Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• 1. Пресвітер Ігор Пецюх. Євхаристійна еклезіологія
 2. о. Мартин Хомів. Пресвята Євхаристія в Канонічному Праві
• 3. Орест Каспрук. Історичний розвиток євхаристійної доктрини
• 4. о. Василь Дубець. Культовий вимір Пресвятої Євхаристії
• 5. o. Володимир Гоцанюк. Євхаристія як джерело християнського ,,praxis”
• 6. о. ліц. Іван Січкарик. Біблійні Підстави Євхаристії
• 7. Роман Зілінко. Іконографія Таїнства Євхаристії в українському сакральному мистецтві XVII – поч. XVIII століття
• 8. о. ліц. Василь Рак. "Ми – члени Христові": роздумування над таїнством Євхаристії у світлі енцикліки Івана Павла ІІ Папи Римського „Церква про Євхаристію”
   2. о. Мартин Хомів. Пресвята Євхаристія в Канонічному Праві

Кодекс Канонів Східних Церков у ІІІ главі XVI титулу подає 20 канонів щодо Пресвятої Євхаристії (канн. 698-717). Це можна порівняти з Латинським Кодексом, який подає набагато більше приписів - 62 канони (канн. 897-958). У канонах Кодексі Канонів Східних Церков (ККСЦ), який є спільним Кодексом для всіх Східних Католицьких Церков, крім загальних спільних норм щодо Божественної Літургії, маємо 5 звернень до літургійних книг та 7 звернень до партикулярного права. Це означає, що ККСЦ щодо таїнства Пресвятої Євхаристії не встановляє спільних літургійних приписів для всіх Східних Церков, а лише представляє спільні канонічні норми цього ж таїнства і одночасно дозволяє на розвиток партикулярного права кожної Церкви свого права.

Отож дана доповідь представить деякі канонічні норми таїнства Пресвятої Євхаристії, а саме: про служителів Пресвятої Євхаристії та про учасників св. Причастя.



І. Служителі Пресвятої Євхаристії


Христова Церква, єдина, свята, католицька і апостольська у своїй божественній конституції, залишається цілою та нероздільною у своїй природі як Таїнство Спасіння, а, як видима інституція на землі - виявляється у різних церковних спільнотах вірних .

Вірні, які через Хрещення втілені в Христа, утворюють один Божий народ (кан. 7). У певних територіальних округах, частина цього ж Божого народу довіряється пастирській опіці Єпископа, який з допомогою своїх священиків та дияконів провадить її як Пастир. Народ не належить Єпископові, народ тільки йому довірений для душпастирської опіки, як стадо . Тому, обов'язок Єпископа – це пасти своє стадо , зберегти його, освячувати його, і принести його до Господаря стада – до Христа. Частина Божого Народу, тримаючись свого Пастиря і згуртована ним у Святому Дусі, через Євангеліє та Євхаристію, стає єпархією (кан. 177 ), в якій, за словами ІІ Ватиканського Собору, справді присутня і діє єдина, свята, католицька і апостольська Христова Церква (1).

а. Перший служитель Христової Жертви – це Єпископ.

Кожна єпархія, одне стадо з одним Пастирем , не є лише частиною Тіла Христового, але насправді Тілом Христовим, тому кожна єпархія – Божий народ, зібраний зі своїм Єпископом на чолі – це перша євхаристійна спільнота (2). Ця єдність визначає містерію євхаристійної злуки. Кожна єпархія, як євхаристійна спільнота з'єднана з єпископом, з'єднується із першою євхаристійною спільнотою Христових учнів і зі всіма тими, які колись відправляли та будуть відправляти Христові Таїнства.

Кожна єпархія в дійсності є Христовою Церквою , і тому жодний єпархіальний єпископ, не може себе відокремити від інших єпископів, ієрархів, а тим більше від інших євхаристійних спільнот (священиків та вірних), які діють в його єпархії. Згідно з правовими нормами, Єпископ зобов'язаний згадувати Римського Архієрея перед усіма іншими в Божественній Літургії і в церковному правилі на знак повної єдності з ним, і повинен дбати, щоб це сумлінно чинили інші священнослужителі єпархії, які також так само зобов'язані згадувати свого Єпископа. (кан. 209).

На знак повноти євхаристійної єдності, дуже важливо зберігати дві речі: чистоту цієї повноти, тобто, не дозволяти католицьким служителям на співслужіння з некатолицькими служителями (кан. 702), та визнання цієї повноти, а саме, згадувати церковну ієрархію, бо право передбачає покарання великою скомунікою того, хто навмисно пропускає згадування свого Ієрарха в Божественній Літургії та навіть у церковному правилі (кан.1438).

Уся єпархія - кожна парохія, з'єднана зі своїм Єпископом. Ні одна Божественна Літургія не може правитися без нього, або священиком, який з ним не з'єднаний. З уваги на євхаристійну єдність Церкви, Єпископ є першим служителем цього таїнства. Писав св. Ігнатій з Антіохії, що основний прояв Церкви полягає у повній, активній участі цілого Божого народу у тій самій літургійній відправі, особливо в Євхаристії, в одній молитві, на одному престолі при якому стоїть єпископ, оточений колегією священиків і служителів .

З цих причин Архієрейська Літургія є іконою самої діючої Церкви, а Катедральний Собор – зразковим святилищем кожної єпархії (3).

б. Служителі Пресвятої Євхаристії для цілої Церкви – це ті хто є учасниками Христового священства - Єпископ і священик (4).

На підставі рукоположення здійсненого єпископом, кожний пресвітер є наділений завданням та владою і довірений голосити Євангеліє та бути пастирем Божого народу та його освячувати. Тому, кожний пресвітер, висвячений, тобто наділений завданням та владою, та прийнятий до якоїсь єпархії є в єдності із своїм єпископом, і стає законним служителем Євхаристії у Церкві.

Незаконним служителем є священик, який Єпископом позбавлений права священнодіяти через певну перешкоду (кан. 762), чи канонічну кару (канн. 1430-1435), або через віддалення від Вселенської Церкви. Щоб не допустити до престолу незаконних служителів, Тридентійський Собор прийняв правило, щоб кожний єпископ видавав автентичне свідоцтво про право служіння або Celebret . Така норма була написана ще у 4му столітті (5), прийнята у нашій Церкві на Замойському Синоді (6), поновлена на Єпископській конференції Галицьких Владик з 1902р. (7) та досі являється в загальному канонічному праві (8).

в. Диякони – не служителі Пресвятої Євхаристії, а служителі св. Причастя.

Ще перший Вселенський Собор, який відбувся в Нікеї в 325р., підтвердив, що тільки Єпископ та священик є служителями таїнства Пресвятої Євхаристії. Канон 18 цього ж собору звертає увагу на помилкову практику деяких церков де диякон причащав священиків та Єпископів. Собор заборонив цю практику на підставі непорушної східної норми „Хто не має влади освячувати Тіла Христового, не має права Причащати тих, які мають цю владу” (9).

Потрібно підкреслити, що Канонічне право відрізняє служителів таїнства Пресвятої Євхаристії від служителів св. Причастя. Служителі самого Таїнства є Єпископ та священик. Служителі св. Причастя у Східних Церквах це священик, диякон, якщо це йому дозволяє партикулярне право (10), та навіть інші вірні, якщо Синод Єпископів патріаршої Церкви або Рада Ієрархів митрополичої Церкви встановить відповідні приписи (11). В Латинській Церкві миряни можуть бути служителями св. Причастя вже за приписами самого права (12).

Як служителі Пресвятої Євхаристії, тільки Єпископ та священик мають повноваження відправляти Божественну Літургію. Це означає, що немає таїнства без них (13). Диякони разом з Єпископами і священиками власним служінням, відповідно до приписів літургійних книг, беруть тіснішу участь у відправі Божественної Літургії. Інші вірні завдяки Хрещенню і Помазанню святим миром, збираючись на відправу, беруть діяльну участь у Христовій Жертві і ця участь буде повною якщо з цієї Жертви приймають св. Причастя (14) (кан.699). Тому, кожна Божественна Літургія віддзеркалює природу ієрархічно вираженої спільноти, яка складається не лише з духовенства, але й з цілої спільноти тих, хто під їхнім проводом живе у Христі (15).



ІІ. Учасники Св. Причастя.


Вселенські Архієреї Венедикт XIV та Пій XII (16) у своїх творах особливо підкреслювали, щоб Євхаристійний Хліб, який освячений під час самої Літургії, був уділений тим, які брали участь у Літургії. Так, що учасники Божественної Гостини отримали їжу зі (пре)столу, при якому вони присутні (17).

а. Перші учасники св. Причастя на Божественній Літургії – це самі Служителі.

Канон 8 Апостольських Канонів (4 ст.) подає цікавий припис, який каже: Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон або хтось із служителів не причащається під час відправленої Жертви, хай дасть свої причини, якщо причина гідна буде дане йому прощення, якщо ні – буде скомунікований! .

Цей припис підтверджує богословську основу тісного зв'язку між служінням та причастям. Вершина служіння Божественної Літургії – це брати участь у причасті Тіла і Крові нашого Спасителя. Причастя служителів також підкреслює їхню єдність між собою в одне містичне Тіло. Тому, цей стародавній канон хотів пригадати, що служителі не мали б мати причину не причащатися під час Літургії, щоб негативно не виявляти вершину свого служіння та євхаристійну єдність (18).

б. Після служителів, причащаються диякони та інші вірні.

Нікейський Собор (325р.) припинив певні місцеві звичаї де диякон причащався перед іншими служителями (19). Диякон та інші вірні мають причащатися після служителів таїнства. На 9 засіданні Львівського Архиєпархіального Собору, що відбулося у Львові 21 березня 1941р., прочитано пояснення дії вірних під час причастя служителів: „Молитву Вірую Господи і ісповідую повинні говорити вірні тоді, як причащається священик.” Щодо способу св. Причастя вірних, „то треба їх поучити, що можна приймати св. Причастя клячачи і стоячи. Належить звертати увагу вірним, що по думці 20 канона Нікейського Собору, повинні не клякати через цілу П'ятидесятницю, щоби в цей спосіб зазначити радість з Христового Воскресіння, дальше привчити їх, щоби ні язиком, ні устами не дотикалися ложечки, а священики повинні легко класти св. причастя на язик. Не треба також обтирати вірним уста рушничком” (20).

в. Причастя дітей та немовлят

Щодо причастя дітей, Латинська Церква має чіткі вказівки: кан 913 представляє, що дитину можна причащати тільки якщо вона має достатнє пізнання щоб відрізнити звичайний хліб і напиток від Божественного, та є гідно приготовлена для того щоб, згідно своїх можливостей, могти прийняти Тіло Христове з вірою та прочитанням (21).

Східна норма дещо відрізняється. ККСЦ кан. 697 приписує, що Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії і тому Пресвята євхаристія повинна уділятися після Хрещення і миропомазання якнайскоріше.

Щодо причастя немовлят, новохрещених дітей, а також і малих дітей, Конгрегація Східних Церков приписує наступне: „Зрештою, уділення Євхаристії не обмежується лише до хвилини звершення втаємничення. Євхаристія – це хліб життя і дітей треба постійно ним годувати від того часу, щоб вони духовно зростали. Спосіб їхньої участі у Євхаристії відповідає їхній спроможності: спочатку він буде відрізнятися від того способу, що в дорослих, неминуче менш свідомо і менш раціонально, але поступово буде розвиватися через благодать і педагогіку таїнства, зростаючи аж до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф.4,13)” (22)

Отці Львівського Архієпархіального Собору 1941р. також висловили у свій час таку саму думку кажучи: Найменша дитина є здібна „ capax ” з користю принимати Пресв. Євхаристію, Архієпархіальний Собор поручає поволі поновити старинний звичай Христової Церкви не відмовляти св. Причастя і малим дітям зберігаючи належну пошану до цього ж таїнства. (23) Також вони вважали, що заборона Замойського Синоду допускати немовлят до св. Причастя не відноситься до всіх випадків, коли при Причасті малих дітей немає небезпеки зневаження св. Тайн, тоді можна допускати дітей до св. Причастя” (24). У 1944р. Собор ще додав „Тільки поміж невинними дітьми знайдемо душі, які Христос в св. Євхаристії може відразу посісти і з яких може легко зробити святих” (25).

г. Причастя не католиків

Якщо ж цього вимагає необхідність або радить справжня духовна користь і тільки якщо не має небезпеки помилки або індиферентизму, то вірним католикам, які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя, дозволяється приймати Пресвяту євхаристію від некатолицьких служителів, в Церквах яких існують право сильні святі тайни. (кан. 671 §1). Подібно католицькі служителі дозволено уділяють Пресвяту Євхаристію вірним східних Церков, які не мають повної спільності з Вселенською Церквою, якщо вони самі про це просять і є відповідно приготовленими. (кан. 671 § 2)

д. Не всіх вірних можна допускати до св. Причастя.

Право забороняє св. Причастя наступним вірним: тим, хто покарані канонічною карою (скомунікою великою чи малою, кан. 1431, 1434); тим, хто привселюдно поводить себе не достойно (кан. 712); тим, хто прилюдно грішать і не показують жодних ознак покаяння (напр. католики, які живуть без жодного шлюбу чи тільки у цивільному шлюбі ) (26).

е. Церква заохочує до частого приймання св. Причастя

Після належної підготовки через піст (27), молитви, інші дії, Церква заохочує приймати св. Причастя під час самої Літургії. (28). Канони приписують, що Божественна Літургія можна похвально правити у всі дні, за винятком тих, які виключаються приписами літургійних книг (кан. 704) і тому Вона має обов'язок заохочувати до частішого приймання св. Причастя (29) і звертає увагу на принаймні щоденне приймання св. Причастя (30). Львівський Архієпархіальний Собор з 1941р. зробив таке зауваження: „Собор взиває наше духовенство, щоби й само приступало часто до св. Тайни Покаяння і щоби заохочувало вірних до якнайчастішого приймання св. Причастя. Собор постановляє, що парохи мають про те подбати, щоби ніяка парохіальна церква не лишалася в будні дні без Служби божої, а то точно згори означених годинах. Брак стипендії не повинен бути ніколи причиною залишення щоденної Служби Божої” (31).

Прийняття Пресвятої Євхаристії є також вимогою для завершення сакраментального втаємничення новохрещених (кан. 697); для важності виконання завдання хресного батька (кан. 685); нареченим наполегливо доручається під час вінчання приймати св. Причастя (кан. 783); хворим та тим хто в небезпеці смерті; щоб у всіх найголовніших подіях нашого життя на доказ, що ми на правду живемо з Христом.



ІІІ. Висновок


На закінчення, із довголітньої науки Вселенської Церкви знаємо, що лише Єпископ і священик мають право освячувати хліб і вино і опісля дають причащати тих, хто приступає до Господньої Трапези. Насправді, таїнство Євхаристії нічого не втрачає, якщо служить священик негідний такого високого уряду, бо не священик, а сам Бог уділяє Свої ласки. Але від священика вимагається, щоб він усе виконував добре, уважно і точно дотримувався всіх приписів, добре робив всі знаки, добре висловлював усі слова, був уважний і мав добрий намір робити те, що робить свята Вселенська Церква.

Право Церкви забезпечує ці вимоги до служителів Пресвятої Євхаристії, і до учасників св. Причастя. Право диктує, щоб ми не мали жодного сумніву, що з рук служителя подається правдиве Тіло і правдива Кров Господа нашого Ісуса Христа кожному хто приступає до чаші на життя вічне.


(1) ІІ Ватиканський Собор, decr. Christus Dominus , 11

(2) Ще з перших століть, Церква визнала, що миряни не мали влади благословляти, тому на євхаристійних зібраннях присутність пресвітера була обов'язковою. Саме священство виявляє сакраментальність Пресвятої Євхаристії. Христос сам (Перший) Священик, який дарує життя тим, хто зібрався навколо Його (пре)столу. Єпископ який стоїть біля престолу, стає головою євхаристійної спільноти, та діє in persona Christi , тобто він дає живе сакраментальне значення словам Христа про хліб і вино як Його Тіло і Кров; через нього св. Дух сходить на хліб і вино; він просить від імені спільноти, щоб ця жертва стала для всіх св. Причастям; та він дякує від імені спільноти за жертву здійснену в наміренні спільноти. див. Конгрегація у справах віри, Sacerdotium ministrale , 06.08.1983, in Enchiridium V aticanum 9/346; також Liam G . Walsh , The Sacraments of Initiation , Geoffrey Chapman , London , 1988, стор.278-279

(3) Конгрегація Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів ККСЦ , Свічадо, Львів, 1998, с. 53-54.

(4) Кодекс Канонів Східних Церков кан. 699 та Кодекс Канонічного Права кан. 900

(5) Апостольські канони кан. 33

(6) Замойський Синод , титул ІІІ, § 4. „Щоби мати контролю над подорожними священиками, які хотіли би служити Божественну Літургію і чужій церкві, наказує Синод, що вони мають виказатися свідоцтвом від свого єпископа. Це на те, що вони є дійсно священиками і не мають ніякої провини. Свідоцтво ( Celebret ) від єпископа не може бути старше, як один рік. Синод покликується на постанови Тридентійського собору, який виніс ті самі постанови (сесія 2; рівнож Лаодикійський собор, кан. 14 і Халкедонський собор кан. 13). Ці собори також постановляють, що жаден священик, чи то зі світського чи монаршого клиру, не може в чужій єпархії служити Службу Божу без посвідки від свого єпископа. В посвідці має бути сказано, що він є в добрих стосунках з Церквою і має право служити. Якщо б єпископ злегковажили цю постанову і занедбали видавати такі посвідки тим священикам, які мають відбувати якунебудь службу чи місію в інших єпархіях, будуть також покарані” (Юрій Федорів, Замойський Синод 1720р., Богословія, Рим, 1972, стор. 34).

(7) Конференція постановила „видавати розпорядження, що священики даючися до чужої єпархії, єсли хотять служити Службу Божу, повинні постаратися у свого Ординарія о litteris testimonial і s і ними попирати евентуальну прозьбу о судовластіє. Тим не зноситься постанови синоду, щодо власти сповідання у сусідів на погранич ах єпархій. Перемишль 10.08.1902, Митрополит Андрей”. Конференції Архієреїв УГКЦ (1902-1937), Свічадо, Львів, 1997, стор. 9.

(8) Кодекс Канонів Східних Церков кан. 703 та Кодекс Канонічного Права кан. 903

(9) Codex Oecomenicorum Decreta ; Dimitri Salachas, Historia Iuris Orientalis Disciplina canonica delle Chiese Orient ali nel primo м illenio , PIO, Roma, 1996, стор .120

(10) „Пресвяту Євхаристію роздає священик і, якщо є потреба, також диякон” ( Партикулярне Право УГКЦ кан. 91)

(11) Кодекс Канонів Східних Церков кан. 709; Партикулярне Право УГКЦ кан. 91

(12) Кодекс Канонічного Права кан. 230 §3

(13) Конгрегація Східних Церков, Інструкція застосування.., стор. 53.

(14) Кодекс Канонів Східних Церков кан. 699; Партикулярне Право УГКЦ кан. 87

(15) Конгрегація Східних Церков, Інструкція застосування.., стор. 54.

(16) Римські Архієреї, проти певних звичаїв, наказували, щоб не причащати вірних Євхаристією з кивоту, але Євхаристією з престолу. Конгрегація Східних Церков, Інструкція застосування., стор. 57

(17) Кожна Божественна Літургія має універсальне (вселенське) значення: Літургія правиться за живих як для померлих Тридентійський Собор , ХХІІ сесія, 15.09.1563, кан.2. Тому, кожна Літургія – це перше вселенське сопричастя цілої Церкви, видимої й невидимої, а друге – це особисте сопричастя кожного причасника з Господом Ісусом, і третє взаємне сопричастя у містичному Тілі Христа всіх учасників, цілої Церкви в один Євхаристійний хліб.

(18) Dimitri Salachas, Historia Iuris Orientalis.., стор.124

(19) Нікейський Собор кан.18

(20) Протоколи Засідань Львівських Архієпархіальних Соборів 1940-1944рр ., Місіонер, Львів, 2000р, стор.90

(21) див. Мирослав Іван Любачівський, Катехизм для парохів , Львів, 1998, стор. 117

(22) Конгрегація Східних Церков, Інструкція застосування.., стор. 49

(23) Протоколи Засідань Львівських Архієпархіальних Соборів 1940-1944рр ., Місіонер, Львів, 2000р, стор. 157

(24) там же стор. 162

(25) там же стор. 422

(26) див. Іван Павло ІІ, Familiaris Consorzio , in Enchiridion Vaticanum 7/1583-1585

(27) „Вірні повинні сумлінно дотримуватися приписів літургійних книг і зберігати піст щонайменше годину перед св. Причастям. Вода та ліки перед св. Причастям не порушують посту.” Партикулярне Право УГКЦ кан. 93

(28) Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 713

(29) Єпископ має обов'язок, настільки він є головним роздавачем Божих таїнств, безупинно старатися, щоб доручені йому вірні зростали у ласці через часте приймання св. Причастя (кан. 197). Парох має обов'язок турбуватися про те, щоб вірні часто причащалися через свідому та активну участь у церковному правилі (кан. 289). Священнослужителі повинні бути невтомними у набожності до Пресвятої Євхаристії (кан. 369). Рекомендується їм щоденна відправа (кан. 378). В монастирях настоятель повинен подбати щоб ченці щоденно брали участь у Літургії кожного разу вона правиться (кан. 473). Кандидати до священства повинні постійно брати участь у Божественній Літургії, щоб вона стала для них джерелом і вершиною семінарійного життя (кан. 346).

(30) Латинська Церква встановила що вірні можуть причащатися навіть два рази в день, якщо вони беруть участь у Службі Божій ( Кодекс Канонічного Права кан. 917). Кодекс Канонів Східних Церков не знає такого припису.

(31) Протоколи Засідань Львівських Архієпархіальних Соборів 1940-1944рр ., стор. 135

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC