Зміст

<< Головна УГКЦ

  Собор:
 IV-a сесія
 Канонічні основи
 Статут Собору
 Попередні сесії
   В розділі...
    <<< Назад
• Послання
 Звіти Єпархій
   Звіти Єпархій

МАТЕРІАЛИ
І-ШОЇ СЕСІЇ ПАТРІАРШОГО СОБОРУ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ЛЬВІВ
ЖОВТЕНЬ 1996 РІК БОЖИЙ


ЗВІТИ АРХИЄПАРХІЙ, ЄПАРХІЙ ТА МОНАШИХ ЧИНІВ І ЗГРОМАДЖЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ЛЬВІВСЬКА АРХИЄПАРХІЯ

о. Ярослав Чухній Львів, Україна

В 1596 році 10 жовтня християнська єдність з Апостольською Столицею і Вселенським Архиєреєм - Папою Римським східної Церкви на теренах сьогоднішньої Білорусі та України.

Це обернулось болючою раною для реакційно настроєної Православної Церкви. Сам процес утвердження греко-католицького віровизнання вимагав певних релігійних і політичних мотивів, а також часу, що свідчив необхідність історично-назрілої події.

Ієрарх, Гедеон Балбан, Львівської єпархії не поставив свого підпису на документах Берестейської Унії. Та, це не означало, що ієрархія, духовенство та вірні пасивно спостерігали за ходом подій Церкви. Постійно проводилась просвітницька праця, відкривались братства для національного виховання і релігійної свідомості, відкривались друкарні. Все це готувало свідоме поєднання з Римським Архиєреєм.

В XVII-XIX віках паралельно з московською експансією, завоюванням чужих земель в Східній Європі йшло релігійне переслідування Української Греко-Католицької Церкви. Імперська система вела її поступове і насильницьке знищення та підпорядкування Московській Церкві. З великої УКЦ залишилася її мала частина, вірні котрої жили на теренах тодішньої Австро-Угорщини.

Львівська Єпархія під проводом єпископа Шумлянського з 1708 року активно включилася в життя Української Греко-Католицької Церкви.

24 лютого 1807 року відновлена Галицька Митрополія, осідком митрополитів стало місто Львів, а Львівська Єпархія стала Архиєпархією. Цей час і співпадає з побудовою собору Св. Юрія як осідку архиєпископів.

Голос з Свято-Юрської гори завжди мав провідне значення для українського народу. В умовах постійного поневолення Церква підтримувала високий національний і релігійний дух народу і постійно закликала до боротьби за свободу і національну незалежність.

Найкращим свідоцтвом великої праці УГКЦ є висока релігійна свідомість і національне виховання своєї пастви. Свідоцтвом про це став спротив нашого населення комуністичній імперії. Церкву пограбували, вигнали із шкіл, закрили церковні школи, духовні семінарії, заборонили друкувати релігійну літературу, постійно вели репресії проти священиків, монахів і черниць. Постійні арешти, заслання до концентраційних таборів, розстріли без судів не знищили Українську Католицьку Церкву. В боротьбі з атеїзмом Церква стала духовно загартованою і міцною. На це вплинула активна душпастирська праця Великого Митрополита Андрея Шептицького. Його мудре керівництво Церквою дійсно підготувало паству і священиків до особливого випробування Церкви, котре можна прирівняти до перших часів християнства. В змісті його душпастирства визрів ще один велет УГКЦ - Патріярх Йосиф Сліпий. Ще, як ректор Богословської Академії, проявив себе гідним наслідником митрополичого престолу, і це досвідчив всім своїм життям. І на засланні в сибірських тюрмах, і в часі далеко від України в Італії завжди був голосом Католицької Церкви, котра голосила і потребувала правди і справедливості.

Не сколихнув підвалин УГКЦ і “псевдособор“, що відбувся в квітні 1946 року. Це ще раз Православна Церква засвідчила цим собором своє безправ’я і прислужництво державним структурам, свою поступливість в моментах насильницьких дій і попирання свободи віросповідування. Для нашої Архиєпархії є болючим, що цей “псевдособор“ проводився у нашому княжому місті Львові.

При перших проявах краху імперського духу Москви, а смае у Львові з початком 1989 року вірні катакомбної церкви голосно заявили про своє віросповідання відкритими богослужіннями. Це безперечно вплинуло і на греко-католиків, які попри атеїстичне виховання в школі і суспільстві одержали релігійну формацію в релігійних родинах і стали лояльними до Православної Церкви. Коли виникли сприятливі умови і можна було свобідно заговорити про свої переконання, почався рух відродження УГКЦ.

Під проводом місцеблюстителя Архиєпископа Володимира Стернюка та співпрацею з єпископами Филимоном Курчабою, Кир Юліаном Вороновським та Михайлом Сабригою, Архиєпархія вийшла з підпілля і включилась в активний процес відродження.

За останніх 6 років Львівська Архиєпархія постійно працює над організаційною структурою. На даний час в Архиєпархії є 4 єпископи серед них Блаженніший, котрий є Головою УГКЦ; В. Стернюк - емерит; Ю. _бур і В. Медвіт - львівські помічники.

На терені Львівської Архиєпархії, яка займає площу 10 900 км2, душпастирює 460 священиків, налічується 1 826 700 вірних, з них - 1 607 008 - греко-католиків. Вона поділена на 670 парохій, котрі належать до 33 деканатів. Є 605 церков і каплиць. На даний час має Духовну Семінарію, яка налічує 280 студентів і вже випустила понад 200 священиків. Очолює в даний час семінарію ректор - о. Степан Меньок.

У Львові функціонує греко-католицький ліцей ім. Клемента Шептицького за старанням оо. студитів і директора п. Марії Кобилецької. Випущено 300 питомців. Та сьогодні ліцей переживає не найкращий час. Зволікання з ремонтними роботами приміщення і взагалі з питанням приміщення пов’язане те, що вже другий рік ліцей не набрав питомців.

4 роки тому за старанням п. Мирослава Дещиці відкрито регентсько-дяківську школу, котра з нинішнього року іменується музично-богословським училищем. На сьогоднішній час школа випустила 52 питомці. Також переживає проблему приміщення і матеріального забезпечення.

За рішенням II Ватиканського Собору основне завдання Церкви - нова євангелізація і катехизація вірних. І тому при активній праці сестер служебниць, а зокрема с. Луїзи Цюпи, с. Любомири Надич в 1991 році розпочато катехитичний вишкіл. З 1994 року зорганізовано Катехитичний Осередок Львівської Архиєпархії. За період катехитичних курсів понад 600 осіб пройшли вишкіл і стали катехитами при парафіях, а також учителями християнської етики в школах.

Катехитичний Осередок постійно працює над виготовленням катехитичних підручників та інших потрібних матеріалів. Розроблено навчальну програму виховання релігійного в школах від 7-го року життя людини і до одержання атестату зрілості. Випущено навчальні посібники як для учителів так і для дітей. Над програмою постійно працює катехитична рада УГКЦ і удосконалює її.

З 1994 року поновлена у Львові Богословська Академія. Попри всі негаразди з приміщенням, з професорсько-викладацьким складом та з матеріальними негараздами набрано курс із 127 молодих людей, що поповнять в майбутньому еліту нашої Батьківщини. На даний час в Академії, очолюваній д.о. Михайлом Димидом, навчається 212 питомців.

При Академії другий рік відкрито Інститут підвищення кваліфікації на чолі з Преосвященним Кир Юліаном _буром. Основне завдання - поглибити релігійні знання священнослужителів в світлі II Ватиканського Собору і подати новітню форму душпастирювання в умовах екуменічного руху Католицької Церкви.

Особливу братню любов до нашої Церкви засвідчив ректорат Люблінського університету, що в Польщі. Це засвідчено тим, що в 1994 році було відкрито Інститут Вищої Релігійної Культури для душпастирства та молоді УГКЦ. Цього року відбувся перший випуск 45 студентів. Тут не можна оминути увагою п. Анну Боднар, що докладає особливих зусиль в праці даного закладу. На сьогодні тут навчається 250 питомців. Це священики, монахи і монахині, а також і світські люди.

Минуле нашої Церкви настільки велике і неопрацьоване з наукової точки зору, що це лягло в основу відкриття у Львові Інституту Історії Церкви. На сьогоднішній день Інститут, очолюваний п. д. Борисом Гудзяком, основну роботу проводить по дослідженню історії Церкви в катакомбних умовах.

XX століття має своє особливе обличчя - час особливих наукових досліджень і епоха найбільшого друкування слова. Література - джерело пізнання і через те друкарській справі належиться особливе місце в духовному вихованні. На сьогоднішній день при монастирі оо. студитів активно працює друкарня “Свічадо“, очолювана п. Б. Троянівським. Нині в творчій спадщині друкованих речей - понад 126 книг, підручників, що лягди в основу навчання і Богопізнання.

Активно співпрацює з Архиєпархією видавництво “Стрім“— За час свого існування видрукувало кілька десятків книг релігійного характеру.

Особлива увага належиться у видавництві оо. чину Василія Великого. Їм повернуто найбільшу в довоєнному часі в УГКЦ друкарню в Жовкві.

При Архиєпархії видається часопис “Архиєпархіальні відомості“, виходить церковна газета “Мета“. На даний час духовенство і вірні хотіли б бачити її більш цікавою і з глибщою інформацією.

Українська молодіжна організація під назвою “Українська молодь Христові“ налагодила випуск міжконфесійної газети “Вірую“. Це свідчить, що і молодь вкладає свої сили у відродження УГКЦ.

Вже п’ятий рік велику працю в душпастирстві виконує радіо “Воскресіння“. Щодня 30 хвилин подається інформація про життя нашої Церкви по всій Україні. При радіо “Воскресіння“ видається АРІ - що своєю інформацією повідоляє не тільки про життєдіяльність Катлицької Церкви, але й інших віросповідань.

Ми вдячні керівництву радіо “Львівська хвиля“. Щонеділі на їхніх хвилях 1 годину вірні нашої Церкви поглиблюють свої релігійні знання.

Церква не оминає увагою і харитативну працю серед своїх вірних. В цілому світі працює “Харітас“. У Львові також він має свої повноваження.

На даний час це Лічниця ім. Андрея Шептицького, де відновлюють своє фіхичне здоров’я вірні Церкви. В лічниці пройшли курс лікування з 1991 року сотні людей і повернулись з можливістю дальше працювати.

Відкриті спеціальні їдальні для одиноких і перестарілих людей: 2 - у Львові, 1 - в Бібрці та 1 - в Жовкві.

Щоб до певної міри розв’язати проблему матеріальної допомоги священикам та вдовам по священиках, при Львівській Архиєпархії створений фонд взаємодопомоги.

Чи не найбільша праця в душпастирській сфері нині випала на долю церковного суду. Там найбільше відображено той духовний занепад, що сіяла комуністична ідеологія. Кожна розгянута справа - це духовна поміч людині, що шукає Бога. Праця його вагома і діяльна. Понад 4000 справ розглянуто і надано кваліфіковану допомогу.

Завжди сильним стержнем в Церкві було монашество. Йому належала місіонерська і просвітницька діяльність.

На початку II Світової війни в УГКЦ було 127 монастирів і монастирських домів. Налічувалось монахів, священиків і братів понад 520 осіб, сестер-черниць № 1090.

В часі підпілля на теренах Львівської Архиєпархії продовжували існувати і активно діяти монахи чину:
- Св. Василія Великого
- Студитського уставу
- ЧНІ - редемптористи
а також багато жіночих згромаджень. Саме їм належить і ця колосальна душпастирська опіка над вірними, щоб не згубити своїх прадідівських релігійних коренів.

На даний час є 5 чоловічих монастирів і її жіночих, в яких 463 монахи і 526 монахинь. Існують такі чини, що мають свої доми на теренах Львівської Архиєпархії:
- монахи ЧСВВ
- монахині ЧСВВ
- монахи Студити
- монахині Студитки

та згромадження:
- брати ЧНІ
- сестри Служебниці
- сестри Вінкентинки
- сестри Пр. Родини
- сестри Пр. Йосифа
- сестри Пр. Йосафата
- сестри Пр. Анни
- брати Селезіяни
- сестри Селезіянки
- брати Воїнства Ісуса

Життя Церкви заключене в словах Ісуса Христа: “Ідіть навчайте всі народи, християни...“ (Мт. 28, 19) і нехай будуть всі одне. З цих слів і випливає майбутнє, над чим працюватиме Архиєпархія.

Життя Архиєпархії не в найкращих умовах. В даному часі ГКЦ співживе з Православною Церквою трьох напрямків, не всі взаємини будують на християнських засадах. Амбіції іншого разу беруть верх над мудрістю. Через те на теренах Львівської Архиєпархії в парафіях є конфліктні ситуації і першочергове завдання їх розв’язати, щоб мир мали між собою християни.

Важливим завданням Церкви є виховання і формація в дусі християнської віри як вірних так і духовенства, і через то одним із завдань майбутньої праці Архиєпархії є активно включитись в створення єдиної програми виховання в Духовних Семінаріях УГКЦ.

Львівська Архиєпархія щиросердечно дякує за вагому моральну і матеріальну допомогу від братів з діаспори, бо ця допомога особливо необхідна в скрутних економічних умовах. Церква одним із завдань на майбутнє ставить собі мету стверджувати добрі взаємини з єпархіями і всіляко їм допомагати в їхніх потребах.

На дальше особливої уваги потребує книгодрукування. Належиться увага великим фундаментальним творам святих отців як Східної так і Західної Церкви. Одне з завдань Церкви - користати з надбань, а отже перекладати і друкувати спадщину святих отців.

В даний час Архиєпархія в стані становлення, а це означає - їй належиться попрацювати над внутрішніми проблемами. Першочергове завдання - створити пресвітерську раду згідно з кодексом канонів СКЦ. Тоді справи душпастирського ряду глибше б висвітлювались і розв’язувались.

Можна перерахувати, Єпархіяльне управління переживає й складні моменти через не найкраще виконання своїх обов’язків священиками. І тому сьогодні Архиєпархія працює над створенням душпастирської ради.

Найближчий час, що пережила Архиєпархія - це розподіл між Патріяршою Курією і Архиєпархією. Виникли поважні економічні труднощі, що спричинило подумати про створення в найближчому часі економічної ради.

Маємо велику радість від натхнення віручих, що по всій архиєпархії будують церкви. Але вся ця будова інший раз має стихійний характер. І тому на перше місце проситься і поновлення відділу архітектури.

Чи не найскладніший момент в справі розв’язання проблеми приміщення - вивільнити Св. Юрський комплекс. І це не тільки через потребу приміщень, але як виконання святої справи в честь пам’яті предків, котрі святе вірили в силу прийдешніх поколінь.

Час короткий, а говорити можна ще дуже багато. Та нехай Господь буде з нами в усіх наших діях і вони завжди будуть мати благий вінець і мудре завершення.

Дякую за увагу.

САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКА ЄПАРХІЯ

Трускавець, Україна

І. Екскурс в історію. Самбірсько-Дрогобицька єпархія виникла на землях найдревнипої в Українській Церкві Перем ітської єпархії. Після Другої світової тини частина українських земель опинилася за кордоном — стала частиною Польщі. Відтоді територія теперішньої єпархії стала належати до Львівської архнєнархії. На Синоді єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся на Святоюрській горі у Львові в 1992 році, було створено Самбірсько-Дрогобицьку єпархію з єпископським осідком у Дрогобичі. Катед-ральним собором було визнано храм Пресвятої Трійці. Адміністратором єпархії було призначено Єпископа-помічника Львівського Преосвященного Владику Юліяпа Вороновського, я киї і водночас виконував обов'язки ректора Львівської духовної семінарії. А Синод 1994 року призначив кир Юліяна правлячим архиєреєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 17 квітня 1994 року у Святотроїцькому кате-дральному соборі відбулася інтронізація першого Самбірсько-Дрогобицького єпископа. Інтронізацію провів Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійший Патріарх Мирослав Іван Кардинал Любачівський у сіїївслужінні з Архиєпископом Володимиром Стернюком та єпископами УГКЦ.

До склалу новоутвореної єпархії ввійшло 6 адміністративних районів Львівської області: Дрогобицький, Самбірський, Старосамбiрський, Мостиський, Сколівськпй та Турківський.

Канцелярія єпархіального управління розташувалася в курор-тному містечку Трускавець, що поблизу Дрогобича.

ІІ. Сучасний стан. Територія єпархії займає 6 900 кв. км. Населення – 600 000 чоловік, з них греко-католиків -- 393 869. Єпархія об’єднує навколо себе 405 парафій. Храмів Української Греко-Католицької Церкви – 265; почергово використовуються 26; офіційно переданих у власність УГКЦ або на почергове користування (в них па почергове користування греко-католиків не пускакають) -- 62, храмів, побудованих УГКЦ до 1946 року і офіційно переданих у користування або у власність Православним Церквам -- приблизно 90. На вулиці (під відкритим небом) або в маленьких, не пристосованих до публічних богослужінь, капличках служать 35 громад, будується 30 греко-католицьких церков. Існує 30 громад УГКЦ. Вони зареєстровані, але по суті не діють.

У Дрогобичі під гарнізонну церкву для військовослужбовців, працівників міліції та їхніх родин передано культову споруду (колишній костел). У серпні поточного року посвячено відбудовану церкву у дрогобицькій тюрмі. У Самборі збудовано церкву на подвір’ї районної лікарні - для духовних потреб хворих. Є кілька старовинних дерев'яних бойківських церков, які вважаються архітек-турними пам'ятками, і богослужіння в них відбуваються тільки на храмові празники.

У Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії є 3 монастирські церкви, дві з викопують функцію парафіяльних, а також 3 діючі монастирі оо. василиян: у Дрогобичі, Добромилі та Лаврові. Вони мають 6 ієромонахів і 5 іноків. Не вирішено справ із монастирськими забудовами у селі Буково на Старосамбірщині (до війни вони належали ЧСВВ). У Самборі є монастирський будинок оо. редемтористів який має одного ієромонаха. Монахи Студитського уставу будують монастир у смт. Східниця.

Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії має 2 доми: у Дрогобичі (3 сестри) та у Трускавці (5 сестер). Сестри василіянки мають дім у Верхньому-Синьовидному Сколівського району (3 сестри), сестри Пресвятої Євхаристії — у Хирові (5 сестер). Останні не мають офіційного полагодження з єпархією. Усього на території єпархії — 16 монахинь. Інокині Студитського уставу будують свій монаший дім у Східниці.

У нашій єпархії, крім 7 ієромонахів, працює 190 священиків, з них 6 — емерити. Один з наших священиків служить в Арген-тині, один — у Вроцлавсько-_данські єпархії (Польща), два — у Стемфордській єпархії (США), чотири — у Києво-Вишгородському екзархаті. Також працює 10 дияконів. Із священнослужителів — 191 одружений, 9 целібсів.

Семінаристів — 104, з них у Люблінському католицькому уні-верситеті (Польща) — 5, у Римі (Італія) - 7, Інсбруку (Авст-рія) — 1, Мюнхені (Німеччина) — 1, Івано-Франківську — 15, Львові — 63, Дрогобичі — 12.

Із благословення єпарха Юліяна з 7 листопада 1994 року діє єпархіяльний катехитичний інститут. На катехитичному факультеті (лише заочна форма навчання) студіює 50 катехитів. Абітурієнти на це й факультет набираються з випускників чотирирічних катехи-тичних курсів, які діють уже шостий рік. Ці курси екуменічні, на них навчається понад 300 катехитів різних конфесій.

24 березня 1996 року в інституті відкрито богословський фа-культет (семінарія), на якому навчається 12 чоловік: 10 — з нашої єпархії, 2—з Білорусії. Програму семінарії розроблено в дусі Східної Церкви, вона розраховано на 5 років навчання. Другого вересня поточного року відбулося офіційне відкриття Дрогобицької семінарії, яку благословив Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський.

При катедральному соборі Пресвятої Трійці у Дрогобичі уже 4 роки діють дяківсько-ре_ентські курси і так звана мала семінарія, в якій юнаків готують до вступу в духовні заклади нашої Церкви.

III. Основні проблеми єпархії

1. Міжконфесійні відносини. Однією з проблем єпархії є вирі-шення ситуації з греко-католицькими громадами, які не мають культових споруд. Подекуди священики уже п'ятий рік проводять богослужіння під відкритим небом, хоча у населеному пункті є два, а то й три храми. І хоча деякі з церков передані чинним законодавством у власність Українській Греко-Католицькій Церкві, державна влада не в змозі повернути їх власникам. Не виконуються рішення судів про почерговість користування єдиним храмом у селі чи місті. А якщо і є спроби виконання рішення суду, справи не доводяться до кінця. Це створює напруженість і конфлікти. Своїми діями державна влада засвідчує свою неспроможність навес-ти порядок у цій ділянці. На нашу думку, єдиноправильним роз-в'язанням цієї проблеми була 6 реабілітація Української Греко-Католицької Церкви. Наші звертання до високих державних органів поки що нічого не дають. Дехто з київських державних мужів заявляє, що Греко-Католицька Церква не має єдиної позициї. І це почасти правда. Тому виступаємо з пропозицією розробити і висунути пакет вимог і спільно виступити па захист прав вірних, домагатися зустрічі з Президентом України з метою реальної реабі-літації Української Греко-Католицької Церкви.

Не менш важлива проблема -- повернення Церкві церковного майна: плебаній та інших церковних будинків. Нерідко буває, що колишня резиденція використовується у населеному пункті як школа, садочок, сільська рада і т. д. або у пій живе православний нез'єдинепий священик, а наш греко-католицький настир не має житла. Часом переговори з державною владою дають позитивні результати, але не завжди.

Ведуться переговори з головами сільських рад, полагоджуються справи щодо виділення для церкви земельних ділянок. Закон України про землю не передбачає такого, але на місцях вдається вирішувати цю проблему.

Душпастирські проблеми. Проблемою для нас є те, що священ-нослужителі нашої єпархії пройшли вишкіл у різних духовних школах. Адже 65 священиків в нашій єпархії перейшли з Російсь-кої Православної Церкви, 11 — вийшло з підпілля; 20 священи-ків — із дрогобицької групи, 69 — із Львівської духовної семінарії та 19 священиків — з Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту.

Закладаючи підвалини богословського факультету при нашому катехитичному інституті, ми прагнемо встановити єдині критерії підготовки душнастирів. Студії наших священиків у різних нав-чальних закладах (Люблінському католицькому університеті, Інсти-туті вищої релігійної культури тощо) мають іншу мету: вони підвищують богословський рівень у дусі західного богослов'я.

Варто було б виробити єдину програму для всіх греко-католицьких семінарій і єдину позицію Церкви щодо обрядовості.

Релігійне формування мирян для “Новоі євангелізації”. З огляду на можливості, які відкрилися після падіння тоталітарної системи, в більшості шкіл єпархії в 1991-1993 рр. було запроваджено викла-дання катехизму християнської віри. Після офіційної заборони навчання катехизму в навчальних закладах в урочний час було запроваджено викладання християнської етики за рахунок годин шкільного компонента (тобто на правах факультативу).

Разом із навчальним відділом було випущено методичний посібник з етики, в якому, крім програм для всіх класів, містяться вимоги церковної влади до викладачів та елементи вікової психо-логії. Було розмножено невеликим тиражем детальні розробки до програм християнської етики.

Протягом цих двох років проводилися вибіркові інспекції викла-дів християнської етики за розробленою методикою, полагоджувалися конфліктні ситуації па місцях.

Велику увагу було приділено створенню молодіжних християнських організацій (здебільшого УМХ) та залученню якомога більшої кількості молоді до діяльності цих організацій. Потрібно згадати також про роботу з молоддю, яка перебуває на строковій службі у війську. В єпархії було створено калеланський підрозділ, проводиться робота по ознайомленню вірних зі Святим Письмом у ' світлі науки Вселенської Церкви. В єпархії запроваджено біблійні і читання, програми, дидактичний матеріал до яких розроблено єпархіяльним управлінням.

Економічні проблеми. Не менш важливою проблемою для нас є економічна. Велика криза у державі, інфляція грошей та зубожіння людей (відсутність місця праці, невчасна виплата заробітної платні) призводять до критичних ситуацій і в єпархії. У гірських парафіях часто густо люди не в змозі фінансове утримувати пас-тиря, і матеріальне забезпечення таких священичих родин лягає на єпархіяльний уряд. Для цього в єпархії з пожертвувань самих священиків створено фонд “Милосердя”, з якого беруться кошти на одноразову допомогу для найбільш потребуючих священнослужителів.

Держава ототожнює Церкву з організацією, тому всі платежі за комунальні послуги, газ, електроенергію, оплата за землю та інші податки стягуються з Церкви так само, як і з комерційних структур. Держава повинна переглянути свої закони — повинна трактувати Церкву не як організацію, а як духовну інституцію, яка живе на добровільні пожертви своїх вірних.

Немає чіткої позиції нашої Церкви щодо перевірок фінансових книг парафій державними структурами (фінвідділом та податковою інспекцією). На пресвітерській раді єпархії було прийнято рішення це допускати до вирішення внутрішніх фінансових справ парафій представників державних органів (за винятком розрахунків, що проводяться через банк).

З січня 1996 року в єпархії створено фонд заробітної платні. Кожний священик та диякон, влаштований на працю у єпархії, одержує щомісяця мінімальну заробітну платню (відраховується відсоток па податок, фонд соціального забезпечення та в пенсійний фонд). Священнослужитель стає забезпеченим державою: його діти можуть навчатися безплатно у школах, лікуватися, мати оплачуване лікарняне, після 60-и років отримує державну пенсію. Отже, ми вирішили проблему з соціального та пенсійного забезпечення наших священиків. Фінансовий відділ не має потреби перевіряти наші парафії, бо заробітна платня священикам нараховується в єпар-хіяльпому управлінні. Проводимо це через банк.

При єпархіяльному управлінні працює кредитний банк (спілка), і кожний його член має право і вкласти туди свої гроші, і позичити.

Було б добре, щоб Патріарша курія організовувала зібрання владик, канцлерів та економів (разом або окремо) для спільного вирішення проблем, пов'язаних з економічними питаннями, і ви-значала єдину позицію Церкви стосовно цих справ. Важливо було б мати у Церкві юристів, здатних давати конструктивні юридичні поради і відстоювати права Церкви у державі.

IV. Побажання Соборові. Собор Української Греко-Католицької Церкви проходить в ювілейний, як для України, так і для нашої Київської Церкви, рік. Душпастирі та миряни свідомі того, що розв'язання багатьох проблем церковного життя, зокрема міжконфесійних непорозумінь, є важливим чинником у розбудові Церкви і держави. Бажаємо всім учасникам Собору плідної праці і Божого благословення.

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ЄПАРХІЯ

Єпископ-ординарій Михаїл Сабрига
Тернопіль, Україна

Тернопільська єпархія УГКЦ постала з початком національно-духовного відродження на теренах галицької і подільської земель, які були багаті численними храмами, монастирями і сиротинцями. Цей край має багатовікову традицію християнства, і вірні виховані у вірності своїй Церкві.

Перші чотири десятиліття тернопільська земля була під духов-ною опікою великого Митрополита Андрея Шептицького, який неодноразово відвідував цей край — частину своєї Львівської митрополії. Тернопільщина зростила для нашої Церкви Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого, Владику мученика Григорія Хомишина, Владику Никиту Будку і багатьох інших достойників у винограднику Христовому.

Для створення нашої єпархії були всі підстави, але існували історичні перешкоди. Це красномовно підтверджують слова Глави нашої Церкви Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського у день проголошення Тернопільської єпархії: “Сьогодні тут, у Тернополі, завершується ще один етап на шляху укладення нових структур УГКЦ після її виходу з підпілля”.

Отже, з виходом Української Греко-Католицької Церкви з під-пілля Синод єпископів УГКЦ, що відбувся у травня 1992 року, з метою пліднішої душпастирської опіки над вірними ухвалив ство-рити чотири нові єпархії. Тернопільська єпархія заснована 20 квітня 1993 року на територіях, що належали до Львівської архиєпархії та Івано-Франківської єпархії, включає наступні райони: Тернопільський, Бучацький, Борщівський, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Монастирський, Підволочиський, Теребовлянський, Чортківський. Загалом має 16 деканатів (Тернопільський, м. Тернополя, Бучацький, Борщівський, Гусятинський, Заліщицький, Товстенський, Збаразький, Монастирський, Коропецький, Підволочиський, Теребовлянський, Чортківський, Великобірківський, Гримайлівський, Мельнице-Подільський).

Статистичні дані:
Територія — 8 600 кв. км
Населення — 931 000 чоловік
Греко-католиків — 592 000 вірних
Єпархіяльних священиків — 226
Священиків-ченців — 20
Ченців — 38
Монахинь — 77
Семінаристів — 101
Зареєстрованих громад — 525
Повернених храмів — 340
новозбудованих — 28
на стадії будівництва — 69
у почерговому користуванні — 17
Громади, які не мають храмів — 72

17 жовтня 1993 року, у день 16-го року понтифікату Святішого Отця Івана Павла II, відбулася інсталяція Єпископа-ординарія Тернопільської єпархії Михаїла Сабриги.

На сьогодні в єпархії нараховується 525 парафій, у яких 340 громад проводять служіння у повернутих їм державою храмах, 17 — мають почергові відправи в одному храмі разом з правос-лавними громадами різних підпорядкувань, 28 — закінчили будів-ництво храмів, а 69 — будують: з них 8-у Тернополі.

Найбільше незручностей випало на долю 72 громад, яких не допускають до храмів і які змушені відправляти свої богослужіння у непристосованих для цього приміщеннях або взагалі під від-критим небом.

На всіх парафіях єпархії служить 226 священиків, 13 з них вийшло із підпілля; 53 отці приєдналися до нас, перейшовши із РПЦ, 160 — вихованці духовних шкіл, утворених після виходу нашої Церкви з підпілля. Це в основному вихованці Тернопільської Духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, Львівської духовної семінарії та Івано-Франківського духовного інституту. Дуже мало отців отримало духовну освіту за кордоном. Розмаїтість шкіл (зі своїми традиціями, з різними підходами до підготовки свяще-ників) викликає певні труднощі у вирішенні духовних завдань, яга стоять перед Церквою і нашою єпархією зокрема. Маємо надію, Що питання єдиного мудрого підходу до виховання питомців духовних шкіл буде вирішуватися на одному із засідань нашого помісного Собору, бо виховання духовно і богословськи підготовлених священичих кадрів -- це одне з головних наших завдань.

Духовне зростання вірних освячують своєю молитвою і відданою працею преподобні ченці і черниці Тернопільської єпархії.

Тернопіль став єдиним осідком отців францисканців східного обряду. Вони завершують будівництво монастирського дому в одному з найновіших районів Тернополя. Брати менші, а їх в нас поки що тільки троє, своєю працею заохочують до духовного життя молодь району. Планується будівництво церкви з цілим комплексом церковних споруд.

Відновлюють своє життя отці студити. У 1995 році в с. Коло-діївка Підволочиського району збудовано і впорядковано новий монастир Студитського уставу. Другий свій монастир студити зво-дять у Зарваниці. Монахи студити в нашій єпархії, а їх вісім. знаходять все нових своїх послідовників.

Завершуються роботи по відновленню історичних місць, які були у володінні отців чину св. Василія Великого (6 ченців). І Постає з руїн монастир у Бучачі. Відреставровано напівзруйновану монастирську церкву, вже другий рік при монастирі діє історико-філософський ліцей ім. св. мч. Йосафата. Отець ігумен Іван Майкович зможе вже в короткому часі завершити відбудову цієї свя-тині, яка була знищена. Повертає свою духовну значимість в окрузі Улашковець і другий василіянський монастир. Недалеко той час, коли в Струсівському монастирі, де також іде реставрація, знову загориться свічка монашого життя отців василіян.

Щодо отців чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), то до війни вони мали єдиний монастир у Тернополі, а після виходу з підпілля застали на тому місці вже пустку: спочатку режим зруйнував монастир, а в 1961 році було підірвано й церкву. У вересні 1996 року завершилося будівництво монастиря і церкви Успення Пресвятої Діви Марії, яка споконвіку була головною святинею міста. В усі ці. роки і за будівництвом наглядав отець Михаїл Шевчишин. Він зі своїми співбратами дбав про те, щоб саме в їхню церкву йшли тернопільчани для вирішення своїх найскладніших духовних проблем.

Отці редемптористи зводять у Тернополі свій другий монастир на місці, яке освятив після свого повернення в Україну Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський. Загалом у Тернопільській єпархії несуть своє служіння і послух Богові 27 отців і братів ЧНІ.

Більше у нас є сестер монахинь різних згромаджень — 63. Найбільше сестер служебниць — 21, вони мають свої осідки у Тернополі, Заліщиках і Ланівцях Борщівського деканату. 18 сестер, Пресвятої Родини разом зі своєю настоятелькою опікуються в Чорткові одинокими людьми похилого віку, що живуть у благо-дійному домі при місцевій службі -“Карітас”. Восьмеро сестер Студитського уставу оселились у селі Великі Гаї неподалік Тер-нополя, де вони відбудували дім. Зводиться сиротинець, у якому монахині опікуватимуться сиротами. У Тернополі проживає 4 сес-три згромадження милосердя св. Вінкентія, а також 8 сестер василіянок, які працюють катехитками. У с. Золотники Тере-бовляпського деканату починають свою діяльність сестри місіонерки Любові Пречистої Діви Марії.

Багато сестер ще з часів підпілля залишилися поодиноко жити у селах, допомагаючи при церквах. Загалом праця духовних братів і сестер тісно взаємопов'язана.

Звичайно, неможливо оминути ролі мирян у житті нашої єпархії, адже саме від їхньої духовності, способу життя, поведінки в значній мірі залежить життєдіяльність нашої Церкви. Загалом у Тернопіль-ській єпархії християнське-мирянські та молодіжні організації дуже тісно співпрацюють із Церквою. Зокрема це теренова організація “Українська молодь — Христові”, яка є найактивнішою і найчислепнішою організацією і по суті генератором молодіжного хрис-тиянського життя нашої єпархії. Члени УМХ є ініціаторами різних заходів, котрими молоді християни намагаються привернути своїх ровесників, що стали на хибний шлях. Тісно співпрацюють з Церквою такі молодіжні організації, як Пласт, ТТМ “Відродження”, “Вертеп”, спортивно-патріотична організація “Тризуб” ім. Степана Бандери та ін. Значну просвітницьку роботу серед інтелігенції та вірних проводить Клуб греко-католицької інтелігенції, який неодно-разово виступав із ініціативами проведення пам'ятних академій, присвячених видатним діячам та знаменним подіям нашої Церкви.

Попри всі ці надбання у Тернопільській єпархії існує ряд проблем. За три роки діяльності відбулося формування її управ-лінських структур. Але, на превеликий жаль, майже 20 працівників єпархії (до її складу входять єпарх, генеральний вікарій, канцлер та віце-канцлери, працівники єпархіяльного суду, прес-служби та Редакції, молодіжної та катехитичної комісій, бухгалтерія) змушені "тіснитися у п'ятьох напівпідвальних приміщеннях, що значно впли-ває на якість їхньої праці.

З часу виходу Церкви з підпілля виникло чимало нових громад, кoтpі зараз ведуть будівництво храмів, а це, закономірно, вимагає великих фінансових витрат. Найболючішим є те, що на 72 парафіях, не зважаючи на пору року і погодні умови, богослужіння відбуваються під відкритим небом. Монастирі потребують примі-щень. З цього приводу дуже часто виникають проблеми з держав-ними органами, адже монастирські приміщення, котрі були насиль-но відібрані після псевдособору 1946 року, ще й досі не повернено

їх законним власникам. У зв'язку з економічною кризою, відчутною є матеріальна незабезпеченість священиків.

Незважаючи на всі болючі проблеми, хотілося 6 відзначити наші надбання за три роки діяльності Тернопільської єпархії. За цей час офіційно утворилася (у 1978 році з благословення блаженної пам'яті Митрополита Володимира Стернюка) і продовжує формуватися та утверджувати себе Духовна семінарія ім. Патріарха Йосифа Сліпого. Семінарія починалася з малого парафіяльного будинку, а тепер уже зведено її третій чотириповерховий корпус. Усі корпуси зручно з'єднані між собою. Налагоджено належний побут вихованців, формується професорсько-викладацький склад, але найважливішим, мабуть, є те, що з кожним роком навчання семінарист набирає практичного досвіду і навиків духовного життя для майбутнього душпастирства. Тепер семінарія, очолювана ректором отцем мітратом Василем Семенюком, налічує 101 вихованця. Серед питомців семінарії є представники й інших єпархій, найбільше зі Зборівської. Багато випускників нашої семінарії служать в єпархіях УГКЦ в Америці і Канаді. Крім того, 28 наших посланців отримують богословські знання у вищих духовних інституціях України і за кордоном.

При обласному інституті вдосконалення вчителів уже третій рік діють катехитичні курси, розраховані на чотири роки. У школах області ведуть катехизацію 207 катехитів, 168 з них — учителі. За 1995-96 навчальний рік до катехизації залучено 6 159 учнів і студентів. Найближчим часом за розпорядженням єпарха розпочнеться Ц загальна катехизація вірних єпархії.

Два роки регулярно, майже десятитисячним тиражем, виходить місячник нашої єпархії “Божий сіяч”. Працівники редакції займаються виданням інформаційної та рекламної продукції, а щотижня по обласному радіо ведуть радіопрограму “Христос — хліб життя”.

Налагоджує свою роботу організація “Карітас”, котра під час економічної скрути намагається допомогти найбільш потребуючим, одиноким, інвалідам, дітям-сиротам.

З кожним роком величнішою стає наша національна святиня -- чудотворна Зарваниця, яка набирає значення відпустового місця. Її неодноразово відвідували ієрархи нашої Церкви, достойники інших Церков, а також післанці Святішого Отця. Зокрема, у 1995 році, з нагоди акту віднови посвяти українського народу під Покров Пресвятої Богородиці, тут відбулася майже мільйонна проща. Величним було святкування у Зарваниці ювілею Берестейської та Ужгородської уній. Сьогодні тут зведено реколекційний дім, у котрому, сподіваємося, у найближчому часі відбудеться Синод єпископів. Зараз ведеться будівництво собору Зарваницької Божої Матері. Сподіваємось, що Зарваниця у найближчому часі стане чинником об'єднання християн України.

ЗБОРІВСЬКА ЄПАРХІЯ

Владика Михаїл Колтун
Зборів, Україна

Коли Господь та не збудує дому,
дарма працюють його будівничі.
(Пс. 121,1)

Наш український народ по довголітній тяжкій неволі, з божою допомогою, поволі оживає для нового, вільного та діяльного життя у своїй вірі. Тож на яких основах має наш народ будувати своє щасливе майбутнє? На непорушній скелі Божого закону! Наш народ пережив в останньому столітті страшне лихоліття, і ми удостоїлися побачити ту будівлю, яку було збудовано на піску, та її велику руїну.

Чому сьогодні в світі стільки лиха, біди, нужди, голоду, краді-жок, аморальності, вбивств, так багато нещасних людей? Бо світ, заражений минулим, відвернувся від Бога й знехтував Божим законом. Чи є на це якийсь лік, порятунок ? Так, єдиний лік і порятунок -- це навернення до Бога кожної людини, родини, народу і держави.

Ніколи ще так гостро людство не прагнуло відчути свою єдність, солідарність і своє призначення. Усе те, що віками ділило людей раси, племена, категорії і класи, стало відходити. Незважаючи иа певні бар'єри й прикрі антагонізми, що є наслідком минулого, яюдство почувається тепер наче одна величезна родина, в якій усе має бути спільним. Сучасна людина проголошує себе гро-мадянином світу.

Інтенсивний розвиток науки щоденно змінює суспільство, його психологію, структуру. Розцвітає радикальний гуманізм, що робить людину центром всесвіту, автономною, повноцінною, вільною істотою, яка не терпить обмежень і умовностей.

Наше завдання у сучасному світі — врівноважити технічний розвиток з моральним та духовним аспектами життя.

Сучасний стан Зборівської єпархії. Зборівська єпархія заснована 13 липня 1993 року Божого. Вона охоплює 10 деканатів, займає частину Львівської і Тернопільської областей. У єпархії 380 парафій, в яких проживає 374 279 вірних нашої Церкви, працює 230 катехитів і 162 священнослужителя. У духовних закладах, навчається 95 питомців.

Організовано внутрішпьоєпархіяльпу інституцію для підвищення і рівня богословських знань священнослужителів у Жукові Бережанського району, яка діє вже 2 роки.

Організовано чотирирічні курси для викладачів-катехитів. У і Бродах вони діють з 1995 року, в Червонограді і Радехові — з 1996 року.

При єпархії утворено пастирську раду. До її обов'язків належить будівництво, ремонт і впорядкування храмів (відповідно до канонів нашої Церкви, українсько-візантійського стилю).

Обстежено храми і наявні в них пам'ятки культури і мистецтва-Рада вивчає і поліпшує діяльність пастирів у їхніх парафіях.

У своїй діяльності пастирська рада зіткнулася з такими проб-лемами:

1) не всі священики живуть на парафіях, а отже, немає належ-ного впливу на сімейне життя парафіян;

2) трапляються різні зловживання, які компрометують священика і Церкву.

Справи навчання. В основу навчання покладено виховання кандидатів на майбутніх священиків, турботи про їх навчання в семінаріях і академіях, підготовку до свячень.

Проводиться духовна робота з хворими в лікарнях, з війсь-ковослужбовцями у військових частинах та з ув'язненими у в'язницях.

Проводяться спеціальні Служби Божі за оздоровлення алкоголіків, наркоманів, грішників.

Господарська діяльність. Реконструйовано будинок для єпархії у Бродах, реколекційний будинок у Жукові Бережанського району, катехитичний дім у Зборові; проводиться ремонт будинку для канцелярії і інших структур Зборівської єпархії.

Видавнича діяльність. Видавничий відділ випускає двомісячний журнал “Джерело Життя” тиражем 4 000 примірників, займається розмноженням привітань, послань з нагоди релігійних свят, уро-чистих подій.

Єпархіяльний греко-католицький Церковний суд. У листопаді 1995 року у Зборові створено єпархіяльний Церковний суд. Він займається питаннями шлюбу: чи було дотримано форму священичого благословення, чи згода на шлюб відповідає усім критеріям католицького подружнього права. Працівники суду пройшли відповідний практичний курс при митрополичому суді у Львові.

Церковний суд прийняв уже 18 позивних скарг. Його діяльність опирається на приписи Кодексу Канонів Східних Церков.

Інколи давність справ або бажання якнайшвидше їх вирішити призводить до безпідставних нарікань на діяльність суду. Брак терпеливості нерідко спонукає позивників звертатися за допомогою у вирішенні їхніх проблем до Православної Церкви. Відчувається, на жаль, що праця священиків з особами, які мають намір одру-жуватися, недостатня.

Складність у вирішенні окремих справ змушує єпархіяльний суд звертатися за консультацією до митрополичого суду.

Варто відзначити позитивне сприяння державних органів та організацій діяльності суду. Церковний суд має проблеми, що потребують вирішення. Бажано, щоб він мав необхідну комп'ютерну і копіювальну техніку та кошти для праці.

Діяльність та проблеми молодіжного сектора. Справи молоді Зборівської єпархії вирішує рада у справах молоді, яка, з Божою допомогою, повинна виховувати свідомого християнина і громадянина — патріота своєї незалежної держави. Вона пра-цює з молоддю за релігійно-патріотичною програмою, виховуючи, катехизуючи, проводячи нову євангелізацію, залучаючи молодь до Церкви, до церковних братств, до християнських молодіжних організацій. Рада у справах молоді співпрацює з Церквою, родиною, школою і відповідними державними уста-новами.

Існуючі проблеми: брак організаторів молоді; байдужість сус-пільства до молодих; не всі священики готові до праці з молоддю.

Бажано було б:
— мати бібліотеки з духовною літературою, що торкається проблем життя сучасної молоді;
— мати зали для зустрічей;
— щоб духовні заклади нашої Церкви виховували провідників молоді;
— виховувати молодь на святинях Церкви і народу, розкривати перед ними героїзм віри, любові до Бога і Батьківщини;
— видати літературу періоду катакомб нашої Церкви;
— мати аудіо- та відеотехніку і копіювальні пристрої для орга-нізації праці в молодіжних організаціях.

Діяльність благодійної організації “Kapimac”. У Червонограді, Бродах і в Бережанах діють благодійні їдальні для малозабе-зпечених людей, пенсіонерів, сиріт і напівсиріт з дитячого інтер-нату. Харчується в їдальнях 204 особи, з них 68 дітей.

Відділ “Соціальна допомога” видав 3 700 особам гуманітарну допомогу.

У Бережанському районі Тернопільської області діє фермерське господарство, яке забезпечує благодійну їдальню продуктами. Від-крито медичний пункт і гуманітарну аптеку, організовано дво-тижневий табір праці і відпочинку біля Бережан.

У Бродах працює відділ “Карітас-транс”, що забезпечує соці-альні центри Бродів, Бережан і Червонограда гуманітарною допо-могою.

Плани на 1997 рік.

Червоноград: побудова благодійної аптеки, стоматологічного кабінету. Бережани: оздоровлення дітей Чорнобильської зони (100 дітей), створення підсобного господарства по забезпеченню благодійної їдальні м'ясопродуктами.

“Карітас” Зборівської єпархії співпрацює із Світовою місією допомоги з Бельгії (Деніс Схепенс), з австрійським “Карітас” (Філіппа Філіцітас), з Міжнародним відділом “Карітас” з Бельгії (о. Роберт Ван Асхе), з християнською громадою з Бранштайда (Німеччина).

Завдання і проблеми:
— потрібно проводити семінари для соціальних працівників “Карітас”.
— доопрацювати статути “Карітас” і дбати, щоб кожний міс-цевий єпархіяльний “Карітас” підпорядковувався єпископові певної єпархії.
— об'єднати греко-католицькі і римо-католицькі організації “Карітас” в Україні разом з двома віце-президентами від обох конфесій.

Проблеми єпархії. У єпархії необхідно:
— створити умови для євангелізації в школах, навчальних зак-ладах, родинах;
— виховувати пастирів, створювати малі семінарії для виховання кандидатів у семінарії і академії;
— вирішувати екуменічні проблеми;
— визначитися з приналежністю храмів;
— вважати недопустимим спільне служіння, бо воно викликає негативні настрої в людей;
— створити структури для міжконфесійних стосунків;
— виробити програму єднання в обряді і традиціях нашого народу.

Літургійні проблеми: — існуюча різноманітність богослужінь у нашій Церкві;
— потреба у придбанні будинків для малої семінарії, будинку відпочинку для дітей, в якому буде проводитися їх навчання і виховання в євангельському дусі.

Собор покликаний пожвавити християнське життя вірних, спри-яти всьому, що може стати причиною об'єднання всіх вірою у Христа, дбати про відновлення та плекання Літургії.

Дуже важливою проблемою є завершення Патріархатом струк-туруювання нашої Церкви згідно з рішенням II Ватиканського Собору (Декрет про Східні Католицькі Церкви, 11).

Треба звернути увагу на те, що нас, братів у Христі, роз'єднує. II Ватиканський Собор у своїх декретах не тільки говорить про Цінність традиції Східних Церков і їх обрядів, він доручає і наказує ЇУ священну традицію плекати, оберігати, а призабуту — відновити. Вирішення цього питання внесло б ясність у стосунки між вірними Христової Церкви на наших теренах.

Уся Церква, провідники й світські люди, стоячи на порозі третього тисячоліття, повинні ще сильніше відчути відповідальність Церкви за виконання заповіді Христової “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте євангелію всякому творінню” (Мк. 16, 15) і наново розбудити місіонерські подвиги. Церкві довіряється велике завдання — “Нову євангелізацію”, якої так потребує весь світ.

Стан справ нашої єпархії тісно пов'язаний з духовним станом Божого народу. Єпархія докладає всіх зусиль, щоб допомогти вірним знайти себе на дорозі до спасіння і якомога більше бути! корисним для своїх ближніх.

Важливим завданням є вирішення питання реабілітації нашої Церкви. Чи варто затрачувати на це час, енергію та кошти?

Наша відповідь однозначна. Так, бо реабілітація дасть багато.

Успішне її завершення спричиниться до:
— повернення доброго імені, до висвітлення заслуг нашої Церкви як для українського народу, так і для Вселенської Церкви;
— визнання невинності Церкви як юридичної особи, необ- _рунтовано притягнутої радянським режимом до кримінальної відповідальності;
— заперечення шаблонних звинувачень Церкви радянським ре-жимом, які приписувалися усім демократичним, антитоталітарним силам;
— одноразової всезагальної реабілітації ще не реабілітованих священиків, монахів, монахинь і вірних, які постраждали за віру;
— припинення брудного потоку інсинуацій і вигадок анти-католицької, антиукраїнської іномовної і компартійної пропаганди про “злочинну, антинародну діяльність” Греко-Католицької Церкви;
— розставлення чітких акцентів щодо діяльності Московської Патріархії, яка була знаряддям компартійного ідеологічного і ра-дянського державного апарату, а нині піднімає вселенські плачі про її переслідування в Галичині католиками і уніатами;
— повернення Церкві її нерухомості та іншого майна.

Чи матиме для Церкви процес реабілітації негативні наслідки? Ми їх передбачаємо. Але якщо ми першими розпочнемо цей процес, за нами підуть інші Церкви і деномінації, які зазнали репресій від більшовицького тоталітаризму. Ми будемо першими у відновленні торжества історичної справедливості.

Можемо очікувати спалаху політичних і псевдорелігійних пристрастей у суспільстві, у Верховній Раді при обговоренні питання реабілітації Греко-Католицької Церкви. Переконані, що, озброївшись Божественною Правдою, ми спонукаємо усіх сказати: “Такі Українсь-ка Греко-Католицька Церква заслуговує реабілітації!”

Реабілітація послужить створенню бездоганної репутації Греко-Католицької Церкви в Україні і в усьому світі.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ЄПАРХІЯ

Владика Софрон Дмитерко, ЧСВВ
Івано-Франківськ, Україна

Нинішня Івано-Франківська єпархія, яка раніше називалася Станіславівською, була заснована 12 лютого 1885 року. Першим її єпископом був о. д-р Юліян Пелеш — визначний історик і вчений-богослов. Другим Станіславівським єпископом було призначено Юліяна Сас-Куїловського (22.09.1891 р.). Третім з 19.06.1889 року по 17.01.1901 рік був Андрей Шептицький, ЧСВВ.

Четвертим єпископом — о. д-р Григорій Хомишин, інстальований в 19.06.1904 р. у Станіславівській катедрі й який по 1945 рік керував єпархією. Кир Григорій Хомишин, вже будучи працівником Станіславівської катедри, здобув славу чудового проповідника та ревного служителя. Владика Юліян Куїловський вислав о. Григорія Хомишина на дальші студії богослов'я до Відня (“Августінеум”). Там він був душпастирем, одночасно навчаючись, і через п'ять років став доктором богословських наук. Через два роки праці він був призначений парохом у радикалізованому і русофільському місті Коломиї, де здобув загальну повагу. Єзуїти мусили визнати: вже руська (українська) інтелігенція не приходить до нас, бо має свого проповідника.

Слуга Божий Митрополит Шептицький восени 1902 року іменує о. Григорія ректором Львівської духовної семінарії. З 1904 року він обіймає посаду єпископа Станіславівської єпархії, а у 14.01.1907 р. відкриває духовну семінарію. Того ж року посвячує на архиєрейській Службі Божій усю єпархію під особливу опіку Непорочного Зачаття Пречистої Богородиці.

У 1922 р. Єпископ Григорій Хомишин першим підписав звер-нення УГКЦ “До всього культурного світу”, яким засудив жахливу політику тодішнього польського уряду щодо українців.

За большевицької окупації після Другої світової війни, 12 квітня 1945 року. НКВД арештувало Єпископа, капітулу та багатьох священиків, монахів, семінаристів, і було розпочато акцію по ліквідації Греко-Католицької Церкви як єдиної опори українсь-кого народу. Заарештованого Владику перевезли до Львова, а звідти до Лук'янівської тюрми в Києві. Почалося слідство, під час якого майор НКВД Дубок бив Владику по голові книжками, які той написав. Помер Владика Григорій Хомишин 28 грудня 1945 poкy у лікарні Лук'янівської тюрми від фізичного виснаження (Архівна довідка СБУ N 35826. - Т. 1,2).

Єпархія у катакомбах (1945-1989 роки) . Під натиском КДБ 8-10 березня 1946 року відбувся так званий собор — ганебний і неканонічний: без єпископа УГКЦ. Він прийняв рішення (пос-танову) про ліквідацію Берестейської унії 1596 року і повернення до “нашої батьківської святої православної віри і Російської Пра-вославної Церкви” (“Правда про унію”. — Львів, 1981. — С. 368).

Отже, Станіславівська єпархія, як і всі наші греко-католицькі єпархії, була цілком підпорядкована чужій Церкві, метою якої було (при допомозі правоохоронних органів) денаціоналізувати і руси- фікувати Західну Україну. Страшні наслідки цього ми відчуваємо донині.

Близько 50% всіх священиків Станіславівської єпархії було заарештовано, і тільки одиниці по смерті Сталіна повернулися (до речі, й Єпископ Іван Лятишевський). Спроби відновити греко- католицьку ієрархію і поновити Служби Божі у зачинених радянсь- кою владою церквах викликали занепокоєння серед верховодів! СРСР і Синоду РПЦ, спричинили нову хвилю репресій, в тому числі проти о. Романа Бахталовського, якого засуджено до трьох років ув'язнення.

Відновлення Івано-Франківської Станіславівської) єпархії УГКЦ. 25 жовтня 1988 року до Москви прибула офіційна делегація Івано-Франківської єпархії, щоб зустрітися з керівниками Ради у" справах релігії. Зустріч тривала три години, але не принесла позитивних результатів, бо Рада заперечувала навіть існування Греко-Католицької Церкви в Україні.

28 січня 1989 року ординаріят єпархії підписав Звернення до Голови Президії Верховної Ради СРСР Михайла Горбачова, в якому просив про зустріч “з метою розгляду наболілих питань, пов'язаних з організацією нашої Церкви”.

Рух в Україні за відновлення УГКЦ набував все більших масштабів.

Група українських греко-католиків звернулася до учасників Ві-денської конференції держав-учасниць наради з питань безпеки і співпраці в Європі.

16 травня 1989 року (напередодні з'їзду народних депутатів) до Москви знову прибула делегація УГКЦ у складі єпископів та священиків, щоб передати М. Горбачову нову петицію (через відсут-ність М. Горбачова ЇЇ було передано М. Лук'янову). Петицію з вимогою легалізації нашої Церкви підписали 35 тисяч віруючих.

19 травня пашу делегацію прийняв новий Голова Ради у справах релігії при Раді Міністрів СРСР Ю. Христораднов. Ці зустрічі нічого не дали, тому вірні, що прибули до Москви з делегацією, розпочали голодівку, яка тривала з 19 травня по 24 листопада 1989 року і про яку писали закордонні кореспонденти.

21 червця 1989 року учасники голодівки в Москві звернулися до Паризької конференції у справах безпеки і співпраці в Європі з протестом проти переслідування УГКЦ і з вимогою її легалізації.

Після кількаразових демонстрацій віруючих (наприклад, 1 жовт-ня 1989 року в Івано-Франківську, де взяло участь близько 50 тисяч вірних, а 26 листопада - 15 тисяч) у багатьох селах Івано-Франківської єпархії храми було передано УГКЦ, а деякі з них КДБ примусово передало православним, хоч Їх на власні кошти будували діди та батьки греко-католиків.

Тодішній Архиєпископ Російської Православної Церкви Макарій Свистун сховав ключі від катедрального собору в Івано-Франківсь-ку, щоб таким чином не віддати катедри її законним власникам — УГКЦ. Щонеділі, в дощ і сніг, перед закритим собором єпископи відправляли архиєрейські Служби Божі.

Врешті, 28 січня 1990 року, після Служби Божої, голова обл-виконкому урочисто передав ключі від собору єпископам Українсь-кої Греко-Католицької Церкви.

Сучасний етап. У 1990 році було відкрито духовну семінарію. Приміщення орендували в різних організацій. Лише на початку 1995 року нам було віддано гуртожиток Івано-Франківського сільсь-когосподарського технікуму (замість будинку колишньої духовної семінарії), яке потребує кардинального ремонту.

При семінарії створено бібліотеку духовної літератури, віднов-лено випуск газети “Нова Зоря”.

При єпархії працює своя друкарня, яка вже випустила ЗО книжок релігійного змісту. Все інтенсивнішою стає видавниче діяльність та зростає дух Греко-Католицької Церкви, чим завдя-чуємо Божій помочі та заступництву нашого ісповідника, мученик” за віру та єдність з Апостольською Столицею, довголітньому ординарію, Слузі Божому Григорію Хомишину.

З благословення Папи Івана Павла II 20 квітня 1995 року було утворено нові єпархії УГКЦ, внаслідок чого 7 деканатів Івано- Франківської єпархії відійшли до Коломийсько-Чернівецької, 6 -- до Тернопільської єпархії.

Статистичні дані:
Територія — 7,2 тис. км
Населення — 920 тис.
з них греко-католиків — 550 тис.
Деканатів — 19
Парохій — 224
Храмів — 323
в т. ч.: збудованих за період з 1990 р.
По сьогодні — 38
Храмів, що будуються — 52
Зареєстрованих греко-католицьких громад —388
Зареєстрованих православних громад — 149
Греко-католицьких храмів, що є у користуванні православних — 94
Греко-католицьких храмів спільногокористування — 3
Священиків — 250
в т. ч.: задіяних па парафіях — 222
Екскардинованих за межі єпархії — 8
Працівників і викладачів ІФТКДІ — 8
Священиків без парафій — 3
Семінаристів — 450
на студіях за кордоном — 20

При єпархії працюють:
катехитична комісія,
Церковний суд з дисциплінарних і подружніх справ,
літургійна комісія,
пресвітерська рада,
благодійне товариство “Карітас”,
капеланство.

Діє Івано-Франківський теологічно-катехитичний інститут:
Кількість викладачів — 50
в т. ч. докторів кандидатів наук — 6
магістрів — 1
ліцепціятів — 11
студентів — 470
за кордоном — 60
студенток-катехиток — 285

Катехизація дітей в Івано-Франківській єпархії:
Кількість дітей, які навчаються (1-11 кл.) — 121 624
в т. ч. вивчають “Основи християнської моралі” в школі (1-8 кл.) — 98 431
при парафіях катехизується — 18 700

Випущено Івано-Франківським духовним інститутом:
катехиток — 210
в т. ч. з Івано-Франківської єпархії — 68
Тепер навчається — 350 осіб
Кіл-сть вчителів, зайнятих уроками “Основи
християнської моралі” (1-4 кл.) — 1550
з них отримали перекваліфікацію на курсах — 82

У вересні 1996 року при духовному інституті відкрито дя-ківсько-регентську школу, в якій навчається 35 осіб.

В єпархії вже другий рік відбуваються реколекціЇ для священиків. Єпархія утримує священиків-емеритів та священичих вдів — 13.

Релігійне життя в єпархії підтримують:

отці василіяни, отці редемптористи, сестри василіянки, сестри служебниці НДМ, сестри Пресвятої Родини, сестри мироносиці, сестри Пресвятої Євхаристії.

Просимо допомагати нам своїми молитвами у розбудові нашої єпархії та Церкви.

КОЛОМИЙСЬКО-ЧЕРНІВЕЦЬКА ЄПАРХІЯ

Владика Павло Василик
Коломия, Україна

Моя інтронізація відбулася 31 жовтня 1993 року Божого. З перших місяців своєї праці я зіткнувся з адміністративними трудно-щами через недисциплінованість і злу волю окремих священиків. Спроба зміцнити почуття відповідальності за несення “легкого ярма” наткнулася на спротив, який з часом переріс в те, що згодом дістало назву “коломийських смут”. Це забрало дуже багато І часу, сили і засобів, які могли бути використані на корисніші для добра Церкви і народу справи, завдало величезних душевних ран вірним, і цей біль, даючи гіркі плоди, ще довго буде відчутний. Для повного його подолання треба ще дуже багато часу і серйозної праці на духовній ниві. Переліг людських душ, що так заріс; бур'янами за роки атеїстичного панування, треба ще орати і засівати зернами християнської любові. Віримо, що ті зерна проростуть і дадуть солодкий плід.

Історія нашої єпархії коротка, бо вона ще тільки недавно почалася. Одначе, незважаючи на всі труднощі, вже маємо деякі здобутки: Коломийська міськрада виділила під консисторію будинок колишнього міськкому партії, що дуже символічно. Діва Марія таки потоптала голову змія. хоч він досі намагається Її вкусити, і Багато праці і коштів було вкладено, щоби привести будинок до стану, придатного для нових потреб, зокрема для каплиці.

У будинку консисторії, крім кабінетів консисторії і житла для єпископа, розташувалося дяківсько-ре_ентське катехитичне училище, яке набуває статусу державного. Після закінчення трирічного нав-чання наші студенти одержать дипломи дяків, регентів, катехитів із правом ведення уроків релігії у школах на рівні із іншими вчителями.

У будинку розмістилася служба “Карітас”, редакція газети “Християнський вісник”, комп'ютерна апаратура. Будинок має власне теплопостачання та інші технічні засоби.

Крім “Християнського вісника”, який виходить уже третій рік, на території єпархії видається екуменічно-місійний часопис -“Обно-ва” який в дусі великого Митрополита Андрея Шептицького формує вірних про необхідність місійної і євхаристійної праці та екуменічного діалогу.

На території дієцезії в Яремче функціонує музей імені Андрея Шептицького, який містить численні експонати українських митців пензля: Петра Андрусева, о. Ювеналія Мокрицького, Михайла Дмитренка, Бориса Макаренка, Христини Дохват, Миколи Бідняка, Василя Стефурака та інших.

Старанням місійного згромадження св. апостола Андрея зас-новано екуменічно-місійний інститут ім. Митрополита Андрея Шеп-тицького в Коломиї, Надвірній, Яремче, Дорі, завдання якого є проведення харитативної акції серед наших вірних, збільшення молитовного походу за Церкву, Україну, покликання до духовного стану, поширювання місійності та екуменічного діалогу.

З часу існування єпархії проведено три конференції за участю всіх священиків у каплиці єпископського ординаріяту, під час яких обговорено широке коло питань життя і праці єпархії: від прийнят-тя нового канонічного права до катехитичної програми тощо.

Впродовж короткого існування дієцезії я особисто відвідував парафії та місійні станиці, щоб підняти дух наших священиків і вірних на вищий рівень релігійності.

Особливість нашої єпархії у тому, що Чернівецький деканат, що територіальне охоплює всю Чернівецьку область — українську Буковину, своєрідний національно-культурний край, де наша свята Церква офіційно зродилася у 1811 році. Доля греко-католиків Буковини була важкою і при Австро-Угорщині, і при румунському православ'ї. Але маленька спільнота була завжди сильною в Бозі.

Відновлюються духовні українські братства, які в 1830 році були засновані нашою Церквою як перші українські товариства Буковини: братство св. Тадея, сестринство св. Варвари. Мною, з участю деканату, Церкві Буковини і всій нашій Церкві повернуто ДУХОВНІ скарби, серед яких чудотворна ікона Матері Божої Черні-иецької, що знову зайняла своє місце у соборі Успення Пресвятої Богородиці. До речі, цими днями собору виповнилось 175 років, його добрими вірними і вихованцями були такі славні українці, як Юрій Федькович та Ольга Кобилянська.

Чудотворна ікона Матері Божої — це великий духовний авто-ритет нашої єпархії. Для її прославлення треба ще багато молитовної праці. На території дієцезії, у всіх деканатах, періодичні проводились великі місії із подорожуючим образом Матері Боз— Зарваницької. Досвід показав, що серця вірних прагнуть таг місійної науки і праці, тому необхідно провести місію почитана святої Чудотворної ікони Матері Божої Чернівецької, '

Неодноразові мої зустрічі з найвищими представниками держав ної влади Чернівецької області засвідчили, що дорога для духовнов відродження Буковини відкрита.

У Дорі, Яремче збудовано дієцезіяльний катехитичний цещії під опікою місійного згромадження св. апостола Андрія, настоятелев якого є о. д-р Ярослав Свищук. Цього року в ньому відбувв перший катехитичний збір дітей.

Виготовлено технічну документацію і оформлено земельну ділянку під побудову нового катедрального собору Преображення Господнього і надано ділянку у великому масиві під побудову церкви Святої Покрови в Коломиї.

При консисторії створено пресвітерську і катехитичну ради, у дало змогу пожвавити відповідну роботу і полегшило працю ієрарха. З учителів-емеритів утворено катехитичну групу, з якою проведено відповідні семінари для підготовки їх до катехитичної праці в Коломиї.

У селі Яблуниці за участю німецької харитативної організацв “Карітас” збудовано селище для дітей Чорнобиля.

За час існування Коломийсько-Чернівецької дієцезії мною, за участю окремих священиків, проведено екуменічні виїзди в Святу Землю, Францію, Німеччину, Польщу, що дало змогу зав'язати контакти з українською діаспорою і організаціями “Церква в потребі” та “Реновабіс”.

З нагоди святкування 400-ліття Берестейської унії в Коломиї і Чернівцях проведено велике святкування, що поєднувалося зі Святими Літургіями, науково-практичними конференціями, релігійно-мистецькими виступами за участю численних хорів і окремих виконавців. У святкуванні взяли участь запрошені єпископи, Апостольський нунцій з Києва, священики, греко-католицьке духовенство і вірні з Сербії, Хорватії, Східної України, гості з Півдня Буковини, яка нині належить до Румунії. До речі, ці землі недавно відвідав, і так склалося історично та географічне, що напдЯ співпраця доповнює розірвані християнські дороги нашої Церкви Таке святкування відбулося у всіх деканатах.

В деканатах і в самій Коломиї розгорнуто катехитичну діяль-ність. Вона поки що в зародковій стадії, нею ще не вдалося охопити всіх дітей шкільного віку, але з Божою допомогою наді-ємося поступово розширити і поглибити цю важливу і потрібну працю в усій Христовій Церкві.

Дещо краще налагоджено релігійну працю у військових частинах Коломиї та Надвірної. У Надвірній на території військової частини побудовано каплицю. Капелани постійно проводять духовну прак-тику і богослужіння на території військових частин. Готують вояків до хрещення, до Святого Причастя, офіцерів, які досі жили без церковного шлюбу — до шлюбу. Таку ж діяльність налагоджено в лікарнях міста для хворих.

На території Коломийсько-Чернівецької єпархії відбудовуються і реставруються понищені храми (співкатедра в Чернівцях, колишня кірха в Коломиї та багато інших), побудовано 12 нових храмів, закладено фундаменти і будується 38 храмів. Діє 167 храмів, зареєстровано 230 церковних громад, які обслуговує 154 свяще-ники, декілька монахів Студитського уставу, 12 монахинь (4 миро-носиці і 8 сестер СНДМ). Територія єпархії становить 14 800 кв. км. На ній проживає 1 450 000 мешканців, з них 500 тис. вірних греко-католиків, що об'єднані в 9 деканатів.

Нашу працю ускладнює багатоконфесійність. Незгоди й чвари через різноманіття релігійних переконань шматують душі наших вірних.

При консисторії і редакції “Християнського вісника” формується бібліотека релігійної літератури, якою мають можливість корис-туватися студенти нашого училища, а також священики.

Наша Церква намагається тісно співпрацювати з владними структурами, а також з громадськими організаціями, зокрема з товариством “Просвіта” ім. Т. Шевченка. При консисторії засновано осередок “Просвіти”. Для потреб “Просвіти” за безпосередньою Допомогою нашої Церкви закуплено приватну бібліотеку, яка ста-новить 10 тисяч томів і покликана стати основою для заснування в Коломиї наукової бібліотеки.

Співпраця з громадськими організаціями має добрі наслідки, Що проявилося особливо під час святкування 400-ліття Берестейської унії, під час інших державних та релігійних урочистостей.

У своїй діяльності наша Церква стикається з багатьма проблемами і труднощами. Ці труднощі різного порядку, але найважливіші з них — інертність і збайдужіння людей до свої подальшої долі. Щоби побороти цю летаргійність, потрібні часі наполеглива праця. Жниво поспіло, а женців мало. Мало висока освічених, жертовних священиків. Низький рівень підготовки вихованості молодих священиків відчувається на кожному кроц| Наші духовні отці ще не мають належного рівня моральності Майже немає допомоги з боку священичих дружин, як це мал| місце в довоєнних свящеиичих родинах, які, крім всього іншого часто давали визначних особистостей для Церкви і народу і яки| з вдячністю згадувала історія.

У своїй діяльності натрапляємо на нехіть, а то і спротив владних структур, особливо в тих населених пунктах, де урядовцями є люди інших конфесій.

Наша технічна неоснащеність і брак доброї літератури не дають змоги підняти на належний рівень виховну і просвітницьку робоїя серед дітей і серед дорослих. Про такі технічні засоби і унаочнення, якими користуються сектанти і римо-католики, ми можемо поки що тільки мріяти. Відчувається брак, а то й повна відсутність методичних розробок, як це має місце в освітянській практиці в наших шкалах. Поки що немає загальної концепції широкої місійної практики. Варто б подумати про заснування мережі християнській! світлиць чи клубів з метою глибокої євангелізації дорослого населення. Практика показує, що тільки в тих родинах плекаютьсд християнські засади, де самі батьки є добрими християнами.

Потрібно широко реформувати все церковне життя. В нашому секуляризованому і технізованому світі необхідними є нові підходи, нові методи, які б передбачали можливість менше відправляти, а більше вчити. Вчити глибоко, аргументовано.

Найкращий час подумати про прийняття календаря за новим стилем що послужило б могутнім засобом екуменічної ідеї тепер, напередодні двохтисячоліття християнства, а в нашому народі поклало б край порушенню посту Пилипівки в ніч зустрічі Нового року. Варто б подумати про реформу в самій Святій Літургії, опустити ті місця текстия Служби Божої, які повторюються кілька разів протягом відправи. Дається взнаки різниця обрядів. Наші малоосвічені люди часто звертають увагу на несуттєві відмінності, що існують в дієцезіях нашої Церкви. Наїїзя риклад, прийняття Святої Євхаристії стоячи чи клячучи, використанням дзвінків і т. ін. Варто б попрацювати над тими питаннями, щобля мешканець Львова не почував себе чужим у Чернівцях.

Таких питань дуже багато, але маємо в Бозі надію, що протягом яотирьох років праці нашого Собору нам вдасться їх вирішити.

Найважливішим питанням Собору повинна би бути праця для „гримання нашою Церквою статусу Патріархальної, що розв'язало 5 дуже багато проблем: піднесло б значимість нашої Церкви в Католицькому світі на новий рівень і переконало б наших людей в її місійності, яку покладає на неї Бог та історія як на Церкву народу, поселеного на сході середньоморської цивілізації для еку-менічного діалогу між Сходом і Заходом.

МУКАЧІВСЬКА ЄПАРХІЯ

о. Юрій Сабов
Ужгород, Україна

1. Ужгородська Унія і утворення Мукачівської епархії.

Про історичні початки Мукачівської епархії годі щось точно сказати, адже перші документальні вісті про мукачівського Владику маємо щойно з ХУ століття. Однако, збереглось старинне й освячене передання, що початки епархії слід шукати ще в передтатарських часах (1242 р.).

Мукачівська епархія утворилась із спільноти парафій, які були підпорядковані ігумену манастиря в Мукачеві на Чернечій Горі. Процес цього розвитку точно не відомий. Беззаперечним є тісний духовний зв'язок епархії з місією слов'янських апостолів Кирила і Методія, проповідування яких поширилось з Великоморавських земель до Карпатських гір. Тому вірники Церков, що беруть свій початок від Ужгородської Унії, вважають себе спадкоємцями кирило-методіївської традиції. Наші предки прийняли християнство візантійського обряду й разом з ним успадкували і розкол Східньої Церкви. В історично невизначеному часі опинились поза єдністю від Апостольського Престолу, хоч відступництва від нього ніколи не виявляли. Цілком вірогідною є думка істориків про те, що Мукачівська епархія є католицького походження і священики, які 24 квітня 1646 р. повернулися до єдності з Апостольським Престолом, виконали волю її засновників.

Ужгородська Унія 1646 р. була подією, яка органічно вкладалась у процес поєднання Церков, кульмінаційним моментом якого був Флорентійський Вселенський Собор (1439 р.). Славнозвісний Київський митрополит Ізидор, повертаючись із Флорентійського Собору на Україну, проголосив на Закарпатті вістку про з'єднання. Ця спонука Собору швидко дійшла й до Карпат. Відновлення єдності в Бересті 1596 р. було прикладом, під впливом якого священики Мукачівської епархії наважились на важливий акт — прийняття Унії в Ужгороді 1646 р. Не варто ставити під сумнів легитимність Ужгородської Унії, адже ж вона відбулась, як і Берестейська, була прийнята й затверджена Апостольським Престолом, її благотворний вплив відчувається й по сьогодні.

2. Історичний розвиток та сьогодення.

Тяжким був шлях для наших предків від прийняття Унії до канонізації самостійної, незалежної епархії. Відсутність письмового свідчення про заснування епархії, неузгодженість правопорядку іменування єпископа та намагання Егерських латинських єпископів підкорити під свій вплив Мукачівських єпископів тривалий час були перешкодою визнання канонічного статусу епархії. 125 років після унії тривали намагання за канонізацію епархії. Завдяки енергійних старань цісареви Марії Тереси в 1771 р. Папа Климент ХІУ видав буллу про створення мукачівської епархії, осередок якої незабаром було перенесено до Ужгороду. Це стало початком справжнього життя, розквіту епархії. Для священиків відкрилась можливість навчатись в університетах, духовних закладах Европи. Вони стали провідниками духовного відродження, освіти, науки і культури карпатського регіону. Є це переконливим доказом благотворного впливу з'єднаного духовенства на релігійно-культурне життя нашого народу й навколишніх країн. Про це виразно сказано в апостольському листі Папи Івана Павла ІІ з нагоди 350-річчя Ужгородської Унії: "Встановлення Мукачівської епархії в 1771 р. було колискою, з якої зродились нові епархії: Крижівська (1777 р.), Пряшівська (1818 р.), Гайдудорогська (1912 р.). Згодом, з причини численної емієрації до США, засновано митрополію Пітсбурєську (1969 р.) з підлеглими їй епархіями Пасейською (1963 р.), Пармською (1969 р.) та Ван Нуйською (1981 р.).

В той час (згідно перепису 1806 р.) Мукачівська Греко-католицька епархія об'єднувала 13 доміній Австро-Угорщини; від Попраду до Білої Тиси, та від водорозділу Карпатського хребта до Великої угорської долини, площею 56800 квадрат. км. На цій території проживало 542000 греко-католицького населення — русинів, румунів, українців, словаків, поляків, угорців, циган та інших національностей, зорганізованих в 724 парафіях і 1660 філіях, які мали загалом 1310 храмів. В територіяльно-населеному відношенні був це окремішний регіон, гідний піднесення до митрополії.

Трагічним, але героїчно-славним для епархії був період чотирьох десятиріч репресій і підпільного існування. Наші священики, на чолі з єпископом Теодором Ромжею, в героїчній степені засвідчили вірність Апостольському Престолу, хоч за це зазнали жорстоких утисків. Ув'язнено й вивезено до таборів і тюрем 127 священиків, з яких 29 там і загинули. Невмирущим зразком героїчної вірності був єпископ Теодор Ромжа, який став символом опору плянам ліквідації Греко-католицької Церкви Закарпаття, за що свідомо прийняв мученичу смерть.

Вже небагато було потрібно до цілковитого знищення комуністичним режимом Мукачівської епархії. Та Боже Провидіння спасало її. Виборовши з величезними труднощами легалізацію, наша Церква вийшла з підпілля обезсиленою, але не покореною і почала титанічну роботу свого відродження. З Божою поміччю, за короткий час відновлено діяльність основних інституцій: епархіяльного управління, капітули, духовної семінарії. Зараз є зареєстровано 264 церковні громади, відвойовано 101 храм, діє 132 священиків. Але це становить лиш четверть того, що мала епархія до 1944 року.

Найбільш гострими, невирішеними проблемами сьогодення є:

- ігнорування місцевою владою прав греко-католиків, що виразилось у незаконній передачі у власність православним 212 (більше половини) колишніх греко-католицьких храмів, вірники яких цим позбавлені права користування церков, які їм належали на праві власності до переходу цих храмів державі;

- фанатичний опір з боку православних громад почерговому користанню храмів призначених рішеннями місцевої влади. У 41 місцевосцях греко-католиків до храмів не допускаються, з них у 12 селах богослужіння проводяться у тимчасових непристойних приміщеннях, а 29 громад, вже шостий рік, продовжує відправляти богослужіння під небом.

Теперішний безправний стан нашої Церкви є наслідком недосконалості Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", відсутності механізму дії цього Закону та неподолання, до цього часу, негативних наслідків державної політики щодо релігії і Церкви, зокрема до Греко-католицької.

Наше звернення до Президента України та Верховної Ради України з цього приводу залишаються поза увагою.

3. Церковно-правовий статус єпархії.

Внутрішнє життя канонізованої Мукачівської греко-католицької епархії, підпорядкованої Остригомському архиєпископу як митрополитові, успадкувавши кирило-методіївські традиції, розвивалось в напрямку збереження канонічної самостійності та обрядово-літургічної окремішності. Прояви цих стремлінь знаходимо в рішеннях епархіяльних синодів, що проводились єпископом Йосифом Декамелісом (1690-1700 р.) та в рішеннях Віденського Синоду єпископів 1773 р.

Ці та й деякі інші обставини обумовили те, що Мукачівська греко-католицька епархія одержала статус Церкви "власного права" (суі юріс). Це визнала й Модифікаційна Комісія Кодексу Канонів Східних Церков (1990 р.), яка визнає 21 таку Церкву. Серед них і Церкву Візантійського або Константинопольського обряду, до якої віднесені: альбанська, білоруська, болгарська, грецька, угорська, італо-альбанська, мелхітська, румунська, російська, русинська, словацька, українська та югославська Церкви. Ватиканський щорічник "Аннуаріо Понтіфічіо" до складу русинської Церкви відносить Пітсбурєську митрополію та Мукачівську епархію.

Конгрегація для Східних Церков Декретом від 30. ХІІ. 1995 р. (п. 1) визнає юрисдикцію Верховного Архиєпископа і Синоду Єпископів УГКЦ, яка, згідно з законами Кодексу Канонів Східних Церков, розповсюджується на всі спільноти греко-католицькі, що знаходяться на землях України, які дотепер не мали звичайної юрисдикції.

Декрет, залишивши статус УГКЦ, є незмінним, доручає (п. 3), щоб надалі вивчати спосіб, в який можна узгіднити відносини й співпрацю між Мукачівською епархією і Львівським Верховним Архиєпископством, щоб запевнити кращу духовну обслугу всіх вірних Закарпаття.

Виконуючи цю настанову, ієрархія, духовенство Мукачівської епархії чинять практичні кроки в напрямку тісного співробітництва з Верховним Архиєпископством та Синодом Єпископів УГКЦ в різних галузях діяльності.

КИЄВО-ВИШГОРОДСЬКА ЕКЗАРХІЯ

Владика Любомир Гузар
Київ, Україна

І. Загальні зауваги

Хоч за останні двісті років центр Української Греко-Католицької Церкви пересунувся на захід — до Галича — Львова, все ж таки він належить Києву: з історичних причин Хрещення Украї-ни відбулося саме у Києві; Київська митрополія підтвердила приналежність Української Церкви до Вселенської; Київ, крім того, є столицею Української держави. Звідси логічно випливає, що центр Української Греко-Католицької Церкви треба повер-нути Києву. Це буде мати великий позитивний вплив на зміну способу діяння нашої Церкви і на її ментальність взагалі.

II. Статистичні дані

Територія — 533 700 кв. км. Охоплює всі області України, крім Галичини, Буковини та Закарпаття. Громади греко-католиків є в усіх областях.

Громад всіх разом - понад 100, з них 74 зареєстровані.

Кількість вірних: точної кількості не знаємо, і її важко вста-новити. З практичною метою ми їх поділяємо на парафіян і прихожан. Парафіяни — це ті, що постійно відвідують нашу Церкву і беруть на себе відповідальність за неї. Прихожани - це принагідні відвідувачі, які з часом можуть стати парафіянами, але дуже часто так не стається. Говориться про 600 000 вірників, приналежних до Української Греко-Католицької Церкви. Хто ж вони? Це в основному вихідці з Галичини або їхні діти, вивезені у 1946-1950 роках.

На Волині є старі поселення греко-католиків, але з різних причин все більше горнеться до Української Греко-Католицької Церкви і корінне населення. Наша Церква промовляє до них відкрито, щиро. Докладно про це краще розкажуть представники екзархії.

Священнослужителів: 54 священики, з яких 7 ієромонахів, а також 7 дияконів. З екзархії кандидатів до священства в Україні — 14, один студіює за кордоном. Зголошуються до праці священики чи питомці зі західноукраїнських єпархій. Загалом священнослужителі є різного походження: народжені на теренах екзархії і прибулі зі західних областей. Деякі, з тих, що прийшли зі заходу України, “випозичених” на кілька років, мають бажання постійно служити в екзархії. Серед них одні завжди були священнослу-жителями Української Греко-Католицької Церкви, інші перейшли з Православних Церков.

На теренах екзархії працюють 2 чоловічі чини: оо. василіяни та редемптористи. Редемптористи беруть на себе парафіяльні обов'язки, а василіяни хотіли б радше мати монастирі, як осередки пасторально-місійного характеру. В обох чинах бракує ієромонахів.

В екзархії діє 4 жіночі чини і згромадження: василіянки, служебниці, йосифітки та сестри Пресвятої Родини. Усі вони успіш-но займаються катехизацією на різних рівнях. Східна Україна зацікавлена в появі такого типу черниць, для них це новизна. Серед народу сестри користуються повагою як жінки, віддані Богові і ближньому.

III. Правовий статус

Києво-Вишгородська екзархія підпорядкована Львівському Вер-ховному Архиєпископові. Її створено 2 квітня 1996 року, екзарха впроваджено в його урядування 2 червня 1996 року. До екзархії не включено міста Києва, яке безпосередньо підпорядковане Львівсь-кому Архиєпископові. Екзарх діє як делегат Львівського Архиєпископа.

Адміністративне екзархія поділена на 8 вікаріятів, на парафії і церковні громади. Парафії — це громади, які мають постійну душпастирську обслугу та постійне приміщення для моління.

Екзархія намагається дотримуватися єдиного статуту для всіх громад, підтвердженого та зареєстрованого в Держкомітеті. Цей статут є компромісним варіантом між церковними та державними законами. Діалог між церковною й державною владами є необ-хідністю, але це тривалий процес, бо державна влада поки що не до кінця розуміє природу Церкви і її правопорядок.

IV. Проблеми

Поза Галичиною і Закарпаттям Українська Греко-Католицька Церква є у меншості. Це не трагедія, але це треба зрозуміти.

А. Що таке Українська Греко-Католицька Церква? Таке запи-тання ставить багато людей, що живуть на території екзархії. Ми повинні проводити широку просвітницьку роботу.

Б. Яке місце займає Українська Греко-Католицька Церква на сході України? Це питання набагато складніше. Його ставлять головним чином православні християни, які з тих чи інших причин бояться присутності Української Греко-Католицької Церкви на Схо-ді — на їхній, як вони кажуть, традиційно й канонічне правос-лавній землі. Існування екзархії виправдовуємо потребою у духов-ному обслуговуванні греко-католиків на сході України, переважна більшість яких є греко-католицького, галицького походження. Але що робити тоді, коли до нашої громади приходить корінний житель східних областей. Він може бути українецем, росіянином, калмиком чи євреєм, православним, баптистом чи взагалі невіруючим. Коли ж ми його приймаємо до себе, нам закидають, що ми йдемо у наступ на Схід, а галичани кривляться, що ми буцімто занечищуємо українське (читай галицьке) правовір'я.

В. Корінних людей бентежить світоглядна різниця між ними і галичанами. Вони хотіли б знайти формулу тривалої єдності. Проб-лему творять іноді самі галичани, дивлячись іноді на своїх братів зі Сходу як на релігійне і національне недорозвинених, а свої звичаї, мову представляють як єдино правильні. Східні терплять від цього, але все-таки прагнуть одності в Церкві і в державі.

Г. Літургійні розбіжності дратують корінне населення. Якщо свя-щеник править богослужіння згідно з приписаним новими римсь-кими виданнями способом, люди почуваються спокійно, кажуть, що це наше, і радо ходять до наших Церков. Коли ж стикаються з галицькими партикуляризмами, розгублюються.

Г. Стосунки з православними складаються по-різному, але зага-лом вони досить складні. Ми вільно розмовляємо з членами Укра-їнської Автокефальної Православної Церкви та Української Право-славної Церкви Київського Патріархату. Але поки що паша праця па розмові і закінчується. Мушу щиро признатися, що ми не вжи-вали заходів до встановлення тісніших зв'язків.

Д. Певною проблемою є співжиття з католиками латинського обряду (розуміється, не такою, як на заході України). В окремих громадах латинники радо йдуть нам назустріч і дають у корис-тування свої храми. У Києві ми намагаємося активно з ними співпрацювати. Загалом латинники мають краще розвинену пасто-ральну й освітню діяльність — цього нам би повчитися в них. Дуже псує відносини все ще сильний польський характер Римо-Католицької Церкви і властивий польській ментальності месіянізм.

Е. На сході України дуже розповсюджені є секти, які часто користають з невміння Католицької і Православної Церков викорис-тати свої власні духовні скарби. Ця справа вимагає поважного і послідовного вивчення.

Я зупинився на окремих моментах нашого життя на Східній Україні. Яких нам треба священиків, яка повинна бути катехизація, як працювати з молоддю, які нам потрібні монахи і монастирі — про це говоритимуть наші представники у відповідних секціях.

© Розробка та розміщення - TRC, 2001