Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
 Послання
• Звіти Єпархій
   Послання

МАТЕРІАЛИ
І-ШОЇ СЕСІЇ ПАТРІАРШОГО СОБОРУ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ЛЬВІВ
ЖОВТЕНЬ 1996 РІК БОЖИЙ


ПОСЛАННЯ
Його еміненції кардинала Содано з нагоди собору
Української Греко-Католицької Церкви

Святіший Отець посилає братнє вітання єпископам, священикам, монахам, монахиням-сестрам та мирянам — всім учасникам першого собору української греко-католицької церкви, котра зібралась, щоб застановитися над темою "нова євангелізація".

На порозі третього тисячоліття і приєднаючись духовно до спільної молитви всіх тих, хто тут зібрався, святіший отець просить для всіх збагачення дарів святого духа і бажає, щоб наполегливий шлях проповідування і катехизації приносив всьому народу багаті плоди навернення до бога і зростання у вірі та святості.

Святіший отець від щирого серця надає вам своє особисте апостольське благословення.

Кардинал Анджело Содано,
державний секретар Святішого Отця



ТЕЛЕГРАМА
Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського
до Його Святості Івана-Павла ІІ

Святіший Отче!
Собор Української Греко-Католицької Церкви, зібраний у Львові з нагоди 400-річчя Берестейського підтвердження єдности з Римським Апостольським Престолом, висловлює Вашій Святості вдячність за Апостольське Благословення для праць Собору, як також за Вашу участь у святкуваннях Ювілею в Римі та постійні докази Вашої вірности нашій Церкві, яка впродовж сторіч засвідчила свою вірність Наслідникам Петра.

Задумуючись над тим, як нашій Церкві найкраще виконати своє післанництво, нести світло Євангелія своєму народові в Україні і в діяспорі, надіємося, що Ваша Святість, як натхненник Нової Євангелізації, утверджуватиме нас у вірі.

Заносимо свої молитви до Господа Чоловіколюбця за здоров'я Вашої Святости.

+ Мирослав Іван Кардинал Любачівський
Верховний Архиєпископ Львова Українців
та Учасники Собору УГКЦ
Львів, 7 жовтня 1996



ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО БЛАЖЕННІШОГО
МИРОСЛАВА ІВАНА КАРДИНАЛА ЛЮБАЧІВСЬКОГО
ДО УЧАСНИКІВ СОБОРУ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Високопреосвященні й Преосвященні Владики, Всесвітліші Отці, Преподобні Сестри, Дорогі Браття і Сестри, Шановні Учасники Собору Української Греко-Католицької Церкви!

Прибувши ж у Єрусалим,
вони були прийняті Церквою,
апостолами та старшими й оповіли,
що Бог зробив через них (Ді. 15, 4).

1. Слова ці взяті з першого Собору Церкви, який відбувся 50-ого року по народженні Господа нашого Ісуса Христа і 17-ого по його вознесенні і по великім дні П'ятидесятниці. Цього дня Церква розпочала свою спасенну працю під проводом Святого Духа, а Господь був постійно присутній у його громадах, так як обіцяв: "Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28, 20). До цього Собору Церква прожила вже чимало років діяльности, вона була відомою на близькому Сході і більших центрах римської імперії. Всюди розносилася вістка про Христа, який умер на хресті за Понтія Пилата. Його вважають за Бога і Він залишив нову і велику науку, яку варто пізнати.

За той час багато пережила молода Церква. Число охрещених збільшилося і постійно росло під впливом свідчення апостолів і їхніх учнів, проливалась перша мученицька кров св. Стефана і почались переслідування апостолів із забороною для них проповідувати Христа.

Ці переслідування дали Церкві, з допомогою Святого Духа, великого апостола Павла, який своїм умом, невтомною працьовитістю, глибокою проповіддю, подорожами, а над усе великою любов'ю до Ісуса розп'ятого надзвичайно скріпив Христову благовість у трьох тоді культурах середземномор'я: єврейською, грецькою, і римською. Христові громади росли і розвивалися числом і духом та великим ентузіязмом до євангельських порад, які передавалися усною проповіддю. З часом, однак, виникла потреба і писаної благовісті — Божого Об'явлення, що і сталося по 50-ім році. З'явилися труднощі, не легкі практичні і богословські непорозуміння, і деякі з них створили чималі перешкоди для проповіді. Постали і конфлікти між християнами, які навернулися з юдейства і поганства. Це стало причиною скликання першого Собору до Єрусалиму, на якому пороблено відповідні рішення звісними словами: "Подобалось бо Святому Духові й нам" (Ді. 15, 28). То був початок важливої традиції Вселенських Соборів, яких досі було в Церкві двадцять, а також інших церковних помісних, провінційних соборів і синодів, яких рішення стали нормами праці і дії Церкви для кращого розуміння правд віри.

2. До тієї традиції належить і наш Собор, який, властю мені даною, як Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, відкриваю в ім'я Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа. Вітаю Вас усіх, зібраних тут, у Львові, і благаю разом з Вами помочі Святого Духа, Його благословення і проводу в наших працях. Ви зберете свої думки для призадуми і рішень нашого Синоду Владик, який відбудеться по цьому Соборі. Це не людські-земські наради для марних і проминаючих справ. Це важлива і свята подія в житті Церкви, яка є Містичним Тілом Христовим. Це Тіло Христове на наших землях було важко зранене і, як вказують Римські Архиєреї Папа Павло УІ і Папа Іван Павло ІІ, тут створилися "здехристиянізовані ситуації", де охрещені "живуть цілковито поза християнським життям" і "знають зле основи віри" (ЕН 52).

Як сумно це ствердити, що тисячолітня духовна спадщина св. Володимира Великого стала здехристиянізованою! Святий Павло кличе до нас усіх своїм могутнім словом: станьте новою людиною (див. Еф. 2, 15), зодягніться в нову людину, що відновлюється до досконалого пізнання, відповідно до образу свого Творця (див. Кол. 3, 10), "вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло в похотях" (Рим. 13, 14). Це наші завдання на землі, на якій діяв три чверті століття воюючий атеїзм і антигуманний комунізм, який ставив собі за ціль створити іншу людину від тієї, що є образом і подобою Божою (див. Бут. 1, 27). Ці доктрини створили справжню людську руїну, в якій не було мешкання Святого Духа. Ми бачимо їхні плоди. . .

Наша апостольська праця має незвичайні труднощі, щоб, при помочі Божої благодаті, привернути усім людям їхню гідність і образ Божий. Над цим явищем руїни душ нам усім слід серйозно призадуматися. Цей стан наповнює наші серця великим почуттям відповідальности за рятунок людей, яких Бог нам дав виховати і вести.

3. Тому наш Собор має характер душпастирський, подібно як Другий Ватиканський Собор, рішенням якого керуватимемося не в одній справі. Нам треба знайти дороги для обнови душ, способи відкрити двері до сердець для благодатного Христового слова і євангелії, і рушити на боротьбу з дияволом — батьком брехні. Нам треба знайти дороги до оздоровлення української сім'ї, щоб вона стала першою школою духовних вартостей і малою домашньою Церквою, в якій перебуватиме Христос зі своєю Пресвятою Матір'ю, як це було віддавна в нашій народній традиції. Нат треба здобути для Христа нашу молодь, на яку зазіхають різні модерні небезпеки, лже-науки, ідеологи-демагоги, які хочуть здобути молодь для своїх підступних і руйнівних доктрин. Нам треба у цій праці багато-багато рук до цього духовного жнива: монахів, монахинь, святих священиків і мирян — мужчин і жінок, які готові цілковито віддати себе в жертву для Христового діла спасіння, стати подібними до Христа, щоб учинити своє довкілля і свій народ Христовими. Нам треба поширювати в Україні і поселеннях слово Христової правди для дітей, яких загнав у тяжку неволю гріх з гіркою духовною порожнечею, в якій діяла ненависть замість християнської любови, в якій, як життєву засаду, ставили боротьбу класів і революції замість миру і свободи в Христі. Нам треба тих, що підуть сіяти Христове слово правди на нашій землі і по всіх усюдах, де живе український Божий люд.

Скликав я цей Собор, щоб докладно розглянути наші недуги й недостачі, шукати для них найкращих засобів для лікування у нашого Вічного Милосердного Самарянина — Ісуса Христа. Різними приготованими методами ми тут у ці благословенні дні застановимося над цими важливими і невідкладними справами. Наші думки, пропозиції, поради ми дамо в руки Синоду Владик на чолі з Главою Церкви для розгляду, поглибленої студії. Наші Владики, як учителі у святій Церкві, з цього випрацюють для нас усіх вказівки і норми, які поможуть нам в обновленій праці під проводом Святого Духа, який єдино є життя Подателем і який все наповняє й укріпляє.

Це не означає, що застановою над цими кількома проблемами ми вичерпаємо всю проблематику життя і праці нашої Церкви. Це не до подумання, зваживши, яким складним стало питання душпастирської праці в наші часи і в сучасній Україні зокрема. Годі все нараз зробити! Мусимо ступати обережно, поступово, з пляном, а над усе з молитвою про світло для нелегких завдань. У додатку замало у нас духовних осіб для такої широкої праці, обмаль у нас вишколених мирян, щоб могли вони теж брати участь у різних ділянках сучасного апостоляту. Все це вимагає часу, терпеливости й пильности, щоб привести велику руїну до ладу і належного стану.

4. Знаю, що багато з Вас хотіли б дати першість іншим проблемам, потребам і труднощам, яких є багато. Однак вибрано для цієї першої сесії Собору душпастирські теми, і ми їх розглянемо, щоб з них створити поради і пропозиції для Владик на Синоді. Такі Собори будуть відбуватися, можливо, і частіше, як це приписує право. Можливо, що на цім Соборі або на Синоді знайдемо інші способи для розв'язки наших труднощів. Все це є темою журби Собору і всього нашого Синоду Владик. У всіх нас є високе почуття відповідальности перед Господом, Церквою, Народом і історією.

5. Пам'ятаймо одне: не працюємо самі, але з постійною дією Святого Духа, згідно з Христовими словами: "Без мене нічого не можете чинити" (Ів. 15, 5). Цю віру і свідомість маємо мати перед собою, щоб не впасти в гордість або думку, що творимо людське діло.

Окремо теж пам'ятаймо про одну велику Особу, від якої ми і ввесь український народ отримали стільки історичних порятунків, помочей і добра. То Пресвята, Пречиста і Преблагословенна Богомати, Покров і Володарка нашої землі і держави від часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Будьмо Її добрими дітьми і слухаймо Її поради: "Що тільки скаже вам, робіте" (Ів. 2, 5). Нагадаймо і картину в часі Преображення Господнього і голос з неба: "Це — мій Син улюблений, якого я вподобав: його слухайте" (Мт. 17, 5).

З ним, Господом нашим Ісусом Христом, і з допомогою Святого Духа, зі зверненими очима на нашу дорогу до Отця, під покровом Пресвятої Богородиці, починаймо ці наші соборові наради і нехай вони стануть благодаттю і благословенням для всієї Української Церкви і Народу.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма нами.

Дано у Львові, при архикатедральному соборі св. Юрія,
у 18-ту Неділю по Зісланню Святого Духа,
6 жовтня 1996 року Божого.
+ Мирослав Іван Кардинал Любачівський
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви



ПРОГРАМОВА ПРОМОВА ВЛАДИКИ ЛЮБОМИРА ГУЗАРА НА
ВІДКРИТТІ ПАТРІЯРШОГО СОБОРУ

Ваше Блаженство, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, Шановні Представники державної влади, Всесвітліші Отці, Преподобні Ченці й Черниці, Достойні Гості, Дорогі Учасники й Учасниці Патріяршого Собору!

Наш Собор переводимо в приміщеннях Львівського Університету.

Ця зовнішна обставина може створити вражіння серед учасників та глядачів, що ми відбуваємо наукову конференцію чи конгрес на релігійні теми. Так воно не є. Хоча з причин зовнішних ми мусимо і починати, і переводити цей собор у, що так скажу, світських приміщеннях, якими достойними вони не були б, наше зібрання є у своїй суті релігійне, церковне.

Наш Собор ми повинні бачити як релігійний акт, акт богопочитання. Це акт прослави Пресвятої Трійці, Отця, і Сина і Святого Духа.

Отця, — якому приносимо наші молитви і наш труд як нашому Творцеві, Добродієві, Вітцеві, джерелові і завершенню всього існуючого, особливо життя. Перед Ним визнаємо наші гріхи, промахи, недосконалості і в Нього просимо прощення й нагоди на новий початок, благословення на справжнє навернення наших умів та сердець.

Синові — приносимо цей наш Собор як акт богопочитання, бо ми тут зійшлися не як звичайні люди, не як представники громад, але як Церква, Його святе Тіло. Цей цілий Божий Люд тут зібраний — Владики, духовенство, миряни — це Його твір, Він нас збирає в одне і лучить з небесним Отцем, підносить нас до гідности Божих дітей, улюблених Богом дітей. Ми тут зібрані в одне з усіх кінців світу не тільки на підставі походження з одного народного кореня, спаяного спільною історією, не тільки на підставі приналежности до одної помісної Української Греко-Католицької Церкви, але в основному як Тіло Христове, в якому ми всі охрещені в Христа становимо єдність на підставі спільної участи в Божому житті. Ми один одному брати й сестри, бо нас єднає сам Христос.

Цей наш Собор — це також акт богопочитання принесений Святому Духові. Наше християнське думання і хотіння завдячуємо саме Йому. В наших нарадах, обмінах досвіду, шуканнях здорових розв'язок, мусимо себе цілковито піддати Його проводові. Без Нього цей наш Собор залишиться звичайним збором зацікавлених, але невторопних і немічних людей. З Ним ми стаємо живим Тілом Христовим, в якому пульсує Боже життя. Наші міркування і пропозиції набирають особливої сили та особливого характеру.

Тільки усвідомивши собі, що таким є наш Собор — від початку до кінця актом богопочитання, ми під Божим натхнінням принесемо велику користь нашій святій Церкві.

Цей наш Собор це епохальна подія. Такого в нас не було від століть, якщо взагалі щось подібного відбувалося в історії нашої Церкви. Не в тому одначе особливе значіння цієї події і наша радість з цієї нагоди, а у факті, що таким Собором, в якому беруть участь представники цілої України і всіх поселень, маніфестуємо одність і єдність нашої Української Греко-Католицької Церкви. Це є дійсність, якої важливість є годі переоцінити.

В наших дискусіях ми побачимо, що живемо в дуже інших обставинах і то не від нині. Сама Україна викаже дві великі традиції, бо сотками років ми жили одночасно під різними окупантами, а це формувало нашу ідентичність. А що вже сказати про поселення. Між Австралією і Німеччиною, між Аргентиною і Канадою віддалі не тільки географічні. Але ми тут зібрані разом і на цьому Соборі ми мусимо встановити основний принцип нашої єдности, який мусить бути такий високий, глибокий та широкий, щоб в тій єдності, яку свідчимо нашою присутністю тут, ми всі вигідно й легко знайшли себе, своє церковне "Я", свою ідентичність. Не є для нас таємницею, що існують певні напруження між різними групами нашої церковної спільноти, напр. між східною і західною Україною. Але все ж таки ми є одне. Тепер треба нам ясно встановити оцей принцип, так виразно, щоб ми могли ним жити і перемагати будь-які відосередні сили, щоб нас не називали провінційною галицькою Церквою, щоб ми самі розуміли і нас інші бачили як всеукраїнську Церкву, щоб ми нашим дітям і внукам могли передати як цінний скарб свідомість нашої єдности та одности як життєву дійсність.

Цей принцип єдности ми мусимо з'ясувати так чітко й безсторонньо, щоб він став площиною, на якій можемо зустрітися з нашими братами й сестрами православних Церков. Розкол нашої Церкви на різні конфесії — це велика рана на тілі Української Церкви і ніхто з нас не може зіпхати вину за такий стан на сусіда. Всі ми винні. З нашої сторони, зібрані на Соборі УГКЦ ми повинні не тратити з очей існування більшої частини нашого народу у православній вітці Христової Церкви. Ми хочемо представити їм базу, площину, на якій можливим був би поворот до первісної нашої єдности, без запідозрень і страхів, але на солідній основі чогось, що нас справді єднає.

Ця перша сесія нашого Патріяршого Собору відбувається в ювілейний рік Берестейського Потвердження нашої єдности у Вселенській Церкві. Що це для нас значить? Хіба не виключно обильне джерело гуманітарної і взагалі матеріяльної допомоги. Цілий рік, а властиво й довше ми вже святкуємо цей ювілей. А що ми навчилися за той рік, що ми пізнали, передумали, повинні ми тепер вплести у наше думання, зробити досвід чотирьох століть дуже свідомої вселенської єдности, важливим елементом у нашій праці в цих днях і в наших пропозиціях на майбутнє.

Які прикмети повинні ціхувати нашу працю? Я б їх вичислив ось так:

1. Реалізм, або іншими словами — правда. Від самого початку нашої програми, звіти про стан поодиноких єпархій чи екзархій, ми хочемо пізнавати, як властиво виглядає наша Церква, без сантиментальних забарвлень, без промовчування дійсного стану, без вибілювання того, що таким не є. Ми хочемо глянути дійсності в очі, прямо, сміливо. Багато в нас недомагань, хоч і не менше додатніх сторінок, але треба старатися бачити їх в цілості, такими як вони є. Треба нам закохатися в правду, а ще докладніше, в життя. Про те якою ми хотіли б бачити нашу Церкву скажемо в пропозиціях для Священного Синоду Єпископів. Але й тут ми мусимо об'єктивно зміряти наші сили, наші спроможності, не вдавати ангелів, не вимагати від себе і від інших більше, чим ми згодні з себе дати.

2. Відвага, сміливість. Наша Церква у великих сьогодні клопотах. Пізнати правду, признатися до дійсного стану справ, висказати публично те, що болить, а головно запропонувати трудну, непопулярну розв'язку, вимагає неабиякої відваги. Кожну пропозицію ми повинні прийняти, її розглянути, перевірити. Навіть те, що на перший погляд буде здаватися протилежним всім нашим дотеперішним переконанням, треба не відкидати відразу, бо в контрасті скрайностей можемо краще побачити наш стан і можливі виходи. Самозрозуміло, що і скрайності мають свої границі, бо не можемо принимати нічого, що противиться Божому законові чи виразним інтересам батьківщини.

3. Виваженість. Нашою ціллю є запропонувати такі розв'язки, які можуть довести до покращання стану нашої Церкви. Дискусія є тільки дискусією. Але пропозиції — це можливі напрямні дії. Їх треба робити такими, щоб люди могли їх сповняти, щоб не вимагати геройства від кожної особи, не за мало, але й не за багато. Ця виваженість мусить включати глобальне думання. Мусимо дивитися на наших братів і сестер по цілому світі, розрізнити також що ми всі повинні робити, а що можуть робити вірні нашої Церкви тільки в деяких околицях.

4. Екуменічне думання. Вже повище було згадано про потребу не забувати за наших співбратів-некатоликів. Не одного з вас одначе дивує відсутність офіційних представників інших Церков, а особливо Православних Церков на нашому Соборі. Ми прямо їх не запрошували. Чому? Бо наші відношення до православних на Україні є дуже складні й трудні. На поселеннях ми навчилися співіснувати, хоча ми дуже свідомі, що це не правдива єдність, що між нами немає миру, а радше це тільки взаїмна толеранція. Це вже великий крок вперед, але далекий від властивої цілі сповнення Христової волі — щоб всі були одно. В Україні, через поділ між самими православними, ситуація далеко складніша. Коли просимо всіх, хтось приходить, а інші з принципу не приходять, і так ми стаємо ще одною нагодою підчеркнути роз'єднання. Ми в Україні дуже уболіваємо над таким станом, ми б дуже хотіли стати отим помостом порозуміння між різними православними групами, отим невтральним єрунтом, де вони можуть зійтися. Нам це не вдається. Зі сторони православних майже немає практичних кроків, щоб зблизитися з нами. Ми одначе мусимо зі своєї сторони зробити все, щоб переконати православних, що ми їм не ворогами, що не хочемо нікого насильно захвачувати, рости їхнім коштом, що ми не організуємо хрестоносний похід проти них. Може власне цей Собор подасть якісь нові думки, ініціятиви, щоб роззброїти дуже напружений стан.

Собор це буде для нас усіх великою школою відповідальности за цілість і відповідальности взагалі. Дуже часто робиться закиди провідникам Церкви, нібито вони винні за всі лиха в Церкві. Собор це свого роду школа, в якій цілий Божий люд, всі ми — Владики, духовенство, миряни — мусимо вчитися брати на себе відповідальність за добро загалу, оцінювати дійсні можливості, брати під увагу обставини, серед яких діємо. Не одну річ в практичних пропозиціях будемо мусіти тимчасово зменшити від бажаного до бажаного і можливого. Це одначе не сміє стати нагодою взагалі відкинути надію на покращання. Це радше вправа, як осягнути бажане і зробити його можливим. Велика вправа второпности і терпеливости.

В первісному свому виданні тематика Собору мала охоплювати проблеми зв'язані з місцем нашої УГКЦ у Вселенській Церкві. Це змінено, і я думаю, що рішення було правильне. Чому? Поминаючи питання, чи ми були б вже готові до змістовної дискусії над так трудною проблематикою; поминаючи факт, що дискусії могли б розбитися в дуже ще контроверзійних точках, нам треба застановлятися над основними потребами нашого життя, особистого, сімейного, громадського, парохіяльного, але понад усе особистого, одним словом, які ми християни? Бо про це властиво розходиться. Покращання світу треба починати від самого себе. В дискусіях над темами, які остаточно намічено і представлено до нашої призадуми, ми будемо мусіти дуже скоро поставити собі рубом питання: а які ми християни, кожний з нас поодиноко. Як я ставлюся до Бога, як я бачу себе, як я бачу свого ближнього, його права й потреби? Нема кращого забезпечення перед самообманом як глянути в дзеркало. А так легко себе й других обманити з фатальними наслідками для всіх. Усвідомім собі, Шановні Слухачі, відповідальність, яка на нас тяжить.

Але в той сам час не забуваймо, що нам як християнам не можна попадати в зневіру, не можна сказати: ну, вже все пропало, немає виходу, гинемо. А найгірша з усього причина до зневіри, майже розпуки, це сказати: нема з ким працювати, нема на світі вже порядних людей, охочих до праці. Правдоподібно немає їх аж так багато, але це ще далеко не причина зложити руки і сказати: годі, нема з ким. Ісус Христос до жінки зловленої на гріху — отже напевно не до взору моральної, порядної поведінки — сказав: Іди, і більше так не роби. Яке майже неймовірне довір'я до людини. Людині, яка жила з гріха сказати: Іди, і будь добрим. Воно може здаватися, що я сходжу в проповідування. Але я дуже свідомо кажу це на початку нашого Собору, бо хочу підчеркнути, що нашим найбільшим багатством в Церкві, нашою властиво одинокою надією на краще майбутнє, на справжнє відродження нашої Церкви, на оздоровлення тих частин нашої Церкви, які безпосередньо потерпіли від комунізму — це людина. Наша ставка мусить бути на людину. А тих порядних, охочих до праці ентузіястів знайдемо, коли їм представимо цікаву, дійсну, автентично християнську програму.

Нова Євангелізація. Під цим гаслом буде проходити наш Собор. П'ять тем, які запропоновані нам до дискусії, це тільки частина проблематики християнського життя в нашій сучасній дійсності. Кожну з них можна розкласти на багато підвідділів, з яких кожний це своя проблема. Цю роботу залишаємо секціям. Хочу тільки сказати, що якщо б нам вдалося хоч трошки піднести рівень християнського життя в цих секторах, в нашому серйозному і безкомпромісовому заанєажуванні на засадах Христової науки, ми повинні б уважати наш Собор великим успіхом.

Всі події відбуваються в історії, але не всі є історичними. Історичним є тільки така подія, яка зміняє напрям розвитку дальших подій. Дай Боже, щоб цей наш перший по століттях Собор був історичним в найкращому розумінні цього слова — Богові на славу, нашому народові на спасення.



ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО
ПРЕОСВЯЩЕННОГО ВЛАДИКИ ЮЛІАНА ГБУРА
ДО СОБОРУ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Високопреосвященні і Преосвященні Владики,

Всесвітліші Отці, Вельмидостойні Делегати, Шановні Гості.

Сердечно вітаю всіх від імені Секретаріяту Собору. Цей привіт є більш теплішим для тих, які перебули далеку дорогу до Львова.

Після офіційного відкриття нашого Собору дозволю собі зайняти Вашу

увагу і скажу декілька слів про історію та спосіб діяння.

Короткий історичний начерк. Всім відомо, що Синод владик нашої Церкви, який відбувся у лютому 1994 року, вирішив, щоб під кінець святкувань 400-ліття Берестейського З’єднання відбувся Собор УГКЦ. Темою цього Собору мало стати гасло “Моральне і духовне відродження України і екуменізм”.

Цей задум Синоду був благословенний, а рішення згідне з Канонами Східньої Церкви, тільки було забуто про відрядження людей і надання коштів для підготування такої важливої події.

Секретарем призначено Владику Юліана _бура, який ще працював як парох.

Перше засідання представників різних кіл архиєпархії відбулося 10 жовтня 1994 року. Вже воно показало, що немає відповідних кваліфікованих кадрів, а погляди на Собор є занадто розбіжні. Все ж таки було розіслано по всіх єпархіях запитання про тематику Собору. Відповіді, які надходили до секретаріату, були, можна сказати, Великою Єктенією на всяке прошення. Одержувані пропозиції взаємно виключали одні одних. Класичним прикладом цього були літургіні пропозиції “очистити наш обряд від латинських елементів. Собор не повинен нічого змінювти у звичаях Церкви. Просимо залишити все, як було до 1939 року”. Найбільше просили, щоб Собор проголосив Патріархат УГКЦ. Були також прохання, щоб Собор проголосив Слугу Божого Митрополита Андрея Шептицького святим.

Однак на основі всіх пропозицій все ж було створено соборовий робочий варіант під назвою “Місце Греко-Католицької Церкви у Вселенській Церкві” як спробу окреслення фактичного стану нашої Церкви. Документ цей був розісланий до всіх Владик та монаших чинів, які у своїх комісіях повинні були продисктувати це питання та надіслати зауваги до секретаріяту.

На жаль, не всі відгукнулися на цей документ, але зауваги, та зрештою і пропозиції, були діаметрально протилежні. Секретаріят все ж таки взяв до уваги аргументовану критику, залишив її в архіві, а богослови, до яких звернувся секретар, запропонували черговий документ під робочою назвою “Визволені Христом…”, який розіслано владикам і комісіям для внесення зауважень і доповнень. Він є у Вас на руках під назвою “Нова євангелізація”.

Україна, і не тільки вона, потребує проповідування Слова Божого. Вже Святійший Отець Папа Павло VІ в адгортації “Evangelii nuntiandi” ( Ч. 14) сказав: “Якщо Церква не євангелізує, тобто не передає світові Доброї Новини про Христа, вона перестає бути Церквою, бо існує для того, щоб євангелізувати”. А проповідування охоплює майже всі ділянки людського життя. Задля цього наш Собор, відкладаючи всі інші важливі проблеми нашої Церкви, пропонує делегатам саме цю тему (Робочий документ, точки 77-81). Звідси комісії, які є створені, займатимуться всіма тими питаннями, які на основі природнього права і з уряду є покликані до проповідування

  • 1. Священики (ТТ. 66-71, С.35)
  • 2. Монаші чини (Т. 72, с.37)
  • 3. Батьки – миряни(ТТ. 73-76, С.40; ТТ. 102-103, С.55)
  • 4. Катехити(ТТ. 82-83, С.41)

1. Молодь

Праця в комісіях полягатиме в тому, що будуть зачитані дві доповіді для дискусій, на основі яких підкомісія підготує документ на пленарну сесію. У кожній підкомісії належить вибрати секретаря та редакційну групу, яка оформить документ.

На пленарній сесії голови комісій реферуватимуть свої доповіді.



ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ У СПРАВАХ РЕЛІГІЙ

Главі Української Греко-Католицької Церкви
Мирославу Івану Кардиналу Любачівському

Ваше Блаженство!

Висловлюючи свою високу повагу до Вас і очолюваної Вами Церкви, хочу подякувати Вам за запрошення взяти участь у роботі Собору Української Греко Католицької Церкви. На жаль, саме в час роботи Собору я буду перебувати у закордонному відрядженні, через що не зможу скористатися Вашим люб’язним запрошенням.

Впевнений, що робота Собору закладе підвалини діяльності Вашої Церкви на перспективу, стане вагомим рушійним чинником для повернення нашого суспільства до вічних живоносних духовних джерел.

Користуючись нагодою, хочу наголосити, що Ваша Церква є справжньою матір’ю своїх вірних і зберігає у первісній чистоті свій найбільший скарб – турботу про народ Божий, протистоячи силам зла, піклуючись про становлення Української нації. У ці свтлі дні, відзначаючи величну дату – 400-ліття Берестейської унії, ми вшановуємо гідний подиву приклад служіння своїй нації, що його демонстрували ісповідники Греко-Католицької Церкви в Україні.

Бажаю Собору плідної роботи, а всім всечесним отцям і вірним УГКЦ великої наснаги на ниві відродження духовності і національної самосвідомості, утвердження в суспільстві миру та злагоди, успіхів у душпастирській діяльності на благо Церкви і Української держави.

З повгою
Голова Комітету А. Коваль



ХРИСТИЯНСЬКО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ

8 жовтня 1996 року

Собору Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійшому Мирославу Івану Кардиналу Любачівському Главі Української Греко-Католицької Церкви

Християнсько-демократична партія України щиро вітає учас-ників Собору Української Греко-Католицької Церкви, що приї-хали з різний куточків світу для обговорення подальших шляхів діяльності УГКЦ.

Ми переконані, що Ваша діяльність, як і раніше, слугуватиме ідеалам Добра, Миру і Справедливості, а спільними зусиллями з Божою допомогою побудуємо процвітаючу демократичну державу Україна.

Зичимо всім учасникам Собору міцного здоров'я, миру і дос-татку Вашим родинам.

Слава Україні!

Голова Христгіянсько-демократичної партії України,
народний депутат України
Володимир Стретович



ПРИВІТАННЯ
СОБОРОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства, всечесні отці, достойні делегати Собору!

Пророк Ісая писав, що і юнаки втомлюються і надають, а ті, хто на Господа надіються, піднімуть крила, мов орли, — полетять і не зупиняться. Це порівняння дуже нагадує історію УГКЦ, яка після нищень і заборон — сьогодні, на порозі XXI віку, розправляє крила для нового польоту, для свого врочистого служіння Богові й Україні на порозі третього тисячоліття. Так, український народ потребує нової євангелізації — повернення до християнських вар-тостей, до християнської моралі. Але потребують євангелізації і ті, хто несе Боже Слово до простолюддя. Я маю на увазі те, що проблема єдности християн різних Церков і конфесій України — це також проблема євангельська, і вона залежить не тільки від мирян (і може не стільки від мирян), як від проводу Церкви. Бо пастирі визначають, буде стадо ціле і єдине чи ні — ця проблема є насамперед проблемою пастирів, а не стада.

Православний український Схід, наша Наддніпрянщина, наша столиця Київ роблять перші, хай ще обережні, кроки назустріч Греко-Католицькій Церкві. Можна сказати, що за 6 років після легалізації УГКЦ, ця Церква позитивно вписалася в панораму релігійного життя Української Держави. Це добре, але на цьому зупинятися не можна. Питання зближення Церков - і насамперед УГКЦ та УПЦ Київського Патріархату, які задекларували свої виразні успіхи у справі ноцого духовного відродження, — не може бути обійдена увагою Вашого високого Собору. Бо без єдности справа євангелізації не може увінчатися повним успіхом, чого ми всі бажаємо. Як нро4>есор Київської Духовної Академії УПЦ КП, я вже кілька років працюю з нашими майбутніми священиками й богословами — і переконаний, що наша православна молодь із симпатією ставиться до УГКЦ. Давайте разом виховувати майбутніх пастирів, щоб вони опанували іісихологіїо єдности, партнерства, співпраці, а не психологію поділів і підозр, які затьмарювали наші стосунки в минулому. Хай Святий Дух і Божа Благодать будуть провідниками на цьому святому Соборі!

Дмитро Степовик, професор КДА



УКРАЇНСЬКЕ ПАТРІАРХАЛЬНЕ ТОВАРИСТВО В ЗСА

1-го жовтня 1996 р.
До Хвальної Президії Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви у Львові, Україна

Слава Ісусу Христу!

Хвальна Президіє, Вельмишановні Учасники Собору!

Крайова Управа від імені своїх відділів, делегатур та всіх членів Українського патріархального товариства в ЗСА засилає

Їх Блаженству Патріархові Мирославу Іванові,

Преосвященним і Всечеснішим Членам президії Синоду,

Високопреосвященним Владикам,

Преосвященним Представникам монаших чинів і пресвітерів, делегованим Мирянам та всім достойним Учасникам Собору Української Греко-Католицької Церкви щирий привіт та побажання успішного проведення соборових нарад у дусі великих ідей Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького й Ісповідника Христової Віри, Патріарха Йосифа - у дусі ЄДНОСТИ ЦЕРКВИ І НА-РОДУ.

З належною пошаною і християнським привітом

за Президію Крайової Управи УПТ в ЗСА

Олександер Пришляк
Ігор Гайда



УКРАЇНСЬКЕ ПАТРІАРХАЛЬНЕ СВІТОВЕ ОБ'ЄДНАННЯ

Блаженніший Патріарше, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, Високопреподобні і Преподобні Отці, Преподобні Сестри, Дорогі Брати і Сестри — делегати на цей історичний Собор Помісної Української Греко-Католицької Церкви.

Слава Ісусу Христу!

Я маю велику честь вітати Вас від мирян діяспори, організо-ваних в Українське Патріархальне Світове Об'єднання (УПСО). В ряди наших мирянських організацій прийшли духовні діти — сини і дочки світлої пам'яті Патріарха Йосифа Сліпого, які вже понад 30 років моляться, працюють і боряться за здійснення його світлих заповітів.

Сьогодні, в цю історичну хвилину, коли ми так урочисто зібра-лися із найдальших закутків Української землі та всіх країн наших поселень, щоб накреслити програму праці нашої Церкви на XXI століття, вслухаймося в слова заповіту світлої пам'яті Патріарха і Кардинала Йосифа: «Отож заповідаю Вам усім: моліться, працюйте і боріться за збереження душі кожної людини українського роду і за весь український нарід і просіть Всемогучого Бога, щоб Він допоміг нам завершити наші змагання за Церковне з'єднання у побудові Патріархату Української Церкви!»

Ми вітаємо Вас, дорогі делегати, та бажаємо якнайкращих успіхів у Ваших нарадах па Славу Божу, на добро нашої Церкви, українського народу й Української держави!

Щасти Вам Боже на все добре!

За президію УПСО Василь Колодчин,

Голова Українського Патріархального світового об'єднання

Дано у Львові,

6-ого жовтня 1996 року Божого.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001