Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Декрет
• Програма Собору
• Коріння Нової Євангелізації
• Нова Євангелізація та плюралізм
• Психологічний аналіз душпастирської ситуації
• Душпастирство молоді в дусі Нової Євангелізації
 Душпастирство серед дорослих
• Душпастирство осіб з особливими потребами
• Возрождение пастырства глухонемых на Украине
• Підсумки Єпархіального Собору Сокальської Єпархії
   Душпастирство серед дорослих

Матеріали
Єпархіального Собору
Сокальської Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви
«Нова Євангелізація в плюралістичному суспільстві»

м. Сокаль
4 лютого 2002 р.Б.

Душпастирство серед дорослих

о. Петро Верхоляк,
магістр фундаментального богослов’я

ВСТУП

В наші дні приділяється значну увагу душпастирству серед дорослих. Дорослі члени Церкви є головними носіми депозиту віри. Якщо катехиза дітей засіває зерна віри, християнське навчання молоді покликане формувати особистість, то від дорослих очікується плодів віри, якими є любов до Бога і ближніх.

В доповіді ми зупинимось над визначенням душпастирства і окресленням періоду дорослості. У другій частині розглянемо досвід душпастирства у минулих віках. А також застановимось над теперішнім станом віри серед дорослих та способах поглиблення духовного життя вірних.

ЗАГАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ДУШПАСТИРСТВА ДОРОСЛИХ, ЙОГО ЦІЛЬ І ЗАВДАННЯ.

"Бог став людиною, шоб людина могла стати Богом", – ці слова св. Атанасія відкривають перед нами обрії незбагненної Божої Любові. У Христі нам даровано спасіння. В ньому і через Нього Бог усиновлює людей в Дусі Святому, робить їх спадкоємцями Царства Божого. Одночасно, цей вислів вказує і на ціль людини, відкриває її покликання до обожествлення, участі у житті Господа. Для помочі в реалізації тієї мети Христос настановив апостолів духовними пастирями, наставниками вірних у їхній мандрівці до Бога.

Термін "душпастирство" означає діяльність, очолювану урядовими душ пастирями, і яка має на меті спасіння ввірених людей. У перших віках християнства єдиним душ пастирем з уряду був єпископ, якому допомагали пресвітери, диякони і світські. Із поширенням християнства, повстанням нових спільнот, душ пастирські функції перейшли до свяшеників і вони "покликані дбати як отці у Христі за тих, кого духовно народили через Хрещення і навчання, і так очолювати свою помісну спільноту і служити їй, щоб вона могла достойно називатись іменем, яким прикрашено весь Народ Божий, тобто Церквою Божою.

Mи зупинимось над душ пастирською опікою серед дорослих. ''Дорослість" – це період життя людини від само здіснення як особистості, який найчастіше означений здобутям професії, місця в суспільстві та утворенням сім'ї, і триває аж до смерті. Це є значний проміжок життя, який об'єднує в собі різноманітні верстви населення: робітників і селян, бізнесменів і безробітних, хворих, людей похилого віку, одружених і неодружених. І кожен із них має свої специфічні проблеми, стоїть перед певними труднощами, шукає доброї поради, душ пастирської опіки. Але всіх їх лучить в одне Тіло – Христос. Тому найважливішим питанням для душ пастиря є: Як ввірених людей привести до пізнання Христа і правдивої злуки з Ним?

Заклик Ісуса до апостолів: "Ідіть і навчайте всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповідав" (Мт 28.19-20), – Церква реалізувала в євангелізації та катехнзі, якою огорнула весь світ. Досить важко дати окреслення-євангелізації, оскільки, це є широке поняття, але одним і з вдалих визначень є окреслення її як голошення в силі Духа Святого, воплоченого, розп'ятого і воскреслого Ісуса Христа як єдиного Господа і Спасителя людського роду, в спосіб радісний, і сповнений любові, який веде до пізнання Доброї Новини і будування Церкви. Проголошення і проповідування ведуть до зародження віри, яка є першим кроком у діалозі з Богом, зустрічі з Ним. Євангелізаційна діяльність спрямована на розвиток сопричастя з Христом, яке знаходить своє звершення у Хрещенні Катехиза покликана дати основу цьому першому прив'язанню і вести його до зрілості. Отже, йдеться про допомогу якраз тому, хто навернувся, щоб він міг: "Краще пізнати того Ісуса, якого зустрів і довірився, а саме, пізнати Його "таємницю", Царство Боже, яке Він проголошує, вимоги і обітниці, дороги, які Він визначив для всіх тих, які захочуть піти за Ним".

Катехиза дорослих стосується осіб, які мають право і завдання довести до зрілості даний їм Богом зародок віри. Віру дорослого потрібно постійно просвічувати, розвивати й оберігати, щоб людина набула тієї християнської мудрості, яка надає цілості і сенсу різноманітному досвідові особистого, суспільного і духовного життя людини. Вона покликана вести людину по шляху зростання у богоподібності, де людина збагачена вірою і власним, пережитим досвідом, всім своїм життям стромиться дати належну відповідь на Божу Любов, бути гідним синівства Божого.

Ми коротко розглянемо якою була душ пастирська опіка серед дорослих у Ранній Церкві, звернувши увагу на євангелізацію і катехизацію в тому часі, та що корисного ми можемо взяти для свого служіння.

ДУШПАСТИРСТВО ДОРОСЛИХ В ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ.

У Ранній Церкві все навчання було зосереджене на дорослих. Вони були адресатом апостольських проповідей, які носили керигматичний характер. Перша евангелізаційна промова ап. Петра , в якій він звіщав Добру Новину про Христа Спасителя, принесла нечувані наслідки. Три тисячі слухаючих увірували, покаялись і охрестились в ім'я Ісуса Христа (Ді 2.14-21). Апостоли були першими євангелізаторамн, вони йшли непроторованою дорогою, але сповнені Духа Святого сміливо і радо свідчили про Христа. Їхня відвага укріпляла новохрещеннх у вірі. Вони були і першими катехитами, ділились своїм досвідом, навчали доріг Христових. Апостоли гостро картали і виправляли різні недоліки і прогрішення, які мали місце у Церквах.(Пор. І Кор 5). Вся ця діяльність була спрямована на творення нової спільноти Церкви, в якій всі вірні перебували "в науці апостольській, та в спільноті братерській, в ламанні хліба, та в молитвах"(Дн 2. 42). Євхаристія становила центр життя Церкви, Якщо Хрещення вводило людину у нове життя у Христі, то у спільній Трапезі Господній всі вірні ставали причасниками Тіла Христового, учасниками життя вічного. "Євхаристійне зібрання Церкви, – пише о. М. Афанзсьєв, –включало в себе всіх членів Церкви, і не могло відбуватись іншого євхаристійного зібрання". Християни усвідомлювали себе справді одною спільнотою, одним тілом, "що мас одне серце і одну душу" (Ді 4.32), з'єднані у братерській любові між собою.

Таким чином, душпастирство апостолів відносилось виключно до дорослих. Воно грунтувалось на оголошенні Євангелії серед невіруючих, пробудженні, в них віри у Христа. Євангелізація була пристосована до певних обставин. Коли ап, Павло проповідував для євреїв, то покликався на писання Старого Завіту, і доказував, що Ісус Христос і той довгоочікуваний Месія. Натомість, коли звертався до поган, то наголошував на Боже діяння у видимому світі (пор. Рм 1. 19-22). Хто увірував – приймав Хрещення і ставав учнем Христа. Апостоли катехизували вірних під час євхаристійних зібрань. Судячи з Павлових послань, повчання відносились до різних аспектів духовного життя. Тут мали місце і догматичні роздуми, і моральні повчання, і настанови для духовного зросту. Особливий наголос поставлено на плекання братньої любові у євхарнстійній спільноті, де всі стають причасниками життя вічного у Христі. У ранніх християн був досвід нового життя у Христі, який назовні проявлявся у братерській любові, служінні та готовності вмерти за Христа. Важливе місце відводили апостоли молитві. В ній брали участь всі християни. Щойно в ІІ-му столітті з'являється у Церкві спеціальна катехиза дорослих, яка є зв'язана з інституцією катехуменату. Причиною для цього послужило збільшення кількості бажаючих охреститись серед поган, захорона перед фальшивими науками, небезпека пониження морального рівня християн. Завданням тієї катехизи було введення в християнство. Катехуменальна катехиза тривала на протязі декількох років і ділилась на період прекатехуменату, в часі якого відбувалась перша євангелізація пов'язана з наверненням; і період катехуменату у вузькому сенсі. До катехуменату у вузькому сенсі допускались лише ті, в житті яких було видно ознаки віри і її плоду – християнської любові. Від кандидатів до Хрещення вимагалось не стільки знання про Бога, скільки особистого пережиття Бога, який зі Своєю спаснтельною силою входить в їхнє життя. Місцева спільнота огортала кандидатів своєю молитвою, постом і турботою. Часто вірні брали участь у катехизах. Катехизація тривала і після Хрещення у виді містагогічних катехиз, які допомагали внутрішньо пережити таїнства і у включенні новохрешеного в євхаристійну спільноту. Вся ця катехизація знаходила своє звершення у Євхаристії.

Євхаристійна служба була тим видимим знаком невидимої дійсності, яка відкривалась для охрещеного. Для катехуменів і каянників можливою була лише участь у Літургії Слова. Вони ввійшли в Церкву, але ще не стали членами Тіла Христового, або вже ними не були. Тому не могли брати участі у спільній молитві Церкви, у священичому служінні Христовому, і не ставали причасниками життя вічного. Відразу після Хрещення неофіт бере участь у спільних молитвах Церкви, обмінюється поцілунком миру, засвідчуючи свою братню любов, і причащається Тіла Христового, обожествлюється. Завдяки містагогіям, участі в Службі Божій та житті у братерській спільноті охрещений отримував досвід нового життя у Христі.

Після катехуменату залишалась потреба у подальшому навчанні. Тому одночасно із навчанням катехуменів вже у Ранній Церкві впроваджено навчання охрещених. Здійснювалось воно у формі популярного навчання, яке становило продовження і поглиблення катехуменальної катехизи.

Найбільшого успіху катехизація охрещених осягнула в Олександрійській катехитичній школі, яку очолював Оріген. Спочатку він займався навчанням катехуменів, та через небувалий успіх, поручив своєму учневі Геракласові, а сам взявся за теологічний вишкіл охрещених. Він глибоко розумів, що саме Хрещення не робить людину богоподібною, подальше життя християнина вимагає неустанної праці над собою, таїть у собі численні небезпеки, і саме тому охрещені потребують духовного проводу.

Найбільшого свого розвитку катехуменальна катехиза осягнула в четверіому столітті у зв'язку з діяльністю таких славних єпископів як Кирило Єрусалимський, Іван Золотоустий, Амврозій Медіолянський. Згодом вона поступово занепадала по причині масових навернень поган на християнство і впровадження Хрещення дітей. Разом з тим занепадає і спільнотний характер Церкви, вірні перетворюються із Народу Божого в пасивних, анонімних мирян.

Оріген у своєму навчанні постійно звертався до Святого Письма. Для нього це було живе Слово Боже. Він розрізняє в Писаннях потрійний зміст: буквальний, моральний і духовний. Для того, щоб запізнати духовне значення тексу потрібна близькість з Богом, яка осягається аскезою і молятвою. ''ІЦоб тобі відкрились Божі письмена, важніше всього – молитва". Катехиза, яка грунтувалась на Святому Письмі, в поєднанні з аскетизмом і молитвою допомагала вірним зростати у пізнанні Бога, і вела до обожествлення. Та згодом Орігена було вислано з Єгипту і теологічне удосконалення дорослих занепало.

У п'ятому столітті, по причині масових навернень поган на християнство і впровадження Хрещення дітей, намітився занепад і катехуменальної катехизи. Разом з тим занепадає і спільнотний характер Церкви, вірні перетворюються із Народу Божого в пасивних, анонімних мирян.

На тому закінчилось теологічне удосконалення дорослих. Катехиза перейшла у школи і була спрямована на дітей. Формування дорослих відбувалось під час недільних проповідей. Хоч затрачено багато прикмет євхаристійної спільноти, проте участь у богослужіннях, христинське середовище допомагали у формуванні дорослих. Щойно на початку ХХ-го віку знову звернено увагу на систематичне релігійне формування світських, в численних католицьких рухах і організаціях.

СТАН ДУШПАСТИРСТВА СЕРЕД ДОРОСЛИХ.

У XX столітті наша Церква пережила тяжкий період переслідувань з боку тоталітарної комуністичної системи. Довгі роки діяльність нашої Церкви проходила в підпіллі. Велике число єпископів і священиків засудили на тюрми і заслання. Ті що залишились продовжували своє служіння, але воно не могло охопити всіх вірних. Комуністичний режим старався викорінити християнську свідомість. Це не пройшло безслідно. Теперішнє доросле покоління виховане під впливом з одного боку, різних атеїстичних систем, з іншого боку, батьки старались прищепити в їхні серця віру в Бога. Вона дуже часто становила дитячий рівень, не мала в собі теологічного узасаднення. Катехизація дітей лягла на плечі батьків, які самі не завжди відзначались християнським життям і не володіли достатнім релігійним знанням. Середовища, в якому навчались і трудились люди носили анти релігійний характер, і не послужило причиною занепаду, охолодження віри у багатьох христин.

Теперішній духовний стан дорослих членів Церкви на наших теренах можна умовно поділити на чотири групи:

1. Вірні, які отримали добре христинське виховання, беруть активну участь у житті парафії, регулярно відвідують Церкву, часто причащаються і щиро прагнуть поглиблення своєї віри.

2. Ті, які охрещені та визнають себе за членів Церкви, але не були відповідно катехизовані, рідко приймають участь Літургії, не ведуть христинського способу життя.

3. Дорослі, які, хоч і були охрещені, проте відійшли від віри, або є байдужі у відношенні до Бога.

4. Неохрещені дорослі.

Неохрещених дорослих на наших теренах є незначна кількість. За радянських часів навіть комуністи старались все одно охрестити свою дитину. Відомі непоодинокі випадки, коли запрошували священика додому для уділення Хрещення дитині. Це можуть бути приїжджі, або виховані у сім'ях свідомих атеїстів.

На жаль, не є чисельною і перша група вірних, до яких можна сміло вжити термін "християнин". Це, в основному, члени церковного комітету, різних братств, апостольств, а також вірні, які зустріли Бога у своєму житті і стромляться до духовного зросту.

Численною є категорія людей, які вважають себе християнами, віруючими, але їхнє поступування не відповідає цьому. Вони не відчувають себе зобов'язаними до участі в богослужіннях, у творенні братерської спільноти. Їхнє духовне життя залишилось на рівні дитячої катехизи, і вони не докладають зусиль до його поглиблення. Часто їхнє щоденне життя йде в розріз з хрнстинською мораллю. Це є ті люди, яких ми часто називаємо "річниками".

До третьої групи належать дорослі; які відійшли від віри, не вважають себе християнами, або живуть так, ніби Бог не існує, є байдужими. Сюди належать люди, які перейнялись різними філософськими і науковими вченнями і мають сумніви щодо існування Бога. А також значне число дорослих, які не застановлються над пнтаням віри. Прикрим є той факт що все більше число молодих людей шукає секс свого життя поза Богом, у бізнесі, задоволенні, добробуті.

Окреслюючи загальний стан наших парохій, слід зазначити, що більшість вірних не має особистого досвіду діалогу з Богом, не пережила духовного навернення, не відчула в собі нове життя у Христі. Низьким є рівень знань пересічного християнина. Відсутня братерська любов між вірними. Євхаристія не займає центрального місця в житті спільноти. Значна кількість вірних не вважає за необхідне навіть брати участь у Службі Божій. Підсумовуючи, треба констатувати факт, що значна частина наших дорослих членів потребує не лише катехизації, а перш за все євангелізації, яка би огорнула і тих, хто не чується приналежним до Церкви.

4. ФОРМИ І МЕТОДИ ДУШПАСТИРСТВА.

Якщо в минулих віках катехизація дорослих під час Служби Божої була досить ефективним методом, оскільки більшість вірних брала участь в них. Натомість, в наші дні значна частина дорослих рідко, або ніколи не відвідує Церкву. Тому є потреба нових способів душпастирювання, які б допомогли людині нав'язати діалог з Богом.

II Ватиканський Собор підкреслив необхідність нової євангелізації. Вона відноситься не лише до неохрещених, але і до всіх вірних. Поширеним способом євангелізації є місії, серії священого проповідування для духовного оновлення христинського народу, реколекції. Вони мають на меті перш за все розбудити в людині віру, допомогти їй зустрітись з Богом, створюють обставини для навернення. Душпастирям слід приділити більше старання у впровадженні цих форм євангелізації у своїх парохіях. У нашій Церкві існують монаші спільноти, які мають місійний характер, і радо готові співпрацювати зі всіма бажаючими. Немало є і священиків, які мають досвід проведення реколекцій у парохіях і щороку проводять дні духовної віднови. Плоди такої праці є очевидними. Я можу судити на прикладі однієї парохії у нашому деканаті, де вже десть років регулярно проводться реколекції. Це є спільнота вірних, яка бере активну участь у житті Церкви, більшість з них належить до числа свідомих християн. Центром життя спільноти є Євхаристія. Майже всі вірні кожної неділі причащаються. Це є заслуга пароха, який кожного разу запрошує нових проповідників, місіонерів.

На Заході набирає поширення катехумекат дорослих, який відноситься як до нехрещених, так і до християн, які знаходться практично поза спільнотою вірних. За основу взято катехуменальну катехизу, яка мала місце у ранній Церкві. Катехуменат впроваджує людину у сопричастя з Богом, веде до навернення і свідомого вибору життя у Христі.

Ця форма катехизи дорослих знайшла своє продовження у неокатехуменаті, у якому заохочується всіх вірних брати участь. Полягає він у тому, що в парафії з бажаючих формується спільнота, яка під проводом катехитів входить на дорогу ступеневого зросту у вірі та віднови благодаті Хрещення. Триває неокатехуменат біля 10 років. Спільнота збирається двічі на тиждень на слухання Слова Божого і на Євхаристію. За цей період спільнота поглиблює братерську любов, пізнає Святе Письмо, історію спасіння, вчиться молитви, і щораз активніше включається у парафільне життя, займається катехизацією дітей. Досвід неокатехуменальних спільнот є чи не найкращою формою реалізації катехизи дорослих. Однак праця такого типу є довготривала і складна.

Більш пристосованою для нашої ситуації мені видається практика катехуменату, яку запровадив у Москві о. Григорій Кочетков. Проводиться він у огласительному училищі при Свято-Філаретівській вищій школі. Розрахований він не лише на нехрещених, але і на вірних з різним духовним досвідом. Проходить він в чотири етапи: перше і друге оглашення, саме Хрещення або віднова обітниць, і тижневі містагогічні повчання. Тривалість катехуменату приблизно десять місяців. За цей час катехумени пізнають Святе Письмо, навчання Церкви, вводяться, у молитовне життя Церкви, плекають в собі любов і творять спільноту. Я мав нагоду побувати у Церкві Косми і Дам'яна, де парохом є о. Григорій, і на власні очі бачив результати такої дільності. Це є поодинока спільнота вірних, де відчувається єдність і братерська любов між членами. При храмі ведеться харитативна, просвітницька, катехизаційна робота. Вірні беруть активну участь у парохількій діяльності. Євхаристія є центром життя Церкви, майже всі вірні причащаються. Цей досвід може бути використаний у більших містах, де є змога організувати належне катехитичне навчання.

У щоденній парохіяльній діяльності слід приділити більше уваги катехитичному навчанні вірних. До II Ватиканського Собору душпастирі провадили катехизацію дорослих через виголошення проповідей, катехизмових наук: різних конференцій, але така практика суперечить літургійній теології. В залежності від обставин і ефективності слід вибирати час проведення таких навчань. Кращим є впровадження систематичної катехизи дорослих окремого навчання. Воно може відбуватись в неділю, після вечірнього богослужіння. Спільна молитва стане доброю передумовою катехизи. Навчання дорослих повинно відповідати духовним потребам вірних, допомагати їм у вирішенні проблем, які сто_ть перед ними. Біблійна і літургійна катехиза допоможе краще запізнати Бога і ввійти у таїнство Євхаристії, відчути передсмак життя вічного у Христі.

Звісно така катехизація не може охопити всіх вірних. У ній, в основному, братиме участь найбільш свідома частина вірних. Тому слід користати з кожної нагоди для індивідуальної євангелізації і катехизації. Однією з таких нагод є Йорданське благословення домів. У багатьох випадках це є чи не єдиною нагодою для нав'зання діалогу з людьми, які не ходять до Церкви. Проста розмова, особиста наша зацікавленість до труднощів даної сім'ї, може стати першим кроком у наверненні до Бога. Часто людина вперше в житті має можливість розмовляти зі священиком. Особисте свідчення, досвід віри душпастиря може запалити віру в серцях слухаючих. А священик краще знатиме свою спільноту. Велике фізичне навантаження, значна кількість вірних стають на перешкоді такому поступуванню, але, подібно як у випадку з місіями і реколекціями, таке служіння принесе щедрі плоди.

Іншими нагодами для катехизи дорослих є важливі події в житті людини: Вінчання, Хрещення дітей, та інші таїнства християнського втаємничення, а також у критичні періоди дозрівання, хвороби, тощо. Це є ті обставини, коли людина найбільше схильна до пошуку справжнього сенсу життя. Ми покликані вказати вірним єдину дорогу, правду і життя, якою є Христос.

Попри всі ці форми євангелізації та катехизації важливим залишається особисте свідчення, приклад духовного провідника. Ще апостол Павло повчав Тимофія : “Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!" (І Тим 4.16). Любов до ближніх, цілковита довіра Богові, побожне, молитовне життя, терпеливе переношення труднощів, горливість у служінні душпастиря є найкращою катехизою для вірних. Як також і злий приклад зруйнує добре навчання. Наше суспільство страждає на численні духовні недуги, головними з яких є егоїзм, матеріалізм, падіння моралі, алкоголізм. Вірні очікують від нас доброго прикладу для наслідування. Більшість оцінює християнство, дивлчись на пастирів. Це повинно стати закликом до поглиблення нашого духовного життя у Христі.

ЗАКІНЧЕННЯ.

На завершення слід зазначити, що Церква завжди дбала про духовний зріст дорослих членів своїх спільнот. Це мало характер або керигм, апостольських повчань, чи відобразилось у інституції катехуменату і теологічного формування вірних, чи у недільних катехизаційних проповідях. Всіх їх об'єднує стремління через віру злучити людину з Богом, ввести її у нове життя у Христі.
  І сьогодні те саме завдання стоїть перед Церквою. Від нас вимагається знайти такі форми навчання, які б були пристосовані до теперішньої ситуації і служили добрим знаряддям у душпастирській опіці дорослих. Враховуючи значне число непрактикуючих християн, гостро повстає вимога нової євангелізації та катехизації. Серед способів їх реалізації слід відзначити:

1. Проведення місій, щорічних реколекцій на парохіях, із залученням місійних згромаджень, реколектантів.

2. Використовувати принагідні можливості для індивідуальної євангелізації. Доброю нагодою може послужити йорданське благословення домів, а також планові відвідування родин.

3. Катехуменат – як спосіб катехизи дорослих і набуття духовного досвіду життя у Христі. Його функціювання є можливим у містах, оскільки, вимагає залучення катехитів.

4. Загальна катехизація вірних у формі катехитичнпх проповідей, конференцій, дискусій. Потрібно старатись, щоб вона мала систематичний характер, окремий час, і розв'язувала сучасні проблеми і питання.

5. Принагідна катехиза. Кожна важлива подія в житті людини (Вінчання Хрещення...) є нагодою дл навчання вірних.

Наведені способи покликані допомогти пастирю у поглибленні віри та плеканні братерської любові в спільноті, центром життя якої є Євхаристія.

Це є лише деякі із можливих способів душпастирства. Кожен священик у тайні Священства отримав дар Святого Духа для провадження своєї пастви. Він допоможе і вкаже потрібний спосіб опіки над вірними. Важливим є наше бажання і готовність до служіння.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001