Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Декрет
• Програма Собору
• Коріння Нової Євангелізації
• Нова Євангелізація та плюралізм
 Психологічний аналіз душпастирської ситуації
• Душпастирство молоді в дусі Нової Євангелізації
• Душпастирство серед дорослих
• Душпастирство осіб з особливими потребами
• Возрождение пастырства глухонемых на Украине
• Підсумки Єпархіального Собору Сокальської Єпархії
   Психологічний аналіз душпастирської ситуації

Матеріали
Єпархіального Собору
Сокальської Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви
«Нова Євангелізація в плюралістичному суспільстві»

м. Сокаль
4 лютого 2002 р.Б.

Психологічний аналіз душпастирської ситуації

Сергій Олійнічук,
магістр психології
Католицького Університету в Любліні (Польща)

Сенс життя

Втрата відчуття сенсу життя стає все більш характерною рисою наших часів. Це проблема, яку переживають не лише багаті та розвинуті суспільства, а також і країни “третього світу”. Для того, щоб зрозуміти причини, які породжують цю внутрішню пустку, можна використати наступну коротку формулу: на відміну від тварин, інстинкти не диктують людині того, що їй потрібно; і на відміну від людини вчорашнього дня, традиції не диктують того, що вона повинна. Не знаючи того, що йому потрібно, ані того що він повинен, чоловік, здається, втратив чітку уяву про те, чого ж він хоче. В результаті він або хоче того, що хочуть інші (конформізм), або робить те, що інші вимагають від нього (тоталітаризм).

Альберт Енштейн якось зауважив, що той, хто відчуває своє життя позбавленим змісту, не тільки нещасний, але і нездатний до нього. І дійсно, стремління до сенсу має в собі те, що в американській психології отримало назву “цінність для виживання”.

Віктор Еміль Франкл, відомий віденський психіатр, творець логотеорії і логотерапії ( яка базується на основній потребі знайдення сенсу життя у людини) в часі Другої Світової війни провів понад три роки в фашистських концентраційних таборах Аушвіц та Дахау, де загинули його батьки, брат та вагітна жінка . На основі власного досвіду він стверджує, що в таких екстремальних ситуаціях найбільші шанси вижити мали тільки ті, хто був спрямований в майбутнє, на діла, які на них чекали, на сенс, який вони хотіли реалізувати. Згодом американські психіатри дістали підтвердження цієї ідеї на матеріалах військовополонених, які перебували в японських, північно-корейських і північно-⥺тнамських таборах.

Чи не мусить це, що знаходить підтвердження стосовно окремих людей справджуватись у відношенні до цілого людства? І чи не повинні ми приділити більше уваги питанню: а може єдиний шанс людства на виживання саме в спільному для всіх завданні, в одному загальному стремлінні до абсолютного сенсу, до Бога?

Цей сенс не можна дати, створити, а тим більше змусити до нього – його треба знайти. І, кажучи словами св. Августина, не зазнає серце чоловіка спокою, аж поки не відшукає та не реалізує сенс і ціль життя. Саме Церква повинна допомогти сучасній людині відкрити правдивий сенс її життя: для Христа, з Христом і в Христі.

Зміст життя не тільки може, а і повинен бути знайдений, і в пошуках змісту людиною керує її совість. Одним словом совість – це орган чуття. Можна її визначити як здатність знайти той єдиний і винятковий сенс, який міститься в будь-якій ситуації. Винятковість – це якість не тільки однієї ситуації, але і цілого життя, бо життя складається з унікальних ситуацій. Кожна людина є унікальною у своїй суті та у своєму існуванні. Саме тому нікого не можна замінити і неможливо повторити чиєсь життя. Рано, чи пізно земне життя закінчиться з усіма його неповторними можливостями реалізації сенсу.

Гіллей, великий єврейський мудрець, який жив близько двох тисячоліть тому, дуже стисло і влучно зумів це передати. Він казав: “Якщо я цього не зроблю – то хто зробить? І якщо я не зроблю цього негайно, тепер – то коли ж мені це зробити? Але якщо я зроблю це тільки для себе самого – то хто я такий?”

Отже, існують унікальні сенси індивідуальних ситуацій. Але ми не повинні забувати, що серед них є і такі, що мають щось спільне, а значить притаманне людям певного суспільства. Більше цього – це сенси, які люди спільно поділяють на протязі всієї історії. Ці сенси і є тим, що ми називаємо вартостями. Таким чином вартість можна окреслити як скристалізований в певних ситуація сенс, який відноситься до суспільства а навіть і до людства.

Людині легше шукати сенс, коли вона володіє вартостями, бо хоча б в типічних ситуаціях вона не має необхідності приймати нове рішення. Переживання певної вартості містить в собі і те, що вона є вища, або нижча від якоїсь іншої. Однак прийняття ієрархічної системи вартостей не позбавляє людини від прийняття рішень. Прагнення, потяги штовхають людину, а вартості притягують. Людина завжди вільна у виборі того, чи прийняти їй вартість, яку пропонує їй ситуація, чи відкинути її. Це відноситься і до ієрархічного порядку вартостей, які передаються моральними і етичними традиціями і нормами. Вони повинні перевірятись совістю людини, якщо тільки вона не відмовляється підкоритись своїй совісті і не заглушує її.

Але коли людина не має сформованої чіткої системи вартостей, яка б виводилась з досвіду попередніх поколінь і мала б за основу Боже ОбҐявлення то знайти і реалізувати сенс свого життя, так як і унікальні сенси щоденних різноманітних ситуацій їй є надзвичайно важко.

Мусимо поставити перед собою важливе запитання – що є основною запорукою та необхідною передумовою нормального розвитку системи цінностей у людини? Відповідь, я переконаний, знають усі – це наш затишний батьківський дім, якому ми завдячуємо своє життя і який переживає тепер нечувані зміни і потрясіння.

Криза дому.

Чим є дім ? Це є місце постійного проживання сімҐї, яке має свою “душу”. Одухотворення це полягає на тому, що в рідному домі закладаються фундаменти під різноманітну діяльність, ціллю якої є творення вартостей. Становлять їх завжди такі духовні вартості, котрі можуть бути вповні реалізовані тільки якоюсь групою, а не поодинокими особами нп. довіра, відданість, любов, а також певні пізнавальні і естетичні вартості. Жінка творить дім, реалізуючи певний мінімум вартостей спільноти і заохочує тих, хто живе в ньому до його збагачення і помноження. Дім є постійним запрошенням до створення духовної спільноти. Запрошення це постійно випромінюється в домі, запрошуючи домашніх або прибульців до створення не тільки групи інтересів, але до поширення її меж до духовної спільноти. Жінка інтуїційно відчуває, що дому не можна створити на основі єдності матеріальних інтересів, а виключно на _рунті духовних вартостей. Саме через це стремління до духовності дім стає першим і основним джерелом любові до вартостей та жертовником безінтересовної, керованої вартостями діяльності.

Любов до вартостей виявляється в тому, що в домі навіть елементарним побутовим речам надається перфекційного надміру. В домі і для дому робиться все якнайкраще, а саме: миється вікна не тільки чисто, але бездоганно чисто; домашній обід є не тільки поживним і смачним, але витончено приготованим і естетично поданим; в домі всі мешканці не тільки потрібні, але і необхідні; нарешті в домі навіть звичайнісінькі речі мають безцінну вартість, хоч би й памҐяткову. Спричинена атмосферою дому любов до вартостей побуджає всіх домашніх до самовідданого життя. В тому самовіддані найвищі духовні вартості втілюються в дуже конкретних вчинках і ділах. Якщо ж виконується обовҐязки абияк, то це знак, що в домі щось не є добре. Дім не може існувати без духа і без серця, вкладених в нього всіма мешканцями.

Джерела кризису. Домотворча сила жінки є постійною, але як і кожна сила – обмеженою. Тому вона не є в стані подолати різноманітні зовнішні обставини, які деструктивно впливають на дім. А тим часом деструктивні сили виразно беруть верх над домотворчою силою жінки, а чинники, які би мали зміцнювати її слабнуть. При цьому деструктивні сили є складними та різнорідними, а на додаток, захованими глибоко під поверхнею зовнішніх проявів. Одна з них є майже явною і можна її відносно легко виявити і охарактеризувати. Криза дому повҐязана з загальним явищем витіснення духовної культури споживацькою. Культура та твориться на перетині двох сил – використання життя і використання влади. Використання життя пхає людину до гедоністичної самореалізації, а використання влади - до охоплення всіх ділянок людського життя державним регулюванням. Взаємно зміцнюючись, ці сили нищать будь-які перешкоди на шляху їхньої суспільної експансії, а духовність є, без сумніву, такою перешкодою.

Душа дому. Без духовних вартостей дому не можна створити, бо вони є його незамінним будівельним матеріалом. Отже, основою дому має бути сильна духовна культура. Розхитування світу духовних вартостей, яке можемо спостерігати тепер у суспільстві, спричинює ідейну дезорієнтацію домів. Люди вже не є впевнені в тому, чи можна влаштувати свій дім на основі якоїсь тривалої системи вартостей. В знівеченому моральним цинізмом світі життєвий успіх є важливішим від моральності. Моральне і чесне життя може стати джерелом невдач і життєвої поразки. А батьки, за будь-яку ціну, хочуть вберегти від цього своїх дітей. Сучасні доми на перше місце висувають безпеку (споживацькі вартості), а на друге місце спихаються моральні основи (духовні вартості). В вирішенні питань стосовно споживацьких вартостей існує, на перший погляд, менша можливість помилки, аніж у відношенні до вартостей духовних. В процесі запевнення безпеки моральність дому спадає до нуля, а навіть і нижче. В традиційному домі таке падіння було неможливим – честь родини стояла вище, ніж безпека. Сучасний дім не синтезує духовних вартостей , а творить просто їхню суму, яка спричинює дезінтеграцію душі дому. Без вартостей духовних дім існувати не може, а може існувати тільки родина в заможно облаштованому помешканні.

Духовна спадщина. Дім з розхитаною системою вартостей не передає молодому поколінню вистарчаючого на ціле життя духовного капіталу, який становитиме пункт старту для будови їх власного дому. Його вплив швидко вигасає і кожне покоління само мусить знову ставити собі верхню межу готовності зречення споживацьких вартостей на користь вартостей духових. А межа ця постійно знижується. Через це домашні жертовники спустошуються з покоління в покоління. В багатьох домах вони вже є пустими. Дім, який не вимагає жертв від своїх мешканців і не вчить, як їх приносити, перестає бути вартістю. Вражаючою є тут аналогія з Батьківщиною. Elzenberg писав: “Та Батьківщина, за яку не борються, перестає бути Батьківщиною”. З тих домів, які мають низький рівень жертовності, мешканці легко випадають, залишаючи його в часі якогось конфлікту, або тяжкої ситуації. Всупереч оптимістам, тяжко зрівняти дім з гедонізмом, бо жертва і посвята рідко приносить чуттєве задоволення.

Комерціалізація домашніх вартостей. Споживацька культура замінює жертви на користь дому товарами на користь помешкання та послугами на користь родини. Ринок і промисловість разом з державою прагнуть цілковитої комерціалізації та меркантилізації домашніх вартостей. Штаби експертів в галузях реклами і соціальної політики безперервно працюють над способами винесення домашніх вартостей на ринок. Вони шукають такого виміру духовних вартостей, який можна було б перетворити на товар, або послугу і до нього зводять істоту цих вартостей. Скомерціалізовані домашні вартості втрачають свій духовний вимір, стаючи податними на гедоністичні замінники, якими торгівля і урядовці є готові забезпечити і то в необмежених кількостях. Але “куплений” дім є, однак, лише товаром, а не духовною вартістю. Її неможливо ані випродукувати, ані купити.

Комерція зрівнює доми у способі реалізації вартостей. Замість того, щоб випромінювати духовну силу назовні, доми втрачають внутрішню витривалість і загартованість. Вони стають щораз більш податними на зовнішні впливи. Комерціалізм навіть поселився в домі, використовуючи телебачення. Воно стало основним знаряддям впливу споживацької культури на дім. Реклама і пропаганда гедоністичної моральності та країни неминаючого щастя руйнують душу дому. Телебачення є чужим голосом, який ми назавжди впускаємо в свої домівки, але голос цей не служить її тривалості та успішності. Всупереч розповсюдженій думці, телебачення не затримує людей вдома, а лише в помешканні. Оглядання телебачення досконало ізолює людей від себе, уодноманітнюючи їхній спосіб бачення світу. Духовно знейтралізовані масовою розвагою і уодноманітненні психічно настійливою пропагандою, вони стають легкою здобиччю технократичної маніпуляції. Штаби спеціалістів невпинно нищать мури домашньої твердині всіма доступними середниками масової культури. Батьківська протидія приносить мало успіху – в домі не може існувати двовладдя. Скоріше, чи пізніше гедонізм мусить виграти в боротьбі з аскетизмом.

Виховання. Успішне виховання мусить спиратись на авторитет. А авторитет опирається на непохитній ієрархії духовних вартостей. Авторитет можна окреслити таким чином: Х є авторитетом для Y-ка тоді, коли: 1. Х має духовну перевагу над Y –ком тому, що а) є сильнішою особистістю, б) має більший життєвий досвід, в) займає упривілейовану позицію в духовній культурі; 2. Y рахується з думкою Х-са більше ніж з власною; 3. Y ніколи не дискутує з Х-ом і приймає його погляди як власні. Авторитет батьків і вихователів даний їм наперед через залежність матеріальну і перевагу духовну дорослих над дітьми. Це їхній стартовий капітал, який можуть помножити, або втратити. Дитина шукає і потребує авторитету, котрий би їй ясно і однозначно сказав, що є добре, а що є зле і як то перше реалізувати, а другого уникати. Не шукає людину, що цього не знає, але готова з ним дискутувати на цю тему. Батьки, які не мають об_рунтованої, сильної ієрархії вартостей не є в змозі дати йому однозначних відповідей на прості моральні питання. Через це вони втрачають свій природний авторитет. А втраченого авторитету вже не повернути. Можна тільки накинути дітям послух до своїх наказів.

Втрата авторитету спричинює те, що в багатьох домах авторитетне виховання замінюється на партнерське. А партнерство можна охарактеризувати так: 1. Х рахується з думкою Y -ка настільки, наскільки Y рахується з думкою Х-са, 2. проблеми Х-са є проблемами Y -ка і навпаки, 3. Х дискутує з Y -ком як рівний з рівним. Партнер не каже дитині як вона має жити, але є готовий до дискусії на тему добра і зла та узгодити у випадку кожної ситуації та обставини якусь оптимальну розвҐязку – тимчасову та одноразову. Саме тому партнерство не кшталтує тривалих вартостей, а формує переконання в тому, що про все можна домовитись. Але з життям неможливо вести переговори. Пошана і любов до батька і матері мусить спиратись на непохитнім батьківськім авторитеті. Партнерське виховання нищить повагу до батьків. Партнерство породжує приятельські стосунки, а не повагу і любов.

Праця жінок. Праця жінок, а особливо матерів руйнує дім. Занепад домів розпочався одночасно з промисловою революцією, а приспішили його обидві світові війни. Люди з села тягнулися до міст, а жінки до сердець тих міст – фабрик і заводів. Звичайно, держава відразу заявила про свою готовність заопікуватись їхніми дітьми і звільнити тим самим жінок від їхніх сімейних та домашніх обовҐязків. Масова праця жінок змінила їх дотеперішню систему вартостей і визволила в них нові бажання і цілі. Колишня необхідність праці перетворюється з часом в прагнення збільшення добробуту дому. В домі прибуває щораз більше речей, але зникає його душа. Діти замість любові оточені горами іграшок, речей і апаратури, за допомогою якої заглушують своє опущення риком сучасної музики на цілу околицю. Брак часу для своїх дітей батьки компенсують новими закупами. В цей спосіб замикається коло добробуту і тільки велике нещастя може розірвати його.

Недооцінення дому спричинює те, що святість материнства і опіка над дітьми втрачають свою вартість. Більшість жінок визнає, що ціль життя не може бути в домі, бо домотворче поле їхньої діяльності не дає їм змоги розвинути всі свої здібності. Створення дому дійсно не вимагає досягнення якихось спеціалістичних вершин, а вимагає творчої різносторонності та багатогранності. На жаль, в сучасному світі багатосторонність не дає ані грошей, ані слави – а саме це тепер найбільше цінують.

Праця жінок веде до підвищення матеріального рівня сімҐї, але одночасно і до зубожіння дому – обмежує їх час для дому, для родини, для дітей. Ці функції, витрачаючи значно менше, здійснювала і здійснює держава – громадське виховання є дешевшим від домашнього. В яслах одна жінка опікується десятьма дітьми, а в дитячому садочку ще більшою кількістю. Отже, варто присвятити кілька копійок для забезпечення загальної опіки і визволення жінки з неволі домашніх обовҐязків. Таким чином дім входить в економічні обрахунки, хоча і є безцінним. Але, хоч державний урядовець і має право влазити в найінтимніші домашні справи, то ніколи не створить дому – може замінити тільки чисто споживацькі його функції. Він не створить жодної духовної вартості.

Жінка, яка працює, творить дім тільки “після роботи” та у вільний час, тобто на коротко. Більшу частину дня дім пустує. Недалекоглядність спричинює те, що домашні вже не громадять для дому, а витрачають швидко і докладно все, що тяжкою працею надбали попередні покоління. То, що мається, треба негайно, вже тепер використати, тому що немає певності у майбутньому. Треба жити сьогоднішнім днем, минуле і майбутнє дому до нічого нас не зобов’язує. ЗвҐязок між поколіннями – з пращурами та нащадками розірвано. Кожне покоління починає наново творити свою модель дому.

Жінка творить дім силою своєї природи, отже творить його невпинно також працюючи поза домом. На фабриці, в різних установах, на кожному робочому місці. Ось що пише англійський письменник, відомий католицький апологет і захисник віри _ільберт Кейт Честертон про це жіноче творення дому поза домом:

“Сучасні жінки боронять свої місця праці з завзятістю, притаманною істотам, які люблять свій дім. Воюють за них, немов за домашнє вогнище і родинне гніздо. Відносяться з самовідданою вірністю до свого начальства, якого може ніколи і не бачили. Тому так добре виконують свої обовҐязки на роботі, і тому не повинні там працювати.”

Коли жінка працює, то її сила творення дому вже не є скерована на одну конкретну ціль, а розпорошується в різноманітних напрямках. Це розпорошення не творить дому, а суспільство бездомних людей. Вектор тріади “сімҐя – помешкання – дім” поволі змінює свій напрям до протилежних вартостей “сімҐя – готель – бездомність”.

СімҐя і надалі залишається в центрі уваги споживацької культури, але має то бути сімҐя, що тільки черпає задоволення від того споживання. Звільнена від всяких правил внутрішнього домашнього життя, вона перетворює помешкання в готель. Клієнт в готелі робить все, що хоче. Крім цього, його постійно обслуговує персонал. В готелі живуть люди тільки тимчасово бездомні, а в спальних районах великих міст – постійно бездомні. На вулицях і площах великих міст блукають бездомні мешканці нової цивілізаціі, шукаючи тимчасового притулку.

Безробіття. З іншого боку варто звернути увагу на різнорідні наслідки безробіття для родинного життя. Найбільш відчутним є зниження прибутків і рівня життя сімҐї. Безробіття породжує непевність у завтрашньому дні і спричинює стреси у членів сімҐї, підсилює конфліктність, попихає до різноманітних узалежнень (нп. до алкоголізму і наркоманії), формує, або підсилює антисуспільні постави, розвиває низьке почуття власної вартості, знижує творчі можливості. Якщо період безробіття триває довший час – може стати причиною дезінтеграції родини і її розпаду.

Довготривалі виїзди на заробітки. За кордон їде, як правило, тільки один член родини. Виїзди цілих сімей є привілеєм найзаможніших, або тих, що мають підтримку родичів за кордоном. Розлука батька, або матері з домом на доший час, або на коротко, але досить часто, дійсно покращує сімейний бюджет, але неодноразово стає причиною охолодження стосунків в подружжі і розлучення. Порушується процес соціалізації дітей, особливо у малих дітей викликає тугу за відсутніми матірҐю, або батьком, нервовість, байдужість і апатію. Платиться за це велику ціну, бо негативні явища в розвитку дитини часто мають, на жаль, неповоротні процеси.

Розпад суспільства. Дім є фундаментом, на якому надбудовуються інші, важливі духовні спільноти – Батьківщина та Церква. Саме в Церкві всі реалізовані нами вартості жертвуємо на славу Божу. Занепад дому неминуче тягне за собою розпад тих, надбудованих на ньому, спільнот, а руїна духовних спільнот спричинює дезінтеграцію суспільства. Звідси беруть свій початок більшість наших бід: розлучення, вбивства ненароджених дітей, наркоманія, алкоголізм, злочинність, проституція, корупція і т. п. Отже розпад суспільства починається в домі і від дому.

Завдання Церкви. Турбота Церкви про родину випливає з основної ідеї навчання Івана Павла ІІ, який написав, що “майбутнє людства проходить через родину.” Церква повинна приділяти більше уваги цій спільноті і боронити її гідність і автономію, місце і роль у суспільстві, забезпечувати їй основні права, щоб та могла якнайкраще виконувати свої завдання. Невідкладною також є потреба створення і опрацювання чіткої програми допомоги родині і реалізація її.


Використана література:

1. Г. Честертон, Эссе, статьи и “Чарльз Диккенс”, Москва, 1995, с. 370.
2. В. Франкл, Человек в поисках смысла, Москва, “Прогресс”, 1990, с. 366.
3. U. Schrade, Kryzys domu, w: „Los” 02 (49) ss. 25-29.
4. H. Elzenberg, Narod i wojna, w: „Etyka”, T 25, s. 77

© Розробка та розміщення - TRC, 2001