Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
<<< Єпархії
 Слово Владики Юліана Вороновського
• Слово о.др. Романа Василіва
• Богослів’я спільноти (о. митр. Мирон Бендик)
• Доповідь Івана Гаваньо
• Літургійний вимір життя спільноти.
• Родинний аспект життя і діяльності парохіяльної спільноти.
• Навчально-виховний аспект життя і діяльності парохіальної спільноти
• Молодь на парохії
• Харитативний аспект життя і діяльності спільноти
• Господарський аспект життя і діяльності спільноти
• Пропозиції Собору
• Звернення собору
  

МАТЕРІАЛИ
II СЕСІЇ СOБOPУ
САМБIPСЬKO-ДРОГОБИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
«Ідентичність священика»

Трускавець
16-19 липня 2001 р.Б.




Слово Владики Юліяна Вороновського
на відкриття II сесії
Єпархіяльного Собору


Ідентичність священика
у формуванні парафіяльної спільноти


1. Вступ: окреслення проблеми.
2. Священик - отець, який "народжує" через Євангеліє.
3. Введення в "Тіло Христове" (Тайни).
4. Турбота про Тіло (пастирство).
5. Заключення: "сіль землі".


1. Вступ
Під ідентичністю священика розуміємо осмислення ним самого себе і своєї діяльності в Церкві у світлі правди. Доки священик не осягне такого осмислення, доти його діяльність не буде нести глибшого сенсу для нього і для людей. Перебування в такому невизначеному стані протягом тривалого часу може призвести до кризи ідентичності. Її прояви: нудьга на парафії, заняття позасвященичими справами як головними - наприклад, будова-ми хат, придбанням предметів розкоші, нагромадженням грошей чи прагненням "розслабитись" у гулянках і зловживанні алкоголем... Наслідки для громади: втрата внутрішньої потреби в молитві і Літургії, відхід із парафії або перехід у секти, зневажливе ставлення до священства і скептичне ставлення до релігії взагалі. Священик, який переживає кризу ідентичності, відчуває внутрішній дис-комфорт. Однак, причини цього він вбачає у зовнішніх факторах, на які нарікає. Він схильний звинувачувати Церкву, єпископів, своїх парафіян. Розв'язку своїх проб-лем він бачить у змінах, тобто в переході до іншої єпархії чи переведенні на іншу парафію. Але ці зміни не в силі усунути внутрішнього неспокою і порожнечі, породжених кризою ідентичності. Найбільшою небезпекою стану кри-зи є спокуса втрати покликання чи зневіри в ньому. Однак, ці спокуси можуть бути подолані. Нашим завдан-ням є представити позитивне бачення пароха і основних рис його священичої ідентичності, які завжди приносити-муть йому почуття перебування на своєму місці, а громаді даватимуть наснагу до зростання і розвитку.


2. І так- священик-отець, який "народжує" через Євангеліє
Отож найпершою справою священика є проповідь Євангелія. З нею він має увійти в усі середовища своєї парафії. Адже його парафіянами є не тільки ті, що в даний час ходять до церкви. Виходячи з слів Христа, що добрий пастир "знає своїх і свої його знають", священик, прийшовши на парафію, має глибинно пізнати тих, що там живуть. Для цього він може, зокрема, використовува-ти йорданські відвідини зі свяченою водою. На жаль, дуже часто ці відвідини вироджуються в банальну кампа-нію по збору грошей для священика. Сенс же цих відві-дин полягає в глибшому пізнанні родин парафіян, пізнанні їх проблем. Священик повинен поіменно знати парафіян і орієнтуватись в їх життєвих ситуаціях, сімейному стані, актуальних проблемах. На підставі принагідних бесід з парафіянами священик формує базу даних, яка допоможе йому для успішної праці. Священик також має пізнати ті середовища, які знаходяться на терені його парафії і в яких навчаються, працюють, лікуються чи відпочивають його парафіяни. Врешті-решт, він має пізнати людей ін-шої віри і невіруючих. Адже він посланий нести Єванге-ліє всім і тому відповідальний за те, щоб усі без винятку почули Благу Вість. Євангелізація парафії не зводиться лише до проповідування Євангелії, хоча для цього треба вміло використовувати кожну нагоду. Євангелізацією є також активна культурно-громадська діяльність священи-ка, захист ним убогих і покривджених перед сильними цього світу, а іноді просто присутність серед людей, які знають, що священик з ними. Це досягається через постійне перебування на парафії. Так священик поступово вводить у поле притягання Євангелії всіх мешканців парафії з тим, щоб кожен знав, що двері віри і храму завжди відчинені перед ним.


3.Введення в "Тіло Христове" (Тайни)
Наступним кроком після увірування є введення лю-дей у Церкву як Тіло Христове. Воно починається з Хрещення, розвивається в Миропомазанні і досягає вер-шини в Євхаристії. Літургія, під час якої звершується Євхаристія, створює найглибші підстави для формування громади. Священик покликаний не тільки особисто глибо-ко переживати Літургію, але через літургійні проповіді вводити в глибину християнського життя своїх парафіян. Метою його літургійної діяльності має бути максимальне залучення парафіян до євхаристійного життя. Адже Євхаристія творить спільноту як. одне Тіло Христа. Священик повинен створювати парафіянам частіші нагоди для спові-ді і причастя – наприклад, храмові празники, урочисті події в сім'ях чи в житті цілої громади, прощі до святих місць, великі національні свята. Євхаристія дозволить якісно змінити відносини між парафіянами і зробить літургійну громаду знаком живої Церкви для цілої парафії. Будь-яке духовне відродження - чи то на рівні особи, чи громади, чи цілого народу - завжди починається з відродження євхаристійного. Зрозуміло, що для його забезпечення свя-щеник покликаний якомога частіше служити Божественну Літургію. Факт її служіння не повинен залежати від того, має священик так звану "інтенцію" на Літургію, чи ні. Якщо парох щоденно не молиться за свою громаду, то він її не сформує. Більш того. Він не зуміє вберегти свою ідентичність саме як пароха і духовного отця. Люди, які рідко приходять до храму, не полюблять його. "Вве-дення в храм" людей починається із відчинення дверей до нього. Чим частіше двері храму відчинені, тим більше нагод для воцерковлення мають парафіяни. І йдеться тут не лише про Літургію, але й про інші богослужіння добового і тижневого кола, а також різні акафісти і молебні, якими так багата наша літургійна традиція. Згро-маджування людей на молитву творить громаду.


4. Турбота про Тіло (пастирство)
Практика літургійно-молитовної участі в Євхарис-тії Церкви поступово творить в учасниках свідомість жи-вих і діяльних членів одного Тіла. Вони вже не тільки отримують духовні дари, як це було раніше. Тепер вони стають духовно зрілими для зрозуміння, що "блаженніше давати, ніж брати". Все частіше вони задумуються над питанням, що конкретно вони можуть зробити як члени Церкви. Парафія дозріває до мирянського апостоляту, і тим ідентичне священиче служіння починає приносити плоди. Священик радіє духовному пробудженню мирян. Його завданням є підтримати мирянські ініціативи, скеру-вати їх згідно потреб Церкви і розгорнути співпрацю між парафіянами до рівня релігійно-культурного братства. Адже тепер з допомогою свідомих мирян священик може зроби-ти в десятки разів більше, ніж якщо б він далі працював сам. Без розгортання мирянської співпраці священик рано чи пізно виснажиться, адже немає отця без духовних дітей. Пасивність парафіян є ознакою їх духовної незрі-лості, яка, в свою чергу, свідчить про недоліки в проводі з боку духовного отця. Діяльність духовно пробудженої громади стає явищем суспільного порядку: з релігійне активних громад народжується громадянське суспільство. Релігійно-культурне братство - це вже більше ніж тільки внутріцерковна, а й суспільна установа. Церква, зберігаю-чи свою літургійну самобутність, одночасно органічно вписується в суспільство, проникаючи духом Євангелія все ширші його кола. Це - "євангельський зачин" у тісті суспільства, завдяки якому духовно росте і облагороджу-ється цілий народ.


5.Заключення: "сіль землі"
На тлі цієї перспективи служіння священика вигля-дає захоплюючим. Він справді є сіллю, а його ідентична діяльність дозволяє йому зберігати основні властивості солі і не "вивітритись". Ми накреслили три основні на-прямки - євангелізація, введення в Тайни і пастирство, які, на наш погляд, характеризують ідентичність священи-ка в творенні парафіяльної громади. Спробуймо діяти в цих напрямках і ми протягом одного покоління матимемо зовсім інший народ - духовно вільний, визволений з власних історичних комплексів, свідомий свого місця серед інших народів і здатний реалізувати Божественне покликання.


Повернутися вгору
Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC