Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
 Єдність Таїн Християнського втаємничення та їх богословське значення
• Канонічно-літургічний розвиток
• Другий Ватиканський Собор та пособорові реформи
   Єдність Таїн Християнського втаємничення та їх богословське значення

Отець Небесний у своєму незбагненному плані спасіння зіслав людству Сина свого Єдинородного, який, воплотившись з Діви, об'явив світові божественну любов, принісши себе у жертву на хресті та воскреснувши, з волі Отця, дав людині надію на спасіння. Це спасіння здійснюється у Церкві Христовій, яка є Таїнством з котрого походять окремі таїнства (1). Церква не лише діє у цих тайнах, але й має обов'зок уділяти їх під видимими знаками, які вчиняють вірних учасниками Христових Таїнств (2). Через Святі Тайни Христос“ освячує людей силою Святого Духа, щоб вони особливим чином ставали справжніми поклонниками Бога-Отця, і защеплює їх у себе самого і Церкву, своє Тіло”( ККСЦ кан. 667 ).

Святі Тайни є Літургією Церкви, яка, маючи Святого Духа, що онтологічно перемінює людину „плоті і крові” на „дитину Божу”, творить теофанію Пресвятої Тройці.

Усі таїнства Церкви є пов'язані між собою спільним елементом особливої благодаті, яка дає можливість вірному тісно поєднати власне воцерковлене життя із життям Пресвятої Тройці вже тут на землі. Огляд поодиноких таїн в їх онтологічно-еклезіальному значенні чи усіх сімох комплексно взятих, дає можливість краще зрозуміти значення особливих відносин між ними, особливо між таїнствами християнського втаємничення.

Церковне вчення про сім святих таїнств розвивалося доволі довго та поступово. Зокрема, на Заході це вчення було організовано у системі св.Томи Аквінського, який, дискутуючи про їхню кількість, встановив число сім, одні від одних незалежних, святих таїн, не роблячи наголосу на особливих відносинах між хрещенням, миропомазанням та євхаристією (3). Саме цей підхід і закріпився у богословській думці Латинської Церкви. Канонічно це було потверджено на Тридентському Соборі, який, говорячи про існування сімох святих таїнств, не вказав, однак, на особливу єдність таїнств християнського втаємничення. Такий стан зберігся без змін аж до ІІ Ватиканського Собору.

На Сході, серед великої кількості Церков різних традицій, закріпилося відмінне розуміння святих таїн, особливо таїнств християнського втаємничення. Східні Отці підкреслювали одночасно кожну тайну зокрема, не понижуючи та не повишуючи статус однієї над іншою. В той самий час таїн и виступали комплексно пов'язані між собою, особливо це стосувалось хрещення, миропомазання та євхаристії.

Тайни християнського втаємничення, починаючи від часів Первісної Церкви, завжди розглядались як єдина і неподільна дія, яка вводила людину у таїнство спасіння. Це введення, або „утаємничення”, є „входженням в життя Христа, у спільноту, яка живе в Ньому. Це входження, що почалось з першого поклику до віри, досягає своєї найвищої точки у пасхальній тайні Христа, у смерть якого ми занурилися для того, щоб воскреснути у Його воскресінні, яке робить нас дітьми Божими і храмом Святого Духа. „Помазані” Святим Духом для діл Царства, ми стали гідними участі в учті Царства” (4).

У святій тайні хрещення людина звільняється від гріха, народжується до нового життя і стає членом Церкви, Таїнственного Тіла Христового. Хрещення є фундаментом усього християнського життя, є дверима які запроваджують і дають можливість вірному християнинові приймати інші святі тайни (5). Ідучи до Отця, в часі вознесіння, Христос надав апостолам важливе завдання – навчати та хрестити в ім'я Пресвятої Тройці (Мт.28,19-20; Мр.16,15-16). У день зіслання Святого Духа на апостолів, після проповіді Петра, бажання отримати хрещення висловило близько трьох тисяч (Дії.2,37-41).

Помираючи на хресті, Спаситель возніс наші гріхи на хрест і став очищенням наших гріхів, саме в хресній смерті Христа є очищувальна сила гріхів (Рим.6,3-11). Особа, яка охрещується, занурюється у смерть Христа і в очищуючу силу Його страждань. Ця сила знищує будь-який гріх; людина, звільнена від насилля гріха, отримує правдиву свободу позитивної дії у духовному житті, отримує змогу, при допомозі Божої благодаті, провадити духовну боротьбу, після якої, за словами ап. Павла: „...боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але й всім тим, що з любов'ю чекали на його появу” (ІІ Тим. 4,7-8).

Новоохрещений, завдяки Христовій благодаті, стає усиновленою дитиною Бога. Це синівство по благодаті дає можливість людині брати участь в житті Пресвятої Тройці. Дорослі, а також ті, що вийшли з дитячого віку повинні самостійно висловити бажання прийняти хрещення. Вони повинні бути достатньо обізнаними у християнських правдах. Саме тому, охрещенню дорослої особи передує певний процес підготування, яке містить два елементи: (6)

  • наближення кандидата до життя Бога;
  • безпосередньо перед самим хрещенням зречення сатани і сил зла та з'єднання з Христом.

Для дітей, що прийняли хрещення, існує практика катехитичного навчання після отримання тайни, коли вже можуть сприймати правди віри (7). Про приготування, або катехуменат, відомо вже з апостольських часів, ця практика триває і до сьогодні (8).

Хрещення є святою тайною, яка дає можливість отримати правосильно інші святі тайни. Служителем тайни у звичайному випадку є священик, який є парохом у межах території своєї парохії. Інший священик може діяти лише з дозволу пароха або місцевого ієрарха; такий дозвіл законно припускається з поважної причини, тобто у крайній необхідності (ККСЦ кан. 677 §1). Згідно канону 677 §2, у випадку необхідності, хрещення може законно уділити диякон, інший священнослужитель, член інституту посвяченого життя, а також будь-який інший вірний християнин, тобто особа, яка є членом церковної спільноти (9). За давньою традицією Церкви, той хто охрещується, має мати хресних батьків (принаймі одного), які супроводжують неофіта під час християнського втаємничення та мають обов'язок „старатися, щоб охрещений вів християнське життя, відповідне хрещенню, і сумлінно виконував пов'язані з ним обов'язки” (ККСЦ кан. 684 §2).

Хрещення звичайно уділяється згідно обряду та літургічних приписів Церкви sui iuris, до якої, згідно з права, має бути приписаний той, що приймає цю тайну ( ККСЦ кан. 683). У випадку дітей, новоохрещеного приписується до Церкви sui iuris до якої належить батько (ККСЦ кан. 29 § 1) (10).

Хрещення можна здійснювати в три способи: занурювання, обмивання або покроплення водою, проте, згідно сучасного руху щодо віднови літургічної спадщини Східних Церков, Святійший Престол заохочує до потрійного занурювання (11). Факт хрещення повинен бути записаний у книзі охрещених, яка має зберігатись у парохіяльній церкві (ККСЦ кан. 689).

Відразу після хрещення, згідно з традицією Східних Церков, новоохрещеному уділяється таїнство миропомазання, „щоб позначенні печаттю дару Святого Духа, стали достойними свідками і співбудівниками Царства Христового” (ККСЦ кан. 692).

Смерть та воскресіння Ісуса Христа завершилось зісланням Святого Духа на апостолів, тобто П'ятидесятницею; подібно і хрещення людини завершується миропомазанням. У хрещенні людина помирає та воскресає з Христом, у миропомазанні отримує особливу благодать Святого Духа, отож, дія П'ятидесятниці є у Церкві постійною.

Таїнство миропомазання здійснюється через помазання миром, поблагословенним є пископом у Страсний Четвер, та промовлянням при цьому слів: „Печать дару Святого Духа”.

Сама форма тайни вказує на завершальний акт приєднання до Церкви. Починаючи саме від цього моменту охрещена і миропомазана особа отримує благодатну силу для окріплення та зросту в духовному житті та силу визнавати християнську віру. В апостольскі часи дар Святого Духа надавався через рукоположення (Дії. 8,14-17; 19,2-6). Практика накладання рук, поряд з помазуванням, ще досі практикується у літургічній традиції Латинської Церкви (12). Канон 692 ККСЦ, дотримуючись східних літургічних приписів, не вимагає накладання рук, а говорить лише про помазання миром.

Звичайним служителем тайни миропомазання у Східних Церквах є священик (пор. ККСЦ кан. 694). Первісно цю дію виконував місцевий єпископ відразу після хрещення. З часом, через поширення Церкви, участь єпископа в миропомазанні стала проблематичною, тому було дозволено уділяти цю тайну священикам. Зв'язок між новоохрещених і єпископом виявляється через миро освячене єпископом або патріархом.

Обидві святі тайни, хрещення і миропомазання, крім випадків необхідності, повинні уділятись спільно. Про єдність служіння двох таїн пише архиєпископ М. Марусин, кажучи, що згідно східної ментальності „християнин не повинен відложувати служіння тайни миропомазання до віку розумового сприйняття, а повинен служити її разом із хрещенням” (13). Практика, що перейшла з Латинської Церкви, уділяти миропомазання значно пізніше від хрещення має бути відкинута , необхідно відновити давній правопорядок Східніх Церков (14).

Таїнства християнського втаємничення завершуються прийняттям Пресвятої Євхаристії, уділення якої потрібно здійснювати якнайскоріше після хрещення та миропомазання, згідно з приписами партикулярного права Церкви свого права (ККСЦ кан. 697). Євхаристія є „таїнством таїнств церковних” (15), саме до неї є напрямлені усі святі тайни, служіння та діла апостоляту. Встановлена Христом в часі Тайної Вечері (Мт. 26,17-35; Мк. 14,12-26; Лк. 22,7-39; Ів. 13-14; 1 Кор. 11, 23-25), являє собою джерело та кульмінацію усього життя Церкви (16). Через хресну смерть Спаситель заключив Новий Завіт між Богом та людьми, він віддав себе, своє Тіло і Кров, щоб об′єднати людей у Божий Народ, Новий Ізраїль, Церкву. Євхаристія є трапезою богоприсутності, вона живо поєднює вірних з Христом і ця єдність триватиме до кінця історії (1 Кор. 11, 26).

В перших віках християнства, хрещення уділялось напередодні Пасхи. Новоохрещений, зодягнений в Христа (17), приймаючи Тіло та Кров Спасителя, ставав причасником Христового воскресіння та наслідником вічного життя. Євхаристія, подібно як і хрещення, є таїнством смерті та життя Христа, звіщенням діла Його спасіння та очікуванням другого приходу.

Отже, три тайни – хрещення, миропомазання та євхаристія є есенційними точками християнського втаємничення. Людина, яка примає їх, змінюється у Христі, отримує нову одежу спасіння, стає приналежною до вибраного народу, Народу Бога. У анотропологічно-персоналістичному плані особа через хрещення стає християнином, у миропомазанні – починає діяти як християнин, через євхаристію – входить у новий та повний зв'язок з Пресвятою Тройцею. З еклезіальної точки зору хрещення впроваджує у Церкву, миропомазання встановлює місце особи в Церкві, а євхаристія збирає членів Церкви в одне Тіло. Усі три тайни не можуть існувати одна без одної, кожна є немов щаблем, який підносить, щоб „причаститися святих Твоїх, божественних, безсмертних і животворящих таїн” (18). Три тайни християнського втаємничення є єдиною реальністю, яка запроваджує людину до спасіння.


(1) Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998, 39.

(2) Vat. II, const. Sacrosanctum Concilium, 59

(3) Summa Theol., 3a., q.65, a.1.

(4) Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998, 41.

(5) Catechismo della Chiesa Cattolica. 1213, Città del Vaticano, 1999.

(6) Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998, 44.

(7) Catechismo 1231.

(8) Cf. ibid. 1229, 1230.

(9) У Кодексі канонічного права Латинської Церкви це може зробити будь-яка інша особа з відповідним наміром. Cf. CIC 1983, кан. 861 §2.

(10) У певних випадках дитину можна приписати до Церкви, до якої належить мати, пор. кан. 29 § 1-2 (ККСЦ).

(11) Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998, 46.

(12) Cf. CIC 1983, кан. 880 §1.

(13) Nuntia 2 (1976) 13.

(14) OE 13. Cf. “Oggi non tutte le Chiese orientali cattoliche osservano l'antica disciplina, secondo le quale i sacramenti del Battesimo e della crismazione sono amministrati insieme e non separatamente, come pure il sacramento dell'Eucaristia al più presto dopo il Battesimo e la crismazione”, D. Salachas, L'iniziazione cristiana nei Codici orientale e latino, EDB/ED 1992, 54

(15) Catechismo 1330

(16) Vat. II, const. Lumen Ge ntium, 11.

(17) На літургії св. Івана Золотоустого: „Ви, що в христа христилися у Христа зодягнулися. Алилуя”.

(18) Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого і святого отця нашого Василія Великого, Львів, 2003, 75.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC