Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Собор Пресвятої Богородиці
• Святого Первомученика Степана
• Обрізання ГНІХ, св. Василія Великого
• Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Пратулинських мучеників
 Трьох Святителів
• Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Початок Великого посту
• Благовіщення Пресвятої Богородиці
• Хіротонія Владики Йосафата Олега Говери
• Інтронізація Владики Йосафата Олега Говери
• Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим
• Велика П'ятниця (Свята Плащаниця)
• Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Тридцять дев'ята сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
• Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Зіслання Святого Духа. П'ятдесятниця
• Початок Петрового посту
• Сорокова сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
• Різдво святого Івана Христителя
• Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла
• Всіх святих українського народу
• Хіротонія митрофорного протоієрея Тараса Сеньківа
• Початок Успенського посту
• Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Собор монашества УГКЦ „Служіння і післанництво богопосвячених осіб” (3 сесія)
• Успіння Пресвятої Богородиці
• Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
   Трьох Святителів



12 лютого 2008 року

Празник трьох Святителів



Коротка історія

Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. "Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці". У стихирі на стиховні вечірні сказано: "Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане".

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: "Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество".

На початок 



Тропар та кондак

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі, Владику всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Слава: Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, труди бо їх і смерть прийняв ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих твоїх.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

На початок 



Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 7-16

Браття, пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора і сьогодні той самий і повіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам; воно бо добре укріпити серце ласкою, а не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що ними займалися. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що служать при наметі. Бо м'ясо тих звірят, яких кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, спалюється за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ своєю кров'ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до Нього за табір, несучи його наругу, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. Тому, отже, через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім'я. Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові.

На початок 



Коментар апостольського читання

Мученик в перекладі з грецької означає свідок в будь якій галузі: правовій, історичній чи релігійній. У християнстві «мученик» відноситься виключно до тих, хто свідчить своєю кров‘ю. це ми зустрічаємо вже у Новому Завіті (Дії. 22, 20; Об. 2, 3; 6, 9). Мученик – це той, хто жертвує своїм життям і так засвідчує свою вірність Ісусові (Дії. 7, 55-60). На мучеництві заснована Церква Христова. В Старому Завіті ми знаємо мучеництво братів Маковеїв (2Мак. 6-7). У християнській Церкві мучеництво набирає нового змісту відкритого самим Ісусом. Це цілковите наслідування Христа, повна участь у Його свідченні та спасенному ділі (Ів. 15, 20). Насіння принесе плід тільки тоді, коли завмре (Ів. 12, 24). Одкровення апостола Івана – це книга мучеників: «Свідок вірний і правдивий» (Об. 3, 14), давши Церкві і світу свідоцтво крові.

Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри, це свідчення аж до смерті – Він приймає смерть через акт внутрішньої сили. А святий Ігнатій Антіохійський висловлюється так: «Нехай я стану кормом для тварин. Через них бо дано мені буде прийти до Бога».

«Вельми прославлені мученики. Ви мудрістю своєю засоромили ворогів, які насильно намагалися відвести вас від Бога. Праведно і терпеливо пострадавши, сплели ви собі вінки перемоги і тепер молитесь за душі наші» (Молебень до Блаженних мучеників о. М. Конрада і дяка В. Прийми, Львів-Страдч 2003р.).

о. Іван Колтун

На початок 



Євангеліє від Матея 5, 14-19

Сказав Господь своїм учням: Ви є світло світу. Не може укритися місто, що стоїть на верху гори. І не засвічують світильника і не ставлять його під посуду, але на свічнику, і світить усім, хто є в храмині. Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб виділи ваші добрі діла і прославили Отця вашого, що на небесах. Не думайте, що Я прийшов розорити закон або пророків; Я не прийшов розорити, а доповнити. Істинно кажу вам: Поки перейде небо і земля, йота єдина або єдина риска не перейде з закону, доки все буде. Якщо хто розорить одну із заповідей цих малих і навчить так людей, той меншим назветься у Царстві Небеснім; а хто творитиме і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім.

На початок 



Проповідь

Сьогодні дорогі брати і сестри, ми святкуємо пам'ять трьох святих мужів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого, котрі для всіх нас є взірцем честі, прикладом правдивого християнського життя і немов дороговказом на дорозі спасіння. Коли приглянемося до життя цих трьох угод­ників Божих, побачимо величні діла, в яких вони величають Божу славу, почуємо їхній могутній голос в обороні Христа та прегарні ними укладені Богослужіння, що донині відправ­ляються в наших Церквах. З самовідреченням і погордою сві­тових розкошів служили вони Господу Богу і в тому їхня ве­лич, їхня заслуга і приклад для нас, як ми повинні влаштову­вати своє життя, щоб воно було корисним для наших ближ­ніх і спасительним для нас. Третину свого життя ці три пра­ведники віддали навчанню. Жадібно пили вони з криниці знань, аж поки не стали найосвіченішими людьми свого часу. Все четверте століття, в якому довелось жити цим святим, Церква Христова зазнавала нападів різного роду єретиків і вільнодумців, котрі в пориві гордості і власної обмеженості хотіли зробити синтез елінської філософії й християнства. Святі Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий мужньо встали на захист чистоти віри і своїми глибоки­ми переконаннями відбили всі ворожі зазіхання. Книги, на­писані цими святими, до нині чарують світ своєю мудрістю і поетичністю. Якщо б ці книги читали всі християни, то вони не так скоро сходили б на широку дорогу невірства й мораль­ної нечистоти, в них вони знайшли б справжню відповідь на всі найважливіші питання людського життя, знайшли б той правдивий ідеал, котрий ось вже дві тисячі років сяє над сві­том і освітлює життєвий шлях мільйонів людей. Якщо б ці книги читав увесь наш народ, то серед нього було б менше сліпців – недовірків, котрі, як пише апостол Павло, "вважаю­чи себе мудрими, одуріли, і славу нетлінного Бога змінили на подо­бу образа тлінної людини, і птахів, і четвероногих, і гадів. Тому-тo й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистоту, щоб вони оскверняли самі свої тіла. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали й служили створінню більш, як Творцеві, що бла­гословенний на віки. Амінь" (Рим. І. 22-25). Керовані гордістю й високомірством вони стараються своїм обмеженим розумом залізти на небо і там робити свої противні всякої логіки від­криття. Наш народ про таких мудрагеликів каже, що до них хочеться вигукнути: "Панове, куди ви претесь; хіба на землі мало місця для діяльності справжнього вченого". В Англії ви­йшла книга під назвою "Антологія невігластва". В ній перекон­ливо показано, що все те, що ми знаємо в порівнянні з тим, чого ми ще не знаємо і, можливо, ніколи не будемо знати, це все одно, що маленький острівець в океані. Вся мудрість і всі знання, до яких протягом всієї своєї історії дійшло людство, не йдуть в жодні порівняння навіть з мудрістю, що закладена в невеличкому пшеничному зернятку.

Всі правдиво вчені й інтелігентні люди, як правило, були людьми, глибоко набожними. Так, наприклад, великий анг­лійський вчений Ньютон, якому належить безліч найрізноманітніших відкриттів і винаходів, був настільки глибоко віруючим, що завжди знімав капелюха, коли тільки вимов­ляв ім'я Бога. Він часто повторював: "О, мій Боже! Чим більше я вчуся, тим більше приходжу до переконання, що я нічого не знаю". Ось взірець правдивого вченого, котрий всі свої знання і всю свою діяльність заснував на глибокій поко­рі. Протягом усього свого життя вчився він, будучи твердо переконаним, що всяке людське знання в порівнянні з відвіч­ною Божою премудрістю не має найменшого значення. І в нас всі вчені, які залишили нам великі відкриття, котрими ми можемо пишатись, також були правдиво віруючими (на­приклад Філатов).

Чим на вищому ступені культурного розвитку стоїть якийсь народ, тим ясніше його вища верства, тобто інтеліген­ція. Відчуває необхідність наближення до християнської нау­ки. Бо вона розуміє, що тільки у ній можна знайти відповіді на усі питання. Але, чому ж тоді серед нашого народу стає щораз більше недовірків? На це питання відповідає російський письменник Олексій Биков устами одного з своїх героїв, кот­рого він назвав Чортополохом: "Я відрікся від Бога, тому що в мене немає душі, тому що мені не потрібне небесне царство. Я люблю тіло, люблю розкішне життя, люблю вічне оновлен­ня. Жодна релігія мене не задовольняє. Мій Бог – моє серце, котре само себе створило. Юпітер і Будда тут ні до чого. Що мені Христос і що Магомет і папа Римський. Я тварина і хочу бути твариною".

Де така філософія, там – відповідне життя. Хто зумів пе­реконати себе, що він – тварина, що його створив не Бог, а мавпа, той починає пo-мавпячому жити. Бо навіщо бути чес­ним, справедливим, навіщо зберігати якісь певні норми мора­лі, коли зі смертю все кінчається, коли немає вічності й Божо­го суду, нагороди і кари.

Один священик звернувся до молодої матері з питанням, чому вона перестала ходити до церкви і забороняє Божій благодаті приступити до її дітей.

Історія свідчить, що жінки-матері можуть бути для своїх народів благословенням або карою. Чим джерело для ріки, чим коріння для дерева, тим є матері для народу. На їхніх руках виховується майбутнє покоління, а воно стає таким, як його матері. Тому кличе Тома з Аквіну: "Матері, будьте самі чесними і побожними і ваші діти підуть за вашим при­кладом. Вони стануть світлом для світу і сіллю землі." Роз­повідають такий випадок. Двадцятивосьмилітнього юнака за тяжкий злочин засудили до смертної кари через повішання. Перед смертю хлопець висловив своє останнє ба­жання, він попросив дати йому змогу поговорити зі своєю матір'ю. Коли нещасна мати підійшла, негідник закричав: "Я проклинаю тебе, бо ти була для мене злою матір'ю. Ти мене не виховала, ти мене на праву життєву дорогу не на­ставила, ти не прищепила мені віри в Бога, тому я мушу так рано покидати цей світ. Ти дала мені життя, але не навчила як жити". Не такою матір'ю є наша Церква. Вона є матір'ю, яка ціле життя піклується тобою, яка навчить тебе жити, її наука ро­бить людину сильною, уміючою переносити терпіння, вона вчить, як має людина жити на радість Богові і людям. Вивчен­ня науки Святих отців дає можливість людині зрозуміти себе, як творіння Боже. Ця наука дає відповіді на усі питання та проблеми, навіть найбільш потаємні, що з'являються в люд­ській душі. Людина, що нехтує наукою Церкви, є ніби тією дитиною, що відкидає материнську ласку, материнську любов.

У цей день трьох великих вчителів Церкви помолімося за тих, що ще блукають у темряві, що ще шукають себе у цьому світі, що ще не пізнали радощів життя з Богом. Амінь.


о. Петро Якимець
"Сівач", лютий 2003 Ч. 2 (39) рік 5

На початок 



Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону трьох Святителів.


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC