Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Відкриття Архиєпархіального Собору
• Вступне слово
• Аналіз обставин життя українців
• Співдоповідь на тему: «Освіта»
• Люди з особливими потребами
• Співдоповідь на тему: «Люди з вадами слуху»
 Співдоповідь
• Аборти, евтаназії та допоміжні репродуктивні технології
• Аборти, контрацептиви, евтаназія
• Гідність людської особи та деякі межові медичні практики
• Особисті узалежнення
• Наркоманія
• Розлучення і занепад родинного життя
• Проблеми розлучення і прийняття Святих Тайн
• Корупція як соціальний феномен і як моральна проблема
• Заключне слово
• Резолюція про кризовий стан суспільства та шляхи його подолання
• Резолюція про освіту
• Резолюція про роль Церкви у вирішенні проблем людей з особливими потребами
• Резолюція про шляхи вирішення проблем, пов’язаних з абортами та евтаназією
• Резолюція про душпастирську опіку Церкви над особами узалежненими від алкоголю і наркотиків
• Резолюція про кризовий стан сім'ї у сучасному суспільстві
• Резолюція про суспільні хвороби та пошук Церквою шляхів їх подолання
   Співдоповідь

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Люди з особливими потребами

Співдоповідь

с. Димитрія Губарчук,
Координатор з медичних
і соціальних питань Львівської Архиєпархії

Я дозволю собі почати виступ словами Блаженнішого Любомира Гузара, який під час зустрічі з керівниками благодійних установ сказав: «Ми всі повинні прийти до усвідомлення того, що Церква - це не лише збір людей, які спільно моляться, але це також і збір людей, які серйозно і відповідально беруть до уваги слова Христа: «Все, що робите для найменшого з вас, для мене робите»

Допомога усім потребуючим, не залежно від вирозвизнання чи конфесійної приналежності, - наш головний християнський обов'язок, який повинен стати другим «Вірую» у сфері соціального служіння Церкві.

Сьогодні багато людей живе у стані безнадії, розпуки, відчаю... Люди позбавлені надії. Але надія повертається, коли вони зустрічають когось, хто готовий їм безкорисно допомогти. Буває так, що навіть найглибші духовні проблеми можна розв'язати через звичайні добрі діла. Саме тому можна вважати, що благодійництво сьогодні найбільше промовляє до людей.

Часами нам видається, що через власну незабезпеченість ми нічим не можемо допомогти іншим. Але цікавим феноменом є також і те, що, як правило, бідним допомагають бідні. Якби нам вдалося переконати усіх людей у тому, що ми всі можемо чимось допомогти ближньому, то це була б велика сила, здатна розв'язувати найболючіші проблеми сьогодення...

Тільки допомагаючи іншим, усвідомлюємо, що живемо...»

Жорстокий атеїстичний режим десятиліттями старався насильно викорінити Христа з Української землі. Кілька поколінь були виховані без Христа, або проти нього. Сьогодні на нашій землі можна вільно говорити про Бога. Але для сучасної людини, зануреної у шум і суєту щоденного життя, слів замало. Вона хоче нетільки чути про Христа, а прагне, певним способом, його побачити. Побачити Христа у страждаючому, потребуючому, одинокому, хворому, покинутому, засудженому, в безпритульних дітях, інвалідах, у людях, які чуються нікому не потрібними, одинокими серед своїх навіть родин.

Папа заохочує священиків, монахів, монахинь, катехитів та вірних мирян усіх хритиянських Церков: «Своїм життям покажіть Україні божественне обличчя Христа. Чим більше Христос був присутній у кожному з вас, тим більш вірогідним буде ваше свідчення його Євангелія спасіння та милосердя. Якщо заберемо Бога зі світу, то в Ньому не залишиться нічого по-справжньому людському. Якщо людина не дивиться в небо, то вона втрачає обрії своєї земної дороги. В основі справжнього гуманізму лежить покірне і довірливе признання першості Бога. Нам, як християнам, не залежно до якого стану ми належимо, потрібно відкинути кожну форму насильства, чи то поглядом, чи словом, поведінкою, ділом, а зростати у пошані до гідності людини».

Митрополит Андрей Шептицький присвятив окрему групу творів соціологічним проблемам, проблемам про побудову держави взагалі, зокрема української, про християнський патріотизм, про український нарід, соціальні проблеми членів. Дуже гарно звертається Митрополит до вірних у посланні «Як будувати рідну хату» 3 грудня 1941 року. Він говорить: «Духовенство, і в своїй душпастирській праці і поза нею, для богословських чи соціологічних студій, повинно зблизька приглядатися народним масам і досліджувати їхнє життя, прикмети і браки (недостатки) народу, бачити зблизька, як цей нарід буває жертвою не тільки біди, тяжких праць, але крім цього великих небезпек і обманливих надій.

У всіх тих положеннях повинно духовенство, миряни-християни, з любов'ю служити народові науками, радами і потіхами. Досліджування народного життя повинно бути джерелом правильної оцінки про те, чого тому народові треба в суспільному житті і в політиці, тобто, які суспільні інституції, які форми влади, які закони найкраще відповідають його потребам.

Мета моєї праці і цілого проводу, - далі говорить Митрополит, - який даю тим, що хочуть його прийняти, - є об'єднати всіх під прапор Христа.

Проводу не накидаю. Не хочу, щоб хто-небудь сліпо йшов за мною. Бо і наука Христа не знає ні сліпого проводу, ні сліпого послуху. Вона є наукою любові і свободи. Тому і провід, що його дає Церква, може бути лише проводом власного переконання.

Свободою лише і любов'ю, не сліпою, а розумною, переконуючи, а не накидаючи обов'язку нерозумної віри. Церква людей організовує, єднає і веде».

На сьогоднішній день є актуально важливий церковно-соціальний аспект, оскільки миряни і Церква спільно переживають дорогу життя у Пресвятій Тройці. Благодійна діяльність, то і є продовження служіння і життя апостолів на землі.

Нашою метою є продовжувати традиції милосердя, започатковані нашими попередниками Слугою Божим Митрополитом Андреєм Шептицьким, якому не була байдужа доля людства в різній сфері діяльності, а також служити людям незалежно від віровизнання та етнічного походження, де важливим моментом являється людяність і доброта. Це і дає можливість пізнати себе, бачити чітку взаємодію між словом і вчинком, відчути співчуття і більше побачити внутрішній світ людини.

Знаючи історію нашої Церкви, яка впродовж століть свого існування, багато натерпілася. но не переставала займатися благодійними справами, розуміла своє стадо, як з духовної, так і з матеріальної сторони. Починаючи з 90-их років під час виходу з підпілля Церква почала розвиватися і створювати благодійні організації і фонди. На сьогоднішній день ми маємо 55 благодійних структур і з них:

    11 жіночих монастирів,
    6 чоловічих,
    15 деканатів,
    23 благодійні організації юридично зареєстровані і з них:
    - Фонд «Карітас Львів-УГКЦ»
    - Міжнародний благодійний Фонд «Карітас України»
    - Благодійна установа «Шпиталь ім. Шептицького»
    - Фонд Милосердя при Церкві Пресвятої Богородиці
    - Мальтійська Служба допомоги
    - Молодіжний католицький Центр Св. Софії Премудрості Божої
    - Молодіжний католицький Центр «Милосердя»
    - Міська організація «Українська Молодь-Христові»
    - Обласна організація «Українська Молодь-Христові»
    - Марійське товариство «Милосердя»
    - Інститут родини і подружнього життя
    - Фонд «Св. Володимира Великого»
    - Марійська дружина «Благовіщення»
    - Центр духовно-психологічної підтримки і взаємодопомоги «Дорога»
    - Благодійна організація «Регіональний Центр соціальної адаптації»
    - Львівська міська організація «Асоціація-Вибір»
    - Львівська міська рада. Відділ координації соціальної допомоги і захисту населення
    - Дитячий навчально-реабілітаційний центр «Джерело»
    - «Віра і світло»
    - Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами та їх родини
    - Центр філософських досліджень
    - Українська Греко-Католицька Спілка ім. Митрополита Андрея Шепитцького
    - Фонд ім. Митрополита Андрея Шептицького.

Всі вищеперераховані організації несуть допомогу потребуючим згідно свого напряму.

Хто хоче більше познайомитися, яка організація чим займається, ми випустили довідник.

Нашою метою, як Львівської Архиєпархії, є координувати працю вищезгаданих установ і забезпечувати не тільки фізичні потреби, але й допомогти любдям, які мають духовні потреби, які живуть в стані відчаю і безнадії. Наша ціль - привести людей до Бога, а Бог то є правда, життя і любов.

Чому Бог створив людину? Яка мета людського існування?

Навіть атеїсти допускають відмінність між людиною і твариною. Тварини створені лише з матерії. Людина - з матерії і душі, наділена розумом та свобідною волею, тобто створена на Божу подобу.

Чому ми є тут? Яка мета нашого існування?

Наука може сказати з чого ми створені (кальцій, вода, залізо і т.д.), але не чому ми тут.

Яка наша мета на землі? Хто може нам сказати?

Запитайте того, хто створив нас. Однак, навіть це питання не є необхідне, тому, що наш розум може збагнути, чому ми існуємо. Тому що Бог - наш Творець, вклав певні прагнення в наше життя, які дають відповідь.

Чого людина шукає в житті?

А шукає три речі:
1. Життя, але не 100 років життя, а саме життя. Ніхто не хоче вмирати.
2. Правди. Погляньмо на те все, що нас оточує. Людина завжди в пошуках правди.
3. Любові. Кожен з нас хоче любити і бути любленими це і є якраз правдиве визначення Бога.

Бог - це життя, правда і любов.

Таким чином, кожна людина стремить до цих трьох прагнень і тим самим тягнеться до Бога, навіть, якщо вона в нього не вірить.

Ми ніколи не знайдемо ні повного життя, ні повної правди, ні правдивої любови тут на землі. Вона змішана зі смертю, гріхом і ненавистю. Все наше життя, наша природа палко жадають цього. Вони тягнуться до цього. Людина вічна і ніколи не буде задоволена чимось меншим.

Сьогодні ми немов розгублені, самі не знаємо, чи не маємо якогось ворога, бо система, в якій ми жили, яка так жорстоко переслідувала людей, розпалася. Але, на жаль, ми сьогодні стоїмо віч-на-віч з ворогом не менш жорстоким і немилосердним. Він не носить видимої форми, не має партійного квитка, але він жахливий і для нас дуже небезпечний. Це - всі ті, що хочуть позбавити нас людяності, принципів нормального людського життя. На місце милосердя ставлять жорстокість, непошанування потреб і гідності людини, пропонують свої ідеали у засобах масової інформації.

У вирії життєвих економічних потреб людина робиться дуже самотньою, одинокою навіть серед сім'ї, друзів, не говорячи про людей дійсно одиноких, а це - люди старшого і молодого віку, які нічого більше не потребують, тільки щоб їх вислухали та знайшли кілька хвилин на спілкування. Ми маємо певні факти, де наші сестри працюють в будинку-інтернаті на Майорівці, бачуть, як люди тішаться, коли з ними розмовляють, коли їх уважно вислухаєш. Це є для них щастя...

Я вам приведу декілька прикладів, наскільки страшне почуття одинокості і який страх відчуває людина, яка не вміє спілкуватися з Богом і людьми. Роман Олександра Дюма описує життя людини в залізній масці, яку за наказом короля Людовіка 14-ого було вкинуто до в'язниці на 23 роки і було йому заборонено спілкуватися з іншими. Нікому не дозволялося ані бачити його обличчя, ані говорити з ним. Життя в'язня у масці було жахливим. І все ж таки крізь отвори в масці він міг бачити і чути все, що відубвалося довкола. (Як бачимо, вистачає людині малесенької щілинки, щоб все бачити і чути, і орієнтуватися, що робиться навколо неї чи у світі).

А уявимо собі людину, замкнену в порожню кулю, куди не проникає жоден звук, промінь світла. Чи могла б така людина бути розумово розвинена? Скажемо «ні». Від народження людина, ізольована від навколишнього середовища, яка нічого не бачить, не чує, не спілкувалася, яка перебувала у повній темряві і німій тиші. За таких умов і годі говорити про її розумовий розвиток.

Проте, хоча б якою була важка доля людини, треба визнати, що кожен з нас є по своєму замкнутий у своєрідну кулю.

Такою кулею є наша черепна коробка, а отвори - то очі і слух. Різні вчені світу старалися розгадати людину, розібратися з людськими почуттями, характерами, відмінностями у зовнішньому вигляді. Знаємо, що десь у 1860-х роках паризький лікар Галль німецького походження своїми анатомічними дослідженнями започаткував так звану науку френологію, згідно якої можна встановити особливості людини за формою черепа (випуклинами, заглибинами) і робив висновки про характер людини, розрізняв відсутність материнських та релігійних почуттів.

Чим більше знань здобуває людина, спілкуючись із зовнішнім світом, чи то шляхом безпосереднього пізнання, тобто краси природи, мистецтва, і думаючи що Господь Бог так усе гарно створив той лад в природі дав талант людям, які творять помазками на полотнах чуда, чи за допомогоюю літератури, тим багатше її духовне життя.

Якщо людина не буде поповнювати свій «мислячий пристрій» певною кількістю знань через лінощі, брак наполегливості чи працездатності, то можливості їхнього мозку не будуть реалізовані і не буде нормального контакту ні з Богом, ні з людьми.

Чи задумувалися ми коли-небудь над тим, що задоволення чи незадоволення людини, щасливі і нещасливі хвилини в її житті, здебільшого прямо чи безпосередньо залежать від того, як складаються її стосунки з іншими людьми, так само, якщо немає контакту з людьми, між собою, то і неможливо мати контакт з Богом, що є вже доказано з практики.

В будь-якому колективі суспільства - в сім'ї, школі, навчальних закладах, спільноті, - мірою успіху людини є її визнання з боку близьких людей.

Успіх чи неуспіх у стосунках з іншими людьми супроводжує нас від народження до самої смерті. Наприклад, взяти нас: крім професійності і майстерності у молитві, праці, співі, домашній господині, доброго оратора, лікаря чи вчителя чи інше величезне значення має наше вміння чи невміння встановлювати і підтримувати добрі стосунки з людьми, а особливо між собою. Безперечно, у деяких такі здібності є від народження, а іншим потрібно виробити їх в собі шляхом виховання чи самовиховання, бо без цього ми не можемо і не маємо права займатися іншими людьми. А для того, щоб людина чулася щасливою і вміла розмовляти з Богом, вона мусить вміти розмовляти і бути доброю з іншими людьми зі знайомими і незнайомими, з рівними і високопоставленими, з людьми, що симпатизують нам і з тими, що проти нас.

Що то є людина?

Людина - сотворіння суспільне. В цьому ми переконуємося, що навіть з трьох місяців дитина сприймає людей, які її оточують, посміхається до них, вимагає присутності батька, матері, хоче, щоб з нею розмовляли, гралися. Чим далі, то вимоги збільшуються різними питаннями. І так далі.

Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що кожного дня вона постійно спілкується з членами сім'ї, тваринками, природою, що і дає мотив подякувати і звернутися до Бога та поспілкуватися з Ним.

Шляхом постійного, щоденного спілкування, ми, пристосовуємося до свого найближчого оточення, зміцнюємо наші суспільні зв'язки.

Отже: все життя людини - це її спілкування з оточенням і взаємний вплив одне на одного. Якщо цього бракує, тоді починаються різні проблеми, депресії, стан одинокості і т.д. Без спілкування, без стосунків з людьми ми не можемо правильно спілкуватися з Богом і водночас чуємося нещасливими. Бо де двоє, або троє перебувають в мирі або на молитві, то і Бог там перебуває. Самотність для людини є дуже важка і гнітюча, незалежно від віку. Приклад:

Один чоловік, маючи трохи більше часу, вирішив іти на роботу окружною дорогою. На одній із бічних вулиць відчиняються двері, і з будинку вийшла старенька жінка і запитала, яка година. Після того почала розмову. Нарешті запитала, чи він ще буде проходити тією вулицею. На другий, третій день вона його чекала, питала, яка година і все старалася розказувати про своє життя. Деякий час той пан не мав можливості проходити тією вулицею. Коли ж знову пішов, то з помешкання в якому жила старенька виносили речі. Вона померла. І побачив, що винесли декілька годинників. Отже, вона знала, котра година, і питала його про це, щоб поговорити і розважити свою самотність.

Отже, бачимо, що Господь Бог створив людину, як суспільну істоту, вона живе в суспільстві, родині, згромадженні, і коли в цій громаді чи родині залишається сама, то це нерідко має негативні психічні наслідки.

Канадські психологи провели експеримент серед молоді і студентів за певну платню. Добровольці мали бути ізольовані. Суть в чому? Повинні були лежати на м'ягеньких ліжечках, в зручному положенні, в ізолььованій кімнаті, за винятком короткого часу, призначеного для прийняття їжі та відвідування туалету. Студенти цілими днями повинні були нерухомо лежати. Нудьга зростала. Вони не могли зосереджуватися. Просили, щоб їм дали якісь завдання розв'язувати. Але при сильній нудьзі, були нездатними розв'язувати навіть прості завдяння. Через три дні студенти відмовилися від платні і експерименту. У тих, що продовжували брати участь в експерименті, почалися галюцинації і порушення мислення.

Отже, ці досліди показали, який вплив може мати на людину ізоляція, замкнутість в собі, відчуття, що ти є нікому не потрібний, під час якої всі органи почуття не отримують сигналів, тобто спілкування з навколишнім, що нас оточує.

Ми, як християни, наскільки повинні практикувати дві головні заповіді людбові:
1. Люби Господа твого.
2 Люби ближнього твого.

Якщо знаємо, що Бог - є любов, то особи, які взялися за благородну справу благодійництва, змушені віддатися їй, принести себе в жертву потребуючим, обездоленим; хворим, одиноким, дітям, наслідуючи Христа, який за нас віддав своє життя.

В 1 Кор. 1. 7 сказано: «Любов все зносить, в усе увірить, усього надіється, все перетерпить».

Ми тішимося, що на сьогодні ми почали непогано працювати в благодійництві, але боїмося, щоб деякі благодійні організації не забулися і щоб не перетворили наші центри на бізнесові комерційні структури на свою користь. Бо тоді не буде благословення ні тим особам, і не будуть стягувати благослоувення на нашу Церкву.

З вашого дозволу закінчу свій виступ словами Святішого Отця:
«З цілого серця обіймаю увесь український народ поцілунком миру, як ваш брат і перший Папа слов'янського походження в історії Церкви. Разом з вами переношуся душею на Київську гірку, де над широким Дніпром стоїть св. Володимир. Навколішки припадаю перед іконою Богородиці Оранти в Соборі св. Софії в Києві та віддаю їй всю долю Української Греко-Католицької Церкви.

О, Мати Божа, покрий нас своєю святою Покровою та захисти від усякого лиха».

© Розробка та розміщення - TRC, 2001