Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Історично-правове формування канонів 697 та 710 (ККСЦ)
 Пресвята Євхаристія - звершення сакраментального впровадження новоохрещеного в таїнство спасіння
   Пресвята Євхаристія - звершення сакраментального впровадження новоохрещеного в таїнство спасіння

Канони про єдність тайн християнського втаємничення (694) та причастя дітей (707) увійшли в новий „Кодекс Канонів Східних Церков” без змін як канон 697:

Initiatio sacramentalis in mysterium salutis susceptione Divinae Eucharistiae perficitur, ideoque Divina Eucharistia post baptismum et chrismationem sancti myri christifideli ministretur quam primum secundum normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris”.

„Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, і тому Пресвята Євхаристія повинна уділятись після хрещення і миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права”.

та кан. 710:

“Circa infantium in Divina Eucharistia participationem post baptismum et chrismationem sancti myri serventur opportunis adhibitis cautelis praescripta librorum liturgicorum propriae Ecclesiae sui iuris”

„Щодо участі дітей у Пресвятій Євхаристії, після хрещення і миропомазання, слід дотримуватися приписів літургічнизх книг власної Церкви свого права з застосуванням відповіднизх застережень”.

Канон 697 є останнім у титулі ІІ „Про миропомазання” та містить два поєднані у собі елементи: єдність тайн християнського втаємничення, завершенням яких є Пресвята Євхаристія. Канон приписує єдність служіння та уділення трьох тайн, а кан. 710 надає право новоохрещеним дітям приймати Євхаристію. Ці дві норми є пов'язіні між собою, говорять про уділення причастя новоохрещеному в контексті тайн християнського втаємничення. Важливість канонів полягає в тому, що вони відновлюють автентичну практику участі новоохрещених, особливо дітей, у Євхаристії згідно із первісною традицією, спільною для усіх Східних Церков. Про важливість відновлення цієї давньої східної традиції говориться на початку Кодексу у кан. 2, який вказує на відношення норм Кодексу до давньої церковної традиції: „Канони Кодексу, в яких значною мірою береться до уваги або застосовується давнє право східних Церков, треба оцінювати головним чином на підставі того права” (кан.2 ККСЦ).

Канон 697 приписує якнайшвидшу участь новоохрещених та миропомазаних осіб у євхаристії. Ця норма стосується усіх Східних Католицьких Церков, а так як належить до загального права, то є зобов'язуючою для всіх них. Партикулярне право кожної Церкви sui iuris повинно означити термін „якнайскоріше” та спосіб уділення.

Заклик отців ІІ Ватиканського Собору про відновлення занепалої автентичної традиції було використано папською комісією для перегляду східного канонічного права. Комісія виявила це у схемі 1980 року, в якій у кан. 6 декларувалося, що усі попередні норми, протилежні до нового кодексу мають бути відкинуті (1). Цей канон став фундаментальною базою перегляду та віднови східної церковної традиції: „В кожному випадку необхідно задекларувати, що чотири попередні “Motu proprio” (не у всьму відповідні до східної традиції) та численні leges particulares (часто латинізовані) є відкинуті майбутнім кодексом. Це і є в дійсності те, хотілося встановити каноном 6. Іншими словами, теперішній проект СІСО є у пошуку до повернення antiquum ius , що був у різних частинах відкинутий чотирома “Motu proprio” , і, для дійсного повернення, необхідно задекларувати, що вони більше не мають ваги...” (2). Канон 6 перейшов із Схеми 1986 р. у новий Кодекс без змін. Ця норматива містить у собі наступні наслідки:

•  скасовуються усі закони загального та партикулярного права, які суперечать канонам кодексу, а також ті, що стосувалися питань ex integro врегульованих в цьому кодексі;

•  відкидаються усі звичаї, котрі є незгідними із канонами Кодексу або суперечать їм і не є столітніми чи незапам'ятними.

Після введення в дію нового Кодексу потрібно відкинути усі норми та звичаї, які є суперечними із ним. В особливий спосіб необхідно переглянути приписи римських документів та синодальних постанов Східних Католицьких Церков, які стосуються уділення Пресвятої Євхаристії новоохрещеним особам, особливо дітям, в контексті тайн християнського втаємничення. Фактично ці постанови та приписи є замінені відповідно двома канонами 697 та 710. Партикулярне право кожної Церкви sui iuris повинно чіткіше означити спосіб уділення та служіння, відповідно до власної традиції, в основі якої лежить надбання, спільне усім Східним Церквам.

Після вказівки про як найшвидше уділення Євхаристії новоохрещеному, канон 697 відсилає до партикулярного права. Концепції ius comune та ius particolare містяться у кан. 1493:

§ 1. “Nomine iuris communis in hoc Codice veniunt praeter leges et legitimas consuetudines universae Ecclesiae etiam leges et legitimae consuetudines omnibus Ecclesiis orientalibus communes”.

§ 2. “Nomine vero iuris particularis veniunt omnes leges, legitimae consuetudines, statuta aliaeque iuris normae, quae nec universae Ecclesiae nec omnibus Ecclesiis orientalibus communes sun”t.

§ 1. “Під назву загального права в цьму Кодексі підпадають, крім законів і законних звичаїв усієї Церкви, також закони і законні звичаї, спільні всім східним Церквам”.

§ 2. “Під назву партикулярного права підпадають усі закони, законні звичаї, статути та інші правові приписи, які не спільні всій Церкві і всім східним Церквам”.


Різниця між двома сферами цього ius є очевидною. Це було охарактеризовано у каноні 129 схеми канонів загальних норм у 1981 році: ”In canone 129 traduntur definitiones “iuris particularis” et “iuris communis”. Hae voces in schematibus passim adhibitae sunt proindeque distincte definiri debent. “Ius particulare”, etiamsi negative potius describitur, omnes leges ac consuetudines, statuta et similia (vox “similia” sat patet) amplectitur, quae a Synodis orientalibus, Hierarchis locorum, a Synaxibus Religiosorum aliisque competentibus organis orientalibus legitime feruntur. Hoc modo “ius particulare” sine ulla obscuritate a “iure communi”, quo veniunt leges et consuetudines Ecclesiae Catholicae universalis aut omnium Ecclesiarum orientalium communes, probe distingui videtur” (3). Загальне право охоплює усі закони та легітимні звичаї, спільні для усіх Східних Католицьких Церков, натомість партикулярне право включає в себе усі закони та звичаї не спільні для цих Церков. Дане формулювання канону намагається уникнути суперечності у східному канонічному праві між приписами ius commune та ius particulare . Це відрізнення означає не лише різницю двох законів, але й передбачає субординацію одного перед іншим. Приписи загального права не можуть бути переступлені чи замінені партикулярним правом, яке повинно бути узгодженим із нормами загального права. У цьому випадку діє принцип допоміжності (4).

Таким чином канон 697 при відсиланні до партикулярного права, окреслює його сферу дії. Партикулярне право повинно взяти до уваги термін часу поняття „якнайшвидше” та окреслити спосіб і деталі уділення Євхаристії новоохрещеному, в тому числі і немовляті. Ці способи є різними у кожній східній традиції, проте спільним залишається факт причастя, уділеного як найшвидше після хрещення та миропомазання. Це підкреслив один із членів coetus Д. Салахас, який вказав, що партикулярне право не може перевищувати загальні норми, а лиш окреслити рамки: „Потрібно зауважити, що партикулярне право не може змінити цю дисципліну, а лише регулювати практичне застосування. Єдність служіння цих трьох тайн християнського втаємничення є у дії серед Східних від найдавніших часів, чи у випадку дорослих чи дітей, вказує на єдність дії Святого Духа і повне входження вірного в Таїнство Христа та Церкви” (5).

Канон 710 говорить про участь дітей у Євхаристії, в тому числі і новоохрещених. При цьому норма відсилає до літургічних приписів кожної Церкви sui iuris . Із тексту попереднього (к. 697) та цього канону випливає, що приписи відносно участі дітей у причасті Тіла і Крові Христа повинні бути збережені у літургічних книгах, таким чином давня східна традиція, причастя немовлят, повинна існувати у Східних Католицьких Церквах. Канони 697 та 710 є доволі близькими щодо матерії, проте різниця полягає у тому, що кан. 697 говорить про як найшвидшу участь новоохрещеного у Євхаристії, а кан. 710 вказує на необхідність постійної сталої практики участі дітей у причасті згідно із літургічним порядком. „Зрештою уділення Євхаристії новоохрещеним дітям не обмежується лише до хвилини звершення втаємничення. Євхаристія – це хліб життя, і дітей треба постійно ним годувати від того часу, щоб вони духовно зростали” (6).

Розвиток практики причастя новоохрещених виробив у кожній східній традиції власні літургічні обряди уділення цієї тайни. Особливо це стосується дітей, приписи щодо причастя яких увійшли у рубрики обрядів хрещення та миропомазання. Ці рубрики зберігають давню автентичну традицію, і саме на них покликається кан. 710. Канон, як і цілий Кодекс, не врегульовує чисто літургічні питання. Цей принцип зазначано у вступних канонах Кодексу, зокрема у кан. 3:

“Codex, etsi saepe ad praescripta librorum liturgicorum se refert, de re liturgica plerumque non decernit; quare haec praescripta sedulo servanda sunt, nisi Codicis canonibus sunt contraria”.

Кан. 3: “Хоча Кодекс часто звертається до приписів літургічних книг, він здебільшого не вирішує літургічної справи; через те слід пильно дотримуватись цих приписів, хіба що вони суперечать канонам Кодексу”.

У літургічних справах Кодекс посилається виключно на автентичну літургічну традицію Східних Церков, яка міститься у рубриках богослужбових книг. Східний Кодекс доволі часто посилається на ці книги, зокрема у кан. 674 вказано на необхідність зберегати літургічні рубрики та дотримуватись книг, які відповідають літургічній традиції. Служіння тайн повинно бути відповідним з літургічними приписами, апробованими компетентною церковною владою. У кан. 3 знаходимо вимогу, щоб у служінні літургічних дійств, в тому числі і тайн, виконувались вказівки тих літургічних книг, які не суперечать канонам кодексу (7). Це означає, Кодекс вимагає повернення до автентичної традиції уділення євхаристії після хрещення та миропомазання, ті ж приписи літургічних книг, які є супротивними до давньої традиції, повинні бути усунені. Кодекс встановлює процедуру апробації літургічних текстів церковною владою:

Кан. 656 §1: “In celebrationibus liturgicis adhibeantur tantum libri approbatione ecclesiastica praediti”.

§ 1. “У літургічних відправах слід використовувати тільки книги з церковним затвердженням”

Кан.657 §1. “Textuum liturgicorum approbatio praevia Sedis Apostolicae recognitione reservatur in Ecclesiis patriarchalibus Patriarchae de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; in Ecclesiis metropolitanes sui iuris Metropolitae de consensu Consilii Hierarcharum; in ceteris Ecclesiis hoc ius est solius Sedis Apostolicae atque intra limites ab eadem statutos Episcoporum eorumque coetuum legitime constitutorum”.

§ 1. “Затвердження літургічних текстів після попередньої перевірки Апостольським Престолом застерігається в патріарших Церквах Патріархові за згодою Синоду Єпископів патріаршої Церкви; в митрополичих Церквах свого права – Митрополитові за згодою Ради Ієрархів; в інших Церквах це право належить тільки Апостольському Престолові і в установлених ним межах – Єпископам і їхнім законно визнаним крилосам ” .

Апробовані тексти, в яких містяться рубрики щодо причастя новоохрещених, особливо дітей, потрібно зберігати та їх дотримуватись. Ті книги, в яких опущені або відсутні дані рубрики потрібно переглянути та відшукати першоджерела.

Канон 710 описує загальну норму причастя дітей, спільну для усіх Східних Церков та вказує не лише на літургічні книги кожної Церкви sui iuris , але й зауважує можливість використання певних застережень. Ці застереження мають зважати на власну традицію, яка розвивалась у питомих їй обставинах. В даний час деякі Східні Католицькі Церкви не мають у своєму законодавстві жодних норм чи зауваг щодо причастя новоохрещених дітей, тому часто відкладають уділення цієї тайни до досягнення дитини шкільного віку. В цьому випадку „завданням компетентних властей є вжити заходи для повернення попередньої практики і розробити норми, які більше відповідали б їхній власній традиції” (8).

Євхаристія в контексті тайн християнського втаємничення є даром, який, діючи ефективно, надає необхідну благодать відповідно до етапів зростання людини. Новоохрещена особа поступово розвивається „через благодать і педагогіку таїнства, зростаючи аж до „звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4.13). Особливі відправи, які стосуються різних етапів зростання людини можуть бути корисними для педагогіки віри і супроводжувати необхідну катехизацію дітей і молоді, але повинно бути зрозумілим, що втаємничення у тайну Христа буде повністю здійсненим лише після отримання перших трьох таїнств” (9).


(1) Nuntia 10 (1980) 90.

(2) Nuntia 22 (1986) 18.

(3) Nuntia 13 (1981) 11.

(4) I. Žužek, Understanding the Eastern Code, (Kanonika 8), ed. PIO, Roma, 1997, 354-366.

(5) D. Salachas, Ifedeli cattolici orientali nella diocesi di Roma: aspetti canonici e pastorali, in Icattolici delle Chiese Orientali nel cammino del sinodo pastorale di Roma, Roma, 1992, 22.

(6) Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998, 49.

(7) Пор. Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998, 28.

(8) Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков. , Львів, 1998, 49.

(9) Ibid.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC