Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
<<< Єпархії
• Слово Владики Юліана Вороновського
• Слово о.др. Романа Василіва
• Богослів’я спільноти (о. митр. Мирон Бендик)
• Доповідь Івана Гаваньо
 Літургійний вимір життя спільноти.
• Родинний аспект життя і діяльності парохіяльної спільноти.
• Навчально-виховний аспект життя і діяльності парохіальної спільноти
• Молодь на парохії
• Харитативний аспект життя і діяльності спільноти
• Господарський аспект життя і діяльності спільноти
• Пропозиції Собору
• Звернення собору
  

МАТЕРІАЛИ
II СЕСІЇ СOБOPУ
САМБIPСЬKO-ДРОГОБИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
«Ідентичність священика»

Трускавець
16-19 липня 2001 р.Б.



Літургійний вимір життя спільноти

Доповідач: о. митр. прот. Тарас Гарасимчук

 Увесь зміст східної духовності лежить у Святій Лі-тургії. Саме слово „літургія" походить з давньогрецької мови і під ним розуміли „діло одного для добра цілої громади, загалу". Навіть сплачення податків, приношення жертви, служба у війську, релігійні обрядові ритуали тощо - це все називали одним словом „літургія". Властиво, це останнє релігійно-сакральне значення Літургії є на сьогод-ні у християнській традиції основним. Отже, Літургія, як вважала первісна Церква, є „служба людей перед Бо-гом"— Служба Божа, Євхаристійне жертвоприношення.

 1. Проскомидія
 <Із грецької „проскомідзо" означає „приношу". І як засвідчують давні літургійні документи, християни, збира-ючись на Літургію, приносили зі собою хліб, вино, олію, мед, овочі тощо і жертвували їх Господеві. Частина цих жертвованих приносів служила для євхаристійних цілей, а решту використовувалося для гостин любові, так званих „агапе". З часом через різні обставини ці „приноси", як і „агапе", відпали, проте, християни самі почали дбати про утримання храмів, церковного клиру, бідних членів своїх громад. Таким чином „дароприношення", крім євхаристійно-літургічних цілей, приймає ще й харитативний характер. Всенародне дароприношення було виявом любові християн до своєї Церкви, до її духовенства і всіх тих, ким опікува-лася Церква. Таким чином церковна спільнота творила одне Тіло, члени якого доповнювали одні одних.

 У 5-6 ст. Церква залишає давню традицію приношення дарів і проскомидія стає актом приготування, мо-литви і приношенням євхаристійних дарів виключно свя-щеннослужителями. Хоча молитва проскомидії має давній відбиток, адже священик молиться „за тих, що принесли, і тих, за кого принесли", а в анафорі Літургії Св. Василія Великого предстоятель молиться за „ тих, що дари тобі принесли, і тих, за кого, ким і ради кого їх принесли... тих, що плоди приносять і добро творять у святих твоїх Церквах... пам'ятають про вбогих...воздай їм твоїми бага-тими і небесними даруваннями".

 Проводжу цю паралель розвитку Літургії для того, щоб підкреслити нам розуміння приготування, молитви, духовних бесід, сповіді, Євхаристії і літургії після Літургії.

 — Приготування. Пастирський аспект підказує, що нам конечно потрібно розрізняти практикуючих па-рохіян від „річників" і своєрідних неофітів. Тому і праця з ними мала б різнитися, йти по наростаючій прямій, щоб кожний міг доростати, вдосконалюватися і віднахо-дити себе у Літургії. Адже без приготування ніхто не зможе дорости до розуміння потреби в молитві, а це не лише проскомидія, але й Вечірня, Утреня, тобто молит-ви Часослова, які нас приготовляють, підводять до Лі-тургії. Тут не можемо знехтувати і приготуванням госпо-дарським: чистотою храму, дбанням про церковне майно тощо. t таке приготування можна сміло порівняти із служінням СВІЧКОНОСЦЯ, який, виконуючи його (слу-жіння), немовби приготовляє, попереджує це дійство, що відбувається (напр. вхід в часі Літургії).

 — Молитва. На зміну свічконосцю приходить ЧТЕЦЬ. А це кожний з нас в часі молитви. Важливо при цьому, коли говоримо про Літургію, навчити вірних чита-ти Святе Письмо, твори Святих Отців, і не лише для ознайомлення із їхнім змістом, а щоб це робилося в площині загальної Літургії. А якщо навчимо людей як знайти потрібне зачало Апостола, потрібну катизму чи парамію - це буде впровадження їх у Часослов. Таким чином, читання святих книг стане для нас молитвою, яка приведе до розуміння спільної молитви, що у нашій Київ-ській Церкві твориться співом. А це запорука живої участі кожного члена Церкви у Літургії, яка переростає у потребу краси співу через створення парохіяльних хорів. Ті, в свою чергу, потребують кваліфікованих дяків, ре-гентів, тобто СПІВЦІВ, про наявність яких повинна подбати парохіяльна спільнота на чолі із своїм пастирем. Священику, як нікому іншому, повинно залежати на вишколеному дякові. Сьогодні є можливість це зробити через вечірню форму навчання на дяківсько-регентському фа-культеті. Крім цього, нам потрібно у парохіях плекати співців, які помагатимуть нашим дякам і, як вимагатиме конечна потреба, на перших порах могли б підмінити дяка. Питання вишколу таких співців могло б реалізуватися, на мою думку, на двох рівнях. Перший - парох формує групу людей, з якими вивчає ази: воскресні та самогласні гласи, необхідні мелодії на загальні церковні гимни (Світ-ло тихе. Сподоби, Господи, Нині відпускаєш тощо), ко-роткий устав, як знайти у служебних книгах тропар, про-кімен чи зачало читань з Апостола. Завжди у парохії знайдеться кілька осіб, яким це буде цікаво знати. Другий - на деканальному чи районному рівнях започатковувати своєрідні курси дяків, які, в кінцевому через атестацію і доповнюючий курс могли б претендувати на отримання диплому нашого Єпархіяльного Інституту. Вишколивши таким чином людей, ми уникатимемо богослужбового діа-логу священик-дяк, а натомість залучатимемо ширше коло вірних до співу під час богослужень. Тут немаловажним фактором є богослужбова література, яка в достатній кількості повинна бути у храмі.

— Духовні бесіди. Приготовлюючи себе через молитву до участі в Святій Літургії, кожний віруючий починає усвідомлювати свою гріховність, яка суперечить святості Літургії. Поступово він доростає до розуміння цього і починає шукати виходу із такого стану. А це можливе лише через духовні бесіди з духівником, тобто з парохіяльним священиком, який має бути ним (духів-ником) для своїх чад.

— Сповідь. Саме через духовні вправи, — а ними можуть бути проповіді на духовну тематику, індивідуальні бесіди, реколекції чи місії, розповсюдження у громаді молитовної духовної літератури, — парох допроваджує вірних до конечності Святої Сповіді, яка стає Силоамською купіллю для каянника. Тому потрібно відновити нашу галицьку традицію щодо щорічних парохіяльних великопосних реколекцій, при цьому надаючи можливість вірним висповідатися у інших священиків. Рівнож, престольні празники необхідно розпочинати за кілька днів до свята через духовні вправи, коли запрошені священики (а тут варто сказати і про культуру запрошення парохом своїх співбратів на престольні празники, встановивши со-борно своєрідні приписи), мали б обов'язок прибути вве-чері напередодні для спільного служіння Всенічної і, зви-чайно, для численної сповіді парохіян.

 — Євхаристія. Таким чином наші вірні будуть допроваджені нами до вершини - до прийняття Євхаристійного Христа. І якщо ми, працюючи з ними у духовно-му плані, вже разом зможемо відшукувати загублену вів-цю нашої кошари чи приводити до стада овець з інших кошар, ми знову змушені починати все спочатку. Але для цього нам потрібно виплекати практикуючих парохіян, які б, причащаючись по можливості навіть кожного дня чи хоча б кожної неділі і свята, могли допомагати нам через плекання різного роду харизм у церковних молитовних братствах. А це вже через Святе Причастя і дію Святого Духа розуміння одності церковного тіла і доростання до літургії після Літургії.

 2. Христос—„роздроблюваний" і „нероздільний"

 Важливим моментом у парохіяльному житті є плекання і опіка пастирем різних братств, товариств чи груп парохіян. Тобто віднайдення священиком, як ду-ховним отцем, батьком, харизми для кожного парафія-нина - свого духовного чада. А це можливо через особисте знайомство та підтримання контактів між свя-щеником і парохіянами. Пастирські відвідини священи-ком домівок парохіян, обхід парохії з йорданською во-дою, науки на катехитичну, біблійну, духовну тематики, праця священика з дітьми, молоддю, старшим поколін-ням накреслить поступову потребу творення недільної катехитичної школи, молодіжного братства, вівтарної дружини, Марійського товариства, служби сім'ї, моли-товних та харитативних братств тощо. Для цього по-трібно розробити статути, затвердити їх Правлячим Ар-хиєреєм і призначити відповідального за координацію того чи іншого братства чи товариства у цілій Єпархії. Натомість, маючи кілька таких груп, потрібно їм визначити день не лише для зустрічей, але й для їхньої участі в Літургії, саме Літургії для членів того това-риства. Однак, треба відмовитись від Літургій для різ-них категорій людей у неділі та святкові дні. Саме недільна Літургія повинна об'єднувати всіх тих, на пер-ший погляд, „роздроблених" парохіян. А голови цих груп чи товариств могли б бути членами церковного братства. Таким чином, між ними не було б нездорової конкуренції чи протистоянь, а всі працювали б на одне ціле - духовну одність і зріст парохіяльної спільноти. В свою чергу єпархіяльний координатор, збираючи голів відповідних товариств, плекав би через них єдність між усім єпархіяльним товариством даного напрямку, не давав їм замкнутися у самих собі і працював над зростом розуміння цілосності, в даному випадку. Єпархії. Частий контакт архиєрея із головами осередків зміцнював би дану єдність і зменшував можливий бар'єр між єрархом і Божим народом. А різного роду з'їзди братств (дека-нат чи Єпархія), євхаристійні конгреси, на яких вони широко були б представлені, направляли б людей на розуміння ідентичності і помісності нашої Церкви. Проте, основним чинником плекання таких братств чи това-риств повинна стати Літургія, яка об'єднує, а не розділює. В свою чергу, кожний парохіянин, віднайшовши себе у своїй харизмі, навчиться жертвувати себе для добра спільноти, а значить, не буде лише пасивним спостерігачем чи учасником Літургії, а стане активним членом Церкви, який вмітиме літургізувати.

 Як на мене, настав уже час, щоб вся церковна спільнота зрозуміла конечність виходу Літургії поза стіни храму, а це дасть змогу скріпити наших мирян у вірі, щоб ніхто з них не сказав, що йому всеодно, якої він віри чи до якої церковної спільноти належить.

Нехай так буде.

Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC