Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• «Його поведінка, його спосіб реагування виключали із цієї зустрічі всяку штучність, а робили її дуже природною»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він підсумовує візит в Україну Кардинала Леонардо Сандрі
• "Часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАНу
 "Загальна прикмета для тих людей – це туга за рідним краєм": інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він розповідає про візит до Італії та відзначення Дня матері
• "Одні сіють – другі збирають плоди": інтерв’ю з п. Анною Евою Боднар, головою Українського богословського наукового товариства, про перспективи розвитку та плани на майбутнє УБНТ
• "Зло можна подолати тільки силою молитви": інтерв’ю Владики Ігоря (Возьняка), Архиєпископа Львівського, для газети "Україна і час"
• "Я був щасливим...": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для "України молодої"
• Блаженніший Любомир, Глава і Отець УГКЦ, як монах, священик-душпастир та архиєрей. Інтерв’ю Глави УГКЦ для християнського журналу «До світла» (Італія)
• «Якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він коментує Постанови цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ
   "Загальна прикмета для тих людей – це туга за рідним краєм": інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він розповідає про візит до Італії та відзначення Дня матері


 

"Загальна прикмета для тих людей – це туга за рідним краєм":
інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він розповідає про візит до Італії та відзначення Дня матері

Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв'ю Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ, яке він дав для Радіо «Воскресіння» після свого повернення із Італії. 10-11 травня Предстоятель УГКЦ у Римі взяв участь у святкуванні Дня матері. Крім того він мав нагоду спілкуватися з нашими громадянами, які там працюють і тому у цьому інтерв'ю ми будемо говорити про його враження від цього візиту.

Блаженніший Владико, як ви оцінюєте становища наших громадян в Італії, адже вам доводилося бачити наших громадян рік, два, три роки тому. На вашу думку становище наших громадян покращується, погіршується, чи є стабільним?

Моє загальне враження, що життя наших заробітчан в Італії нормалізується. Значить, що багато з них вже мали нагоду набути легальний статус побуту, що вже краще пізнали обставини, культуру, вивчили дещо мову. Отже на загал у мене враження, що ця громада, оскільки я бачив її тепер тільки в Римі, що вона все ж таки своє життя нормалізує. Три наші церкви у столиці Італії є повні, люди користають з тих церков, приходять, приймають Святі Тайни. Також вже і діти, які там є, може їх не дуже багато, але все ж таки вони є, мають катехитичні і українознавчі курси. Життя починає набирати певної якоїсь стабільності.

Це не значить, що усі, кого я мав нагоду зустрічати, чи з ким я мав нагоду поговорити, бажають там залишитися. Радше досить поважне число, і Богу дякувати, бажає повернутись в Україну, до своїх родин. Мені здається, що прийшов такий момент своєрідного розрізнення, який нам допоможе встановити як на майбутнє розвивати нашу церковну структуру в Італії.

При цій нагоді я би хотів дуже сердечно подякувати нашим заробітчанам, які, поїхавши туди і стараючись якнайкраще забезпечити свої родини, що є цілком зрозуміле, все ж таки не забувають про свою церкву. Я хочу подякувати тим усім, хто старається перш усього бути близько коло церкви, хто старається підтримувати того священика чи тих, хто про них духовно дбає, хто старається, щоб та громада була такою релігійною спілкою. Це дуже важливо і це дуже гарно зі сторони тих людей. Скільки, наприклад, є хорів вже в різних громадах. Люди хочуть прикрасити своє церковне богослужіння. Також дуже хотів би я подякувати тим усім, які зі своїх заробітків допомагають тут в Україні чи місцевим церквам у тому місті чи селі, звідки вони походять, чи скажімо при будові нашого Патріаршого собору в Києві. Бо вже багато з них, набуваючи оті "цеглини", допомагають нам. Усім, хто про це старається хотів би висловити сердечне спасибі.

Які завдання у справі опіки над нашими громадянами ще має виконати Церква, а які Держава?

Зі сторони Церкви. Ми маємо певну частину священиків, які вже досить стабільно, під опікою місцевих єпископів, душпастирюють. Вони у більшості вже мають стабільні приміщення, храми для проведення богослужінь.

Бракує такої структури, яка би всіх тих священиків в якийсь спосіб об'єднувала в одне. Ми маємо сьогодні душпастирського координатора. Він старається координувати цю душпастирську обслугу, але він поза тим не може дуже багато зробити, бо усі ті священики, які там є, вони є під безпосередньою опікою місцевого латинського єпископа. Богу дякувати ці владики займаються, стараються щось зробити для священиків, для їх душпастирського служіння, як і для людей також. Виділяють приміщення, церкви і т. д. Але це кожен для себе. Немає такого елементу, який би внутрішньо зв’язував, який би уможливлював спільні програми. Якщо тепер щось робиться спільно, воно є на базі доброї волі, залежить від того, наскільки дана громада чи даний священик можуть чи хочуть триматися більшої тої громади, яка час до часу десь сходиться. Мусимо створити таку структуру, яка би допомагала ці поодинокі станиці, ці парафії в’язати в одно, щоб можна мати спільні програми катехизації, розв’язок інших проблем, які вимагають якоїсь певної системи, яка б діяла по цілій Італії. Найкраще, безумовно, було б там, на терені Італії, щоб був наш єпископ стабільно. Над цим працюємо, стараємося, щоб забезпечити таке єпископське служіння для всіх. Встановлення цього має певні свої труднощі, але стараємося, щоб знайти розв’язки такі, які були би для нас корисними і які би в ніякий спосіб не утруднювали праці італійських чинників.

Щодо держави. Італійська держава шукає розв'язок, вони є трошки в клопотах, але також і користь мають велику з тої еміграції, бо це є робоча сила, якої вони потребують. Все ж таки вони шукають розв'язок, які би захищали права і для італійців, своїх власних громадян, але з другої сторони, щоби належно потрактувати і тих емігрантів, які для них не є зайдами, які для них є дуже поважною робочою силою, якої в Італії дещо бракує з різних причин. Отже ми надіємося, що зі сторони італійської держави будуть ще кращі розв'язки запропоновані, які дадуть великій частині наших людей можливість вести цілком нормальне життя, легалізоване, з усіма дозволами на працю і також з усіма забезпеченнями чи страхуванням, чи взагалі захистом працюючого, якого в багатьох випадках ще немає. Тут мусить українська держава увійти в гру, роблячи усі можливі заходи щоб між українською та італійською державами були зроблені належні домовлення. Тут мені здається є ще багато, що держава повинна би зробити.

У приватних розмовах з вами, чого більше доводилося слухати: про радість і щастя, чи нарікання і безнадію?

Люди раді, що можуть заробити. Для них це є розв'язка багатьох проблем, які вони мали тут вдома. Три найбільші потреби, це є перш усього забезпечити дітям школу, головно тим, які йдуть у вищі навчальні заклади, друга справа – це є набути якесь приміщення, чи це квартиру, чи якусь хатку, а третя – це щоб сплатити борги. Це є три такі головні причини. Дехто може з якихось інших причин приїхав, може щоб збагатитися, але це є радше виняткове. Всі раді, що можуть заробити і хотіли би якнайбільше заробити. Одначе в розмовах я відчув, що вони не є так дуже щасливі, що вони є поза рідною землею. Відчувається велика туга і люди би радо повернулись особливо ті, хто мають когось рідного, близького. Майже всі мають близьку родину в Україні, яку вони покинули, щоб заробляти і є така, я би сказав, загальна прикмета для тих людей, з якими я мав нагоду говорити – це туга за рідним краєм.

Блаженніший Владико, що в цій ситуації може зробити Церква?

Я був на Святі матері, там було коло дві тисячі осіб. Мені кажуть, що два чи три тижні перед тим, на Пасху, там же само було в Римі при церкві святої Софії, Божої премудрості, було коло чотири тисячі людей. Це є нагода зійтися разом, але це є нагода виняткова, вона трапляється два, три рази до року, коли сходиться таке число людей, щоб люди відчули певну силу в числах. А звичайно люди живуть розсіяні в різних місцевостях і те, що церква їм дає і що мені здається надзвичайно важливий елемент, це є нагода хоча один раз на тиждень зустрітися з другими. Це є надзвичайно важливий момент, бо люди, які перестають контактувати з такими як вони, починають губитися, або навіть, що не один випадок трапляється, хворіти, прямо психічно хворіти, заломлюватися. Тому те, що церква дає нагоду періодично: раз на тиждень, чи раз на два тижні, залежно яка велика громада і чи часто священик може доїхати, дає нагоду зустрітися, це є надзвичайно важлива річ. Також нагоду виговоритися, знайти якусь пораду, обмінятися своїм досвідом, своїми жалями чи радощами що б там не було. Мені здається тут церква відіграє надзвичайно важливу роль. Крім того, цікава річ стається. Мені звернули на це увагу. Люди, і то виглядає що не один чи два рідкі випадки, які знайшлися там поза межами рідного краю починають більше цікавитися релігією, катехизмом, хотіли би більше знати про свою віру. Я не можу сказати, що це є якесь загальне явище, але воно є. Значить ті люди переживаючи свої особисті клопоти, що би там не було для кожного осібно, відчувають якусь особливу підтримку зі сторони Церкви. І священик, який з такою любов'ю, зі зрозумінням приймає тих своїх людей, який до них приходить, старається їм допомогти, робить величезну прислугу релігійну, але також і людську.

На завершення нашого інтерв'ю ми попросили Блаженнішого звернутися із словами підтримки, заохочення, розради до членів родин тих, які працюють зараз в Італії чи в інших країнах за кордоном.

Мені здається тут треба взяти під увагу таку річ. Не гроші є остаточною розв'язкою для всього. Самі тільки гроші можуть бути трагедією, якщо через них розлетиться родина, якщо змарнується подружжя, якщо пропадуть діти. Тоді ті гроші є більшим прокляттям як потіхою. Це є, мені здається, дуже важливим. Отже, тих, хто залишився, я би дуже прохав, щоби старалися усіма силами зберегти сім'ю живою, діючою, забезпечуючи головно дітям нормальне дальше життя. По можності нехай ті, хто є далеко, нехай повертаються чим скоріше, або нехай ціла сім'я іде в чужину і тоді вона там, будучи цілістю, має цілком добрий шанс зберегтися, розвиватися. Якщо таке є бажання, не боронити цього, але старатися не розколювати родин. Ще раз повторюю, ті хто залишився в Україні, нехай дуже дбають за те, щоб головно молодь не пропадала і щоб та особа, чи то батько, чи мати, які залишилися вдома, щоб їхнє життя було приміром для їхніх дітей, щоб вони також самі не попадали в якусь розпуку чи якісь погані обставини.

Розмовляв отець Ігор Яців

Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»

Інтерв'ю Блаженнішого Любомира в аудіоформаті

 

На початок 

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC