Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
 Відновлення нашого суспільного життя
• Неомойсеєвий декалог
• Рішення Собору в дії
   Відновлення нашого суспільного життя

Відновлення нашого суспільного життя

Архиєпископ Шарль Шапут
Ротарі Клуб, Денвер, 10 жовтня 2002

  Дозвольте розпочати з двох зворушливих історій та кількох коротких зауважень.

  Перша історія така. Моя подруга має розумово неповносправного сина, який мав також багато фізичних проблем, пов’язаних з цією неповносправнісю. Отож, жінка постійно водила сина до лікаря, а це означає, що вона мусила багато часу витрачати на суперечки із Службою Охорони Здоров’я (СОЗ) стосовно того, які витрати покриває страхування, а які ні.

  Вона заробляє близько 30.000 дол. на рік. Якось ця жінка сказала мені, що суперечки зі страховою компанією про несплачені 20 чи 70 дол. вимучували і сердили її, але насправді більше вивело з рівноваги і розлютило її те, що річна зарплата головного керівника СОЗ становить 1 мільйон доларів. Адже різниця між її особистими злиднями і заробітками керівників СОЗ-у, була такою величезною і такою образливою, що це боліло більше, ніж несплачені рахунки.

  А ось друга історія. За минулі 8 місяців я зустрівся і розмовляв із сотнями католиків, які дуже розчаровані явищем розбещеності у Церкві. Багато з наших людей сердиті, особливо батьки, на те, що священик, якому вони довіряли, міг вчинити жахливий сексуальний злочин стосовно дітей. Однак, насправді католиків більше тривожить і розлючує те, що єпископ, який про це прекрасно знав, нічого не робив, щоб захистити доручених йому вірних. Багато католиків більше гніваються на американського єпископа, ніж на священиків, які власне вчинили ці злочини.

  Я знаю чимало прогресивних бізнесменів, більшість з яких добрі, порядні чоловіки та жінки. Знаю також багато єпископів, і жоден з них не є байдужий чи безсердечний до людей, якими він опікується, практично, всі з тих, кого я знаю, є людьми, що захоплюють мене своєю посвятою.

  Однак у ситуації з Енроном, Артуром Андерсоном, WorldCom, Адельфією, Тико та національним скандалом, викликаним сексуальною розбещеністю, думаю, треба чесно визнати, що у нас виникли дві великі проблеми. Перша – це проблема керівництва у всіх наших громадських інституціях, і не лише у бізнесових та релігійних. Друга – набагато серйозніша – проблема американської культури в цілому, криза в особистому моральному характері на рівні широких мас.

  Давайте спершу поговоримо про керівництво. Що творить доброго керівника? Два компоненти: характер і компетентність. Ви повинні мати професійні навики, яких вимагають ваші обов’язки, тобто бути компетентним. Ви повинні також мати моральні принципи, щоб відповідно використовувати ці навики, тобто виявляти характер.

  Добрий керівник створює якесь бачення того, в що можуть повірити інші люди і що можуть реалізовувати разом. Добрий керівник завжди діє чесно. Щороку люди практично всіх професій ставлять на перше місце чесність як єдину, найбільш важливу, якість лідера. За 32 роки своєї священичої діяльності, а зараз уже як єпископ, я бачу знову і знову, що люди готові прийняти практично будь-які труднощі чи неприємні новини, якщо вони знають, що ви відверті з ними.

  Ще важливішим є те, щоб добрий керівник ставив потреби своїх працівників вище за власні. Бути пастирем – це як бути батьком. Якщо батько справді любить своїх дітей, вони це знатимуть, і вони пробачать йому практично все. Якщо батько не любить своїх дітей, вони це також знатимуть, і нічого йому не пробачать. Люди йшли за Ісусом з Назарету тому, що Він жив для них, Він помер заради них і дав їм надію. Ось яким має бути справжній лідер. Думаю, що сьогодні цього достатньою мірою не побачимо ніде в американському суспільному житті.

  Талановиті люди, які чесно і творчо працюють, заслуговують на те, щоб насолоджуватися плодами своєї праці. Заробляти багато грошей не є моральною проблемою для католиків. Однак скільки це є “багато” на тлі бідності інших людей? Що ми робимо із заробленими грошима на тлі потреб інших людей? Недолік американського зразка лідерства 2002 р. полягає в тому, що дуже часто воно відірване від тих людей, яким служить, сфокусоване на швидкому досягненні вигоди, що воно закриває очі на зв’язок між громадською поведінкою та особистою моральною чистотою. Це недолік, який витворювався десятиліттями. Ніксон і Уотергейт, Клінтон і Левінскі – це різні симптоми однієї хвороби.

  Філософ Гюго Гроціус говорив: “Людина не може керувати нацією, якщо не може керувати містом; не може керувати містом, якщо не може керувати сім’єю; не може керувати сім’єю, якщо не може керувати собою; вона не може керувати собою, якщо її мислення переповнюють пристрасті”. Я додав би ще таке: мислення людини не може бути правильним, якщо воно не базується на моральних принципах.

  Як громадянин Америки, думаю, що один із трагічних моментів у теперішній політичній історії трапився тоді, коли Джон Ф. Кеннеді пообіцяв громадськості Техасу, що він зберігатиме свою католицьку віру поза своєю службою. Мені здається, всі американці – і не лише католики – розплачувалися за цю помилку впродовж 40 років. Це один із поворотних моментів у нашому спільнотному житті, коли почала збільшуватися злоякісна тріщина між громадською поведінкою і особистою вірою.

  Я хочу, щоб мною обрані урядовці повідомляли про свої дії і про свої релігійні та моральні переконання, навіть якщо я не погоджуюся з ними. Я хочу, щоб вони робили це розумно і в дусі виваженого компромісу, однак – що викликає найбільше труднощів – я хочу, щоб вони діяли згідно зі своїми принципами. Бо тоді я можу їх поважати. Я не можу поважати обраного урядовця чи будь-якого лідера і не можу довіряти йому, якщо він заявляє про особисту віру в одне, а згодом прилюдно робить інше – чи то питання стосується аборту, чи смертної кари, чи евтаназії людей похилого віку чи дозволу на місце проживання для бідних.

  Однією з найцікавіших подій минулого десятиліття, на мою думку, була маленька замітка у новинах Денверської газети наприкінці грудня 1993 року. Тоді я був єпископом у Південній Дакоті, але часто читав денверські газети і ніколи не забуду цієї історії. Якщо перебуватимете на парадному майдані Академії Повітряних Сил у Колорадо Спрінгс, то побачите на стіні викарбуваний великими буквами академічний кодекс честі: “Ми не будемо обманювати, списувати чи красти, ані терпіти серед нас тих, хто це робитиме”. У газеті за 1993 рік повідомлялося, що академія встановила для курсантів моральні норми із 101 пункту з метою покращення етичної поведінки нових курсантів. Нові курсанти були “сметанкою” з американських шкіл, “сметанкою” покоління, яке піде у світ через 20 років – і багато з них потребувало базових знань з основ етики.

  Відсутність моральності може стати проблемою у кожному аспекті нашого національного лідерства, але це також точка відліку серйозніших проблем американського життя, про які я згадував на початку. Американці зараз живуть у країні, де маркетинг та підприємництво вливаються в нашу сучасну культуру. Щогодини, щодня ми продаємо ідеї, що нам тепер потрібно більше прав, не залежно від того, скільки їх маємо; що свобода – відсутність обов’язку; що ніщо не триває довго, особливо відносини з іншими людьми; що “вибір” – це добре, навіть коли цей вибір нічого не значить; що влада є гіпократичною.

  Я дещо перебільшую, але не занадто. Досить лише кілька вечорів подивитися MTV чи хоча б шоу для “дорослих” різних телевізійних програм. Чи подивіться програми про торгівлю машин “Міцубісі” або “Нісан” – це справжній приклад поклоніння продукції.

  Коли два століття тому Адам Сміт пропагував розвиток ринку, він брав до уваги моральний наказ, що визначав межі ринкових відносин і керував ними. Моральний наказ сьогодні набагато слабший, саме тому Крістофер Ласч та інші так критично ставилися до ринку, який охопив кожен аспект нашого життя. Наближаємося до того, що Ласч назвав “культурою нарцисизму”. Ми живемо у середовищі, де традиційні американські ідеали спільноти – групи людей, об’єднаних спільними принципами та сподіваннями – замінюються колекцією індивідуальних смаків, котрі залишаються в тій чи іншій мірі постійно незадоволеними. Ринок занадто впливає на нас. Він вчить молодих людей бути невдячними і завжди концентруватися на собі. У нас є багато матеріальних речей, але американці не є щасливими людьми.

  Джон Адамс писав: “Державний діяч може розробляти плани утвердження свободи, розмірковувати про неї, проте лише релігія та моральність установлюють принципи, за яким ця свобода справді може функціонувати. Єдиним фундаментом вільної конституції є бездоганна чеснота”.

  Закінчуючи свої зауваги, хочу звернутися до ідей Адамса, оскільки знати про існування проблем – недостатньо. Питанням є те, що ми можемо зробити для їх вирішення. Отже, якщо ви нічого не робите після сьогоднішньої дискусії, прочитайте неординарну біографію Джона Адамса, написану Девідом МакКулогом. Адамс був засновником нашого містечка, отже йому завдячуємо більшістю тих прав, якими втішаємося сьогодні. Він також винайшов спосіб досконалого поєднання державної служби, морального характеру і релігійної віри. Адамс постійно виступав проти рабства, а чинив він це тому, що відчув, як сильно воно принижувало людську гідність, зневажало Євангеліє і було недостойним явищем для релігійних людей. Та мені здається, що найкрасномовніше говорять про Адамса його стосунки з дружиною Ебігайл. Адамс чуйно і віддано любив свою дружину і дітей протягом всього свого життя. Св. Августин говорив: “Бути вірним у малому – це вже багато”. Адамс ніколи не дозволяв великим вимогам свого державного життя затьмарювати те, що виглядало “дрібницями”, але насправді було важливим – відданість своїй дружині, дітям, друзям і Богові.

  Відданість родині виглядає досить простим завданням; так і є. Вдячність, людяність, вірність – це все прості речі. Та одночасно дуже складні. Нам легко говорити про існування проблем в американському суспільстві, в якому є багато національних програм та політичних течій, бо ми завжди можемо звинуватити інших, коли вони не справляються з роботою.

  Особисті зміни, особиста моральна чистота, особиста довіра до людей і принципів – набагато важча робота, бо тут ми стикаємось із власною неприкрашеною суттю, і вже нема кого звинувачувати, крім самих себе, коли щось не вдається. Однак здійснюючи ці дрібниці, ми сповнюємо велике завдання. Ми впливаємо на інших. Якось репортер запитав Матір Терезу про секрет її успіху. Вона відповіла, що не була покликана мати успіх, а лише прагнути його. Успіх – Божа справа. Вона не була покликана знайти розв’язки проблеми бідності, але була покликана жити маленькою розв’язкою – особистою любов’ю, яка розносила цю “добру інфекцію” по серцях інших людей.

  Ми всі маємо одне покликання, особливо всі ви, присутні сьогодні, бо кожен з нас по-своєму є лідером. Наше життя важливе. Ми тут зібралися не просто так. Життя, прожите добре, може стати початком змін у світі.

  То ж керуйте добре, з чесністю, проникливістю, високоморально та безкорисно. Керуйте добре, не лише на словах, а й у ділах, і ваш приклад стане початком відродження суспільного життя Америки.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001