Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
<<< Єпархії
• Привітальне слово Владики Павла Василика
• Пропозиції Собору
• Вступна доповідь о. Василя Мельничука
• Якого священика потребує Україна в ХХІ столітті?
• Соціально-харитативна діяльність в Церкві
 Душпастирство і сучасна сім’я
• Євангелізація кожної людини протягом цілого її життя – завдання Церкви
• Проблеми релігійної освіти дітей та шкільної молоді
   Душпастирство і сучасна сім’я

Матеріали
Єпархіального Собору
Коломийсько-Чернівецької Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Душпастерство в світлі вимог нового часу”

м. Коломия
24-25 грудня 2001 р.Б.



Душпастирство і сучасна сім’я

о. Роман Ваврик

Вступне слово про християнську сім’ю.

    Святіший Отець Іван Павло II в листі до сімей пише: “...кожен з нас природно появляється на світ у сім’ї тому можна сказати, що саме сім’ї завдячує сам факт бути людиною. Коли ж у цій появі на світ людина немає сім’ї це завжди є турбуючим і болісним виявом, який згодом тяжіє над усім її життям. Тому Церква охоплює своєю материнською турботою усіх тих, що знаходяться у подібній ситуації, бо добре знає, що сім’я виконує основну функцію. Крім того, вона знає, що людина походить з сім’ї, щоб згодом у новій родині втілити своє життєве покликання. Але навіть коли людина вибирає самітнє життя, сім’я залишається її життєвим дороговказом, як та основна спільнота, на яку спирається усе суспільне життя людини. У найрізноманітніших навіть найширших вимірах... Народжуючись з Діви Марії Христос став дійсно одним із нас, у всьому до нас подібним, крім гріха, Він робить це на сам перед в сім’ї і через сім’ю, у якій захотів народитися і зростати... Таким чином божественна таємниця Воплочення Слова залишається в тісному зв’язку з людською сім’єю. Є тільки з однією, з Назарету, але, особливішим способом з’єднавшись з кожною сім’єю, як про це говорить II Ватиканський Собор, що своїм Воплоченням Божий Син “певним чином з’єднався з кожною людиною”.

    Сім’я – це своєрідна святиня, велике добро і блаженство. Найважливішим елементом подружнього і сімейного життя, дійсно істотою його, є любов. Сім’я це одне тіло і душа (Бут 2.24) Чоловіка і жінку в цю тайну перетворює сила взаємної любові, а де та любов гасне – там залишається легальний соціальний контракт, який нічого таїнственного і Божого не носить. Хоч і Апостол Павло говорить про головство чоловіка над жінкою (Єф. 5,23) – в подружжі чоловік і жінка рівні члени цього таїнственого союзу; він готовий жертвувати самого себе за неї, як Христос полюбивши Церкву віддав себе за неї (Єф. 5.25). Далі чоловік любить свою жінку, як самого себе. (Єф. 5,28) тому не може зненавидіти її, бо то б означало зненавидіти самого себе. (Єф. 5.29). А в союзі любові це просто неможливо. Після приходу Ісуса Христа шлюб, це перш за все Тайна і першими діями подружнього союзу є подружні зв’язки єдині і нерозривні. Отці Церкви, наприклад святий Августин часто говорить про християнський шлюб, як про життєвий стан. Другий Ватиканський Собор продовжуючи цю традицію стверджує, що подруги підтримувані через посередництво Таїнства, Благодаттю Христовою і спасительним діланням Церкви, діючо ідуть до Бога, дістають допомогу в їх служінню батька і матері. Пастирська конституція “Радість і надія” доповнює, що християнські подруги силою тайни виконують своє подружнє сімейне служіння “переповнене Духа Христового, яким все їх життя проникається вірою, надією, любов’ю, вони піднімаються все більше і більше до своєї особистої досконалості і взаїмному освяченню і через це до спільного прославлення Бога (GS 48). В зв’язку з цим Іван Павло II “Дари Ісуса Христа не обмежуються уділенням Тайни Подружжя, Він супроводжує подругів постійно все їхнє життя. Чим характеризується християнське подружжя, в чому його особливості? Святіший Отець Іван Павло II відповідає: “Основне завдання сім’ї – це служити життю, здійснювати усі часи первинне благословення Творця, передавати з покоління в покоління від людини до людини Божий образ.” Мова йде про дітородження, яке супроводжує подружню любов, яке направлено як на продовження роду, так і на те щоб дати дітям все що збагачує чоловіка з загальнолюдської і християнської точки зору. Таким чином подруги приймають участь у Божому акті творення, а цим проявляється участь в діяннях Божих. Дитина це дар Божий подругам, це дар дякуючи якому зростає християнська спільнота. Бог довіряє людині саме цінне, що є в творінні, то є людські єства, які Він призначив бути подібним до образу Сина Свого (Рим. 8,29) Діти це дар Бога Творця подругам. Подруги створюють всі умови, щоби цей дар здійснився і вони повинні приймати його згідно з Божим планом спасіння. Батьки повинні охороняти і виховувати дітей, щоби нові творіння могли здійснити своє призначення в сім’ї дітей Божих. Головний зміст обопільного дару, коли подруги видають себе і получають один одного, а також дар мати дітей, який вони дістають від Бога полягає саме у обопільній приналежності один з одним і в остаточній мірі з Богом. Коли це розуміння і свідомість є в батьків, то воно передається і дітям, а в цьому і криється основа виховання. З цією свідомістю всі члени сім’ї можуть звертатися до Бога і спільно і щиро сказати “Отче наш”. В сьогоднішній час Церква в Україні і все душпастирство має взятися серйозно за відродження моралі і гідності християнського подружжя і самої людини, яку пролетаризували і дегуманізували на протязі сімдесяти років. Це відродження і утвердження треба починати від родини і християнської сім’ї. І попрацювати так, щоб вона дійсно стала домашньою Церквою, а така родина відродить і мораль у народі, і збереже дітей, і стане головною опорою для держави і Церкви.

   

    Сім’я сьогодні з її проблемами і труднощами.

    Важка спадщина минулого, ідеологія, яка зруйнувала духовний світ людини, всі фундаменти подружнього життя, багаторазові громадські шлюби, знехтування Божих законів, дозволеність вбивства дітей, все це привело до повного каліцтва в сучасній сім’ї. Сьогодення не принесло сучасній родині в Україні якогось просвітлення, а поставило подружжя перед багатьма труднощами, які є дуже руйнівні для молодих подругів. Святіший Отець Іван Павло II в листі до сімей в п’ятому розділі застерігає про ці небезпеки сучасного “вільного світу і говорить: “З метою роз’єднання сімей, на жаль, здається, діють сьогодні різні програми, підтримувані дуже потужними засобами. Не рідко виглядає так, що намагаються будь яким способом представити, як “правильні” та притягаючі такі ситуації, які насправді є неправильними, даючи їм зовнішній аспект привабливості. Вони насправді суперечать “Правді та любові”, що повинні давати натхнення і керувати взаємовідносинами чоловіків і жінок, бо вони є причиною напружень і розбиття сімей з особливо серйозними наслідками для дітей. Таким чином притемнюється людська совість, деформується те що є добрим і гарним, а людська свобода замінюється справжнім рабством. Якими ж актуальними і заохочуючими щодо цього звучать слова Апостола Павла про свободу, якою Христос нас визволив та про неволю спричинену гріхом. Гал. 5,1 “Христос нас визволив на те, щоби ми були свобідні. То ж стійте і під кормигу рабства не піддавайтесь знову.”

    Попробую накреслити бодай основні причини, які руйнують і розбивають сучасну християнську сім’ю. Їх можна поділити на зовнішні, які походять від життя в суспільстві, державі, і внутрішні, які походять з самої родини її внутрішнього життя.

    1. До таких зовнішніх причин одна з найбільших є економічна криза, яка ставить сучасну сім’ю перед тяжкими фінансовими труднощами. Здобувши не за малі гроші освіту, молоді люди, рідко можуть знайти працю за фахом, в більшості випадків для тих хто енергійніший і сильніший є один шлях “заробітки” праця і виїзд чи в ближнє чи в дальнє зарубіжжя, в якому чекає небезпека втрати життя, рабство для жінок, не раз безгрошове повернення додому, з великим рахунком заборгованості перед лихварями; з іншого боку “вільний світ”, який зваблює морально нестійких людей, зовнішні аморальні обставини приводять до залишення сімей, розлучень, шлюбів з багатшими жінками чи чоловіками, в результаті залишені або чоловіки, або жінки з дітьми це наслідок далеко не повний, здобуття фінансів для свого існування за кордоном. Сучасна молода родина, яка не має фінансового забезпечення, можливості заробляти і утримувати дітей, відсутність житла, така родина не може розвиватись і тому в розпачі, конфліктуючи, розпадається з усіма жахливими наслідками, як для подругів так і їх дітей.

    2. Загальне падіння духовності в суспільстві, ще одна зовнішня обставина, яка руйнує християнське подружжя. Ми втішились, коли відкрились храми і багато людей почали навертатись, каятись і змінювати своє життя. Але через 12 років виходу нашої Церкви з підпілля почалось чути охолодження і найбільший гріх сучасної людини – це байдужість до справ релігійних, політичних. Люди сьогодні живуть без ідеалів духовних, зневірившись в усьому. Практичний атеїзм і традиціоналізм: люди знають про Бога, але живуть без Бога не виконуючи заповідей Божих, не практикуючи християнських форм життя. Традиційне виконання релігійних обрядів, без внутрішньої, практичної віри, і життя в Христі це те, що веде до духовного занепаду і умертвіння християнства, як такого. Загальна гонитва за несправедливо здобутим багатством, матеріальними розкошами, “вільним”, неморальним життям, яке красиво пропагується всіма можливими засобами, безнаказанність, і вседозволеність в суспільстві, це все той молот який трощить молодих людей і молоді сім’ї. Великий вплив на духовне життя в сучасній сім’ї мають засоби масової інформації. Телебачення, яке показує насильницькі фільми, повні розпусти, збочених відносин, агресій, численні так звані мильні опери”, які отравляють підсвідомість людей своїми уявними ілюзорними ситуаціями, безчисленні передачі і пропаганда статевої розгнузданості, знецінення життя людського, наповнюють християн злобою, нудьгою, лінивством і духовним очерствінням. Те саме несе в собі сучасна преса в більшій своїй мірі.

    3. До внутрішніх причин, які розбивають сучасну сім’ю відноситься найперше не усвідомлення і нерозуміння суті християнського подружжя. Багато молодих людей заключають церковні шлюбні союзи не усвідомлюють всіх обов’язків, а деколи і суті, для чого існує подружжя, роблять це легковажно, необдумано, переслідуючи якісь протилежні цілі, чи навіть корисливі. Або вважають, що подружнє життя, це постійна розвага і задоволення своїх тілесних розваг. Переповнені егоїзмом, неготові служити один одному, жертвуватися один для одного, жертвувати своїм життям для народження і виховання дітей. Святійший отець Іван Павло II в листі до сімей пише” “...що власна любов робить так, що людина здійснюється через щирий дар самої себе. Бо любов – це здавання і приймання дару, не можна її ні купити ні продати. Нею можна тільки взаємно обдарувати один одного. Дар особи, по своїй суті є тривалим і невідзовним. Нерозривність Подружжя випливає, насамперед, з самої суті цього дару; дару особи для особи. У цьому взаємному дарі виявляється шлюбний характер любові... – далі пише – ... та сама логіка безкорисливого дару вступає в їхнє життя тоді, коли в подружжі чоловік і жінка взаємно віддаються і взаємно приймаються, як “одне тіло” і єдність обидвох. Без цієї логіки Подружжя було б порожнім. Єдність осіб, збудована на цій логіці, стає батьківською єдністю. Подружжя дає життя власній дитині, новому людському “ти”, яке з’являється на орбіті їх батьківського ми.” (Лист до сімей. 11 розд.). Саме душпастир сьогодні як найбільше повинен в підготовці подружніх пар наголошувати і усвідомлювати молодих людей про це, яка є суть і ціль, обов’язки, завдання християнського подружжя.

    4. Наступна руйнівна сила сучасної сім’ї неглибока віра в Бога, радше традиційне відношення до заключення церковних шлюбів, життя поза Божими Заповідями. Заключення Церковних шлюбів сьогодні стало модним. Молоді люди, не думаючи про наслідки, яку тягне за собою, подружня присяга, задля традицій, краси церемоній, фотографій на фоні ікон і для того, щоб заспокоїти серця своїх батьків швиденько біжать до Церкви, але практика показує, що через короткий час забуваючи про одність і нерозривність Тайни Подружжя, несуть позови до подружніх трибуналів і державних судів. Говорячи про несумісність характерів, помилки у виборі особи, неусвідомлення подружніх обов’язків, нездійснення матеріальних обіцянок зі сторони подругів, або батьків, це далеко не всі наслідки, такого традиційного “шлюбування”. Життя молодого подружжя та і кожного, коли починає в щоденному існуванні розходитися з Божими заповідями, молитвою особистою і літургічним життям, Євхаристією, практикуванням євангельської любові і милосердя, вбиває влиту в серці віру в Бога, повністю нищить християнське подружжя. Життя поза Богом через дуже короткий період породжує і подружню невірність, і пияцтво, і вбивство власних дітей, розлучення, невиконання батьками своїх прямих обов’язків щодо виховання дітей в християнському дусі і їх матеріального утримання. Ці всі зовнішні і внутрішні причини руйнують християнську сім’ю.

    Підвалини християнського дому.

    Отже багато вимог, а деколи і викликів саме життя ставить духовенство нашого часу. Але мало є таких, що стоять на рівні цих вимог та викликів. Навіть авторитет сучасного священства, не такий, як він був у минулому. За час двадцятого століття впало багато духовних, культурних та соціальних вартостей. Впала повага людини до людини, знецінена віра в Бога, Церква зазнала гоніння і руїни, повалено багато соціальних вартостей, підірваний авторитет батьків, потерпіла і така віками освячена структура, як християнська родина. Дім і організм родини, має важливе значення в розвитку людини, в родині вирішується розвиток особистої повноти, особистих невдач і браків, розвивається і вдосконалюється характер одиниці і весь комплекс її життя, а в тім соціального, економічного та психологічного відношення до інших людей, в кожній родині цей розвиток окремий і унікальний. В кожній родині виробляється своєрідний порядок життя і реакція на зовнішній світ, за що відповідає родина, а в тім батько і мати, а найчастіше мати. Дослідження показують що до десять років життя 95% свого часу дитина проводить вдома під наглядом матері. Отже вплив матері на розвиток дитини позначується найбільше; нервовий і духовний баланс дитини є найбільш від неї залежний.

    Треба нам знати, що людина народжується з потенційним даром особистості, а саму свою особистість, свій характер, свою вдачу виробляє під впливом батька і матері, та решта членів родини. Гарно буває там, де всі потреби – природня спрага, і голод серця дитини бувають задоволені відношенням батька – матері та всієї родини. Наука доказує, що там, де дитячі потреби такі як потреба любові, потреба признання заохоти, а переважно родинної безпеки – коли ті потреби бувають задоволені, тоді людина розвивається нормально і пізніше стає нормальною особистістю, здоровою людиною душевно і тілесно. Далі дуже у великій мірі здоровий розвиток дитини – людини залежить від емоційного стану цілого організму родини, а найперше емоційної атмосфери, яка панує вдома, такої як любов і ненависть, спокій і тривога, взаємна підтримка чи безнастанні нарікання і сварки. Висловившись простіше можна сказати, що спокійна небесна атмосфера дому вирощує людину ангела, а пекельна атмосфера дому – вирощує тип нещасної людини, нерідко психічно хворої. Любов між батьком і матір’ю має дуже благородний вплив на дітей, діти таких батьків почуваються безпечні, духовно задоволені й звичайно забезпечені потребами емоцій – любові. Це сприяє розвитку їх духовного а то і фізичного здоров’я. Так де між батьком і матір’ю царить пекло – там діти загрожені, позбавлені потреб любові, вони перебувають в постійному напруженні і страху, бо вони непевні щодо родинного захисту і добробуту, але саме такий стан розвал родини, осиротіння дітей – це пошесть ХХ століття. Родина і подружнє життя впливає не тільки на розвиток і зміну дітей, майбутніх дорослих особистостей, родина впливає і на її основу батька і матір. Цей вплив буває позитивний, коли він сприяє вростанню чоловіка і жінки в одно – в одну плоть тілом і духом. Процес вростання чоловіка і жінки в одно починається в зародках любові між ними, коли це вростання дозріває повноти, тоді Церква завершує його благословенням в шлюбі, після цього процес взаємного вростання, припасовування двох характерів в одно продовжується далі. Чоловік і жінка ідуть в подружжя з традиціями двох родин: молодий несе з собою один багаж, молода другий, через це незважаючи на сильне сходження в емоціях любові їхнє дальше зростання в одно буває дуже критичним а часом є таким тяжким що молоде подружжя розвалюється. Тому то навіть повністю розвинена особистість входячи у союз подружжя, зазнає несподіваних змін і не раз переживає дальшу кризу вростання зі своїм подругом в одно, добре коли обидва подруги завершують цю кризу в здоровий організм родини, таке подружжя стає щасливим, воно стає духовно здоровим, діти такої родини духовно сформовані, нормальні, емоційно задоволені і здорові. На такій родинній базі будується і “Домашня Церква”, про яку говорить Апостол Павло. Така родина – стає – родина – Церква. Психологи християнські подають певні передумови без яких нема здорового родинного організму. Ось ці передумови:

1.

    Подружнє життя повинно бути любовне і приємне, як для батьків так і для їхніх дітей.

2.

    В батьків повинна бути любов і довіра до дітей і діти повинні бути свідомі того.

3.

    Батьки повинні підтримувати своїх дітей, розбудовувати їхню самовпевненість і заохочувати їх, а ніколи не зневажати. Такі самі відносини повинні бути і між дітьми дружні і братні.

4.

    Батьки мусять розуміти емоційний голод у всіх своїх дітей і відповідно задовольняти його.

    Поставлена на такі основи родина буде солідна і весь родинний організм здоровий, там буде згода сім’ї, і мир, і тишина. Там вся родина буде мати час на працю, на відпочинок, на релігійне життя. Ніхто з такого дому втікати не буде. ні батьки, ні діти, бо їх буде в’язати блаженна родинна атмосфера, родинна любов і родинне щастя. В такій родині всі члени сім’ї бажані і люблені. Вони свідомі що кожен з них у родині корисний і потрібний. Згадувана така родина творить духовну атмосферу, в якій зростає взаємо пошана, не тільки емоційна але і духовна любов, в такій атмосфері розвивається людська творчість, там панує заохота і взаємне довір’я, відношення до сусідів, суспільства, до Бога і до себе самого. Далі члени родини, особливо батько і мати повинні усвідомлювати, що є потреба підтримки кожного члена родини, визнання його місця в родині, його рації, позитивного вкладу у родинне життя. Психологи стверджують, що кожна людина бажає і потребує визнання з боку інших людей, вона переконується в повній корисності свого життя і себе самої для життя інших. Для того щоб в родинній утробі виросла здорова душа і тіло, для того потрібні певні передумови: 1. Почуття захисту і безпеки, як стверджують психологи. Це почуття випливає із здорових стосунків з іншими особами, між якими індивід почувається бажаним, корисним і завжди прийнятим. Сюди входить елемент особистого вкладу в інших людей це дар любові для ближнього свого, дар який нам самим потрібний. 2. Почуття самовартості – це усвідомлення, що людині дається місце признання і пошану і що її оцінюють інші. 3. Почуття любові до себе самого – це самосвідомість, що даною особистістю хтось дорожить і любить його, це важливе почуття для духовного здоров’я і розвитку родини. В такій свідомості легше переживаються різні обмеження, принципи дисципліни, соціального, психологічного чи духовного значення. Тому заповідь звучить: “Люби ближнього, як самого себе” (Лк. 10,27).4. Почуття свободи, але в парі з почуттям свободи мусить бути почуття відповідальності, свідомість особистих спроможностей, сюди входять елементи правди, щодо себе самого, свого оточення, а також положення в системі світу. Тут йдеться про почуття духовної свободи, священної, розумної відповідальності.

    Всі згадані передумови і прикмети можуть розвиватись тільки в лоні здорової родини і є тим під_рунтям будування справжніх подружніх відносин сучасного християнського дому.

    Душпастирство над родиною.

    Іван Павло II про нерозривність подружжя. “Безумовна подружня вірність, котра сьогодні багатьом людям здається чимось незрозумілим є також виявом непорушної гідності людини, адже не можна жити тільки для спроби, як не можна для спроби вмирати. Не можна також для спроби кохати і на якийсь час прийняти дар людини (В колонії 15.11.80 р.) Якщо мужчина і жінка взаємно кохаються тоді нерозривність подружжя є для них чимось очевидним, нерозривність є сильною обороною перед спокусою відійти і розпочати нове життя. Діти також потребують постійного зв’язку батька і матері, їм потрібна безпечна батьківська хата. Становище дітей розведених батьків є сумним. Вони наче бездомні, ошукані входять в життя, зі зраненою душею, через незгоду батька і матері. В сьогоднішній час всі душпастирі і вся Церква як найбільше повинні прикласти зусиль для рятування сучасної родини, молодих подругів і їх дітей.

    Першими практичними кроками душпастирства над родиною це виконання норм канонічного права, щодо приготування подружніх пар до шлюбу, а саме запровадження катехуменату підготовчого для осіб, які хочуть вступити в подружній стан. Саме канон 783, в якому говориться, що душпастирі зобов’язані турбуватись про те, щоб вірні готувались до подружнього стану. 1. Через проповідування і катехизу відповідно пристосовану до молоді і старших завдяки чому вірні могли б одержати повчання про значення християнського подружжя, про взаємні обов’язки супругів, а також про головне право і обов’язок, які мають батьки – по змозі дбати про фізичне, релігійне, моральне, суспільне, культурне виховання дітей. 2. Через особисте повчання наречених перед подружжям, яке готувало б наречених до нового стану. II. Нареченим католиком наполегливо доручається під час вінчання приймати Пресвяту Євхаристію. III. Після вінчання душпастирі, повинні подавати супругам допомогу, щоб ті вірно зберігаючи і шануючи подружній союз, проводили, щораз святіше і досконаліше життя в сім’ї. Святіший Отець Іван Павло II в акгортації апостольській” Familiaris Consorcio в частині 66 пише саме про таке приготування, ділячи його на три етапи. 1. Приготування дальше, яке починається ще в дитинстві в мудрій родинній педагогіці, де батьки повинні вщіплювати здорові людські вартості, формувати характер дитини; з підростання дитини наголошується на формацію духовну і катехитичну, яка показувала б подружжя, як волю і післанництво Боже, не виключаючи складання цілковитої жертви з себе для Бога, у випадку прийняття неодруженого священства чи монашества. 2. Приготування ближче, яке починається від юнацького віку започаткування катехуменату, в якому робиться спеціальне приготування до Святих Тайн, до повного їх відкриття і це приготування до християнського подружжя з його духовними і моральними нормами. Тут треба починати вивчати проблеми психологій подружнього життя, відповідальності батьківства, медично-біологічні аспекти. За пізнання з важливими методами виховання дітей, ведення економії дому. І третє приготування безпосереднє, яке має проводитися для тих, які хочуть вступити в подружнє життя; і робити це в час відповідно вигідний для подругів, яка каже Святійший Отець що і вимагає канонічне право, що таке приготування має закінчитись іспитом для молодят.

    Щодо приготування ближчого найвідповідніше, це було б робити після 16-ти років, і найкраще таку мету втілити саме формуючи при парафіях молодіжні організації, з окремою діяльністю для них, саме тут через проведення катехизації і спеціально складеної програми, можна проводити таку перед подружню формацію, для цього використовувати лекції, проведення реколекцій, готування різних конференцій, зустрічей з молодими вже довершеними подружжями, також з фахівцями з психології і лікарями. Або в інший спосіб, як що це дозволяють обставини, то найкраще це було б зробити в школах, навчальних закладах, де на відповідному рівні проводити конференції, систематичне навчання, зустрічі.

    Для такої окремої ділянки пастирської праці мусять бути розроблені церквою спеціальні навчальні програми; проведені спеціальні курси вишколу для душпастирів по питаннях сім’ї. Безпосереднє приготування до подружнього життя для осіб, які мають намір вступити в подружній союз, починати принаймні за три місяці до заключення церковного шлюбу. Це також потребує окремої програми, в якій перед молодятами подати бодай основні норми морально-релігійного життя – і відомості щодо Тайни Подружя, його завдання, цілей, істот і прикмет. І ці тримісячні курси за вимогою канонічного права мають завершитися іспитом і тільки після цього списати подружній передшлюбний протокол і допускати молоді пари до заключення шлюбу. Бо в переважній більшості справа мається так, що молоді люди добре, як мають одну розмову з парохом і після того немаючи доброго приготування вступають в подружній союз, а буває і гірше, коли такої розмови взагалі немає, це найкраще виявляється коли після короткотривалого шлюбу подаючи справу в подружній трибунал молоді люди заявляють, що не знали перед одруженням, що шлюб то нерозривна тайна і що ніхто не проводив з ними повчально-катехитичних розмов.

    Як мала дитина потребує особливої опіки, догляду, забезпечення і домопоги, так і молода сім’я, як новонароджена дитина, потребує опіки душпастиря, щоб могла вирости в дорослу, міцну християнську родину. Папа пише: FC № 20 “Бог хоче нерозривності подружжя й дає її як плід, як знак і вимогу абсолютної вірної любові, котрою він обрадував людину і котру Христос Господь дає для своєї Церкви. Душпастир сьогодні має допомогти сучасній родині стати тою “Домашньою Церквою” в якій жив би сам Христос і керував, освячував членів родини, наповняючи їх своєю Божественною любов’ю, а всі члени родини могли чутися дітьми живого Бога і виконавцями Його святої волі і покликання. Христос хотів прийти на світ і виростати в лоні Святої родини Йосифа і Марії. Церква є родина Божа. Від початку існування її членами були ті “які з цілим своїм домом ставали віруючі (Дія. 18,8). Де навчалися і прагнули щоб також цілий їхній дім був відкуплений. Ті перші родини, приймаючи віру, були оазами життя християнського в невіруючому світі.”( Кат. Катех. Ц. 6 розд. Домашня Церква 1655). В діючому світі, який є неприхильний, а навіть ворожий до віри, родини християнські мають велике значення, як вогнища живої пломеніючої віри. Тому Другий Ватиканський Собор, звертаючись до традицій називає родину “Церква Домашня”. В родині “Родинні родичі при допомозі слова і прикладу мають бути для дітей своїх першими благовістителями віри “Собор Ватиканський II Конституція. Lumen Gentium”. В адхортації апостольській (FC) в розділі про “Домашню таємницю Церкви” папа пише: “Родина християнська є зрощена в Церкву в народ священний; через Тайну Подружжя, з якого виростає, з якого черпає поживу, є піднята і оживлена через Христа Господа і через Нього покликана і зобов’язана до діалогу з Богом, через життя таїнств, пожертвування життя і молитву.” Для того щоб родина сформувалась і була такою домашньою Церквою мусить в собі вмістити серйозне духовне життя.

1.

    Родина має стати храмом молитви. Молитва родинна має велике значення для з’єднання членів родини між собою в один духовний організм, який піднімається думкою і серцем для прослави, подяки, перепрошень і прохань занесених до Бога. Така родина, яка спільно стає на молитву, стягає ту внутрішню благодать і оживляє організм родини, сповняючи його Божественною любов’ю. Іван Золотоустий пише: “Що світло сонця для тіла, те молитва для душі. Як для сліпої людини нещастям є не бачити сонця, то яким великим нещастям для християнина було б не молитися і не вливати молитвою у свою душу Христового світла”. Єфрем Сирин каже: “Молитва оберігає невинність... Молитва це сила для тіла, мир для дому... Молитва – печать дівицтва, вірність подружжя, зброя подорожніх, сторож відпочиваючих, урожай рільників, рятунок плаваючих. Молитва – заступниця осуджуваних, потіха для ув’язнених, радість для тих, що радіють, празник у день народин, вінець подругів, похорон померлим.”

    Святійший Отець Іван Павло II “Крім того достоїнство родини християнської, як “Домашньої Церкви” може бути пережита єдино через неустанну поміч Божу, яка завжди стає уділена, коли випрошується в покірні і сповненій довір’я молитві.”

2.

    Подружжя і Євхаристія. Ісус є Хліб життя, Який зійшов з неба і є тим живим Кормом, який живить всіх членів родини, Собою, щораз більше з’єднюючи всіх членів родини в єдиний організм, душею якого стає Він Господь Ісус. Така родина міцна і непохитна, скріплена перебуванням самого Живого Бога і росте перебуванням в Ньому. Іван Золотоустий “Щоб не тільки любов’ю але і ділом бути нам членом Христового Тіла будемо причащатися тієї поживи, яку дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. Він з’єднав самого себе з нами даючи нам своє Тіло щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло з’єднане з Головою і це є ознакою любові.” (Гомілія 46). Андрей Шептицький “До української молоді” пише: “Свята Євхаристія – це пребагате джерело всяких Божих благодатей, то ж черпайте з Нього для себе, батьків, рідні, дітей, свого села і батьківщини.” Другий Ватиканський Собор прагнув звернути увагу на особливий зв’язок Євхаристії і Подружжя і постановив “Звичайне подружжя належить звершити під час святої Меси”. (Апостольський документ Familiaris Consortio) “Євхаристія є самим джерелом християнського подружжя... “В дарі Євхаристичної любові родина християнська знаходить підставу і духа оживляючого її, “причастя” і її “післанництво”, “Хліб євхаристичний чинить з різних членів спільноти родинної одно тіло, об’явлення широкої єдності церкви і учасництво в Тілі “виданому” і Крові “пролиті” Христос стається невичерпним джерелом місійного апостольського динамізму родини християнської”.

    Коли родина носить в собі то внутрішнє багатство духовного життя, родинну спільну молитву, бере діяльну участь в недільній літургічній молитві приймаючи тіло і Кров Христа, вправляється в любові до ближнього, практикує щоденне євангельське життя, така родина стає справді родиною живою, сформованою, яка відповідає ідеалу християнського подружжя. Про таку святу ідеальну родину говорить митрополит Андрей Шептицький: “Майбутність належить тим народам, у яких подружжя є святою річчю – у яких родинне життя чисте і священне... Далі говорить, пам’ятайте про те, що ваша хата є першою найважливішою школою в якій ваші діти мають навчатися любити Бога і людей... Від першої хвилини, як тільки людина приходить на цей світ, треба їй, як тій маленькій рослині сонця і роси, та доброї землі здолу, зісохне рослинка як цього не матиме.” (Послання 1900 рік).

    Практичними кроками душпастиря щодо формування такої християнської родини найперше було б це ведення просвітницької діяльності у своїй громаді.

1.

    Створення недільних шкіл для дорослих і окремо для молоді.

2.

    Створення окремої родинної організації наприклад “Жива родина”, в якій систематично проходили б заняття, спільні зустрічі цілими родинами, лекції на різні теми духовного, подружнього життя. Реколекції для християнських родин, спільна молитва, запрошування фахівців по психології родинній, лікарів. В такому парафіяльному родинному колі родини зможуть шукати рішень з різних проблем і питань, як соціально економічних так і духовних.

3.

    Душпастир має залучити для праці зразкові сформовані родини, які живуть за дійсними нормами практикуючої християнської сім’ї. Ніяка наука, так не робить впливу на родину, як практичне життя справжніх християнських сімей і саме такі сім’ї можуть плідно допомагати священикові в праці з родинами.

4.

    Потрібно при кожній єпархії створити діяльні центри, які б займались виключно питанням родини.

5.

    Потрібно церкві створити спеціальні програми праці з християнськими сім’ями, програми реабілітацій сімей, які зазнали розлучень, програми, які б помогли сім’ям у вихованні дітей.

6.

    Створення спеціального вишколу душпастирів для праці з родинами.

7.

    Організація видавництва потрібної літератури на теми як передшлюбної підготовки так вже і довершених подружь.

    Це все ті перші і невідкладні кроки по рятуванню сучасної родини, родини яка потребує праці, догляду, опіки, молитви, охорони. І закінчити сьогоднішнє слово про сім’ю хочу словами Івана Золотоустого: “Де чоловік, жінка й діти у згоді та любові, з’єднані зв’язком чесноти, там поміж ними Христос” (Гомілія на 1 Тим. 5,8)

© Розробка та розміщення - TRC, 2001