Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
<<< Єпархії
• Слово Владики Юліана Вороновського
• Слово о.др. Романа Василіва
• Богослів’я спільноти (о. митр. Мирон Бендик)
• Доповідь Івана Гаваньо
• Літургійний вимір життя спільноти.
• Родинний аспект життя і діяльності парохіяльної спільноти.
• Навчально-виховний аспект життя і діяльності парохіальної спільноти
• Молодь на парохії
 Харитативний аспект життя і діяльності спільноти
• Господарський аспект життя і діяльності спільноти
• Пропозиції Собору
• Звернення собору
  

МАТЕРІАЛИ
II СЕСІЇ СOБOPУ
САМБIPСЬKO-ДРОГОБИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
«Ідентичність священика»

Трускавець
16-19 липня 2001 р.Б.



Харитативний аспект життя і діяльності парохіяльної спільноти

Доповідач: о. прот. Михайло Олексяк

7nbsp;   Розмірковуючи над особою Христа, який "прийшов, щоб принести добру новину бідним, звістити полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю...", ми повинні пам'ятати, що це є підтвердження цілому світові любові Христа та Його Церкви до найбідніших і які нагадують всякому християнському суспіль-ству про євангельську потребу благодійності, а палким прихильникам Христа ясніше зрозуміти ознаки надії, що вони можуть бути миротворцями і посередниками до поро-зуміння, щоб таким чином людство ставало все більше і більше місцем братерства і солідарності, де кожен з нас був би визнаним у нашій гідності дітей одного і того ж Отця, міг жити в мирі і розвивати дари, отримані нами, а ми, християни, в силу свого Хрещення покликані бути подібними до Христа.

    Діяконія являється однією з трьох функцій Цер-кви. Щоб запобігти термінологічній плутанині, під словом «діяконія» ми будемо розуміти виконання благодійності, якою Церква займається для всього людства, як дітей Божих, бачачи в них особу Христа. Це служіння любові не йде від самої Церкви, а від любові Бога, який воплотився і відкрив себе в особі Христа. Син Божий став чоловіком, показав нам любов Отця; за словами Івана Богослова, «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого». (I Ів. 4-10).

    Церква лише продовжує місію Сина Божого явити світові любов до кожної людини. У своїй діяльності Церква робить видиму ту основу, із якої вона саме народилась і на якій стоїть.

    Харитативна діяльність не може бути відділена зі справ віри. В ній розкривається і глибинний зв'язок, який існує між основними функціями Церкви — пропо-віддю, богослужінням і милосердям. Кожна функція пов'язана з двома іншими і без такого зв'язку бідніє і завмирає. Пізнавши через проповідь і переживши через богослу-жіння любов Божу, Церква свідчить її перед людьми. Оскільки діяконія є церковною діяльністю, першочерговою являється роль Єпископа, чи місцевого ординарія, який відповідальний за благодійну діяльність, щоби різного роду харизми, різних спосібностей направити на благо Церкви.

    Церковний характер діяконії має на увазі участь християнської громади, наслідуючи приклад Христа, "який прийшов не для того, щоб Йому прислуговували, але щоб служити".

    Благодійна діяльність Церкви організовується у певні структури, але це не означає, що кожен віруючий не може брати участі в цьому аспекті віри. Благодійна діяль-ність Церкви находить свою діяльність в групах "Карітас", які організовуються на різних рівнях: місцевому, парафіяльному, єпархіальному, національному і міжнарод-ному. «Карітас» являється інструментом діяконії Церкви на тій території, де вона живе і діє. Ця характеристика - бути інструментом - означає, що діяконія не являється ні джерелом, ні метою милосердя. Вона скоріше помагає віруючим впроваджувати милосердя в життя. Як соціаль-но-пасторальний канал «Карітас» повинен бути організо-ваний методом здійснення та служіння милосердя та спра-ведливості задля спасіння і гуманності. Без «Карітасу», цієї добре керованої та структурованої благодійної органі-зації, яка відповідає на насущні потреби людей - життя у спільноті Церкви не може бути ні повним, ні дієвим.

    Довготермінова ціль "Карітасу" полягає в тому, щоб плекати дух та діяння справедливості і милосердя в кожній єпархіальній Церкві та в усіх християнських спіль-нотах (родинах, групах, товариствах, парафіях). Саме че-рез "Карітас" місцева християнська спільнота може ре-алізувати і здійснити те конкретне милосердя, яке є запо-рукою вищої справедливості і реалістичного розподілу матеріальних благ.

    Милосердя, хоча й бере свій початок із внутріш-ньоцерковного сопричастя, за своєю природою прагне загального служіння, схиляючи нас до виявів дієвої і конкретної любові щодо кожної людини. Це сфера, яка однаково чітко окреслює форму християнського життя, стиль церковної діяльності та суть душпастирських програм. Століття і тисячоліття, що надходять, стануть свідка-ми - а варто б побажати, аби пізнали це краще, ніж досі, - якої великої посвяти вимагає милосердя до найубогіших. Якщо наші дії справді беруть початок із споглядання Христа, то мусимо навчатись вбачати Його у лицях усіх, з ким Він захотів себе ототожнити: "Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене" (Мт. 25, 35-36). Ці слова - не лише заклик до милосердя: вони ховають глибокий христологічний зміст, який у повному сяйві виявляє таємницю Христа. Вони є (не меншою мірою, аніж відданість правді) показником вірності Церкви, Нареченої Христа.

    Звісно, мусимо пам'ятати, що нашої любові не мо-жем позбавляти нікого, адже "своїм воплоченням Син Бо-жий поєднався із кожною людиною". Водночас, згідно із однозначними словами Євангелія, Він особливим чином присутній у вбогих, тому власне вони і є пріоритетними для Церкви: таким чином свідчимо про Його любов, про Його провидіння і милосердя. Тим самим, засіваємо в історії насіння Божого Царства, які залишив нам сам Їсус за свого земного життя, - коли виходив назустріч усім, хто звертався до Нього у своїх духовних і матеріальних потребах.

    Існує багато потреб, що хвилюють свідомість хрис-тиян сьогоднішньої епохи. Можна до безконечності роз-ширювати картину убогості, але ми повинні пам'ятати кожного, хто потрапив у матеріальну скруту і є в потребі чи то через відсутність засобів для існування, чи у відчаї не бачачи змісту життя, чи тих, хто опинився під загро-зою наркоманії, самотності у хворобі, чи на старості літ, суспільної деградації чи дискримінації.

    Брак матеріальних благ, водночас бідність може призвести до втрати людиною віри і впевненості щодо любові Бога до неї, особливо тоді, коли вона не відчуває підтримки зі сторони церковної спільноти. Сьогодні пот-ребуємо нової "уяви милосердя", яка виявлятиметься не настільки (і не лише) у дієвій допомозі, а й у здатності стати ближнім для людини у її стражданні, у здатності солідаризуватись із нею - так, аби жест допомоги вона відчула не як принизливе подаяння, а як свідчення бра-терської спільності.

    Отож, ми зобов'язані поводитись так, щоб у кожній християнській спільноті вбогі почувались "як у себе вдома". Хіба ж такий спосіб життя не став би найбільшою і найе-фективнішою формою проголошення Доброї Новини про Боже Царство? Без розуміння євангелізації як такої, що здійснюється шляхом милосердя і свідчення християнської вбогості, проголошення Євангелія (що, перш за все, і є першою вимогою милосердя) може залишитись незрозумі-лим і потонути у повені слів, що їх і так щодня вихлюпують на сучасне суспільство засоби масової інформації. Милосер-дя дій надасть нездоланної сили милосердю слів.

    Кожна парафіяльна спільнота повинна скерувати свідомість кожного, щоб усі прийняли свій, даний у Хрещенні обов'язок, і в той час же переконати усіх християн, щоб вони стали відданими і дієвими проповідниками мило-сердя і справедливості. Необхідно, щоб всі християнські спільноти започаткували харитативну діяльність, аби сти-мулювати активне залучення християн до боротьби з ос-новними причинами бідності у їхньому середовищі. Такі спільноти самі в якійсь мірі в силі захистити тих, хто є в потребі. А для цього необхідно проводити активну пас-тирську діяльність, щоб усі знали про милосердя як існу-юче, яке є звелене Богом, нагородженим, невтратним, щедрим і як засіб виправдання, очищення і прославлення Бога.

    Важливим завданням священиків є виховання лю-дей-добровольців чи то братств милосердя, щоб їхня ді-яльність проходила з життя віри, що позволить уникнути бюрократизації і виконання діл милосердя професіонала-ми. Церкві не потрібні чиновники, а люди, які можуть принести себе в дар, а покладені на них завдання викону-вати як служіння. Люди-добровольці повинні розуміти, що означає віддавати свій час, матеріальні засоби в такій мірі, як робив це Христос, віддавши життя за своїх воро-гів, щоби вони були щасливі. Це вершина Любові. Кожна людина в своєму серці хотіла б мати таку Любов.

    Будь-яка людина може що-небудь дати іншому, по-говорити з одиноким, вилікувати йому рани, нагодувати голодних дітей, одягти їх у теплі речі, відвідати старших, допомогти пересуватись інвалідам і дати їм всім зрозуміти, що вони повноправні члени суспільства, що всі люди є достойні любові і поваги, навіть ті, хто зробив страшні помилки. Щоб люди знали в першу чергу, що є ті, хто їх любить, піклується про них без будь-яких корисних цілей. Таке піклування дарує теплоту серця, яку має тільки Бог.

    Люди-добровольці повинні бути належно зорганізо-вані, якщо хочуть, щоб їхня діяльність була активною. Повинні мати чітку ціль, визначені обов'язки та відповідні засоби для проведення своєї діяльності, а священик осо-бисто контролювати все. Щоб уникнути протиріч, недооцін-ки ролі соціальної активності та упередженості проти неї, що, на жаль, нерідко трапляється в християнських громадах, таке ставлення можна подолати, звернувшись до теологічного навчання майбутніх священиків та ство-рення відповідних навчальних закладів для мирян.

    Найочевиднішим серед перешкод, що трапляються на шляху розвитку благодійності, є стан економіки краї-ни. Дві третини населення живе нижче межі бідності. Добровільні пожертви від бідних парафіян на церкву є незначними, а церкви не мають інших джерел фінансу-вання. Багаті, як правило, далекі від релігії і не жертву-ють. Звичайно, є організації, компанії та банки, які пе-редають частину своїх власних благодійних фондів на програми Церкви.

    Однак, чим гірший стан економіки і більша потре-ба в допомозі, тим частіше серця віруючих відкликаються на проблеми трагічної реальності. Тому кожна парафіальна спільнота може організувати власні засоби для прове-дення благодійної діяльності. Для цього потрібно:

    - хоч раз у квартал організувати збірку на милосердя,

    - в часі Великодніх, Різдвяних свят та в осінній час, в період жнив організувати столи, де б могли прино-сити продукти для потребуючих,

    - організувати збірку речей,

    - проводити обмін продуктами і речами з іншими парохіями,

    - за підтримки єпархіальних, національних та між-народних «Карітасів» виконувати проекти, які допомо-жуть спільнотам в їх пріоритетній діяльності,

    - співпрацювати з державними закладами, які вже надають таку допомогу, що стане стимулом для громадських організацій і державних органів добросовісно вико-нувати покладені на них завдання,

    - на кінець, кожна громада, що займається благо-дійністю, повинна мати юридичний статус, не для того щоб почати свою діяльність, а щоб в міру свого розвитку мати можливість діяти на повну силу, оцінюючи реальні можливості в залежності від наявних ресурсів, потреб, місцевих умов і виконуючи волю Божу.

    Пам'ятаймо слова Святійшого Отця Івана Павла П: "Заохочую Вас у Ваших пошуках, спрямованих на бу-дівництво спільнот справедливості та милосердя, що є важливим вашим внеском до побудови миру. Всюди, де зустрічається людське страждання - чи то індивідуальне, чи то соціальне, - там має відчуватись ваша присутність день у день, щоб допомогти тим, кого це стосується, піднести до рівня висоти свого завдання, допомогти відчу-ти потреби тих, хто страждає, і виховати в інших христи-ян справжнє милосердя, тобто сприймати ту братню лю-бов, про яку ідеться у Євангелії. Все це закликає нас до змін в душі і до радикальних змін у спільноті, щоб через практику чеснот, які сприяють спільноті і які вчать нас жити в єдності, будувати в єдності, даючи і отримуючи нове суспільство і кращий світ, стати ще палкішими свідками Євангелія благочинності".

    Як Божа Мати в своєму лоні несла Ісуса Христа, так Він сьогодні через Церкву кожній людині несе спасіння і дорогу до щастя.

Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC