Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
<<< Єпархії
• Відпоручництво Верховного Архиєпископа Блаженнішого Любомира
• М.Димид - А що після візиту Єпископа Риму в Україну?
• М.Димид - Життя з Христом і в Христі
• Богословський вступ на відкриття Собору (М. Димид)
• Слово з приводу проголошення Статутів Єпархії
 М.Димид Проповідь в катедрі св. Петра і Павла в Мельбурні
• Торжественна Архиєрейська вечірня
• Ісус Христос у Святій Тройці, с. Марія Моравська, СНДМ
• Статути Єпархії (в форматі PDF)
  

herb ЄПАРХІАЛЬНИЙ СОБОР
УКРАЇНЦІВ-КАТОЛИКІВ
У АВСТРАЛІЇ, НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ ТА ОКЕАНІЇ

1-3 лютого 2002 р. Б.
Мельбурн



Проповідь
проголошена в катедрі святих Петра і Павла в Мельборні,
патріаршим відпорпоручником,
митрофорним протопресвітером
Михайлом Димидом

3 лютого 2002 року Божого

  Преосвященний Архиєрею, Всесвітліші і всечесніші ієреї, преподобні черниці, дорогі брати і сестри в Христі!

  Насам перед дозвольте мені передати Вам щирий привіт і пам’ять Його Блаженства Патріярха Любомира, якого я маю велику честь представляти на Соборі Єпархії свв. Петра і Павла. Небуденні минулорічні сторінки вашої згуртованості довкруги тлінних останків вічної пам’яті владики Івана (Прашка) залишаються в серці Його Блаженства, як запорука для ще світлішого майбутнього кожного поодинокого члена світлої Української Австралійської Дияспори.

  Запорукою такого успіху є Церква наша, через яку Ісус Христос нам передає свої Євангелія. Так воно було впродовж століть неволі нашого Народу і переслідування нашої Церкви, так воно є, коли свобода і добробут вносять нові виклики кожному суспільтву і кожній людині, сотвореній на образ і подобу Бога. Якраз з цієї причини, що ми в Бозі сотворені, то ми не можемо не бути багатими.

  Так то нинішнє Євангеліє нам говорить про “багатого”. Але якого “багатого”? Загляньмо ближче до писань, щоб зрозуміти, що Христос цим хоче сказати кожному з нас особисто і як спільноті святих. Почнім від того, що скажемо, що в Євангеліях є декілька багатих, як наприклад Закхей і нинішний молодий. В нашій християнській традиції, ми ще знаємо св. Миколая і напевно інших.

  З першого погляду, тут йдеться лише про матеріальне багатство, яке представлене як перешкода до покликання. Якщо ми далі шукаємо і доповнемо Євангеліє Апостолом, то ми зрозуміємо, що нині Церква нам говорить про багатство, яке окреслене як: “любов, що є зв’язком досконалості”.

  З цього виходить, що нам треба поставити питання: що заваджає юнакові йти за покликом Христа і робити добро? Чому Закхей і Миколай інакші від нього, і їм це вдалося?

  Багатий Закхей мав серце добре, тобто відкрите до Господа, і це спричинилося до його праведності. Він раптом зрозумів, що найбільше багатство тут означає душа, серце, таланти, здібності, які є в кожній людині, у кожного з Вас і теж у мені.

  “Знатний” чоловік не хотів признати, і впроваджувати в життя думку, що все, що є в його здібностях і посілостях, є для допомоги в побудові Царства Божого і йому лише належить, як Божий дар, для праведної роздачі. Він хотів щось собі затримати, відмовитись від сповнення “доброти, смиренности, лагідности, довготерпеливости”, він не хотів терпіти других, “прощати тим, на яких мав скаргу”, як описано в листі до Колосян 3, 12-15.

  Той багатий, напевно такий самий як ми, що приходимо до Христа, говоримо з Ним, але не готові ВСЕ Йому віддати. Ми даємо багато, але щось лишаємо під нашим контролем.

  (Це приводить до чого?)

  Євангеліє каже, що така поведінка приводить до “великого смутку”, бо не віддали ми все, а це означає, що деякі свої принципи, ми ставимо перед Божим Царством.

  Всі заповіді Божі – це не поради це закон; щоб дійти до неба, щоб Царство Боже мало для нас сенс. Побудова Божого Царства, це означає щастя на землі і спасіння в небі. Все це можна осягнути, піддаючися Божому законі, який обов’язковий для життя і розквіту людини.

  Застановімся, дорогі браття і сестри в Христі, над нашим особистим життям, над тим, скільки ми вповні виконуємо Божі заповіді? Застановімся, скільки ми через це, змогли вкласти Божої Ласки в скарбницю своєї родини, парафії, громади. Напевно хтось з нас поводився не так ідеально, а радше як нинішний “багатий”, і не вповні щасливий, бо цілковито не віддав все Господеві.

  Ісус Христос, через свою Церкву, зробив з України цивілізований нарід. Культура, господарство, письменство, музика, національний гимн, точні науки, політика – майже буквально всі галузі життя України, –завдячують Церкві свій підйом на високі вершини. Все це сталося, бо в центрі виховання і практики наших родин, які по селах і містах народжували великих синів і дочок Українського Народу, був Ісус Христос.

  Так само в Астралії, основною локомотивою суспільно-культурного життя нашої дияспори була Єпархія свв. Петра і Павла на чолі із Ісусом Христом, в якому імені і якого силою стільки років діяв блаженної пам’яті владика Іван (Прашко).

  В нинішних викликах, які зустрічаємо в нашому родинному і суспільному житті, не забуваймо цих основних правд, – що нема майбутнього без Ісуса Христа, який діє через свою Церкву.

  Ми “багатий знатний”, ми багато зробили, і нам часами здається, що ми все контролюємо, і що ми дамо собі раду інакше, що нам Христа і Його Церкви не потрібно ставити на перше місце в нашому житті. Нинішні спокуси можуть бути: що “часу нема” для участі в святих Тайнах і для спільноти, яку ці Тайни генерують, щоб таким чином черпати Христового вогню; що наше “персональне життя” стало таке егоїстичне, що родинна молитва не практикується; що справедливість приходить перед любов’ю, а в противному випадку це є пониження нашої гідности іт.д.

  Борімся проти тих думок і повернімося всі нині, – чи сімдесять- чи п’ятдесятилітні, а може й двадцятлітні, – до Учителя нашого єдиного, і запитаймо Його, та чому Він у Йордані хрестився, чому як людина воплотився, чому Він хоче щоб ми зробили це що ми ще вчора, ще нині думали, що це неможливе?

  А відповідь є – ми багаті, бо християнське зерно посіяне в кожному з нас!

  Наслідуймо Миколая і Закхея, а також Петра і Павла, віддаймо Господеві це, що ми дотепер ховали, цю частину нашої особи, яка могла бути перешкодою до Царства Божого, до миру, а тепер стане носити Божу Любов у суспільство, в громаду, через наше серце.

Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC