Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
<<< Єпархії
• Привітальне слово Владики Павла Василика
• Пропозиції Собору
• Вступна доповідь о. Василя Мельничука
• Якого священика потребує Україна в ХХІ столітті?
• Соціально-харитативна діяльність в Церкві
• Душпастирство і сучасна сім’я
 Євангелізація кожної людини протягом цілого її життя – завдання Церкви
• Проблеми релігійної освіти дітей та шкільної молоді
   Євангелізація кожної людини протягом цілого її життя – завдання Церкви

Матеріали
Єпархіального Собору
Коломийсько-Чернівецької Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Душпастерство в світлі вимог нового часу”

м. Коломия
24-25 грудня 2001 р.Б.



Євангелізація кожної людини протягом цілого її життя – завдання Церкви

Сестра Павля Бабій, СНДМ
Голова катехитичної комісії єпархії

    “Ідіть, отже, і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав” (Мт. 28, 19-20) – говорить Ісус до нас через євангеліста Матея.

    За два тисячоліття християнства багато людей навернулося до віри і розвинулася багата християнська культура. Однак на порозі третього тисячоліття місійна заповідь Спасителя не виконана до кінця. Більше є таких, які не чули про Христа, ніж таких, що повірили в Нього. Ознакою нашого часу є те, що внаслідок секуляризації та процесу атеїзації цілі народи і континенти потребують нової євангелізації і навернення.

    Катехиза бере свій початок у Пресвятій Тройці і в Ній завершується. Божественне спілкування Осіб Пресвятої Тройці закликає людину до сопричастя: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу”.

    Народжена з Духа і поєднана з Христом, людина має можливість реалізувати своє первісне призначення в обожествленні. Відношення Отця, Сина і Святого Духа є взірцем усіх стосунків. Саме через зв’язок зі Святою Трійцею і в сопричасті з іншими людьми кожна особа здатна досягнути свого правдивого (первісного) образу.

    Воплочення було в Божому плані спасіння від самого початку.

    У Воскресінні Христа Бог підносить людину з мертвих, у Вознесінні Він прославляє її, а в Зісланні Святого Духа робить її богоподібною. Новий Адам – Христос, піднімає старого Адама – людство, що впало. У П’ятидесятниці нове творіння Церква – виринає з надр старого.

    Кожна людина є свідком величних діл спасіння люблячого Бога. Об’явлення можливості нового життя у Христі є насправді Доброю Новиною (Євангелієм) для людства, а місія Христової Церкви – проголошувати її.

    Блага вість про “Бога, який став одним з нас, щоб ми могли стати Богом” стала основою євангелізації світу. Сьогодні це ж джерело може бути використане для того, щоб за допомогою відповідно підготовлених учителів і проповідників, уповноважених Церквою, проголосити Євангеліє цілому світові.

    Перший крок євангелізації – це “йти” і “звіщати”. Другим кроком євангелізації є виховувати і навчати. Третім -– є приймати і об’єднувати.

    Євангелізація поступово переходить у катехизацію з вираженим втаємниченням в життя у святих Таїнствах і введенням в основи правди віри.

    Катехизація повинна вчити всьому, що заповідав Христос, вона відбувається через передання науки Церкви від покоління до покоління. Вона постійно супроводжує духовне зростання християнської спільноти, що зміцнюється Божим Словом і Євхаристією, в любові до Бога і до ближнього.

    Церква покликана бути вчителькою віри, Церква передає живу віру – джерело нового життя.

    Живою і неповторною катехизою новонаверненої Русі-України була Літургія з її блиском і таїнственністю. Ця традиція глибоко увійшла в свідомість українського народу і стала одним з його духовних надбань.

    У відповідь на потреби сьогодення, спираючись на багату спадщину минулого, катехеза в Українській Греко-Католицькій Церкві опрацьовує сучасні методи. Серед них – біблійна катехеза, літургійна катехеза, яка бере за основу літургійну молитву, церковний рік, іконографію та сакральне мистецтво. Також застосовується антропологічна катехеза з її тлумаченням життєвих ситуацій у світлі Божого Об’явлення.

    Обожествлення – це процес перетворення і повернення до первісного дару бути богоподібним і зростати в Бозі. Обожествлення – це мета людського життя. Це входило в плани Бога з моменту створення світу.

    Обожествлення неможливе без воплочення. “Слово стало тілом і поселилося між нами”, щоб ми мали життя в повноті. Слово стало Тілом, щоб ми могли стати учасниками божественного життя.

    Божественна Літургія є джерелом духовного життя східних християн. Літургія – це місце богоявлення і переображення, місце, де Бог зустрічається з людиною, коли вона бере участь у тайні відкуплення. Місце, де відправляється Літургія, стає “раєм на землі”, місцем, де можна “відкласти всі земні клопоти і привітати Царя всіх”.

    У літургійних Богослужіннях підкреслюється обсадження ікон і людей, постійно нагадуючи нам, що кожна людина і справжньою іконою Христа. Споглядання ікон під час Літургії допомагає відтворити і закріпити ці події пам’яті тих, хто їх споглядає.

    Митрополит Андрей Шептицький наголошував на трьох основних принципах формації катехитів і душпастирів:

    “Щоб духа віри і побожності через відповідні духовні вправи старанно плекали”, з яких найважливішими є щоденне розважання, сповідь і річні реколекції.

    “Щоб з найглибшою покорою, безмежною відданістю і великою любов’ю та бажанням до Святого Причастя приступали...”

    “Щоб неустанно Господа Бога і за себе і за других просили і під опіку Пресвятої Матері Божої віддавалися”.

    Для виконання такої важливої місії необхідно бути людиною молитви і в молитві просити про успіх катехитичної праці. “До знання, методики, власного ентузіазму мусить катехит додати ще багато молитви” – навчав Митрополит Андрей.

    Катехит – це особа покликана, належно підготовлена, сформована та послана Церквою для служіння Слова і виховання у вірі Божого народу.

    Зразком для всієї катехизи, навіть якщо маємо справу з віковими категоріями, є Христос – Учитель. Він вчив людей, вникаючи в їх власну ситуацію, потреби і здібності до навчання.

    Церква повинна виховувати молодь в армії, у вищих навчальних закладах, в’язницях, притулках, реабілітаційних центрах для алкоголіків та наркоманів, тобто всюди. Всі мають право знати таїнства віри і Добру Новину Христового дару спасіння, незалежно від того, як далеко вони відійшли від Церкви.

    Водночас молоді люди, як члени Церкви, покликані також євангелізувати один одного. Молодь слід залучати до емісійної діяльності Церкви. Молоді люди можуть служити біля вівтаря, співати в хорі, бути катехитами, відвідувати хворих, одиноких та перестарілих.

    Життя – це паломництво, в якому ми співпрацюємо з Богом на шляху до майбутнього Царства.

    Маючи обмежені можливості, ми ніколи не можемо достатньо пізнати і любити Бога. Кожний дорослий повинен усвідомлювати, що для спасіння необхідно продовжувати виховуватися у вірі. Тому обов’язок кожної помісної Церкви – забезпечити дорослим можливість продовжувати навчання, поглиблювати духовне життя і свідчити віру.

    Оскільки кожна людина створена на образ Божий, то має можливість, завдяки Божій благодаті, зростати в уподібненні до Бога. Кожна особа від моменту зачаття аж до моменту природної смерті, незалежно від її соціального статусу чи будь-якого іншого, вже за самою своєю природою заслуговує на повагу і має притаманну їй гідність і право на життя.

    Кожен має певні обов’язки і покликаний звіщати присутність Бога. Де є християнин, там перебуває Христос. Щоб звістити Христову присутність у світі, всі члени Церкви повинні працювати, бо їхнім покликанням є оприсутнення Божої любові.

    Катехиза Української Греко-Католицької Церкви повинна готувати своїх членів до відповідальності у суспільстві. Члени Церкви мають право знати, як працювати для справедливості, щоб створити світ любові. Катехиза на всіх вікових рівнях повинна допомагати членам Церкви виконувати свої обов’язки по відношенню до суспільства і до Бога.

    Церква у своїй сутності є Божою родиною. Тому Церква повинна постійно допомагати і підтримувати віруючі родини в реалізації їх апостольства. Християнська сім’я є основним місцем виховання в молитві, заснована на Таїнстві Подружжя, вона є “домашньою Церквою”. Де батьки перші проповідують віру своїм дітям як словом, так і прикладом, дбаючи про покликання кожної дитини.

    Правом і обов’язком Церкви є дбати про високе морально-християнське виховання суспільства, оскільки учнями шкіл, в основному, є діти з християнських родин, Церква залишає за собою право співпрацювати з цими освітніми закладами, впливаючи на виховні процеси в них. Ця співпраця повинна бути заздалегідь погоджена і офіційно підтверджена обома сторонами. У випадках, якщо у державних школах ігноруються засади християнського виховання, єпископ як особисто, так і від імені батьків, має право та моральний обов’язок апелювати до державної влади.

    Про важливість катехизації, про завдання і обов’язки катехитів часто навчав Митрополит Андрей Шептицький, який наголошував: “Не можна собі достаточно з’ясувати того, як важною є наука катехизу для дитини на ціле її життя. Одно слово з Божої науки, висказане ревним катехитом, може на ум і на серце дитини зробити таке враження, що не дасться затерти до старости. Просто цілий напрям життя. Найосновніші поняття життя й ціла вартість його праці залежать від того, чи він замолоду перейнявся науки віри”.

    “Священик, катехити, навчаючи дітей релігії, працюють над найкращим і найбільшим ділом, над яким лише людині дано коли-небудь працювати. Вони впливають на душі дитини, що має бути членом Церкви Божої і громадянином своєї Батьківщини, виробляють, витискають знаки Христових чеснот, виробляють у ній християнське життя”.

    “Як скульптор із глини формує постать мистецького твору, так священик і катехит ... неначе малюють Христову ікону й, очевидно, чим більше в цю роботу вкладають старанності, вміння, мистецького знання, ... почуття і потреб її характеру, її похибок і пристрастей, чим більше в цю роботу вкладають своєї молитви і жертви, тим вищим і ліпшим виходить мистецький твір їх рук”.

    “Любов до душ тих малих – це перша їх прикмета. Вона навчить їх, як потрапити до сердець, знайти способи, вислови, які діти легше розуміють і приймають. Вона навчить їх своїм словам надати те тепло, яке молоденькі серця порушує і єднає Христові. Вона навчить їх науку релігії передавати з таким життям, з таким пересвідченням, щоб вона подобалася, потягала, зогрівала, просвічувала, щоб ставала життям та відкривала широкі горизонти перед молоденькими умами”.

    Християнське виховання має зробити з людини святого громадянина Неба, який після земного випробування має якнайтісніше з’єднатися з Богом і всіма святими. Виховання надзвичайно важливе, особливо у наш час, коли розхитані основи родини і вона сама вже не має того впливу на дітей, який повинна мати. Дуже часто цьому перешкоджають обставини життя, світські, поза конфесійні школи, преса, телебачення, фільми, недолугі книжки.

    На виховання дітей і молоді нині сильно впливає і вулиця, і школа, і недобрі товариші – впливає світ зі всім тим, що деформує молоду людину, зводячи її до беззаконня і гріха. Тому завданням нинішніх душпастирів і катехитів є усувати, або бодай зменшувати ті негативні впливи та виробляти у молоді інстинкт самозбереження, який оберігатиме її від зла.

    Справжня людська і християнська атмосфера, серед якої зростає і виховується наша молодь і діти, має найбільший вплив на її розвиток і на все її майбутнє життя.

    Християнське виховання вимагає любові до правди, застереження перед будь-яким обманом щодо себе самого, бажання пізнати себе таким, яким ти є, страх перед гордістю, претензіями й амбіціями. І вже безперечно, людина стає душевною калікою, якщо має чуже, неправильне розуміння себе, своєї величі, честі, своїх чеснот і заслуг. Виховання сучасної молоді вимагає прищеплення і вироблення в неї чесноти мужності. Християнська мужність, яку дає нам Божа благодать у Святому Дусі, полягає в тому, що молода людина має силу опановувати страх серця і турботу про те, що людині потрібно, в переконанні, що все це Бог їй дасть.

    Такої чесноти сучасній молоді і всьому народові нашому найбільше потрібно. Нині більш ніж коли-небудь, серед тривоги нашого будення й економічної кризи, нам треба опановувати неспокій серця, втримати рівновагу і спокій в осудженнях і вчинках, не звертати з обраного доброго шляху, стійко боротися з труднощами, вірно і совісно сповняти свої обов’язки та мужньо відкидати спокусу впасти у малодушність.

    Для виховання таких людей необхідна чітка християнська ідеологія і вчення Божих правд. Поштовхом до християнської мужності повинна перш за все бути любов до Бога, любов до ближнього. Велику вагу у вихованні молоді і дітей має спрямування на пошану й послух батькам та вчителям.

    Молоді треба дати знання про різні роди молитви, яка по суті є піднесенням душі і серця до Бога, як найліпшого Батька. Це діалог потребуючої дитини зі своїм Отцем. Навчити і практикувати молитву благання про Божу мудрість, про святість і невинність життя, про велику жертовну любов до своєї Церкви і батьківщини, молитву зі Святого Письма – це вічно живі слова розради і потіхи, навчання, як жити, щоб спастися у бурхливому морі життя.

    Такої молитви серця і розуму треба навчати нашу молодь, вона цього прагне, цього потребує, за цим шукає. Не дивуймося, що частина нашої молоді іде до різних сектантських молитовних домів, щоб заповнити порожнечу своєї душі новим стилем молитви, зліченої із розважанням, співом, музикою. Цього нам не побороти, якщо не дати нашій молоді можливості молитися в наших Церквах, школах, інститутах різними способами.

    Отже, закон Церкви наказує душпастирям наполегливо дбати про катехизацію і навчання релігії, зокрема шкільної молоді, до чого спонукує почуття справедливості і людяності. Знання тайн нашої віри необхідно подавати поступово, зважаючи на розвиток розуму й життя кожного християнина. Священикам своїм Христос дав наказ: “Ідіть і навчайте всіх людей” без винятку, а отже і дітей.

    Цей відповідальний обов’язок навчати релігії мають не лише душпастирі, але кожний, хто бере участь у вихованні дітей, тобто батьки, вчителі, вихователі.

    Катехизація має закласти в дитині наріжний камінь пізнання правд святої віри і засад моральної поведінки щодо себе, Бога і суспільства.

    Мета навчання релігії – допомогти дитині набути релігійної зрілості. Діти – наче матерія в мармурі, з якої можна оформити гарно вихованих людей, героїв, геніїв, святих – і саме це головне завдання і праця катехита.

    Нещастя полягає в тому, що нині могутня сила катехизму дуже мало використовується. Багато сьогодні повторює за Руссо: “Бажаю поважати свободу моєї дитини, тому не хочу зобов’язувати її до жодного релігійного навчання. Коли виросте, у 18 років вибере собі, що захоче”. Хто матиме волю й відповідний час, досягнувши 18 років життя, студіювати численні томи книжок, щоб пізнати, котра релігія на світі правдивіше і ліпша?

    Людина – істота матеріально-духовна, тому батьки зобов’язані дбати і про духовне злоров’я дитини, а саме за допомогою катехизації прищеплювати в її душі пізнання Бога, пошану і любов до Нього, як до найліпшого нашого Батька і Добродія.

    Кожну дитину очікує тяжка завтрашня боротьба: сім’я, друзі, журнали. Фільми, корчми, товариства, дискусії. Пускати сьогодні своїх синів і дочок у світ без катехизації – це те саме, що висилати військо на війну без вишколу, без відповідного озброєння, а тим самим приректи його на невдачу і поразку.

    Славетний іспанськй маляр Мурільйо намалював образ під назвою “Діти при черепашці”. На спокійному овиді видніються усміхнені ангели, серед яких мале Дитя – Ісус зачерпує черепашкою води, що пливе у його світ і дає пити іншій дитині – Іванові Хрестителеві.

    Післанництво катехита – заступати Христа і дати дітям, за допомогою катехизму, води живої, духовної, вічної. Післанництво катехита – висока місія, він продовжує справу Христа і апостолів. Він допомагає батькам, які не завжди спроможні дати катехитичні повчання своїм дітям. Від допомагає Церкві виховати добрих християн, батьківщині – високоморальних громадян.

    Про дитину написано багато книг, журналів, цілі бібліотеки. Про неї дбає держава, довкілля, табори, шпиталі. Її виховують школи різних родів, її огороджують наче плотом, усе суспільство, народ і Церква тривожаться про долю дитини. Катехит мусить бачити в дитині “дитину Божу” – “Хто приймає одного з тих найменших, Мене приймає” – каже Ісус.

    Життя, згідне з навчанням Євангелія – це надприродне життя Божої благодаті, це життя Божої любови і жертви для Бога, це життя, в якому людина шукає і змагає до святості.

    Всі ці ідеали виховник мусить передавати учням. Треба привчати молодь, щоб до своїх щоденних молитов вона вміла додавати щире прохання: “Господи, допоможи мені стати святим”.

    Людина від природи потребує вчителя й вихователя, щоб набути знання й досвіду життя. Навчання релігії мусить починатися разом з навчанням головних дисциплін у школі, але навчання релігії значно відмінніше від навчання історії, географії, математики, бо воно охоплює цілу людину, тобто формує її розум і волю, дає пізнання релігійних правд і вчить застосовувати їх знання в практичному щоденному житті. Тому катехитика від своєї природи не може обмежуватись лише до теорії, вона мусить бути застосована практично.

    Всі священики і катехити мають обов’язок взяти участь в праці над пошуком найкращих способів і методів навчання релігії, як початківців, так і старших. Катехитика дає нам не лише знання правд віри, але вчить нас розумно жити, згідно з нашою вірою. Навчання релігії осягне своєї мети й виконає своє завдання тоді, коли воно буде спрямоване на те, щоб розбудити й розвинути в дітях, як також і в дорослих віру в Бога і Його прави.

    Отже, мета катехитичного навчання – передати учням розумну віру, що спирається на Христову істину, щоб відтак цей учень прийняв Христові правди як свої в своє життя і пристосував його до засад Христової науки. Навчання релігії має допровадити дитину до правдивого пізнання віри і життя в ній. Навчання релігії – це святе діло, цілковито відмінне від чисто світського навчання таких дисциплін як математика, географія, історія. Література. Тому що це навчання в своїй істоті не анонімне, як всі інші дисципліни, а зосереджується і виявляється у спів дії між Богом і людиною.

    Стоїмо на порозі нового третього тисячоліття, славного і великого тисячоліття торжества християнства, зміцнення і поширення Церкви Христової на землі. Зі всім християнським світом звернімо сьогодні наші духовні очі до витоків і початків теперішнього торжества. Перенесімо свій зір туди, де відвічне Боже Слово воплотилося в Тілі, і як Син Чоловічий замешкало між нами. Бачите – самітня убога стаєнка, а в ній Небесне Дитя тулиться, напевно, до своєї земної Матері, потребує її тепла. Захисту, любові, хоч само готове обійняти і зігріти своєю любов’ю цілий світ... Син Божий стає Дитиною, щоб дати початок Новому Заповітові.

    Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких є Царство Небесне” – сказав Ісус до учнів. Поклав на дітей руки і помолився над ними. Ці слова Христові якнайповніше передають особливу любов і турботу Божу про дітей. Протягом свого земного проповідування Христос часто ставить дітей як приклад для своїх учнів, дорослих людей. Радить наслідувати їх віру, щирість, любов.

    Дві тисячі років тому Ісус говорив до своїх учнів і слова ці актуальні по сьогоднішній день.

    Є така картина професора Реч, що називається “Боротьба за душу людську”. Що ж там на тій картині?

    Саркофаг, труна, а на ньому шахівниця. З однієї сторони – череп, а з другої – змій. З однієї сторони розсівся сатана, а з другої – юнак, задуманий над своїм ходом. Від його ходу залежить доля його душі. Гра йде за його душу. Ангел-хоронитель аж закрив рукою очі, так боїться за того хлопця. Той ще має останній шанс. Тремтить, щоби останній хід хлопця не став фатальним. Багато вже фігур тієї шахівниці здобув сатана. Здобув невинність, молитву, здобув любов. Тепер все має вирішити останній хід.

    Чи така гра за кожну душу і за душі повірених нам дітей і молоді не відбувається у кожному з нас? Не одне здобуває сатана у нашої молоді – невинність, молитву, почуття. Православний Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор пише, що на його теренах 90 % молоді – поза Церквою, не вірять в Бога і ніхто ними не займається. Це при тому, що там є різні Церкви, навіть національні. Але немає Церкви вселенської, правдивої, Христової, яка би зайнялася тою молоддю. Тому 90 % молодого цвіту нашої держави – духовні інваліди.

    Основою, силою і опорою кожної держави є не багатство, не знання, а характер мешканців. Характер людини обумовлює сильна воля. Німецький поет Міллер каже: “Воля чинить людину великою або малою. Кому забракне волі, не буде ніколи повноцінною людиною, а силу волі не замінить здібність розуму.” Характер запевняє успіх, задоволення, почуття добре сповненого обов’язку, щастя.

    Життєдавець, датель життя – Бог. З ним співпрацюймо у передаванні життя своїм нащадкам згідно Його волі. Виховуймо молоде покоління у християнському дусі і вірі батьків, в боязні Божій. Коли молоде покоління виховуватиметься в Божій атмосфері в наших родинах, де релігійний дух і жива віра, коли молодь наша житиме в ласці Божій і пам’ятатиме, що Бог є нашим Батьком, хоче нашого життя і щастя, тоді зникне з нашого життя трагедія самогубства підлітків.

    Сьогодні ми дякуємо предоброму Богові в Тройці Святій Єдиному за вислухані наші моління за заступництвом Пресвятої Богородиці. Дякуємо, але молінь наших не перериваємо. Вони дуже потрібні нашій Святій Церкві і народові, щоб позбутися жахливих наслідків безбожної атеїстичної системи. Половина людей у східних і південних областях України нехрещена, 90 % молоді у тих районах поза Церквою. Скільки ще треба молитов, щоб виправити серед народу все те. Що знищило в його душі червоне пекло.

    Проблеми в нашому житті і в житті духовному завжди будуть, але їх не треба боятися, їх треба розв’язувати у співпраці з Богом. На кінець, мені хочеться подякувати нашому Владиці і всім священикам, Генеральному Вікарію, Канцлеру, Економові, всіх отцям Канцелярії, а найбільше хочу подякувати всім головам деканальних рад за велику підтримку і за співпрацю в катехитичній праці. Хочу особисто подякувати отцям Надвірнянського. Тлумацького, Городенківського, Чернелицького, Тисменичанського деканатів, які стараються і несуть Добру Новину Божого Слова до дитячих і юнацьких сердець. Також хочу подякувати отцям і пані Марії – голові деканальної ради і катехитам Коломийського деканату за велику співпрацю, де ми кожного місяця збираємося на спільну молитву, ділимося своїми успіхами і проблемами.

    В нашій єпархії майже в усіх школах ведуться уроки християнської етики, а також у багатьох школах ведуться уроки катехизації духовними особами і мирянами.

    Проблема в нашій державі – що не завжди є гармонія співпраці Церкви і школи. Є багато молодих людей, що закінчили Духовний Інститут і не можуть працювати в школі, тому що їхній диплом не визнається державним, а в той же час буває так, що нашим дітям викладають християнську етику люди не компетентні. Але цю проблему, на мою думку, треба розв’язувати шляхом діалогу, нести Боже слово до їхнього серця, зустрічатися з ними.

    Саме сьогодні, як ніколи, в третьому тисячолітті християнства треба нам, духовним особам, нести Добру Новину Христа Спасителя до серця кожної людини – нова євангелізація сучасного суспільства.

    Напередодні великого радісного свята – Різдва Христового усім зичу миру в серцях, душах і сім’ях ваших, того миру, про який голосили ангельські хори на полях вифлеємських, миру, що випливає з почуття добре сповненого свого обов’язку перед Богом.

    Зичу вам, щоб родини ваші були такі щасливі. Як ця Найсвятіша Родина з Назарету, де в усьому царює любов, яка є ласкава, ввічлива і жертвенна. Зичу, щоб Божа Дитина у ваших родинах завжди перебувала, усіх приймала, ласки всім давала й усіх благословляла.

    Зичу, щоб новонароджене Дитятко Ісус благословило ваших дітей і молодь, щоб зростали у ласці Божій, були потіхою своїм батькам і окрасою українського народу.

    Бажаю вам багато святкової радості. Нехай наші українські колядки гомонять у ваших домівках і серцях.

    План на майбутнє

1.

    Створення при кожній парафії недільної катехитичної школи з метою катехизації дітей, молоді та дорослих.

2.

    Співпраця духовних осіб з мирянами – вчителями у всіх школах нашої єпархії.

3.

    Прохання Консисторії єпархії до місцевої державної влади про викладання християнської етики в усіх школах на рівні інших дисциплін.

4.

    Створення катехитичного центру при кожному деканаті.

   

© Розробка та розміщення - TRC, 2001