Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• 1. Пресвітер Ігор Пецюх. Євхаристійна еклезіологія
• 2. о. Мартин Хомів. Пресвята Євхаристія в Канонічному Праві
• 3. Орест Каспрук. Історичний розвиток євхаристійної доктрини
• 4. о. Василь Дубець. Культовий вимір Пресвятої Євхаристії
 5. o. Володимир Гоцанюк. Євхаристія як джерело християнського ,,praxis”
• 6. о. ліц. Іван Січкарик. Біблійні Підстави Євхаристії
• 7. Роман Зілінко. Іконографія Таїнства Євхаристії в українському сакральному мистецтві XVII – поч. XVIII століття
• 8. о. ліц. Василь Рак. "Ми – члени Христові": роздумування над таїнством Євхаристії у світлі енцикліки Івана Павла ІІ Папи Римського „Церква про Євхаристію”
   5. o. Володимир Гоцанюк. Євхаристія як джерело християнського ,,praxis”

Діло Відкуплення, яке вчинив Ісус Христос через смерть і воскресіння (1), Церква навчає від дня зіслання Святого Духа (пор. Діян. 2,14-41) і робить його видимим та доступним людям всіх часів у Жертві Нового Союзу та інших святих тайнах. Сакраменти мають велике значення для всієї Церкви (спричиняються до її розбудови) так і для поодиноких вір них, які у вірі і любові зустрічаються з Христом присутнім під заслоною святих знаків (2).

Контакт людини із Христом відбувається завдяки сакраментальних знаків, де найперше потрібна віра. Це засвідчує навчання Христа та практика Церкви апостольських часів. Бачимо, що у Діяннях Апостолів є тісний зв'язок між вірою і святими тайнами. Вхід до церковної спільноти відбувався завдяки хрещення, що було наслідком проповідуваної Євангелії, яка спричинялась до народження віри у Христа як Спасителя. Виявленням віри було навернення, що проявлялось у цілковитій зміні способу мислення і вчинків. Тільки тоді, коли завдяки віри Христос замешкає у серці людини (пор. Еф. 3,17) вона є відкрита до плідного прийняття тайн. У святих тайнах відбувається зустріч спасаючого Бога із віруючою та люблячою Його людиною. Віра і любов є необхідною умовою для відповідного способу життя. Святі тайни можуть приймати тільки віруючі люди, тому що вони є видимими знаками ласки і любові Бога до людини і також знаками віри і любові людини до Бога; є знаками с пасіння завдяки яких Бог людині дає нове життя, зміцнює і гарантує постійний розвиток завдяки Святого Духа.

Серед святих тайн особливе місце займає Євхаристія. Її особливе значення виникає із того, що Христос у ній встановив спасаючу Жертву Хреста та довірив Церкві, щоб її поновлювала завдяки тайни як згадку про Його муки, смерть і воскресіння, тайну милосердя і знак єдності (3). Євхаристія завжди є згадкою про Останню Вечерю, Жертву Нового Завіту, а також святою трапезою на яку воскреслий Христос як досконалий praxis Бога запрошує всіх вірних, щоб їх кормити Своїм Тілом і завдяки цього єднатись ними та вірних єднати між собою.

Згідно навчання Церкви Євхаристія є джерелом і вершиною всього християнського життя та діяльності Церкви (4). Це підтверджує Традиція Церкви від апостольських часів (пор. Діян. 2,42). Днем Євхаристії завжди була неділя, як ,,Господній день” (Одкр. 1,10). Тому недільна Євхаристія була найкращим проявом християнського praxis та спричинялась до зросту віруючих спільнот (5). Євхаристія вміщає у собі духовне добро Церкви, де сам Христос як наша Паска і живий хліб дається людям, одночасно запрошуючи їх до мертвенності із себе. Через те Євхаристія займає найважливіше місце у душпастирстві Церкви, є вершиною всієї євангелізації (6) і джерелом християнського praxis .

Біблійне джерело Євхаристії потрібно шукати у Старому Завіті. На це вказують дії Христа під час Останньої Вечері. Його слова і вчинки виразно відносяться до того, що було суттєвим у діях вибраного народу – союз Бога із своїм народом. Євхаристія є Жертвою Нового Союзу у крові Христа, де відбувається відновлення союзу із людьми завдяки досконалої любові Христа (7). Згідно навчання Старого Завіту Бог є Той, який діє. Опис укладення союзу Бога з Ізраїлем вміщає книга Виходу (24,1-11). Під час укладення союзу суттєву роль відіграли три елементи: слово Боже яке народ із вірою приймає і дає згоду його вірно дотримуватися; окроплення народу кров'ю на знак укладення союзу та тісного зв'язку із Богом, а через це утворення однієї родини – вибраного народу; трапеза виражала єднання із Богом та між собою. Щорічне святкування Паски було місією яку отримав ізраїльський народ від свого Бога, як praxis , що мала характер пам'ятки, жертви (пасхальне ягня) і трапези, де тим самим було вираженням подяки Богові за Його безмежні ласки для Ізраїля. Христос святкував Паску і під час своєї останньої Паски встановив нову пам ' ятку, жертву і трапезу Нового Завіту (пор. Мт. 26,26-28; Мк. 14,22-24; Лк. 22,19-20; 1Кор. 11,23-25). Однак Христос надав їй нове значення: ламання хліба, завдяки слів Христа: ,,Це є Моє Тіло”, перемінилось у Тіло Христа; благословення чаші ,,після вечері” Христос перемінив вино у Свою Кров Нового Завіту, яка проливається на відпущення гріхів. Споживання Його Тіла і пиття Його Крові стало знаком приймання участі у ділі спасіння Христа, у Його терпінні, смерті і воскресінні. Під час Останньої Вечері апостоли одержали від Христа вказівку: ,,Чиніть це на мій спомин”, виконуючи її відновлювали жертву Нового Завіту. Розділюючи між вірними євхаристійний хліб, тим самим засвідчували єднання – praxis з Богом і між людьми (8).

Церква приймаючи участь у Євхаристії виконує доручення Христа, який під час Останньої Вечері встановив жертву і пасхальну трапезу. Євхаристія є відновленням спасіння, де священик при допомозі слів і знаків являє Христа, чинить те, що Він чинив під час Останньої Вечері та довірив учням робити на свою згадку (пор. Лк. 22,19). Жертва є єдина неповторима і досконала, тому ніщо не може її замінити та не потребує доповнення. У Євхаристії є завжди присутня жертвенна любов Христа до Бога і до людей, яку довершив на хресті. Євхаристія є пасхальною жертвою, виявляє не тільки Його смерть, але також Воскресіння, Вознесіння на небо і зіслання Святого Духа, тобто всю пасхальну таємницю.

Євхаристія є дією не тільки Христа, але також Церкви. Це виникає із того, що той хто належить до Церкви завдяки хрещення є з'єднаний із Христом у Його пасхальній таємниці, де є покликаний, щоб разом із Ним приносити себе у жертву Богові (9). Євхаристія є завжди жертвою Христа і жертвою Його Церкви. Жертву яку приносить Церква Богу є сам Ісус Христос. Церква єднається із Його жертвою і разом із Ним себе віддає Богу у жертву. Кожний учасник Євхаристії єднається із єдиною жертвою Христа також свою власну жертву із бажанням відкрито завжди виконувати Божу волю у жертвенному служінні ближньому (10) (пор. КДЦ 34).

Євхаристія є пам'яткою перемоги Христа над смертю. Ісус Христос врятував людину від гріха і смерті, поєднав із Отцем і відкрив дорогу до вічного життя. З Христом і завдяки Христа у Євхаристії прославляємо Отця і складаємо Йому подяку за Створення і Відкуплення. Підносячи Богові подячну молитву під час Святої Літургії визнаємо, що все походить від Нього – Він найперше кличе людину до існування, потім завдяки хрещення обмиває її з гріхів і робить своєю дитиною, яка стає членом нового Божого Люду – Церкви. Також Богові виражаємо вдячність за природні добра які потрібні до щоденного життя як і за духовні добра, а також за Його провидіння, яке є над світом та над кожною людиною (11). Тому християни уже в II ст. згадку про Останню Вечерю називали Євхаристією, тобто подякою. Св. ап. Павло закликає вірних, щоб завжди і у кожній життєвій ситуації дякували Богові (пор. 1Сол. 5,18; Еф. 1,3-7; 5, 20; Кол. 1,3; 2,7; 4,2). Євхаристій ну подяку християнин повинен підтверджувати своїм життям так щоб завдяки віри під проводом Святого Духа приносити плоди любові (пор. Лк. 6,43-45). Бути християнином означає praxis у іншому випадку є тільки пустою формою.

Євхаристія встановлена під час Останньої Вечері має характер пасхальної трапези і не є тільки згадкою спасаючої жертви Христа, але також є святою, жертвенною трапезою. Існує тісний зв'язок між жертвою і трапезою. Христос своїй Церкві залишив жертву, щоб вірні духовно приймали участь завдяки віри і любові. Приймання участі в Євхаристійній трапезі вказує на внутрішній зв'язок між вірним і Христом та є відповіддю на запрошення Ісуса Христа, що сам себе дає на споживання: ,,Я – хліб живий, що з неба зійшов” (Ів. 6,51). Ісус прагне, щоб кожний, хто приймає Його Тіло, мав вічне життя (пор. Ів. 6,54). На наслідок Пресвятої Євхаристії вказує сама символіка хліба і вина. Хліб є потрібний, щоб підтримувати життя, підкріплювати сили які необхідні для діяльності. Вино є елементом святкової, урочистої трапези, виражає радість від зустрічі у спільноті. Христос у Євхаристії зміцнює духовно, дає сили до жертвенного виконання обов'язків і наповняє правдивою радістю, коли єднаємось із Ним та братами: ,,Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі ”. Євхаристія також має есхатологічний вимір, хто споживає Тіло Христа і п'є Його Кров, того Він воскресить у останній день (пор. Ів. 6,53-54) (12).

Євхаристія скріплює єдність з Христом, який живе і діє у Церкві. Найсвятіша Жертва допомагає жити згідно Євангелії, наслідувати Христа у навчанні та жертвенності. Також Євхаристія має свій горизонтальний вимір, бо є джерелом між людської любові. Християнин із Євхаристії черпає допомогу і силу для виконання своїх завдань які походять із покликання, а також щоб зберегти вірність своїм християнським обов'язкам та побороти різного роду труднощі.

Головна роль Євхаристії в житті християнина полягає у тому, що поглиблюється та вдосконалюється започаткована під час хрещення переміна у ,,нову людину ” , яка здатна до правдивої любові на взірець любові Христа, що здатна ,,все переносити ” , яка в найдосконаліший спосіб проявилась у Ісусі Христі під час Його хресної жертви. Тільки така любов може бути тривалою і непохитною основою християнського praxis (13). Брак такої любові або недовершений її розвиток є головною причиною всіх труднощів з якими людина зустрічається в своєму житті. Людина сама від себе не є схильною до такої любові, вона може бути тільки наслідком Божого діяння, що в особливий спосіб проявляється завдяки Євхаристії.

У своїй суті Євхаристія є сповненням Нового Союзу, який згідно навчання пророків є у тому, що Бог дає людям свого Духа, де перемінює їхні ,,камінні серця ” на ,,серця із тіла ” . Завдяки цього людина є схильною до виконання Його закону любові, якого Господь ,,вписує у їхні серця ” (Єр.31,33; 32,37-41). Свідоме і глибоке приймання Євхаристії прямує до створення і вдосконалення християнина у ,,нову людину ” (14). Євхаристія – це зустріч з Ісусом Христом. Він людям показується як Терплячий Слуга Ягве (пор. Іс.53), який бере на себе провини інших та робить схильними причасників до такої самої постави. Це є особливо необхідним у християнському ,, praxis ”. Людська любов має свою межу, щоб її переступити та зробити її схильною ,,все зносити ” , потрібно черпати сили із Христа – Терплячого Слуги.

Христос у Тайні Євхаристії виступає як Прославлений Господь, Переможець смерті та гріха може надати сили до перемоги всього, що загрожує людині і що її нищить. Завдяки цьому християнин, що приймає Євхаристію зростає вірою у Христа як Господа, що є так потрібна у різного роду труднощах, котрі виглядають непоборимими. Євхаристія дає можливість пересвідчитись у силі Христа. Завдяки віри перемінюється людське серце, котре наповняється Божим миром до якого розбиваються зовнішні труднощі (15).

Свята Літургія із одного боку показує образ ,,нової людини ” , а з іншого – виявляє слабкість та гріховність людини, яка надіється на свої сили. Одночасно породжує і розвиває віру з якої виростає любов, на взірець – Христової любові. Євхаристія уможливлює глибше пережити любов в Ісусі Христі. Євхаристія боронить людину перед егоїзмом, який бачить тільки себе; допомагає побачити інших людей із їхніми проблемами; виховує у згоді та приязні. Євхаристія провадить християнина до єдності із своєю родиною та іншими спільнотами: парафією і всією Церквою, державою і міжнародними суспільствами, де боронить перед затверділістю у собі, не допускає творити різного роду відокремлені спільноти. Бути християнином означає творчо наслідувати життя Ісуса, Який був Людиною для всіх. Християнське praxis ніколи не є praxis окремих одиниць ізольованих самих від себе – є спільною працею, братерським життям з іншими і для інших. Не через приватну віру, але завдяки з ' єднання із спільнотою можна працювати з іншими для побудови Божого Царства. Через смерть і воскресіння людина стала співпрацівником Бога, тепер від неї залежить все (16).

Євхаристія є радісним святкуванням перемоги Христа над смертю, над егоїзмом, є свідченням любові Христа і одночасно знаряддям завдяки якого Христос творить любов у житті християнина. У цьому є джерело і тісний зв'язок християнина із Євхаристією. Життя християнина є місцем, де практично може реалізуватись, в духовний спосіб, жертвенність Богу. Якщо християнин є живим і вірним свідком цієї Тайни, його життя є виявом Євхаристії. Між християнином і Євхаристією твориться настільки тісний зв'язок, що він бажає як найчастіше зустрічатись із Євхаристійним Христом (17). Присутність Євхаристії у житті християнина заохочує його поглиблювати зв'язок із іншими людьми, де ці зв'язки наближуються до взірця Євхаристії, до відданої і досконалої любові. Це краще допомагає зрозуміти вплив Євхаристії на життя християнина, який зростає завдяки ласки і плідної любові. Життя християнина стає глибшим та постійно має стреміти до єднання із Христом у Євхаристії, де знайде своє досконале сповнення.

Світлої пам'яті Іван Павло ІІ називав Євхаристію джерелом християнського praxis . Християнин має за обов'язок наново відкривати і поглиблювати зв'язок з Євхаристією, якщо хоче зрозуміти та інтенсивніше переживати випливаючі із неї ласки. Євхаристійна жертва виявляє союз любові Христа з Церквою, який є запечатаний Його кров ' ю на хресті (пор. Ів. 19, 34). У жертві Нового і Вічного Союзу християнин знаходить коріння із якого виростає та постійно вдосконалюється. Вияв жертвенної любові Христа до Церкви є джерелом християнського praxis (18). У дарі Євхаристійної любові християнин знаходить основу і оживляючого духа свого місійного і апостольського динамізму та післаництва у світі.


(1) Пор. II Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, 5.

(2) Там же, 6.

(3) Там же, 47.

(4) Пор. II Ватиканський Собор, Догматична Конституція про Церкву, 11.

(5) Пор. II Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, 106.

(6) Пор. II Ватиканський Собор, Декрет про служіння і життя пресвітерів, 5.

(7) Пор. II Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, 10.

(8) Ks. W. Hryniewicz OMI, Nasza Pascha z Chrystusem, Lublin 1987, s. 417.

(9) Пор. II Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, 48.

(10) Пор. II Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі, 34.

(11) Ks. A. L. Szafranski, Eucharystia jest samym zrodlem zycia chrzescianskiego, Lublin 1985, 255-256.

(12) Ks. W. Hryniewicz OMI, Nasza Pascha z Chrystusem, s.374-378.

(13) Ks. A. L. Szafranski, Eucharystia jest samym zrodlem zycia chrzescianskiego , s. 261.

(14) Ks. W. Boloz , Moralne zobowiazanie Eucharystii, HD 55 (1986) 175-179.

(15) Ks. M. R usecki, – Ks. M. Cislo, Jezus eucharystyczny, Lublin 1997.

(16) J. Wilk, Wychowanie do Eucharystii, RTK 6 (1986), s. 97-101.

(17) Ks. W. Hanc, Eucharystia – sakramentalnym znakiem jednosci, AK 101 (1983) 349-355.

(18) Jan Pavel II, List apostolski o tajemnicy i kulcie Eucharystii z 1980 r.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC