Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Собор Пресвятої Богородиці
• Святого Первомученика Степана
• Обрізання ГНІХ, св. Василія Великого
• Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Пратулинських мучеників
• Трьох Святителів
 Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Початок Великого посту
• Благовіщення Пресвятої Богородиці
• Хіротонія Владики Йосафата Олега Говери
• Інтронізація Владики Йосафата Олега Говери
• Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим
• Велика П'ятниця (Свята Плащаниця)
• Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Тридцять дев'ята сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
• Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Зіслання Святого Духа. П'ятдесятниця
• Початок Петрового посту
• Сорокова сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
• Різдво святого Івана Христителя
• Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла
• Всіх святих українського народу
• Хіротонія митрофорного протоієрея Тараса Сеньківа
• Початок Успенського посту
• Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
• Собор монашества УГКЦ „Служіння і післанництво богопосвячених осіб” (3 сесія)
• Успіння Пресвятої Богородиці
• Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
   Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа



15 лютого 2008 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа



Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

На початок 



Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

На початок 



Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

На початок 



Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

На початок 



Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун

На початок 



Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

На початок 



Проповідь

"Велика містерія духовного життя, тобто життя у Бозі, полягає у тому, що ми не повинні чекати на нього як на щось, що прийде до нас згодом. Ісус закликає: Живіть у мені, як я живу у вас. Це життя Бога в мені і є життям вічним. Діяльна присутність Бога в осередді мого буття, яка виявляється у порухах Божого Духа, що їх відчуваємо в собі і дарує нам життя" ("Тут і тепер" Генрі Ноуен).

Симеон, як і весь Ізраїль очікував на прихід Месії. Мабуть, він також, мав своє уявлення про Месію, можливо, зовсім протилежне від того, що побачив насправді. Тодішній люд не приймав Ісуса, як Бога, навіть тоді, коли він творив чуда; а тут перед очима старця й інших, постає досить бідна родина з маленьким хлопчиком на руках, бо лише бідні приносили в жертву голубів. Нічого надзвичайного, нічого особливого і вже ж таки Симеон впізнає Творця в убогій дитині. Впізнає тому, що він жив глибоко з Богом, а Господь перебував в його серці:".... і Дух святий був на ньому" (Лк 2,25). Його життя було переплетене з Богом не так, як більшість із людей поділяють життя, не допускаючи Всевишнього у щоденний його ритм. Він знав Бога, жив з ним, тому і впізнав його. Легко впізнати того, кого дуже добре знаєш. І не так важливим є те, що Симеон і пророчиця Анна постійно перебували в храмі. Бо, наприклад, первосвященики були покликані Творцем на своє служіння, вивчали слово Боже, навчали інших про Господа, а все ж таки засудили Ісуса на смерть, не впізнавши в ньому Божества за завісою тілесності. Важливим є те, що Симеон і Анна зустріли Господа в своєму житті, а пізнали його духом ще до цієї зустрічі.

Виникають думки: чи змогли б ми впізнати Бога ось в такій ситуації? Часто ми очікуємо від Господа такого діяння, яке б дивувало нас, захоплювало або й лякало. Ми чекаємо чогось надзвичайного, а він приходить, як маленька дитина на руках у своєї матері, він діє тихо, спокійно, без додаткових "спецефектів". Ми чекаємо того, кого чекали первосвященики і трудно або не приймаємо Сина Божого в його скромності й простоті. Скільки разів, гонячись за своєю уявою, ми не помічаємо його приходу, його близькості до нас. Царювання Спасителя настало вже в серцях багатьох, ніким не помічених праведників. Його царювання у блискучому снігу, у запахах весняних квіток, у посмішці дитини. Ми так багато втрачаємо через свою короткозорість та сліпоту, хоч переконані: "... мої очі бачили твоє спасіння..." ( Лк 2,30). Симеон відкидає свою уяву та своє бачення про спасіння і приймає те, що пропонує Господь. Ми часто тому і не бачимо світла, бо ходимо в темряві своїх забаганок, суджень та бажань, відкидаючи волю Бога.

"Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох..." (Лк 2,34). Чи ми піднімемось, чи впадемо перед лицем Божим, залежить від постави нашого серця. Чому моє серце не може обнімати його любові? Гірко, коли людина падає і не бажає підніматися, а лежить у своїх провинах й ранах, хоч може бути легко оздоровлена. Задумаймось сьогодні серйозно чи здатне наше серце впізнати Бога, чи воно спокійне, коли він так близько, у святому Причасті, проходить повз нас, але ще не завітав до нас. Проходить мимо тому, що ми не дозволяємо йому прийти до своєї душі. В цей момент, коли Христос приходить до нас, ми є дуже близько нього, чуємо його слово, бачимо його і все ж таки, буває, ми ще є так далеко від нього. І сьогодні Ісус хоче зайти у храм нашого серця. Чи дозволимо йому зайти? Колись пророк Ілля вийшов і зустрів: «Великий, потужній вітер, що розривав гори й торощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь» (1 Цар 19,11). Пізніше був землетрус, а по ньому прийшов вогонь, але Святе Писання стверджує, що у цьому не було Господа. Це людська думка, що Господь приходить карати або розправитися з ворогами, тому що ми так думаємо або бажаємо. В історії Іллі – Бог приходить у тихесенькому, лагідному вітерці (пор. 1Цар 19,12). І до кожної людини Творець наближається спокійно, навіть тоді, коли вона не є побожна і праведна, як Симеон, бо він бажає грішника таким вчинити. Але вибір за нами: бути чи не бути праведними. Він очікує нас всюди, а особливо, у вигляді священика, щоб зустрітися з нами під час сповіді, щоб бути поданим нам рукою священика під видом хліба і вина. Тоді послужився праведним Симеоном та пророчицею Анною, щоб бути проголошеним Спасителем; тепер проголошується, як Спаситель, священиком, котрому дав владу відпускати гріхи та перемінювати хліб і вино у своє Тіло й Кров...


Владика Ігор (Возьняк)

На початок 



Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Господнього Стрітення.


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC