Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
<<< Єпархії
• Вступ Владики Кир Михайла Сабриги
• Богословський вимір соціального життя
• Особливості соціальної місії Церкви
• Соціальні енцикліки Римських Архиєреїв
• Христос і антропологічний вимір Його діяння
• Сім’я
• Мирянський рух
• Суспільні хвороби
 Культура - наука - релігія
• Освіта
   Культура - наука - релігія

КУЛЬТУРА – НАУКА – РЕЛІГІЯ

Олег Герман,
кандидат історичних наук,
професор кафедри українознавства
Тернопільського державного технічного
університету імені Ів. Пулюя,
член Національної Спілки
письменників України

   Кожен з нас має щастя з ласки Божої приходити на світ, розумом своїм спізнавати його, працею і талантом примножувати красу й довершеність. Кожен з нас приносить з собою, засіває впродовж життя та залишає опісля себе зерна ДОБРА або ЗЛА, гармонії та руйнації в помислах, у словах чи діях.

   КУЛЬТУРА це цілий світ принесеної з Божого осяяння людством гармонії твореного людським розумом і руками з творіннями природи. Людина - частка природи. В людині природа знаходить своє продовження, або свій кінець. Госнодь подарував людині все довершеним та доброчинним, а людина має вибір у подальшому своєму діянні: плекати чи нищити.

   КУЛЬТУРУ часто асоціюють лише з одним мистецтвом, але ж є культура господарництва, культура поведінки, культура тіла, культура спілкування, культура дійства, ритуальна культура і так далі. Тобто, культура відображає естетичну грань кожної з форм людського діяння. Людину, яка оволоділа відчуттям естетичної складової свого життя, називають культурною людиною.

   КУЛЬТУРА оберігає надбання від прадавності до дня нинішнього у різних формах: у слові, в пластиці, у скульптурі, в образотворчості, в театральних видовищах, а архітектурно-ландшафтних вирішеннях тощо. Від наскельних розписів прадавніх поселенців до неповторних творінь Леонардо да Вінчі, Мікельанжело, Растреллі, Баха, Рубльова, Нестора Літописця, Тараса Шевченка, Олеся Гончара.

   У термін “культура” вкладувався у різний час різний зміст:
У Античну пору – вдосконалення розуму і духовного світу.
У Середньовіччя – світ бачення, сприймання і відчуття.
У пору Відродження – плоди людяності на противагу живій природі.
У епоху Нового часу – пошук гармонії між матеріальним і духовним.

   Нині вважають, що КУЛЬТУРА (латинське сultuгаге – догляд, плекання, довершеність) – це скарбниця матеріальних та духовних цінностей людства в цілому й окремої особистості, а також сам процес творення, сприймання і подачі матеріальних та духовних здобутків.

   Погляньте за вікно. Хто що побачив? Один – небо, інший хмари, третій – дерева. Кожен має свій світ зацікавлень, асоціацій, ідеалів. По свому внутрішньому орієнтирові він оцінює світ зовнішній.

   Здавалося б, краса в ідеалі...Один з феноменальних парадоксів полягає в тому, що ідеал краси проявляється завше у відхиленні від ідеалу. Як збагнути цю істину? Де критерії краси? Як самому творити, сприймати і оцінювати красу? Над тими питаннями трудилися, трудяться і завше трудитимуться науковці та пошукувачі. Отже, вони творять митців?

   Ні! Таланти приходять незалежно від критиків та культурологів, а дуже часто їм наперекір. Приходять визнаними своїм часом, або ж не признаними та гнаними, а лише після завершення земного життя знаходять їх імена й творіння славу.

    Розглядаючи наскельні малюнки глибокої давнини ми нині дивуємося їх довершеності. Вони відповідають найвищим вимогам мистецтва, які ставить сучасне знання творчості. Разом з тим, слухаючи звукові потуги й надривання нинішніх музикантів, думаєш, чи не зі стада дичини вирвались на волю оті чорні зірки естради. Виходить, що мистецтво може бути довершеним у прадавні часи й недосконалим у XXI столітті? Виходить, що талант непідвладний еволюції розвитку людини, а він або є, або його немає? Виходить, що культура має своє Божественне начало, яке не завжди, а можливо й ніколи не співпадає з соціальним, політичним чи національним фактором. Культура не є тінню економіки.

   Культура – це аура. Аура дуже чутлива й вразлива. Вона побудована на законах любові й руйнується від насилля. Світ сьогоднішній несе в собі на сторінках книг, з телеекранів, через радіо ефір енергетику агресії та ненависті. Бути озлобленим і цинічним стає модно та престижно. Людська смерть стає елементом статистики. Музичний світ переповнений диким ревом. Тексти пісень – словесна каша. Кохання розіп’яте на древі розпусти. Бездумний спів випорожнює мозок.

   Сьогоднішня українська телевізія охоплена вакханалією безкінечних розваг та бездумного співу. Так, ми співучий народ, але ж потрібен час і для роздумів, для співпереживань. Думати ніколи. Темп нестримний і павутина інформації стає все густішою. Покалічена мова плаче, як покритка. Жахи, еротика, насилля, віщунства перетворюють Україну в духовний Чорнобиль.

   Культура – діагноз стану здоров’я суспільства. Беззахисні екологія природи та екологія душі – реалії сьогодення. І як противага цьому – таїна й велич Різдв'яних дійств, які оберігає Церква у гармонії з народною культурою. Подивіться за вікно.

Синє небо, аж до болю,
Білий сніг – до сліпоти.
Верби, яблуні, тополі
одяглись Вертепом йти.

Сонце сиплеться сріблянцем,
ним повітря мерехтить,
і дими високим танцем
застреміли у блакить.

Благородно – тихий спокій
краде ворон крадькома,
з хрумом - рипом в добрі роки
розкроковує зима.

На горбку – твоя хатина
колядою виграва,
й оживає ця картина,
сріблодзвонами Різдва.

   Духовність – культурно-історична спадщина народу у формі віри, набутків народної творчості, норм моралі, традицій, звичаїв. обрядів. Символи та священні знаки – графічні, словесні чи ритуальні елементи, які узагальнюють і відтворюють характер і спрямованість світобачення, певної віри, людини, об'єднання чи держави. Церковні храми та служби це величні галереї образотворчого, пісенного і словесного мистецтв.

   "Першим було Слово, і слово було Бог". Біблія – вічна скарбниця мудрості Божої та мистецтва людей, які нраї путі, знов і знов відтворній у полотнах, розписах, поезії, музиці, піснях, видовищах її величну та невмирущу значимість.

   У "Першому слові Пастиря", писаному в 1899 році Митрополит Андрей Шептицький в розділі "До науки й просвіти" пише наступне: "Тому й не диво, що наука Ісуса Христа заодно причинялася і причиняється до безнастанного поступу людської культури. Вона освободила колись людей від пітьми поганства, – від поганської розпусти та найдикіших законів, – і стала підставою нової культури!

   І в нашому українському народові щойно зі світлом християнства почалася справжня культура. Бо в цілій нашій історії не знайдете такого великого й такого наглого поступу в культурі та просвіті - як саме за часів св. Володимира Великого, коли то Русь-Україна прийняла християнство.

   Та Христова наука віковою своєю працею зовсім не вичерпала ще своєї культурної сили... І в наших часах Христова Церква помагає людям у їхніх змаганнях до просвіти та й радіє кожним здобутком науки чи культури."

   Продовжую цитувати листа: "Слабою буде хата, збудована зі спорохнявілих стовпів і дилів, так само й слаба тай нещасна така суспільність, що зложена з нещасливих родин! Тому даремним було б зусилля, хотіти запевнити народові добробут, культуру й щастя, а не подбати перш за все про родину."Ці слова я сприймаю нині як окуляри для людей від передвиборчого словоблудства, яке лиється з усіх радіо та телевізійних шпар. Нам нині у цьому розхристаному світі доконче потрібні Пророки Істини, якими були величні постаті Андрія Первозванного та Андрея Шептицького.

Тут буде град, – промовив Первозваний
Андрей, – і будуть в шані величати
Його всім світом!
Здивлені древляни
Узгір'я бачили,
Одні яри хрещаті
Й ліси густі...
Яке там Боже місто?..
І лиш юнак,
Ступивши до Пророка Вклонився:
- Вдячний, глашатаю істин,
за ту ідею, що й не бачить око.
Понад небесним поглядом Славути
Ми віримо - тут злотограду бути!
Спливли літа, пройшли тисячоліття.
Постав Андрей на шлях митрополичий
І змовив:
- Тут державі буть!
Лахміття
Безбожництва ми скинемо!
Хтось кличе
Жандармів, аби думку цю убити...

І лиш юнак, біля пророка ставши,
Вклонився низько:
- Україні жити
на волі!
Віримо від нині і назавше!

Ми воздаєм на цій землі величній
Андреям, двом Пророкам, шану вічну.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001