Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
    <<< Назад
• 1. Патріарх Йосиф Сліпий. Пресвята Євхаристія
• 2. Міжнародна змішана богословска комісія. Тайна Церкви та Євхаристії у світлі тайни Св. Тройці
• 3. Тарас Байцар. Частота причастя впродовж історії: проблема і розв'язки
 4. Діонісій Ляхович, ЧСВВ. Божественна Літургія - джерело й вершина життя Церкви
• 5. Прот. Олександр Шмеман. Причастя у дні Великого посту
• 6. Прот. Олександр Шмеман. Значення Причастя. Значення приготування до Причастя
• 7. Сергій Ковальчук. Євхаристія в контексті трьох Таїнств Християнського Втаємничення згідно Кодексу Канонів Східних Церков
  


Божественна Літургія — джерело й вершина життя Церкви


Нарис для святкування Євхаристійного 2005 рoку

 

Вступ

 

Вселенський Архієрей Iван Павло II проголосив 2005 рік – Роком Євхаристії. Це чудова нагода для того, щоб за глибитися в роздуми про Євхаристійне таїнство і відкрити скарб, який міститься у нашій Божественній Літургії. Як згодом побачимо, Східна традиція ставить особливий наголос на відправу Божественної Літургії, що, власне, і є Євхаристією у повному значенні цього слова. Західна ж Церква акцентує на зовнішніх способах Євхаристійного почитання і тим самим відокремлює Євхаристію від відправи Служби Божої.

У цих роздумах я маю намір відкрити деякі перспективи введення в Євхаристійне таїнство, що сприяли б поглибленню та відновленню нашої євхаристійної практики, яка, в свою чергу могла б перетворити наше життя на справжню Євхаристію, тобто життя сповнене подяки, поділу свого хліба, служіння, слухання, посвяти і самовідречення.

Користуюся енцикликою Папи Iвана Павла II «Церква з Євхаристії» від 17 квітня 2003 року та Апостольським листом того ж Папи «Зостанься з нами, Господи» від 7-го жовтня 2004 р., що є посібником підготовки до майбутнього римського Синоду про Пресвяту Євхаристію. Проте моя особлива увага звернена більше на феноменологічно-богословсько-літургічні аспекти, яких не розглядають ці документи, а на мою думку, саме вони є найважливішими чинниками у процесі поглиблення знань стосовно євхаристійного таїнства.

 

1. Наближення до Таїнства Пресвятої Євхаристії

Спробуємо наблизити я до найбільшого таїнства християнс ької віри, охоплюючи поглядом все Боже творіння і роблячи аналіз процесу виникнення хліба й вина, з одного боку, а з другого, з богословської перспективи споглядаючи ікону Пресвятої Тройці та роздумуючи над таїнство м Христової Церкви.

 

1.1 Природа бере участь в Євхаристії

Вся природа і все життя – це велика євхаристія. Все, що Бог створив, має жертовний характер, воно існує в постійному сопричасті між собою. Земля вирощує різні плоди, і все живе з цих плодів користає: п'є воду, дихає киснем, стає поживою тварин і тварини жертвують себе одні одним... Коли б перервалася жертовність природи, пошкодився б увесь ланцюг життя, а це тягне за собою смерть. Очевидно, у світі природи сопричасність здійснюється несвідомо, інстинктивно. Також людина була створена для сопричастя з Богом, людиною і природою. Вона одержала від Бога право споживати всі плоди землі, крім плодів дерева, що «посередині саду», – дерева пізнання добра і зла (пор. Бут 2 : 16-17). Але, як нам відомо, людина не послухала Творця – згрішила і тим самим стала єдиним створінням, що заперечує загальний «євхаристійний» закон – порух сопричасності. З усіх сотворінь тільки людина може відмовитися давати життя, а натомість здатна все загарбати для себе, навіть все спалити вогнем (йдеться про здатність нищити світ атомною зброєю). Бог хоче спасти людину від цієї смертельної небезпеки і тому роз починає історію спілкування з людиною, яка завершується в Iсусі Христі. Iсус Христос як новий Адам відновлює закон сопричасності: з любови до людини сходить на землю, жертвує себе людині та світові, вмиває ноги апостолам, стає хлібом життя, дає себе в поживу: «Це моє тіло, що за вас ламається; Це моя кров, що за вас проливається...».

Доцього Він запрошує своїх учнів і апостолів: «Приклад дав я вам, щоб і ви робили так само. Знавши те, щасливі будете...» (пор. Йо 13 : 15). «Чиніть це на мій спомин!» (Лк 22 : 19).

I ціла природа предложується на проскомидійнику: хліб, вино й вода. Вірні приносять ці дари як символ їхньої праці і жертви, даруючи щось зі свого життя. Iсус приймає цю жертву людини і взамін жертвує себе як поживу для вічності.

Вже на цьому першому етапі можемо спостерегти, що Євхаристія є найвищим законом природи та одночасно «джерелом і вершиною» всього християнського життя.

 

1.2 Феноменологія xліба й вина

У старих римських Катехизмах у розділах про Євхаристію йшла мова про субстанцію і про види субстанції, про переміну сутності хліба і вина на тіло й кров Iсуса Христа (транссубстанціація – пересуществлення), в якій залишаються тільки зовнішні види хліба і вина; мова йшла також про матерію (хліб і вино) та форму освячення. Це сухі древньогрецькі філософьскі категорії мислення, які перейняла середньовічна схоластична школа. Оперуючи такими категоріями справді важко є більш духовно заглибитися у Євхаристійне таїнство.

Я не одноразово запитував себе чи не краще дивитися на Євхаристію поглядом Iсуса Христа замість того, щоб користуватися сухими філософськими категоріями? Тому й спробував.

Хліб, що тілом став...

Що Iсус Христос говорить про хліб і вино (виноградину)? Він з учнями ходить полями, серед пшеничних ланів. Він розповідає притчу про господаря, який посіяв добре зерно, але прийшов у ночі ворог і засіяв кукіль. Він оповідає про сівача, що сіє зерно, і воно паде на різний ґрунт. Каже, що зерно гірчичне криє в собі великий динамізм: маленьке воно, а виростає деревце... Йде мова про зерно, яке господар посіяв, і воно, незалежно від того спить господар чи відпочиває, кільчиться, сходить, росте. Він рахує скільки зерен у пшеничному стебельці.

Отже, коли Iсус бере хліб у свої руки і складає подяку, в Його думці та в серці виринає довга історія хліба. Скільки ж потрібно праці, щоб хліб покласти на стіл! Господар мусить підготувати поле, посіяти зерно: воно, як паде в землю, завмирає. Згодом сходить стебельце, росте, розвивається, цвіте і рясний плід приносить... Приходить час жнив: господар жне пшеницю, згодом молотить і просіює, очищаючи добре зерно від полови. Потім меле, а жінка місить та пече. Нарешті хліб на столі, його ламають або нарізають, їдять – і таким чином хліб перетворюється у тіло людини.

Вино, що входить у кровообіг...

Подібна історія вина, яке стає кров'ю. Приготувавши поле, господар садить саджанці, які приймаються, розвиваються, приносять плоди. Настає час зривати виноградне гроно, чавити, квасити, аж поки воно стане вином. Вино наливають у чаші та п'ють його – і так вливається воно в кровообіг людини.

 

1.3 Історія Iсуса Христа на подобу хліба й вина

В історії хліба й вина можна побачити спасительну історію життя Iсуса Христа. Коли прийшла повнота часу, Син залишає свою рівність із Богом і воплочується у лоні Діви Марії, тобто народжується... Росте «мудрістю, літами і ласкою в Бога та людей» (Лк 5, 22). Настає час плодів: «Господній дух на ньому... Він несе добру новину бідним». Він прокажених очищає, мертвих воскрешає, бісів виганяє... (пор. Лк 4,18-19). Але книжники й фарисеї починають його пожинати, провіювати язиками, судити. Вони його видають грішникам у руки, ті б'ють його, молотять і розпинають, проковтують.

Iсус, бачачи в процесі постання хліба свою історію життя, під час пасхальної вечері, бере хліб і каже: «Це Моє тіло, що за вас ламається на відпущення гріхів». Згодом бере чашу з вином і каже: «Це Моя кров, що за вас проливається на відпущення гріхів». I додає: «Чиніть це на Мій спомин!.. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу звіщаєте смерть Господню, аж поки Він не прийде» (І Кор 11:25-26). Iсус запрошує Своїх учнів робит и те, що Він сам чинив, тобто стати хлібом життя для інших.

Видатний професор літургіст Роберт Тафт, на Соборі монашества, який відбувався у Львові в 2004 році, сказав, що «мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а перемінити тебе і мене у Христа». Відправа Євхаристії є «для нас», щоб «нас усіх, що від одного тіла і чаші причащаємося, з'єднати одне з одним на причастя єдиного Духа Святого» (Епіклеза Літургії св. Василія) (1).

Євхаристійне життя забирає гріх світу: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо 1, 29). Грішні люди судять Iсуса, б'ють, терням увінчують, в бивають. Але гріх людей завмирає в особі Iсуса Христа, гріх не відбивається на інших , як в законі «зуб за зуб, око за око». Він не віддає злом за зло. Зло зникає в його Особі, не поширюється далі, не творить структури зла або культури смерти.

Ось Агнець Божий... Такими є також християни, що беруть участь в євхаристійному таїнстві, у таїнстві хліба й вина. Християни, які живуть євхаристійно не дозволять, щоб гріх, який впав на них, переходив на інших, перетв о рювався у гріховну структуру. Гріх інших людей завмирає в їх особі , і тим самим тут і тепер з вершується спасительна дія.

 

2. Богословські перспективи введення у Євхаристійне таїнство

У цьому короткому розділі наблизимося до Євхаристійного таїнства двома богословськими шляхами, а саме спогляданням ікони Пресвятої Тройці і роздумуванням над таїнством Церкви.

2.1 Iкона Пресвятої Тройці

Коли подивимося на ікону Пресвятої Тройці, яку написав у 1425 році монах Андрій (Рубльов) , то зауважимо, що по середині престолу, за яким сидять три Божі Особи є чаша, яку благословить Друга Особа Божа. Євхаристія є центром ікони. Руки Отця, Сина і Святого Духа у різний спосіб виявляють її значимість. Син (у центрі) вказує на нього двома пальцями, показуючи свою місію стати жертовним Агнцем. Отець (зліва) заохочує Сина, благословляючи його. А Дух, який володіє тою самою владою, що Отець і Син, вказує на прямокутний отвір перед вівтарем, ніби стверджуючи цим, що Божа жертва є жертвою заради спасіння світу (2).

Пресвята Тройця – це євхаристійна спільнота, сопричастя любов і Отця, Сина і Святого Духа. Любов (Агапе) – це сутність життя Пресвятої Тройці. Три особи, але «одна сила, одна природа, одне божество», один престіл, одна чаша й одне коло любові: як «Бог – це любов» (І Йо 4, 8), так і Євхаристія за своєю глибинною суттю є таїнством любові – таїнством сопричасної любові.

Ікона Рубльова – найкращий вираз життя Тройці та нашої участі в ньому. Це домівка жертовної любові: «Страху нема в любові... Досконала любов проганяє геть страх» (І Йо 4, 18). I до такої участі покликаний кожний, хто охрестився в Iм'я Отця, Сина і Святого Духа. Він покликаний брати участь в Євхаристії, яка є започаткуванням майбутньої – вічної Євхаристії.

 

2.2 Таїнство Церкви

Другий Ватиканський Собор навчає, що Церква створена Iсусом Христом на зразок Пресвятої Тройці. Конституція «Світло Народів» каже, що Церква «являється як зібраний народ в єдности Отця, і Сина, і Святого Духа». Iншими словами, це народ зібраний в ім'я Отця, Сина, і Святого Духа (3).

З цієї точки зору можемо спостерегти, що Церква зроджується у Хрещенні. Кожного християнина хрестять в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і той, хто хрещений, прямує до Євхаристії та одночасно є паломником в дорозі до вічної Євхаристії – Царства Небесного. Таким чином долається колишнє окреслення Церкви як «досконалого суспільства». Натомість Церква стає сопричастям любов і вірних, паломницею до вічного сопричастя. Отже, по своїй суті, «Церква є таїнством сопричастя».

Відповідно, «Церква живе з Євхаристії» – це є заголовком останньої енциклiки Папи Iвана Павла II. Євхаристія є поживою життя вічного.

Таїнственне коло: Церква ототожнюється з Євхаристією і одночасно Євхаристія ототожнюється з таїнством Пресвятої Тройці. Таким чином, це одне таїнство: Пресвята Тройця, Церква, Євхаристія.

Завдяки Пресвятій Євхаристії Пресвята Тройця («Благодать Господа нашого Iсуса Христа, любов Бога і Отця та причастя Святого Духа») присутня у цьому світі; через Євхаристію Церква стає таїнством спасіння світу (Sacramentum salutis, Sacramentum mundi). Церква, дякуючи свому євхаристійному характеру, спасає світ. I спасають світ ті члени Церкви, які готові на жертву; ті, які готові в житті дати «своє тіло їсти» і «свою кров пити»... на відпущення гріхів. Церква завдяки Євхаристії вже тут і тепер є таїнством спасіння світу та одночасно є провісницею майбутнього спасіння.

З цього випилиавє, що всі Таїнства Церкви прямують до Євхаристії як до точки завершення: Хрещення, Миропомазання і Покаяння ведуть до євхаристійного сопричастя; таїнство Подружжя як домашня Церква – це сопричастя душ і тіл; Рукоположення дається для Євхаристії; Єлеопомазання у свою чергу є введенням в остаточну Євхаристію – Небесне Царство.

Отож важко говорити про Євхаристію, виходячи тільки з одної точки зору. Ми лишень натякнули на ті перспективи, які відкривають перед нами необмежений простір для роздумів, споглядання і занурення у найбільше таїнство любові.

 

3. Зв'язок зі щоденним життям

Божественна Літургія пов'язана з і щоденним життям, і якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя. Про цей зв'язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай Його тоді, коли це тіло наге. Не приноси Йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це Моє тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви Мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили»... Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (4).

Папа Iван Павло II у своїй промові до учасників зборів щодо пастирськ их проблем Католицької Церкви Візантійського обряду в Румунії каже, що «Свята Літургія – це місце, де виражається свідчення і богопочитання, сопричастя і братерство серед віруючих – це справжня вихователька християнського життя і найдовершеніше поєднання його різноманітних аспектів» (5). Отож разом йдуть відправа і життєве свідчення, сопричастя і братерство. А в енциклиці про Пресвяту Євхаристію чітко наголошується: «Євхаристія створює сопричастя і виховує до сопричастя» (6).

 

3.1 Божественна Літургія – «вершина і джерело»

Низи і Висоти – все євхаристійне. Низи беруть участь у Євхаристії в хлібі, вині й воді, які жертвуються і єднаються на проскомидійнику. Ці плоди природи символізують також працю людини, яка свій «хліб насущний» добуває з землі. З висот присутнє ціле небо: Пресвята Тройця, Богородиця, святі та «всякий дух праведний, що у вірі скончався».

Зібрані вірні й священнослужителі разом з Херувимами і всіма «Блаженними силами» прославляють, дякують, благословляють і споминають те все, що сталося задля нашого спасіння, спасительну дію Отця, і Сина, і Святого Духа.

У Божественній Ліртургії продовжується спасительна дія Iсуса Христа, який «сповнив весь промисл щодо нас» і віддав себе Отцеві в жертву за спасіння світу (7).

У Божественній Літургії Дух Святий сходить на нас і на освячені Дари, перетворюючи все Духом своїм святим, поєднуючи нас через Дари в одне Христове тіло, одну Церкву, один Божий народ. I «Святе» подається «святим» у причасті Тіла й Крові Христової.

В Апостольському листі «Світло Сходу, 10» Папа Iван Павло II слушно каже, що «на вершині молитовного досвіду стоїть Євхаристія – інша вершина – нероздільно пов'язана зі Словом як місце, в якому Слово стає Тілом і Кров'ю, небесною дійсністю, котра знову стає подією».

Продовжуючи, Римський Архієрей говорить про роль Церкви у Євхаристії, в якій осягається о божествлення її членів: «У Євхаристії відкривається глибока природа Церкви – спільноти запрошених на гостину, щоб святкувати пам'ять дару Того, хто жертвує і є жертвою: члени спільноти беруть участь у Святих Таїнствах, стають «однокровними родичами» Христа, являючись вже тут на землі, обожествленням, що поєднує в нерозривному зв'язку божественість і людськість Христа».

Храм, де здійснюється відправа Євхаристії, своєю архітектурою допомагає відчути цю «вершину» Божественної Літургіі. Храм представляє небо на землі, в якому час зупиняється у вічному «тепер».

 

4.1 Храм – священний простір

Насправді храм – це священний простір всенародної молитви, поєднання неба й землі. Храм своєю архітектурою, зокрема куполами і розміщенням його частин – притвор, храм вірних і «святая святих», який відокремлений іконостасом – є тим священним простором, в якому відбувається спасительна дія. Східні богослови звуть храм «небом на землі» (8) або навіть «тінню Тройці» (9).

Входячи у храм, Божий народ залишає профанний простір світу з його пристрастями і клопотами – «житейську печаль», щоб «прийняти царя, що його в славі супроводять ангельські чини». У храмі всі мають нагоду відчути Божу гостинність, доброту й любов, яка зціляє, пригощає і нікого не залишає обділеним. Вірний, переступаючи притвор храму, входить у зв'язок з цілим небом та з народом, який молиться.

У священному просторі храму єпископи і пресвітери , богопосвячені особи й увесь народ «єдиними устами та єдиним серце славлять і оспівують ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...». Всі об'єднані у молитві разом з Херувимами і всіма «Блаженними силами» прославляють Пресвяту Тройцю та складають подяку за величне діло людського відкуплення.

 

4.2 Божественна Літургія — час вічності

У священному просторі храму впродовж Божественної Літургії, час набирає нового значення. Мірила часу – минуле, теперішнє і майбутнє – перемінюються. Минуле й майбутнє зливаються у таїнственному «тепер» сопричастя неба і землі.

Божественна Літургія – це вічне «тепер» благодаті Господа нашого Iсуса Христа, любові Бога Отця і причастя Святого Духа.

Дух Святий у вічному «тепер» сходить на молільників і на Святі Дари і їх освячує (епіклеза), роблячи всіх одним святим народом разом з патріархами, пророками, апостолами, мучениками... мертвими й живими аж до повноти, коли все заново повернеться до Господа.

 

4.3 Заохота Церкви, щоб повернутися до своїх джерел духовості

Божественна Літургія як «вершина і джерело» виражає християнське життя, наче у синтезі: нагадує і являє Тайну Христа і Церкви, представляє Його для споглядання вірним і оспівує Його, висловлюючи подяку Господеві, бо «милість його вічна».

Римська Конгрегація для Східних Церков видала Iнструкцію застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, в якій йдеться про те, що Східні Церкви по-особливому зберігають першість Літургії як вершину християнського життя, залишаючись при цьому вірними духові Отців Церкви, у якому Літургія була осередком Катехизи та навчання релігії: тут проголошували і пояснювали Святе Письмо, а також молилися, щоб «благовістити Євангеліє силою великою» (10).

Далі мова йде про те, що в Літургії Східніх Церков повністю реалізується досвід втілення віри у культурі народів, тому ця культура є одночасно і натхненням , і плодом віри...

Iнструкція визнає, що молитва Церков Сходу має сильно виражений спільнотний характер: Літургія спонукає вірного не тільки шукати пристановища і захисту в Господі, а й єднатися з Його стадом (молитва за оглашених), відчувати себе частиною зібрання, брати активну участь в ньому, відповідно до чину кожного, щоб сопричаститися зі святими, зібраними віддавати хвалу в піснях і взиваннях.

Східні Літургії передають таїнственність і одночасно є синтезом духовності Сходу, бо духовність зроджується з Літургії. Всі молитви Божественної Літургії, зокрема т. зв. «тихі молитви», відображають єдину динаміку цілої відправи: жертва дарів, слухання Слова, Євхаристійна жертва, причастя вірних – все те, що сталося заради спасіння людини та продовжується тут і тепер та у всіх часах і місцях світу.

 

5. Божественна Літургія – продовження жертви Iсуса Христа, аж до Його приходу

Починаючи від II Ватиканського Собору і закінчуючи енциклікою «Церква живе з Євхаристії», наголошується на тому, що Божественна Літургія продовжує ту саму спасительну дію Iсуса Христа у світі, аж поки він не прийде.

Отож через священнослужителя Iсус Христос тут і тепер:

Складає подяку Отцеві, бере у Свої руки хліб і каже: «Це Моє тіло...»;

Бере чашу з вином і мовить: «Це кров Моя...».

Святий Дух тут і тепер сходить на нас і на святі Дари та освячує нас разом з Дарами, роблячи нас святими – Божим народом. I «Святе» подається «святим» під час обряду св. Причастя.

Євхаристійне життя з Євхаристією тісно пов'язані. Хто живе євхаристійно, той має право «без суду і осудження»:

• З чистим сумлінням славити ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа – Тройцю єдиносущну і нероздільну;

• Брати участь у співі «Небесних сил»;

• Бути учасником любові Отця, у благодаті Iсуса Христа, у причасті Святого Духа;

• Дякувати Богові за всі добродійства;

• Бути учасником Євхаристійної жертви Iсуса Христа;

• Єднатися зі всіма спочилими в вірі;

• Споминати живих і мертвих у всеобіймаючому сопричасті неба і землі;

• Разом з іншими «зі сміливістю і неосудно» молитися «Отче наш»;

• Приймати «Чесного і пресвятого і пречистого тіла і крови Господа нашого Iсуса Христа».

У сопричасті любові згоряє життя, мов свічка.., аж поки не прийде Христос, і не завершиться повнота часу, коли Христос стане всім в усьому.

Отже, Божественна Літургія – це переживання таїнства християнського життя і майбутнього Царства. Це не якась теорія або романтика. Тож брати участь у недільній Божественній Літургії – це право і привілей християнина, а не тільки обов'язок.

 

Практичні висновки

Рік 2005 присвячений Пресвятій Євхаристії. В нашій Східній Церкві треба звернути особливу увагу на саму відправу Божественної Літургії, щоб вона не була зведена лише до виконання формального обов'язку відправи чи участі в Євхаристії, а була справжнім переживанням таїнства спасіння.

Божественна Літургія повинна бути «відпочинком перед Богом» і відновленням сил для дальшого християнського подвигу, а не якимсь нестерпним «тягарем», нести який зобов'язані християни.

Щоб пожвавити відчуття євхаристійного життя і почуття євхаристійного таїнства – і послідовного відчуття Церкви, пропоную п'ять висновків:

1) Співслужіння Божественної Літургії. Як зауважуємо, Літургія – це глибоко церковна дія, видимий знак єдності спільноти, священства і жертви. Церква присутня в особі братів та сестер, які з нами моляться. Тому треба робити все можливе, щоби в наших парохіях і монастирях, де є більша кількість священиків, і то не зобов'язаних у душпастирських богослужіннях, співслужити у Літургії. Всі молитви Божественної Літургії у множині, крім херувимської молитви священика. Однак Кодекс Канонів Східних Церков залишає право відправляти «поодинці» (зі служачим чи без служачого!?), але не в то й час, коли в храмі відбувається співслужіння (Кан. 700) (11).

По можливості відправляти співані Служби Божі (проте співати побожно і мелодійно, без крику і «різання»). Побожний спів вже сам собою вводить у таїнство, у сопричастя з ангельським хором. Крім цього, мелодійний спів слугує зосередженню духа і заміня є т. зв. «хвилини мовчання» Західної Церкви.

Постава тіла і жести відіграють важливу роль у відправі Божественної Літургії. Треба старатися відправляти всі обряди з пошаною, без поспіху і розсіяння, набожно робити знаки хреста, мирствувати тощо. Дбати також про чистоту престолу і риз.

2) По можливості читання т. зв. «тихих молитов» вголос і чітко. У давнину всі молитви читалися в голос, бо саме вони виражають динаміку Божественної Літургії. Тільки молитва «Ніхто не достойний» під час херувимської пісні має особистий характер – це благання священнослужителя, щоб бути достойним священнодіяти і приносити Дари тіла і кров і Христової.

3) Читання Апостола та св. Євангелія посідає найважливіше місце в Літургії Слова (II частина Божественної Літургії). Слово Боже тісно пов'язане з Євхаристією. Iсус Христос продовжує промовляти до вірних через читання Євангелія. Святе Писання є духовною поживою християнина, а не лише виконанням церковного припису. З самої природи Літургії Слова випливає, щоб головний священнослужитель бодай коротко пояснив читання і їх пристосував до конкретних обставин життя вірних, щоб відправа Євхаристії перемінилася в євхаристію життя. Відправа Євхаристії і євхаристійне життя взаємно себе оживляють.

4) На престолі стоїть кивот, хрест, свічки і Святе Євангеліє. Все, що на престолі, святе і призначене для освячення. Навіть служебник кладеться на аналой, який стоїть перед престолом. Отож треба старатися не прикрашати престіл квітами, іншими речами, залишати на престолі частиці, вино, ампулки з водою тощо.

5) У храмах, де немає іконостасу, слід поставити принаймні намісні ікони Христа Вчителя та Богородиці. Iконостас та ікони створюють відчуття таїнственного простору і сприяють глибокому переживанню євхаристійного таїнства.

 

Куритиба, 22.03.2005 ієрм. Діонісій Ляхович, ЧСВВ


1. Роберт Тафт, Літургія, як місце формування ідентичності у посвяченому житті. Рукопис, ст. 10. Те саме: Cesare Giraudo, „Nums ó corpo” – Tratado mistag ó gico sobre a Eucaristia. Sã o Paulo ,Ed. Loyola, 2003, p. 524.

2. Не входимо тут у суперечку котрий ангел зображує Отця, а котрий Сина. Ми сприймаємо тезу, що ангел зліва – це Отець, а в середині – Син.

3. ІІ Ватиканський Собор, Конституція про Церкву, 4.

4. Святий Йоан Золотоустий, Omilie sul Vangelo di Mateo, 50, 3-4, PG 58, 508-509. Дивись Енцикліка «Церква живе з Євхаристії», № 20, зноска 34.

5. Див. Osservatore Romano, 20.01.1994, p. 5.

6. Ecclesia de Eucharistia, № 40 .

7. ІІ Ватиканський Собор, Конституція про Літургію, 10.

8. Назва твору Булгакова, Мюнхен, 1928.

9. Симеон Солунський, De sacro templo, PG 155, col. 337 d.

10. Дивись Istruzione per l'applicazionedelle prescrizioni liturgiche del Codice dei Canoni delle Chiese Orientali, Cittá del Vaticano, Libreria Editrice Vaticana 1996, № 14-15.

11. Православні не мають поняття відправи «поодинці». Згідно з православними така відправа не відповідає словам установлення Ісуса Христа, ані практиці первісної Церкви. (Дивись коментар Dimitrios Salachas, L'inizazione cristiana…)


Львівські Архиєпархіяльні Вісті 2005 № 5

 

На початок 


Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC