Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• «Його поведінка, його спосіб реагування виключали із цієї зустрічі всяку штучність, а робили її дуже природною»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він підсумовує візит в Україну Кардинала Леонардо Сандрі
• "Часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАНу
• "Загальна прикмета для тих людей – це туга за рідним краєм": інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він розповідає про візит до Італії та відзначення Дня матері
• "Одні сіють – другі збирають плоди": інтерв’ю з п. Анною Евою Боднар, головою Українського богословського наукового товариства, про перспективи розвитку та плани на майбутнє УБНТ
• "Зло можна подолати тільки силою молитви": інтерв’ю Владики Ігоря (Возьняка), Архиєпископа Львівського, для газети "Україна і час"
• "Я був щасливим...": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для "України молодої"
• Блаженніший Любомир, Глава і Отець УГКЦ, як монах, священик-душпастир та архиєрей. Інтерв’ю Глави УГКЦ для християнського журналу «До світла» (Італія)
 «Якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він коментує Постанови цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ
   «Якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він коментує Постанови цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ


«Якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити»:
інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він коментує Постанови цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ

9 листопада 2007 року на офіційній веб - сторінці УГКЦ були оприлюднені Постанови Патріаршого Синоду Єпископів УГКЦ, що відбувся у Філадельфії (США) від 27 вересня до 6 жовтня цього року. Ці Постанови вступили у дію 21 листопада 2007 року у празник Собору Святого Архистратига Михаїла і інших безплотних сил. У цьому інтерв'ю Блаженнішого Любомира, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, ви зможете прочитати його коментарі основних пунктів Постанов та розповідь про мету прийняття саме таких рішень.

Які особливості цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ?

Особливість цьогорічного Синоду була та, що ми збиралися не в Україні, але у Сполучених Штатах Америки. І це тому, що якраз цього року минає 100 років від приїзду першого греко-католицького українського єпископа на терени Сполучених Штатів. Це сталося у 1907 році, коли прислано до США Владику Сотера (Ортинського), василіянського чину, який почав організовувати наші парафії, взагалі наше церковне життя. Наша спільнота у США гарно святкувала цю столітню річницю. А ми з тої нагоди ще минулого року вирішили відбути наш Синод.

Я хотів би при тій нагоді дуже сердечно подякувати усім, хто нам допоміг відбути цей Синод на терені США, як і всім тим, головно Митрополитові Степанові (Сороці) і його співробітникам, які дуже гарно підготували наш побут і дали нам можливість відбувати Синод. Але крім того я також хотів би подякувати усім членам нашої Церкви, які підтримували цей Синод своїми молитвами. А також і тим особам, цього року щоправда не дуже численним, які завдали собі труду на наш заклик відповісти і прислали свої думки, свої зауваги до головних тем нашого Синоду, а саме щодо євангелізації, а також і до теми, яку ми з попереднього Синоду вже закінчували, про священство. Усім тим, хто собі завдав такий труд, ми сердечно дякуємо і надіємося, що і наступного 2008 року добрі люди, зацікавлені люди, які живуть своєю Церквою, знову нас підтримають і молитвами, і своєю співпрацею.

У своїй відповіді на наше запитання ви згадали про дві основні теми Синоду. Що вдалося зробити щодо теми священства та євангелізації?

Вже два роки перед тим, у 2005 і 2006 роках, на Синодах ми застановлялися над проблематикою покликання, виховання, діяльності душпастирів, священиків. Цього року ми, можна сказати, закінчили дискусії, розглянули різні пропозиції, які були запропоновані. І тепер наступною точкою буде, що відповідальні за цю тематику, це був головно Митрополит Лаврентій з Вінніпегу (Канада), підготують обширне звернення у тій цілій тематиці. Це перша тема. Але головна тема, яку ми розпочали цього року, це була справа євангелізації.

Треба зрозуміти, що євангелізація — це, практично, проповідь Божого слова. Але тут є дуже різні аспекти. Перший аспект — хто має євангелізувати. То значить, хто має проповідувати, ділитися Божим словом з другими. І тут виразна відповідь, що усі. Це не є завданням тільки священиків чи єпископів. Кожний, хто прийняв Божу науку, хто прийняв Боже слово, хто старається жити за тим Божим словом повинен бути готовим ділитися з другими людьми отим даром. Бо свята віра і Боже слово — це є дари, які ми одержали від Господа Бога. І кожен повинен відчувати це бажання отим великим даром ділитися. Розуміється, є різні способи, різні відтінки, що так скажу, євангелізації. Інакше це, може, роблять єпископи, інакше — священики, інакше — катехити, інакше — батьки вдома. Кожен на своєму рівні, своєму становищі. Але суть є та сама: передати дар Божого слова.

Друге питання: кому передавати? Відповідь - усім потребуючим. Мусимо визнати, що навіть люди, які вірять, які є, що так скажу, живими християнами, беруть живу участь у житті своєї Церкви, потребують підтримки. І ми повинні один одного підтримувати, заохочувати до ще кращого сповнення Божого слова у нашому житті. Є люди, які, може, охололи у своєму сповнюванні Божого слова, знають його, але воно не становить головної норми їхнього життя. Вони не керуються Божим словом як найважливішим у їхньому житті. Може, десь там згадують, може, свідомі, а, можливо, взагалі під цим оглядом відчужилися. До них потрібно підійти, звернутися, заохотити, щоб вони повернулися до практичного здійснення Божої науки. Ну і, розуміється, є такі люди, які, може з різних причин, цілком чужі тим справам, не мали нагоди почути Божого слова. Це можуть бути навіть люди, які живуть у нашому середовищі. Це не значить, що це є люди в далеких країнах, десь на інших континентах, в Азії, Африці, ті, що ми називали б їх цілковито язичниками. Ні, це можуть бути люди навіть нам дуже близькі, які з різних причин, а таких було багато, головно за часів комуністичного режиму, які Божого слова не прийняли. І до них треба також звернутися. Не насильно, але представити їм нашим прикладом, нашим словом, нашою проповіддю Ісуса Христа, словом Євангелії, яка для людини є великим Божим даром. Це є до кого.

Третя річ — це що ми хочемо говорити. І тут звернено особливу увагу на те, що є одна Божа наука. Для всіх одна. Так, як вона походить від Господа Бога. Але є наголоси, які ставимо відповідно до природи людей, відповідно до місцевої культури, до історії. Багато різних чинників, які формують людську культуру. І так само, погляньмо на це як приклад, Пресвята Богородиця є однакова, одна і та сама для всіх. Вона ж одна Мати Ісуса Христа, воплоченого Божого Сина. Але, коли Богородицю малює японець, мексиканець, або малює українець, Вона буде дещо інакше виглядати, хоча це є та сама особа. Так само є і з Божою наукою взагалі. Є певні наголоси. Кожна культура має свої особливі наголоси. Скажімо, західноєвропейська, східноєвропейська, латинська, візантійська ставлять інші наголоси. Впродовж віків, починаючи від хрещення України - Русі, понад тисячу років тому у нас витворилося своє, особливе благочестя. У новітніх часах, у минулому столітті, за тих 50 років переслідування, ми довели, що для нас віра є чимось дуже цінним. Багато людей потерпіли за це. Дехто навіть віддав своє життя як мученик. Таке прив'язання, така оцінка віри є тим, чим ми можемо і мусимо ділитися з людьми. Перш за все з нашими рідними братами і сестрами, які того не пережили. А також і на інших континентах. Отже, це є такий, можна сказати, особливий елемент, який ми у своїй євангелізації, коли ми ділимося тим Божим даром, щоб ми підкреслили. Це, безумовно, також тісно зв'язане з катехизацією, але перш за все загально — це є справа євангелізації як теми, що ми хочемо передати, Боже слово у своїй повноті, але з тими особливими наголосами, які питомі для нашої Церкви.

Чому так багато місця у Постановах присвячено питанню катехизації?

Ми переконалися, як дуже важливим є, щоб кожна людина мала відповідне зрозуміння і поняття про свою віру. Катехизація — це є наука Божого слова. Це є дати людям, віруючим, членам нашої Церкви зрозуміння, що це значить, який зміст їхньої віри, які наслідки прийняття того Божого дару. Але воно мусить відбуватися на різних рівнях. Вчити про Божі правди п'ятирічну чи шестирічну дитину потрібно інакше, як пояснювати правди святої віри людині, яка має 16 років, яка починає критично думати, а тим більше людині, яка має вже 60 років, бо і вона потребує відповідно до свого віку, до свого знання, до свого життєвого досвіду живого зрозуміння тої віри. Ми не можемо людині, яка має вищу освіту, яка має досвід в житті представляти правди святої віри на рівні дитини, що щойно починає своє навчання. Ми мусимо звернути увагу і на дітей, і на молодь, і на людей середнього віку, і на старших. Одним словом, цей процес зрозуміння, пізнання, поглиблення розуміння своєї віри, властиво, ніколи не закінчується. Ніхто не може сказати: «Я вже все знаю, вже нічого іншого мене не можна навчити, не можна нічого поглибити». Немає такого. Кожна людина, яка справді любить Бога і хоче жити за Божим законом, завжди мусить бути відкрита. І тому наше наполягання на катехизації. Катехизація звичайно відбувається для людей, які вже мають святу віру. Вона відрізняється від того, що ми називаємо євангелізацією. Це вже є дуже систематична презентація. У нас є особливе зацікавлення тим, бо ми тепер готуємо Катехизм нашої Церкви, в якому будуть всі основні правди нашої віри. Цей катехизм продуманий перш за все для дорослих людей. А вже пізніше будемо застосовувати його і для рівня дітей, і для рівня молоді.

Мабуть найголовнішою подією у 2007 році було проведення IV сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему молоді. Цей Собор був дорадчим голосом для Синоду Єпископів. Отож, які наслідки спричинив цей голос та який резонанс напрацювання Собору будуть мати у майбутньому?

Безумовно це була дуже важлива подія, яку гарно підготовляли. Вона не сталась так відразу цього року. Її вже щонайменше 4 роки підготовляли, випрацьовували програму, відбували місцеві з'їзди, наради. І цьогорічний Патріарший Собор, що відбувся у Києві на тему «Молодь у Церкві третього тисячоліття», був, на мою думку, гарно підготовлений. Зібрані делегати, які представляли всі частини нашої Церкви в Україні, розуміється, але також і з усіх наших поселень випрацювали резолюції, в яких старалися зібрати плоди тої дискусії, старалися представити ті потреби, які душпастирство молоді у 21 столітті вимагає. Це було передане Синодові, і як наша постанова про це говорить, ми з вдячністю прийняли результати такої усильної великої праці. Бо там справді було видно велику любов до Церкви, велику любов до наших молодих членів, щоб їм допомогти. Подані нам резолюціїми під час Синоду ми, поділені на, так скажу, старшу і молодшу групу владик передискутували і опрацювали. І тепер, що ми хочемо зробити? Бо час Синоду — це не є сприятливий час, щоб випрацьовувати дуже далекосяжні документи. Там відбувається певна дискусія, також певні головні рішення, але, як ми надіємося, це все буде застосоване після Синоду. Отже, ми бажаємо бачити тепер два документи. Один документ, який буде звернений головно до, що так скажу, дорослих членів нашої Церкви. Це і до батьків, до священослужителів, до катехитів тощо. У документі йтиметься про християнське виховання молоді, про те, як допомогти молодим людям підготовлятися краще до християнського життя. А другий документ, який має бути значно об ' ємнішим, звернений безпосередньо до молоді, у якому ми, починаючи від того, що вони самі під час Собору про себе сказали, про свої потреби, хочемо їх підтримати, заохотити. Хочемо допомогти, щоб молоді люди те, що вони, так би мовити, зі свого серця нам переказали, з нашою допомогою здійснили, щоб якнайкраще використали час їхньої молодості у підготовці до зрілого християнського життя.

Які головні ідеї Року християнського покликання, який проголошений УГКЦ на 2008 рік?

Це є відповідь на потребу. Це може навіть до деякої міри зв'язане із тим Патріаршим Собором. Молоді люди хочуть, мусять вибрати якийсь шлях життя. Це природно. Це може найважливіша проблема, найважливіше питання, яке стоїть перед ними: який я виберу шлях життя? Ми вийшли з того, що кожному з нас Господь Бог дає якесь особливе завдання. Ми це популярно називаємо покликанням. Тільки певна трудність є, що ми це слово зв'язуємо майже виключно із покликанням, запрошенням Божим до монашого чи священичого стану. Немає найменшого сумніву, що Господь Бог закликає людей, запрошує людей бути священиками, бути монахами, монахинями. Але є також інші шляхи християнського життя. Наприклад, подружнє життя. Це також є покликання. В середині, якщо можна так сказати, подружнього життя є різні можливості, як людина може здійснювати своє християнство, своє служіння ближньому. Одним словом, хочемо двигнути, поставити перед очі членів нашої Церкви цілу ту проблематику, щоб люди зрозуміли, що кожний має якесь покликання, яке він повинен відкрити і послідовно сповнювати. Також хочемо звернути увагу на ті, так скажу, особливо церковні покликання — священство, монашество, які ми не повинні легковажити. Бо є певна тенденція. Для прикладу, тому що у сьогоднішніх родинах, сім'ях є мало дітей, то є певна нехіть зі сторони батьків заохочувати покликання до монашого чи священичого життя. Це треба пояснити, що якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити. І батьки роблять велику кривду своїм дітям, якщо ставлять перешкоди у здійсненні такого покликання. Тут батьки повинні бути свідомі, вони дістали ту дитину в опіку. Вони мають її виховати і поставити на належний шлях життя, який Госпоь Бог намічає, а не чистий людський розум чи людський розрахунок.

Синод 2007 року обрав нових членів Постійного Синоду. Чому це було зроблено і яка процедура вибору?

Передусім, що таке Постійний Синод? Ми маємо, скажімо, Митрополичий Синод — це є єпископи даної митрополії, даного краю, наприклад, в Україні, в Америці чи в Канаді, де існують митрополії. Пізніше маємо великий Синод, як ми тепер називаємо — Патріарший Синод. Це значить всецерковний. Ми маємо 48 єпископів, включаючи емеритів. Всі разом вони становлять так званий великий Синод, який цього року зійшовся в Америці. Синод триває 7 - 10 днів. А що у міжчасі? У часі між сесіями церковний закон передбачає групу з 4 єпископів, які є дорадниками Глави Церкви, Верховного Архиєпископа чи Патріарха, з якими він сходиться періодично, так як у нашому випадку, 4 рази на рік, і які допомагають йому у розв'язуванні певних практичних питань, які зустрічаються у часі між сесіями. Тепер же ж цих 4 єпископів, бо з уряду одним з членів Синоду є сам Верховний Архиєпископ чи Патріарх, трьох вибирає Синод, а одного призначає Верховний Архиєпископ. Їх вибирається на 5 років. А крім того також і заступників на випадок нездібності котрогось члена прибути на засідання Синоду чи діяти взагалі. Треба звернути увагу, що ми хочемо, щоб члени Постійного Синоду не були всі, скажімо, з України, але щоб вони представляли різні країни, це означає — наші поселення. Для прикладу, ми маємо крім самого Патріарха, двох владик з України, але маємо одного з Канади, одного з США. Заступники є також з різних країн. Є, скажімо, з Бразилії, який при потребі може ввійти в акцію. Це тому, щоби наша Церква на такому навіть, так скажу, на вузькому рівні - тільки 5 осіб - все ж таки мала певні відчуття тої глобальності нашої Церкви. Бо ми сьогодні існуємо не тільки у самій Україні.

У Постановах Синоду читаємо про створення фонду на потреби новостворених парафій на сході України. Що це за фонд, здається, зрозуміло. Але з яких джерел він буде наповнюватися?

Наша Церква фінансується з пожертв вірних. Ми колись мали майно: землі, ліси, будинки тощо. Але все це нам насильно забрано. І ми сьогодні, може так і краще, не знаю, удержуємо нашу Церкву із пожертв наших вірних. Церква не збирає задля свого збагачення, але щоб могти діяти. Ми маємо різні джерела і форми підтримки. Ми маємо форму, я б сказав свого роду оподаткування, де кожна єпархія, кожний екзархат старається вложити якусь свою пайку для загальних потреб Церкви. Пізніше маємо також різні фонди, де ми стараємося зібрати певні кошти, щоб покрити спеціальні, окремі завдання нашої Церкви. Наприклад, Фонд Святого Андрія, який створений минулого року. Яка його ціль? Це є гроші чи пожертви, призначені для підтримки священиків, які підуть душпастирювати для наших емігрантів, які з різних причин опинилися поза межами рідної землі. Це є, можна сказати, тимчасова справа, бо ті люди або повертаються в Україну, або осядуть у країнах, де вони живуть і з часом будуть могти себе, своїх душпастирів і свою цілу структуру фінансово забезпечувати. Цей фонд наповнюється за рахунок збірки Андріїв гріш, яка проводиться по цілій нашій Церкві у грудні. Крім того тепер ми створили ще один фонд для тих наших єпархій, головно екзархатів на теренах Східної України, які не мають ще настільки сильної структури, щоб могти всі свої потреби, свої завдання сповнити власними силами.

Розмовляв отець Ігор Яців

Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»

Інтерв'ю Блаженнішого Любомира в аудіоформаті.

Продовження інтерв'ю.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC