Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Відкриття Архиєпархіального Собору
• Вступне слово
• Аналіз обставин життя українців
• Співдоповідь на тему: «Освіта»
• Люди з особливими потребами
• Співдоповідь на тему: «Люди з вадами слуху»
• Співдоповідь
• Аборти, евтаназії та допоміжні репродуктивні технології
• Аборти, контрацептиви, евтаназія
• Гідність людської особи та деякі межові медичні практики
• Особисті узалежнення
• Наркоманія
• Розлучення і занепад родинного життя
 Проблеми розлучення і прийняття Святих Тайн
• Корупція як соціальний феномен і як моральна проблема
• Заключне слово
• Резолюція про кризовий стан суспільства та шляхи його подолання
• Резолюція про освіту
• Резолюція про роль Церкви у вирішенні проблем людей з особливими потребами
• Резолюція про шляхи вирішення проблем, пов’язаних з абортами та евтаназією
• Резолюція про душпастирську опіку Церкви над особами узалежненими від алкоголю і наркотиків
• Резолюція про кризовий стан сім'ї у сучасному суспільстві
• Резолюція про суспільні хвороби та пошук Церквою шляхів їх подолання
   Проблеми розлучення і прийняття Святих Тайн

Матеріали
III-го Архиєпархіального Собору
Львівської Архиєпархії
Української Греко-Католицької Церкви
“Ісус Христос – джерело відродження українського народу”

Львів-Рудно
Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
26-30 грудня 2001 р.Б.


Співдоповідь на тему:

Проблеми розлучення і прийняття Святих Тайн

о. д-р Михайло Пришляк,
Синкель Львівської Архиєпархії

ВСТУП

Вінчання-шлюб і родина були завжди і переважно в наших динамічно прискорених часах центром розвою не лише Церкви а також світової спільноти. Еволюційна динаміка релігійного життя скоро відчувається паралельно на малих та на великих спільнотах. В нашому часі відчуваємо значну кризу та упадок в цілому світі релігійних вартостей у сім'ї.

Церква у своїй історії завжди наймалася проблематикою родини. В перших часах християнства справи були упорядковані випадково та поодиноко, але завждя нерозлученість була нерушимим законом.

Історично православні основувалися на принципі так званої економії, беручи під увагу поодинокі події задля труднощів між подругами.

Це зменшувало силу принципу нерозривності, тобто вірності аж до смертті.

В другому тисячолітті починають розв'язувати законами, уложених правом церковною владою.

В наших часах численні розводи спонукують Церкву відповідно представити Христову науку про сім'ю-подружжя.

Другий Ватиканський Собор видав документи «_аудіум ет спес - радість і надія» (47-52), в якому досить широко говориться про шлюб та родину а не так широко про труднощі, про наслідки та про розлючення.

Але є згадка про негативні наслідки розлучення.

Розлучення в нашій ері почало входити наперід в країнах нехристиянських і некатолицьких, а вже тепер в католицьких державах переходять закони, що дозволяють розлучення.

По вказівках Церковного Кодексу розлучені були трактовані як публично негідні (кан. 2356, 855 ККСЦ) та віддалені від Святих Тайн.

Всі розлучення робилися з надією, що вийде точне розпорядження Церкви. Все робилося, щоб лише не нарушувати «нерозривність шлюбу».

ПРОБЛЕМА

Залишалася проблема: внутрішнього спокою розлучених, який є переважно, коли їхній шлюб не був важний і вони не можуть його доказати.

Тому Асамблея Єпископів в 1980 році видала деякі загальні засади та поради, які Папа Іван Павло ІІ потвердив, написавши «Апостольське заохочення» 22 листопада 1981 р., в якому Вселенський пастир з любов'ю турбується про вірних в їхньому нерегулярному житті.

Також по великих трудах вийшов Кодекс Канонічного Права, де ясно є сказано. що розлучені не можуть приступати до Святих Тайн, (CDC, кан. 915 і 712)

Церковний трибунал є уповноважений, щоб розсудити неважність першого шлюбу. Це, в якийсь спосіб, пом'якшує справу, хоча й спочатку в зовнішньому вигляді.

Також був опублікований Католицький Катехизм, в якому говориться про розлучених. З цієї причини почала практика деякими священиками позволяти розведеним приступати до Святих Тайн та теологічно оправданим.

Німецькі Єпископи, тримаючися головної науки Церкви, давали можливість щоб приготовані священикв по пристосованій розмові з розлученими позволяли самим по своїй совісті рішатися приступати до Святих Тайн.

Це наставлення німецьких Єпископів провокувало багато дискусій та порад. Тому Конгрегація віри 14 вересня 1994 року видала всім Єпископам Церкви в цій справі документ.

В 1997 році Рада у справах родини багато обговорювала ці справи і про які Святіший Отець мав промову до учасників зібрання, де виголосив головні та суттєві засади душпастирської праці церковних органів (Familiaris consortiо)

НАУКА ЦЕРКВИ

1. Документи

Що вчить Церква у своїх документах?

Церква вчить без вагання, що шлюб є нерозривний.

Ватиканський Собор в «Радість і надія» (ч. 48) вчить, що «це інтимне сполучення, як взаімне самодарування двох осіб, як також добро дітей вимагають повну довірочність супруг і домагаються нерозривного сполучення».

Ніхто, навіть Папа, не може вчити та ділати щось противного і на користь дозволення розлучення шлюбу, прийнятого як тайну та фізично і добровільно довершеного (кан. 1141 ККСЦ).

Повторний (другий) шлюб не уневажнює попереднього і сам як такий не є важний, тому що попередній як нерозривний існує, бо об'єктивно є важний.

2. Ситуація вірних

Вірні, що розлучилися і вдруге зійшлися не можуть жити по Євангельських вказівках Христа. Все-таки розлучені не є виключені від Церкви: «вони є і залишаються її членами, тому що вони були охрещені і тому що заховують християнську віру» (промова 2-а) Через це Церква пропонує їх називати «вірними розлученими, знову шлюбними» а не лише «розлучені, знову шлюбні».

Церква їх не відкидає, а бажає прийти до них з любов'ю та поміччю на взір Христа.

Вони задля різних труднощей знаходяться майже в глухому куті і тяжко, а то й майже неможливо з нього вийти.

Церква старається беззупинно передати їм свої середники спасіння. (FC 84).

Душпастирі мають поступати второпно та уважно, бо є різні ситуації та причини душевної руїни розлучених. Тільки тоді можна починати давати поради, але завжди в рамках науки Церкви.

СТАН ДУШЕВНИЙ

Головні причини душевного непорядку є слідуючі:

1. Свідомість, що обидві сторони є вповні винні у їхній руїні;

2. Одна частина подружжя залишила другу;

3. Свідомість, що вже сам їхній перший шлюб не був важний;

4. Деякі знову побралися задля виховання дітей;

5. Ті, що освідомилися про свої блуди та провини і в щирому покаянні очікують повне дозволення приступати до Святих Тайн; (лист 1-ий див. FC 84)

ЗАОХОЧЕННЯ ПАПИ

Папа Іван Павло ІІ заохочує Єпископів, священиків, щоб не залишалися, а старалися іти назустріч і щоб розлучені повернулися та брали в якійсь мірі участь при Церкві.

Папа заохочує священиків, щоб полегшити їм хрест разом з Христом і Церквою.

Папа також дозволяє і заохочує, щоб вірні розлучені брали активну участь по можливості в житті-діяльності Церкви.

Святіший Отець у своєму листі описує цю діяльність розлучених при Церкві: «треба їх запрошувати, щоб вислухали Слова Божого, брали участь в християнських ділах та ініціативах на користь справедивості, виховання дітей у християнській вірі, побільшувати душевні вчинки та діла покути, щоб виблагати щоденно від Бога Його благодать (ласку).

Християнське виховання дітей спонукуватиме батьків до поглиблення правд віри, до переконання змінити своє життя, до старання давати добрий приклад.

Хоча розведені і не можуть приступати до святої Євхаристії, все ж таки вони можуть вислухати Святу Літургію і сповнити духовне причастя, можуть молитися, можуть думати та розмислювати про Бога, помагати в добрих ділах та в справедливості (лист № 6).

Вважаймо, що ніколи добрі діла розлучених при Церкві не можуть зменшувати або бути заборонені, тому що вони не мають доступу до Святого Причастя.

Недопущення

Розлучені не можуть приступати до Святого Причастя. Здавалося б, що мала би бути якась можливість приступати до Святого Причастя задля активної участі розлучених в Церкві. Але Папа ясно відповідає: «Все-таки Церква потверджує своє розпорядження, основуючися на Святому Письмі, не дозволити розведеним двоєшлюбним приступати до Святої Євхаристії» (FC 84)

Чому? Тому що цей закон не є адміністративний, тобто створений Церквою, яка може його змінити, а є ясно об'явлений і оснований Христом. Та Церква не може змінити чи скасувати його.

Іще ясніше Святіший Отець пояснює суть і причину цієї заборони розлученим: «Вони самі є тими, що не можуть бути допущені, тому що їхній стан та їхні обставини життя протиставляться об'єктивно в цій сполученій любові між Христом і Церквою, означену і здійснену в Євхаристії» (FC 84).

Крім цієї об'єктивної причини є також причина у душпастирській праці задля якої вірні, спостерігши це позволення, стали би погіршені та повстала б опінія, що Церква нарушила закон нерозривності.

На це ставлення Папи, декотрі теологи наполягали, що деякі суб'єктивні, тобто особові обставини могли б бути допущені для приступання Святих Тайн. Але Конгрегація Науки про Віру рішуче відповідає на зміст і на рішення листа Святішого Отця: «структура - заохочення та форма слів переконливо дають до зрозуміння, що це рішення є обов'яхкове і не може бути змінене основуючися на різноманітних обставинах».

Деякі кажуть, що не треба загального позволення, але лишити кожному по вказівках власної совісті.

Також на це є відповідь Конгрегації Науки про Віру, яка категорично є противна (лист 6), для тих, що продовжують жити в другому шлюбі з невласною жінкою. Додає також, що ніхто з душпастирів не має думати та говорти інакше. Має лише обов'язок переконати особи, що це є вповні противне науці Церкви а також усім вірним їм порученим (лист 6).

Закон Церковний є обов'язковий (лист 10).

Треба заохочувати до покаяння та до навернення (лист 9).

На жаль, зі сторони Христової Церкви немає науки, щоб приготовити молодих до шлюбу. Треба пригадати обмеження участі вдруге одружених: вони не можуть сповняти деяких церковних завдань, не можуть бути хресними батьками. Все ж таки вони мають обов'язок провадити життя згідно з вірою та з обов'язком, що беруть на себе (кан. 874 § 1,3 ККСЦ).

Всі листи від вищих організв Церкви заохочують, щоб якнайскоріше точно уложили закони щодо цієї справи та діяльності при Церкві.

Розлучені не можуть читати під час Служби Божої, не можуть дякувати в Церкві, не можуть бути катехитами, не можуть стати членами душпастирської ради. У церковних і літургічних, пасторальних справах мають бути вірні, «які відзначуються в певній вірі, є доброї поведінки і второпності (кан. 512 § 3 ККСЦ).

Треба також вимагати, щоб свідки під час шлюбу були практикуючі християни. В науці не треба бачити якусь дискримінацію, сама об'єктивність справи вимагає цього.

МОЖЛИВІСТЬ

Якщо розлучені живуть як брат і сестра, то їм дозволяється приступати до Святих Тайн. Все залежить від сильної рішучості і витривалості. Нові обставини мають бути уложені до такої цілі. Це все має бути переконливе та рішене в глибині своєї совісті. Це все є можливе з Божою поміччю.

Тільки виховання дітей вимагає присутності і співпраці, а не другорядних подій та інтересуючих вислідів.

Розлучені і вдруге шлюбні не мають тратити надії, що в часі багато обставин змінюються і буде можна знову вповні увійти до Христової Церкви.

Напевно цей період для них деякий час не є радісний; панує гризота совісті, відчувається відкинення від Ласки Божої та неможливість скоро і легко направити.

Це все є покутою, терпінням і молитвою та надією на Бога.

То правда, що Церква не може змінити Христових законів. Все таки вона за такими вірними слідить, молиться, приближується та радить, щоб унормували своє життя.

КРИТИЧНІ ПРОТИЛЕЖНОСТІ І ДИСКУСІЇ

Декотрі, дивлячись на вислови Марка 10,11-12, Матея 5-32 (10, 9), Св. Павла 1 Кор. 7, 12-16, бачать, що на основі їх східня православна Церква позволяє розлучення і вони радять також цю можливість і в наших часах.

Теологи використовують також засаду «епікеї» та «економічної справедливості».

Ці всі закиди є перестудійовані та є видані адекватні норми поведінки зі сторони Церкви.

1. Святе Письмо

Церковні документи залишають справу буквального перекладу та значіння і тримаються слів Христа щодо нерозлучення, навіть у порівнянні зі Старим Завітом: «Чоловік нехай не розділяє те, що Бог злучив» (Мр. 10,9) і св. Павло (Єф. 5,32; 5, 1-33).

Слова св. Павла відносяться до шлюбу між християнською частиною і нехристиянською. Уважаймо, що тільки католицька Церква представляє шлюб як тайну, цебто як середник передавання Божої благодаті. То правда, що також природні шлюби між невіруючими не мають оправдання виключати нерозривність задля різних причин життя.

2. Опінії

Декотрі науковці основуються лише на деяких Отців Церкви і кажуть, що було б можна розлучитися.

Причини були б «порнея» (вихід) як нестримання віри до об'явленої правди і «економія» зрозуміла як згода для труднощей індивідуальних обставаин. Вони кажуть, що не заперечують загальному законові нерозривності, але все-таки є готові оправдати розвід. Щодо цієї справи, є дискусії та інтерпретації. Але Церква тримається того, що є певне і ясне:

а) є певне, що Отці Церкви трималися ясного біблійного тексту, тобто проти розводу та другого шлюбу на користь нерозривності.

Все-таки тоді також не було гострого закону проти навіть неоправданих толеранцій.

б) Західна Церква почавши від Папи Григорія 7-го в Тридентійському Соборі і на ІІ Ватиканському Соборі трималися головної науки по традиції. На полі екуменізму справді ця проблема мусить бути розв'язана.

В 1983 році повстали Церковні Суди у справах подружжя. Їх протест основується на зовнішніх аспектах. То правда, що партнери можуть бути переконані, що їх шлюб є неважний, але вони не мають і не знають як знайти можливості доказу. На це є оснований Церковний Суд.

Важливість шлюбу вимагає згоди між двома станами особи, зовнішнього та внутрішнього.

3. На основі «епікеї» і канонічного рівня.

Деякі теологи відповідають, що можна віддалитися від канонічної позиції до пасторальної. Повинна бути свого роду гнучкість. Більша норма мала би бути у совісті, а не у законнній формі.

Церква повинна провадити до Святих Тайн, а не затримуватися на заборонах.

Положення Церкви. Шлюб є тайною, є Божого права, основаного самим Христом. Церква не може протиставитися та не можуть бути винятки. Одружений розведений не можуть знову одружитися, бо їхній попередній шлюб є важний. Церква може пояснити все, що тичиться шлюбів, їх обставини та наслідки, а не рішати про суть шлюбу як тайну.

Процеси можуть зблудити: це є осуд інших осіб. Ніби то совість мала б осуджувати в собі «стан внутрішній». Але дехто каже, що супруги мають поводитися по вказівках церковного трибуналу. Інші кажуть, що є можливість, бо тут не йдеться про Боже право, а про пастирську діяльність. Через це відчувається велика потреба яснішого пояснення зі сторони Церкви.

4. Деякі теологи думають, що на висловах більше особових можна зійти до позволення розводу, коли бракує любові та життя між супругами. Але в «Гаудіум ет спес» (Ралість і надія) немає заперечення попередньої науки, а є розвій та можливість проблем. Щодо шлюбу як «контракт» або «умова» то не може бути справою суб'єктивною та поверховною. По науці Церкви шлюб є вияв об'єктивним висновком волі в згоді законів Церкви стаючи ділом Божим. Не люди основують Святу Тайну, а сам Христос.

5. Інші жалуються, що в наших часах Церква більше основується на юрисдичних елементах, а ніж на особових вимогах Церква висловлюється стисло, науково в різних формах, але не змінює змісту.

Папа Іван Павло ІІ у «Сплендор Верітатіс» («Відблиск правди») відкинув рішення так звані пасторальні, що явно ідуть проти наук Церкви (№ 56).

Але є напрям злучити вимоги правди з вимогами любові до розведених.

Тепер здається, що є нахил до підвищення любові над правдою.

Але треба пам'ятати, що лише панування правди осягається все: «Знати правду і правда нас створить вільними» (Йо. 8, 32).

© Розробка та розміщення - TRC, 2001