Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
<<< Єпархії
• Вступ Владики Кир Михайла Сабриги
 Богословський вимір соціального життя
• Особливості соціальної місії Церкви
• Соціальні енцикліки Римських Архиєреїв
• Христос і антропологічний вимір Його діяння
• Сім’я
• Мирянський рух
• Суспільні хвороби
• Культура - наука - релігія
• Освіта
   Богословський вимір соціального життя

Матеріали
Єпархіального Собору
Тернопільсько-Зборівської Єпархії
Української Греко-Католицької Церкви

“ХРИСТОС – ДЖЕРЕЛО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ”

с. Велика Березовиця
Тернопільська Вища Духовна Семінарія
25-26 грудня 2001 р.Б.



Богословський вимір соціального життя
як відображення догмату про Пресвяту Трійцю

Володимир Ковалковський,
докторант Люблінського
Католицького Університету

  Сучасна наука про Пресвяту Трійцю відкидає ототожнення особи з повною окремістю, суб’єктивністю, індивідуалізмом. Особа не виключає спільного існування, існування колективного, але навпаки: особа є собою, своїм ”я”, індивідуальністю, неповторністю завдяки внутрішнім зв’язкам з суспільством, спільнотою.

  Сьогодні особу розуміємо як ту, яка об’являється, існує, є тому, що існує інша особа. Вона існує “для”, стається, розвивається завдяки своєму діалогу з іншими особами, з цілою дійсністю і передовсім з Богом. Також суспільство стає правдиве тільки тоді, коли відкривається на внутрішність кожної індивідуальної особи, коли служать окремим особам, щоб вони змогли розвиватися до своєї повноти.

Головне завдання особового життя полягає на діалозі свого “я” з “я” іншої людини і то так, щоб могла повстати досконала і повна спільнота, багата взаємним прониканням. Особове “я” повстає, народжується і розвивається тільки тоді, коли реалізує чиєсь “ти”, коли цьому “ти” дає можливість статися повним “я”. Самовдосконалення моєї особи не відбувається, якщо я не обдаровую іншу людину розвитком.

  В Пресвятій Трійці особа є собою завдяки тому, що є абсолютним відношенням, даром для іншої особи. "Бути в собі" для Пресвятої Трійці означає "бути для". Особа Отця реалізує себе, коли ціла є для Особи Сина, як Той, який зроджує і для Духа, як Співподих. Син реалізує себе, сповнює, коли цілий є для Особи Отця і співподихом Духа. Святий Дух реалізовує себе, коли є подихом любові, яка творить спільноту разом з Отцем і Сином. Кожна Особа в Бозі є “Я” зверненим абсолютно для “Ти”. Особа переходить в спільноту, а спільнота цілковито повертається в окремість Осіб, в реальну окремість Трьох “Я”.

  Давня наука проголошувала, що Особа в Трійці реалізується сама через себе. Сьогодні доповнюємо, що особа в Трійці є собою завдяки цілковитому і абсолютному обдаруванні в Другім, тобто через іншу Особу, через створення міжособового діалогу. Кожна особа при цьомує цілковито незалежна і самоіснувальна, а одночасно абсолютним спрямуванням до Двох інших Осіб, які є для неї найвищим сенсом, ціллю і змістом. Віддаючи себе двом іншим не перестає бути собою, але навпаки – стається собою. Існування Отця є народжувати, існування Сина, є реалізація цього народження, бути народжуваним, існування Духа є відвічна особова спільнота того хто народжує і родженого. Бог Отець стається Особою через Дар з Себе, є Дійсністю, кимось існуючим для інших Осіб. Є це існування віднайдене через давання. Син стається Особою через Дар Відповіді – існуючий в спосіб приймаючої відповіді. Дух стається Особою, коли Отець і Син Єднаються і творять екстазу любові, єдності, спільноти.

  Говорячи метафоричною мовою можна сказати, що Особа в Трійці має своє “Я”, пізнання, волю, прагнення, любов, вільність, дію, творчість. Але основним змістом і темою їхнього життя є інша Особа, Особи. Особа пізнає себе і одночасно інших осіб, проникає їх, медитує їх красу, любить, адорує, захоплюється, прямує до них, нав’язує повне спілкування, творить їх, співрадіє і творить цілу Тринітарну драму. Особа для Особи в Пресвятій Трійці є глибоким і невичерпним світом, де відбувається неустанне обдарування, прийняття і відповідь дару. Так в Трійці кожна Особа є, існує завдяки іншим Особам. Головною темою життя в Трійці є існування “до”, “до-особи”, “до іншої особи”.

Отже, Особи в Трійці реалізують себе через самообдарування, самоуділення, яке одночасно є взаємним з боку інших Осіб. Особа обдаровує іншу, а ця інша повертає Їй Її і себе в такому ж дарі. Є це дар дармовий і невимушений, бо в Трійці жодна Особа не потребує доповнення з сторони Другої: кожна є цілим Богом. В Бозі є абсолютно повний стан існування в кожній Особі і одночасно нескінчене віддавання себе іншим Особам.

  Окрім підкреслення суспільного характеру життя в Пресвятій Трійці, важливо також зазначити, що Бог в собі є завжди всім. Особа спрямовується завжди власним “я” і жодне “Ти” чи “Він” не може її змусити до безвільної дії, не заперечує вільності інших, не поменшує їх волі. Особи в Бозі є абсолютною вільністю і одночасно не є “довільні”, що також дуже важливо для практичного використання правди про Пресвяту Трійцю.

  До такого самого життя Трійця покликує створіння, особове буття: окреслене, самоіснувальне, суспільне, вільне, творче, нескінчене, яке не потребує від сотворіння нічого для себе. Правом сотворіння є любов і зберігання вільності, щоб якнайбільше бути партнером Бога. Щоб завжди залишатися вільним “я” (що нерозривно пов’язане з відкриванням правди про себе і Бога) і одночасно обдаровувати собою інших і в цей спосіб реалізовувати своє вічне спрямування до Бога.

  Кожна людина має в собі образ цілої Трійці. Бога Отця бачимо в тім усім, що є початком, існуванням, народженням, джерелом енергії, підставою буття. Син Божий об’являється в кожнім хто стається Божою дитиною, сином; об’являється в прихильності до Отця, в послусі Отцю, в жертві для Бога. Таке Боже синівство переходить в братерство, розуміння кожної людини як Ісуса Христа, тобто як Божу дитину, як свого брата чи сестру, як учасника того самого Божого образу. Образ Духа відбивається всюди де єднаємо Отця з Сином, “Початок” з “Кінцем”, а отже, де є любов, ласка, гармонія, святість, сенс, уподібнення до Бога.

  Образ Пресвятої Трійці формується не тільки в окремій людині, але також і в суспільстві – природнім і церковнім. Тут Отець також є початком, Божий Син спрямовує спільноту до Отця, а Дух пов’язує створіння з Отцем через Сина і творить святу спільноту. Образ Пресвятої Трійці бачимо в тім, що спільнота є багатоособова як Трійця і одночасно нерозірвально одна, як одна природа Бога.

  Пресвята Трійця об’являється на кожній площині буття, дійсності. Бачимо це особливо в Літургії. Літургія оприсутнює Пресвяту Трійцю і стисло пов”язує з людською особою, індивідуальною і суспільною. Літургія є об”явленням Трійці, пригадуванням і втіленням Її в історію, прийняттям життя і повноти в Трійці. І, нарешті, Літургія є базою для тринітарної праксеології в нас, в душі, в молитві, діяльності, праці. Праця – це також наслідування Тринітарного життя і що більше – обов”язок – тільки в цей спосіб людина співпрацює з Богом в спасінні.

  Можна говорити також про Церковну Трійцю, яка живе і формує нас в Церкві і як Церкву. Церква є спільнотою з”єднаною єдністю Отця, Сина і Святого Духа. Походить вона з любові Предвічного Отця, була заснована в часі через Христа Спасителя і з”єднана в Святім Дусі. Кожен, хто реалізовує Церкву, живе нею і впливає на її історію, творить певну Тринітарну практику, бо в Церкві Трійця ніби віддає себе в руки, розум і серце віруючої людини.

  Пресвята Трійця входить в нас також цілою реальністю: Космосом, іншою людиною, суспільством, буттям. Кожна людина, яка реалізовує своє спасіння посилає своїм життям молитву до Отця, щоб зіслав свого Сина і Духа для перемінення нас в живе Причастя для світу і в тіло Христа для життя світу.

  Праксеологічна Трійця реалізовує себе в богословських чеснотах і в цілій моральності, релігійності. Трійця це є вираз правди, що Бог є, що втілився, що є любов”ю. Є вона присутня у вірі, любові і надії. Віра пов”язана з Богом Отцем, який кличе нас з пустоти невіри до існування в Бозі. Любов, як дар існування, реалізація плану спасіння, співпраця людини з Богом є пов”язана з Святим Духом. Надія, яка має характер остаточної перемоги над абсурдом, хаосом, розпачем, гріхом має своє сповнення в Ісусі Христі: історичнім, воскреслім і очікуваним. Подібно є з моральністю: добрий вчинок народжується з Отця, є овочем втілення Божого Сина і живе, стає вічним в Дусі.

  Тринітарну ікону бачимо також в Божому слові, біблійнім, богословськім, в Євангелії, катехизі, молитві, Святих Тайнах, наверненнях. І, нарешті, жива печать Пресвятої Трійці практично реалізується нашим життям, культурою, ділами. Через ласку і співпрацю з Богом Трійця вже тепер повинна проникати до дна людського буття, життя і діяльності, перемінюючи його в початок без початку, в Боже Синівство, в подих міжособової спільноти Любові. Ціллю людини і цілого суспільства є уподібнення до Бога, до Бога в трьох Особах, ставання Ісусом Христом, який найповніше об”явив нам, що існувати не означає тільки для себе, але і для інших: для Отця, для людей, для світу. Життя – це безумовна служба і дар. Це є віддавати себе цілковито, неустанно і назавжди.

  Не тільки внутрішнє життя Бога є неустанним міжособовим діалогом і обдаруванням. Бог також обдаровує своє створіння: любов”ю, справедливістю, правдою, милосердям, вільністю, вірою, надією. Особливо в Ісусі Христі Трійця об”явила найбільшу свою любов і дар для людини і продовжує в Святому Дусі приходити до кожного, хто відкривається на її ласку. Дар завжди вимагає відповіді такою ж любов”ю, справедливістю, правдою до Бога і ближнього. І це є завдання для праці в наших спільнотах – свідчити і проголошувати – що Бог є любов”ю, правдою, світлом, дорогою, джерелом цінностей. Бо живемо в певній кризі цивілізації, яка відкидає ці вартості. Життя суспільне, політичне, економічне це все місце діяльності для віруючих християн. Потрібно їм відкривати життя Бога, особливо в Христі, підкреслюючи, що в Христі Бог є солідарний людині в її драмі, загубленості біді, вмиранні. Потрібно схилитися над людьми замученими гріхами, щоб визволити їх до правдивого життя. Змінюючи людське серце ми будемо змінювати суспільство, культуру, політику, економіку. Від віків для цього ціла Трійця приходить в історію і при відкритості на неї обдаровує правдою, справедливістю, вільністю, любов”ю.

  Життя Пресвятої Трійці є також чудовим і властивим моделем життя, моделем життя Церкви, яка також має суспільний дух і він повинен бути духом любові, єдності, жертовності, служби, покори, подвигу. Церква повинна бути Тайною суспільства освячувати суспільство: формувати його як правдиве, добре, повне життя. І тут вона незавжди реалізовує ці надії – бути святою тайною суспільства. В своїй дочасній сфері, до якої належать люди гріха можуть відбуватися певні події якогось затемнення, міжлюдської боротьби, залежність від цілої сучасної суспільної патології. Потрібне нам навернення, очищення, ставання в правді, молитва до Духа Христа, щоб ми змогли перемагати зло в нас самих, могли переступити зовнішні і внутрішні обмеження. Суспільна відбудова не може поминути відбудови самої Церкви, яка має бути сіллю світського суспільства.

  Життя Пресвятої Трійці є взірцем, джерелом, завданням і ціллю християнської родини. Вона повинна бути дуже динамічним середовищем, співтворити з Богом, вести діалог з Богом і в цей спосіб розвиватися до своєї повноти. Кожна особа в родині, подібно як і в Трійці є рівна, неповторна, самоіснуюча і одночасно вони не є тільки для себе чи тим більше для одного з них, але для інших. Родина повинна бути образом саду Едем: із своєю приязню з Творцем, з Божими заповідями, з деревом життя, з деревом знань добра і зла. Вона також є початком спасіння і відродження кожної людини, яка бере в ній свій початок і веде до життя в Пресвятій Трійці. Сім’я, родина, являється головним джерелом виховання правдивого сумління, зростання в правді, справедливості, у прагненні збагачення інших людей. Цю правду роз’яснив і зміцнив Христос, який втілився в людській родині, ніби вказуючи і виконуючи завдання кожної родини. Родина повинна бути на образ спільноти Пресвятої Трійці в своїй любові, відданості, жертві, творчості.

  Подібно відбувається і в народі, і тут проходить певне взаємне проникнення кожної особи цього народу: особа живе в народі, завдяки народові і для народу, а народ живе в цих особах, завдяки ним і для них, для кожної з них. Народ також має свою свідомість, пізнання, знання, волю, любов, спільноту. Як і окрема особа стоїть перед вибором правди і фальшу, добра і зла, любові і ненависті, вільності і неволі, справедливості і несправедливості, спасіння і неспасіння. Тільки з вибором Бога і моральності народ зможе розвиватися як народ і осягнути свою повноту.

  Трійця як початок, як любов, як джерело, завдання, ціль, відбувається і на інших площинах буття, які неможливо охопити одним рефератом, але які будуть ще згадуватися на цьому соборі і над якими будемо працювати в групах.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001