Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
 "Ікона, що припадає порохом": о. Володимир Сивак, голова Комісії у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії
• "Щастя сім’ї на жертовнику мамони?": о. Володимир Сивак, голова Комісії у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії
• Свята Тайна Подружжя
• Християнська родина згідно з вченням св. Івана Золотоустого
• Подружня любов – образ Божої любові
• Засади християнської родини
• “Цивілізація життя і смерті”
• "Контрацепція – це коли ми виставляємо Бога...": інтерв'ю о. Юрія Коласи, голови Комісії у справах родини Львівської Архієпархії УГКЦ, "Львівській газеті"
• "Актуальність вчення Св. Івана Золотоустого про подружжя": о. Юрій Коласа STM, Львівська Архиєпархія УГКЦ
• "Любов у родині - вирішальний чинник у вихованні дитини": Лев Сабара, Інспектор-методист управління освіти Львівської міської ради
   "Ікона, що припадає порохом": о. Володимир Сивак, голова Комісії у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Ікона, що припадає порохом

Багато людей відчувають великий біль сьогодення - сімейні розлучення. Розпадаються родини, що лише започаткувались. Водночас перед загрозою розпаду постають сім'ї, що плекались багато літ. Статистика розлучень набуває катастрофічних розмірів. Найбільше лякає те, що це жахливе явище відбувається в народі, якому притаманним було міцне подружжя. Поглянувши навіть в недалеке минуле, можна побачити, що розлучення мало винятковий характер, хоч сімейних труднощів у наших предків було не менше, а, можливо, навіть більше. Громадськість голосно обговорювала ці поодинокі випадки і виявляла своє негативне ставлення. Вона не схвалювала подібних учинків, і докір вважався справжньою відповіддю релігійної громади на руйнування сім'ї.

Чи справді образ Божий перестав цікавити людину?

Спливло небагато часу, і громадська думка змінилась, почала толерувати не лише розлучення, але й дошлюбні статеві стосунки, що часто й стають причиною необдуманих поспішних рішень започаткувати сім'ю. Невдалі спроби створити родину приводять подругів до взаємних розчарувань, внаслідок чого зменшується віра у Святу Тайну Подружжя. Зневіра помножується і вражає суспільство. Росте число розлучень, а відтак і кількість одиноких матерів, недоглянутих дітей, що так і не отримали належного виховання від батьків. Відсутність у сучасній сім'ї стабільності вкрай негативно впливає на підростаюче покоління. Молодь втрачає важливі життєві орієнтири. Тому для юнаків і дівчат перестають бути актуальними слова Ісуса Христа: „Покине тому чоловік свого батька та матір, і стануть обоє вони одним тілом”, - тим то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, - людина нехай не розлучує!” (Мр. 10, 7-8). Таким чином, їхня душа втрачає імунітет до зла, і тоді легко руйнуються решту християнських цінностей.

Постає питання: „Чому образ Бога, що в трьох особах, який так глибоко закарбований у людині і знаходить свою проекцію в родинному житті, почав скоро старіти і припадати порохом забуття? Чому ікона Бога, яку розписує сам Творець, вже більше не зачаровує людину?”

Шукаючи відповідь на це питання, годилось би звернутись до Бога за підказкою. Адже Бог є творцем Св. Тайни Подружжя і її натхненником. Важливо також підкреслити, що Господь є автором подружнього союзу не лише як задуму, але й кожного шлюбного зв'язку зокрема. І в кожне своє створіння Він вдихає життя, яке загоряється полум'ям високих почуттів. Підказку ми знайдемо у Святому Письмі, де описується створення першого подружжя. Вірогідно, пізнаючи Божу ідею подружжя, ми отримаємо відповіді на хвилюючі нас питання.

„І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, привів її до нього. І промовив Адам: „Оце тепер вона - кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка” (Буття 2, 21-23). При цих словах „кість від костей” і „тіло від тіла” у багатьох людей зринають, мабуть, спогади із дитинства, коли вони чули від батьків слова : „ти нам любий і рідний - ти наша плоть, ти наша кров”. Як співзвучні ці вислови батьків з біблійними словами Адама, як близькі вони за значенням! Давайте спробуємо словом „рідна” замінити слово „чо­ловікова”, котрим тут означено суть біблійної фрази „кість від костей моїх, тіло від тіла мого”. Тоді побачимо, що поняття „рідна” надзвичайно вдало і досить глибоко висловлює суть таїнственного, нового і неповторного в сотворе­ному світі, та за своєю природою одно­разового зв'язку в середині Людини, котра є таким творивом Божим, що складається з осіб чоловіка і жінки. Що нового у цьому зв'язку, і чому він одноразовий і настільки значимий, що піднесений до гідності Святої Тайни?

Подружній зв'язок унікальний і надприродний

Спершу розглянемо суть новизни, чи, правильніше сказати, особливості і унікальності подружнього зв'язку, його відмінності від усього іншого творіння. Адже такого єднання не спостерігається ні в мертвій природі, ні в рослинному, ні у тваринному середовищі. Хоч хімічні елементи, єднаючись, і утворюють нову сполуку, все-таки єднання є здетермінованим, воно не розмножується і вільно розпадається без жодних руйнівних наслідків для взаємодіючих елементів.

Особового єднання немає і в рослин­ному світі. Рослини не єднаються в одне ціле, а лише схрещуються. І схрещення відбувається також випадково, довільно в межах виду і навіть роду. Воно є опосередкованим (комахами, вітром та іншими факторами) і не є власною дією. Хоч схрещення завершується дозріванням плоду (насіння), але рослина не бере участі у плеканні свого потомства. Насіння стихійно потрапляє в ґрунт, за сприятли­вих умов проростає і розвивається в дорослу вегетативну одиницю, про існу­вання якої материнська рослина і не здогадується. Тим більше, не виникає ніяко­го споріднення між батьківськими рослинами.

Коли приглянутись до тваринного світу, то можна спостерегти тяжіння між різностатевими особинами до єднання, навіть утворення пари, яка може тривати в часі. Але це в жодному випадку не можна назвати вільною дією у любові. Немає любові і немає взаємної присяги як вислову посвяти і вірності на ціле життя. У випадку з тваринами не може йти мова про взаємні подружні зобов'язання і відповідальність за недотримання їх. Застосування поняття „зради” тут, м'яко кажучи, є недоречним. Більше того, за­чаття нової особини не є свідомим добро­вільним і запланованим актом любові. Хоч потомство доглядають, але це не можна назвати ні вихованням, ні навчанням, ні впровадженням в таїнство буття. Просто звичайне явище розмноження під дією природних внутрішніх неусвідомлених динамізмів (інстинктів).

Тільки розумна із свобідною волею особа може вибирати і осягати мету, предметом якої може стати інша особа. Лише душа людини, яка єдина в цьому світі володіє розумом і свобідною волею, зможе народити, усвідомити свою любов до іншої особи та свобідно прийняти або відкинути її. Тільки людина має владу посвятити себе і все життя аж до зречення себе самої в ім'я любленої особи. Тому шлюб виникає виключно між особами, і дітонародження може стати для них як участь у священній справі Божого творіння.

Нерозривність подружнього зв'язку розглянемо під таким кутом. Взяти, наприклад, той факт, що особисте „Я” чоловіка (жінки), що є єством земним (Адамом) і, так би мовити, обмеженим природними законами та залежним від безлічі різних факторів, відчуває в собі якийсь недоїмок, а звідси і стремління до свого власного завершення, щоб у цьому світі могти існувати з впевненістю і безпечністю, з відчуттям повноти, що усвідомлюється поняттям „Ми”. „І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього” (Буття 2, 18). Тобто, для чоловіка це відчуття повноти на практиці означає любити свою жінку і отримувати любов навзаєм, відчувати свою значимість перед тою, котра сама є важливою для нього самого, жити для неї і бути самому її метою. Все це він знаходить в жінці, матері його дітей (Єві). Відповідно і жінка знахо­дить теж саме у своєму чоловікові. Тому природним і логічним є те, що такий зв'я­зок є жаданим з обох сторін і вони хочуть, щоб тривав він якнайдовше, аж до кінця життя.

«... і стануть вони одним тілом »

Тепер повернемось до поняття „рідний”, яке, на мою думку, найбільше підходить для означення того відчуття, що зв'язує подругів. Воно є важливим критерієм міцності стосунків між чоловіком і жінкою хоча би з тої рації, що ми любимо свою половину і цінимо її. Любимо не тому, що вона гарна чи сильна, або навіть найкраща, а тому, що вона найрідніша. Біблія словами: „Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом” (Буття 2, 24) говорить, що між чоловіком і жінкою зароджується любов, яка ріднить їх тепер більше, ніж існуюча любов до батьків. Біблія в алегоричній формі описує процес зародження подружніх стосунків. Особа жінки, яка взя­та із „ребра” , тепер немов знову „вро­стає” в особу чоловіка. Образно кажучи, ніби повертається у своє „лоно”, щоб поєднатись так глибоко, аби стати най­ближчою і утворити з ним одне тіло. Найцікавішим є те, що чоловік і жінка направду стають ріднішими між собою, аніж у ставленні до своїх батьків, котрі дійсно дали своє тіло і свою кров, тобто по-справжньому народили, не так як чоловік.

До речі, про народження від чоловіка. Як можна розуміти це народження? Чи є тут якийсь сенс, чи це просто гра слів заради художності?

Важливо зрозуміти, що Святе Письмо не випадково так висловлюється. І взагалі, у ньому немає нічого випадкового чи сказаного просто так. Кожне речення наповнене змістом, глибинним значен­ням. Лише неміч людини, її обмеженість не дозволяють завжди зрозуміти суть до кінця. У даному випадку мова про „ребро” правдоподібно робить натяк ось на що. Чоловік при зачатті в утробі матері позбавляється конкретно якоїсь речі, котру згодом зможе віднайти у своїй судженій, яку, у свою чергу, Господь тайкома приготовляє в утробі іншої матері, наділяючи її саме тим, що взяте від майбутнього подруга. Господь приготовляє „Єву” для „Адама”, творячи подругу з подруга і справа тут не в біологічних компонентах. Всякому чоловікові (жінці), звичайно, бракуватиме якихось конкретних життєво важливих прикмет душі, які він (вона) зможе доотримати згодом після поєднання в подружжя. Ясна річ, що відмінність між сторонами є неминучою. Два відмінні характери, кожен з яких є зі своїм яскраво вираженим змістом, після поєднання не повинні повставати один проти одного, а навпаки - взаємно збагачувати і робити з двох несамодостатніх начал одне життєздатне і плідне ціле. Для більшої наочності можна навести приклад про­цесу запліднення, коли чоловіча статева клітина з половинним (гаплоїдним) набором хромосом єднається з жіночою статевою клітиною з таким же половинним багажем матеріальних носіїв ознак в одне повне ціле (зигота з диплоїдним комплектом хромосом), яке вже є новою особою, живою, розумною і здібною до любові. Отже, Бог, задумуючи майбутнє подружжя, починає творити його половинки ще в утробі матері. Він робить це в такий спосіб, щоб духовні „ребра” розділились так, аби потім вони змогли поєднатись в подружжі і зростись в один „скелет” довкола „хребта”, що символічно означає нічого іншого як Божу ціль, справу. Слово „рідний(на)” у даному випадку може повноправно бути ужите як таке, що виражає найхарактернішу прикмету подружжя - глибинну близь­кість, народжену любов'ю.

Розуміючи тепер, що подружжя не виникає, а споруджується ще від часу зачаття в утробі матерів, важливо усвідомити, що і знайомство між хлопцем і дівчиною, і нареченство, і єднання в подружжя після церковного благословення, і народження дитини, та й весь період до знайомства і після народження дитини аж до смерті одного з подругів є не що інше як складові великої Тайни, яка є священною та незбагненною і виринає у життя вічне. Це таїнство єднання подругів характеризується великим розмаїттям та багатством сюжетів. Таке нескінченне багатство історій подружнього життя може походити від одного Автора, нашого Бога. Тому незапе­речною правдою є те, що долю кожного подружжя творить Бог своїм Провидінням.

Ми є партнерами Отця у Його задумі щодо нас

Про роль Божого Провидіння в єднанні двох подругів говорить і Святе Письмо. В книзі Буття в 24 главі сказано: „...промовив слуга: „Господи Боже мого пана Авраама! Пощасти мені сьогодні молю, і вчини милость моєму панові Авраамові. Ось я стою коло джерела води і дочки горожан виходять брати воду. Нехай дівчина, якій я скажу: „Нахили, з ласки, твій жбан, щоб я напився” а вона скаже: „Пий! Я ще й верблюдів твоїх понапуваю”, - буде та, що її ти призначив слузі твоєму Ісаакові, і я по тому знатиму, що ти вчинив милость із моїм паном”. Тож і сталось, що він ще й не скінчив говорити, як ось виходить із жбаном на своїх плечах Ревека, що народилась у Бетуела... Була то дівчина прегарна з виду, незаймана, ні мужа ще не знала. Тож зійшла вона до джерела і, набравши повний жбан води, вийшла нагору. Слуга побіг їй назустріч та й мовив: „Дай мені, з ласки своєї, трохи напитися з твого жбану!” А вона: „Пий добродію!” І опустила хутенько жбан на свою руку й дала йому напитися. Як же скінчила його напувати, каже: ”Я ще і твоїм верблюдам начерпаю, поки не нап'ються”... Тут чоловік схилив голову й, поклонившись Господеві, мовив „Благословен Господь Бог пана мого Авраама, що не відмовив милости своєї і вірности своєї моєму панові.”

Отже, й цей уривок доводить нам, що подругу чи подруга не вибирають, бо їх вже вибрав БОГ. Їх впізнається за підказкою Бога. А Він підказує всім - і кожному у інший спосіб. Таким чином, хлопець і дівчина виступають як партнери Бога у Його задумі. Бог творить, зна­ходить і єднає дві половинки людини. Це фізичне і духовне єднання, що є злукою зовсім чужих собі людей, можливе лише за умови, коли єднає Хтось всемогутній, таким може бути лише Бог. А Він це робить лише з тими, котрих Сам вибрав і зібрав воєдино. Бог для взірця бере Самого Себе, бо на свій образ сотворив людину. Божественні Особи у Пресвятій Трійці знаходяться в абсолютному єднанні. А людину запрошує уподібнитись до Нього, злучившись в нерозривний союз любови.

Поряд з тим Бог дарує людині ще один свій образ - це образ Батька. Батьків­ство в Божому розумінні передбачає полюбити дитину ще перед її народ­женням, привести на світ та подарувати їй Бога і себе. Батьківство довершує подружній союз, немов удосконалює його. Плекання і виховання дітей робить подружнє життя повнішим і багатшим. Але нездібність осягнути батьківства через брак фізичного здоров'я не відбирає від подружжя його властивого завдання. Хочу підкреслити цей факт. Неплідність не є перешкодою до заснування подружжя. Чоловік та жінка можуть виконати покладене на них Богом завдання, тобто поєднатись в любові, створити спільноту двох осіб і жити для взаємного добра. Слід також зрозуміти, що неплідність не є також причиною до розлучення. Усне і Писемне Передання розказує нам про неплідність Йоакима і Анни, батьків Пречистої Діви Марії, Якова і Рахилі (Буття 30, 22), що стали батьками дванадцяти синів; Захарії і Єлизавети, що стали батьками Йоана Христителя (Лука 1, 5-7). Ці подружжя продовжували спільне життя і не втра­чали надії стати батьками. Сильна віра їх була нагороджена Богом, на котрого вони постійно уповали. Приклад вище­згаданих Ісаака і Ревеки закликає до пошуку розв'язання неплідності через молитву. „І молив Ісаак Господа за свою жінку, бо була неплідна, і Господь вислухав його молитву й зачала Ревека, його жінка” (Буття 25, 21).

В особливий спосіб хочу звернути увагу на святість наміру стати батьками. Анна, мати Самуїла, молилась до Бога і дала обітницю, щоб отримати ласку материнства. „В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко. І обріклась таким обітом: „Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене, не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови” (1 Сам. 1, 10-11). Анна обіцяла Богові, що дитина, яку вона просила в Нього, буде посвячена виключно Йому на службу.

Поряд зі всім сказаним, хочу нагадати той факт, що в світі, крім неплідних подружніх пар, існують ще діти-сироти. Можливо, Бог підказує нам, що терпіння одних і страждання інших може бути подолане шляхом усиновлення дітей. Досвід нашого життя доводить, що адаптоване батьківство є благословенне у Бога, як і біологічне.

Отже, підсумовуючи усе висловлене хочу запросити всіх нас до молитви посту, щоб Господь зглянувся над нами своїми дітьми, і повернув нашому народу затрачене почитання Святої Тайни Подружжя, котра є живою іконою Бога у Пресвятій Трійці.

oтець Володимир СИВАК
голова Комісії у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії
"Жива вода", № 7 (113), липень 2004 року



На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC