Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Про головну тему Патріаршого Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувся у Львові – Брюховичах 2 – 9 вересня 2008 року Божого
• Лист Блаженнішого Любомира до шановних учасників святоуспенської прощі до Люрду з нагоди 150-ліття появи Пресвятої Богородиці
• Слово Блаженнішого Любомира до тих, хто потерпів під час повені, і тих, хто їм допомагає
• Лист Блаженнішого Любомира до Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви
• Лист Блаженнішого Любомира з нагоди хіротонії Владики Браєна (Байди), Єпарха Саскатунського
• Звернення Блаженнішого Любомира з нагоди завершення навчального року
• Пасторальне звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до духовенства, монашества та мирян УГКЦ, до носіїв влади та до всіх людей доброї волі
• Звернення Блаженнішого Любомира, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до вірних Української Греко-Католицької Церкви та всіх людей доброї волі з нагоди Дня хворого
• "На шляху до Емауса" Послання до молоді Синодальної комісії у справах молоді УГКЦ
• Звернення Блаженнішого ЛЮБОМИРА, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ, з нагоди тисяча двадцятої річниці Хрещення Київської Русі
• Звернення Верховного Архиєпископа до вірних Української Греко-Католицької Церкви, всіх людей доброї волі та носіїв державної влади України
• Великоднє привітання Блаженнішого Любомира (2008 рік)
• Звернення на Великий піст Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви
• Роздуми Блаженнішого Любомира щодо дотримання правил дорожнього руху
• Послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди відзначення XVI Всесвітнього Дня хворого
• Звернення єпископату Української Греко-Католицької Церкви до молоді
• Звернення до старших членів Української Греко-Католицької Церкви з нагоди завершення Патріаршого Собору «Молодь у Церкві третього тисячоліття»
• Послання Святішого Отця Венедикта XVI, Папи Римського, до 94-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців (13 січня 2008)
• Звернення Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами з нагоди Тижня молитов за єдність християн
• Проголошення вірним Української Греко-Католицької Церкви 2008 року Божого Роком християнського покликання
 Послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди всесвітнього Дня миру 1 січня 2008 року
• Послання Блаженнішого Любомира на Різдво ГНІХ
   Послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди всесвітнього Дня миру 1 січня 2008 року

Послання
Святішого Отця Венедикта XVI
з нагоди всесвітнього Дня миру
1 січня 2008 року

Людська спільнота – спільнота миру

1. На початку нового року прагну передати мої щирі побажання миру, разом з гарячим посланням надії чоловікам та жінкам усього світу. Роблю це, пропонуючи разом поміркувати над темою, якою я розпочав це послання, і яка є особливо близькою моєму серцю: Людська родина – це спільнота миру. Дійсно, першою формою єдності між людьми є та, яку породжує любов між чоловіком та жінкою, що вирішили назавжди поєднатися, щоб разом будувати нову сім'ю. Але також і народи землі покликані будувати між собою стосунки солідарності і співпраці, як це личить членам єдиної родини людства: «Всі народи, – підкреслив Другий Ватиканський Собор, – становлять єдину спільноту, мають те саме походження, тому що Бог поселив увесь людський рід по всіх закутинах землі (Ді, 17,26), і мають також ту саму ціль – Бога» (Nostra aetate, 1).

Сім'я, суспільство і мир

2. Природна сім'я, ця внутрішня єдність життя і любові, основана на подружжі між чоловіком та жінкою (Gaudium et spes, 48), є «пріоритетним місцем «гуманізації» особи і суспільства», «колискою життя і любові» (Christifideles laici, 40). Тому сім'я слушно окреслюється, як перша природна спільнота, «Божа установа, яка лежить в основі життя людей, і є прообразом кожного суспільного порядку» (Compendio della dottrina sociale della Chiesa, 211).

3. Дійсно, в здоровому сімейному житті здобуваєш деякі фундаментальні складові частини миру: справедливість і любов між братами й сестрами; функція влади, виражена батьками; повне любові служіння слабшим членам, бо вони ще малі, або хворі, чи похилі віком; взаємна допомога в життєвих потребах, готовність прийняти іншого, і, якщо потрібно, пробачити йому. Саме тому родина є першою і незамінною вихователькою до життя в мирі. Тому не дивно, що насильство, вчинене в сім'ї, вважається особливо неприйнятним. Отже, коли стверджується, що родина є «першою і життєво необхідною клітиною суспільства» (Apostolicam actuositatem, 11), говориться про щось істотне. Сім'я є фундаментом суспільства також тому, що дає можливість відчути вирішальні досвідчення миру. З цього випливає, що людська спільнота не може обійтися без служіння, яке виконує сім'я. Де ж людина, яка перебуває в процесі виховання, може краще спробувати оригінальний «смак» миру, як не у тому першому «гнізді», яке їй приготувала природа? Сімейна мова є мовою миру; і саме звідти потрібно постійно черпати, щоб не втратити слів миру. У знеціненні слів, суспільство не повинно втратити зв'язку «граматикою», яку кожна дитина засвоює з жестів та поглядів мами і тата, ще раніше, аніж з їхніх слів.

4. Сім'я, обов'язком якої є виховувати своїх членів, володіє особливими правами. Сама ж Загальна Декларація прав людини, яка становить здобуток правової цивілізації справді універсальної цінності, стверджує, що «сім'я є природною і фундаментальною клітиною суспільства і має право на захист зі сторони суспільства та держави» (§ 16/3). Зі свого боку, Апостольська Столиця бажала надати сім'ї особливу правову гідність, публікуючи Хартію прав сім'ї. В її Преамбулі читаємо: «Права людини, навіть якщо й виражені, як права одиниці, мають фундаментальний соціальний вимір, який знаходить своє природне і живе вираження у сім'ї». Права, проголошені Хартією, є виразом і підкресленням природного закону, вписаного у серці людської істоти і об'явленої їй через розум. Заперечення, чи навіть обмеження прав сім'ї, затемнюючи правду про людину, загрожує самим основам миру.

5. Тому, хто навіть несвідомо протидіє інституції сім'ї, шкодить мирові в усій спільноті, національній та міжнародній, тому що послаблює інституцію, яка, фактично, є першою «школою» миру. І цей момент заслуговує на особливу увагу: все, що сприяє послабленню сім'ї, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, що, прямо чи непрямо, гальмує її готовність до відповідального прийняття нового життя, те що стоїть на перешкоді праву бути першими відповідальними за виховання дітей, становить об'єктивну перешкоду на дорозі миру. Сім'я потребує дому, праці чи слушного визнання домашньої праці батьків, школи для дітей, основної системи охорони здоров'я для всіх. Коли суспільство та світ політики не докладають зусиль, щоб допомогти сім'ї у цих ділянках, то позбавляють себе істотного ресурсу, який служить миру. Зокрема, засоби суспільної комунікації, через виховний потенціал, яким володіють, несуть особливу відповідальність за те, щоб сприяти пошані до сім'ї, інформувати про її очікування і права, виявляти її красу.

Людство – велика родина

6. Також соціальна спільнота, бажаючи жити в мирі, покликана керуватися цінностями, на які спирається родинна спільнота. Це стосується як місцевих спільнот, так і народів; навіть більше, воно стосується спільноти народів, родини людства, що живуть у цьому спільному домі, яким є земля. Але, в цій перспективі не можна, однак, забути, що сім'я народжується з остаточного і відповідального «так» чоловіка й жінки, і живе свідомим «так» дітей, які поступово стають її членами. Для того, щоб тривати, родинна спільнота потребує великодушної згоди всіх своїх членів. Необхідно, щоб це усвідомлення стало спільним переконанням також і тих, які покликані творити спільну родину людства. Потрібно вміти відповісти власним «так» на покликання, яке Бог вписав у нашу природу. Ми не випадково живемо один біля другого; всі ми разом прямуємо тим самим шляхом, як люди, а отже – як брати й сестри. Тому істотним є те, щоб кожен докладав зусиль, аби жити своє життя з усвідомленням відповідальності перед Богом, визнаючи в Ньому початкове джерело існування – свого, а також інших. Саме зважаючи на цей найвищий Принцип, можна сприйняти безумовну цінність кожної людської істоти, і, таким чином, можна закласти передумови побудови мирного людства. Без цього трансцендентного Фундаменту суспільство є лише зібранням сусідів, а не спільнотою братів та сестер, покликаних творити одну велику родину.

Родина, людська спільнота і навколишнє середовище

7. Сім'я потребує дому, відповідного для себе середовища, в якому зможе плекати свої стосунки. Для родини, якою є людство, таким домом є Земля, середовище, яке Бог Творець нам дав, щоб ми в Ньому відповідально і творчо жили. Ми повинні дбати про навколишнє середовище: воно доручене людині, щоб його охороняти і користати з нього, з відповідальною свободою, завжди керуючись критерієм добра всіх. Людська істота, безперечно, має першість у цінності над усім створеним. Шанувати навколишнє середовище не означає вважати неживу природу чи тваринний світ ціннішими за людину. Це означає, радше, не ставитись до нього егоїстично, повністю підпорядковуючи власним інтересам, тому що також і майбутні покоління мають право користати з створіння, виражаючи в цьому свою власну відповідальну свободу, якої домагаємося для себе. Не можна забувати про убогих, у багатьох випадках позбавлених участі в загальному призначенні сотвореного добра. Сьогодні людство схвильоване майбутнім екологічної рівноваги. Справедливим буде, коли оцінки щодо цього робитимуться розважливо, в діалозі між експертами та знавцями, без ідеологічних пришвидшень, спрямованих на поспішні висновки, а, передовсім, вони повинні спільно опрацювати модель врівноваженого розвитку, що гарантуватиме добробут для всіх, шануючи екологічну рівновагу. Якщо захист навколишнього середовища вимагає коштів, їх потрібно розподіляти справедливо, зважаючи на відмінність розвитку різних країн і на солідарність з майбутніми поколіннями. Розважливість не означає уникання власної відповідальності і відкладання рішень; вона радше зобов'язує спільно вирішувати, після відповідального обдумування дороги до мети, ставлячи собі за ціль зміцнити союз між людиною та природою, який повинен бути відображенням творчої любові Бога, від Якого ми походимо і до Якого прямуємо.

8. З огляду на це фундаментально важливим є «відчувати» землю як «наш спільний дім» і з метою управляти нею з користю для всіх, вибирати, радше, дорогу діалогу, аніж односторонніх рішень. Якщо необхідно, можна посилити кількість організацій на міжнародному рівні, щоб разом управляти цим нашим «домом»; однак, ще важливішим є сприяти тому, щоб у сумліннях дозрівало переконання в необхідності відповідальної співпраці. Проблеми, що з'являються на горизонті – складні, а час квапить. Щоб у дійовий спосіб підійти до цієї ситуації, потрібно діяти узгоджено. Ділянка, в якій особливо необхідне підсилення діалогу між державами – це питання управління енергетичними ресурсами планети. Під цим оглядом перед технологічно передовими країнами стоїть невідкладність: потрібно переглянути, з одного боку, високі стандарти споживання, викликані актуальною моделлю розвитку, і подбати, з іншого боку, про відповідні інвестиції, спрямовані на диверсифікацію енергетичних джерел і на кращий їх вжиток. Провідні країни мають великі енергетичні потреби, але часто їх заспокоюють за рахунок бідних країн, які через недостатність своєї інфраструктури, також і технологічної, змушені за зниженими цінами продавати енергетичні ресурси, якими володіють. Інколи, їхня ж політична свобода піддається сумнівам через форми протекторату, чи інших обумовлень, які є явно принизливими.

Сім'я, людська спільнота і економіка

9. Істотною умовою миру в окремих сім'ях є спирання на міцному фундаменті спільних духовних і етичних цінностей. Потрібно, однак, додати, що сім'я по-справжньому спізнає миру тоді, коли нікому не бракує найнеобхіднішого, і родинне добро – плід праці одних, заощаджень інших. Активна співпраця всіх – є добром, яким управляється в дусі солідарності, без надміру і марнотратства. Для сімейного миру є, отже, необхідним, з одного боку, відкритість на трансцендентну спадщину цінностей, але одночасно, з іншого боку, не позбавлене значення розумне управління як матеріальними добром, так і стосунками між людьми. Коли немає цієї складової частини, настає зменшення взаємної довіри з причини непевних перспектив, які загрожують майбутньому сім'ї.

10. Подібними словами слід говорити і про велику родину, якою є людство в цілості. Також і родина людства, сьогодні ще більше об'єднана внаслідок явища глобалізації, крім фундаменту спільних цінностей, потребує також і економіки, яка дійсно відповідатиме потребам спільного добра на планетному рівні. Посилання на природну сім'ю, також і з цієї точки зору, виявляється особливо красномовним. Потрібно сприяти правильним і щирим стосункам між окремими людьми і між народами, які дозволять усім співпрацювати на засадах рівності і справедливості. Одночасно, потрібно застосовувати розумне вживання природних ресурсів і рівномірний розподіл багатств. Особливо допомога, надана бідним державам, повинна відповідати критеріям логічної і здорової економіки, уникаючи марнотратства, яке, врешті, проявляється в утриманні коштовних бюрократичних апаратів. Потрібно також рахуватися з моральними вимогами, стараючись, щоб економічна організація не відповідала лише жорстоким законам швидкого прибутку, що можуть виявитися негуманними.

Сім'я, людська спільнота і моральний закон

11. Сім'я живе у мирі тоді, коли всі її члени підпорядковуються спільному правилу: воно стоїть на перешкоді егоїстичному індивідуалізмові і об'єднує разом окремі одиниці, сприяючи гармонійному співіснуванню і цілеспрямованій працьовитості. Цей критерій, само собою зрозуміло, стосується також і ширших спільнот: від місцевих, до національних і аж до міжнародної спільноти. Щоб осягнути мир необхідний спільний закон, який допоможе свободі бути насправді собою, а не сліпим свавіллям, закон, який захищає слабшого від зловживань сильнішого. В родині народів зустрічаються чимало свавільної поведінки, як в окремих державах, так і в стосунках між державами. Не бракує також стількох ситуацій, у яких слабший змушений схилити голову не перед вимогами справедливості, але перед відвертою силою того, хто має більше засобів, ніж він. Потрібно ще раз наголосити: сила завжди повинна бути дисциплінована законом, і це повинно діятись також і в стосунках між суверенними державами.

12. Про природу і роль права Церква вже неодноразово висловився: юридичний закон, що регулює взаємостосунки між людьми, підпорядковуючи зовнішню поведінку і також передбачаючи санкції для порушників, має за критерій моральний закон, який ґрунтується на природі речей. Людський розум, однак, здатний його розпізнати, принаймні в його основних вимогах, підіймаючись, таким чином, до творчого розуму Бога, від якого походять усі речі. Ця моральна норма повинна регулювати вибори сумлінь і керувати всією поведінкою людських істот. Чи існують юридичні норми, які регулюють стосунки між народами, які складають родину людства? І якщо існують, чи вони є діючими? Відповідь наступна: так, норми існують, але щоб вони були справді діючими, потрібно сягнути до норми природного морального закону, як до основи юридичного закону, інакше вона буде віддана на сваволю крихких і тимчасових консенсусів.

13. Знання норми природного морального закону не є недоступним людині, яка вглиблюється у себе саму, і стаючи перед обличчям своєї долі, запитує себе саму щодо внутрішньої логіки найглибших схильностей своєї істоти. Хоч з розгубленістю і непевністю, однак, вона може дійти до відкриття, принаймні в істотних лініях, цього спільного морального закону, який, не зважаючи на культурні відмінності, дозволяє людям порозумітися між собою щодо найважливіших аспектів добра і зла, справедливого і несправедливого. Необхідно дійти до цього фундаментального закону, вживаючи на пошук наші найкращі інтелектуальні сили, не піддаючись знеохоті з приводу неясностей і непорозумінь. Дійсно, цінності, закорінені в природному праві, присутні, хоч і в часткових і не завжди послідовних формах, у міжнародних угодах, у загальновизнаних формах влади, у принципах гуманітарного права включеного в законодавство окремих країн чи статути міжнародних організації. Людство не є «без закону». Однак, невідкладно потрібно далі вести діалог на ці теми, сприяючи спрямуванню законодавств окремих країн до визнання основних людських прав. Зріст юридичної культури в світі залежить, між іншим, від старання постійно доповнювати міжнародні норми глибоко людським змістом, щоб виключити зведення їх до таких процедур, які легко можна обійти через егоїстичні чи ідеологічні спонуки.

Подолання конфліктів і роззброєння

14. Сьогодні людство, на жаль, переживає великі поділи і гострі конфлікти, які кидають похмурі тіні на його майбутнє. Широкі простори планети втягнені в зростаючі напруження, в той час, коли небезпека збільшення кількості країн, що володіють ядерною зброєю, викликає вмотивовані побоювання в кожної відповідальної особи. Далі тривають численні громадянські війни на Африканському континенті, хоча вже чимало країн там зробили поступ в свободі і демократії. Близький Схід і надалі залишається ареною конфліктів і замахів, які впливають і на сусідні країни та регіони, загрожуючи втягнути також і їх у спіраль насильства. На загальнішому рівні потрібно з гіркотою відзначити збільшення кількості країн, втягнутих у гонку озброєнь: навіть країни, що розвиваються, призначають значну частину свого мізерного валового продукту на придбання зброї. У цій згубній торгівлі є багато відповідальних: тут є країни промислово розвинутого світу, які отримують високі прибутки з продажу зброї, і є олігархії, пануючі в багатьох бідних країнах, які хочуть зміцнити свій стан через закупівлю дедалі досконалішої зброї. У такі важкі часи насправді необхідна мобілізація всіх людей доброї волі, щоб осягнути конкретні домовленості, спрямовані на ефективне роззброєння, передовсім у ділянці ядерних озброєнь На цьому етапі, коли процес нерозповсюдження ядерної зброї стоїть на місці, відчуваю обов'язок закликати владу до того, щоб наново, із ще більшою рішучістю, розпочати переговори щодо поступового і узгодженого знищення існуючої ядерної зброї. Повторюючи цей заклик, я впевнений, що виражаю спільне побажання всіх тих, кому лежить на серці майбутнє людства.

15. Минає 60 років відтоді, коли Організація Об'єднаних Націй урочисто опублікувала Загальну декларацію прав людини (1948-2008). Цей документ був відповіддю родини, якою є людство, на жахи Другої світової війни, визнаючи власну єдність, що ґрунтується на однаковій гідності всіх людей, і кладучи в центрі людського співжиття пошану до основних прав окремих людей і народів: це був вирішальний крок на важкій і вимогливій дорозі до згоди і миру. Особливої згадки заслуговує також 25-та річниця прийняття Апостольською Столицею Хартії прав сім'ї (1983-2008), як також 40 річниця відзначення першого Всесвітнього Дня Миру (1968-2008). Відзначення цього Дня, плоду провидіння-інтуїції Папи Павла VI, яке продовжував з глибоким переконанням мій улюблений і шанований попередник, Папа Іван Павло ІІ, з часом, через Послання, написані з цієї нагоди, дало Церкві можливість розвинути ясну доктрину на користь фундаментального людського добра. І саме у світлі важливих річниць, закликаю кожного чоловіка і кожну жінку якнайясніше усвідомити спільну приналежність до єдиної людської родини і докладати зусилля для того, щоб співіснування на землі дедалі більше віддзеркалювало це переконання, від якого залежить встановлення правдивого і тривалого миру. Закликаю також віруючих невпинно благати в Бога великого дару миру. Християни, із свого боку, знають, що можуть довіритись заступництву Тієї, яка будучи Матір'ю Божого Сина, що став тілом для спасіння всього людства, є нашою спільною Матір'ю.

Всім бажаю щасливого Нового року!

Дано в Ватикані, 8 грудня 2007 року

На початок 

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC