Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• 1. Пресвітер Ігор Пецюх. Євхаристійна еклезіологія
• 2. о. Мартин Хомів. Пресвята Євхаристія в Канонічному Праві
• 3. Орест Каспрук. Історичний розвиток євхаристійної доктрини
• 4. о. Василь Дубець. Культовий вимір Пресвятої Євхаристії
• 5. o. Володимир Гоцанюк. Євхаристія як джерело християнського ,,praxis”
 6. о. ліц. Іван Січкарик. Біблійні Підстави Євхаристії
• 7. Роман Зілінко. Іконографія Таїнства Євхаристії в українському сакральному мистецтві XVII – поч. XVIII століття
• 8. о. ліц. Василь Рак. "Ми – члени Христові": роздумування над таїнством Євхаристії у світлі енцикліки Івана Павла ІІ Папи Римського „Церква про Євхаристію”
   6. о. ліц. Іван Січкарик. Біблійні Підстави Євхаристії


Вступ


Згідно висловлення св.Івана Золотоустого: «(Євхаристія) ця трапеза – це сила для нашої душі, міць для серця, основа уповання, надія, спасіння, світло, життя... Це Таїнство, яке робить для тебе землю – небом» (св.Іван Золотоустий, Гомілія 24, на 1Кор 10,16).

Це богословське висловлювання має своє підтвердження у думці сучасного екзегета: «У Євхаристії маємо в об'єднаний спосіб все те, що Бог зробив і має ще зробити для людей в історії спасіння» (A. Stöger).



1. Багатства Євхаристії


Євхаристія завжди була у центрі життя Церкви, бо вона становить її найвище таїнство віри. Протягом різних часів і різних підходів ставився білший наголос то на один то на другий аспект, тому що у реальності у ній перехрещуються всі правди, щоб вірити і жити.

У XX столітті, наприклад, Церква намагалася наголосити на еклезіальному та соціальному аспекті Євхаристії. Мова йде про тему міжнародного євхаристійного конгресу у Люрді 1981 року: «Ісус Христос, розламаний хліб для нового світу».



2. Установлення Євхаристії


Читаючи Старий Завіт знаходимо багато різних праобразів, символів та порівнянь, які можуть мати певне відношення до Євхаристії:

•  Дерево життя посеред раю (Бут 2,9) – яке мало запевняти людству фізичну та тілесну безсмертність;

•  Жертва Мелхіседека , царя Салему й священика, в якій він приніс Богові хліб і вино (Бут 14,18);

•  Манна , яка підтримувала життя євреїв, коли вони йшли пустелею до Обіцяної Землі (Вих 16,15).

Однак реальне встановлення Євхаристії знаходимо тільки у Новому Завіті. Це є перша і основна правда, що Пресвята Євхаристія є встановлена не людьми, не Церквою, навіть не Апостолами, а самим Господом Ісусом Христом.

Єгипетські фараони увіковічнювали свою пам'ять величезними пірамідами. Поети, письменники, вчені увіковічнюють себе у своїх творах. Але це все ніщо у порівнянні із Пресвятою Євхаристією, в якій Христос увіковічнив діло відкуплення людського роду і сам постійно з нами перебуває. Такий спосіб увіковічнення діла відкуплення на землі могла придумати лише Божа могутність, мудрість і любов.



3. Практики Євхаристійної Жертви у первісній Церкві


Важливою інформацією для нас є те, що первісна Церква від самого свого початку практикувала Євхаристію, навіть якщо не називала її за цим іменем. У Святому Письмі Нового Завіту маємо тільки 2 назви для Євхаристійної жертви:

•  «ламання хліба» (Ді 20,7)

•  «Господня Вечеря» (1Кор 11,20).

Тут підкреслюється скоріше за все соціальний вимір, який з часом міг загубитися і був зведений до чистої «подяки», тобто виняткове відношення до Бога.

Іменник грец. euvcaristia (1)(eucharistía – благодарення, ласка, подяка), щоб означати євхаристійне служіння, насправді, появляється у 110 році з Ігнатієм Антіохійським і в 150 році з св. Юстином.

А) Євхаристія як «ламання хліба»

Щодо цього аспекту є важливе свідчення книги Діянь. Описуючи у загальному життя первісної спільноти у Єрусалимі, Лука бачить її у 4-ох характерних елементах: « І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба , та в молитвах » (Ді 2,42).

Нас цікавить 3-й елемент «ламання хліба» (kla, sei tou/ a;rtou) – це є літургічний жест, який повторює точно дію Ісуса Христа, яку він зробив на останній вечері. Для євреїв цей жест завжди супроводжувався молитвами типу tôdah (похвала), благодарення і похвала Богу за Його спасаючі інтервенти у житті народу. Отже у намірі Ісуса Христа Євхаристія мала б означати подяку і прославу Бога за спасіння.

46-й стих також говорить про Євхаристію: « І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті » . Не вигладає, що мова йде про спільні бенкети, які могли б відбуватись у приватних будинках, але показано правдиві відправи Євхаристії. Вони не відбуваються у храмі, бо там не мають змісту. Проте вони здійснюються з радістю у приватних будинках.

Термін kla,w (ламати) є використаний тільки для Євхаристії, що вимагав такого пояснення.

В) Давній приклад святкування Євхаристії

У книзі Діянь є гарний приклад святкування Євхаристії у приватному будинку і то ще й у неділю Ді 20,7-12. Під час третьої місійної подорожі Павло зупинився у Троаді на 7 днів. « А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі » . Один юнак, Євтих, сидів на вікні, від довгої промови він заснув, та впав з третього поверху і розбився на смерть. Павло через молитву повернув його до життя і « вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув » .

Є очевидно, що тут говориться про святкування Євхаристії, бо аж 2-а рази є вжито «ламання хліба» . Відносно довгої проповіді, то наймовірніше Павло говорив про таїнство Євхаристії.



4. Розповіді про встановлення Євхаристії


Важливо звернутись нам до «традиції» , бо саме в ній є зафіксована розповідь про встановлення Євхаристії, а потім вона була записана на Письмі. Апостол Павло свідчить, що він вірно «передав» традицію християнам Корінту (51-52 р.по Христі). Перед цим Павло був в Антіохії, де вже практикувалась Євхаристія і те, як він подав формулу, то вона за своїм змістом є близька чи майже ідентична з формулою Луки. Це нас приводить до початків святкування Євхаристії і ми знаходимось приблизно у 40-х роках, тобто декілька років після смерті Христа (2).

А) Розповідь у Павла, Луки, Марка та Матея

Щодо встановлення Євхаристії, то у Святому Письмі Нового Завіту є збережені 4-и свідчення (3):

•  Мт 26,26-29

•  Мк 14,22-25

•  Лк 22,15-20

•  1Кор 11,23-25

Усі вони виходять з спільного початкового джерела і передають літургічні формули, за якими перші спільноти святкували Євхаристію, зберігаючи заповіт Христа, щоб відправляти вечерю в Його пам'ять, повторяючи жести і слова Учителя на останній вечері.

Різниці і певні характерні відмінності привели до думки, що тут існує подвійна традиція: від Матея до Марка і від Луки до Павла (4). Відмінність деяких елементів не означає інше поняття про Євхаристію, але власну богословську і культурну чутливість різних спільнот у вибранні термінів.

Вечеря Ісуса відправлялась в контексті єврейської Пасхи і страстей. Оскільки Пасха поєднує у собі, як синтез, усю історію спасіння Ізраїльського народу, чуда, що Бог зробив для спасіння народу, виповнення усіх есхатологічних обіцянок. Всі ці події відбуваються у найбільшому піку (страсті). Ісус може символічно і реально у пророчій дії попередити своє жертвоприношення подаючи його в баченні перемоги над гріхом.

Елементи нової вечері, які вибрав Ісус між іншими стравами пасхальної вечері, є неквашений хліб та червоне вино. Вони є наповнені великим символічним значенням, яке отримали впродовж багатьох сторінок Святого Письма.

•  Хліб : дар Бога і засіб необхідний для життя, символ єднання, пам'ять про манну у пустелі, помножений у руках Христа, обіцяний, як тіло за життя світу (пор. Ів 6,51).

•  Вино : виноградна кров (Бут 49,11), пожертвувана на поливання жертв (Вих 29,40), символ радості у месіянських часах (Єр 31,12), символ страстей Ісуса (Мт 8,11; 26,39-42).

Жести Ісуса були такі як робив їх батько кожної єврейської родини.



=======================================================



Екскурс – пасхальна вечеря у євреїв


На свято Пасхи Єрусалим був переповнений паломниками. Четвер був першим днем «неквашеного хліба» . В цей день євреї робили великі приготування, щоб ввечері їсти пасху, тобто після заходу сонця. Треба було приготувати відповідну кімнату, вибрати пасхальне ягня і пополудні зарізати його у святині, подбати про неквашений хліб «азім» або «матзот» і густу червону приправу-соус «харозет» з горіхів, фіг, винограду й оцту, та ще гіркі овочі: хрін і зелену петрушку.

Все це мало своє символічне значення: ягня представляло агнця, якого ізраїльтяни зарізали в Єгипті та його кров'ю помазали одвірки, щоб ангел смерті пощадив їхніх первородних. Неквашений хліб означав хліб смутку й терпіння єгипетської неволі; «харозет» був червоний, як цегла, і пригадував невільницькі роботи випалювання цегли в Єгипті; гіркі овочі пригадували гіркість неволі.

У євреїв пасхальна вечеря ділилась на 3-и частини:

1-а частина

Біля кожного столу було від 10 до 20 осіб. Вечеря розпочиналась вмиванням рук. Столи приготовляли не в їдальні, а в окремому місці і вносили до світлиці аж тоді, коли батько або голова родини взяв чашу червонного вина, розбавив водою і поблагословив словами: «Будь благословений, о наш Господи Боже, що сотворив плід лози!» і, покуштувавши вина, дав скуштувати іншим. Всі лягали на низькі канапи навколо столів, на яких були гіркі овочі (хрін, петрушка і харозет). Голова родини благословляв овочі, тоді занурював їх у соус і споживав разом з родиною. Пізніше приносили пасхальне ягня.

2-а частина

Другу частину вечері батько починав поясненням свята і приписів Закону. Потім всі співали першу частину «Галлел» (псалми 112-113) у подяку Богові за те, що визволив народ з єгипетської неволі. Проспівавши псалми, пили другу чашу вина, так як першу, і ця середня частина вечері закінчувалася молитвою: «Будь благословенний, о наш Господи, Царю вселенної, що визволив нас і батьків наших з Єгипту» .

3-а частина

Друге умивання починало третю і останню частину вечері. Батько брав неквашений хліб, ламав на куски і один кусок їв сам із зеленими овочами та соусом, а інші давав членам родини. Потім благословив пасхальне ягня і краяв кожному відповідну частину.

Третю чашу вина, яку пили за столом, називали «чашею подяки» , від подячних молитов, які виголошували під час благословення. Після того знову співали «Галлел» (псалми 114-118) і четвертою чашею вина закінчували вечерю.

Для апостолів і перших християн Пасха (перехід) стала символом іншого переходу, а саме подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної та радісної Пасхи.



=======================================================

 

Молитва благословення, про яку говорять обидві традиції, хоча й іншими термінами «поблагословив» чи «віддав хвалу» . Щодо слів відносно хліба, то вони співпадають: «Це моє тіло» (5); Лука і Павло добавляють: «що за вас віддається» . У повному значенні у світлі сучасної екзегези ці слова могли б звучати так: «Ось моя плоть (уся моя жива особа), що дається у жертву за вас» .

Слова відносно чаші мають різні редакції хоча й співпадають: Матей і Марко ставлять акцент на крові: «Це кров моя Завіту» (6); Лука і Павло подають більш делікатніший вислів: «Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові» . Однак в обидвох випадках мова йде про ту саму реальність: кров Христа «що за вас проливається» (Лк), «яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт) – знову знак цілої особи, яка жертвується.

Слова над чашою відображають месіянські обіцянки, які сповняються на Христі: Союз знаменований кров'ю у стіп гори Синаю (Вих 24,8) є укладений вже Ісусом, новим Мойсеєм, власною кров'ю, встановлюючи новий Божий народ. Новий Союз, обіцяний пророками стає реальністю у Христі з усіма його плодами як прощення гріхів і дар Духа Святого. Ісус виступає знову, як Слуга ЯГВЕ, що бере на себе усі гріхи (Іс 53,3...).

Христос робить правдиві жести, які є символічні, проте вони не складають жодних труднощів для розуміння апостолів, бо вони не тільки означають щось, але реалізують те, що означають. Наприклад, в пророка Езекиїла (Ез 5,1-5): Бог говорить йому, щоб той побрив волосся на голові і сказав: „Так говорить Господь Бог: «Ось Єрусалим!»” . Це є проголошення про виселення в неволю, що насправді пізніше сталося. Отже, у символічному жесті пророка є вміщена у певному значенні реальність.

Тому, коли Ісус говорить: «Це є моє тіло» чи «Це є моя кров» має на увазі встановити правдиве і об'єктивне відношення між цими матеріальними елементами та таїнством своєї смерті, що знайде своє увінчання у воскресінні.

Вкінці Господь закликає апостолів: «Чиніть це на мій спомин» (Лк 22,19). Цей вислів має своє паралельне відношення до слів Мойсея, коли він говорить про пам'ять події визволення Ізраїля з Єгипту, що І стане той день для вас пам'яткою (Вих 12,14). Ми знаємо, що для євреїв святкування Пасхи не було тільки сухою згадкою тієї минулої події, але у означало, що Бог є готовий дати знову для свого народу спасіння, якого він у різні часи існування потребував. У цей спосіб минуле входило у теперішнє, даючи йому свою спасаючу силу.

Це все розуміється краще, коли подивитись на значення єврейського терміну (zakar) пам'ятати . Це поняття не означає тільки пригадати минуле, але те минуле є дійсне і сьогодні, бо Бог як діяв колись, так діє і тепер. Коли проситься Бога, щоб пам'ятав про своїх вірних чи про Ізраїль, то тут зразу ж розуміється, що запрошується Бога зробити втручання в історію, щоб повторити Його спасенні дії. Так, наприклад, коли Самсон звертається до Господа: «Владико Господи, згадай же про мене, та зміцни мене тільки цього разу» , то він просить Його дати силу перемогти филистимлян у цей момент (Суд 16,28).

Таким чином «Чиніть це на мій спомин» – це не є тільки запрошення, щоб повторювати культовий жест, але запрошення, щоб кожного разу оживляти все спасенне дійство відкуплення, через яке Христос є, направду, присутній у світі через плоди своєї жертви.

Б) Розповідь у Івана

Євангеліє від Івана є особливе і він по-особливому також подає розуміння Євхаристії у 6-й главі. Іван подає слова Ісуса як обіцянку про встановлення Євхаристії. Він пояснює слова Христа, виявляючи все нові аспекти цього Таїнства. У цій главі починаючи з 51-го стиха чітко говориться про Євхаристію, а промова яка передує цьому- виявляє Христа як хліб життя, що зійшов з неба. Постійно підкреслюється формула «Я є» , яка виражає об'явлення Його божества.

Х. L é on - Dufour вирізняє подвійну традицію у Євхаристійній події: одна культова (її ми проаналізували у Євангелистів синоптиків і в Павла), а інша заповітна – вона є тільки у Івана. Ця формула доповнює першу, бо не тільки говорить, як відправляти Євхаристію, але пояснює, що вона в дійсності означає.

Говориться про «віру» , хоча навіть у формі «хліба» , щоб могти ближче підійти до Таїнства Євхаристії. Потім це все пояснюється словами: « Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам » (Ів 6,51) . « І сказав їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя » (Ів 6,53) .

З цього фрагменту можемо побачити 3-й важливі елементи:

1) Іван не використовує термін «тіло» , але «плоть» . Цей термін він використав для описання воплочення: «І Слово сталося тілом» (Ів 1,14).

2) Підкреслюється той факт ще більше ніж в синоптиків, що Ісус дарує своє життя за людей.

3) «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» ( Ів 6,56 ). У цьому стиху підкреслюється велика інтимність, яка зароджується між Ісусом та християнином, між ними реалізується, направду, новий союз.

Євангелист Іван подає нам глибоку богословію слів Учителя, відкриває повне значення Євхаристії.



5. Церква і Євхаристія


У св.Павла є ще один текст, який поглиблює значення і розуміння Євхаристії і Церкви: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? Тому, що один хліб, - нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1Кор 10,16-17).

1) Термін грець. koinwni , a / koino í a (причастя, єднання) підкреслює не стільки контакт з тілом і кров ' ю Ісуса Христа, скільки співпроникнення, де християнин дійсно становить єдність з Господом.

2) Важливим є вислів « нас багато становить одне тіло» – тут є ясний натяк на Церкву, як «тіло» , що складається з багатьох членів та різними покликаннями і харизмами. Про це Павло буде говорити в 12-й главі. Отже, ця Євхаристія, що творить Церкву (збір вірних), подає християнам у таїнственному обряді повну спасенну реальність, подаровану нам Христом, що вмер і воскрес для нас. Церковне тіло Христа, що повстало через Хрещення, продовжує зростати та отримує життя через Євхаристійну жертву.



6. Висновок


Святе Письмо нам подає 4-и офіційні свідчення (Матей, Марко, Лука, Павло) про встановлення Тайни Пресвятої Євхаристії. А в Євангелії від Івана знаходимо богословське пояснення, що означає Євхаристія – це є реальна присутність Господа нашого Ісуса Христа під видами хліба і вина, це життя Ісуса, що дається добровільно за вічне життя кожного з нас.


(1) У Новому Завіті іменник євхаристія зустрічається 5 разів 1 Кор 14,16; Еф 5,4; Кол 2,7; 4,2; Од 7,12, однак він у цих текстах не приймає ще значення Євхаристійної жертви. Наприклад 1 Кор 14,16: « Бо коли благословлятимеш духом, то як той, що займає місце простої людини, промовить амінь на подяку твою? Не знає бо він, що ти кажеш » та Еф 5,4: « і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування ».

(2) Не має своїх грунтовних підтверджень гіпотеза запропонована від H . Lietzmann , що на початку Євхаристія була як святкування великого бенкету у чеканні близького приходу Сина чоловічого; переходячи потім у елленістичний світ і під впливом релігії містерій стала закликанням жертвенної смерті Христа. Пор. Cipriani , S., «Eucaristia», Nuovo Dizionario di Teologia Biblica , ed. P. Rossano – G. Ravasi – A. Girlanda, Cinisella Balsamo 1996 6 , 523.

(3) Згідно думки богослова Х. Léon-Dufour характерним є те, що ці тексти, які розповідають про встановлення Євхаристії, не мають на меті подати на першому плані біографічні відомості про Ісуса чи про те, як відбувалась Тайна Вечеря, а вони підкреслюють дію встановлення цього Таїнства.

(4) Подвійна традиція – це означає, що богослови бачать початки святкування Євхаристії у 2 перших християнських центрах: одні в Єрусалимі (представниками цієї традиції є Матей і Марко), а інші в Антіохії (представниками цієї традиції є Лука і Павло).

(5) Грецький термін sw / ma / soma (тіло) відповідає майже єврейському терміну rf ' B / basar (по грецьки sa , rx / sarx (плоть) як говорить Іван 6,51-59 ), що підкреслює значення людини як буття слабке та приречене до смерті.

(6) Відносно крові, то це поняття також висловлює єврейське бачення, а саме, що кров розглядається як « душа житт»я чи « життя тіла» і належить тільки Богу (Лев 17,11-14). У Старому Завіті було суворо заборонено вбивати людину (Бут 9,6), тобто проливати кров. Говорячи про пролиту кров, Ісус вже вбачає свою смерть, яка настане від насильницького втручання. Однак Він наголошує, що все ж таки ця насильницька смерть є для нашого добра, для нашого спасіння.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC