Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• "Ікона, що припадає порохом": о. Володимир Сивак, голова Комісії у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії
• "Щастя сім’ї на жертовнику мамони?": о. Володимир Сивак, голова Комісії у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії
• Свята Тайна Подружжя
• Християнська родина згідно з вченням св. Івана Золотоустого
• Подружня любов – образ Божої любові
• Засади християнської родини
 “Цивілізація життя і смерті”
• "Контрацепція – це коли ми виставляємо Бога...": інтерв'ю о. Юрія Коласи, голови Комісії у справах родини Львівської Архієпархії УГКЦ, "Львівській газеті"
• "Актуальність вчення Св. Івана Золотоустого про подружжя": о. Юрій Коласа STM, Львівська Архиєпархія УГКЦ
• "Любов у родині - вирішальний чинник у вихованні дитини": Лев Сабара, Інспектор-методист управління освіти Львівської міської ради
   “Цивілізація життя і смерті”

“Цивілізація життя і смерті”

Неодноразово і багатьма способами Папа Іван Павло ІІ звертається до всіх людей доброї волі та акцентує велику увагу на біблійні й позабіблійні тексти, що стосуються пошани й гідності людського життя.

Що має на увазі Святіший Отець, коли говорить про “цивілізацію життя” і “цивілізацію смерті”? Говорячи про егоїзм, утилітаризм, індивідуалізм, що є основою “цивілізації смерті”, він перш за все наголошує, що все це, якщо вкоріниться у людському серці, здатне перекреслити гідність і недоторканість іншого, його життєвоважливе відношення до Бога і право до самореалізації, тим самим спричиняючи його смерть у формі аборту, евтаназії тощо.

Людське життя є недоторкане від хвилини зачаття і до природної смерті. Ненароджена дитина є повноцінною людською істотою і суб’єктом права. Багато держав проголошуючи і декларуючи демократичі засади, насправді є далекими від демократії. Папа Іван Павло ІІ в енцикліці “Євангеліє життя” ставить таке запитання: “Чи можна говорити про гідність кожної особи, коли дозволяється вбити найслабшу і найневиннішу?”. В ім’я якої справедливості люди зазнають найнесправедливішої дискримінації, коли одних визнають вартими захисту, а іншим у цьому відмовляють? Чому все-таки людство “не зауважує”, що веде війну проти себе, топче власне і свого ближнього право гідно жити, приймає закони, несправедливі щодо себе, а гарантія прав на життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека нерідко вже стають “коштом” інших: ненароджена дитина “коштом” кар’єри матері, евтаназія важкохворого члена сім’ї коштом “спокою” і “нервів” інших членів родини, клонування “коштом” майбутнього здоров’я якої-небудь особи.

Святіший Отець, закликаючи нас творити “цивілізацію життя”, вказує на ті дороги, завдяки яким ми можемо віднайти її. Є це дороги правдивої любові, внутрішнього дару самого себе, правда і відповідальність за “брата свого”.

“Де Авель, брат твій?” — “Не знаю. Хіба я сторож брата мого?” (Бут 4, 9). Уже в цій біблійній розповіді про перше вбивство ми бачимо, що людина повинна бути “сторожем брата свого”, бо Господь вимагає відповіді від Каїна, а отже, людина є відповідальною за життя свого ближнього. Іншими словами, людина має, з однієї сторони, право на життя, а з іншої – вона зобов’язана шанувати і берегти життя. Людина не є абсолютним володарем життя, а радше Божим містоблюстителем; лише Господь є Господом життя і смерті, Він є той, “Який любить життя” (пор. Муд 11, 26).

З любові, якою Бог любить життя, бере початок пасхальна таємниця, в якій смерть переможена смертю Христа, в якій Він об’являється нам до кінця, як Датель життя, яке неможливо знищити. Людське життя, безперечно, пов’язане з Богом, а тому є освяченим і недоторканим. Всяке втручання, обмеження чи навіть знищення людського життя є злочином Каїна. Таким чином, протистояння життя і смерті є переможене Ісусом Христом і Доброю Новиною – Євангелієм життя, життя “нового” і “вічного”, у світлі якого набувають абсолютного значення всі аспекти і моменти людського існування.

Аборт є великим злочином проти життя ще ненародженої дитини, чи як називає його Іван Павло ІІ, є “найжахливішим лиходійством”, “змовою проти життя”, перешкодою для творення “цивілізації любові” та проповідування Євангелія. Аборт, за словами Папи, “є і залишається безпосереднім і свідомим вбивством кволої і безборонної дитини, яка знаходиться у початковій фазі свого розвитку, між заплідненням і народженням; він є порушенням п’ятої Божої заповіді: “Не вбивай”.

Причинами аборту є втрата чутливості до Бога, яка супроводжується втратою чутливості до людини, її гідності і життя; неправильне мислення, а внаслідок цього рішення вбити ненароджену дитину; егоїстичні міркування; незнання правдивої суті батьківства і материнства, незнання “місії” людського тіла; роз’єднання та поділ категорій на матеріальні та духовні; раціоналізм, який не визнає поняття “Таїнство”; політика, яка будує своє власне поняття про людину; технічні засоби (Іван Павло ІІ називає це “технічною цивілізацією”), котрі створюють нове поняття про людину, яку можна отримати за всіма правилами сучасного ринку “коли, якщо і як мені краще” і т. п.

Безпосередню і пряму відповідальність за аборт несуть батьки дитини, які чинять смертельну рану свого “найціннішого дару шлюбу”, принижують свою природну гідність як “святилища життя” і спільноти любові. Подружній союз чоловіка і жінки, яким Бог довірив продовження людського роду, повинен стати даром життя, а не “святилищем смерті”.

Відповідальними за аборт також є лікарі, представники влади чи взагалі суспільство; всі вони несуть часткову відповідальність за гріх (“суспільний”) проти свого ближнього. Лікарі, які покликані служити і охороняти життя, сьогодні дедалі частіше стають виконавцями вбивства ненароджених дітей, а це суперечить їхній меті та заперечує їхню лікарську гідність. Хіба вони забули, що їх правилом є “сaritas et justitia” – любов і справедливість, а їхньою обіцянкою стали слова Гіппократа, що полягають у “добрі пацієнта”?

Держава і владні структури, а також правова система повинні все ж переглянути основні нормативно-правові документи, що стосуються проблеми абортів та скласти нові з врахуванням біоетики. Гідність і пошана людського життя, осудження аборту, соціальний та правовий захист подружжя і сім’ї, соціальне забезпечення під час хворіб, відповідна допомога для багатодітних сімей тощо — все це повинно стати в основі законодавчої системи всіх держав, в тому числі й України.

Аргументом, який повністю перекреслює “логіку” аборту є те, що сам Бог прийшов до нас, щоб ми мали життя вічне. Не менш важливим є те, що життя постає перед нами як велике добро і як дар Божий. Вже з хвилини зачаття Бог знає нас і діє в нас. Сенсом життя, зрештою, не є його залишити для себе, бо так втратимо його, але безкорисливо дарувати себе.

“Дар життя, – пише Папа Іван Павло ІІ у “Листі до сімей”, – одночасно стає даром для тих, хто дає життя. Вони не можуть не відчути присутності дитини, її участі в їхньому житті, її внеску у спільне добро подружжя й родинної спільноти… Людина є також спільним добром кожного людського суспільства, “дорогою Церкви”, але насамперед вона є тією людиною, про яку сказав св. Іриней, що вона є “славою Бога”, а слава Бога є спільним добром усього того, що існує; спільним добром людського роду”. Можна навіть сказати: “Як воскресіння є об’явленням життя поза порогом смерті, так і народження дитини є об’явленням життя, завжди призначеного через Христа для “повноти життя”, яка є в самому Бозі: “Я прийшов, щоб мали життя – щоб мали його у повноті” (Ів 10, 10)”.

Віталій ЮРЧАК
часопис “Місіонар”, ч. 6 за 2003 р.

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC