Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Про головну тему Патріаршого Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувся у Львові – Брюховичах 2 – 9 вересня 2008 року Божого
• Лист Блаженнішого Любомира до шановних учасників святоуспенської прощі до Люрду з нагоди 150-ліття появи Пресвятої Богородиці
• Слово Блаженнішого Любомира до тих, хто потерпів під час повені, і тих, хто їм допомагає
• Лист Блаженнішого Любомира до Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви
• Лист Блаженнішого Любомира з нагоди хіротонії Владики Браєна (Байди), Єпарха Саскатунського
• Звернення Блаженнішого Любомира з нагоди завершення навчального року
• Пасторальне звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до духовенства, монашества та мирян УГКЦ, до носіїв влади та до всіх людей доброї волі
• Звернення Блаженнішого Любомира, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до вірних Української Греко-Католицької Церкви та всіх людей доброї волі з нагоди Дня хворого
• "На шляху до Емауса" Послання до молоді Синодальної комісії у справах молоді УГКЦ
 Звернення Блаженнішого ЛЮБОМИРА, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ, з нагоди тисяча двадцятої річниці Хрещення Київської Русі
• Звернення Верховного Архиєпископа до вірних Української Греко-Католицької Церкви, всіх людей доброї волі та носіїв державної влади України
• Великоднє привітання Блаженнішого Любомира (2008 рік)
• Звернення на Великий піст Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви
• Роздуми Блаженнішого Любомира щодо дотримання правил дорожнього руху
• Послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди відзначення XVI Всесвітнього Дня хворого
• Звернення єпископату Української Греко-Католицької Церкви до молоді
• Звернення до старших членів Української Греко-Католицької Церкви з нагоди завершення Патріаршого Собору «Молодь у Церкві третього тисячоліття»
• Послання Святішого Отця Венедикта XVI, Папи Римського, до 94-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців (13 січня 2008)
• Звернення Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами з нагоди Тижня молитов за єдність християн
• Проголошення вірним Української Греко-Католицької Церкви 2008 року Божого Роком християнського покликання
• Послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди всесвітнього Дня миру 1 січня 2008 року
• Послання Блаженнішого Любомира на Різдво ГНІХ
   Звернення Блаженнішого ЛЮБОМИРА, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ, з нагоди тисяча двадцятої річниці Хрещення Київської Русі

Звернення Блаженнішого ЛЮБОМИРА,
Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької Церкви,
з нагоди тисяча двадцятої річниці Хрещення Київської Русі

Дорогі в Христі!

Цього року офіційно відзначаємо 1020-ту річницю Хрещення Київської Русі. І хоч це не вповні кругла дата, варто звернути на неї увагу. Урочисті святкування, присвячені тисячоліттю хрещення, у 1988 році відбувалися в Москві, бо так було вигідно окупантам України. Сьогодні, коли ми є господарями власної землі, можемо розпоряджатися нашим часом. Таку знаменну подію, як Хрещення Київської Русі, треба було відзначати вже десять років тому, але, можливо, ще тоді ми були не вповні до того готові. Тепер, думаємо, настав слушний час.

Хрещення, яке було обов'язковим для тодішньої держави, хоч, цілком природно, не було всюди здійснене одночасно, спонукає нас призадуматися. Передусім ми повинні у цей ювілейний рік усвідомити, що офіційне державне хрещення – це не початок християнства на території України. Християнство було знаним в Україні майже від його початків і поширювалося через своїх і чужоземних торговців та подорожніх. Цікавим для нас є розповідь – загальновідома як легенда, але, можливо, не цілком позбавлена історичних підстав – про перебування святого апостола Андрія на київських горах. Сьогодні важко науково довести достовірність тих відвідин, однак факт, що щось таке закарбувалося у свідомості наших предків правдоподібно ще далеко перед офіційним прийняттям християнства, не може бути випадковістю.

Часто, представляючи історичний розвиток нашого народу, твердять, немовби християнство стало причиною утворення Київської держави. Радше навпаки, вже існуюча Київська держава стала великою і сильною, бо прийняла християнство. Християнство, з одного боку, стало чинником, який надав цій державі особливого характеру, свідченням чого, для прикладу, була відсутність смертної кари у законодавстві та властивої для поганських часів геополітичної агресії. А з другого боку – завдяки прийняттю християнської віри Київська Русь могла нав'язати широкі безпосередні стосунки із усіма державами Європи, свідченням чого є подружні зв'язки дітей князя Ярослава в різних кутках тодішньої Європи. Сьогодні можемо сміливо стверджувати: Київська Русь, як і її прямий спадкоємець – Українська держава – є європейською державою не тільки тому, що знаходиться на цьому європейському географічному континенті, а головно тому, що дуже високою мірою, незважаючи на татарські та комуністичні лихоліття, зберегла християнські вартості, які характеризують насамперед духовну, а вже потім політичну культуру Європи.

Офіційне християнство, яке свідомо плекали найвизначніші державні провідники упродовж століть, ґрунтовно просякло нашу культуру. Виключити християнство - означає зруйнувати нашу культуру дощенту. Таку мету ставив перед собою комуністичний режим, намагаючись досягти її через переписування на свій лад наших літературних творів, руйнування надбань архітектури та іконописного мистецтва тощо. Він завдав глибоких ран, але не вирвав Бога із людських сердець. Сьогодні нашим великим завданням є відбудувати наші храми, належно їх розписати, очистити художні твори всіх родів від безбожницької зматеріалізованої халтури.

Немає найменшого сумніву, що християнство було домінантною релігією у формуванні культури нашого народу, однак упродовж першого тисячоліття християнської ери вже також існували відомі на території сучасної України інші монотеїстичні релігії. І сьогодні наша держава не є суто християнською, але це не означає, що святкування 1020-ї річниці прийняття християнства як офіційної державної релігії є святом лише для нас, християн. Прибічники інших світових релігій повинні радіти разом з нами, бо для кожної щиро віруючої людини сам факт, що народ вірує, тішиться своєю вірою та сумлінно і послідовно старається бути релігійним, є достатньою підставою поділяти загальну радість.

Україна сьогодні є багатоконфесійною. Однак, це не є свідченням її безбожництва. Різні щодо часу та наміру соціологічні опитування, проведені професійними організаціями, подають відрадну інформацію, що незважаючи на жахливі роки комуністичного режиму, в народі збереглася пам'ять про Бога і про Христа. Так, для прикладу, цього року понад чотири п'ятих населення України заявили, що для них Великдень – це свято, а не просто вихідні.

Знаючи, що далеко не всі громадяни України належать до християнських Церков, ми повинні звернути увагу на таку заяву і дуже серйозно застановитися, як тим людям, які не належать до організованих релігійних кіл, повніше представити Божу науку. Саме ювілейний рік, щоб він не обмежився тільки святкуванням, має спонукати християнські Церкви до цієї важливої справи. Бо останніми десятиліттями в Україні з'явилося багато релігійних новоутворень, які, відповідаючи на ту чи іншу релігійну потребу людини, притягують її до себе, однак не здатні людину вповні задовольнити. Натомість християнство є не відповіддю на поодинокі потреби людського життя, а цілісною релігією, яка охоплює всі види людського життя і не повинна бути представлена фрагментарно. Тому християнські Церкви повинні звернути на це особливу увагу і усім тим, хто зберіг лише поверхово, може, навіть тільки через якісь зовнішні звичаї пам'ять про Христа, представити Його та Його науку в повноті, щоб допомогти їм знову відкрити для себе релігійну сторінку людського існування. Ювілейний 1020-й рік є для цього чудовою нагодою.

Такі надзвичайно важливі аспекти життя нашого народу, як державна політика, наука, мистецтво – все те, що творить культуру, не може бути єдиною темою роздумів упродовж цього ювілейного року. Підставою святкувань є наші зрілі, свідомі, задіяні у практичному житті релігійні переконання. Якщо ми про це не пам'ятатимемо, то всі важливі аспекти особистого, родинного, суспільного, а особливо державного життя можуть втратити свою життєдайну цінність або стати іграшками геополітики.

Відзначення Хрещення Київської Русі повинно нагадати нам про ще один дуже важливий аспект, який здійснюється у нашому житті, коли ми щиро і глибоко приймаємо правди християнської релігії, а саме – про свободу духу. Всякі тоталітарні режими упродовж віків поборювали християнство, бо вони боялися свободи. Щось подібне властиве й усім псевдорелігіям, які сковують дух людини, позбавляючи її можливості свобідно зріло перевірити свій зміст.

Типовою ознакою спотвореної релігійності є почуття страху. Багато з нас ще дуже чітко пам'ятає імперію, яка володіла мільйонами людей, занурюючи їх у почуття безнадійного страху. Упродовж століть також різного роду псевдорелігійні рухи або навіть неправильно зрозуміла правдива релігія старалися контролювати своїх прибічників через це негативне почуття і в такий спосіб нібито вести їх до Небесного Царства. Таке часто трапляється ще й сьогодні у спільнотах, які видають себе за релігійні, але полонять своїх членів страхом. Тому, якщо хочемо цього року бачити християнську релігію у всій її красі, треба через її правильне розуміння подолати всякі форми страху, якими різні сили хотіли б ув'язнити дух нашого народу.

Жодний свідомий громадянин України не сміє оспорювати важливості Хрещення, здійсненого за дорученням святого рівноапостольного князя Володимира для Київської Русі та сьогоднішньої України. Ми знаємо, що наші предки цю знаменну подію відзначали дуже урочисто в міру своїх можливостей і обставин щоп'ятдесят років, бо добре усвідомлювали всебічне значення цього акту. Однак ми, розуміючи зміст і властиве значення акту більше ніж тисячолітньої давнини, повинні відзначати його щороку, і то не тільки зовнішньою помпезністю, а й нашим щоденним життям. Не можна допустити, щоб воно було забруднене політичними міркуваннями чи розрахунками. Ми мусимо втримати його принаймні на тому духовному та релігійному рівні, з яким Хрещення відбувалося 1020 років тому і намагатися з року в рік на підставі того, що сталося з нашим народом за часів святого князя Володимира, робити щорічне святкування дедалі святішим, як належить справжнім його спадкоємцям не тільки за тілом, а й передусім за духом.

Дорогі в Христі, вітаймо ініціативу урочистого святкування Хрещення Київської Русі. Це саме Боже провидіння нагадує нам про те, що в житті кожного із нас, наших родин, наших громад, наших сіл і міст, нашого народу та всієї нашої держави найважливіше бути з Богом. Не проґавмо цієї важливої нагоди. Нехай ніщо минуще чи другорядне не відверне нашої уваги від того, що в людському житті є найбільш суттєвим. Гляньмо на всіх людей очима віри. Пам'ятаймо, що це наші брати і сестри у Господі, хоч би ким вони були, і треба врахувати їхні права та шанувати їхню гідність як Божих дітей. Виявляймо до них свою зичливість. Святий рівноапостольний князь Володимир за якимсь особливим натхненням із неба поставив нас на шлях, що веде до Бога. Нехай ніщо із цього шляху нас не зіб'є. Відречімося від сатани та всіх його діл. З'єднаймося з Христом та поклонімося Йому.

Христос воскрес!

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

+ ЛЮБОМИР

Дано у місті Києві, при соборі Воскресіння Христового,
7 травня 2008 року Божого, 1020-го від Хрещення Русі-України

На початок 

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC