Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Декрет
• Програма Собору
• Коріння Нової Євангелізації
• Нова Євангелізація та плюралізм
• Психологічний аналіз душпастирської ситуації
• Душпастирство молоді в дусі Нової Євангелізації
• Душпастирство серед дорослих
 Душпастирство осіб з особливими потребами
• Возрождение пастырства глухонемых на Украине
• Підсумки Єпархіального Собору Сокальської Єпархії
   Душпастирство осіб з особливими потребами

Матеріали
Єпархіального Собору
Сокальської Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви
«Нова Євангелізація в плюралістичному суспільстві»

м. Сокаль
4 лютого 2002 р.Б.

Душпастирство осіб з особливими потребами

о. Тома Кушка, ЧСВВ
ігумен Монастиря Святого Миколая (Крехів)

“Глянь, я записав тебе в себе на долонях” (Іс 49,16)

Кожне людське життя є даром від Бога. Воно народжується не тільки шляхом біологічних законів, але є прямим актом створення, що його один Бог у силі вчинити. Батьки співпрацюють з Господом, передаючи своїй дитині не лише тіло, але й характер і все те, що вона успадковує від людського роду. Але тільки Бог створює безсмертну душу.

Народження дитини є великою радістю для батьків, а також і для родини, громади, народу. Кожний бажає новонародженій дитинці щастя, здоров’я, хоче, щоб це створіння жило повнотою. Але далеко не кожне дитя народжується здоровим. У декого слабості, які з часом можна вилікувати, та є й ті, які приходять на світ у надзвичайно складному стані – фізично, а то й розумово. Їх ми називаємо особами з особливими потребами. Вони потребують надзвичайної уваги, насамперед від своїх батьків. Але саме для батьків мабуть найважче прийняти цю дійсність. Їхні мрії про здорову, щасливу, “нормальну” дитину розвіялися, вони переживають страшну травму і випробовування свого життя. Дехто не витримує, покидає дім, утікає, намагаючись заглушити свій біль. Дитина має свої особливі потреби, а іноді ті, які в першу чергу мали б їй допомогти, не знаходять у собі сили.

Для кожного з батьків народження розумово неповносправної дитини є болем. Але біль цей може також обернутися і в благословення. Батьки можуть змиритися з тією дійсністю, прийняти свою дитину такою, якою вона є, якщо вони пригадають собі Господні слова, вимовлені через пророка Ісаю: “Глянь, я записав тебе в себе на долонях”. Їхня дитина – це Божа дитина, вона не забута в Бога, ні, а записана в нього “на долонях”, тобто в його серці. Бо ж фізична, а чи й розумова неповносправність не робить особу меншою людиною чи менш любленою в Бога. Кожне людське життя є надзвичайно цінним, бо воно зберігає в собі глибоку таємницю: воно є відбиткою, “іконою” самого Бога. Велика гідність людського життя не походить від того, що особа собою представляє, що вона здібна вчинити; людська гідність походить від Бога, який її створив.

Коли батьки поглянуть на свою дитину новими очима, то побачать у ній “ікону” Бога. І тоді їхній біль перетвориться в благословення. Це допоможе їм не тільки зрозуміти, але і прийняти факт, що їхня дитина, більш ніж хто інший, потребує їхньої особливої уваги і опіки. А даючи їй цю любов, вони самі одержать щось, чого ніхто у світі не може подарувати: радість. Так! Бо найбільша радість походить із того, коли людина дарує себе іншій. Джерелом радості є надія на Бога.

Особи з особливими потребами вимагають уваги не тільки батьків. Суспільство не може залишити на плечах родини всю турботу про неповносправних осіб. Ми всі відповідаємо одні за одних! Тому нам слід допомагати батькам з розумово неповносправними дітьми. Однією з форм такої допомоги подає міжнародне товариство “Віра і Світло”.

Віра і Світло” – це міжнародний християнський рух спільнот для осіб розумово неповносправних, їх сімей та приятелів. Жан Ваньє був співзасновником цього руху разом з Марі Елен Матьє у 1971 році.

“Віра і Світло” виникла як відповідь на страждання людей неповносправних та їх родин, які дуже часто трактуються як позбавлені людської гідності, зазнають приниження та відкинення. Тому у першу чергу, спільноти “Віри і Світла” є спільнотами дружби та взаємної підтримки. Вони хочуть донести кожній неповносправній людині Божу вістку про те, що вона є люблена Богом такою, яка вона є, що вона є бажана та потрібна у цьому світі, що її життя може бути джерелом радості і єднання для інших, що вона також може зростати та дарувати себе іншим.

“Віра і Світло” грунтується на переконанні, що кожна людина, якою б не була її неповносправність, є безцінною, а тому заслуговує на любов, повагу та право на самореалізацію. Люди ж неповносправні розумово часто є наділені особливими якостями сердечності, безпосередності, простоти. Саме тому вони можуть допомогти усім нам відкрити справжню красу і глибину людських стосунків, красу і радість життя. І люди, які часто зазнають такого непомірного приниження та відкинення з боку суспільства можуть стати для нього учителями життя, адже як каже апостол Павло “Бог вибрав немудре цього світу, щоб засоромити мудрих”. Тому “Віра і Світло” намагається об’явити світу красу та цінність неповносправних людей, вірячи у їх здатність перетворювати наше суспільство, робити його більш людяним.

“Віра і Світло” рівно ж прагне підтримати та згуртувати батьків на їхній нелегкій дорозі життя, допомогти їм віднайти світло любові та життєдайну присутність Бога в усіх їхніх випробовуваннях та труднощах. У “Вірі і Світло” батьки часто мають можливість по-новому відкрити внутрішню красу та дар своєї дитини.

Для молоді – приятелів “Віра і Світло” прагне бути спільнотою, в якій вони можуть згуртуватися, зростати і через дружбу з людьми розумово неповносправними відкривати для себе істинні цінності життя, вступати у глибше сопричастя з Богом, Богом співчуття та любові.

Життя спільноти полягає у регулярних зустрічах, які складаються з часу спілкування, молитви та святкування; члени спільнот беруть участь у спільній Літургії, паломництвах, літніх таборах, реколекціях.

“Віра і Світло” є екуменічним рухом і об’єднує людей різних християнських конфесій у більш ніж 1500 спільнотах сімдесяти країн світу.

“Віра і Світло” – це добровільна асоціація осіб, які супроводжують людей з особливими потребами на життєвому шляху. Це, насамперед, наші неповносправні друзі, які можливо, не розуміють усього, що діється з ними і довкола них, але в них є велике серце! Це люди, які керуються більше серцем, аніж іншими змислами. Вони приймають життя таким, яким воно є і мають велике серце до кожного, кого стрічають на життєвій дорозі. Святійший Отець Іван Павло ІІ назвав неповносправних осіб “прецінним скарбом для Церкви”.

Другий компонент “Віри і Світла” – це батьки розумово неповносправних дітей. Вони розуміють, що їхня дитина – це не якесь “нещастя” їхнього життя. Але навпаки, Боже благословення. Бо саме їхні власні діти вчать їх любити, бути собою, приймати життя таким, яким воно є, а не таким, яким ми собі його часом вифантазовуємо. Вкінці, третій елемент “Віри і Світла” – це приятелі наших неповносправних друзів і їхніх родин. Вони відвідують їх, тішаться ними, вітають їх із святами та успіхами, приводять їх на зустрічі спільноти “Віри і Світла”. Та найважливіше – намагаються не “робити все за них”але бути з ними. Найбільший дарунок, який приятель може дати другові – це не подарунки, чи зробити все, що він чи вона потребує, але дарувати свій час і увагу, любов і дбайливість, одним словом – себе.

“Уже тридцять років “Віра і Світло” не перестає терпляче й відважно нагадувати про велику гідність кожної людини” – писав Іван Павло ІІ минулого року з нагоди 30-ої річниці заснування цього руху. Він також заохочує християн краще зрозуміти, що “неповносправність, хоча вимагає допомоги, перш за все є запрошенням подолати будь-які форми егоїзму і прилучитися до справи нового братерства і солідарності”.

Та й у нас, в Україні існує це ж товариство, і цього року припадає десята річниця “Віри і Світла” в Україні. Воно засновано у Львові у 1992 році. І почалося з малої групки ентузіастів, які хотіли допомогти особам з особливими потребами та їхнім батькам побачити себе і світ іншими очима, не встидатися за свій стан і не ховатися перед людьми, а тішитися кожним людським життям, спілкуватися з іншими, творити спільноту. У цьому вся філософія “Віри і Світла”. Саме з цієї маленької спільноти, яка постала у Львові 10 років тому, сьогодні виросла мережа “Віри і Світла” – 15 спільнот – по всій Україні, від Львова до Києва, від Закарпаття до Кам’янця-Подільського. Далеко не всі області гостять у себе спільноти “Віри і Світла”, але зріст зерна, посадженого 10 літ тому, уже дав свій гарний плід.

Будь-яка спільнота християнська має будуватися виключно на любові і спільноти “Віри і Світло” теж. Ось, що каже Жан Ваньє, що це значить любити: “Любити це опустити бар’єри, що відділяють нас один від одного. Це приймати інших такими, якими вони є, з їхніми відмінностями, їхніми дарами і їхніми слабкостями. Це давати і отримувати життя. Це погодитись стати частиною спільноти братів і сестер, де кожен є іншим. Це пробачати сімдесять сім разів по сім. Це рости в завіті. Любити – це віддавати з легкістю себе і свій час іншим, тому, що “немає більшої любові, аніж життя своє віддати за тих, кого ми любимо”, сказав Ісус. Щоб любити, особливо любити тих, хто найбільше турбує, ми потребуємо Божого дару, дару Святого духа, який перетворює наші кам’яні серця в серця тілесні. Це Святий Дух дає нам силу любити кожного дня і робити усі малі жести щоденного життя з добротою, приймати з радістю і вдячністю кожну особу і кожну подію, що нам дається”.

З нагоди ювілейної (30 років) прощі до Люрду, Святіший Отець побажав віросвітлянам, щоб Воскреслий Христос обдарував їх “відвагою і радістю продовжувати місію свідчення перед світом про Божу Любов” Це ж і місія всіх нас як Церкви. Найкращим сповненням цього післанництва буде поглиблена увага нас усіх – духовенства й вірних – до осіб з особливими потребами.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001