Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
 Історично-правове формування канонів 697 та 710 (ККСЦ)
• Пресвята Євхаристія - звершення сакраментального впровадження новоохрещеного в таїнство спасіння
   Історично-правове формування канонів 697 та 710 (ККСЦ)

Папа Іван Павло ІІ, апостольською конституцією „Sacri canones” – „Священні канони” виданою 18 жовтня 1990 року, проголосив новий Кодекс Канонів Східних Церков (ККСЦ – CCEO), що увійшов в дію 1 жовтня 1991 р (1). Кодекс став новим та повним нормативним актом, який стосується усіх Східних Католицьких Церков, які є у сопричасті із Римським Апостольським Престолом. Особливість та виключна цінність цього номативного збірника полягає в тому, що він написаний у світлі дисциплінарної традиції І тисячоліття, що була постійною правовою базою для Східних Церков (2). Цю особливість вдало підкреслює вищезгадана апостольська конституція: „Священні канони, яких „повну і непорушну настанову” Отці, зібрані на сьомому Вселенському Соборі в Нікеї року Божого 787, під проводом легатів, висланих нашим Попередником Адріаном І, вповні затвердили в першому канонічному правилі цього собору, „радіючи їм, немов той, хто знайшов багату здобич”, були ... визнані такими, що як оповідає традиція, були оприлюднені благодійними Апостолами, „шістьма святими і загальними Синодами, місцевими Соборами”, а також „Святими нашими Отцями. Адже цей Собор... вважав ці канони одним зводом церковних законів і затвердив його як „Кодекс” для всіх східних Церков ” (3). Таким чином, Східні Католицькі Церкви отримали Кодекс, який відповідає їхній традиції та тісно є пов'язаний із канонічним насліддям Вселенської Церкви.

Праця на кодифікацією законів для Східних Церков почалася ще в 1929 році, коли Пій XI встановив спеціальну групу кардиналів, яку в 1935 році було трансформовано у папську комісію для редагування Кодексу Східного Канонічного Права. Наслідком праці цієї комісії стало проголошення Пієм XII чотирьох Motu proprio: “Crebrae allate” – про подружжя (1949 р.), “Sollicitudinem nostram” – процеси (1950), “Postquam apostolicis litteris” – монахи, церковні добра та термінологія (1952), “Cleri sanctitati” – східні обряди та особи (1957). Інші частини кодексу уже були готові та видруковані, проте працю було зупинено через скликання Другого Ватиканського Собору, який постановив, що „Східні, так як і Західні Церкви мають право і обов'язок рядитися свом окремим правопорядком” (ОЕ 5).

Проте, підготовча праця, здійснена комісією від 1929 року заслуговує на детальний огляд. Питання євхаристії як звершення тайн християнського втаємничення є нероздільно пов'язане із питанням причастя дітей, які не досягли віку використання розуму. Консультантам, які співпрацювали з комісією, було запропоновано вивчити кожному окремо дане питання з точки зору обрядових традицій окремих Церков. Автори, у своїх працях, подали юридичне підгрунтя, яке базувалось головно на рішеннях Тридентського Собору та описали реальну пасторальну практику, що існувала на той час. Більшість авторів у своїх пропозиціях фактично не заторкували питання віднови служіння трьох тайн християнського втаємничення та уділення Євхаристії новоохрещеним (4). Лише П. Королевський, який описав візантійсько-грецьку традицію, зауважив: “Pueris, qui propter aetatis imbecillitatem nondum huius Sacramenti cognitionem et gustum habent Eucaristiae nihilominus, iuxta antiquissimam Ecclesiae praxim in Oriente usque adhuc servatam, ministrari potest, ubi haec consuetudo viget, sed sub specie vini tantum, et omni irreverentiae pericolo recluso” (5). Роблячи огляд розвитку юридичних норм у Східних Церквах, говорить, що практика уділення євхаристії дітям відразу після хрещення та миропомазання не є тепер поширеною, її дотримуються греки, росіяни та деякі інші Церкви, які допускають дітей до причастя одно-, дво- або трьохрічного віку (6). Королевський не виступає за відновлення практики спільного служіння та уділення трьох тайн, проте звертає увагу, що ця практика могла би бути поширеною у дії серед деяких Східних Церков.

У схемі канонів про Євхаристію н.201 / 32 (7) було взято за основу канон 854 (СІС-17) із текстом, в котрому передбачались різні можливі ситуації, тобто, з одної сторони було вказано вік, після якого можна приступати до євхаристії, а з іншої сторони – зберігався звичай, де такий існував, уділяти немовлятам причастя під одним видом, тобто Кров'ю. (8) Кінцева версія канону (9) ставить на розгляд ситуацію тих Церков та обрядів, в яких практика уділення євхаристії новоохрещеним дітям ще зберігалася. Далі канон говорить про ті обряди, в яких не служиться спільно євхаристії із хрещенням та миропомазанням, тобто повторюється, фактично, СІС 19 17 кан. 854 § 2-5. В останньому пункті канон заохочує Східні Церкви до запровадження норм та звичаїв щодо „першого причастя дітей”, які досягнули віку користування розумом та пройшли відповідну катехитичну підготовку. Фактично, даний проект канону був ще під великим впливом західного канонічного права. Проте, можемо простежити також певну еволюцію у напрямку до повернення літургічного, духовного та правового насліддя Східних Церков. Формування канону було дійсним „процесом”, який поступово запроваджував до тих рішень, які були прийняті на ІІ Ватиканському Соборі у декреті „Про Східні Церкви”.

Новий, післясоборовий перегляд та формування почалися із скликання у 1970 році „Папської комісії щодо перегляду Кодексу східного канонічного права” (PCCICOR). Для визначення цілей праці комісія підготувала „Керуючі принципи щодо перегляду Кодексу східного канонічного права”, у якому зауважила, що єдиний кодекс для всіх Східних Церков не суперечить церковному насліддю кожної окремої Церкви, навпаки, в єдиному Кодексі мало би бути більш зрозуміле висловлювання та краще збереження цього насліддя (10). Згідно згаданих „Керуючих принципів” Кодекс мав би бути направду східним, тому що був би просякнутий духом апостольської традиції, канонів Вселенських Соборів та помісних синодів, а також східних канонічних збірок та звичаєвих норм, спільних усім Східним Церквам (11). Ці принципи знайшли свій відголос у канонах, що стосуються уділення та служіння Євхаристії в контексті тайн християнського втаємничення.

Канонами про святі тайни займалась комісія – coetus de sacramentis. В часі своїх засідань щодо миропомазання, комісія підкреслила, що три тайни християнського втаємничення „на Сході від найдавніших часів служаться разом, як для дорослих – тобто катехуменів – так і для дітей” (12). Архиєпископ М. Марусин, автор доповіді, покликався на літургічні тексти молитов, що підкреслюють єдність трьох тайн (13). При кінці документу члени комісії підняли питання сх і дної практики уділення євхаристії новоохрещеним дітям, зауважуючи містагогійний принцип причастя як звершення втаємничення особи: „Традиційна дисципліна у Східних Церквах приписує причастя новоохрещених дітей як звершення втаємничення у духовному, надприродньому житті особи, що є поєднаною через хрещення з Христом-Богочоловіком” (14). Члени комісії підкреслили факт, що практика причастя охрещених дітей була свого часу спільною для усієї Церкви та залишилась такою без змін на Сході. У доповіді згадано деякі попередні документи, що відкинули цю практику у Східніх Католицьких Церквах.

Марусин говорить про два способи причастя дітей:

•  священик подає дитині частину освяченої частиці, вмоченої у Чаші;

•  священик уділяє причастя лише під одним видом – Кров'ю.

Coetus de Sacramentis запропонувала текст норми, яка містилася б у розділі про хрещення та миропомазання і задекларувала, що цей канон є обов'язковим для усіх Східних Церков, які повинні привернути давню практику (15).

Під час четвертої сесії, яка відбулась 29 листопада – 7 грудня 1976 року, комісія de Sacramentis розглянула початкові канони про Євхаристію, а також переклянула відповідні канони неопублікованого Motu proprio про тайни із джерелами. Порівнюючи проект із неопублікованими канонами, приходимо до висновку, що комісія зробила прогресивний крок у світлі постанов ІІ Ватиканського Собору. Якщо у старих канонах занаходимо елементи двох традицій, західної і східної, то у новому каноні зроблено відношення виключно до східного літургічного надбання: „Puerorum, usu rationis nondum potitorum, in divina Eucharistia participatio, post Baptisma ac Chrismationem Sancti Myri, opportunis adhibitis cautelis, praescriptis regitur in probatis libris liturgicis cuiusque Eccltsiae contentis” (кaн.15) (16). У коментарі на проект нового канону група зауважила, що практика уділення євхаристії дітям після хрещення та миропомазання є автенитчною східною традицією: „Є знаною традиція східних уділяти причастя також дітям після хрещення та миропомазання (кан.15). Для східних є важко сприйняти, що миропомазання може бути уділене після Євхаристії, хоча шанують у намірі різні традиції” (17). Цю схему канонів „Про Божий культ та тайни”, було вислано у другій половині 1980 року на перегляд східним патріархам, ієрархам та іншим експертам. Проект канонів “De cultu Divino et praesertim de sacramentis” було опубліковано у Nuntia 10 (1980); канон 32, останній у титулі ІІ говорив про єдність тайн християнського втаємничення, звершенням якої є Євхаристія, кан. 46 – про причастя дітей (титул ІІІ) (18). У коментарі на канон 32 зауважено, що єдність служіння та уділення трьох тайн християнського втаємничення є давньою східною традицією, а уділення євхаристії після хрещення та миропомазання повинно здійснюватись згідно із дисципліною власної Церкви (19). Коментар вказує на близкість цього канону до кан. 46, та зауважує, що норми при причастя дітей є традиційною літургічною практикою у Східніх Церквах. Цей канон, згідно коментаря, не є новим (Nihil novi hic), бо містить у собі канон із неопублікованого Motu proprio “De Sacramentis” (1958), та базується на численних документах Апостольської Столиці (20). Комісія отримала відповіді та зауваги на схему від 38 консультантів з 64. Їхні думки були зібрані та віддані на обговорення спеціальній групі консультантів комісії, та вставлені в новий перегляд канонів у 1981-1982 роках (21).

Комісія залишила кан. 32 без змін. Було розглянуто кілька пропозицій, в одній з яких пропонувалося опустити з канону слово quamprimum” (як найшвидше), тому що „практика уділення Пресвятої Євхаристії дітям відразу після хрещення та миропомазання, як це міститься у кан. 46, не існує у всіх Східних Церквах” (22). Комісія не прийняла цієї пропозиції, посилалючись на постанови декрету “Orientalium Ecclesiarum” (ОЕ 6, 12).

Питання причастя дітей у каноні 46 викликало також ряд пропозицій. Один з консульторів пропонував повністю відкинути цю норму, проте студійна група не прийняла її, мотивуючи тим, що це є традиційною практикою Сходу. Інший консультор запропонував усунути з канону вислів про приписи літургічного порядку на підставі того, що багато Східних Церков відкинули цю практику. Coetus не змінив формулювання канону та послався на заклик декрету „Про Східні Церкви” переглянути сакраментальну дисципліну та повернутися до первісної традиції (23). Канон залишився буз змін, лише було замінено вислів “usu...potitorum” на слова “usum habentium”.

У липні 1986 року Схема Кодексу Східного Канонічного Права була простудійована групою координаторів папської комісії, та 17 жовтня вислана для перегляду східним патріархам, єпископам та іншим консультантам (24). Норми щодо євхаристії у контексті тайн християнського втаємничення містились у титулі XVI, під канонами 694 та 707. Формулювання канонів було частково змінене, в кан. 697 замінено receptione” на “susceptione”, замість “disciplinam unicuique Ecclesiae propriam” було введено поняття партикулярного права “secundum normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iurus” . У каноні 707 було вирішено вислів про дітей, запозичений із західної дисципліни, замінити на “infantium” (25). Спостереження членів комісії на Схему було об'єктом перевірки спеціальною студійною групою консультантів, в обов'язок яких входило оцінити спостереження та, при необхідності, змінити текит канонів, пояснюючи причину, або залишити без змін (26). Деякі консультанти у коментарі на кан. 694 пропонували відкинути норму про причастя дітей, замінивши “quam primum” на вислів “rationabili aetate”. Відповідь студійної групи була: „Слова “quam primum” є зумовлені партикулярним правом” (27). Інші консультанти запропонували змінити формулювання канону та впровадити елементи західної дисципліни, для уніформізму практики Католицької Церкви. Пропозицію було відкинуто, посилаючись на рішення ІІ Ватиканського Собору та суперечність із східною традицією (28). Також було запропоновано надати право визначення віку щодо допуску до причастя Синоду Єпископів або Єпископській Конференції. Цю думку було відкинуто та зауважено, що це стосується виключно партикулярного права (29). Пропозиція одного з членів змінити в каноні 707 вислів „літургічні книги” на „катехитичні книги” не була прийнята, тому що канон відноситься до всіх Церков, чимало з яких мають ці приписи (30).

Отож, у процесі творення канонів нового східного Кодексу було відновлено автентичну дисципліну Східних Церков. Віднова сталась на основі давньої традиції та у світлі рішень ІІ Ватиканського Собору. Таким чином, нові канони стали напрямними у формуванні партикулярного права кожної Церкви sui iuris, яке не може запроваджувати елементи західної дисципліни щодо трьох тайн християнського втаємничення, входячи в контрадикцію із фундаментальними нормами, які говорять про збереження східної дисципліни.


(1) AAS, 82 (1990)

(2) D. Salachas, Il Diritto canonico delle Chiese orientali nel primo millennio, ED/EDB, 1997, 9-11.

(3) Cost. Apost. Sacri canones 9, in AAS 82 (1990) 1033-1044

(4) C. Vasil', La comunione eucaristica dei bambini prima dell'uso della ragione, in Ius canonicum in Oriente et Occidente: Festschrift für Carl Gerold Fürst zum 70 , Geburstag, Frankfurt am Main, 2003, 777-780.

(5) Codificazione Canonica Orientale. Greci e disciplina bizantina in generale. Studio sui canoni 801-1011. (Korolevskij, Cirillo), № 199/30.

(6) C. Vasil', La comunione eucaristica dei bambini prima dell'uso della ragione, in Ius canonicum in Oriente et Occidente: Festschrift für Carl Gerold Fürst zum 70, Geburstag, Frankfurt am Main, 2003, 777.

(7) Codificazione Canonica Orientale. Greci e disciplina bizantina in generale. Schema comparato dei can. 801-1011, № 201/32, 16 s.

(8) C. Vasil', La comunione eucaristica dei bambini prima dell'uso della ragione, in Ius canonicum in Oriente et Occidente: Festschrift für Carl Gerold Fürst zum 70, Geburstag, Frankfurt am Main, 2003, 780.

(9) Nuntia 4 (1977) 66. Can.109 (cfc. CIC 1917 can.854): §1. Sacra communio, ubi usus viget, ministrari potest pueris usu rationis nondum potitis, opportunis adhibitis cautelis, praesertim una cum sacramentorum baptismi et chrismatis administratione ad normam legum liturgicarum, et in periculo mortis, etiamsi tanti sacramenti receptio ad salutem necessaria non est.

§2. In ritibus in quibus hic usus non viget: sequuntur quattuor numeri qui verbatiam sunt in CIC can. 854 §§ 2-5 (n. 1 ut in periculo mortis divina Eucharistia pueris etc.; in n. 4 Communionem loco Synaxim ).

§3. Etiam in ritibus in quibus usus de quo in § 1 servatur, curet parochus, iuxta normas ab Hierarcha loci hac super re traditas, ut pueri usum rationis assecuti, sufficienti cognitione doctrinae christianae aucti, et qua decet dispositione praediti, sollemniter ad tanti sacramenti receptionem accedant.

(10) Nuntia 3 (1976) 4.

(11) Nuntia 3 (1976) 4.

(12) Nuntia 2 (1976) 13.

(13) “Come venga strettamente collegata la cresima con il battesimo e come ambedue siano seguite dall'Eucaristia, lo esprime chiaramente la preghiera che serve da collegamento traidue Sacramenti d'iniziazione, cioè il Battesimo e il S. Myron. Essa dice tra l'altro: “Tu sei benedetto, Signore Dio onnipotente, fonte di tutti i beni e sole di giustizia che attraverso la manifestazione dell'Unigenito tuo Figlio e Dio nostro irradi la luce di salvezza su quanti vivono nelle tenebre… e che anche adesso ti sei compiaciuto di rigenerare il tuo servo neo-illuminato mediante l'acqua e lo Spirito Santo… Tu stesso dunque, Sovrano Re universale misericordiosissimo, elargiscigli anche il sigillo del dono del Santo irresistibile ed adorato tuo Spirito, e la partecipazione al santo Corpo e al venerato Sangue del Cristo”., in Nuntia 2 (1976) 17

(14) Nuntia 2 (1976) 20.

(15) Cf. ibid.

(16) Nuntia 4 (1977) 40.

(17) Nuntia 4 (1977) 34.

(18) Can. 32: “Initiatio sacramentalis in mysterium salutis receptione Sanctissimae Eucharistiae perficitur; ideoque Ea post baptismum et chrismationem sancti myri administretur quamprimum iuxta disciplinam unicuique Ecclesiae propriam”.

Can. 46: “Pueorum, usu rationis nondum potitorum, in Divina Eucharistia participatio, post baptisma ac chrismationem sancti myri, opportunis adhibitis cautelis, praescriptis regitur in probatis libris liturgicis cuiusque Ecclesiae contentis”., in Nuntia 10 (1980).

(19) Nuntia 10 (1980) 7.

(20) Ibid. , 8.

(21) Nuntia 15 (1982) 3-97.

(22) Nuntia 15 (1982) 23.

(23) “La proposta contraria di sopprimere cioè l'ultima clausola “praescriptis regitur in probatis libris liturgicis cuiusque Ecclesiae contentis” con la motivazione che questi qualche volta “eliminavano elementi orientali e introducevano elementi estranei alla propria tradizione”, pure non è accettata, perché il Codice nel caso deve riferirsi a libri liturgici probati, mentre essi possono essere rivisti a sua volta alla luce del Decreto “Orientalium Ecclesiarum” nn. 6 e 12”., in Nuntia 15 (1982) 32.

(24) Nuntia 23 (1986) 109-119.

(25) Can. 707: “Circa infantium in Divina Eucharistia participationem post baptismum et chrismationem sancti myri serventur opportunis adhibitis cautelis praescripta librorum liturgicorum propriae Ecclesiae sui iuris”., Nuntia 24-25 (1987).

(26) Nuntia 28 (1989) 3-6.

(27) Ibid ., 87.

(28) Ibid .

(29) Ibid ., 88.

(30) Ibid ., 91.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC