результати, коли особистий розвиток знаменується розквітом іншої особи, коли інший стає особистістю. Нема, отже, власного розвитку особи, якщо він не приносить розвитку іншим.

  Пресвята Тройця показує нам, що розвиток "я" неможливий без постійного звернення до "ти" іншої Особи. Отець діє і працює через Сина, Дух є виявленням любови Отця і Сина, а Син є втіленням та іконою Отця. Співдія і постійне звернення до інших осіб не зменшує, а підкреслює унікальність Трьох Осіб Однієї Тройці. Отож, щоби бути собою, потрібно себе і своє вповні віддавати іншому для того, щоби самому рости і творити гармонію через іншу Особу. Така віддача не означає втрати власної тотожності, самостійності. Коли є прагнення наблизитися до інших Осіб, то є й розвиток, і підкреслення власного "я". Бог Отець виявив ціль свого існування такими словами: "Це Син мій любий, якого я вподобав" (Мат. 3, 17). Він Йому передає Себе через народження, через просвічення-Богоявлення. Все це відбувається в Дусі Святому. У вічному діалозі, що в Дусі об_єднує у вічне сопричастя Отця і Сина, божественна розмова міститься у формулі: "Син мій!" та "Отець мій!" . У ній ми бачимо, що коли Отець говорить, то висловлюється "Його Слово", отже "говорить Його Син", а коли звертається до людей, то "говорить у Сині" (Євр.: 1, 2). Усе це відбувається "в Дусі Святому". Отож, "Дух, даний Отцем, об_являє Сина, а Син в Дусі об'являє Отця і доносить Отцеві" (Св. Василій Великий) . Отець Себе віддає, і тим самим підкреслюється Його основна і єдина Особа. Його існування не має сенсу без цієї гармонійної повної віддачі Іншим Особам Пресвятої Тройці. Син виявляє свою Особу, приносячи належне здійснення Плану Отця через Дар Святого Духа.

  Все це підкреслює особисті прикмети кожної особи, зосібна, власну волю, свободу, ініціативу. Все це, однак, звернене до Іншого. Через співдію і взаємопроникнення між особами твориться унікальна атмосфера, яка, увібравши в себе повноту особи, власне й творить ідеальне сопричастя Пресвятої Тройці. В такій спільноті кожна особа є для інших неоціненним джерелом натхнення, сили, любови. Це якраз і є існування задля інших і в інших. А це у свою чергу і є головною ціллю життя кожного ідивідуума – жити для Іншого, будучи постійно зверненим до Іншого.

  Таким чином, життя, успіх, реалізація особи в Пресвятій Тройці – це віддача себе іншим і отримання такої самої відповіді від інших Осіб. Така безкорислива віддача не є даниною за отримане, а природним, онтологічним відрухом свого власного самовиявлення. Оскільки всі особи в собі вже носять досконалість і не потребують нічого від іншого для підкріплення повноти своєї особи, то суспільний вимір їхнього життя є лише простим способом власного волевиявлення.

  Те саме, що ми відчули і побачили, пізнаючи життя Отця і Сина і Святого Духа в Тройці Святій Єдиній, ми можемо досвідчити в нашому власному житті. Ми можемо зробити це через Ісуса Христа, який став Первородженим поміж багатьма братами (Рим. 8, 28-30), щоб уподібнити через Дар Святого Духа своїх братів до себе самого. Через хрещення Син Божий, усиновлюючи, убожествлює спасенних і освячених братів . Це все є наслідком дії Отця. Таке синівство наше є братерством з Ісусом Христом, є участю в Божому образі і подобі, є співучастю в гармонійному міжособовому зв'язку Пресвятої Тройці.

  В кожному вимірі нашого життя – особистому, родинному, суспільному і церковному – ми можемо навчитися, як ідеально діяти, беручи за приклад Пресвяту Тройцю, зокрема, можемо робити це через Святу Літургію, яка в прямому розумінні охоплює всі ці площини нашого земного буття. В Літургії Пресвята Тройця являється нам і стає часткою нашої актуальності, нашої історії. Вона стає навіть дуже конкретною і практичною, навповнюючи собою нашу молитву, нашу думку, нашу працю, нашу діяльність. Все перемінюється і освячується, бо стає відповіддю Божих синів і дочок на мандат Отця через поштовх Святого Духа, який ми сповнюємо за допомогою Ісуса Христа.

  Життя в Пресвятій Тройці є теж прикладом для наших подруж і родин. Так само, як ми говорили про свободу, про індивідуальність, про особистість членів Тройці, так і в родині кожний є неповторним носієм Божого життя. Тут провадиться діалог поміж членами родини, як в Пресвятій Тройці. Через це слово народжується життя, яке через сопричастя з Творцем є початком спасіння, є джерелом любови, є зростанням у істині. Дерево життя тут стає деревом пізнання добра і зла, місцем розвитку людини до своєї повноти, яка дозволить їй випромінювати любов і правду та гармонію з навколишнім суспільним і природним середовищем.

  Суспільний дух теж міститься у Пресвятій Тройці. Це модель розповсюдження пошани, доброчинности, увічливости, покори, духу спільноти, жертвенности. Все це має місце задля добра, життя, правди.

  Така людська спільнота не може розвиватися без праведного, тобто таїнственного, зрозуміння того, чим є Церква. Церква була заснована разом з Адамом Отцем, воплочена Сином і урухомлена Духом Святим. В ній через Святі Тайни ми спілкуємося з поодинокими Божими Особами і зі всіма разом в Святій Тройці. Вони вчать нас, як вірити, любити, надіятися в Бозі і з Богом. Через Євхаристію, що є апогеєм сопричастя між Божими Особами, ми знаходимо сенс нашого життя на противагу всяким пророкам абсурду, які передають такі правдоподібні прогнози хаосу і занепаду через гріх. Навернення також є відповіддю людини на поклик Духа, у відповідь Отцеві, завдяки Синові. Воно приводить до очищення, яке є даром упокорення, і тим самим – сіллю для побудови завжди нових взаємозв'язків в Церкві, а через неї – в народі, який увесь покликаний стати Народом Божим. Бо тільки вибір Бога допоможе як особі, так і народові розвиватися і осягнути повноту.

  Таким чином, ми побачили основні рушійні сили нашого буття. Божа благодать провокує глибоку зміну в нашому мисленні і надає Божого Духу міжособовій спільноті нашого буття. Ми стаємо проникнені Божим Синівством і Любов'ю. Це – постійний дар Отцеві, здійснюваний через служіння Ісусові, якого впізнаємо в обличчі кожного ближнього завдяки вогню і надії, одержаним через сопричастя з Духом Святим. Таким чином, ми служимо собі, родині, Церкві, суспільству, народові і світові. Наше життя стає постійним даром, служінням. Це є Любов. Єдина, яку можна писати з великої букви, бо походить від Того, що є її єдиним Джерелом, – від Бога в Тройці Єдиного.

Михайло Димид, митрофорний протопресвітер УГКЦ, доктор східного церковного права, викладач догматичного богослов'я, співзасновник і перший ректор відновленої Львівської Богословської Академії, засновник "Радіо Воскресіння" в Україні, засновник "Агенції Релігійної Інформації", засновник і директор Інституту Церковного Права Львівської Богословської Академії, голова оргкомітету ІІІ сесії Собору УГКЦ, голова Українського Богословського Наукового Товариства.

Використано матеріали:
-доповіді отця Андрія Янішевського "Христос і антропологічний вимір Його діяння, входячи в особистий контакт з кожною людиною", виголошеної на Єпархіяльному Соборі в Тернополі 25 грудня 2001 р.
-доповіді Володимира Ковалковського "Богословський вимір соціального життя як відображення догмату про Пресвяту Трійцю", виголошеної на Єпархіяльному Соборі в Тернополі 25 грудня 2001 р

Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC