Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Відкриття Архиєпархіального Собору
• Вступне слово
• Аналіз обставин життя українців
• Співдоповідь на тему: «Освіта»
• Люди з особливими потребами
• Співдоповідь на тему: «Люди з вадами слуху»
• Співдоповідь
• Аборти, евтаназії та допоміжні репродуктивні технології
• Аборти, контрацептиви, евтаназія
• Гідність людської особи та деякі межові медичні практики
 Особисті узалежнення
• Наркоманія
• Розлучення і занепад родинного життя
• Проблеми розлучення і прийняття Святих Тайн
• Корупція як соціальний феномен і як моральна проблема
• Заключне слово
• Резолюція про кризовий стан суспільства та шляхи його подолання
• Резолюція про освіту
• Резолюція про роль Церкви у вирішенні проблем людей з особливими потребами
• Резолюція про шляхи вирішення проблем, пов’язаних з абортами та евтаназією
• Резолюція про душпастирську опіку Церкви над особами узалежненими від алкоголю і наркотиків
• Резолюція про кризовий стан сім'ї у сучасному суспільстві
• Резолюція про суспільні хвороби та пошук Церквою шляхів їх подолання
   Особисті узалежнення

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Особисті узалежнення (алкоголізм, наркоманія та ін.) та їх суспільний вимір

Роман Прочко,
голова Центру духовної та психологічної підтримки “Дорога”

Слава Ісусу Христу!

Дуже вдячний організаторам Собору, що надали мені можливість поділитися з Вами своїми думками, набутими за тривалий час спостереженнями. Ця тема є болючою особисто для мене і для багатьох людей, бо алкоголізм, наркоманія — як чадний газ, проникає у всі верстви населення, у всі сфери суспільства, отруюючи, отруйнуючи, знищуючи. Ось як описує його дію Велика Книга "Анонімних Алкоголіків”: "Алкоголізм подібний до смерчу, що проноситься через життя багатьох людей. Розбиваються серця, відмирають приязні стосунки, викорінюється любов. Серед безладдя переважають егоїзм і байдужість."

Статистика по Львівській області свідчить, що на обліку перебувакздь" більше тридцяти тисяч узалежнених від алкоголю і біля тисячі наркоманів. Це становить двадцять відсотків від усіх, хто лікується. Вісімдесят відсотків лікуються анонімно. Тобто маємо 165 тисяч алкоголіків та 5 тисяч наркоманів. Тепер треба додати ще тисячі і тисячі тих, хто не лікується, продовжуючи вживати алкоголь та наркотики. Крім того, біля кожного узалежненого є члени його родини, його діти, діти його дітей — всі, кого в тій чи іншій мірі торкнувся алкоголізм чи наркоманія, хто страждає від них. І вийдуть у нас неймовірні числа.

Надужиття алкоголем, наркотиками нищить тіло, спричинює до деградації психіки, а узалежнення від них руйнує душу, очорнюючи її, роблячи нездатною на покаяння та любов.

Отже, алкоголізм та наркоманія, як і всі інші узалежнення - це хвороби тіла, психіки, а передовсім душі. Душі настільки затьмареної узалежненням, що потребується довгого часу і великої терпеливості, поки в ній заясніє світло. Слова на зразок "чи ти маєш совість" можуть нічого "не означати для узалежненої особи, бо широта совісті пропорційна глибині узалежнення. Можна нескінченно повторювати такій людині про Божі заповіді та жертву. Ісуса Христа, але це буде незрозумілим для неї у її тілесній слабкості, моральній здеградованості та душевній пітьмі. В даний момент душа, опанована пристрастю, нездатна прийняти правду, розум противиться їй, а тіло відкидає. А ми, християни, зі слів Христа знаємо, що саме правда визволяє з рабства, а узалежнення від чогось і є рабством. Правда лікує, бо Ісус, лікар душ, є Правдою. Отже, вихід з узалежнення є. І цим виходом є Правда. Про Бога, про світ, про себе.

І ось звертається такий раб алкоголю чи наркотику до Церкви: "Допоможіть!" "Добре", — відповідає Церква, — "іди до сповіді, до Причастя, і Бог допоможе." Більшість відмовляється відразу або навіть і не приходить. З тих, що все-таки ішли до сповіді і приступали до Причастя тільки одиниці залишалися тверезими довгий час. Усі інші рано чи пізно запивали. А причина цього проста і описана у Євангелії. Не може темрява прийняти світла, не може людина опанована пристрастю, брехнею, зрозуміти правду, не може особа, погляд якої звернений на себе і своє узалежнення, підняти очі до Бога. Один із наслідків алкоголізму, особливо наркоманії, є неймовірно виплеканий, величезний егоїзм і самозакоханість. Самозакохана, егоїстична особа відкидає Милосердя, не розуміючи Його, не знаючи про Нього. В такому серці немає місця для Бога, для покаяння. Там є місце тільки для себе. І ось з цього і може початись оздоровлення. З пізнання правди про себе!

І це би було початком довготривалого поступового процесу відродження людини - для себе, для родини, суспільства. Церкви, Бога, вічності. Для оздоровлення тіла Ісуса Христа.

Початком цього процесу мала бути б відвикова терапія, яка включає в себе детоксикацію, т.б. лікування тіла, а також усвідомлення своєї залежності, що це хвороба, в яку людина сама себе завела, і неможливість самому вийти з неї. Усвідомлення свого рабства, бо тепер людиною керує пристрасть, узалежнення, а не сама людина. Так!, усвідомлення цієї правди про себе, усвідомлення свого безсилля, та втрати здатності керувати своїм життям, може бути великим шоком, стресом для людини. Але саме ця правда про себе, є першою в ряду правд, що ведуть, до тієї єдиної, що визволяє. А стрес, шокованість змушують шукати виходу, шукати силу, котра допомагає на цій дорозі до оздоровлення. Тому що на себе вже надії немає. А звернутись до Бога затьмарений розум, ще не здатний. На цьому етапі оздоровлення людині пропонується просто повірити. Повірити в Силу більш могутню, ніж його власна. Силу, яка хоче і може повернути здоров'я. Часто, це повинен бути просто акт віри, зусилля волі. Ще не є сформованим поняття про цю Силу, ця Сила ще є абстрактною, але йдуть пошуки, саме шукання приводить до прохання і стукання.

А тепер подумаємо, до кого може стукати, в кого може прохати визволення людина, що усвідомила своє рабство? Якого Бога вона потребує? Можу вам сказати з власного досвіду — як ніяк не Бога-Судді, не Бога Справедливості — бо тоді немає шансу. Завеликий бруд у собі відчувається, щоби стати перед Справедливим Суддею. Єдиний Бог, котрого може прийняти виснажена хворобою, узалежненим рабством душа — це Бог Спаситель, Бог Визволитель, Бог, в руки якого можна передати своє, життя. З допомогою терапевтів - консультантів, людей, що вже пройшли цей шлях, і отримали це визволення Боже, з допомогою мудрих, знайомих з проблемою узалежнень духовних наставників, людина, з глибини відчаю і гніту, віддає себе і своє життя Богу, якому може довіряти, якій милосердиться і прощає.

Ми маємо щастя і ласку від Бога бути католиками. Належати до Церкви, котра проповідує і сповідує саме такого Бога. Бога Милосердного, Бога Правду. Ми — Католицька церква — можемо допомагати людям узалежненим. Бо саме нам, через святих отців, через науку Церкви, через Матір Богородицю, через святу Фаустину, Бог відкрив Себе, як Бога Милосердя, як Бога, який хоче, щоби Йому довіряли. А вже тоді, на руках у Милосердного Бога, при підтримці „тверезих алкоголіків чи наркоманів та духовних наставників, можна йти далі, до глибшого пізнання правди про себе. Іспит сумління, чесний аналіз життя, довгий, докладний, у письмовій формі, і на завершення — генеральна сповідь, покаяння. Визнання перед собою, іншими, Богом, правди про себе, виявлення готовності до внутрішньої переміни та прохання про неї. Але переміна образу мислення неможлива без надолуження за минулі гріхи. Необхідним є віддати борги, мусить бути взаємне прощення. Людина знову ставиться перед вибором — або назад у рабство узалежнення, або вперед, до людей, прохаючи прощення і прощаючи. Це не легко. Самій людині справитися з цим неможливо. Потрібна молитва, потрібна єдність з Богом, з Церквою. Потрібно знати волю Божу і прохати про здатність виконувати її. І виявляється, що волею Божою, а також однією з найголовніших умов тверезості є допомога іншим, є ношення тягарів один одного, є нести Добру Новину про Правду, що визволяє до тих, хто її ще не знає. Саме в цьому і полягає визволення. Не в пасивному спочиванні на лаврах. А в апостоляті.

Все сказане мною, це конкретний досвід подолання узалежнень, оздоровлення тіла, розуму і душі, конкретних людей, що працювали над цим. Це також мій особистий досвід. Бо власне я, 11 років тому, був повною руїною у всіх вищезгаданих вимірах. Тоді, 11 років тому саме Церква допомогла мені, відкривши для мене двері монастиря, давши зустрітись і спілкуватись з прекрасними духовними і терпеливими людьми, сприявши у моїх пошуках Милосердя і Свободи, даючи мені притулок від світу, з яким я не міг далі жити. На той час, Церква, що тільки вийшла з підпілля і ставала на ноги, ще не мала розробленої програми підтримки людей узалежнених від алкоголю та наркотиків, але допомогла мені йти шляхом від правди про себе до Правди, що дає Свободу. Три роки тому, на цій дорозі, разом зі своїми друзями та однодумцями ми створили Центр "Дорога" — центр підтримки та взаємодопомоги. З благословення Владики Любомира Гузара, та з допомогою Церкви всіх святих українського народу (настоятель — о. Олег Сухінський). Почали робити перші кроки. Родинний клуб та клуб абстинента, терапія "12 Кроків Анонімних Алкоголіків", профілактична робота серед дітей і молоді, групи взаємодопомоги. Багато людей, що приходили до нас, увірували, охристились, по багатьох роках подружнього життя "на віру", взяли шлюб, почали молитись, приступати до Святих Тайн Покаяння та Євхаристії, стали активними, практикуючими християнами. Це робимо ми — миряни. Але наскільки могутнішими були б результати, якщо б за цю справу взялася вся Церква, як носій Милосердного Бога, як Його тіло.

І в першу чергу — це заснування клубів тверезості та ініціювання груп взаємодопомоги при парохіях. Далі — створення реабілітаційного Центру для узалежненим та співузалежнених, для людей у кризових станах. Це була б прекрасна альтернатива до таких методів лікування, як кодування, підшивання, гіпноз. Після детоксикації, кваліфіковані психологи та терапевти — консультанти могли б проводити відвикову терапію. А спеціалістів Церква має. Крім Центру "Дорога", це Фонд "Милосердя", це психологічна служба УТЦЦ. Є розроблені програми, вище описані мною, котрі давали б поштовх до нового, тверезого, повноцінного життя.

По закінченні реабілітації людина поверталася б до нормального християнського життя у своїх парохіях, займала б позицію активного мирянина, що б власне і стало основою клубів тверезості та груп взаємодопомоги. Ці клуби, були б відкриті для родин, молоді, дітей. А це вже профілактика, збереження їх від узалежнень.

Є категорія людей, що у своєму узалежненні далеко відійшла від реального життя, стала безпомічною перед світом, гріхом, злом. "По-старому" жити вони вже не хочуть, "по-новому" не мають навиків. Ще не окріпла в тверезому житті, часом втративши через алкоголізм чи наркоманію родину, роботу, дім, не маючи підтримки рідних, людина знову "ламається", поступає так як вміє і робить те, що їй звичне і близьке. І тоді знов відходить від Бога.

Тут Церква може допомогти конкретною справою — створенням спільноти ресоціалізації не тільки для людей, що пережили рабство узалежнення, але також людей, що пережили жахи сімейного насилля, зростали в сім’ях алкоголіків чи наркоманів чи просто людей, що не дають собі ради у цьому житті, втративши волю до життя.

Спільнота, побудована на християнських засадах взаємодопомоги, була би основою ресоціалізації, віднайдення волі до життя, сенсу існування. Це би було безпечне середовище, де людина могла б у прямому розумінні цього слова заново вчитися жити, а навіть здобути собі якусь спеціальність. Після кількох років життя у такій спільноті мала б змогу повернутися у суспільство, на свою парохію з почуттям власної гідності, з Ісусом у серці. У багатьох країнах світу уже функціонують такі спільноти. І основним місцем, куди б вперше приходили узалежнені та куди би вони повертались після реабілітації та ресоціалізації були би постійно діючі групи взаємодопомоги і клуби тверезості та спілкування, де би можна було приходити цілими родинами, цікаво проводити дозвілля, проводити вечори поезії та малярства, співу та молитовних розважань, зустрічатися з цікавими людьми, де би раз на тиждень можна би було зустрітися з духівником і де б кожен день проводилися духовні розважання та молитовні зустрічі.

На закінчення процитую отця Кшиштофа Костелецького, католицького священика, директора Центру Апостольства Тверезості в Польщі: "Образно роль духовенства по відношенню до алкоголіків та наркоманів найкраще змальовує євангельська сцена "Дорога до Емаусу". Потреба дружнього приєднання до мандрівників, переповнених неспокоєм, страхом та болем, потреба порозмовляти; вислухати, порадити, роз'яснити, показати вірний напрямок, а потім дискретно усунутись. Заради мандрівників, щоб вони змогли дозріти і свідомо використати все, про що довідались, щоб потім донести допомогу, іншим: ще терплячим, сумним та розгубленим. "Багато людей", — каже він, — "приходить до священиків з проблемами алкоголізму та наркоманії. Але духовні особи все ще мало орієнтуються в питаннях хімічних узалежнень. Дуже важливо, щоби священики не вводили людей в беззмістовне мучеництво, — покірне прийняття насилля з боку узалежненої особи — щоби не інтерпретували все в категорії "хреста". Священик повинен надати духовну підтримку, а потім направити до спеціаліста по узалежненнях".

В сусідній Польщі функціонує Центр Апостольства Тверезості, організовані освітні курси з проблем алкоголізму спеціально для представників Церкви. Завдяки цьому є священики, в котрих у сповідальні висить список контактних телефонів груп Анонімних Алкоголіків, груп взаємодопомоги для співузалежнених та центрів терапії хімічно узалежнених. За цими телефонами люди з алклгольною проблемою у сім'ї можуть знайти для себе допомогу. Думаю, що з цією бідою можемо дати собі раду об'єднавши зусилля — миряни та духовенство — вся Церква.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001