Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Декрет
• Програма Собору
• Коріння Нової Євангелізації
 Нова Євангелізація та плюралізм
• Психологічний аналіз душпастирської ситуації
• Душпастирство молоді в дусі Нової Євангелізації
• Душпастирство серед дорослих
• Душпастирство осіб з особливими потребами
• Возрождение пастырства глухонемых на Украине
• Підсумки Єпархіального Собору Сокальської Єпархії
   Нова Євангелізація та плюралізм

Матеріали
Єпархіального Собору
Сокальської Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви
«Нова Євангелізація в плюралістичному суспільстві»

м. Сокаль
4 лютого 2002 р.Б.

Нова Євангелізація та плюралізм

о. Володимир Ждан
магістр пасторального богослов’я

Сучасне українське суспільство, переживає бурхливий розвиток в усіх сферах життя, так наприклад у науково-технічній, суспільно-культурній, та в релігійній. Разом із швидким технічним прогресом є пов’язані і зміни в стилю та темпі життя людини, що стало причиною поставання нових явищ у сфері культури та релігії. Такі переміни вказують на розвиток плюралізму в Україні, в якому немає місця на монополію та гегемонію однієї системи над іншою, а навпаки який характеризується співіснуванням в його просторі багатьох різних суб’єктивних суспільств, груп, інституцій, індивідуумів воднораз багатьох світоглядів, ідеологій і культур, які перебувають у взаємній конкуренції. А це означає, що плюралістичне суспільство не є вже “зобов’язане” до дотримування однорідної системи вартостей, вірувань, символів, норм поведінки. Плюралізм також займає важливе місце і в житті релігійно – церковному, так він у Католицькій Церкві зробив свою кар’єру в періоді ІІ Ватиканського Собору в зв’язку з екуменізмом, богослов’ю, інкультурацією.

Така ситуація подає Українській Греко-Католицькій Церкві нові виклики, які виступають як знаки часу. Ставить не тільки перед богослов’ю та душпастирями, але також перед кожною хрещеною особою нові проблеми в аспекті моральному чи релігійному, на які вони повинні дати відповідь, на відміну від минулого тоталітарного часу, коли Церква була змушена боронити своє існування. Завданням Церкви, яке виникло в наслідок зустріч з плюралізмом та демократією є посилення душпастирської діяльності в цілі поглиблення віри та укріплення в приналежності до спільноти вірних, а це вказує на те, що багато людей потребує нового навернення, особливо ті для яких Євангелія перестала бути доброю новиною про спасіння.

Процес дехристиянізації старшого та молодшого покоління вказує на потребу віднови обличчя християнського життя воднораз відтворення “християнської тканини в суспільстві людини”(СhL 34), там де поширюється байдужість та секуляризм. І щоб вони стали правдивими християнами Церква мусить попровадити “нову євангелізацію”, яка є продовженням першої євангелізації, можна сказати її новим етапом. Що допоможе людині мати свою суб’єктивність і бути ціллю всіх процесів, а не бути предметом перемін.

Церква повинна прагнути, щоб плюралізм та демократія були підпорядковані правам людини, які сприяють розвиткові духовних вартостей, завдяки яким буде розвиватися позитивне ставлення до матеріальних вартостей.

1. Плюралізм – наслідок секуляризації.

Плюралізм, яким соціологи займаються в аспекті культурно-сусільному можна розглядати в значенню: емпіричному і нормативному. Розуміння емпіричного плюралізму вказує на присутність багатьох визнань та релігій (плюралізм релігії), вартостей (плюралізм аксіологічний), суспільних груп (плюралізм суспільний) і сил які формують явища політичні (плюралізм політичний). Плюралізм нормативний схвалює різноманітність та різнорідність, а також вказує на те, що окремі групи при цілковитій функціональній відокремленості мають право на вільний свій розвиток.

На розвиток плюралізму культурно-сусільного впливало багато чинників, але найосновнішим його рушієм є секуляризація, як зазначають P. Berger та T. Luckmann. Секуляризація означає процес поступового визволення (автономізація) різних ділянок життя з під впливів релігійних та системів значень, а це вказує на протиставлення до сакралізації, або як можна сказати вона ототожнюється з десакралізацією, яка потягає за собою втрату або послаблення досвіду трансценденції. Секуляризація, яка відбувається в суспільстві не оминає і вартості релігії та традиції, а тому цей процес охоплює без винятку всі сучасні релігії. З ним є тісно пов’язане явище суб’єктивності та індивідуалізації релігії, а також проблеми які повстають на цьому _рунті, як наприклад суб’єктивне бачення позицій релігійних та пошук власних практик якими посвідчується релігійний світогляд особи. Потрібно зауважити, що під впливом секуляризації відбувається спад відвідування людьми Церкви, послаблюється участь їх в релігійних практиках, воднораз це потягає до втрати впливу релігії на суспільство.

Для Церкви явище секуляризації з яким пов’язався секуляризм (лаіцизм) подає виклик, якому потрібно протистояти, оскільки він нищить вплив релігії на суспільство вказуючи тим самим, що в своїй ідеології він підтримує та програмує цей процес аж включно до атеїзму. Це протистояння породжує конкуренцію, яка підкреслює позитивний момент у формуванні та удосконаленні Церкви.

Розглянувши процес секуляризації і наслідки які вникають у зв’язку із цим явищем, потрібно більш глибше застановитися над наступним етапом - плюралізмом та його функцією в структурі та культурі суспільства.

2. Плюралізм в суспільстві, культурі та релігії.

Плюралізм, який являється новим етапом по секуляризації, відзначається тим, що полягає на багатстві і різноманітності культур, ідеологій, релігій та на конкуренції і змаганню між автономними суб’єктами суспільного життя починаючи з головних питань, які основані на вартості і меті. Перелічені процеси займають важливе місце в плюралізмі, як у відношенню до культури так і в відношенню до структури суспільства. Такий поділ плюралізму дозволяє на розгляд його в аспекті суспільно - культурному, яким займаються сучасні соціологи, відкликаючись до теоретичної схеми двополюсного аналізу, який був створений класиками соціології, як наприклад _. Durkheimom.

2.1. Плюралізм в суспільстві.

В соціології суспільство поділяється на два типи, які називаються ідеальними. Під “типом ідеальним” розуміється певна сукупність важливих ознак та елементів, які є впорядковані і пов’язані з одним поняттям, яке виступає як “ідеальний тип”.

Таким першим типом вважається просте суспільство, а другим – складне суспільство. Згідно навчання _. Durkheima перший тип суспільства опирається на - “солідарності механічній”, а другий тип – на “солідарності органічній”.

Суспільство першого типу характеризується такими ознаками, як наприклад: низьким ступенем розрізнення “статусів – значень”, які опираються на натуральних елементах, як стать і вік; стосунки суспільства є “замкнені”, та їх використовують лишень в малих спільнотах (наприклад: родина, локальна спільнота), що вказує на партикулярність та ізоляцію; суспільство використовує спільну систему вартостей, вірувань, символів, норм поведінки, які часто мають спонтанний характер.

Другий тип суспільства, який опирається на “солідарності органічний”, характеризується протилежними ознаками у відношенні до першого, а саме: високим ступенем розрізнення “стосунків – значень”, які є оперті на набутих елементах, що розвинулися під впливом зростання поділу праці: професія, становище в суспільстві, рівень освіти_ стосунки суспільства є “відкриті”, вони охоплюють різні спеціалізовані групи і інституції суспільства, які перебувають у взаємовідносинах_ суспільство не притримується однієї системи вартостей, вірувань, символів, норм поведінки.

Представлені “ідеальні типи” суспільства вказують на суспільний плюралізм, який ще може називатися структурним, оскільки він посідає важливе місце і є поширеним в другому типі суспільства, яке має складну структуру. Такий плюралізм описує ситуацію в якій окремі особи, групи, інституції суспільства з огляду на розвиток автономності, спеціалізації перебувають у взаємній конкуренції та суперництві. Фундаментом такого протистояння є наявність різноманітності вартостей, вірувань, символів, норм поведінки, які надають суспільству сенс і ідентичність. Суспільство в якому існує конкуренція і суперництво зобов’язане встановити закони, які б справедливо розв’язували ситуацію протистояння, та ними керуватися.

З огляду на вище подану характеристику можна ствердити, що плюралізм в суспільстві є тісно зв’язаний з плюралізмом культури, який має вплив на культуру тобто на сенс життя людини, на її вартості та норми поведінки.

2.2. Плюралізм в культурі.

Плюралізм в культурі, про який піде мова у цьому розділі розглядали по різному, а тому і дефініція його переживала певні етапи розвитку.

До утворення дефініції плюралізму культури спричинилися P. L. Berger і Th. Luckmann. Які пов’язували плюралізм культури з ситуацією в якій виступає конкуренція і суперництво в інституціональному порядку загальних значень, тобто систему поглядів, яка охоплює щоденний досвід і всі сфери її активної діяльності та надає їм сукупне значення. Світогляд філософії життя та система значень людини перебуває в протистоянні, вони окреслюються також терміном “загальне значення”.

Дещо інакше до цієї проблематики підходить P. M. Zulehner. На відміну від попередніх авторів, він замість терміну “загальне значення”, використовує інший термін, а саме – “знання життя”, який так само ототожнюється із світоглядом та філософією життя людини. P. M. Zulehner із терміном “знання життя”, також пов’язував суму всіх міркувань мудрості людини, яка допомагає їй в житті та сприяє до знаходження відповіді на основні проблеми, які є пов’язані із любов’ю, сексом, володінням, владою, незалежністю і т.д. Він стверджував, що “знання життя” є творчістю не лишень окремої людини, але цілої групи суспільства та навіть цілого покоління, що передається у спадщину наступним поколінням.

Розглянувши розуміння плюралізму в культурі, можна ствердити, що всі вони вказують на розвиток процесу перемін, який має місце в суб’єктивній свідомості окремих людей. Така ситуація не залишає поза увагою відношення людини до традиційної релігії, яка займає певну позицію на рику світоглядів. Процес перемін, який відбувається в релігії, провадить перш за все до індивідуалізації та до приватизації її в умовах складного суспільства. А це означає, що релігія традиційна перестає бути об’єктивною дійсністю і стається справою вибору переконань.

Плюралізм в культурі вказує на його тісний зв’язок з плюралізмом у суспільстві, що для багатьох сучасних людей формує специфічне середовище життя морального та релігійного. Тому в наступному розділі розглянемо вплив на релігію плюралізму культури та суспільства.

2.3. Плюралізм та релігія.

Процес перемін в релігії традиційній, який відбувається під впливом плюралізму культури та суспільства, характеризується переходом від об’єктивності до суб’єктивності, індивідуалізації та приватизації релігії в свідомості людини. Суб’єктивний вибір релігії особи є зумовлений пошуком відповідей на проблеми екзистенціальні, які людина переживає. Така ситуація вказує на те, що для багатьох осіб інституціональна релігія не подає задовольняючої відповіді на їх потреби та запитання, що стосуються сенсу, вартостей і норм поведінки. Тому людина намагається розв’язати певну проблему в інший спосіб, користуючись власним сумлінням, яким може маніпулювати. Недостатній зв’язок сумління з об’єктивною правдою провадить до суб’єктивної інтерпретації морального міркування, який вважається за правдивий, з огляду на факт, що виходить з власного сумління (пор.VS 32). В цьому випадку людина зустрічається з небезпекою неправильного уцінення, оскільки сумління яким вона послуговується є під впливом плюралістичного суспільства. Яке за словами папи Івана Пала ІІ характеризується тим, що в ньому немає місця на універсальні правди, немає також вартостей абсолютних, а добро і зло не має значення. Добро зачинає означати те, що в даній хвилині є приємне і корисне. Зло є все, що перешкоджає в заспокоєнню суб’єктивних прагнень. Кожний може створити приватну систему вартостей. А також піддає сумніву те, “що тільки в правді можна знайти спасіння та, що правда має силу визволення, саме тому правда залишається правом вибору. Яка не залежить від об’єктивних поглядів, що сприяє до самостійного рішення що є добро а, що є зло” (VS 84).

Секуляризація яка є присутня в плюралістичному суспільстві провадить до релятивізму морального і до байдужості релігійної, через гедонізм, прагматизм, прагнення успіху та відкинення норм поведінки. Для багатьох людей Бог зникає з їхнього екзистенціального горизонту. Живуть вони так якби Бога не було, так якби не існувала проблема віри чи невірства. Суб’єктивність віри провадить також до часткової або до умовної приналежності до Церкви (пор. PDV 7). В умовах плюралізму суспільства та культури релігія є переходом від релігійності до збайдужіння, яке переростає в практикуючий нігілізм.

Плюралізм не можна вважати за зло, яке потрібно усунути, його належить трактувати як факт з яким необхідно рахуватися. Церква розуміючи такий стан суспільства, повинна через свою активну діяльність охопити опікою екзистенцію людини, яка набере нового блиску і надії в плюралістичному суспільстві.

Оскільки плюралізм релігійний, як про це нагадує соборові документи, є правом кожної людини, яким вона може послуговуватись при визнанню будь-якої релігії, чи при вступі до вибраної релігійної спільноти, або при її залишенню. Суспільство стає плюралістичним тоді, коли воно охоплює людей з їхніми різноманітними переконаннями – в першу чергу з їхніми переконаннями релігійними – і різні релігійні спільноти. Влада цивільна повинна визнавати рівні і ті самі права для кожного свого мешканця. Плюралізм який немовби є поза Церквою, воднораз має вплив на діяльність її через, що Собор застановляється та дає відповіді на поставлену проблематику.

Майбутність Церкви залежить від того, на скільки вона зможе зреформуватися і до стосуватися до теперішніх обставин і часу. Завдання Церкви в нових умовах плюралізму та демократії є інтенсивна діяльність з ціллю поглиблення віри та усвідомлення приналежності до церковної спільноти. Нові обставини вимагають потребу переставлення акцентів у душ пастирській діяльності.

Церква, яка проголошує та визнає право кожної людини, що до вибору релігії, не може сповнювати свою місію без права вільного вибору. Це означає, що наша Церква повинна діяти серед інших Церков і релігій на рівних правах, а приналежних до неї людей заохочувати до пошани та до готовності співпраці з особами, які по-інакшому думають чи вірять.

3. Завдання Церкви в плюралістичному суспільстві.

Сучасне суспільство зазнало змін через процеси індустріалізації, урбанізації, винаходи технічні, які вплинули на зруйнування давньої стабільної структури суспільства та на утворення і формування нового суспільства, яке називаємо плюралістичним.

В плюралістичному суспільстві не має місця на монополію, воно характеризується співіснуванням різноманітних ідеологій, вірувань, філософій життя, що має вплив на життя Церкви, а особливо на її місце та завдання. Через таку ситуацію, як релігія так і Церква втрачає свій вплив на суспільство в цілості, вона стає тільки окремою субсистемою розчленованого суспільства, який має в наявності власні вартості, норми, символи, способи діяльності. В наслідок чого можна спостерегти послаблення взаємовідносин між суспільством та Церквою, а також між групами релігійними та цивільними. Такий стан суспільства провадить до чим раз тим більшої дистанції між вартостями та нормами релігійними та між вартостями та нормами цивільних інституцій. Суспільство плюралістичне не сприяє до поширення ідей християнських, воно намагається впроваджувати та утверджувати свої вартості, норми, стиль життя, які є у відношенні до християнства нейтральними і чужими. На релятивізм норм і вартостей впливає діяльність засобів масової інформації, через що багато християн зберігають певну дистанцію у відношенні до своєї Церкви. Плюралізм збільшує можливість особистого вибору, але і воднораз сприяє до поширення конфліктів.

Плюралістичне суспільство окрім обтяжень та небезпек, дає людині шанс свідомого, дозрілого і добровільного вибору і прийняття християнської місії. А це впливає на те, що окрім людей, які є вільно зв’язані в щоденному житті з вартостями Церкви, тобто з практиками традиційно-ритуальними: хрещення, миропомазання, перша сповідь і урочисте святе причастя, шлюб, похорон_ зростає число вірних, які є активними членами Церкви. Кількість активних членів церковних спільнот залежить від того наскільки Церква зможе дати вичерпуючу відповідь людині, яка застановляється над проблемою, що перед нею повстала. Відповідь, яку особа хоче почути не має бути тільки теоретичною – оскільки вона є неповною, але і практичною. В плюралістичному суспільстві, яке зазнає зміни приходить Церква з незмінною наукою і діянням Божої ласки, з незмінним проповідуванням любові Бога та ближнього, але із зміненими методами діяльності. Церква приходить до сучасної людини, яка живе в плюралістичному суспільстві з наукою Євангелії і з фактом спасіння, який сповнився і триває до теперішнього дня та охоплює своєю ласкою кожну людину.

Сучасна ситуація суспільства, виступає як виклик до віднови практик пасторальних, а зокрема парафії, яка несе відповідальність за реалізацію місії Церкви. Діяльність парафії має зосередитись на відновленні характеру спільноти, оскільки люди які належать до спільнот мають більше шансів поглибити свою віру і збільшити відчуття приналежності до Церкви. А це вимагає відповідного відношення до праці, яка має за ціль поглибити релігійність кожної людини, а зокрема тих осіб для яких Євангелія перестала бути Доброю Новиною про спасіння, які тримаються на відстані від життя церковного і парафіяльного, які є хрещенні але є подібні за стилем життя до поган та, які потребують правдивого навернення. Таке розуміння діяльності Церкви в сучасному плюралістичному суспільстві вказує на те, що ”прийшов час для нової євангелізації” (Chl 34).

Нова євангелізація в плюралістичному суспільстві перш за все має за ціль “формувати зрілі церковні спільноти” (Chl 34), що означає будувати Церкву, голосячи світові Добру Новину про Ісуса Христа та використовуючи Святі Тайни. Це є головні елементи, які входять до складу поняття євангелізації. Можна також сказати, що як би не було євангелізації, не було б і Церкви. І навпаки як би не Церква, не було б євангелізації.

Успішне сформування церковних спільнот осягається тоді, коли відбувається віднаходження та присвоєння вартостей таких як: правда, любов, милосердя, свобода, тобто відбувається “відновлення християнської тканини людського суспільства” (Chl 34). Це вказує на те, що нова євангелізація потребує нових способів проповідування Євангелії, які б відповідали ментальності сучасної людини. Тут іде мова перш за все про євангелізацію індивідуальну, тобто свідчення віри від особи до особи (EN 46),засоби масової інформації (EN 45), а також євангелізація через інкультурацію (RM 52).

Відновлення євангелізації відноситься також самого змісту - який в своїй суті не змінним – відчитування якого в нових обставинах життя та нова інтерпретація дає людині більш глибше розуміння Доброї Новини, що вказує не на протиставлення нової євангелізації з першою, а навпаки на те, що нова євангелізаія бере початок та сягає першої євангелізації. Оскільки Святий Дух безперервно показує нове розуміння Божого Слова.

Враховуючи всі вище описані обставини та умови, які склалися в плюралістичному суспільстві і в Церкві, необхідно вказати на основні принципи якими необхідно керуватися при новій євангелізації.

Першим правилом є усвідомлення слухача в тому, що наука яку проповідується є правдива, оскільки проповідник голосить не від себе, а сам Спаситель промовляє її: “Христос є присутній в своєму слові, бо сам він говорить, коли в Церкві читається святе Письмо” (KЛ 7). Душпастир повинен в своїй науці враховувати послаблення впливу вартостей релігійних та моральних на життя християн, а тому його євангелізаційне повчання “мусить дати вичерпуючу відповідь, яка спосібна поглибити католицьку віру в її основних правдах, в її вимірі індивідуальнім, родиннім і суспільнім”.

Євангелія голосить людям Добру Новину, тому проповідуючи науку Христа, навіть ту що є найбільш радикальна і регорестично зрозуміла необхідно звертати увагу на Добру Новину, акцентуючи на слові “добра”. В такий спосіб євангелізатор виразно підкреслить значення заклику до нової євангелізації, що вказує на друге правило цієї місії. З цим принципом тісно пов’язується наступний крок в новій євангелізації, який виявляється в проповідництві “Євангелії віри” та “Євангелії життя”, які є взаємно пов’язані. Усвідомлення цього взаємозв’язку наступить тоді, коли людина буде переконана у тому, що в Христі “можна знайти відповідь на відвічні і завжди нові питання, які ставить перед нами таємниця нашої екзистенції”. З цього випливає, що пунктом виходу нової євангелізації в плюралістичному суспільстві являється переконання, в тому що ”Христі можна віднайти “незбагнене багатство” (Еф. 3.8), яке неспроможна вичерпати його жодна культура і до якого ми, люди можемо завжди звертатися, щоб збагачуватися“.

Наступне правило вказує на ціль дидактичну, тому зміст нової євангелізації має основуватись на Євангелії, та становити науку не тільки про Бога, але і про людину. Душпастир має так подати науку, щоб людина не тільки почула, але щоб і зрозуміла “Слово” – тобто щоб вона цю правду прийняла та жила згідно неї: “Хто сприйняв слова на добрій землі – це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить_ і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять (Мт. 13.23).

Це провадить до п’ятого принципу євангелізації, який є зв’язаний з ціллю виховною, слово почуте людиною, має статися її власністю, лишень тоді воно буде переказане іншим особам, з якими вона творить спільноту в Христі: “де двоє або троє зберуться в моє ім’я там я є серед них” (Мт. 18.20). Розвиток почуття взаємо відповідальності між людьми, спричиняється до збагачення духовного та наближує їх до спасіння: “Хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля – ради мене та ради Євангелії, - не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння – домів, братів, сестер, матерів, дітей, піль, – і в майбутньому віці життя вічне” (Мк. 10,23).

........................

Плюралізм, який повстав у наслідок процесів розвитку суспільства та культури вплинув також на релігійність людини. Така ситуація виразно вказує на нові завдання, які повстають перед душ пастирями. Церква, яка знаходиться в нових обставинах, зобов’язана зосередити свою діяльність в цілі поглиблення віри та усвідомлення приналежності до християнських спільнот, а також пробуджувати в людей почуття до співпраці та співвідповідальності. Душ пастирство, що провадить таку діяльність вказує на те, що “настав час нової євангелізації”, саме так зазначає в своїй по синодальній адгортації ”Chrstistifideles laici” папа Іван Павло ІІ. Нова євангелізація плюралістичного суспільства, повинна спричинитися до формації окремих осіб та груп, до формації осіб в групах, до створення нових методів і способів душпастирювання, які позитивно вплинуть на відновлення релігійного духа.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001